Рішення № 134893086, 05.03.2026, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

05 березня 2026 рокум. Ужгород№ 260/9244/25 17:21 год

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Скраль Т.В.

при секретарі Колушкіна Ю.В.,

за участю сторін:

позивач: ОСОБА_1 ,

представник позивача: адвокат Лучинець Олександр Вацлавович,

відповідач: Головне управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області - представник Магдинець Олександра-Леся Євгенівна,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі адвоката Лучинця Олександра Вацлавовича (89600, Закарпатська область, м. Мукачево, вул. Р.- Корсакова, буд. 47, РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області (88017, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Коршинського Івана, 12а, код ЄДРПОУ 37809328) про визнання протиправною відмову у наданні статусу біженця та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

У відповідності до статті 243 частини 3 КАС України 05 березня 2026 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Рішення у повному обсязі складено 16 березня 2026 року.

17 листопада 2025 року ОСОБА_1 , через уповноваженого представника Лучинця Олександра Вацлавовича звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області, якою просить: 1) визнати неправомірним та скасувати Наказ №7 від 06.11.2025 року Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області від 06 листопада 2025р., про відмову ОСОБА_1 , громадянину Таджикистану, в оформленні документів щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; 2) зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області прийняти стосовно ОСОБА_1 рішення про оформлення документів щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

19 листопада 2025 року ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі в порядку загального позовного провадження.

29 січня 2026 року ухвалою суду закрито пiдготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

1. Позиції сторін.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в Україні у позивача є малолітній син, який потребує батька. Крім того, під час його останнього перебування в Таджикистані, ОСОБА_1 зіткнувся зі свавільним поводженням з боку органів влади, зокрема поліції, по відношенню до його релігійних переконань і до нього особисто. Позивач мусульманин та сповідує іслам. Як зазначає позивач, його неодноразово затримували і тримали у відділку поліції, де вчиняли психологічний тиск і фізичне насилля, щоб змусити збрити бороду, яка є одним із атрибутів чоловіків мусульман, що сповідують релігію іслам. Останній раз після затримання, Субанкулова попередили, що у разі носіння бороди його буде звинувачено у екстремізмі та приналежності до екстремістських угруповань, і його посадять до в`язниці. Таке переслідування з боку органів влади спричинило його внутрішнє переконання щодо загрози життю і свободі, а також беззахисності в своїй країні, тому він не бажав повертатися до країни походження. Щоб не бути депортованим з України до Таджикистану, де йому загрожує переслідування за релігійні переконання, 17.10.2024 року ОСОБА_1 звернувся із відповідною заявою до ГУ ДМС у Закарпатської області. Як зазначалося вище в п. 1, заява-анкета про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з додатками, за рішенням суду була прийнята відповідачем до розгляду. У заяві-анкеті та під час співбесіди в міграційній службі, позивач зазначав, що боїться повертатися в країну походження через обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідування з боку органів влади та загрози життю і свободі через релігійні переконання. Також повідомляв, що в минулому вже зазнавав фізичного та психологічного насилля з боку поліції за носіння бороди, а також, що отримував погрози з боку поліції, що у разі носіння бороди, він буде поміщений до в`язниці, та звинувачений у екстремізмі та приналежності до екстремістських угруповань. Через те, що переслідування і загроза йде від органів влади, він є беззахисним в своїй країні, і тому не бажає повертатися до країни походження. На підтвердження факту порушення прав людини в Таджикистані, і зокрема переслідування мусульман органами влади Таджикистану за носіння бороди, та необґрунтоване позбавлення волі «неугодних» владі, мною, як адвокатом, кваліфікованим спеціалістом в галузі біженського права, з досвідом роботи понад 16 років, було підготовлено аналітичний звіт від 17 жовтня 2025 року по країні походження Таджикистан, та додано до заяви-анкети позивача про звернення за захистом в Україні. Очевидно, що відповідач, приймаючи рішення про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не здійснив повної та всебічної перевірки та аналізу інформації у країні його громадянської належності (Республіки Таджикистан), не провів співставлення такої інформації з розповіддю і доводами позивача щодо його релігійних поглядів та явно приписаних політичних переконань, як суб`єктивної і об`єктивної сторін його побоювань, згідно з вимогами Директиви №8043/04. Рішення відповідача створює для позивача загрозу повернення до країни громадянської належності де йому загрожує небезпека, а саме позбавлення волі та реальна небезпека бути підданому нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню в порушення ст. 3 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, через переслідування збоку органів державної влади за релігійні переконання та приписані політичні погляди за нібито недотримання позивачем політики держави.

28 листопада 2025 року представником відповідача до суду подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні позову в зв`язку з тим, що під час співбесіди позивачем повідомлено, що він ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець села Айвадж, Шахритузького району, Хатлонської області, Республіки Таджикистан. Таджик за національністю, сповідує іслам сунітського толку. Освіта середня, офіційно не працює. Батьки проживають в Таджикистані. В Україні проживає малолітній син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьком якого позивача визнано рішенням Іршавського районного суду Закарпатської області від 06.08.2015 справа 301/1539/25. Позивач зазначив, що підставою для виїзду з Республіки Таджикистан у 2022 році стали неодноразові випадки затримання з боку правоохоронних органів через носіння бороди. Один з таких випадків супроводжувався примусовим голінням. Заявник вважає, що у разі повернення до країни походження існує ризик повторення подібних дій з боку правоохоронних органів. У заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 20 жовтня 2025 року позивач зазначає, що був змушений виїхати з країни своєї громадянської належності Республіки Таджикистан у зв`язку з релігійними переконаннями, зокрема через носіння бороди. Також заявник стверджує, що у разі його повернення до Таджикистану йому може загрожувати переслідування або небезпека з боку правоохоронних органів. Під час співбесіди 28.10.2025 року він повідомив, що у 2021 році, коли повернувся додому, після прибуття в аеропорт був затриманий поліцією за те, що курив у невстановленому місці, а також, за його словами, через наявність бороди. Позивач зазначив, що в тому ж році його повторно затримали дорогою на роботу та примусили збрити бороду. Також він розповів, що востаннє був затриманий поліцією, яка застосувала до нього фізичну силу, оскільки він «не слухався їхніх вимог». Слід зазначити, що куріння в громадських місцях заборонено в Таджикистані як і у ряді інших держав, в тому числі, і в Україні. Вдруге затримано позивача, як він зазначив під час співбесіди 28.10.2025 року, у зв`язку з відсутністю документів, які посвідчують особу. Наведені позивачем обставини не містять ознак систематичного переслідування за релігійними переконаннями або обмеження його прав, передбачених міжнародними стандартами захисту. Описані випадки мають поодинокий та адміністративно побутовий характер, не підтверджені доказами та не свідчать про наявність реальної загрози життю чи свободі позивача у країні громадянства. Відповідно до наявних міжнародних джерел, у Республіці Таджикистан держава дійсно здійснює контроль за релігійною діяльністю громадян, однак ці заходи мають переважно адміністративний та профілактичний характер і не спрямовані безпосередньо на переслідування осіб за факт віри чи зовнішні ознаки релігійності. Позивачем не надано доказів того, що саме він зазнавав переслідування з причин, визначених статтею 1 Конвенції про статус біженців 1951 року, або що у разі його повернення до Республіки Таджикистан існує реальна небезпека для його життя чи свободи. Наведені ним епізоди (затримання, вимога збрити бороду, застосування фізичної сили) мають поодинокий і адміністративно-побутовий характер та не підтверджені документально. Відповідно до аналізу отриманої інформації, не встановлено наявності обґрунтованих підстав вважати, що позивач зазнає або може зазнати переслідування з боку державних органів Республіки Таджикистан через свої релігійні переконання чи практику носіння бороди. Дії правоохоронних органів у наведених випадках не мають ознак дискримінації або переслідування в розумінні Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Слід звернути увагу, що позивач ні у заяві, ні під час співбесіди 28.10.2025 року не повідомляє про своє переслідування за національною ознакою, ні за ознаками належності до певної соціальної групи чи політичні переконання.

03 грудня 2025 року позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якій зазначають, що позивач до 2021 року не зазнавав проблем з органами влади країни походження через релігію. Згідно інформації по країні походження слідує, що з 2015 року у Таджикистані триває неофіційна кампанія проти чоловіків, які носять бороду. Як зазначено в інтерв`ю (арк. 7 інтерв`ю, аркуш 106 особової справи) з 2015 року позивач постійно перебував на території росії та України. Тільки в період 2021-2022 роки, перебуваючи у Таджикистані, позивач піддавався насиллю, приниженню та погрозам арешту за носіння бороди. На той момент ОСОБА_1 не знав про масштаби порушення прав людини в Таджикистані, і що це загальна практика переслідування чоловіків у країні. Тож маючи можливість возз`єднатися з сім`єю, у 2022 році позивач прибув в Україну до цивільної дружини ОСОБА_3 та сина ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 . Слід зазначити, що на той момент не було розбіжностей між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 і вони подали заяву про укладення шлюбу (підтверджується матеріалами справи). Через початок війни в Україні ОСОБА_3 та ОСОБА_1 не змогли зареєструвати шлюб. Попри те, що позивач фактично перебував в Україні на законних підставах, з невідомих причин шлюб їм ДРАЦС не зареєстрував, повідомивши про це усно пославшись на відповідь ГУ ДМС в Закарпатській області, що на день державної реєстрації шлюбу (14.05.2022 року) ОСОБА_1 сукупно перебуває в Україні 88 днів, з можливих 90 (у залишку 2 дні). Позивач неодноразово звертався до міграційної служби за продовженням строку перебування в Україні та отримання посвідки на тимчасове проживання, однак йому усно відмовляли з причин війни в Україні та відсутності доступу до реєстрів, а також мотивували відмову наявністю постанови КМУ №165 від 28 лютого 2022 р. про зупинення строків надання адміністративних послуг та видачі документів дозвільного характер на час воєнного стану в Україні. Таким чином з 16.05.2022 року позивач не з власної волі, продовжив проживати на території України не маючи на те законних підстав. Коли у червні 2024 року відносно позивача було прийнято рішення про примусове повернення з вимогою виїзду з України Субанкулов вирішив, що виїде на короткий час до Молдови і потім знову повернеться в Україну. Однак, в Молдову його не впустили з причин не підтвердження мети поїздки (копія рішення з перекладом, а також копія паспорту зі штампами є в матеріалах справи). При повторній спробі в`їхати до Молдови, отримав рішення про відмову в доступі до території Молдови з причин «вважається загрозою для національної безпеки, громадського порядку та громадського здоров`я». Невиконання рішення про примусове повернення, загрожувало позивачу видворенням з України до Таджикистану. Позивач не хотів для себе настання таких наслідків, і бути повернутим до Таджикистану, де між зазнати обмежень своїх релігійних переконань, зобов`язання збривати бороду, і у разі спротиву, бути підданому примусовому, принизливому збриванню бороди, і не виключено позбавленню волі. Інформація по країні походження Таджикистан підтверджує побоювання позивача, а отже є обґрунтованим.

Під час розгляду справи по суті уповноважений представник позивача позов підтримав повністю, просив суд його задовольнити з мотивів, що у ньому наведені.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечувала щодо задоволенні позову з мотивів, що наведені у відзиві на позовну заяву.

2. Обставини, встановлені судом.

Судом встановлено, що 17 жовтня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області із заявою про звернення за захистом в Україні, (т.1, а.с. 40).

28 жовтня 2025 року Головне управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області листом № С-240/6/2101-24/2101.7/717-24 повернув надіслані матеріали, оскільки на сьогодні Україна перебуває в умовах воєнного стану у зв`язку із широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України. Отже, до позивача застосовано положення статті 9 Конвенції про статус біженців 1951 року, до якої Україна приєдналася на підставі Закону України «Про приєднання України до Конвенції про статус біженців та Протоколу щодо статусу біженців» від 10.01.2002 № 2942-ІІІ, у якій визначено, що ніщо в цій Конвенції не позбавляє Договірну Державу права під час війни або за інших надзвичайних і виняткових обставин вживати тимчасових заходів, які вона вважає необхідними в інтересах державної безпеки, щодо тієї чи іншої окремої особи, ще до того, як ця Договірна Держава з`ясує, що ця особа дійсно є біженцем і що подальше застосування цих заходів щодо неї є необхідним в інтересах державної безпеки. Правило Конвенції про статус біженців 1951 року застосовується на підставі частини другої статті 2 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», (т.1, а.с. 55-56).

28 січня 2025 року рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду у справі № 260/8025/24 визнано протиправною бездіяльність Головного управління ДМС України в Закарпатській області щодо неприйняття рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 17 жовтня 2024 року про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зобов`язано Головне управління ДМС України в Закарпатській області розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до вимог Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 № 3671-VI та Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ Україні від 07.09.2011 № 649 та прийняти рішення за результатами розгляду заяви.

01 жовтня 2025 року Восьмим апеляційним адміністративним судом апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області залишено без задоволення. Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 січня 2025 року у справі № 260/8025/24 залишено без змін.

06 листопада 2025 року Головне управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області наказом № 7 «Про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» відмовило в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину 18.07.1995 Таджикистану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з необґрунтованістю заяви, тобто у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», (т.1, а.с. 36).

Підстава: висновок заступника начальника відділу Тетяни Гулан щодо прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 06.11.2025 року.

06 листопада 2025 року Головним управлінням Державної міграційної служби України в Закарпатській області надіслано ОСОБА_1 повідомлення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту № 2101.7/3, (т.1, а.с. 169).

3. Мотиви суду та норми права, застосовані судом.

Щодо позовної вимоги визнати неправомірним та скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області №7 від 06 листопада 2025 року, судом встановлено наступне.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон України № 3671-VІ).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України №3671-VІ біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України №3671-VІ додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.

Пунктом 13 статті 1 Закону України №3671-VІ встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Згідно із підпунктом 4.3 пункту 4 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі письмового висновку уповноваженої посадової особи територіального органу ДМС щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС в межах установленого строку приймає одне з таких рішень:

а) про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

б) про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до статті 6 Закону України №3671-VІ не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа:

яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві;

яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів;

яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об`єднаних Націй;

стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні;

яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім`ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).

Відповідно до статті 7 Закону України №3671-VІ оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

Заявник, якому виповнилося вісімнадцять років, подає заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій викладає основні відомості про себе та обставини, що змусили його залишити країну походження.

Відомості про дітей, які не досягли вісімнадцятирічного віку, наводяться в заяві одного із законних представників особи, яка не досягла повноліття.

Заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, дитиною, розлученою із сім`єю, подається одним з її законних представників.

Заява про визнання недієздатної особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подається її законним представником, про що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, робить на заяві відповідний запис.

Якщо заявник не може особисто скласти заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з неписьменністю або фізичними вадами, заява на його прохання складається іншою особою, про що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, робить на заяві відповідний запис.

До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, його прізвище, ім`я, по батькові та інші дані про нього попередньо, до встановлення особи, записуються за його вказівкою, про що зазначається в реєстраційному листку на особу та робиться відповідний запис на заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються також по чотири фотокартки заявника та членів його сім`ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, відомості про яких внесено до заяви.

Відомості, що подаються заявником, інформація про факт подання заяви про визнання особою, яка має право на захист в Україні, є конфіденційною інформацією.

Одночасно з оформленням документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, дитини, розлученої із сім`єю, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, вживає всіх можливих заходів для розшуку батьків або інших законних представників особи, яка не досягла вісімнадцяти років.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту: реєструє заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та подані документи; ознайомлює заявника або його законного представника під їх власний підпис з порядком прийняття рішення за їх заявами, правами та обов`язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; проводить дактилоскопію особи, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; у разі потреби направляє особу на обстеження для встановлення віку у порядку, встановленому законодавством України; заповнює реєстраційний листок на особу, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та членів її сім`ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, або на дитину, розлучену із сім`єю, від імені якої заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подав її законний представник; заповнює інші необхідні документи; оформлює особову справу; роз`яснює порядок звернення про надання безоплатної правничої допомоги відповідно до Закону України «Про безоплатну правничу допомогу»; заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання (частина перша статті 8 Закону України №3671-VI).

Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону України №3671-VI розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено уповноваженою посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців.

Працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником.

Співбесіда із заявником проводиться за правилами, встановленими частинами другою і третьою статті 8 цього Закону.

Частиною одинадцятою статті 9 Закону України №3671-VI передбачено, що після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно з частинами п`ятою, сьомою та тринадцятою статті 10 Закону України №3671-VI за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

У разі виявлення помилок або неточностей у відомостях про особу, внесених до рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом місяця з дня отримання особової справи біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, з письмовим висновком, приймає рішення про їх виправлення та здійснює обмін документів, виданих на підставі такого рішення.

Рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, надсилається протягом трьох робочих днів з дня його прийняття разом з особовою справою заявника уповноваженим посадовим особам цього центрального органу виконавчої влади, які розглядали заяву.

У разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, прийняв рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа цього центрального органу виконавчої влади протягом семи робочих днів з дня його отримання надсилає або видає особі, стосовно якої прийнято зазначене рішення, письмове повідомлення з викладенням причин відмови і роз`ясненням порядку оскарження такого рішення. Довідка про звернення за захистом в Україні продовжується, якщо особа оскаржує таке рішення.

Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців (надалі - Керівництво), для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації, а також з інформаційних носіїв, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.

Згідно з пунктом 195 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісара ООН у справах біженців особа у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця, повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року визначено, що поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Верховний Суд у постанові від 18 січня 2024 року у справі № 260/1578/19 зазначив, що при вирішенні питання щодо визнання або відмови у визнані біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, мають враховуватися усі чотири підстави, наведені вище.

Судом встановлено, що 17 жовтня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області із заявою про звернення за захистом в Україні, (т.1, а.с. 40).

28 жовтня 2025 року Головне управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області листом № С-240/6/2101-24/2101.7/717-24 повернув надіслані матеріали, оскільки на сьогодні Україна перебуває в умовах воєнного стану у зв`язку із широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України. Отже, до позивача застосовано положення статті 9 Конвенції про статус біженців 1951 року, до якої Україна приєдналася на підставі Закону України «Про приєднання України до Конвенції про статус біженців та Протоколу щодо статусу біженців» від 10.01.2002 № 2942-ІІІ, у якій визначено, що ніщо в цій Конвенції не позбавляє Договірну Державу права під час війни або за інших надзвичайних і виняткових обставин вживати тимчасових заходів, які вона вважає необхідними в інтересах державної безпеки, щодо тієї чи іншої окремої особи, ще до того, як ця Договірна Держава з`ясує, що ця особа дійсно є біженцем і що подальше застосування цих заходів щодо неї є необхідним в інтересах державної безпеки. Правило Конвенції про статус біженців 1951 року застосовується на підставі частини другої статті 2 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», (т.1, а.с. 55-56).

28 січня 2025 року рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду у справі № 260/8025/24 визнано протиправною бездіяльність Головного управління ДМС України в Закарпатській області щодо неприйняття рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 17 жовтня 2024 року про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зобов`язано Головне управління ДМС України в Закарпатській області розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до вимог Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 № 3671-VI та Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ Україні від 07.09.2011 № 649 та прийняти рішення за результатами розгляду заяви.

01 жовтня 2025 року Восьмим апеляційним адміністративним судом апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області залишено без задоволення. Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 січня 2025 року у справі № 260/8025/24 залишено без змін.

06 листопада 2025 року Головне управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області наказом № 7 «Про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» відмовило в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину 18.07.1995 Таджикистану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з необґрунтованістю заяви, тобто у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», (т.1, а.с. 36).

Підстава: висновок заступника начальника відділу Тетяни Гулан щодо прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 06.11.2025 року.

Судом встановлено, що формальне ставлення з боку відповідача до перевірки усіх обставин, викладених позивачем, матеріалів особової справи та наявної інформації по країні походження, призвело до прийняття неправомірного рішення щодо відмови позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Слід відмітити, що позивач зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву, усі важливі факти, що були в його розпорядженні надані відповідачу, твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними, не суперечать конкретній та загальній інформації за його справою.

При цьому, саме обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є головним у переліку критеріїв щодо визначення біженця, проте ці побоювання повинні бути реальними.

Суд зазначає, що ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в Україні, через деякий час після від`їзду з країни походження (тобто, ситуація в країні походження змінилася після від`їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від`їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним. Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно бути на цей час.

Викладене та встановлені судом обставини свідчать про те, що у випадку, що розглядається, відповідач не встановив наявність конвенційних ознак, які дають право позивачу на оформлення документів щодо визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту, що дає суду підстави для висновку про протиправність наказу Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області №7 від 06 листопада 2025 року про відмову ОСОБА_1 , громадянину Таджикистану, в оформленні документів щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області прийняти стосовно ОСОБА_1 рішення про оформлення документів щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, судом встановлено наступне.

Вказану вимогу суд розцінює як похідну вимогу від вимоги про визнання неправомірним та скасувати наказу №7 від 06 листопада 2025 року Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області від 06 листопада 2025р., про відмову ОСОБА_1 , громадянину Таджикистану, в оформленні документів щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Як вже зазначалося судом, була встановлена протиправність дій відповідача, чим порушено права позивача.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Відповідно до пункту 4 частини першої 1 статті 5 КАС України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.

Частиною четвертоюстатті 245 КАС Українивизначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Враховуючи докази, які були досліджені судом, зважаючи, що мало місце повторне звернення позивача до суду для захисту порушеного права, то належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивачки є саме зобов`язання Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області прийняти стосовно ОСОБА_1 рішення про оформлення документів щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Суд також зазначає, що решта доводів позовної заяви не мають визначального впливу на правильне вирішення судом позовних вимог у спірних правовідносинах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення.

Зважаючи на те, що позивача від сплати судового збору звільнено, підстави для вирішення питання щодо відшкодування судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 9, 14, 90, 139, 242-246, 255 КАС України, суд -

У Х В А Л И В:

1. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області про визнання протиправною відмову у наданні статусу біженця та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

2. Визнати неправомірним та скасувати Наказ №7 від 06.11.2025 року Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області від 06 листопада 2025р., про відмову ОСОБА_1 , громадянину Таджикистану, в оформленні документів щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

3. Зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області прийняти стосовно ОСОБА_1 рішення про оформлення документів щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

СуддяТ.В.Скраль