Рішення № 134896621, 17.03.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 березня 2026 р. № 520/32900/25

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марини Лук`яненко, розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із зазначеним позовом, в якому просить суд:

1. визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення нарахування грошового ОСОБА_1 20.05.2023 по 01.11.2025 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року;

2. зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення) за період з 20.05.2023 по 01.11.2025 року виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1-14 до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30 серпня 2017 року № 704, та здійснити виплату коштів різниці з урахуванням виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем при розрахунку позивачу щомісячного грошового забезпечення з 20.05.2023 по 01.11.2025 протиправно застосовано фіксований показник у розмірі 1762,00 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481. За доводами позивача, грошове забезпечення за період з 20.05.2023 по 01.11.2025 мало розраховуватися позивачу із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року. Зазначені обставини зумовили звернення позивача до суду.

Ухвалою суду від 22.12.2025 відкрито спрощене провадження по справі та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.

Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти позову, посилаючись на відсутність правових підстав для перерахунку грошового забезпечення позивача, за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт. У зв`язку з чим, просив суд позовні вимоги залишити без задоволення. Також, посилався на порушення позивачем строку звернення з даним позовом та відсутності підстав для звільнення позивача від сплати судового збору.

Суд зазначає, що відповідно до положень ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Згідно приписів ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Отже, враховуючи вищевикладене, дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Позивач з 14.05.2020 по теперішній час проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

На звернення адвоката листом № 26/1/8686 від 12.12.2025 відповідач відмовив у перерахунку грошового забезпечення позивача, за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, за відсутності правових підстав.

Зі змісту довідок про виплату грошового забезпечення та нарахованого та виплаченого окладу за військовим званням та посадового окладу встановлено, що грошове забезпечення позивача за період з 20.05.2023 по 01.11.2025 розраховано із застосуванням фіксованого показника в розмірі 1762,00 грн, а не на 01 січня кожного нового поточного календарного року.

Позивач уважає, що відповідачем допущено протиправні дії, що полягають у ненарахуванні та невиплаті йому спірних виплат у належному розмірі, тому звернувся до суду з даним позовом.

Стосовно твердження відповідача про несплату позивачем судового збору, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав.

За матеріалами позовної заяви судом встановлено, що позивач має статус учасника бойових дій згідно з посвідченням серії НОМЕР_2 .

Отже, позивач звільнений від сплати судового збору під час розгляду даної справи в силу положень п.1, п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір".

З огляду на викладене, доводи відповідача про несплату позивачем судового збору є безпідставними та необґрунтованими.

Стосовно доводів представника відповідача про пропущення позивачем строку звернення до суду, суд зазначає наступне.

Згідно з абзацом 1 частини 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Приписами частини 1 статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або ж іншими законами.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що предметом спірних правовідносин у даній справі є невиплата позивачу Військовою частиною НОМЕР_1 у повному розмірі грошового забезпечення за період з 20.05.2023 по 01.11.2025 року включно.

Приписами частин третьої і п`ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Так, Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Суд зазначає, що положення статті 233 КЗпП України у частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві.

Водночас, Велика палата Конституційного Суду України 11.12.2025 розглянула справу за конституційним поданням Верховного Суду про неконституційність ч.1 ст.233 КЗпП та ухвалила Рішення №1-р/2025, в якому виснувала, що оспорюваний припис Кодексу в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат є таким, що не відповідає Конституції України, ч.1 ст.233 КЗпП визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Судом цього Рішення.

З матеріалів позовної заяви вбачається, що позивач з 14.05.2020 по теперішній час проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

Отже, строк звернення до суду, передбачений статтею 233 Кодексу законів про працю України, позивачем не пропущено.

З огляду на викладене, доводи відповідача про пропущення позивачем строку звернення до суду є безпідставними та необґрунтованими.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам та аргументам учасників справи, суд зазначає таке.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст. 101 Кодексу цивільного захисту України, служба цивільного захисту - це державна служба особливого характеру, покликана забезпечувати пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідацію їх наслідків у мирний час та в особливий період.

Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затверджена Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 20 липня 2018 року № 623, визначає порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту (далі - особи рядового і начальницького складу), а також порядок виплат одноразової грошової допомоги при звільненні осіб рядового і начальницького складу (далі Інструкція №623).

Інструкція №623 розроблена відповідно до, зокрема, Кодексу цивільного захисту України, та постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб.

Пунктом 3 Інструкції № 623, передбачено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", яка набрала чинності 01.03.2018, затверджено, зокрема, тарифні розрядів за основними типовими посадами осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту.

Пунктом 4 постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 (далі за текстом - Постанова № 481), яка набрала чинності з 20.05.2023, змінено п. 4 Постанови №704, в зв`язку з чим з цієї дати норма права має наступну редакцію: установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Отже, Постановою № 481 визначено обчислення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні, а не з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня кожного відповідного календарного року.

Таким чином, у спірний у даній справі період з 20.05.2023 по 01.11.2025 не настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії військовослужбовців, призначених відповідно до Закону №2262-ХІІ, а тому підстави для перерахунку грошового забезпечення за період з 20.05.2023 по 01.11.2025 відсутні, оскільки за спірний період грошове забезпечення мало розраховуватися саме виходячи з розміру фіксованої величини - 1762,00 грн.

При цьому, суд звертає увагу, що в обґрунтування свого права на перерахунок грошового забезпечення за період з 20.05.2023 по 01.11.2025 позивач посилається на норму постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 та на те, що рішенням Київського окружного адміністративного суду у справі №320/29450/24 скасовано пункт 2 постанови КМУ №481.

Суд приймає до уваги доводи представника позивача про те, що рішенням Київського окружного адміністративного суду у справі №320/29450/24, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, скасовано пункт 2 постанови КМУ №481.

Водночас, відповідне рішення було прийнято 14.03.2025 та набрало законної сили 18.06.2025. У спірний період з 20.05.2023 по 18.06.2025 пункт 2 постанови КМУ № 481 від 12.05.2023 не був скасованим та підлягав застосуванню.

Суд зазначає, що на момент спірних правовідносин (з 20.05.2023 по 18.06.2025) постанова Кабінету Міністрів України № 481 була чинною, а тому підстав застосування редакції постанови КМУ №704, яка в спірний період, з 20.05.2023 по 18.06.2025, не була чинною, у суду немає.

Тобто, у період з 20.05.2023 по 18.06.2025 грошове забезпечення позивача розраховувалось з базової величини 1762,00 грн, а тому були відсутні підстави для перерахунку грошового забезпечення на 1 січня відповідного календарного року.

Водночас, щодо періоду з 18.06.2025 (набрання законної сили рішенням Київського окружного адміністративного суду у справі № 320/29450/24) по 01.11.2025 (спірний період), суд зазначає, що саме Кабінет Міністрів України уповноважений на прийняття змін у грошовому забезпеченні, однак на момент спірних правовідносин (після 18.06.2025) Кабінетом Міністрів України не вносилися відповідні зміни у постанову №704 та не приймалося нормативно-правових актів, якими було встановлено порядок щодо розрахунку грошового забезпечення особам цивільного захисту, виходячи з розміру прожиткового мінімуму станом на 1 січня календарного року.

Відповідно до частини 4 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Згідно з частиною 2 статті 125 Кодексу цивільного захисту України розміри, порядок та умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Так, за викладеного вище нормативного регулювання в даних правовідносинах, суд наголошує, що Кабінету Міністрів України надане право на визначення розміру грошового забезпечення військовослужбовців статтею 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту статтею 125 Кодексу цивільного захисту України. Розмір грошового забезпечення не може бути визначений іншим органом.

Суд зазначає, що позивач не є військовослужбовцем, а є особою служби цивільного захисту. При цьому, наведені вище судові рішення взагалі не містять жодної правової оцінки щодо встановлення розміру грошового забезпечення для осіб, які не є військовослужбовцями, як у даній справі.

Окрім того, п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 в первинній редакції, на яку посилається позивач, ніколи не набирав чинності, оскільки на момент набрання чинності зазначеною постановою п. 4 постанови Кабінету Міністрів України містив розмір посадового окладу, виходячи з прожиткового мінімуму на 2018 рік, що дорівнює 1762,00 грн. Отже, єдиним повноважним органом щодо встановлення розміру посадового окладу, а саме Кабінетом Міністрів України, не визначався інший розмір посадового окладу.

Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Таким чином, зважаючи на викладені вище норми законодавства, враховуючи межі позовних вимог, у зв`язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови від 12.05.2023 №481, що набрала чинності з 20.05.2023 та була чинною на момент проходження позивачем служби цивільного захисту за період з 20.05.2023 по 17.06.2025, а з 18.06.2025 по 01.11.2025 Кабінетом Міністрів України відповідних рішень не приймалося, відсутні підставі для перерахунку грошового забезпечення позивача за період з 20.05.2023 по 01.11.2025 з використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023 за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», станом на 01.01.2024 за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» та станом на 01.01.2025 за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» відповідно.

Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду від 26.06.2025 №480/7154/24.

Отже, позовні вимоги щодо перерахунку грошового забезпечення позивача за період з 20.05.2023 по 01.11.2025 не підлягають задоволенню.

За приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, суд дійшов висновку про залишення позовних вимог без задоволення.

Розподіл судових витрат відповідно до положень статті 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову - відмовити.

Роз`яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).

Повний текст рішення виготовлено та підписано - 17.03.2026, з урахуванням наявності сталого енергозабезпечення та Інтернет з`єднання, безпечних умов для життя та здоров`я учасників процесу, суддів та працівників суду.

Суддя Марина Лук`яненко