Рішення № 134861150, 16.03.2026, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

16 березня 2026 р. Справа № 120/9208/25

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жданкіної Наталії Володимирівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, (далі відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі - відповідач 2) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що 08.04.2025 він звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення дострокової пенсії за віком. За принципом екстериторіальності розгляд заяви здійснило ГУ ПФУ в Миколаївській області. Так, рішенням №024950005356 від 17.04.2025 йому було відмовлено в призначенні пенсії у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу.

Вважаючи рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою від 08.07.2025 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.

24.07.2025 представником Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечив щодо задоволення даного позову. Зокрема зазначив, що позивачем 08.04.2025 подано заяву про призначення пенсії за віком, яка була розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області і відповідно ним прийнято спірне рішення. Водночас вказує на те, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області прийнято законне рішення.

Також, 24.07.2025 представником Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечив щодо задоволення даного позову. Вказав, що за результатами розгляду заяви про призначення дострокової пенсії позивачу встановлено, що під час призначення пенсії до страхового стажу не були враховані, згідно трудової книжки Серії НОМЕР_1 від 26.06.1984:

- з 27.06.1984 по 03.04.1985 та з 24.08.1987 по 11.07.1991 в колгоспі, оскільки відсутня інформація щодо встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві та його виконання (кількість відпрацьованих вихододнів);

- з 14.04.1994 по 24.07.1995 на території російської федерації, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. В зв`язку з цим, до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території РРФСР по 31.12.1991.

Страховий стаж Позивача становить 21 рік 09 місяців 29 днів.

З урахуванням викладеного, на переконання представника відповідача 2, позивачу правомірно відмовлено в призначенні дострокової пенсії за віком за заявою від 08.04.2025 у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу за статтею 115 Закону № 1058 для призначення дострокової пенсії за віком, згідно наданими документами.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

08.04.2025 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії за віком.

За принципом екстериторіальності заяву позивача було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області та прийнято рішення №024950005356 від 17.04.2025, яким відмовлено в призначенні пенсії за віком через відсутність необхідного страхового стажу - 25 років.

Рішення мотивоване тим, що наявний у позивача страховий стаж - 21 рік 09 місяців 29 днів є недостатнім для призначення йому пенсії за віком. При цьому, в рішенні також зазначено про відсутність підстав для зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 26.06.1984:

- з 27.06.1984 по 03.04.1985 та з 24.08.1987 по 11.07.1991 в колгоспі, оскільки відсутня інформація щодо встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві та його виконання (кількість відпрацьованих вихододнів);

- з 14.04.1994 по 24.07.1995 на території РФ, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. В зв`язку з цим, до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території РРФСР по 31.12.1991.

Незгода позивача із також відмовою, зумовила його звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно із положеннями статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 60 років та за наявності страхового стажу з 01.01.2023 по 31.12.2023 не менше 30 років.

Частинами 2, 4 статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до 01.01.2004 року - на підставі документів та порядку, визначеному законодавством, що діяло раніше. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Наведені положення свідчать про те, що єдиною підставою для не врахування до трудового стажу часу роботи колгоспника за фактичною тривалістю є невиконання встановленого мінімуму трудової участі саме без поважних причин.

Як встановлено статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У пунктах 1 та 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637(далі - Порядок №637) зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі, коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно з пунктом 18 Порядку № 637, за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 №310, та чинних на час розгляду справи (далі - Основні Положення).

Відповідно до пунктів 1, 2 Основних Положень, трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.

До трудової книжки колгоспника, зокрема заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про членство в колгоспі: прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних Положень).

Згідно з пунктом 6 Основних Положень, всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.

Відповідно до пункту 8 Основних Положень, трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки.

Трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого зразка, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі).

Відповідно до записів трудової книжки ОСОБА_1 . Серії НОМЕР_1 від 26.06.1984, останній в періоди з 27.06.1984 по 03.04.1985 та з 24.08.1987 по 11.07.1991 працював на посадах тракториста та водія автомобіля в колгоспі.

У відомостях трудової книжки позивача відсутня будь-яка інформація про встановлений мінімум трудоднів та про вироблення мінімуму трудової участі у господарстві, нараховану заробітну плату.

Проте, суд звертає увагу, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Дана позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17, відповідно до яких на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Водночас, відповідачем не доведено, що позивач, як член колгоспу, без поважних причин не виконував встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві.

Таким чином, з огляду на відповідні записи трудової книжки, яка є основним документом, що підтверджує стаж роботи позивача в колгоспі з 27.06.1984 по 03.04.1985 та з 24.08.1987 по 11.07.1991, суд дійшов висновку, що відповідач необґрунтовано та безпідставно не врахував до страхового стажу.

Щодо зарахування періоду роботи з 14.04.1994 по 24.07.1995 в РФ, то суд зазанчає наступне.

Відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка підписана та набрала чинності 13 березня 1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. Вказана Угода підписана Україною та російською федерацією та відповідно, була обов`язкова для застосування в спірний період державними органами вказаних держав.

Оскільки на момент здійснення трудової діяльності позивача на території РФ чинними були міжнародні угоди з даною державою, на розсуду суду, при вирішенні даного спору слід застосовувати положення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення та Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн".

Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Отже, наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

Що стосується позовної вимоги про призначення пенсії за віком, суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2); визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3); визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4); інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З практики Європейського суду витікає наступне: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.

Відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», призначення, розрахунок, нарахування та виплата пенсії здійснюється органами Пенсійного фонду України, тобто, в даному випадку відповідач має виключну компетенцію щодо призначення позивачу пенсії.

Суд зазначає, що відмова відповідача у призначенні позивачу пенсії була обґрунтована відсутністю необхідного стажу. Зобов`язавши відповідача врахувати періоди роботи в колгоспі з 27.06.1984 по 03.04.1985 та з 24.08.1987 по 11.07.1991, та роботи з 14.04.1994 по 24.07.1995 на території РФ, до загального страхового стажу позивача, суд не може зобов`язати призначити пенсію, оскільки саме на пенсійний орган покладено обов`язок обрахування стажу роботи особи та встановлення всіх необхідних умов для призначення пенсії. Внаслідок чого, відповідачу слід повторно розглянути заяву позивача від 08.04.2025 про призначення пенсії за віком із врахуванням висновків суду про необхідність зарахування до загального страхового стажу періоди роботи в колгоспі з 27.06.1984 по 03.04.1985 та з 24.08.1987 по 11.07.1991, та періоди роботи з 14.04.1994 по 24.07.1995.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно із нормами частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Водночас, всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів в повному об`ємі правомірності своїх дій.

Враховуючи вищевикладене, суд робить висновок про необхідність часткового задоволення заявлених позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина 3 статті 139 КАС України).

Оскільки позов містив декілька вимог (дві) немайнового характеру, які хоча і частково, але підлягають задоволенню, тому розмір компенсації судових витрат суд визначає виходячи з кількості (а не розміру) задоволених/незадоволених позовних вимог.

Таким чином поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Миколаївській області, як суб`єкта владних повноважень який прийняв оскаржуване рішення, підлягає сума у розмірі 1211,20 грн.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

в и р і ш и в :

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області №024950005356 від 17.04.2025.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи в колгоспі з 27.06.1984 по 03.04.1985 та з 24.08.1987 по 11.07.1991, та періоди роботи з 14.04.1994 по 24.07.1995.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 08.04.2025, із врахуванням висновків суду.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )

Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005, код ЄДРПОУ 13322403)

Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54000, код ЄДРПОУ 13844159)

Суддя Жданкіна Наталія Володимирівна