Рішення № 134859837, 17.03.2026, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

ЄУН: 336/1023/26

Провадження №: 2-а/336/40/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2026 року м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючої судді Савеленко О.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Управління патрульної поліції в Запорізькій області Департаменту патрульної поліції про оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення у сфері дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі,-

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_1 через свого представника адвоката Горбачову Ю.І. звернулась до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя із позовом до ОСОБА_2 , Управління патрульної поліції в Запорізькій області Департаменту патрульної поліції про оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення у сфері дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі.

Позовна заява обґрунтована тим, що 29.01.2026 позивачка керувала транспортним засобом та рухалась добре освітленою ділянкою по вул. Шкільна у м. Запоріжжі в напрямку свого місця проживання. Повернувши на вул. Фортечну, у дзеркалі заднього виду помітила автомобіль патрульної поліції з увімкненими проблисковими маячками червоного кольору, у зв`язку з чим негайно зупинилася на узбіччі дороги. Після зупинки до неї підійшов працівник патрульної поліції, який повідомив про нібито виявлену несправність транспортного засобу, а саме непрацюючу передню ліву фару в режимі ближнього світла, та зазначив про порушення вимог п.31.4.3 «в» Правил дорожнього руху України. Позивач пояснила працівнику поліції, що про будь-яку несправність передньої лівої фари їй не було відомо, оскільки перед початком руху вона переконалась, що всі зовнішні світлові прилади транспортного засобу працювали, в тому числі і ліва фара в режимі ближнього світла, а під час руху змін у характері освітлення не спостерігалося. На вимогу працівника поліції позивач надала всі необхідні документи, у тому числі поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, при цьому повторно зазначивши, що про несправність фари їй нічого не відомо. З метою фіксації фактичного стану транспортного засобу позивачка здійснила фотозйомку передніх фар автомобіля, на якій вбачається, що передня ліва фара світиться, хоча й менш яскраво. Позивачка не визнавала факту вчинення правопорушення. Незважаючи на пояснення позивачки, відповідач без її участі відійшов до службового автомобіля та склав постанову у справі про адміністративне правопорушення, якою позивачку визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення. Вважає, що спірна постанова винесена без дотримання встановленого законом порядку, крім того було порушено її право на захист

Посилаючись на викладені обставини, просить скасувати постанову серії ЕНА № 6586172 від 29.01.2026 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, провадження у справі закрити, стягнути з відповідача судові витрати.

Ухвалою судді від 09.02.2026 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, відповідачу надано строк для надання відзиву.

В порядку ст.162 КАС України представником відповідача, Департаменту патрульної поліції, ОСОБА_3 до суду подано відзив на позовну заяву, у якому представник просить відмовити у задоволенні позову, посилаючись на наступне.

Під час несення служби працівником управління патрульної поліції

Запорізькій області ДПП було зупинено транспортний засіб під керуванням

водія ОСОБА_1 , яка керувала транспортним засобом з непрацюючою

лівою фарою в режимі ближнього світла в темну пору доби, чим порушила вимоги

31.4.3.в ПДР України. ОСОБА_1 під час розгляду справи було роз`яснено та дотримано права особи, що притягається до адміністративної відповідальності, згідно ст.63 Конституції України та ст.268 КУпАП. Позивачкою будь-яких клопотань не заявлялось. Таким чином вважає, що спірна постанова винесена з дотриманням норм чинного законодавства. Заперечив щодо розміру витрат на правову допомогу в сумі 13 000 грн., оскільки розмір витрат є неспівмірним із складністю даної справи та не відповідає ціні позову.

13.02.2026 від представника позивачки адвоката Горбачової Ю.І. до суду надійшла відповідь на відзив, у якій представник просить позовні вимоги задовольнити, обґрунтовуючи тим, що відповідач фактично шаблонно склав постанову про адміністративне правопорушення не провівши всесторонньо розгляд справи всупереч вимогам законодавства України. Відповідачем залишено поза увагою доводи позивача про те, що перед початком руху вона перевірила технічний стан транспортного засобу та переконалася у справності зовнішніх світлових приладів, зокрема у тому, що фари ближнього світла були увімкнені та функціонували. Попри твердження відповідача про повну несправність однієї з фар, жодних належних та допустимих доказів на підтвердження цієї обставини суду не надано. Відповідач не довів ані факт повної відсутності світлового потоку з відповідної фари, ані наявність вини чи умислу з боку позивача. Натомість позиція позивача послідовно полягає в тому, що фара транспортного засобу працювала, однак її світіння було менш інтенсивним порівняно з іншою фарою, що могло бути зумовлено об`єктивними технічними причинами, про наявність яких позивач не була обізнана. За таких обставин відсутні правові підстави для висновку про свідоме порушення позивачем вимог Правил дорожнього руху, а всі сумніви щодо фактичних обставин справи, відповідно до загальних принципів притягнення до адміністративної відповідальності, мають тлумачитися на користь особи, яку притягають до відповідальності. Вважає, подані представником відповідача відеозаписи неналежними доказами, оскільки на них відсутні електронні підписи, крім того вони не містять об`єктивної та достовірної інформації про подію правопорушення та щодо елементів складу вказаного адміністративного правопорушення. Перший відеозапис здійснено з бодікамери поліцейського, який не є посадовою особою, що виносила оскаржувану постанову. Зміст цього відео не містить жодної фіксації моменту вчинення правопорушення, зокрема не зафіксовано факт руху транспортного засобу позивача з несправним або вимкненим світловим приладом. На відеозаписі відсутня будь-яка візуальна фіксація того, що у транспортного засобу позивача не працювала фара ближнього світла, а також відсутні об`єктивні дані, які б підтверджували наявність технічної несправності на момент руху. Крім того, з даного відеозапису не вбачається повноцінної фіксації спілкування між поліцейськими та позивачем. Зокрема, не зафіксовано та не чути пояснень позивача щодо обставин зупинки транспортного засобу, у тому числі її доводів про відсутність відомостей щодо можливого напрацювання фари. Фактично на відео зафіксовано лише під`їзд патрульного автомобіля, підхід одного з поліцейських до транспортного засобу позивача та фрагментарну розмову іншого поліцейського з позивачем, зміст якої з відеозапису встановити неможливо. Після чого, одразу поліцейський повідомляє позивача про нібито вчинене нею порушення Правил дорожнього руху та роз`яснює права, відійшовши до патрульного автомобіля поліцейські оформлюють постанову та вручають її позивачу. Таким чином, зазначений відеозапис не містить ані фіксації правопорушення, ані доказів його вчинення, ані встановлений законодавством порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення, а лише відображає факт оформлення постанови. Другий відеозапис також не може вважатися належним доказом у справі. На вказаному відео зафіксовано рух патрульного автомобіля назустріч іншим транспортним засобам із увімкненими фарами, однак ідентифікувати конкретний транспортний засіб, зокрема транспортний засіб позивача, неможливо. Відеозапис не дозволяє встановити марку, модель, державний номер автомобіля, а також будь-які інші ідентифікаційні ознаки, які б свідчили, що на відео зафіксовано саме автомобіль позивача.

Крім того, представником позивача адвокатом Горбачовою Ю.І. подано до суду заяву про компенсацію судових витрат, у якій представник просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань витрати на правову допомогу в сумі 8000 грн. та судовий збір.

Вивчивши обставини справи, враховуючи доводи сторін, дослідивши наявні у справі докази в сукупності, суд дійшов до висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається зі змісту постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі серії ЕНА № 6586172 від 29.01.2026 за ч. 1 ст. 121 КУпАП, складеної відносно ОСОБА_1 , 29.01.2026 о 16 годині 48 хвилин у м. в м. Запоріжжя, вул. Фортечна, 32, водій ОСОБА_1 керувала транспортним засобом з непрацюючою лівою фарою в режимі ближнього світла в темну пору доби, чим порушила п.31.4.3в. ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.121 КУпАП.

Проти викладених обставин позивачка заперечила.

З долучених до відзиву на позовну заяву відеозаписів вбачається, що працівниками поліції 29.01.2026 у темну пору доби був зупинений автомобіль під керуванням ОСОБА_1 . Як пояснив працівник поліції, транспортний засіб був зупинений у зв`язку з тим, що не працює ліва фара ближнього світла. Між тим, з досліджених відеозаписів не вбачається факт порушення позивачкою норм Правил дорожнього руху України, оскільки на відеозаписах не зафіксовано несправність лівої фари.

Як випливає із змісту ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Відповідно до ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність, а в силу ст. 10 КУпАП адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

Правомірність та обґрунтованість вказаної постанови є предметом спору, який передано на вирішення суду.

У практиці Європейського Суду з прав людини існує тенденція поступової універсалізації понять «обвинувачення за адміністративним проступком» та «обвинувачення, які мають ознаки злочину», залежно від ступеня їх суспільної небезпеки (рішення у справі "Лутц проти Німеччини", "Отцюрк проти Німеччини", "Девеєр проти Бельгії", "Адольф проти Австрії" та інші), отже, адміністративне обвинувачення має бути доведено державою в особі уповноважених на те посадових осіб, а тому особа, яка притягається до адміністративної відповідальності не зобов`язана доводити свою невинуватість.

Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Порядок діяльності органів державної влади, їх посадових осіб, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення, розглядати справи про такі правопорушення та притягати винних осіб до адміністративної відповідальності за їх вчинення, регулюється Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України Про дорожній рух від 30.06.1993 № 3353 (далі Закон № 3353), встановлений Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі - ПДР).

Правила дорожнього руху відповідно до Закону України Про дорожній рух встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (ПДР України).

Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків.

Кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують ці Правила.

Статтею 14 Закону «Про дорожній рух» встановлено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Відповідно до пункту 1.9 ПДР особи, які порушують ці правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до п.п. 31.4.3 п.31.4 Розділу 31 Правил дорожнього руху України, збороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством за наявності таких технічних несправностей і невідповідності таким вимогам: зовнішні світлові прилади - не горить лампа лівої фари в режимі ближнього світла.

Приписи ч. 1 ст. 121 КУпАП передбачають адміністративну відповідальність за керування водієм транспортним засобом, що має несправності системи гальмового або рульового керування, тягово-зчіпного пристрою, зовнішніх світлових приладів (темної пори доби) чи інші технічні несправності, з якими відповідно до встановлених правил експлуатація його забороняється, або переобладнаний з порушенням відповідних правил, норм і стандартів.

За правилами ст. 222 КУпАП розгляд справ за ч.1 статті 121 КУпАП віднесено до компетенції органів Національної поліції.

Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Відповідно ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Особливості розгляду справ про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1-279-4 цього Кодексу.

Частиною другою статті 72 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатись на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваної постанови.

Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати такі превентивні заходи, зокрема, як застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.

Відповідно до ст. 62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї (п. 1 ст. 32), неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумним сумнівом. Проте, таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів (п. 45 рішення у справі Бочаров проти України від 17.06.2011; п. 75 рішення у справі Огороднік проти України від 05.05.2015; п. 52 рішення у справі «Єрохіна проти України» від 15.02.2013).

Таким чином, відповідачем не доведено факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КУпАП.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до Положення про Департамент патрульної поліції, затвердженого наказом Національної поліції України від 06.11.2015 № 73, на Департамент патрульної поліції, який є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України та фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України, покладено обов`язок здійснювати контроль за раціональним використанням бюджетних коштів у межах доведених асигнувань.

Таким чином, з Департаменту патрульної поліції за рахунок бюджетних асигнувань підлягає відшкодуванню на користь позивача судовий збір в сумі 532,48 грн.

Крім того, представник позивача у позовній заяві просила стягнути понесені позивачем витрати на правову допомогу, розмір яких складав 8000 грн. та зазначила, що позивач також очікує понести ще витрати на суму 5000 грн..

У відзиві на позовну заяву представник відповідача заперечив проти розміру заявлених витрат, зазначив, що розмір витрат є завищеним та неспівмірним з обсягом наданих адвокатом послуг.

13.02.2026 представником позивача до суду подано заяву про компенсацію судових витрат, у якій адвокат Горбачова Ю.І. просить стягнути витрати на правову допомогу в сумі 8000 грн.

На підтвердження понесених витрат до суду надано ордер на надання правничої допомоги, договір № 0112/24 про надання правової допомоги від 08.12.2024, додаткову угоду № 1 до договору про надання правової допомоги, детальний опис наданої правової допомоги, акт виконаних робіт від 12.02.2026, квитанція № 0020 від 30.01.2026, копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Згідно з додатковою угодою № 1 договору про надання правової допомоги № 0112/24 від 08.12.2024, детальним описом наданої правової допомоги, актом виконаних робіт, квитанцією № 0020 від 30.01.2026, адвокатом надано послуги з правничої допомоги на суму 8000 грн.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.7 ст.134 КАС України).

При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Верховний Суд у додатковій постанові від 12.09.2018 (справа №810/4749/15) зазначив, що з аналізу положень ст.134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Також Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 (справа №826/856/18) зазначив про те, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Відповідно до ст.30 Закону №5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У постанові Верховного Суду від 17.09.2019 по справі №810/3806/18, суд зазначає, що не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Згідно з п.2 ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

З аналізу наведених правових норм, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеній у постанові від 11.05.2018 по справі №814/698/16 (провадження №К/9901/11835/18).

Проаналізувавши обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт згідно наданих до суду документів, суд вважає, що розмір витрат на правничу допомогу у розмірі 8000 грн, не є пропорційним до предмету спору, оскільки вказана адміністративна справа була визнана судом справою незначної складності, її розгляд вирішено здійснити за правилами спрощеного позовного провадження.

У зв`язку з вищевикладеним, суд вважає за необхідне заяву представника позивача про ухвалення додаткового судового рішення задовольнити частково, стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000 грн.

Таким чином, з Департаменту патрульної поліції за рахунок бюджетних асигнувань підлягає відшкодуванню на користь позивача сплачений нею судовий збір в сумі 532,48 грн. та витрати на правничу допомогу в сумі 3000 грн.

Керуючись ст. ст. 9, 72, 73, 75, 77, 205, 241, 242, 244, 246, 286 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Управління патрульної поліції в Запорізькій області Департаменту патрульної поліції про оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення у сфері дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі - задовольнити.

Постанову серії ЕНА № 6586172 від 29 січня 2026 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі за ч.1 ст.121 КУпАП відносно ОСОБА_1 - скасувати.

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 121 КУпАП закрити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 532 (п`ятсот тридцять дві) гривні 48 копійок та витрати на правничу допомогу в сумі 3000 (три тисячі) гривень за рахунок бюджетних асигнувань з Департаменту патрульної поліції (03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, буд.3, ЄДРПОУ 40108646).

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Управління патрульної поліції в Запорізькій області Департаменту патрульної поліції в Запорізькій області Департаменту патрульної поліції, ЄДРПОУ: 40108646, адреса місцезнаходження: м. Запоріжжя, вул. Перемоги, буд.96.

ОСОБА_2 , командир роти 2 батльйону 2, РНОКПП не відомий, дата народження невідома.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

.

Суддя О.А. Савеленко

17.03.26