Рішення № 134895257, 16.03.2026, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 березня 2026 р. № 640/29255/20 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Дерев`янко Л.Л. розглянув у спрощенному позовному провадженні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,

до відповідачаДержавної казначейської служби України, вул. Бастіонна, 6,м. Київ,01601,

провизнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення в розмірі 90 000,00 грн,

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст позовних вимог

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі- позивач) до Державної казначейської служби України (далі відповідач, Казначейство) з вимогами:

визнати протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України, яка полягає у порушенні строків та у тривалому невиконанні виконавчого документа № 2а- 557/08 від 10.02.2010 про стягнення та перерахування на користь ОСОБА_1 81929,07 грн;

зобов`язати Державну казначейську службу України відповідно до частини 1 статті З Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» вчинити дії щодо виконання виконавчого документу № 2а-557/08 від 10.02.2010 на суму 81929,07 грн;

зобов`язати Державну казначейську службу України відповідно до частини 1 статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми, починаючи з дня закінчення тримісячного строку з дня надходження необхідних документів та відомостей до Державної казначейської служби України до моменту виконання виконавчого документа № 2а-557/08 від 10.02.2010 на суму 81929,07грн;

стягнути з Державної казначейської служби України (вулиця Бастіонна, 6, місто Київ, 01601, код ЄДРПОУ 37567646) на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 90000 (дев`яносто тисяч) гривень 00 коп.

ІІ. Виклад позицій учасників справи.

В обґрунтування позовних ОСОБА_1 зазначив, що відповідачем не вчинено належних заходів щодо виконання судового рішення в адміністративній справі № 2а-557/08, яким стягнуто з боржника Державної судової адміністрації України на користь позивача недоотриману заробітну плату. Позивач стверджує, що тривале невиконання рішення суду, що набрало законної сили, нівелює принцип обов`язковості судового рішення, порушує законні права та інтереси позивача та завдає моральної шкоди, яку позивач оцінює в 90000,00 грн. Крім того, позивач зауважує, що моральна шкода є і наслідком вибірковості та упередженості казначейської установи щодо вибору осіб, на користь яких проводиться виплата за рішенням суду. Також, на думку позивача, наявні підстави для застосування до спірних правовідносин ч.1 ст. 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» і зобов`язання відповідача сплатити компенсацію в розмірі 3 відсотків річних від несплаченої на виконання рішення суду суми. Просить позов задовольнити.

Відповідач проти позову заперечив, у відзиві зазначив, що виконавчий лист по справі № № 2а-557/08 надійшов до Казначейства в 2016 році і з того часу вживаються всі передбачені законодавством заходи для його виконання. Відповідач вказав, що питання щодо перерахування коштів позивачу буде розглянуто після виконання виконавчих документів, що надійшли раніше виконавчого документу позивача. Відповідач звертає увагу суду на те, що для виконання виконавчого документу позивача необхідні додаткові кошти. Відповідач заперечив наявність своєї вини у тривалому невиконанні рішення суду, оскільки перерахування коштів позивачу буде відбуватися із затримкою не через протиправні дії або бездіяльність Казначейства, а виключно у зв`язку з наявністю сформованої черги, в якій перебуває на виконанні значна кількість виконавчих листів. За таких обставин відповідач просить відмовити як у визнання його бездіяльності протиправною, так і у стягненні моральної шкоди. Що стосується позовної вимоги про стягнення 3% річних, то відповідач зауважив, що компенсація виплачується лише після погашення заборгованості за рішенням суду та на підстав відповідної заяви стягувача. Отже, відповідач просить у задоволенні позову відмовити.

Також, відповідач подав до суду відзив у справі від 09.05.2025, який за змістом аргументів відтворює вже викладені у відзиві на адміністративний позов. Крім того, відповідач вказує на те, що за даними АРМ Реєстр судових рішень АС «Є-Казна» WEB станом на 06.05.2025 за КПКВК 3504040 в Казначействі перебувають на виконанні: 6 214 судових рішень на загальну суму понад 236,38 млн грн, які віднесені до першої черги погашення заборгованості чи надійшли за другою чергою раніше виконавчого листа позивача. Законами про Державний бюджет на 2015-2025 роки не встановлено бюджетних призначень, достатніх для безспірного списання коштів державного бюджету за КПКВК 3504040 на виконання рішень суду, віднесених до другої та третьої черг погашення заборгованості. Також, відповідач повторив, що заборгованість за постановою суду у справі № 2а-557/08, яка віднесена до другої черги, буде погашена після виконання судових рішень, які обліковуються за першою чергою, та такими, що надійшли на виконання за другою чергою раніше, ніж зазначене вище судове рішення.

ІІІ. Рух справи.

Окружним адміністративним судом міста Києва ухвалою від 27.11.2020 позовну заяву залишено без руху.

Після усунення недоліків позову, ухвалою від 17.12.2020 відкрито провадження в адміністративній справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до розпорядження Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.05.2022 року №414 «Щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ» та Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді, адміністративну справу №640/29255/20 передано на розгляд судді Келеберді В.І..

Ухвалою від 10.05.2022 справу прийнято до розгляду новим складом суду.

На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 2825-ІХ, матеріали справи № 640/29255/20 скеровано за належністю до Миколаївського окружного адміністративного суду.

Ухвалою суду від 23.04.2025 року Миколаївським окружним адміністративним судом у складі головуючого судді Дерев`янко Л.Л. прийнято до свого провадження адміністративну справу № 640/29255/20 та визначено, що дана справа підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Також, суд запропонував сторонам повідомити суд про актуальність спірних правовідносин на момент прийняття справи до розгляду Миколаївським окружним адміністративним судом.

ІV. Фактичні обставини справи, встановлені судом

Постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31.10.2008 у справі №2а-557/08 задоволено спільний позов про стягнення недоотриманої заробітної плати, яким стягнуто з Державної судової адміністрації України, в т.ч. на користь позивача 81929,07 грн. недоотриманої заробітної плати та зобов`язано Державне казначейство України провести з Державного бюджету України видатки, передбачені Державній судовій адміністрації України за бюджетною програмою «Виконання рішень судів на користь суддів».

Постанова Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31.10.2008 у справі №2а-557/08 набрала законної сили 26.10.2009 відповідно до ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду.

10.02.2010 Луцьким міськрайонним судом Волинської області видано виконавчий лист про стягнення на користь позивача 81929,07 грн недоотриманої заробітної плати та зобов`язання Державного казначейства України провести з Державного бюджету України видатки, передбачені Державній судовій адміністрації України за бюджетною програмою «Виконання рішень судів на користь суддів».

23.12.2014 Луцьким міськрайонним судом Волинської області винесено ухвалу, якою змінено спосіб та порядок виконання постанови суду від 31.10.2008 про стягнення недоотриманої заробітної плати, шляхом стягнення коштів на користь позивача Державною казначейською службою України згідно Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та постанови Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників».

01.02.2016 Управлінням державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві складено повідомлення №76/02-11 про прийняття до обліку рішення, виконання якого гарантується державою.

Актом № 16 за І квартал 2016 року підтверджується, що виконавчий лист позивача по справі № №2а-557/08 передано ГТУЮ в м. Києві до Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві.

Відповідачем додано до матеріалів справи доказ включення до реєстру вимог позивача за виконавчим листом на суму 81929,07 грн.

Також, в матеріалах справи є листи Державної казначейської служби України на адресу Міністерства фінансів України, зокрема, але не виключно: від 21.03.2016 № 5-03/1463-4693, від 28.12.2017 №5-08/8020-21892, № 22.02.2018 № 505/1370-3233, 04.04.2019 № 5-05-1-05/6081, від 02.06.2020 № 5-05-1-05/9533, від 21.05.2021 № 5-05-1-05/10458, № 5-05-1-05/6413 від 30.05.2022, № 5-05-1-05/8043 від 29.06.2022, № 5-05-1-05/17242 від 01.12.2022, № 5-05-05/2149 від 07.02.2023, № 5-05-1-05/23100 від 04.12.2023, № 5-05-1-05/103 від 01.01.2024, № 5-05-1-05/30053 від 26.12.2024, № 5-05-1-05/317 від 06.01.2025.

Зазначеними листами відповідач повідомляв Міністерство фінансів України про кількість судових рішень, які перебувають на виконанні на відповідну дату, загальну суму заборгованості за цими рішенням, їх черговість. Також листи містять прохання до Міністерства фінансів України про збільшення бюджетних призначень для виконання рішень судів.

Між сторонами не є спірним, що виконавчий лист, виданий за рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31.10.2008 у справі №2а-557/08, не виконаний дотепер.

Таку бездіяльність відповідача позивач вважає протиправною, що стало підставою для звернення до суду.

Отже, спір між сторонами виник внаслідок тривалого невиконання судового рішення у справі №2а-557/08, невиплатою коштів, які підлягали стягненню з Державної судової адміністрації України, на користь позивача.

V. Джерела права та оцінка суду

5.1. Щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача з невиконання виконавчого документу

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами статті 129-1 Конституції України, статті 370 КАС України закріплено принцип обов`язковості судових рішень, відповідно до якого судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606 ХІУ (у редакції, чинній з 19.09.2013) рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Частиною другою статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-УІІІ містить аналогічні приписи.

Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 5 червня 2012 року №4901-УІ передбачено, що держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган.

Згідно з частиною першою, четвертою статті 3 цього Закону (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

На виконання вимог зазначеного Закону постановою Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2014 року №440 затверджено Порядок погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою.

Відповідно до пункту 20 указаного Порядку, погашення заборгованості здійснюється Казначейством в межах бюджетних асигнувань, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік, за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду на підставі рішень, поданих органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, згідно з Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року №845.

Згідно з пунктом 2 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі також - «Порядок №845») безспірне списання - операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів.

Відповідно до пункту 3 Порядку №845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Згідно з підпунктом 1 пункту 47 Порядку № 845 безспірне списання коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів, здійснюється Казначейством на підставі поданих органом Казначейства документів та відомостей, надісланих стягувачами та боржником; інформації про неможливість виконання безспірного списання коштів з рахунків боржника.

Пунктами 48, 49 Порядку №845 обумовлено, що для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 47 цього Порядку в Казначействі України відкривається в установленому порядку відповідний рахунок. Перерахування коштів стягнення здійснюється Казначейством у тримісячний строк з дня надходження необхідних документів та відомостей.

У разі коли для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктами 47 і 50 цього Порядку необхідні додаткові кошти понад обсяг відповідних бюджетних призначень, Казначейство подає протягом 10 днів з дня надходження виконавчих документів Мінфіну пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України.

Застосовуючи ці приписи до спірних правовідносин, суд зазначає наступне.

Виконавчий лист, виданий у справі №2а-557/08, надійшов до Головного управління Державної казначейської служби у м. Києві у першому кварталі 2016 року.

Виконавчий лист був взятий на облік та перебуває у черзі на виконання за бюджетною програмою КПКВК 3504040 «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою» (ІІ черга) у Державній казначейській службі України.

Враховуючи, що виконавчий лист по справі №2а-557/08 не виконаний дотепер, суд констатує, що тримісячний строк, визначений частиною четвертої статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» і пунктом 48 Порядку №845 для перерахування коштів стягувану, є порушеним.

Оцінюючи заперечення відповідача проти позову щодо того, що Державною казначейською службою України вживались заходи, передбачені пунктом 49 Порядку № 845, а саме: подавалися до Мінфіну пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України, суд зазначає наступне.

З листів Державної казначейської служби України до Міністерства фінансів України, які містяться в матеріалах справи, суд встановив, що в них викладено узагальнені відомості про кількість судових рішень, які перебувають на виконанні на відповідну дату, загальну суму заборгованості за цими рішенням, їх черговість.

Водночас, враховуючи те, що зазначені листи не містили переліку виконавчих документів, щодо виконання яких недостатньо коштів, не виявляється можливим встановити, чи включено під час складання таких листів і пропозицій передбачити в Державному бюджеті України додаткове фінансування виконавчий лист у справі № 2а-557/08.

Крім того, за висновком Верховного Суду, викладеним в постанові від 21 лютого 2023 року у справі №500/5748/21, приписи пункту 49 Порядку №845 вимагають направлення до Міністерства фінансів України пропозицій щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України після надходження кожного виконавчого документа від кожного стягувача, а тому належним доказом виконання зазначених приписів може бути лише відповідне звернення до Міністерства фінансів України, направлене із дотримання строку, встановленого Порядком №845.

В контексті викладеного суд зазначає, що у справі відсутні докази, які б підтверджували, що Державна казначейська служба України у 10-денний строк з моменту надходження від позивача виконавчого документу зверталася до Міністерства фінансів України з відповідними пропозиціями щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України у зв`язку з неможливістю здійснення безспірного списання коштів через їхню недостатність.

Крім цього, суд зазначає, що відповідно до практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», заява №18357/91, пункт 40). Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок (рішення у справі «Іммобільяре Саффі» проти Італії», заява №22774/93, пункт 66).

Державний орган не може довільно посилатись на брак коштів для оплати заборгованості, присудженої рішенням суду (рішення від 17 січня 2006 року у справі «Гордєєви і Гурбик проти України», заяви NN27370/03 і 30049/04, пункт 25).

Неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу № 1 (рішення від 29 червня 2004 року у справі «Войтенко проти України», заява №18966/02, пункт 53).

Тобто, рішення суду, яке набрало законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок. Вказане свідчить про те, що орган державної влади повинен здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права

На основі викладеного суд вважає, що обставина відсутності у відповідача бюджетних коштів за відповідною бюджетною програмою та наявність значної кількості виконавчих документів, що перебувають на виконанні в органах Казначейства, не може слугувати підставою для невиконання судового рішення, ухваленого на користь позивача.

Аналогічних висновків Верховний Суд дійшов, зокрема, у постанові від 16 квітня 2020 року у справі №818/1814/17, від 3 лютого 2021 року у справі №812/413/18 і підстави робити інші висновки у розглядуваному спорі відсутні.

Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку про визнання протиправною бездіяльності Державної казначейської служби України, щодо невиконання, протягом тривалого часу виконавчого листа по справі №2а-557/08 про стягнення на користь ОСОБА_1 заробітної плати в сумі 81929.07 грн. Відтак, ця вимога і похідна від неї підлягають задоволенню.

5.2. Щодо нарахування і стягнення 3 % річних

За змістом частин 1 - 3 статті 5 Закону № 4901-VI у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи нараховується державним виконавцем протягом п`яти днів з дня отримання ним повідомлення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, про перерахування коштів, крім випадку, коли кошти перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.

Пунктом 50 Порядку № 845 визначено, що компенсація за порушення встановленого законом строку перерахування коштів нараховується за заявами стягувачів: Казначейством, якщо боржником є державний орган; державним виконавцем, якщо боржником є підприємство, установа, організація або юридична особа, зазначені в пункті 48 цього Порядку.

Компенсація виплачується Казначейством на підставі рішення або постанови про виплату компенсації за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів за черговістю надходження таких заяв стягувачів та після погашення заборгованості за рішеннями суду відповідно до пункту 3розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень.

Додатково суд бере до уваги той факт, що Верховний Суд уже висловлював висновок щодо застосування Закону №4901-VI.

Так, у постанові від 23 вересня 2020 року у справі №П/811/169/16 Верховний Суд зазначив, що механізм виплати коштів за судовими рішеннями, що передбачають стягнення з Державного бюджету України, розроблено з метою вчасного та безумовного виконання державою своїх зобов`язань щодо виконання рішень суду. Однією із таких гарантій є запровадження додаткової відповідальності за несвоєчасне виконання судових рішень у вигляді виплати компенсації, передбаченої статтею 5 Закону № 4901-VI. Це означає, що у разі порушення органом Казначейства строків виплат, що здійснюються за судовими рішеннями, що передбачають виплати за рахунок бюджетних асигнувань, стягувач має право на отримання компенсації в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Виключенням є лише випадки, коли стягувачами за судовими рішеннями є організації, що фінансуються та утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України.

Також, Верховний Суд у постанові від 08.05.2018 у справі №825/370/17 дійшов висновків, що стаття 5 Закону №4901-VI передбачає обов`язок нарахування центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, компенсації за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу.

03 жовтня 2023 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову у справі №686/7081/21, у якій відступила від висновку щодо застосування частини другої статті 625 Цивільного кодексу України у правовідносинах, що виникли у зв`язку з несвоєчасним виконанням судового рішення про стягнення моральної шкоди за Законом № 266/94-ВР, сформульованого у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 826/17656/16.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що "у разі порушення державою-боржником строку виконання судового рішення про стягнення на користь стягувача-кредитора коштів із Державного бюджету України (прострочення виконання підтвердженого судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди) стаття 625 ЦК України та частина перша статті 5 Закону № 4901-VI встановлюють ефективний компенсаторний механізм захисту від такого порушення, дозволяючи кредитору стягнути з держави 3 % річних від вчасно несплаченої за чинним рішенням суду суми й інфляційні втрати за період прострочення виконання цього рішення.

У разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (частина перша статті 5 Закону № 4901-VI). Отже, цей припис не встановлює інший, ніж у частині другій статті 625 ЦК України, розмір процентів річних за прострочення держави-боржника.

Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей (частина четверта статті 3 Закону № 4901-VI).

З огляду на цей припис прострочення держави-боржника настає за сукупності таких юридичних фактів:

- стягувач подав до органу ДКС України виконавчий документ про стягнення з держави коштів;

- держава за цим виконавчим документом не перерахувала кошти протягом трьох місяців з дня його надходження до органу ДКС України.

Тому припис частини другої статті 625 ЦК України щодо юридичних наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання боржником (зокрема державою) поширюється на випадки порушення підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди з наступного дня після спливу трьох місяців від пред`явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа і включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення»

Таким чином, після виконання рішення суду, що передбачає стягнення коштів з держави, проведення перерахування таких на рахунок стягувача, Державна казначейська служба України повинна прийняти рішення про виплату компенсації, розрахунок якої проводиться виходячи з дати надходження виконавчих документів та дати перерахування коштів на їх виконання.

Водночас, за матеріалами цієї справи, рішення суду у справі 2а-557/08 не виконано до цього часу, заборгованість з заробітної плати в розмірі 81929,07 грн позивачу не перерахована.

За таких обставин, вимоги про зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату 3% річних є передчасними.

5.3. Щодо стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди.

Відповідно до ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Так, згідно ч.5 ст.21 КАС України, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

При цьому, згідно ч. 1 ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно ч.2 ст.23 ЦК України, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно ч. 3 ст. 23 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно з ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Зокрема, Верховний Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду.

Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.

При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (статті 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

Разом з тим, в силу ст.1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача - органу державної влади чи місцевого самоврядування, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).

Відповідно до пунктів 56 - 58, 66 - 70 рішення від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у зв`язку з тривалим невиконанням рішень, винесених на користь заявників, мало місце порушення статті 13 Конвенції, оскільки заявники не мали ефективного національного засобу юридичного захисту, за допомогою якого вони могли б отримати відшкодування шкоди, завданої таким невиконанням.

Європейський суд з прав людини також зазначав, що у випадках, коли йдеться про відшкодування матеріальної шкоди, національні суди мають явно кращі можливості визначати наявність такої шкоди та її розмір. Але інша ситуація, коли йдеться про моральну шкоду. Існує обґрунтована і водночас спростовна презумпція, що надмірно тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди (рішення у справі «Скордіно проти Італії», пункти 203 - 204; рішення у справі «Вассерман проти Росії», пункт 50). Суд вважає таку презумпцію особливо незаперечною у випадку надмірної затримки у виконанні державою винесеного проти неї судового рішення, враховуючи те, що недотримання державою свого зобов`язання з повернення боргу після того, як заявник, пройшовши через судовий процес, домігся успіху, неминуче викликатиме у нього почуття розпачу (рішення від 15 січня 2009 року у справі «Бурдов проти Росії №2», заява №33509/04, пункт 100).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 3 липня 2019 року у справі №750/1591/18-ц виклала правову позицію, за якою відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується.

Виходячи з наведеного, суд зазначає, що відповідач є суб`єктом, що належить до суб`єктів, які завдають шкоду, характер правовідносин свідчить про те, що права позивача порушені протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень при здійсненні ним владних управлінських функцій.

Досліджуючи обставини справи, які слугували підставою для завдання моральної шкоди позивачеві, суд зазначає, що такими обставинами є тривале невиконання судового рішення.

Що стосується її розміру, то відповідно до ч.3 ст.23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі №823/868/18.

За таких підстав, враховуючи вищезазначені висновки Верховного Суду, оцінюючи вказані обставини по даній справі, характер спірних правовідносин, суму невиплачених коштів, суд дійшов висновку, що заявлений позивачем розмір моральної шкоди в розмірі 90000,00 грн є завищеним, а, отже, підлягає зменшенню до суми, що відповідатиме вимогам співмірності та розумності, а саме до 20000,00 грн.

VІ. Висновки суду

Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З урахуванням наведеного вище, позов підлягає задоволенню частково.

При цьому, керуючись повноваженнями, передбаченими ч. 5 ст. 382 КАС України суд під час ухвалення рішення зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене таке рішення, подати звіт про його виконання. Перебіг строку для подання звіту починається з дня набрання законної сили рішенням суду.

VІІ. Розподіл судових витрат

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України підлягає стягненню з Державної казначейської служби України за рахунок її бюджетних асигнувань на користь позивача сплачений судовий збір в сумі 840,80 грн.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної казначейської служби України (вул. Бастіонна, 6,м. Київ,01601 ЄДРПОУ 37567646) задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України, яка полягає у порушенні строків та у тривалому невиконанні виконавчого документа №2а-557/08 від 10.02.2010 про стягнення та перерахування на користь ОСОБА_1 81929,07 грн.

3. Зобов`язати Державну казначейську службу України відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» вчинити дії щодо виконання виконавчого документа №2а-557/08 №2а-557/08 від 10.02.2010 про стягнення та перерахування на користь ОСОБА_1 81929,07 грн.

4. Стягнути з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 20000,00 (двадцять тисяч) грн моральної шкоди.

5. В задоволенні решти вимог відмовити.

6. Зобов`язати Державну казначейську службу України подати до Миколаївського окружного адміністративного суду звіт про виконання даного рішення суду у місячний строк з дня набрання ним законної сили.

7. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної казначейської служби України (вул. Бастіонна, 6,м. Київ,01601 ЄДРПОУ 37567646) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати в розмірі 840,80 (вісімсот сорокгривень 80 коп) грн.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Л.Л. Дерев`янко