Рішення № 134861499, 16.03.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2026 рокуСправа №160/31413/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ніколайчук С.В.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ніколайчук С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_3 ) про стягнення коштів

УСТАНОВИВ:

30 жовтня 2025 року Військова частина НОМЕР_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_1 , у якій позивач просить:

- стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) суму в розмірі 99 103,41 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що комісією НОМЕР_4 прикордонного загону було проведено службове розслідування, за результатами якого встановлено, що відповідно до ухвали слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровськ від 21.04.2022 № 202/1547/22, відповідачу, як підозрюваному у скоєнні кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в умовах гауптвахти військової служби правопорядку строком до 19.06.2022 включно.

Відповідно до вироку Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02.09.2022 по справі № 185/4118/22, Вас визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України та призначено покарання тримання у дисциплінарному батальйоні на строк 2 роки. Проте було виплачено грошове забезпечення за період не виконання відповідачем обов`язків військової служби, а саме: з 01.05.2022 по 30.09.2022.

16.11.2024 у відповідності до статті 12 Закону Про матеріальну відповідальність на адресу ОСОБА_2 було направлено лист «Про добровільне відшкодування завданої шкоди» №10/11047-24-Вих та запропоновано останньому відшкодувати у добровільному порядку завдану державі в особі НОМЕР_4 прикордонного загону шкоду у розмірі 99 103,41 грн (дев`яносто дев`ять тисяч сто три грн 41 коп). Станом на сьогоднішній день відповіді від ОСОБА_3 не надходило та НОМЕР_4 прикордонний загін, у зв`язку з чим НОМЕР_4 прикордонний загін вимушений звернутись до суду з позовом до ОСОБА_1 та просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою від 04 листопада 2025 року суд відкрив провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою від 20 листопада 2025 року суд залишив позовну заяву без руху після відкриття та встановив позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня отримання копії цієї ухвали.

03 грудня 2025 року позивач подав до суду заяву про усунення недоліків вказаних в ухвалі від 20 листопада 2025 року.

Ухвалою від 04 грудня 2025 року суд продовжив розгляд справи Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 .

Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 251 Кодексу адміністративного судочинства України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Частиною 11 ст. 126 КАС України передбачено, що у разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.

З огляду на викладене, судом вжито необхідні заходи щодо повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі.

Правом на надання відзиву відповідач не скористався, відзив на позовну заяву Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області суду не надав.

Дослідивши та оцінивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, суд зазначає таке.

Комісією НОМЕР_4 прикордонного загону було проведено службове розслідування, за результатами якого встановлено, що відповідно до ухвали слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровськ від 21.04.2022 № 202/1547/22, відповідачу, як підозрюваному у скоєнні кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в умовах гауптвахти військової служби правопорядку строком до 19.06.2022 включно.

Відповідно до вироку Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02.09.2022 у справі № 185/4118/22 позивача визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України та призначено покарання тримання у дисциплінарному батальйоні на строк 2 роки.

Проте було виплачено грошове забезпечення за період не виконання відповідачем обов`язків військової служби, а саме з 01.05.2022 по 30.09.2022.

У зв`язку з чим виплачена сума грошового забезпечення підлягає поверненню, як борг з сержанта ОСОБА_1 грошове забезпечення на загальну суму 99 103,41 грн., яка включає:

- грошове забезпечення за період з 01.05.2022 по 31.05.2022 6 753,34 грн;

- грошове забезпечення за період з 01.06.2022 по 31.06.2022 - 15 864,21 грн;

- грошове забезпечення за період з 01.07.2022 по 31.07.2022 - 15 913,00 грн;

- грошове забезпечення за період з 01.08.2022 по 31.08.2022 - 16 128,80 грн;

- грошове забезпечення за період з 01.09.2022 по 31.09.2022 - 16 128,80 грн;

- компенсація ПДФО 18% від суми грошового забезпечення 6 753,34 грн за період з 01.05.2022 по 31.05.2022 1215,60 грн;

- компенсація ПДФО 18% від суми грошового забезпечення 15 864,21 грн за період з 01.06.2022 по 31.06.2022 2 855,56 грн;

- компенсація ПДФО 18% від суми грошового забезпечення 15 913,00 грн за період з 01.07.2022 по 31.07.2022 2 864,34 грн;

- компенсація ПДФО 18% від суми грошового забезпечення 16 128,80 грн за період з 01.08.2022 по 31.08.2022 2 903,18 грн;

- компенсація ПДФО 18% від суми грошового забезпечення 16 128,80 за період з 01.09.2022 по 31.09.2022 грн 2 903,18 грн;

- ЄСВ 22% суми грошового забезпечення 6 753,34 грн за період з 01.05.2022 по 31.05.2022 1 485,73 грн;

- ЄСВ 22% суми грошового забезпечення 15 864,21 грн за період з 01.06.2022 по 31.06.2022 - 3 490,13 грн;

- ЄСВ 22% суми грошового забезпечення 15 913,00 грн за період з 01.07.2022 по 31.07.2022 - 3 500,86 грн;

- ЄСВ 22% суми грошового забезпечення 16 128,80 грн за період з 01.08.2022 по 31.08.2022 - 3 548,34 грн;

- ЄСВ 22% суми грошового забезпечення 16 128,80 грн за період з 01.09.2022 по 31.09.2022 - 3 548,34 грн.

16.11.2024 у відповідності до статті 12 Закону України «Про матеріальну відповідальність» на адресу ОСОБА_1 було направлено лист «Про добровільне відшкодування завданої шкоди» №10/11047-24-Вих та запропоновано останньому відшкодувати у добровільному порядку завдану державі в особі НОМЕР_4 прикордонного загону шкоду у розмірі 99 103,41 грн (дев`яносто дев`ять тисяч сто три грн 41 коп).

Станом на день подання відзиву відповіді від ОСОБА_1 не надходило та НОМЕР_4 прикордонний загін.

Позивач звернувся до суду з цим позовом щодо стягнення з відповідача надмірно виплачене грошове забезпечення за період не виходу на службу та надмірно нараховану частину щорічної відпустки за час невідпрацьованої частини в розмірі 99 103,41 грн.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин та релевантні їм джерела права.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20.12.1991 № 2011-XII-XII Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей (далі - Закон № 2011-XII).

Відповідно до статті 1 Закону № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

На підставі ч. 1 статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з частинами 2, 3 статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Відповідно до ч. 4 статті 9 Закону України № 2011-XII-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків визначає Закон України Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі від 03.10.2019 № 160-IX (далі - Закон № 160-IX).

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону № 160-IX підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Особа може бути притягнута до матеріальної відповідальності протягом трьох років з дня виявлення завданої шкоди (ст. 4 Закону № 160-IX).

Згідно з ч. 4 ст. 3 Закону № 160-IX переведення особи до іншого місця служби чи її звільнення з посади або служби не може бути підставою для звільнення її від матеріальної відповідальності, встановленої законом.

Особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій (п.1 ч.1 ст.6 Закону № 160-IX).

Відповідно до ч.1 ст.12 Закону № 160-IX у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.

Суд зазначає, що питання повернення зайво виплачених коштів не врегульовані нормами спеціального законодавства. У той же час такі питання врегульовані Цивільним кодексом України.

Згідно з приписами ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За змістом цієї норми матеріального права зобов`язання з безпідставного придбання майна виникають за наявності трьох умов: набуття або зберігання майна; здійснення набуття або зберігання майна за рахунок іншої особи; відсутність правових підстав для такого набуття чи зберігання або припинення таких підстав згодом.

Водночас стаття 1215 Цивільного кодексу України встановлює випадки, коли отримане набувачем від іншої особи майно, яке зовні могло б бути розцінене як безпідставно набуте, насправді не є таким.

Відповідно до вказаної норми закону не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 753/15556/15-ц вказала, що у статті 1215 ЦК України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати.

Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01.03.2021 у справі № 180/1735/16-ц виклав, що під час застосування правил статті 1215 ЦК України як винятку із статті 1212 ЦК України суди зобов`язані встановлювати наявність не двох, а трьох критеріїв для відмови у поверненні безпідставно набутого майна: добровільність дій боржника, відсутність рахункової помилки та добросовісність набувача коштів.

Таким чином, Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що не підлягають поверненню безпідставно набуті кошти за умови наявності одночасно таких умов, як здійснення виплати добровільно, відсутність рахункової помилки та добросовісність набувача коштів. У разі якщо відсутня одна із наведених умов, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 1215 ЦК України, то грошові кошти, виплачені набувачу, підлягають поверненню платнику.

Суд вважає, що відповідач діяв недобросовісно, оскільки був відсутній на службі, проте отримував грошове забезпечення за період з 01.05.2022 по 30.09.2022 включно.

Таким чином, суд вважає, що у відповідача виник обов`язок у поверненні безпідставно набутого грошового забезпечення за вищевказаний період.

За приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд зробив висновок про задоволення позовних вимог у повному обсязі шляхом стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно набутих коштів у розмірі 99 103,41 грн за час фактичного невиконання ним обов`язків військової служби.

У відповідності до вимог частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовної заяви.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ч. 2 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якою встановлено, що при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Такі витрати позивач у даній справі не поніс.

Отже, підстави для розподілу судових витрат відповідно до ст. 139 КАС України відсутні.

Керуючись ст. 139, 242-246, 250, 255, 268-272, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_3 ) про стягнення коштів - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) суму в розмірі 99 103,41 грн.

Розподіл судових витрат не проводиться.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.В. Ніколайчук