Рішення № 134888242, 13.03.2026, Городнянський районний суд Чернігівської області

Справа № 732/27/26

Провадження 2/732/208/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(повний текст)

13 березня 2026 року м. Городня

Городнянський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючого судді Бойко А. О.,

у присутності секретаря судового засідання Пінчук С. М.,

за участю представника позивача Балла В. В. (приймав участь в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер платника податків НОМЕР_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІЗІ КРЕДИТ» (04219, м. Київ, вул. Оболонська Набережна, 7 корпус 2, офіс 9, код ЄДРПОУ 36183990) про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню,

третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віра Леонідівна (02002, м. Київ, вул. Окіпної Раїси, 4А, офіс 71А),

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 через свого представника адвоката Балла Владислава Володимировича звернувся до Городнянського районного суду Чернігівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІЗІ КРЕДИТ» про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, в якому представник позивача просив визнати виконавчий напис № 5859, вчинений 03.04.2020 приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчиком Володимиром Вікторовичем, про стягнення на користь стягувача Товариства з обмеженою відповідальністю «ІЗІ КРЕДИТ» з боржника ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №192736 від 18.01.2018, таким, що не підлягає виконанню. Також представник позивача просив стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1064,96 грн та витрати, пов`язані з оплатою правничої допомоги в розмірі 10000,00 грн.

В обґрунтування позову представник позивача посилається на те, що 03 квітня 2020 року приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчиком Володимиром Вікторовичем вчинено виконавчий напис №5859 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ІЗІ КРЕДИТ» заборгованості за кредитним договором №192736 від 18 січня 2018 року у загальному розмірі 17980,00 грн, з яких: прострочена заборгованість за сумою кредиту 10349,51 грн; прострочена заборгованість за несплаченими відсотками за користування кредитом 5630,49 грн; заборгованість за штрафами і пенями 2000,00 грн. У подальшому, 13 квітня 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Вірою Леонідівною було відкрито виконавче провадження №61800469 з метою примусового виконання спірного виконавчого напису. Сторона позивача вважає, що вказаний виконавчий напис було вчинено з грубими порушеннями порядку вчинення виконавчого напису та з порушенням норм чинного законодавства. За твердженням сторони позивача, вчинення нотаріусами виконавчих написів щодо стягнення заборгованості можливе виключно за договорами, які посвідчені нотаріально. При цьому як вказує представник позивача, такого договору позивачем не укладалося. Представник позивача також звертає увагу суду на те, що при вчиненні виконавчого напису нотаріус не отримував ані від відповідача, ані від позивача первинних документів щодо видачі кредиту, а тому у нотаріуса були відсутні підстави вважати, що розмір заборгованості перед ТОВ «ІЗІ КРЕДИТ» є безспірним. Вчиняючи виконавчий напис, нотаріус не врахував та не перевірив факт наявності чи відсутності спору щодо розміру заборгованості, оскільки розрахунок заборгованості за кредитним договором виконаний самим стягувачем ТОВ «ІЗІ КРЕДИТ» одноособово, без урахування думки та позиції боржника. При вчиненні оспорюваного виконавчого напису у нотаріуса були відсутні підстави вважати, що розмір заборгованості є безспірним. У зв`язку з наведеним, представник позивача просить суд визнати зазначений виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню, та стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати.

Ухвалою судді від 14 січня 2026 року справу прийнято до провадження судді Городнянського районного суду Чернігівської області Бойко А. О. та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи останній повідомлявся належним чином.

У судовому засіданні представник позивача адвокат Балла В.В. позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити з підстав, зазначених у позовній заяві.

Представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ІЗІ КРЕДИТ» у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце судового засідання відповідач повідомлений належним чином (а. с. 96).

10.02.2026 на адресу суду від представника ТОВ «ІЗІ КРЕДИТ» Мазура В.І. надійшла заява про визнання позовних вимог, у якій представник відповідача зазначив, що відповідач визнає позовні вимоги в частині визнання оскаржуваного виконавчого напису, таким, що не підлягає виконанню, та з урахуванням визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, просив вирішити питання щодо стягнення з відповідача на користь позивача 50% суми судового збору, сплаченого позивачем при подачі позову. Водночас, відповідач не погоджується із заявленим до стягнення розміром витрат на правничу допомогу, вважає його неспівмірним зі складністю справи та ціною позову, у зв`язку з чим представник відповідача просив зменшити розмір витрат на правничу допомогу до справедливого та обґрунтованого мінімуму, що, на думку відповідача, становить 2000,00 грн. Крім того, у поданій заяві представник відповідача просив справу розглянути без участі представника відповідача (а. с. 84-85).

Заява про розгляд справи за відсутності представника відповідача судом задоволена.

Третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Дорошкевич В.Л. про дату, час і місце судового засідання повідомлена належним чином. Ухвала про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду від 11.02.2026 доставлена до електронного кабінету приватного виконавця, що підтверджується довідкою про доставку електронного документа до електронного кабінету адресата (а. с. 97). Третя особа у судове засідання не з`явилася, причини неявки суду не повідомлені, письмових пояснень не надала.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно із ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Суд, заслухавши в судовому засіданні представника позивача, з`ясувавши позицію відповідача, дослідивши усі надані йому докази, оцінивши їх з точки зору належності, допустимості і достовірності, а їх сукупність з точки зору достатності та взаємозв`язку, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному та безпосередньому дослідженні усіх обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, керуючись законом, створивши при цьому учасникам справи всі необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання обов`язків, виходив із такого.

Судом установлено, що 18 січня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ІЗІ КРЕДИТ» та ОСОБА_1 укладено кредитних договір №192736, відповідно до умов якого позичальнику надано кредит у розмірі 12500,00 грн на особисті потреби (а. с. 31-35).

03 квітня 2020 року приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчиком Володимиром Вікторовичем вчинено виконавчий напис №5859 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ІЗІ КРЕДИТ» заборгованості за кредитним договором №192736 від 18 січня 2018 року за період з 15 березня 2018 року по 21 лютого 2020 року у загальному розмірі 17980,00 грн, з яких: прострочена заборгованість за сумою кредиту 10349,51 грн; прострочена заборгованість за несплаченими відсотками за користування кредитом 5630,49 грн; заборгованість за штрафами і пенями 2000,00 грн. За вчинення виконавчого напису на підставі ст.31 Закону України «Про нотаріат» стягнуто плату із стягувача ТОВ «ІЗІ КРЕДИТ» за домовленістю сторін (а. с. 30).

Зі змісту оспорюваного виконавчого напису вбачається, що ОСОБА_1 18 січня 2018 року уклав з ТОВ «ІЗІ КРЕДИТ», кредитний договір №192736, строк платежу за яким настав, а боржником допущено прострочення платежів.

13 квітня 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Дорошкевич Вірою Леонідівною винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №61800469 з примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчика Володимира Вікторовича №5859 від 03.04.2020. Боржником за кредитним договором відповідно до виконавчого напису є ОСОБА_1 . Сума заборгованості, що підлягає стягненню із врахуванням винагороди 17980,00 грн, винагорода приватного виконавця 1798,00 грн (а. с. 36-37).

Згідно із інформацією про виконавче провадження від 09.01.2026, постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Дорошкевич В.Л. 24.12.2025 виконавче провадження №61800469 з примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчика Володимира Вікторовича №5859 від 03.04.2020 завершено (а. с. 38-41). Вказане також підтверджується постановою про закриття виконавчого провадження від (а. с. 42-43).

У відповіді приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Дорошкевич В.Л. від 25.12.2025, наданої на адвокатський запит, зазначено, що виконавче провадження №61800469 з примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчика В.В. №5859 від 03.04.2020 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ІЗІ КРЕДИТ» заборгованості за кредитним договором №192736 від 18.01.2018 у розмірі 17980,00 грн перебувало у неї на примусовому виконанні. У зв`язку з погашенням заборгованості в повному обсязі, 24.12.2025 приватним виконавцем на підставі п.9 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про закінчення виконавчого провадження. В межах виконавчого провадження №61800469 з ОСОБА_1 стягнуто 20778,00 грн, з яких: 17980,00 грн сума боргу за виконавчим документом, яка перерахована на рахунок стягувача ТОВ «ІЗІ КРЕДИТ»; 1798,00 грн основна винагорода приватного виконавця; 1000,00 грн витрати виконавчого провадження (а. с. 46-47).

Відповідно до статті 18 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно із частиною 1 статті 1 Закону України «Про нотаріат», нотаріат в Україні це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина 1 статті 39 Закону України «Про нотаріат»). Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595 (далі Порядок).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису це нотаріальна дія (пункт 19 частини 1 статті 34 Закону України «Про нотаріат»).

Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку.

Згідно із ст. 87 Закону України «Про нотаріат», для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначені умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті, нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі Перелік).

При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку. При цьому цей Перелік не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку.

26 листопада 2014 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів».

Зазначеною постановою були внесені зміни в Перелік та доповнено його після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин».

Так, нотаріус може вчиняти виконавчі написи на кредитних договорах, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями. Для одержання виконавчого напису кредитор має надати нотаріусу оригінал кредитного договору, засвідчену стягувачем виписку з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Однак, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року в справі № 826/20084/14 постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», зокрема, в частині доповнення Переліку новим розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» було визнано незаконною та нечинною.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року в справі № 826/20084/14 постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року було залишено без змін.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року відмовлено в задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року.

Тобто, на сьогоднішній день, редакція Переліку передбачає можливість вчинення виконавчого напису лише на підставі оригіналу нотаріально посвідченого договору.

Однак, не зважаючи на те, що судовим рішенням були скасовані зміни до Переліку, приватний нотаріус вчинив виконавчий напис на підставі кредитного договору, який нотаріально не посвідчувався.

Також, суд зазначає, що вчинення нотаріусом виконавчого напису це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує виникнення права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання безспірного зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, про захист якого він звернувся до нотаріуса, повинне існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною заборгованість боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт, зокрема, подання стягувачем відповідних документів нотаріусу, не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З огляду на наведене та з урахуванням статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат», захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне в стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, у судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.

Підставами оскарження виконавчих написів нотаріуса може бути як порушення нотаріусом процедури вчинення напису, так і необґрунтованість вимог стягувача до боржника.

Суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з переліком документів.

Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент учинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час учинення нотаріусом виконавчого напису.

Разом з тим законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 березня 2019 року у справі №137/1666/16-ц.

Відповідачем ТОВ «ІЗІ КРЕДИТ» відповідно до положень ст. 76-81 ЦПК України, не було надано суду належних і допустимих доказів в обґрунтування того, що приватному нотаріусу Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчику В.В. подані відомості про безспірність суми заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором №192736 від 18.01.2018.

Доказів, які б спростовували позовні вимоги позивача, відповідачем суду не надано.

Враховуючи, що станом на час вчинення оспорюваного виконавчого напису зазначена у ньому заборгованість не була безспірною, оскільки виконавчий напис оскаржується позивачем, а також те, що нотаріусом при вчиненні оскаржуваного виконавчого напису застосовано нечинні на той момент норми, які регулюють вчинення виконавчих написів по кредитних договорах, суд приходить до висновку, що спірний виконавчий напис підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню, а позовні вимоги ОСОБА_1 такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до п. 6 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Частиною першою ст. 133 ЦК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Суд, вирішуючи питання про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат зі сплати судового збору в розмірі 1064,96 грн, що підтверджується документально (а. с. 1), керується ч. 1 ст. 141 ЦПК України, де вказано, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 142 ЦПК України, ст. 7 Закону України «Про судовий збір» вказано, що у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Враховуючи, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено повністю, а стороною відповідача до початку розгляду справи по суті позовні вимоги визнано в повному обсязі, про що суду було подану відповідну заяву, суд дійшов висновку про те, що з відповідача у справі ТОВ «ІЗІ КРЕДИТ» на користь позивача слід стягнути 50 відсотків сплаченого останнім судового збору у розмірі 532,48 грн, та 50 відсотків суми сплаченого судового збору підлягають поверненню позивачу з державного бюджету.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача понесених позивачем витрат на оплату професійної правничої допомоги, суд виходить з такого.

Частиною 3 ст. 133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно із ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 2 ст. 137 ЦПК України).

За правилом п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову на відповідача.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має з`ясувати склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу.

Витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

У своїй постанові від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.),документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунки таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження понесених позивачем судових витрат на оплату правничої допомоги до суду надано: свідоцтво про право на заняття Балла В.В., адвокатською діяльністю серії ПТ №2825 (а. с. 54), договір про надання правової (правничої) допомоги від 18 грудня 2025 року, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Балла В.В. (а. с. 48-52), акт прийому-передачі послуг від 09 січня 2026 року, згідно з якими загальна сума гонорару за надання правової допомоги становить 10000,00 грн (а. с. 53).

Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Разом із цим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При вирішенні питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу суд, беручи до уваги заперечення відповідача, конкретні обставини справи, складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, усталену судову практику, приходить до висновку, що витрати на правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн є неспівмірними зі складністю справи та часом, витраченим на надання правничої допомоги. З урахуванням принципу розумності та справедливості, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 5, 6, 12, 13, 14, 81, 137, 141, 142, 206, 258, 259, 263, 265, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, ст. 7 Закону України «Про судовий збір», суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІЗІ КРЕДИТ» про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, задовольнити.

Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 5859, вчинений 03 квітня 2020 року приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчиком Володимиром Вікторовичем, про стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь стягувача Товариства з обмеженою відповідальністю «ІЗІ КРЕДИТ» заборгованості за кредитним договором №192736 від 18.01.2018.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІЗІ КРЕДИТ» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 532,48 грн та витрати на професійну правову допомогу у розмірі 5000,00 грн.

Повернути ОСОБА_1 з державного бюджету 50 відсотків судового збору у розмірі 532,48 грн, сплаченого згідно платіжної інструкції АТ КБ «ПриватБанк» 2.478396369.1 від 06.01.2026 (одержувач: ГУК у Чернігівській області/ОТГ м. Городня/ 22030101, код одержувача 37972475).

Роз`яснити позивачу, що повернення судового збору проводиться фінансовим органом за особистою заявою про повернення судового збору із зазначенням реквізитів рахунку отримувача коштів, оригіналом платіжного доручення, що підтверджує сплату судового збору до бюджету.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Чернігівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його підписання. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складений і підписаний 16.03.2026.

Відомості про учасників справи відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер платника податків НОМЕР_1 ).

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ІЗІ КРЕДИТ» (04219, м. Київ, вул. Оболонська Набережна, 7 корпус 2, офіс 9, код ЄДРПОУ 36183990).

Третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віра Леонідівна (02002, м. Київ, вул. Окіпної Раїси, 4А, офіс 71А).

Суддя А. О. Бойко