Рішення № 134888811, 10.03.2026, Березівський районний суд Одеської області

Березівський районний суд Одеської області

10.03.2026

Справа № 494/2132/25

Провадження № 2/494/9/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.03.2026 року м. Березівка

Березівський районний суд Одеської області у складі:

судді - Римаря І.А.,

за участю: секретаря судового засідання Антонишиної І.С.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Березівка Одеської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу №494/2132/25 за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей Виконавчого комітету Березівської міської ради про позбавлення батьківських прав,-

В С Т А Н О В И В:

22.09.2025 року до Березівського районного суду Одеської області надійшла позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей Виконавчого комітету Березівської міської ради про позбавлення батьківських прав.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.09.2025 року дану цивільну справу передано судді Римар І.А.

Ухвалою суду від 25.09.2025 року позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Ухвалами суду від 07.10.2025 року та 21.10.2025 року строк для усунення недоліків позовної заяви продовжувався.

Ухвалою суду від 03.11.2025 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 10.12.2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 13.01.2026 року.

Суд також вважає зазначити, що у зв`язку з надмірним навантаженням справами, яке виходить за межі фізичної можливості розгляду кожної справи у розумні строки, оскільки у Березівському районному суді Одеської області наразі працює 2 (два) судді (за штатом 4 (чотири)), та які є водночас слідчими суддями на території колишнього Миколаївського, частини Лиманського та Березівського районів, постійним відключенням електроенергії та повітряними тривогами на території Одеської області, тому суд позбавлений можливості проводити розгляд справи в розумні строки визначені ЦПК України.

ОСОБА_2 позовні вимоги обґрунтовує тим, що з 2013 року перебував у шлюбі з ОСОБА_3 , від спільного проживання мають дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спільне життя між позивачем та відповідачем не склалося, тому ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом про розірвання шлюбу. Рішенням Березівського районного суду Одеської області від 19.07.2018 року визначено місце проживання дитини з батьком. Також рішенням суду від 15.02.2025 року шлюб між позивачем та відповідачем розірвано. Однак, незважаючи на той факт, що сторони по справі перебували у шлюбі, їх дочка проживала з 2018 року з батьком, який здійснює її виховання та утримання. Мати дитини жодним чином участі у вихованні та утриманні дитини не приймає, не піклується про неї, не цікавиться станом її здоров`я, фізичним розвитком, навчанням. ОСОБА_3 не спілкується з дочкою протягом тривалого часу, не проявляє заінтересованості у долі дитини, хоча матері відоме її місце проживання, таким чином ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків. Батько ОСОБА_2 належно виконує батьківські обов`язки, забезпечує та створив необхідні умови для проживання та навчання дівчинки. З метою повного та всебічного забезпечення прав дитини, позивач просить позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно її неповнолітньої дочки ОСОБА_4 .

Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, який продовжено до 04.05.2026 року.

В судовому засіданні 10.03.2026 року представник позивача позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила задовольнити позов. Вказала, що мати не цікавиться долею дитини, а батько самостійно виховує її. 05.11.2025 року прийнято рішення виконкомом Березівської міської ради про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача відносно її малолітньої дитини. Також зазначила, що вказане рішення суду необхідно для оформлення документів на дитину та відстрочки, оскільки останній є військовозобов`язаним.

В судове засідання 10.03.2026 року відповідач не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена була належним чином, так на її адресу направлялась судова повістка про виклик до суду, однак конверт повернувся з відповідною відміткою (а.с.82), також ОСОБА_3 повідомлялась про судове засідання шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті суду (а.с.87-88), крім того, в матеріалах справи міститься довідка, складена секретарем судового засідання, щодо неможливості повідомлення відповідача у телефонному режимі (а.с.89), а тому на підставі ст.128-130 Цивільно-процесуального кодексу України (далі ЦПК України), особа вважається такою, що належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи.

Представник третьої особи у судове засідання 10.03.2026 року також не з`явилась, однак 06.03.2026 року на адресу суду надіслала заяву про розгляд справи без її участі (а.с.90).

Суд вважає зазначити, що обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Як відзначив суд у рішенні у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» (1989), сторона зобов`язана «демонструвати готовність брати участь у всіх етапах розгляду, що мають безпосередній стосунок до нього, утримуватися від використання прийомів для затягування процесу, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухань».

Заслухавши представника позивача, врахувавши заяву представника третьої особи про розгляд справи за її відсутності, відсутність відповідача, яка належним чином сповіщена про дату, час та місце розгляду справи, вивчивши матеріали справи, ознайомившись з висновком про доцільність позбавлення батьківських прав від 05.11.2025 року, дослідивши надані докази та оцінивши їх в сукупності, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного:

Статтею 164 Сімейного кодексу України (далі СК України) передбачено, що батьки можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Відповідно до статті 19 Конвенції про права дитини, держави - учасниці зобов`язані вживати усіх необхідних законодавчих та інших заходів з метою захисту дитини від усіх форм фізичного та психологічного насильства, образи чи зловживань, відсутності піклування чи недбалого і брутального поводження або експлуатації з боку батьків чи будь-якої іншої особи.

Судом встановлено, що відповідач по справі ОСОБА_3 є матір`ю дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.9 зворотній бік).

Статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

Згідно ст.164 Сімейного Кодексу України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини, забезпечення безпечних умов життя дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до Постанови пленуму Верховного суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» з наступними змінами, позбавлення батьківських прав, що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України.

Згідно з абз. 2 п. 18 вищезгаданої постанови Пленуму Верховного Суду України, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які ухиляються від виконання своїх обов`язків з виховання дітей або зловживають своїми батьківськими правами, жорстоко поводяться з дітьми, шкідливо впливають на них своєю аморальною, антигромадською поведінкою.

При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьками обов`язків по вихованню, а також встановити, що мати ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що систематично, незважаючи на всі інші заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки, і, такі засоби впливу виявилися безрезультатними.

Згідно з ч. 1 ст. 81 Цивільно-процесуального кодексу України (далі ЦПК України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Умовою по ухиленню від обов`язків по вихованню дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, передбачена п. 2. ч.1 ст. 164 СК України, може бути лише винна поведінка особи, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов`язками.

Відповідні докази умисного ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідача відносно дитини в матеріалах справи відсутні.

Пунктом 18 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України передбачено право суду, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось з батьків з урахуванням характеру, особи матері, а також конкретних обставин справи, відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність зміни ставлення до виховання дітей, поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Позивачем не доведено, що поведінка відповідача відносно дитини є свідомим нехтуванням нею своїми батьківськими обов`язками, а не збіг життєвих обставин, які склалися навколо неї: необізнаність, відсутність матеріальних коштів для утримання дитини, відсутність підтримки рідних та належного супроводу соціальних служб, тощо.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року (далі - Декларація), у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю (батьком).

При цьому суд виходить з того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, а позивачем належних та допустимих доказів ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків, які б були законною підставою для позбавлення її батьківських прав, не надано.

Європейський суд з прав людини (Справа "Савіни проти України" (Заява № 39948/06) у своєму рішенні від 18.12.2008 наголошував, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Таке втручання є порушенням зазначеного положення, якщо воно здійснюється не "згідно із законом", не відповідає законним цілям, переліченим у пункті 2 статті 8, і не може вважатися "необхідним у демократичному суспільстві".

При цьому визначаючи, чи було конкретне втручання "необхідним у демократичному суспільстві", Суд повинен оцінити - у контексті всієї справи загалом - чи були мотиви, наведені на виправдання втручання, доречними і достатніми для цілей пункту 2 статті 8 Конвенції і чи був відповідний процес прийняття рішень справедливим і здатним забезпечити належний захист інтересів, як цього вимагає стаття 8 Конвенції.

Європейським судом зазначалося, що хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин.

Отже, відповідне рішення про позбавлення батьків батьківських прав має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини.

Відповідно до положень ч. 4, 5 ст. 19 СК України, при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Із положень ст. 19 СК України випливає, що у справі про позбавлення батьківських прав має брати участь орган опіки та піклування за місцем проживання дитини, батько чи (та) мати якої позбавляються батьківських прав.

За змістом ч. 4 ст. 19 СК України саме орган опіки та піклування повинен провести обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні та на підставі цих відомостей надати висновок щодо доцільності позбавлення батьківських прав.

Висновок органу опіки та піклування має бути оформлений на бланку районних, районних у містах Києві та Севастополі місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів міських чи районних у містах, сільських, селищних рад, підписаний головою (заступником голови) та скріплений печаткою. Також до висновку органу опіки та піклування мають бути додані документи які вивчалися при складенні висновку, однак такого висновку до позову не подано.

У цьому контексті суд звертає увагу на позицію ВСС України, викладену в ухвалі від 01 листопада 2017 року у справі N 211/559/16-ц, відповідно до якої позбавлення батьківських прав є передчасним без відповідного висновку органу опіки та піклування і попередження матері про необхідність змінити ставлення до виховання дітей.

Водночас, судом встановлено, що згідно висновку органу опіки та піклування Березівської міської ради Одеської області визнано доцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно її неповнолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.66-70), однак у висновку також вказано, що в телефонній розмові з відповідачем, яка переїхала до Польщі, де працює та проживає, встановлено, що остання не погоджується з позовними вимоги про позбавлення її батьківських прав відносно дочки (а.с.68). При цьому, згідно цього ж висновку встановлено, що проведено бесіду з дитиною психологом в якому зазначено, що «біологічна мати у розповідях Злати згадується рідко, емоційно відсторонено, без ворожості, але з певним сумом та відчуттям віддаленості (а.с.69), що свідчить про наявність певного контакту між дитиною та біологічною матір`ю.

Згідно принципу 6 Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітню дитину не слід, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучати зі своєю матір`ю.

У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Крім того, оцінюючи надані докази, суд встановив, що: мати раніше підтримувала певні контакти з дитиною, а саме з моменту її народження 2013 року, про що також зазначено у висновку про доцільність позбавлення батьківських прав, під час бесіди дівчини з психологом; доказів насильства або небезпечної поведінки з боку матері відносно дитини - не надано; відсутні підтверджені дані про притягнення відповідачки до адміністративної чи кримінальної відповідальності стосовно дитини або жорстокого поводження з дитиною. Більш того, мати заперечує у телефонній розмові про позбавлення її батьківських прав, про що зазначено у висновку , та перебуває у Польщі, де працює та проживає.

У даній справі встановлено, що донька проживає з батьком, отримує належний догляд, а мати, хоча і не бере активної участі у вихованні, не створює ризику для її розвитку. Таким чином, відсутність доказів свідомого ухилення мати від обов`язків не дозволяє застосувати крайній захід у вигляді позбавлення прав.

Збереження контакту дитини з батьками є пріоритетним, а рішення щодо крайніх заходів повинно ґрунтуватися на обґрунтованій оцінці доказів, що забезпечує баланс між правами дитини та правами батьків.

Суд звертає увагу на висновки Верховного суду, що сімейні відносини мають «складний» характер, і сім`я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про розрив кровних стосунків. Простої бездіяльності з боку мати може бути недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити одного з батьків батьківських прав.

За таких обставин, суд доходить до висновку, що позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно її доньки не забезпечуватиме інтересів самої дитини, оскільки позивач не довів, та не надав суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення матері по відношенню до дитини батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачем від виконання батьківських обов`язків відносно дитини.

З урахуванням наведеного, враховуючи заперечення матері щодо позбавлення її батьківських прав у телефонному режимі у висновку про доцільність позбавлення батьківських прав від 05.11.2025 року, суд дійшов висновку, що позбавлення батьківських прав у даному випадку є не доцільним, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому вважає за необхідне у задоволенні вимоги про позбавлення відповідача батьківських прав відносно дочки - відмовити.

Суд також вважає за необхідне попередити ОСОБА_3 про необхідність змінити ставлення до виховання дочки, неприпустимість надалі порушення батьківських обов`язків щодо дитини та про можливі наслідки у разі неналежного їх виконання, а саме - позбавлення батьківських прав.

На підставі викладеного, керуючись ст. 259, 264,265, 268, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 57,159,161,164 СК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей Виконавчого комітету Березівської міської ради про позбавлення батьківських прав залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з моменту його проголошення.

Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ).

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ).

Третя особа: Виконавчий комітет Березівської міської ради (код ЄДРПОУ 43833861, адреса: пл. Генерала Плієва, 9, м. Березівка Одеської області).

У зв`язку з надмірним навантаженням, постійними повітряними тривогами на території Одеської області, повний текст рішення суду виготовлений та підписаний 16.03.2026 року.

Суддя І.А. Римар