Ухвала суду № 134839384, 10.03.2026, Дубровицький районний суд Рівненської області

Справа №949/2156/25

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 березня 2026 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:

головуючого - судді Тарасюк А.М.,

за участю:

секретаря судових засідань Пінчук О.М.,

представника заявника - адвоката Перетятка А.Л.,

представника заінтересованої особи ОСОБА_1 - адвоката Клюйка А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дубровиця в режимі відеоконференції в порядку окремого провадження справу за заявою ОСОБА_2 , заінтересовані особи Виконавчий комітет Миляцької сільської ради Сарненського району Рівненської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерство оборони України, ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення,

в с т а н о в и в:

Заявник ОСОБА_2 , через свого представника - адвоката Перетятка А.Л. (ордер на надання правничої допомоги серії ВК №1189749 від 17 вересня 2025 року) звернулася до суду із заявою та просить встановити факт, що вона постійно до досягнення повноліття та завершення навчання перебувала на утриманні, отримувала постійну матеріальну допомогу та проживала однією сім`єю з вітчимом ОСОБА_4 до його загибелі.

Заявлені вимоги представник заявника мотивує тим, що мати заявниці, ОСОБА_3 , (дівоче прізвище ОСОБА_3 ) зачала та народила доньку поза шлюбом 05 липня 1998 року і зареєструвала під своїм дівочим прізвищем ОСОБА_3 . Свого біологічного батька заявниця ніколи не бачила і не знала.

10 березня 1999 року (коли заявниці виповнилося вісім місяців) мати одружилася із ОСОБА_4 , який в подальшому повністю замінив їй батька в розумінні бездоганного виконання обов`язків по її утриманню, матеріальному забезпеченню та вихованню. До вітчима заявниця ставилася як до рідного батька, називала його татом а він її дочкою, вони завжди перебували у дружніх родинних стосунках. Починаючи з моменту укладання шлюбу між батьками, тобто з 1999 року і до його загибелі, вони постійно проживати однією сім`єю, батьки мали спільний бюджет, вели спільне господарство тощо.

Метою встановлення факту спільного проживання однією сім`єю з вітчимом є отримання частки від одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю вітчима - воїна ОСОБА_4 в період військового стану під час виконання бойового завдання.

13 жовтня 2025 року через систему "Електронний суд" від представника заінтересованої особи Міністерства оборони України ОСОБА_11 (довіреність від 21 квітня 2025 року) надійшли додаткові пояснення, в яких він зазначив, що вважає заявлені вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Положення чинного законодавства визначають чіткі критерії щодо осіб, які мають право на таку допомогу, а також умови і порядок підтвердження факту утримання.

Згідно з п. 2 постанови КМ України №168 у редакції, чинній на дату складання актового запису про смерть ОСОБА_4 (02 вересня 2025 року), особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, можуть реалізувати це право протягом трьох років з дня виникнення такого права, яким є дата складання актового запису про смерть, зазначена у свідоцтві про смерть.

Право на зазначену допомогу регулюється ч. 4 ст. 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", відповідно до якої таке право мають утриманці, які мають право на пенсію в разі втрати годувальника, згідно із Законом України №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб".

Відповідно до статей 30 та 31 Закону №2262-XII, право на пенсію у разі втрати годувальника мають лише непрацездатні члени сім`ї, які перебували на утриманні загиблого. Непрацездатними вважаються особи, які є дітьми до 18 років або особами з інвалідністю, а також особи, які досягли пенсійного віку. Член сім`ї вважається таким, що перебував на утриманні, якщо він був на повному утриманні померлого, або отримував від нього допомогу, яка була постійним і основним джерелом засобів до існування.

Заявниця є повнолітньою особою 1998 року народження, не є особою з інвалідністю, а доказів, що її матеріальне утримання після досягнення повноліття здійснювалося виключно вітчимом, не надано. Відтак, вона не підпадає під жодну з категорій осіб, визначених статтями 30 та 31 Закону №2262-XII.

Представник МО України зазначає, що посилання заявниці на ст. 34 цього Закону є безпідставним. Ця стаття має дві частини: перша передбачає право вітчима чи мачухи на пенсію за умови виховання або утримання пасинка/падчерки не менше п`яти років, друга - стосується пасинка/падчерки, які можуть мати право на пенсію нарівні з рідними дітьми лише у випадку, якщо вони не одержували аліментів від біологічних батьків.

Однак, це право є умовним і виникає лише при одночасному дотриманні таких критеріїв: наявність статусу падчерки, відсутність аліментів від батьків, фактичне утримання вітчимом, непрацездатність особи та її утримання як основне джерело засобів існування. Усі ці умови мають бути доведені належними доказами.

Отже, як вказує представник МО України, заявниця народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 . Обов`язок сплати аліментів з боку біологічного батька, навіть якщо його особа не встановлена, припинився не пізніше 05.07.2021 року - тобто по досягненню 23 років, якщо припустити, що заявниця навчалась.

Загибель вітчима мала місце 29.07.2024 року, вже після припинення можливого аліментного обов`язку. Таким чином, твердження про те, що вітчим заміщував собою обов`язок біологічного батька щодо утримання, не мають юридичного значення на момент відкриття права на пенсію у зв`язку з втратою годувальника.

Заявниця також не є непрацездатною особою. Інвалідність у матеріалах справи не зазначена. Таким чином, вона не відповідає вимогам ч. 4 ст. 30 Закону №2262-XII, а отже, не може претендувати на пенсію по втраті годувальника - як рідного, так і вітчима. Це виключає застосування до неї положень ст. 34 в частині прирівняння до рідної дитини.

У матеріалах справи також відсутні докази того, що заявниця після досягнення повноліття або після 2021 року не мала власного доходу, не працювала і була повністю залежною від вітчима. Факт спільного проживання або родинної прихильності не є достатнім доказом юридичного утримання.

Окрім того, представник МО України звертає увагу, що в заявниці є рідна мати - ОСОБА_6 , яка була і залишається зобов`язаною утримувати свою дитину. Актовий запис про народження підтверджує наявність родичів по материнській лінії - діда і баби, які також за загальним правилом можуть бути зобов`язані до утримання.

Відповідно до ст. 268 СК України, обов`язок утримання з боку вітчима виникає лише за умови, якщо у дитини немає інших осіб, зобов`язаних її утримувати, або якщо вони не можуть здійснювати таке утримання з поважних причин. У даному випадку таких умов не встановлено.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", єдиним способом підтвердження факту перебування на утриманні для цілей отримання одноразової грошової допомоги є призначення і отримання пенсії у зв`язку з втратою годувальника. Цей порядок є спеціальним, передбаченим законом, і не допускає альтернативного судового втручання.

Заявниця не зверталася до Пенсійного фонду України із відповідною заявою і не отримувала таку пенсію. Це свідчить про відсутність у неї статусу утриманки у правовому розумінні.

Разом з тим, за клопотанням представника МО України ОСОБА_11 ухвалою суду від 11 листопада 2025 року залучено в якості заінтересованої особи по даній справі ОСОБА_3 - матір заявниці.

Крім того, за клопотаннями представника МО України ОСОБА_11 ухвалами суду від 11 листопада 2025 року та 16 грудня 2025 року було витребувано ряд доказів на підтвердження вказаних у поясненнях обставин.

24 листопада 2025 року від представника заінтересованої особи ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_8 (довіреність від 14 травня 205 року) через систему "Електронний суд" надійшли письмові пояснення в яких зазначає, що основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдина система їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі визначаються Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану установлено, що сім`ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15000000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", крім громадян російської федерації або республіки білорусь та осіб, як постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору.

При цьому, представник ІНФОРМАЦІЯ_4 посилається на ст. 31 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб", згідно якої члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім`ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які самі одержували будь-яку пенсію, мають право перейти на нову пенсію.

Також звертає увагу на ст. 30 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" за положення якої члени сім`ї, які мають право на пенсію в разі втрати годувальника це: непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31); непрацездатні діти; непрацездатні батьки і дружина (чоловік), якщо вони після смерті годувальника втратили джерело засобів до існування, а також непрацездатним батькам і дружині (чоловікові) військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти в період проходження служби або пізніше внаслідок поранення, контузії, каліцтва чи захворювання, що мали місце під час служби.

Зауважує, що постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалася систематично, протягом певного періоду часу і що померлий виконував обов`язок щодо утримання цього члена сім`ї.

Представник ІНФОРМАЦІЯ_4 зазначає, що при вирішенні заяв про встановлення факту перебування на утриманні необхідно враховувати, що: -за загальним правилом право на пенсію в разі смерті годувальника мають непрацездатні члени сім`ї годувальника, які були на його утриманні;- для встановлення факту перебування на утриманні з метою оформлення права на спадщину необхідно, щоб утриманець був непрацездатним на день смерті спадкодавця і перебував на утриманні останнього незалежно від родинних чи шлюбних відносин з ним не менше одного року. - для встановлення факту перебування на утриманні при відшкодуванні шкоди в разі втрати годувальника не має значення чи знаходився непрацездатний утриманець в родинних чи шлюбних відносинах з годувальником.

Посилаючись на ст. 41 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" зазначає, що виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Окрім того, доданим до матеріалів справи свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 батьком заявниці є ОСОБА_7 , про роль у вихованні і забезпеченні якого заявницею не зазначено взагалі.

З посиланням на ч. 2 ст. 2 СК України, обов`язки відносно падчерки у вітчима з`являються за наявності умов, передбачених ст. 167 СК України у випадках, визначених ст. 268 СК України.

Частиною 1 ст. 268 СК України визначено, що мачуха, вітчим зобов`язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу.

У підсумку представник ІНФОРМАЦІЯ_4 у поясненнях просить врахувати дані пояснення при вирішенні справи та прийняти законне та обґрунтоване рішення.

У подальшому, ухвалою суду від 10 лютого 2026 року до участі у справі в якості заінтересованої особи залучено матір загиблого військовослужбовця ОСОБА_4 - ОСОБА_1 , якою, через свого представника - адвоката Клюйка А.О. подано до суду заперечення на заяву про встановлення факту, що має юридичне значення.

Так, у поданих запереченнях адвокат зазначає, що дана заява не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Загиблий військовослужбовець ОСОБА_4 до дня своєї загибелі, а саме ІНФОРМАЦІЯ_5 , протягом останніх п`яти років постійно проживав без реєстрації зі своєю матір`ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Тобто, протягом зазначеного періоду загиблий військовослужбовець не проживав разом із ОСОБА_3 та її дочкою (падчеркою військовослужбовця), не вів з ними спільного господарства та не здійснював їх матеріального забезпечення.

Адвокат зауважує, що падчерка військовослужбовця, яка є заявницею у справі, на момент його загибелі вже досягла повноліття, а відтак, відповідно до вимог законодавства України, не потребувала обов`язкового утримання з боку вітчима, оскільки ст. 3 СК України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Звертає увагу на те, що фактичні обставини справи свідчать про відсутність таких ознак між загиблим військовослужбовцем ОСОБА_4 та заявницею ОСОБА_2 .

Адвокат, підсумовуючи зазначене, з посиланням на норми ч. 2 ст. 16, ч. 4 ст. 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців", п. 2 постанови КМ України №168 від 28 лютого 2022 року "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", ст.ст. 37, 38 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та ст. 31 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", вказав, що військовослужбовець ОСОБА_4 не надавав допомоги на проживання та навчання падчерки протягом останніх років, що передували даті смерті. До того ж, матеріали справи не містять жодних належних і допустимих доказів здійснення ним такої допомоги.

Крім того, заявницею не оформлено пенсію у зв`язку з втратою годувальника, що також свідчить про відсутність підтверджених обставин перебування на утриманні. Також матеріали справи не містять жодних відомостей щодо призначення чи отримання відповідної пенсії.

При цьому, сам по собі факт родинних або сімейних відносин не є безумовною підставою для встановлення факту перебування на утриманні. Для цього необхідно довести систематичність, постійність та істотність наданої матеріальної допомоги, що була основним джерелом засобів до існування особи. Таких доказів заявницею не подано.

З огляду на викладене, адвокат вважає, що заява є безпідставною, необґрунтованою та спрямованою на незаконне збагачення заявниці шляхом отримання передбачених законодавством соціальних виплат без наявності законних підстав.

Представник заявниці ОСОБА_2 - адвокат Перетятко А.Л. у судовому засіданні заяву підтримав та просив її задоволити.

Заінтересована особа ОСОБА_3 у судове засідання не з`явилася та не повідомила про причини своєї неявки. Втім, в минулих судових засіданнях, ОСОБА_3 не заперечувала щодо задоволення заяви та встановлення факту про перебування на утриманні та проживання однією сім`єю з ОСОБА_4 до його загибелі її дочки ОСОБА_2 .

Від представника заінтересованої особи Виконавчого комітету Миляцької сільської ради Сарненського району Рівненської області сільського голови Ф.Хлебовича на електронну адресу суду надійшла заяву з проханням розглядати справу за відсутності представника заінтересованої особи. Зазначив, що заперечень щодо задоволення заяви ОСОБА_2 сільська рада не має.

Представник заінтересованої особи ОСОБА_1 - адвокат Клюйко А.О. заперечив проти задоволення даної заяви з підстав наведених у поданих запереченнях.

Представник заінтересованої особи ІНФОРМАЦІЯ_4 про причини неприбуття у судове засідання не повідомив. Однак, у матеріалах справи наявні письмові пояснення представника ОСОБА_8 , які він просив врахувати при вирішенні справи та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

Представник заінтересованої особи Міністерства оборони України у судове засідання не з`явився та не повідомив про причини неявки.

Однак, від представника заінтересованої особи Міністерства оборони України ОСОБА_11 через систему "Електронний суд" надійшло клопотання про залишення заяви без розгляду з наступних підстав.

Зазначає, що під час розгляду справи встановлено, що між учасниками справи існує спір про право, що виключає можливість розгляду справи в порядку окремого провадження.

Так, заінтересованою особою у справі є мати загиблого військовослужбовця - ОСОБА_1 , яка, відповідно до законодавства України, входить до кола осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги у разі загибелі військовослужбовця, передбаченої ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022.

При цьому, ОСОБА_1 через свого представника подала до суду заперечення, в яких прямо заперечує обставини, викладені заявницею, зокрема щодо: факту проживання заявниці разом із загиблим військовослужбовцем однією сім`єю; факту перебування заявниці на утриманні загиблого; факту отримання заявницею постійної матеріальної допомоги від загиблого військовослужбовця.

Таким чином, на переконання представника МО України, між особами, які можуть претендувати на отримання одноразової грошової допомоги, виник спір щодо обставин, які безпосередньо впливають на виникнення права заявниці на відповідну соціальну виплату.

Отже, у справі наявний спір про право між заявницею та матір`ю загиблого військовослужбовця, який стосується встановлення юридичних фактів, від яких залежить виникнення у заявниці права на отримання частки одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю військовослужбовця.

Встановлення таких обставин потребує дослідження доказів, з`ясування спірних правовідносин між сторонами та надання оцінки доводам кожної зі сторін, що можливо лише в межах позовного провадження із дотриманням принципу змагальності сторін.

Посилаючись на ч. 6 ст.294 ЦПК України, представник МО України зазначає, що за таких обставин подана заява не може бути розглянута в порядку окремого провадження.

Тому, на підставі викладеного, МО України просить суд заяву ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення залишити без розгляду у зв`язку з наявністю спору про право.

Заслухавши думку учасників справи та їх представників, дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає, що дану заяву слід залишити без розгляду з наступних підстав.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (ч. 1 ст. 19 ЦПК України).

Так, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (ч. 1 ст. 293 ЦПК України).

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення суд розглядає у порядку окремого провадження.

У частині 7 ст. 19 ЦПК України передбачено, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав та інтересів заявника (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17).

Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом, тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Аналіз наведених положень закону приводить до висновку, що суттєвою ознакою окремого провадження є безспірність розгляду справи.

Суд розглядає у порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право. До такого висновку прийшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 травня 2018 року в справі № 761/16799/15-ц.

Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню у судовому порядку, наведений у ст. 315 ЦПК України.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (ч. 2 ст. 315 ЦПК України).

Таким чином, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 вересня 2022 року в справі № 139/122/14-ц (провадження № 61-3238св22) вказано, що: «під спором про право розуміють перешкоди у здійсненні цивільного права, які згідно із законом можуть бути усунені за допомогою суду. Спір про право пов`язаний виключно з порушенням, оспоренням або невизнанням, а також недоведенням суб`єктивного права, при якому існують конкретні особи, які перешкоджають в реалізації права. При відсутності цих елементів відсутній спір про право».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 січня 2023 року в справі № 198/99/15-ц (провадження № 61-7049св22) вказано, що: «згідно з частиною шостою статті 294 ЦПК України якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах. […]

Спір про право - це формально визнана суперечність між суб`єктами цивільного права, що виникла за фактом порушення або оспорювання суб`єктивних прав однією стороною цивільних правовідносин іншою і яка потребує врегулювання самими сторонами або вирішення судом.

Отже, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають в реалізації такого права».

З матеріалів справи вбачається, ОСОБА_4 , вітчим заявниці ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 загинув під час виконання бойового завдання, в результаті удару FPV противника в районі н.п. Залізне Донецької області, що підтверджується сповіщенням №1279 в/ч НОМЕР_2 від 26 серпня 2025 року та свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 , виданим Дубровицьким відділом ДРАЦС у Сарненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 02 вересня 20235 року.

Так, предметом розгляду в цій справі є встановлення факту перебування заявниці ОСОБА_2 на утриманні військовослужбовця ОСОБА_4 .

Таким чином, метою звернення заявниці із поданою заявою про встановлення вищевказаного факту, є встановлення в судовому порядку обставин для вирішення питання реалізації права на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю військовослужбовця.

Відповідно до ст. 41 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

За змістом ч. 1 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно із цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема, загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання обов`язків військової служби.

У пункті 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового та начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у редакції чинній на момент смерті військовослужбовця, установлено, що розмір одноразової грошової допомоги у разі загибелі військовослужбовця в період воєнного стану під час виконання ним обов`язків військової служби не може становити менше 15 млн. гривень.

Статтею 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції чинній на момент смерті військовослужбовця) передбачалось, що у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, зазначені у пункті 4 цієї статті, до яких належать:

діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав;

вдова (вдівець);

батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті);

внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли);

жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови. Що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили;

утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Отже, відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції чинній на момент смерті військовослужбовця) право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31).

Непрацездатними членами сім`ї вважаються, зокрема, діти, брати, сестри та онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років. Водночас братам, сестрам та онукам право на пенсію надається у тих випадках, якщо у них немає працездатних батьків (п. «а» ч. 4 ст. 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».)

Члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування (ч. 1 ст. 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»)

Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначений у Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 (у редакції, чинній на момент смерті військовослужбовця).

Положеннями п. 12 зазначеного Порядку № 975 регламентовано, що одноразова грошова допомога у випадках, передбачених підпунктами 1-3 пункту 4 Порядку, за відсутності особистого розпорядження призначається та виплачується рівними частинами всім особам, які мають право на її призначення та отримання, за їх особистою заявою або заявою їх законних представників

У пункті 20 Порядку № 975 визначено перелік документів, які подають члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого), яким призначається та виплачується одноразова грошова допомога.

Зокрема, передбачено, що має бути також додано рішення суду, що підтверджує факт перебування заявника, який є членом сім`ї загиблого (померлого0, на його утриманні, який визначається відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», або іншого документа, що є підставою для встановлення факту перебування на утриманні та призначення пенсії в разі втрати годувальника відповідно до зазначеного Закону.

Отже, від встановлення факту проживання однією сім`єю та перебування заявниці на утриманні військовослужбовця ОСОБА_4 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_5 , залежить виникнення її права на отримання частки одноразової грошової допомоги після загибелі останнього.

Втім, вказаний факт повністю заперечується заінтересованою особою - матір`ю загиблого військовослужбовця ОСОБА_4 - ОСОБА_1 , про що зазначається у поданих письмових запереченнях, і яка має право на отримання одноразової грошової допомоги у разі загибелі сина військовослужбовця.

Зокрема, викладені у запереченнях обставини підтвердили у судовому засіданні допитані в якості свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .

Отже, між вказаними особами вбачається спір про право на отримання своє частки одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Таким чином, у заявниці ОСОБА_2 фактично виник спір із іншим членом сім`ї загиблого військовослужбовця, а саме з його матір`ю, яка заперечує проти такого факту, що виключає можливість розгляду даної заяви в порядку окремого провадження.

Тому підставними є також заперечення представника Міністерства оборони України із вказівкою на наявність спору щодо обставин, які безпосередньо впливають на виникнення права заявниці на відповідну соціальну виплату, тобто спору про право між заявницею та матір`ю загиблого військовослужбовця. У зв`язку з чим, встановлення обставин. Про які зазначає заявниця, потребує дослідження доказів, з`ясування спірних правовідносин між сторонами та надання оцінки доводам кожної зі сторін, що можливе лише в межах позовного провадження із дотриманням принципу змагальності сторін.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 315 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

Частиною 6 ст. 294 ЦПК України визначено, що якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Враховуючи, що наявний спір про право, який вирішується у позовному провадженні, дану заяву слід залишити без розгляду, а також роз`яснити заявниці її право звернутися з даними вимогами в порядку позовного провадження.

Керуючись ст.ст. 260, 261, 294, 352, 354 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Заяву ОСОБА_2 , заінтересовані особи: Виконавчий комітет Миляцької сільської ради Сарненського району Рівненської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерство оборони України, ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення - залишити без розгляду.

Роз`яснити заявнику, що вона має право подати позов на загальних підставах.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана через Дубровицький районний суд Рівненської області до Рівненського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена в день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Повний текст ухвали суду складено 13 березня 2026 року.

Суддя: підпис.

Згідно з оригіналом.

Суддя Дубровицького

районного суду: Тарасюк А.М.