Рішення № 134893091, 13.03.2026, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

13 березня 2026 рокум. Ужгород№ 260/609/24

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Луцович М.М.

при секретарі судового засідання Пішта І.І.

за участю:

представник позивача: Баняс В.Ю.,

представник відповідача: Станкович В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради (пл. Поштова, буд. 3, м. Ужгород, Закарпатська обл., Ужгородський р-н, 88000, код ЄДРПОУ 36541721) до Державної аудиторської служби України (вул. Петра Сагайдачного, буд. 4, м. Київ, 04070, код ЄДРПОУ 40165856) про визнання протиправними та скасування пунктів вимоги, -

В С Т А Н О В И В:

Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної аудиторської служби України, в якому просить: визнати протиправними та скасувати пункти 4, 6 вимоги від 31.10.2023 № 002000-14/12499-2023 «Про вимогу щодо усунення виявлених порушень», яка була пред`явлена Державною аудиторською службою України.

Позовні вимоги мотивовані тим, що за результатами проведеної ревізії за період з 01.03.2021 по 30.06.2023 Державною аудиторською службою України пред`явлено вимогу від 31.10.2023 № 002000-14/12499-2023 «Про вимогу щодо усунення виявлених порушень». Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради не погоджується із пунктами 4, 6 вказаної вимоги, вважає їх необґрунтованими, оскільки такі прийняті без урахування усіх обставин, що мають значення для їх прийняття, є неконкретизованими та не спрямовані на досягнення задекларованої у законі про фінансовий контроль мети, є такими, що прийняті з порушенням та неправильним застосуванням законодавства України, Порядку проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2006р. № 550, а відтак підлягають скасуванню.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 01 березня 2024 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження.

До суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує. Зазначає, що за результатами ревізії зроблено висновок про порушення вимоги пункту 6.4.3 «Правил визначення вартості будівництва» ДСТУ Б Д. 1.1-1:2013, затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлового господарства України від 05.07.2013 №293, в частині того, що за твердої договірної ціни взаєморозрахунки проводяться на підставі виконаних обсягів робіт та їх вартості визначеної у договірній ціні, а також пункту 7.1 Договору. Враховуючи той факт, що за виконані роботи проведено оплату в повному обсязі, вищевказане порушення призвело до зайвої оплати виконаних робіт (вартості матеріалів) у завищених обсягах та вартості в загальні сумі 2 974 846,71 гривні. Крім того, на порушення пункту 7.2 Договору, Департаментом проведено зайву оплату за фактично виконані роботи, що проведені із застосуванням матеріалів, що не відповідають установленим вимогам, на суму 876 164,95 гривні. Щодо тверджень позивача з приводу пункту 6 оскаржуваної вимоги відповідач вказує, що позивачем не вжито заходів щодо стягнення штрафу у розмірі 100% річної орендної плати, чим порушено вимоги статті 629 ЦК України, статті 193 Господарського кодексу України та пункту 14 укладених договорів оренди, внаслідок чого бюджетом недоотримано доходів на загальну суму 9 320 202,24 гривні. Відповідач також зазначає, що вимога контролюючого органу щодо усунення порушень, виявлених під час перевірки підконтрольних установ, є обов`язковою до виконання лише у частині, яка не передбачає можливості примусового стягнення сум завданих збитків, відшкодування яких здійснюється через суд або у добровільному порядку. Тому така вимога, де зазначено конкретні суми збитків, не є рішенням, що безпосередньо породжує права та/чи обов`язки для підприємства, що було об`єктом перевірки.

Ухвалою суду від 19 вересня 2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі з мотивів, наведених в позовній заяві та просив суд такі задовольнити.

Представник відповідача у засіданні суду проти позову заперечила з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву. Просила суд відмовити у задоволенні позову.

На виконання вимог ч. 13 ст. 10 та ч. 1 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою відео- та (або) звукозаписувального технічного засобу в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.

Дослідивши подані сторонами документи та матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що відповідно до пункту 8.8 Плану проведення заходів державного фінансового контролю на III квартал 2023 року (в частині інспектування) та на підставі направлень від 28.06.2023 №-812 нк, № 813-нк, № 814-нк, № 815-нк, № 816-нк, виданих Головою Держаудитслужби Аллою Басалаєвою, начальником відділу Держаудитслужби Форсюком В.О., заступником начальника відділу Держаудитслужби Тентюком Р.Л., заступником начальника відділу Держаудитслужби Купчіним Є.І., головним державним аудитором Держаудитслужби Сибірьовою В.А., головним державним фінансовим інспектором Держаудитслужби Котерло І.В. проведено ревізію фінансово-господарської діяльності департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради (далі - Департамент) за період з 01.03.2021 по 30.06.2023.

Вказаною ревізією встановлено порушення та недоліки, що відображені в акті ревізії фінансово-господарської діяльності Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради від 20.09.2023 року №20-24/7, на який позивачем подано заперечення.

За результатами розгляду заперечень Державною аудиторською службою України підготовлено висновок на заперечення до акту ревізії фінансово-господарської діяльності Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради за період з 01.03.2021 по 30.06.2023, який надіслано об`єкту контролю листом від 18.10.2023 року №002000-14/11933-2023.

Загалом, за результатами проведеної ревізії встановлено фінансові порушення, що призвели до втрат на загальну суму 28165435,62 грн.

За наслідками ревізії Державною аудиторською службою України направлено позивачу лист від 31.10.2023 №002000-14/12499-2023 «Про вимогу щодо усунення виявлених порушень» з вимогами щодо усунення виявлених під час ревізії порушень і недоліків в роботі.

Позивач, вважаючи пункти 4, 6 вимоги Державної аудиторської служби України від 31.10.2023 №002000-14/12499-2023 протиправними, звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні регламентовано Законом України Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні від 26.01.1993 № 2939-XII (далі - Закон № 2939-XII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з частиною 1 статті 1 Закону № 2939-XII здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю).

За текстом частини 2 статті 2 Закону № 2939-XII державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, інспектування, перевірки закупівель та моніторингу закупівлі.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2015 № 868 Про утворення Державної аудиторської служби України, яка набрала чинності 03.11.2015, утворено Державну аудиторську службу України як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів, реорганізувавши Державну фінансову інспекцію шляхом перетворення.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 № 43 (далі - Положення № 43), Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України та який забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Пунктом 7 Положення № 43 визначено, що Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи.

Відповідно до пункту 3 Положення основними завданнями Держаудитслужби є: 1) реалізація державної політики у сфері державного фінансового контролю; 2-1) внесення на розгляд Міністра фінансів пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у сфері державного фінансового контролю; 3) здійснення державного фінансового контролю, спрямованого на оцінку ефективного, законного, цільового, результативного використання та збереження державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, досягнення економії бюджетних коштів; 4) надання у передбачених законом випадках адміністративних послуг.

Підпунктом 3 пункту 4 Положення визначено, що Держаудитслужба реалізує державний фінансовий контроль через здійснення: державного фінансового аудиту; перевірки державних закупівель; інспектування (ревізії); моніторингу закупівель.

Відповідно до підпункту 9 пункту 4 Положення Держаудитслужба вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших осіб підприємств, установ та організацій, що контролюються, усунення виявлених порушень законодавства; здійснює контроль за виконанням таких вимог; звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; застосовує заходи впливу за порушення бюджетного законодавства, накладає адміністративні стягнення на осіб, винних у порушенні законодавства; передає в установленому порядку правоохоронним органам матеріали за результатами державного фінансового контролю у разі встановлення порушень законодавства, за які передбачено кримінальну відповідальність або які містять ознаки корупційних діянь.

Відповідно до пункту 6 Положення Держаудитслужба для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; у разі виявлення збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір в установленому законодавством порядку.

Вказані положення кореспондуються з пунктами 7 та 10 статті 10 Закону №2939-XII, за приписами яких органу державного фінансового контролю надається право: пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

У частині другій статті 15 Закону №2939-XII закріплено, що законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов`язковими для виконання службовими особами об`єктів, що контролюються.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2939-XII головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов`язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб`єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб`єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.

Пунктом 2 Порядку проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року № 550 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Порядок № 550), визначено, що інспектування полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності об`єкта контролю і проводиться у формі ревізії, яка повинна забезпечувати виявлення фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб.

Пунктами 4, 5 Порядку № 550 передбачено, що планові та позапланові виїзні ревізії проводяться контролюючими органами відповідно до Закону та цього Порядку.

Планові виїзні ревізії проводяться відповідно до планів контрольно-ревізійної роботи, затверджених в установленому порядку, позапланові виїзні ревізії - за наявності підстав, визначених Законом.

За приписами частини першої статті 4 Закону № 2939-XII інспектування здійснюється органом державного фінансового контролю у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті.

В силу пункту 7 статті 10 Закону № 2939-XII органу державного фінансового контролю надається право: пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

У частині другій статті 15 Закону № 2939-XII закріплено, що законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов`язковими для виконання службовими особами об`єктів, що контролюються.

Згідно з пунктом 50 Порядку № 550 за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав органи державного фінансового контролю вживають заходів для забезпечення: притягнення до адміністративної, дисциплінарної та матеріальної відповідальності винних у допущенні порушень працівників об`єктів контролю; порушення перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства; звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а також стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог законодавства; застосування заходів впливу за порушення бюджетного законодавства.

Системний аналіз наведених норм законодавства свідчить про те, що вимога органу державного фінансового контролю, спрямована на коригування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства, є обов`язковою до виконання. Стосовно відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги, оскільки такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Отже, правова природа письмової вимоги контролюючого органу породжує правові наслідки, зокрема обов`язки для свого адресата, а відтак наділена рисами правового акту індивідуальної дії з урахуванням її змістовної складової, незалежно від форми документа, в якому вона міститься, і такий акт може бути предметом судового контролю в порядку адміністративного судочинства у разі звернення із відповідним позовом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 820/3534/16 дійшла висновку, що спір про правомірність вимог контролюючих органів, скерованих на адресу підконтрольних суб`єктів, є публічно-правовим та підпадає під визначення справи адміністративної юрисдикції. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що такий висновок був сформульований Верховним Судом України у постанові від 23 лютого 2016 року по справі № 818/1857/14, і Велика Палата Верховного Суду не знайшла підстав для відступу від цієї позиції.

Аналогічна правова позиція також підтримана і Верховним Судом, зокрема у постанові від 08 травня 2018 року у справі № 826/3350/17, у якій за наслідками проведеного аналізу сутності завдань і функцій органів фінансового контролю, в тому числі у їх співвідношенні із завданнями адміністративного судочинства (рішення суб`єкта владних повноважень як предмет судового контролю), сформульовано позицію, що рішення (дії, бездіяльність) органу фінансового контролю, прийняті в результаті реалізації їх окремо взятих завдань або функцій (пред`явлення обов`язкової до виконання вимоги як одна з них), є окремими предметами судового контролю.

У постанові від 08 травня 2018 року у справі № 826/3350/17 Верховний Суд зазначив, що під час вирішення справ, предметом яких є правомірність вимог контролюючих органів, скерованих на адресу підконтрольних суб`єктів, судам належить, виходячи із правової природи письмової вимоги контролюючого органу, враховувати чи прийнята вона на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством. З метою встановлення того, чи контролюючим органом при прийнятті спірної вимоги владні управлінські функції реалізовані у передбачений законом спосіб, суду належить надати правову оцінку змісту вимоги як індивідуально-правового акту.

Обґрунтованість, в силу статті 2 КАС України, є однією з обов`язкових ознак рішення (дії, бездіяльності) суб`єкта владних повноважень, що підлягає встановленню адміністративним судом.

Верховний Суд у постанові від 20 лютого 2018 року у справі № 822/2087/17 зазначив, що висновок суду про те, що збитки контролюючим органом можуть бути стягнуті лише в ході відповідного судового процесу (а не шляхом пред`явлення обов`язкової до виконання вимоги), не спростовує того, що законна вимога контролюючого органу, як індивідуально-правовий акт, повинна відповідати вимогам закону в частині її змісту і форми. Саме аналіз змісту вимоги контролюючого органу свідчить про те, чи такі вимоги дотримано та чи породжує така вимога права і обов`язки для підконтрольної установи.

З проведеного вище аналізу сутності завдань і функцій органів фінансового контролю, в тому числі у їх співвідношенні із завданнями адміністративного судочинства (рішення суб`єкта владних повноважень як предмет судового контролю), висновується, що рішення (дії, бездіяльність) органу фінансового контролю, прийняті в результаті реалізації їх окремо взятих завдань або функцій (пред`явлення обов`язкової до виконання вимоги як одна з них), є окремими предметами судового контролю.

Та обставина, що законодавство прямо передбачає порядок реалізації окремо взятого завдання чи функції контролюючого органу, зокрема стягнення збитків у судовому порядку на підставі пункту 10 частини першої статті 10 Закону № 2939-XII, з чим кореспондується пункт 50 Порядку № 550, жодним чином не відміняє чи спростовує того, що всі рішення, дії чи бездіяльність органів державного фінансового контролю, прийняті або здійснені при реалізації ними їх владних управлінських функцій, можуть бути окремим предметом судового розгляду при поданні відповідного адміністративного позову.

За своєю правовою природою реалізація контролюючим органом компетенції в частині пред`явлення обов`язкових до виконання вимог і в частині здійснення процедури стягнення заподіяних збитків передбачає наявність різних, окремих, незалежних процедур.

Таку ж саму правову позицію Верховний Суд застосував, зокрема у постановах від 12 травня 2022 року у справі № 620/4169/20, від 22 жовтня 2020 року у справі № 820/3089/17, від 31 травня 2021 року у справі № 826/18686/16, від 31 серпня 2021 року у справі № 160/5323/20, від 02 листопада 2021 року у справі № 420/6808/19, від 29 березня 2023 року у справі № 160/17775/21.

У постановах від 25.07.2024 у справі № 160/12986/21, від 14.11.2024 у справі № 380/12264/20 Верховний Суд указав на те, що задля вирішення питання порядку оскарження вимоги, яка спрямована на відшкодування збитків, першочергово необхідно дослідити чи була дотримана контролюючим органом процедура проведення перевірки, підстави її проведення (якщо цим мотивовано підстави позову) і, як наслідок, правову природу встановлених порушень. Без належного дослідження цих питань і встановлення вини підконтрольної установи (доведеність факту наявності порушення під час здійснення фінансово-господарської діяльності) неможливо надати оцінку правомірності вимоги у частині законності і правильності обчислення розміру збитків.

Отже, право підконтрольної установи на оскарження вимоги, яка містить зобов`язання щодо повернення збитків, слід розуміти в контексті права на оскарження вимоги, як акта індивідуальної дії, в частині дотримання процедури проведення перевірки контролюючим органом (шляхом проведення ревізії, моніторингу та ін.) у співвідношенні з суттю встановлених порушень.

Водночас правомірність вимоги у частині законності і правильності обчислення розміру збитків може бути предметом перевірки в судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю про їхнє стягнення. Такий порядок оскарження слід застосовувати, якщо підконтрольною установою не було попередньо оскаржено таку вимогу по суті встановлених порушень під час проведення відповідної перевірки і таким порушенням судом не було надано оцінку (відсутня будь-яка реакція з боку підконтрольної установи після отримання вимоги), або дотримання процедури проведення перевірки (ревізії, моніторингу, тощо) та факт порушення з боку підконтрольної установи під час здійснення господарської діяльності встановлено у судовому рішенні.

Аналогічна правова позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 05 березня 2026 року у справі № 380/28636/23.

У справі ж, що розглядається, зміст спірної вимоги, яка, як встановлено вище, є індивідуально-правовим актом, а відтак породжує права і обов`язки для підконтрольної установи, якій вона адресована, крім іншого, полягає в тому, щоб забезпечити відшкодування збитків, встановлених контролюючим органом. Додатково про обов`язковий характер цієї вимоги свідчить застереження в ній про те, що її невиконання є підставою для звернення до суду в інтересах держави.

Таким чином ця вимога сформульована на виконання владних управлінських функцій відповідача. Так, пунктом 15 частини першої статті 10 Закону № 2939-XII передбачено, що органи державного фінансового контролю наділені повноваженнями порушувати перед керівниками відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій питання про притягнення до відповідальності осіб, винних у допущених порушеннях. Також згідно з пунктом 50 Порядку № 550 за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав контролюючі органи вживають заходів для забезпечення, зокрема, притягнення до адміністративної, дисциплінарної та матеріальної відповідальності винних у допущенні порушень працівників об`єктів контролю.

Отже, наведене в сукупності не виключає права підконтрольної установи на перевірку оскаржуваної вимоги в судовому порядку.

Надаючи оцінку пунктам 4, 6 вимоги Державної аудиторської служби України від 31.10.2023 №002000-14/12499-2023 про усунення виявлених порушень, суд виходить з таких міркувань.

Висновки суду стосовно пункту 4 вимоги від 31.10.2023 №002000-14/12499-2023.

Пунктом 4 спірної вимоги Держаудитслужба вимагала забезпечити відшкодування на користь Департаменту шкоди, заподіяної внаслідок безпідставного завищення вартості та обсягів виконаних ремонтно-будівельних робіт, на загальну суму 4 541 229,10 грн відповідно до норм статей 216-229 Господарського кодексу України, статей 22, 610-625 Цивільного кодексу України. Крім цього, надалі під час визначення вартості та обсягів ремонтно-будівельних робіт дотримуватись Правил визначення вартості будівництва ДСТУ Б Д. 1.1-1:2013, затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлового господарства України від 05.07.2013 № 293, Настанови щодо визначення прямих витрат у вартості будівництва ДСТУ-Н Б Д. 1.1-2:2013, затвердженої наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлового господарства України від 27.08.2013 № 405, умов договорів підряду.

В ході ревізії встановлено та підтверджується матеріалами справи, що проектно-кошторисна документація на виконання робіт з капітального ремонту покриття пл. Ш. Петефі в м. Ужгород розроблена ТОВ «КБК» у 2018 році за завданням департаменту міського господарства Ужгородської міської ради на розробку робочого проекту на «Капітальний ремонт покриття пл. Ш. Петефі в м. Ужгород». Проектно-кошторисна документація затверджена наказом директора департаменту міського господарства Ужгородської міської ради від 23.07.2018 № 219.

Згідно із зведеним кошторисним розрахунком, вартість робіт затверджена в загальній сумі 32 284 945,00 гривень.

У 2021 році за завданням департаменту міського господарства Ужгородської міської ради ТОВ «КБК» проведено коригування робочого проекту «Капітальний ремонт покриття пл. Ш. Петефі в м. Ужгород». За результатами проведеного коригування вартість об`єкта станом на 12.10.2021 року складає 32 058 093,00 грн., в тому числі, які виконані у сумі 19 410 574,00 гривень.

З метою виконання робіт, передбачених проектно-кошторисною документацією, між департаментом міського господарства Ужгородської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «КБК» укладено договір підряду від 02.11.2021 № 21-91/1217442 (далі Договір).

Згідно з умовами пункту 1.1 Договору, підрядник зобов`язується за завданням замовника на свій ризик, в межах договірної ціни, власними та залученими силами засобами, виконати та здати Замовнику в установлений договором підряду строк закінчені роботи 45230000-8 - Будівництво трубопроводів, ліній зв`язку та електропередач, шосе, доріг, аеродромів і залізничних доріг; вирівнювання поверхонь (Капітальний ремонт покриття пл. Ш. Петефі в м. Ужгороді (коригування) (далі - Роботи Підрядника), відповідно до змісту тендерної пропозиції переможця торгів.

Відповідно до пункту 2.1 Договору, договірна ціна робіт визначається на основі кошторису та складає 4 887 310,96 грн, в тому числі ПДВ - 814 551.83 грн. Договірна ціна складена відповідно до вимог ДСТУ БД 1.1-1:2013 «Правила визначення вартості будівництва».

Проведеною ревізією щодо виконання умов договору встановлено, що виконання робіт документально засвідчено первинними обліковими документами - довідка про вартість виконаних будівельних робіт примірної форми КБ-3 та актами приймання виконаних будівельних робіт примірної форми КБ-2 складені у відповідності до вимог Додатків Т та У Національного Стандарту України «Правил визначення вартості будівництва» ДСТУ Б Д. 1.1-1:2013, затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлового господарства України від 05.07.2013 № 293.

Так, за період, що підлягав ревізії, ТОВ «КБК» виконано робіт по об`єкту «Капітальний ремонт покриття пл. Ш. Петефі в м. Ужгород» на загальну суму 4 198 214,27 грн, а саме: по акту приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2021 року №1 в сумі 1 466 193,29 гривень; по акту приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2021 року №2 в сумі 1481628,10 гривень; по акту приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2021 року №3 в сумі 385 267,48 гривень; по акту приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2021 року №4 в сумі 125,40 гривень. Розрахунки за виконані роботи між Підприємством та Департаментом проведено повному обсязі.

Під час проведення ревізії, на підставі наказу директора Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради. від 27.07.2023 № 124 «Про створення робочої комісії з метою проведення контрольних замірів», проведено контрольний обмір виконаних робіт по об`єкту «Капітальний ремонт покриття пл. Ш. Петефі в м. Ужгород».

За результатами контрольного обміру встановлено невідповідність матеріалів (Бруківки) встановленим вимогам, що визначені в проектно-кошторисній документації, договірній ціні та зазначених в актах приймання виконаних будівельних робіт Кб-2в. Зокрема, при виконанні робіт з улаштування мозаїкових бруківок з заповненням швів цементним розчином при висоті мозаїкової шашки 10 см, фактично застосовано бруківку висотою від 5 до 8 см.

Згідно з пунктом 7.1 Договору, Підрядник повинен виконати передбачені цим Договором роботи, якість яких відповідає затвердженій проектно-кошторисній документації, Державним будівельним нормам і правилам, а матеріали, вироби і конструкції-державним стандартам, технічним умовам та сертифікатам.

Згідно з пунктом 7.2 Договору, Підрядник, який відповідно до Договору підряду забезпечує виконання робіт матеріальними ресурсами, у разі виявлення їх невідповідності встановленим вимогам зобов`язаний негайно провести заміну цих ресурсів. Роботи, виконані з використанням матеріальних ресурсів, які не відповідають установленим вимогам, Замовником не оплачуються.

Отже, з встановлених обставин вбачається, що висота мозаїкової шашки (покриття) не відповідала проектній документації та суперечила вимогам державного стандарту ДСТУ Б EN 1342: 2007 «Бруківка з природного каменю для мощення вулиць», прийнятий та введений в дію наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 27.09.2007 № 218 «Про прийняття національних стандартів».

Відповідно до пункту 6.4.1 «Правил визначення вартості будівництва» ДСТУ Б Д. 1.1-1:2013, затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлового господарства України від 05.07.2013 №293, взаєморозрахунки за обсяги виконаних робіт проводяться за період, встановлений в договорі (щомісячно, за етап тощо).

Абзацом 1 пункту 6.4.2 цих Правил визначено, що при визначенні вартості виконаних обсягів робіт і проведенні взаєморозрахунків за виконані роботи по об`єктах будівництва, зведення яких здійснюється за рахунок державних коштів застосовуються примірні форми первинних облікових документів «Акт приймання виконаних будівельних робіт» (примірна форма № КБ-2в) і «Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати» (примірна форма № КБ-3), які наведено у додатку Т та додатку У.

Відповідно до пункту 6.4.3 «Правил визначення вартості будівництва» ДСТУ Б Д. 1.1-1:2013, затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлового господарства України від 05.07.2013 №293, за твердої договірної ціни взаєморозрахунки провадяться на підставі виконаних обсягів робіт та їх вартості, визначеної в договірній ціні.

Пунктом 4.1.2.1 ДСТУ Б EN 1342: 2007 визначено, що якщо брущатка укладається орнаментом у формі віяла, потрібні не лише елементи кубічної форми, а й певна кількість трапецієподібних і продовгуватих елементів. Партія брущатки, призначена для такої укладки, може складатися не більше як з 10% брущатки, розміри якої перевищують допустимі відхилення до 10 мм. Висота брущатки повинна дотримуватися за будь-яких обставин. обставин. У випадку, якщо брущатка не призначена для укладки у формі віяла, це необхідно вказати при розміщенні замовлення.

За таких обставин за результатами ревізії зроблено вірний висновок про порушення вимог пункту 6.4.3 «Правил визначення вартості будівництва» ДСТУ Б Д. 1.1-1:2013, затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлового господарства України від 05.07.2013 №293, в частині того, що за твердої договірної ціни взаєморозрахунки проводяться на підставі виконаних обсягів робіт та їх вартості визначеної у договірній ціні, а також пункту 7.1 Договору.

Враховуючи той факт, що за виконані роботи проведено оплату в повному обсязі, вищевказане порушення призвело до зайвої оплати виконаних робіт (вартості матеріалів) у завищених обсягах та вартості в загальні сумі 2 974 846,71 гривні.

Крім того, на порушенням пункту 7.2 Договору, Департаментом проведено зайву оплату за фактично виконані роботи, що проведені із застосуванням матеріалів, що не відповідають установленим вимогам, на суму 876 164,95 грн.

Окрім цього проведеною ревізією та матеріалами справи встановлено, що між Департаментом міського господарства Ужгородської міської ради та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 укладено договір від 03.06.2021 № 21-30/1217442.

Згідно з умовами пункту 1.1 вказаного договору підряду, підрядник зобов`язується за завданням замовника на свій ризик, в межах договірної ціни, власними та залученими силами і засобами, виконати і здати замовнику в установлений договором підряду строк закінчені роботи з поточного ремонту вулиць у м. Ужгород «Поточний ремонт покриття вулиць з бруківки та булижного каменю».

У відповідності до пункту 2.1 вказаного договору, договірна ціна робіт визначається на основі кошторису та складає 1974698,00 грн. Договірна ціна складена відповідно до Вимог ДСТУ Б Д. 1.1-1:2013 «Правила визначення вартості будівництва».

Проведеною ревізією щодо виконання умов договору встановлено, що виконання робіт документально засвідчено первинними обліковими документами довідка про вартість виконаних будівельних робіт примірної форми КБ-3 та актами приймання виконаних будівельних робіт примірної форми КБ-2в складені у відповідності до вимог Додатків Т та У Національного Стандарту України «Правил визначення вартості будівництва» ДСТУ Б Д. 1.1-1:2013, затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлового господарства України від 05.07.2013 № 293.

Так, за період, що підлягав ревізії, ФОП ОСОБА_1 виконано робіт з поточного ремонту на загальну суму 1 952 466,00 гривень. Дебіторська та кредиторська заборгованість за вказаним договором в обліку Департаменту по розрахункам з ФОП ОСОБА_1 станом на 30.06.2023 не рахується.

Проведеною ревізією правильності визначення вартості та обсягів виконаних робіт установлено, що при визначені обсягу виконаних робіт з розбирання покриттів та основ бруківки, а також улаштування бруківок, застосовано норми збірнику 18 «Благоустрій» Ресурсних елементних кошторисних норм на ремонтно-будівельні роботи.

Зокрема, при визначенні вартості та обсягів виконаних робіт у актах виконаних робіт роботи з розбирання покриттів визначено за нормою 18-1-2.

Вказана норма передбачає витрати матеріальних ресурсів та витрати труда робітників будівельників на розбирання покриттів та основ, згрібання матеріалу, одержаного від розбирання, сортування каменю з вибиранням придатної шашки, складування матеріалу, одержаного при розбиранні, розламування бруківки з булижного каменю та асфальтобетонного покриття тротуарів вручну.

Крім того, згідно з актами приймання виконаних будівельних робіт передбачено роботи з улаштування бруківок, які визначено за нормою 18-27-1.

Вказана норма передбачає витрати матеріальних ресурсів та витрати труда робітників будівельників на укладання версти з трамбуванням, брукування з добором каменю та трамбуванням, заповнення швів дрібним щебнем, закоткування з перевіркою профілю та засипанням піском, догляд за бруківкою.

При цьому, незважаючи на викладене, до актів виконаних робіт включено вартість та обсяги виконаних робіт з очищення та приведення мозаїкової бруківки після розбирання конструкцій в придатний для повторного застосування стан.

Обсяг робіт та їх вартість визначена за нормою 20-35-3 збірника 20 «Інші ремонтно-будівельні роботи».

Вказана норма передбачає витрати труда працівників будівельників на очищення матеріалів від бетону, розчину, намерзання, бруду, цвяхів, скоб тощо, укладання очищеного матеріалу в кліті або штабель.

З огляду на викладене, застосування норми 20-35-3 позивачем є необґрунтованим та суперечить вимогам збірника 18 «Благоустрій територій» ресурсних елементних кошторисних норм та є порушенням вимоги п. 5.1 «Настанови щодо визначення прямих витрат у вартості будівництва» ДСТУ-Н Б Д. 1.1- 2:2013, затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлового господарства України від 27.08.2013 № 405.

За наведених обставин, суд погоджується з висновком відповідача про те, що таке порушення призвело до нанесення збитків Департаменту в загальній сумі 576383,87 грн.

Таким чином пункт 4 вимоги ґрунтується на вимогах законодавства та прийнятий з урахуванням усіх суттєвих обставин, тому позовні вимоги в частині визнання його протиправним і скасування задоволенню не підлягають.

Що стосується оскарження позивачем пункту 6 оскаржуваної вимоги, суд вказує наступне.

Згідно пункту 6 вимоги від 31.10.2023 №002000-14/12499-2023 Держаудитслужба вимагала вжити заходів щодо нарахування та стягнення штрафу у розмірі 100% річної орендної плати, із суб`єктів господарювання за несвоєчасну сплату орендної плати на суму 9320202,24 грн відповідно до норм статей 216-229 Господарського кодексу України, статей 22, 610-625 Цивільного кодексу України.

Так, ревізією встановлено, що під час подання позивачем позовних заяв з питання стягнення орендної плати за оренду землі, відповідно до розрахунків Департаменту, не проводилося нараховування штрафної санкції передбаченої пунктом 14 Договорів оренди землі.

Підставою зазначених висновків відповідача є посилання на те, що згідно з пунктом 14 вказаних договорів визначено, що у разі невнесення орендної плати у строки, визначені договором, у 10-ти денний строк сплачується штраф у розмірі 100% річної орендної плати, встановленої договором.

Аналогічна норма визначена в типовому договорі оренди землі, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 № 220 «Про затвердження Типового договору оренди землі».

На думку відповідача, при зверненні до суду, Департаментом не враховано вказану норму по 27 договорам оренди, а саме: ТДВ БУ «Промжитлобуд» - договір оренди землі від 19.10.2021, визнаний укладеним постановою Західного апеляційного Господарського суду у справі № 907/801/19; ТОВ «Шляхрембуд» - договір від 10.07.2018 №1994; МПП «Юрісен» - договір від 27.08.2020 року № 987/1; МПП «Валентина» - договір від 27.09.2019 року № 2089; ТОВ «Альбом ЛТД» - договір від 06.12.2018 року № 2036; ПП «Никіта» - договір від 22.04.2021 року (договір у новій редакції); ПП «Ротор» - договір від 15.09.2021; ПП «ВТВ-БУД» - договір від 11.01.2019 № 1530; ТЗ «Оселя» - договір від 30.03.2021 року №836; ТОВ «ТПК 2005» - договір від 18.04.2019 року № 2060; 8 ТОВ «УЖАГРОМІКС» - договір від 20.01.2020 року № 2123; ТЗОВ «ВАТО ООС» - договір від 27.02.2020 року № 2042; ОК ЖБК «Закарпаття-Донбас» - договір від 30.10.2018 року № 2032; ТОВ «Готель Олімп» - договір від 07.02.2022 року №1110/1; ТОВ «Інвестгруп К» - договір від 15.09.2021 року; ТОВ «Інвестгруп К-1» - договір від 15.09.2021 року; ТОВ «Інвестгруп К-2» - договір від 15.09.2021 року; ТОВ «Інвестгруп К-3» - договір від 15.09.2021 року; Гр. ОСОБА_2 - договір від 27.07.2021 року № 2172/1; Гр. ОСОБА_3 - договір від 22.01.2018 року: Гр. ОСОБА_4 - договір від 22.01.2018 року № 2067; ФОП ОСОБА_5 - договір від 08.06.2018 (договір в новій редакції); Гр. ОСОБА_6 - договір від 21.10.2020 року № 2204; Гр. ОСОБА_7 , гр. ОСОБА_8 - договір від 30.10.2018 року №2018; ПРАТ «Модуль М» - договір від 15.09.2021 року; Гр. ОСОБА_9 - договір від 15.12.2021 року №2310; ТОВ «ФЕМ-ІНВЕСТ» - Договір від 13.07.2018 року № 1980 (мирова угода по справі № 907/505/18);

Статтею 93 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

За змістом статті 1 Закону України «Про оренду землі« оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про оренду землі« об`єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом (ст. 4 Закону України «Про оренду землі»).

Статтею 13 Закону «Про оренду землі» встановлено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 15 Закону «Про оренду землі» орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату є істотною умовою договору оренди землі.

Згідно зі статтею 21 Закону «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (абзац перший пункту 288.1 статті 288 Податкового кодексу України).

Слід зазначити, що однією із істотних умов договору оренди є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (стаття 15 Закону України «Про оренду землі»).

Згідно з пунктом 288.4 статті 288 Податкового кодексу України розмір та умови внесення орендної плати встановлюються в договорі оренди між орендодавцем (власником) орендарем.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

В силу положень статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Так, в ході судового розгляду судом встановлено, що позивач звертався до Господарського суду Закарпатської області з позовами до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 , ТДВ БУ «Промжитлобуд» та ТОВ СУСП «ФЕМ-ІНВЕСТ» про стягнення заборгованості по оплаті оренди за користування земельними ділянками.

Предметом позову у справі № 907/30/22 було стягнення з ТДВ БУ «Промжитлобуд» заборгованості в сумі 792795,26 грн. по оплаті за користування у період з травня 2019 року по грудень 2019 року (період до укладення договору оренди) земельною ділянкою з кадастровим номером 2110100000:65:001:0077 площею 2,2319 га для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств по вул. Сергія Мартина в м. Ужгороді на підставі договору оренди землі від 19.10.2021, який визнаний укладеним постановою Західного апеляційного Господарського суду у справі № 907/801/19.

Відповідно до рішення від 11.09.2024 у справі № 907/30/22, яке набрало законної сили 10.02.2025, стягнуто з товариства з додатковою відповідальністю будівельне управління «Промжитлобуд» на користь Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради суму 792 795,26 грн. заборгованості по сплаті орендної оплати за користування земельною ділянкою.

В свою чергу, предметом позову у справі № 907/531/22 було стягнення з ТОВ СУСП «ФЕМ-ІНВЕСТ» заборгованості в сумі 514263,06 грн. по оплаті за користування у період з січня 2021 року по червень 2022 року (період після закінчення строку дії договору оренди) земельною ділянкою з кадастровим номером 2110100000:60:001:0209 площею 1,3420 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств по вул. Гранітній, 14 в м. Ужгороді на підставі договору від 13.07.2018 № 1980 (мирова угода по справі № 907/505/18).

Відповідно до рішення від 28.11.2022 у справі № 907/531/22, яке набрало законної сили 23.12.2022, стягнуто з Спільного Українсько-Словацького підприємства «ФЕМ- ІНВЕСТ» на користь Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради грошове зобов`язання по сплаті орендної оплати за користування земельною ділянкою у сумі 514263,06 грн..

Предметом позову у справі № 907/537/21 було стягнення з ФОП ОСОБА_3 заборгованості в сумі 107722,24 грн., що виникла у зв`язку з фактичним користуванням земельною ділянкою у період з 01.01.2019 по 21.05.2021 після закінчення дії укладеного сторонами договору оренди земельних ділянок

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 30.05.2022 у справі №907/537/21, яка набрала законної сили 30.05.2022, закрито провадження у справі, оскільки вимоги, які були предметом даної справи, задоволені відповідачем у ході підготовчого провадження.

Наведені судом справи є однотипними та стосувалися саме застосування пункту 30 Договорів оренди, а саме: після завершення терміну дії договору оренди земельної ділянки (або до початку його дії), суб`єкти господарювання не виконавши обов`язку з повернення об`єкту оренди були зобов`язані вносити плату за фактичне користування земельною ділянкою до моменту її повернення.

Вказані у вищенаведених судових справах періоди користування земельними ділянками, за які було стягнуто заборгованість по сплаті орендної оплати, виникли поза межами дії договорів оренди, відтак дія таких договорів не поширювалася на такі правовідносини, крім пункту 30 таких Договорів, який і визначав обов`язок орендаря у разі неповернення земельної ділянки в зазначений термін здійснити плату за фактичне користування земельною ділянкою.

Суд враховує, що відповідач у вимозі про вжиття заходів щодо нарахування та стягнення штрафу у розмірі 100% річної орендної плати, із суб`єктів господарювання за несвоєчасну сплату орендної плати на суму 9320202,24 грн включив, крім інших, вищевказаних суб`єктів господарювання ФОП ОСОБА_3 , ТОВ СУСП «ФЕМ-ІНВЕСТ» та ТДВ БУ «Промжитлобуд», що вказує на її неправомірність з огляду на таке.

Так, судом встановлено, що Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради звернувся до суду з позовом до фізичної особи підприємця ОСОБА_3 про стягнення 44 574,72 грн штрафу та рішенням Господарського суду Закарпатської області від 21.05.2024 у справі №907/102/24, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 23 жовтня 2024 року, у задоволенні позову відмовлено.

Зокрема, судовим рішенням від 23.10.2024 у справі №907/102/24 встановлено:

«… предметом розгляду є вимога позивача стягнути з відповідача 44 574,72 грн штрафу у розмірі 100 відсотків річної орендної плати відповідно п. 14 договору оренди землі від 02.12.2005 (в редакції додаткової угоди від 22.01.2018).

Так, 22.01.2018 сторони уклали додаткову угоду до договору оренди землі від 02.12.2005, якою виклали Договір оренди землі в новій редакції (далі договір).

Згідно з п.1 договору орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельні ділянки для комерційної діяльності в АДРЕСА_1 :

Кадастровий номер земельної ділянки площею 275 кв.м. 2110100000:26:002:0014;

Кадастровий номер земельної ділянки площею 232кв.м. 2110100000:26:002:0013.

Щодо орендної плати, то за умовами пункту 10 договору орендна плата вноситься орендарем у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки землі у грошовій формі та становить 44 574,67 грн на рік. Орендна плата вноситься щомісячно протягом 30 календарних днів за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця в розмірі 3714,56 грн (п.11 договору).

Відповідно до пункту 14 договору, у разі невнесення орендної плати у строки, визначені договором:

- у 10-ти денний строк сплачується штраф у розмірі 100 відсотків річної орендної плати, встановленої договором;

- справляється пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення.

Пунктом 40 договору (Прикінцеві положення) передбачено, що сторони дійшли згоди, що його дія розповсюджується на період від 27.08.2015 до завершення строку його дії, визначеного рішенням сесії Ужгородської міської ради про поновлення договорів оренди земельних ділянок.

У цьому ж пункті 40 договору сторони дійшли згоди щодо зобов`язання орендаря до сплати плати за землю за фактичне її використання у період з 27.08.2015 до моменту державної реєстрації права оренди землі.

Державна реєстрація права оренди землі здійснена 13.02.2018.

Щодо строку дії договору.

Відповідно до п.8 договору сторони визначили строк дії договору до 21 грудня 2018 року. При цьому сторони передбачили переважне право орендаря на поновлення договору на новий строк.

Пунктом 9 договору встановлено, що рішення про продовження договору оренди приймає Ужгородська міська рада.

У матеріалах справи відсутні докази продовження договору оренди земельних ділянок кадастрові номери 2110100000:26:002:0014, 2110100000:26:002:0013.

Отже, договір оренди землі від 02.12.2005 (в редакції додаткової угоди від 22.01.2018) припинено.

Відповідач продовжував користуватись означеними земельними ділянками, з приводу чого Господарський суд Закарпатської області розглядав позов Департамент міського господарства Ужгородської міської ради про стягнення коштів у сумі 107 722,24 грн за фактичне користування земельними ділянками у період з 01.01.2019 по 21.05.2021 (справа №907/537/21).

Господарський суду Закарпатської області ухвалою від 26.05.2022 закрив провадження у справі №907/537/21, оскільки відповідач сплатив стягувану суму.

За твердженням позивача і доданим до позову розрахунком, позивач 01.05.2021 нарахував штраф у сумі 44 574,72 грн у розмірі 100 відсотків річної орендної плати, саме на підставі пункту 14 договору за систематичну несплату орендарем (відповідач) орендної плати.

Тобто, умови договору оренди землі від 02.12.2005 (в редакції додаткової угоди від 22.01.2018), який діяв до 21 грудня 2018 року, позивач поширив на відносини, які цим договором не охоплені, а виникли з підстав фактичного користування земельними ділянками».

В судовому рішенні від 23.10.2024 у справі №907/102/24 суд також звернув увагу, що пунктом 40 договору (Прикінцеві положення) передбачено зобов`язання орендаря до сплати плати за землю за фактичне її використання у період з 27.08.2015 до моменту державної реєстрації права оренди землі (13.02.2018). Вказаний пункт договору не визначає строків здійснення оплати за фактичне використання земельної ділянки та не встановлює відповідальності за його порушення, в тому числі не встановлює відповідальність у вигляді сплати штрафу.

Таким чином, судом констатовано про відсутність належних та допустимих доказів по справі, які б достеменно свідчили про порушення відповідачем умов договору в частині не внесення орендної плати у строки, визначені договором.

Відповідно до частини 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Повертаючись до даної справи суд висновує, що суб`єкти господарювання ФОП ОСОБА_3 , ТОВ СУСП «ФЕМ-ІНВЕСТ» та ТДВ БУ «Промжитлобуд», не виконавши обов`язку з повернення об`єкту оренди після закінчення строку дії договорів оренди, були зобов`язані вносити плату за фактичне користування земельними ділянками до моменту їх повернення, однак не виконавши такий обов`язок судовими рішеннями було стягнуто таку заборгованість у судовому порядку. Однак пункт 30 договорів оренди не визначав строків здійснення оплати за фактичне використання земельної ділянки та не встановлював відповідальності за його порушення, в тому числі не встановлював відповідальність у вигляді сплати штрафу.

Натомість пункт 14 договорів оренди, який передбачав застосування штрафу у разі невнесення орендної плати у строки, визначені договором, не підлягав застосуванню з огляду на припинення дії таких договорів та відсутність сплати оренди як такої.

За наведеного правого регулювання та встановлених обставин, суд погоджується з доводами позивача про відсутність підстав для нарахування штрафів, передбачених пунктами 14 договорів оренди земельних ділянок комунальної власності щодо ФОП ОСОБА_3 , ТДВ БУ «Промжитлобуд», ТОВ СУСП «ФЕМ-ІНВЕСТ» і як наслідок незаконність та протиправність пункту 6 вимоги від 31.10.2023 № 002000-14/12499-2023 про вжиття заходів щодо нарахування та стягнення штрафу у розмірі 100% річної орендної плати, із суб`єктів господарювання за несвоєчасну сплату орендної плати на суму 9320202,24 грн відповідно до норм статей 216-229 Господарського кодексу України, статей 22, 610-625 Цивільного кодексу України.

Резюмуючи вищенаведене, за наслідками судового розгляду, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду достатні беззаперечні докази на обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності пункту 6 оскаржуваної вимоги від 31.10.2023 № 002000-14/12499-2023 «Про вимогу щодо усунення виявлених порушень», а відтак такий належить скасуванню з вищенаведених підстав.

Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ч.1 ст.9 КАС України).

Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, виходячи з встановлених обставин справи, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.90 КАС України та наведені положення чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд зазначає, що згідно ч. 2 ст. 139 КАС України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Отже, понесені позивачем, як суб`єктом владних повноважень, судові витрати по сплаті судового збору відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 9, 19, 77, 139, 243, 246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради (пл. Поштова, буд. 3, м. Ужгород, Закарпатська обл., Ужгородський р-н, 88000, код ЄДРПОУ 36541721) до Державної аудиторської служби України (вул. Петра Сагайдачного, буд. 4, м. Київ, 04070, код ЄДРПОУ 40165856) про визнання протиправними та скасування пунктів вимоги задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати пункт 6 вимоги Державної аудиторської служби України від 31.10.2023 № 002000-14/12499-2023 «Про вимогу щодо усунення виявлених порушень» про вжиття заходів щодо нарахування та стягнення штрафу у розмірі 100% річної орендної плати, із суб`єктів господарювання за несвоєчасну сплату орендної плати на суму 9320202,24 грн відповідно до норм статей 216-229 Господарського кодексу України, статей 22, 610-625 Цивільного кодексу України.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

СуддяМ.М. Луцович

Відповідно до ч. 3 ст. 243 КАС України рішення суду у повному обсязі складено та підписано 16.03.2026 року.