Рішення № 134882888, 05.03.2026, Чернівецький районний суд міста Чернівців (до 25.04.2025 - Першотравневий районний суд м. Чернівців)

Єдиний унікальний номер 727/12735/25

Номер провадження 2/725/3929/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.03.2026 року. Чернівецький районний суд міста Чернівців

в складі:

головуючої судді Вольської-Тонієвич О.В.

при секретарі Заяц Є.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» (вул.Антонова,8А с.Чайки Києво-Святошинський район Київська область) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2025 році представник позивача звернувся до Чернівецького районного суду міста Чернівців із вказаними вище позовом.

Посилався на те, що 09.02.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «КОШЕЛЬОК» та ОСОБА_1 було укладено договір № 3130023414-610565 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (далі Договір), на умовах строковості, зворотності, платності, за яким Відповідач зобов`язавсь повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов та правил, зазначених у договорі. Сума кредиту (загальний розмір) складає 4000 грн., зі сплатою процентів за користування кредитом. Натомість, відповідач свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав.

Станом на день звернення до суду у ОСОБА_1 виникла заборгованість за наданим кредитом у розмірі 11 924,80 грн., з яких: 4000грн. - заборгованість за сумою кредиту; 7 924,80 грн. - заборгованість за відсотками за користування позикою.

Просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитним договором у розмірі 11 924,80 грн., а також 2422,40грн. сплаченого судового збору та 10 000грн. витрат на правничу допомогу.

03.02.2026 через підсистему «Електронний суд» від представника відповідача адвоката Трифаненко А.І. надйшов відзив на позов.

Зазначила, що її довіритель позов визнає частково, а саме: не запечечує факту укладання кредитного договору з позивачем та отримання кредитних коштів, які погоджується повернути.

Однак, вважає вимоги позивача щодо стягнення з ОСОБА_1 відсотків необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного:

Так, нарахований позивачем розмір заборгованості за відсотками є несправедливим, оскільки у розумінні ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів» суперечать принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду Позичальнику, як споживача послуг, оскільки встановлюють вимогу щодо сплати непропорційної великої суми компенсації за невиконання зобов`язань за вказаним договором.

Також з її довірителя не підлягає стягненню сума заборгованості за відсотками, оскільки на момент нарахування відсотків, він проходив військову службу, тому на підставі ч.15 ст.14 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» звільнений від сплати цього платежу.

Більше того, заявлені позивачем витрати на правничу допомогу у розмірі 10000грн. є необґрунтованими та не відповідповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а також суперечить принципу розподілу таких витрат. З матеріалів справи слідує відсутність співмірності з часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та їх необхідністю, обсягом виконаної адвокатом роботи. Крім того, вказувала на те, що спір у даній справі є нескладним, справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження.

Просила позов задовольнити частково.

11.02.2026 від представника позивача адвоката Гурського Г.Ю. через підсистему «Електронний суд» надйшла відповідь на відзив.

Посилався на те, що доводи представника відповідача, викладені у відзиві є надуманими та не обґрунтовані жодними доказами.

Вказував, що оскільки відповідачем не повернуто Банку отримані та використані ним кошти, існують правові підстави для стягнення з ОСОБА_1 тіла кредиту та відсотків за користування кредитними коштами.

При цьому, звертав увагу суду на те, що на ОСОБА_1 тільки частково поширються пільги, передбачені п.15 ст.14 ЗУ «Про соціальний і правовий захис військовослужбовців та членів їх сімей», оскільки відповідач перебуває на військовій службі з 30.03.2022, в той час, як заборгованість за відсотками нарахована з 09.02.2022 по 21.05.2022.

Всі інші обставини, на які звертав увагу представник відповідача у відзиві є надуманими, не підтверджені жодними доказами та такими, що суперечать умовам укладених правочинів, нормам чинного законодавства, ряду правових позицій викладених в Постановах ВСУ.

Також вважає, що розмір витрат на правничу допомогу є співвмірним зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Враховуючи те, що відповідач був належним чином ознайомлений з умовами кредитного договору та погодився з усіма його умовами, в тому числі з розміром відсоткової ставки, просив позов задовольнити.

17.02.2026 представник ОСОБА_1 адвокат Трифаненко А.І. подала до суду письмові заперечення, де звертала увагу суду на обставини аналогічні тим, які зазначені нею у відзиві. Крім того, вказувала про те, що позивач та її довіритель погодили строк дії договору до 20.02.2022, а тому, починаючи із зазначеної дати, ТОВ «Кошельок» не мало права нараховувати проценти за користування кредитом у визначеному Договором розмірі. Просила позов задовольнити частково.

У прохальній частині позову представник позивача просив судове засідання провести у його відсутність. Позов підтримав у повному обсязі.

Представник ОСОБА_1 адвокат Трифаненко А.І. просила позов задовольнити частково з підстав, викладених нею у відзиві та письмових запереченнях.

Дослідивши письмові докази по справі, суд приходить до висновку, що позов обґрунтований, однак підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав:

Так, судом встановлено, що 09.02.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «КОШЕЛЬОК» та ОСОБА_1 було укладено договір № 3130023414-610565 (а.с.9-16).

Відповідно до умов Договору, погодженими сторонами, Позичальнику надано грошові кошти у сумі 4000 грн., зі сплатою процентів за користування кредитом.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4 статті 203 ЦК України).

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).

Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини 1 статті 3 Закону).

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).

Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

За змістом статті 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач, уклавши кредитний договір в електронній формі за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, погодився з умовами, які вважав зручними для себе та підтвердив умови отримання кредиту, відтак укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача, а тому, на думку суду, цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Судом встановлено, що ТОВ «Кошельок» взяті на себе зобов`язання за Договором кредиту виконало, та надало Позичальнику грошові кошти в розмірі 4000грн., шляхом перерахування на банківську картку Позичальника (номер якої вказано при заповнені анкетних даних) (а.с.21-22).

Крім того, відповідач ОСОБА_1 не заперечував факту укладення кредитного договору з позивачем та отримання кредитних коштів у розмірі 4000грн.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтями 526, 530, 610 ЦК України та частиною 1 статті 612 ЦК України зобов`язання повинне виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання.

Разом з тим, відповідач належним чином своїх зобов`язань за договором не виконав.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Так, згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором, у відповідача виникла заборгованість у розмірі 11 924,80 грн., з яких: 4000грн. - заборгованість за сумою кредиту; 7 924,80 грн. - заборгованість за відсотками за користування позикою (а.с.17-18).

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства, тощо.

Згідно зі ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч.1 ст.530 ЦК України).

За таких обставин, дослідивши та проаналізувавши подані письмові докази, враховуючи те, що відповідач неналежно виконує взяті зобов`язання за укладеним договором й відповідно не надав суду доказів на спростування вказаного, суд приходить до висновку, що позов є обґрунтованим і підлягає задоволенню у частині стягнення з нього на користь позивача заборгованості по тілу кредита у розмірі 4000грн.

Щодо стягнення з відповідача відсотків за користування кредитом, то суд вважає зазначити наступне:

Частиною 2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Умовами договору в розділі 2 «Строки в договорі» (п.2.1.) сторонами було обумовлено надання кредиту строком на 12 днів, а також, що встановлений в п.2.1. Договору строк лояльного періоду може бути продовжено позичальником, шляхом оплати ним протягом лояльного періоду всіх процентів, фактично нарахованих за користування кредитом (п.2.2.).

У п.3.6., 3.8. Договору розділу 3 «Плата за користування» сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення лояльного періоду користування кредитом є відкладальною обставиною, в розумінні ст.212 ЦК України, що має наслідком подовження строку користування кредитом на наступних умовах: пункт 3.7. зобов`язання щодо повернення основної суми переносяться на наступний день після закінчення лояльного періоду, але не більше ніж на 90 днів після закінчення лояльного періоду; пункт 3.8. з наступного дня після закінчення лояльного періоду позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 803 (вісімсот три) процента річних, що становить 2,2 проценти в день від суми кредиту за кожен день користування ним.

Як вбачається з матеріалів справи, до спливу Лояльного періоду у 12 днів відповідач не виконав свій обов`язок за Договором та не повернув кредит та навіть не сплатив проценти за користування кредитом, що підтверджується доданим до позовної заяви розрахунком заборгованості.

Втім позивач, нараховуючи заборгованість по процентах після закінчення строку дії договору (12 днів), виходив з іншого строку кредитування (п.3.7 договору) та процентної ставки (п.3.8 договору), що свідчить про істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків сторін договору, в той час коли відповідач, як споживач банківських послуг, є слабшою стороною цих правовідносин.

Зазначення в кредитному договорі двох різних строків кредитування та процентних ставок призвело до неясності такої умови договору, як строк кредитування, що в даному випадку слід тлумачити проти того, хто їх написав (Contra proferentem).

У свою чергу, із встановлених та досліджених умов кредитного договору вбачається, що розділ 3 Договору «Плата за користування» одночасно містить посилання на ст.212 ЦК України, яка регулює умовні правочини, у даному випадку - правочин під відкладальною умовою, порушення кредитного зобов`язання як підставу для збільшення процентів (відкладальна умова) та сплату підвищених процентів як наслідок порушення кредитного зобов`язання саме за користування кредитом.

Отже, сплата процентів, передбачених договором, за користування кредитними коштами може випливати лише з правомірного їх користування, а відповідальність за неправомірне користування кредитними коштами знаходиться у царині охоронних відносин, зокрема, ст.625 ЦК України.

У цій справі, на думку позивача, підвищення розміру процентів, що визначені в п.3.8. кредитного договору, є платою за користування кредитними коштами за межами строку кредитування з посиланням на норму ст.212 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст.212 ЦК України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов`язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина). Зазначена норма розміщена законодавцем в Главі 16 «Правочини» Розділі 1 «Загальні положення про правочини».

У свою чергу, положення ст.625 ЦК України містяться в Главі 51 ЦК України «Правові наслідки порушення зобов`язання. Відповідальність за порушення зобов`язання», тобто є відмінними від суспільних відносин, врегульованих ст.212 ЦК України.

У силу ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Таким чином, сума кредиту та процентів належить до основного зобов`язання у кредитних відносинах.

Встановлюючи у п.3.8. Договору підвищений процент саме за користування кредитом після порушення кредитного зобов`язання, сторонами було встановлено підвищене основне зобов`язання зі сплати договірних процентів у силу ст.212 ЦК України, на яку прямо посилається п.3.6. Договору.

Пов`язуючи одночасно підвищений процент за користування кредитом саме з порушенням кредитного зобов`язання, сторони встановили фактично підвищений договірний процент як частину основного зобов`язання за користування кредитними коштами поза строком кредитування, що суперечить зазначеній вище практиці Великої Палати Верховного Суду.

Отже, за наведених обставин, позивач не вправі був нараховувати відповідачу проценти за користування кредитом на протязі 90 днів у розмірі 2,2 проценти в день від суми кредиту за кожен день користування ним після закінчення лояльного періоду.

Згідно з викладеним Великою Палатою Верховного Суду правовим висновком у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

До такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 і від 11 листопада 2020 року у справі № 673/1123/15-ц.

Таким чином, з урахуванням наведеного вище, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають стягненню відсотки за період з 09.02.2022 по 20.02.2022 (в межах лояльного періоду (12 днів)), які згідно розрахунку становлять 4,80грн.

При цьому, Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до ч.15 ст.14 вказаного Закону, військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (житлового будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля.

Як вбачається із копії військового квитка, 30.03.2022 ОСОБА_1 на підставі Указу Президента України №69/2022 призваний у Збройні Сили України по мобілізації (а.с.95-99). Солдат ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 з 15 травня 2025 року по теперішній час (22.10.2025) (а.с.101).

Таким чином, дана пільга поширюється та діє для військовослужбовця ОСОБА_1 з моменту його призову під час мобілізації, тобто з 30.03.2022 та не охоплюється періодом, за який з нього підлягають стягненню проценти за користування кредитом.

Враховуючи те, що боржник ОСОБА_1 не звільняється від обов`язку повернути Банку суму процентів, нарахованих до часу його мобілізації, відсутні підтави для застосування ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений позивачем судовий збір в розмірі 813грн. 53коп.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу в розмірі 10000грн., то суд зазначає наступне.

Так, згідно ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Саме такого висновку дійшла Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду по справі №922/445/19 від 03.10.2019 року.

Судом встановлено, що 12.02.2025 між ТОВ «Кошельок» та адвокатським бюро «Герман Гурський та партнери» в особі керуючого бюро Гурського Г.Ю. було укладено договір про надання правничої (правової) допомоги (а.с.49).

Відповідно до Додатку до договору про надання правової допомоги від 12.02.2025, адвокатським бюро «Герман Гурський та партнери» в особі керуючого бюро Гурського Г.Ю. було надано позивачу послуги з правничої допомоги по даній цивільній справі на загальну суму 10000грн. (а.с.50).

Таким чином, з огляду на приписи ЦПК України вказані документи є належним документальним підтвердженням розміру понесених позивачем судових витрат.

При цьому, пунктом 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справ №755/9215/15-ц, зазначено що, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальних адвокатських витрат (встановлення їхньої доцільності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, фінансового стану обох сторін.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Також Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України).

Оскільки суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, а також клопотання представника відповідача про неспівмірність заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в даній справі зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а тому, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, зокрема, рівень складності юридичної кваліфікації спірних правовідносин, обсяг та обґрунтованість підготовлених позивачем документів, їх значення для розгляду справи, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача такі витрати у розмірі 1500грн.

На підставі вище викладеного та керуючись ст.ст. 509, 526, 530, 536, 549, 550, 625, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 5, 7, 12, 76, 89, 247, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 289, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ТОВ «КОШЕЛЬОК» (ЄДРПОУ: 40842831, вул.Антонова,8А с.Чайки Києво-Святошинський район Київська область) заборгованість за кредитним договором № 3130023414- 610565 від 09.02.2022 в розмірі 4004 (чотири тисячі чотири)грн. 80коп., а також судовий збір та витрати на правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 2313 (дві тисячі триста тринадцять)грн. 53коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Чернівецького районного

суду міста Чернівців Вольська-Тонієвич О. В.