Ухвала суду № 134839244, 12.03.2026, Шевченківський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Октябрський районний суд м. Полтави)

Дата документу 12.03.2026Справа № 554/17237/25 Провадження № 1-кс/554/3443/2026

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 березня 2026 року м. Полтава

Шевченківський районний суд міста Полтави в складі:

слідчого судді - ОСОБА_1 ,

з участю: секретаря - ОСОБА_2 ,

заявниці - ОСОБА_3 ,

захисника - ОСОБА_4 ,

прокурора - ОСОБА_5 ,

розглянувши клопотання ОСОБА_3 про скасування арешту майна у кримінальному провадженні № 420251170000000023 від 05.03.2025 року,

встановив:

05.03.2026 року в провадження слідчого судді Шевченківського районного суду міста Полтави надійшло клопотання ОСОБА_3 , у якому вона просила скасувати арешт, накладений ухвалою Шевченківського районного суду міста Полтави від 11 грудня 2025 року в рамках кримінального провадження № 420251170000000023 від 05.03.2025 року на автомобіль MAZDA CX -5 червоного кольору д.н. НОМЕР_1 та ключі від нього.

На обґрунтування клопотання зазначено, що цей автомобіль належить заявниці ОСОБА_3 на праві приватної власності, вона до кримінальної відповідальності не притягується та не причетна до вчинення протиправних діянь. Автомобіль використовувала у власних справах, в тому числі для проїзду до лікарні. До середини 2025 року ним керував її чоловік, також вона його надавала сину та онукам. Придбаний на її власні кошти, отримані від продажу нерухомості та бізнесу, у серпні 2023 року.

В судовому засіданні ОСОБА_3 своє клопотання підтримала повністю та надала впевнені і вичерпні відповіді на запитання учасників процесу.

Захисник ОСОБА_4 також підтримав клопотання, мотивуючи, що перебування цього майна під арештом суттєво порушує права власника, який не причетний до вчинення злочинів. А майно не відповідає визначеним ст. 98 КПК України критеріям речового доказу.

Прокурор ОСОБА_5 заперечив проти задоволення клопотання, вважаючи, що означений автомобіль, який використовував підозрюваний ОСОБА_6 , має значення речового доказу, тому має зберігатися в органу поліції, незважаючи на те, що він вже оглянутий та за ним експертні дослідження не проводяться.

Заслухавши заявницю, прокурора, захисника, дослідивши надані суду матеріали справи в їх сукупності, слідчий суддя приходить до такого висновку.

СУ ГУНП в Полтавській області проводиться досудове розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 420251170000000023 від 05.03.2025 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 358 та ч. 3 ст. 368 КК України.

15.12.2025 року на підставі ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду міста Полтави від 04.12.2025 року проведено обшук та вилучення автомобіля MAZDA CX -5 червоного кольору д.н. НОМЕР_1 , який того дня користувався ОСОБА_6 .

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Полтави від 11 грудня 2025 року на цей автомобіль накладено арешт з метою забезпечення можливої конфіскації (спецконфіскації) майна та збереження речового доказу у зв`язку із забезпеченням проведення необхідних слідчих дій.

Згідно з відомостями свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 від 31.08.2023 року, автомобіль MAZDA CX -5 червоного кольору д.н. НОМЕР_1 належить лише ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на праві приватної власності (а.с. 9-10).

Остання не має статусу підозрюваної чи обвинуваченої в рамках даного кримінального провадження. Про будь-яку причетність автомобіля MAZDA CX -5 червоного кольору д.н. НОМЕР_1 як засобу, знаряддя чи предмету злочину не вказано в підозрі ОСОБА_6 чи іншим особам та не доведено обізнаності щодо цього з боку ОСОБА_3 .

Відомості про незаконне походження автомобіля також суду не надано, відтак діє презумпція добросовісності та правомірності набуття права власності приватною особою, яка не є особою, уповноваженою на виконання функцій держави.

Суд приходить до висновку, що заявником доведено та підтверджено, що вилучений автомобіль MAZDA CX -5 червоного кольору д.н. НОМЕР_1 є її приватною власністю, протиправність походження та цільового використання якого не доведено.

Наявність арешту цього автомобіля позбавляє ОСОБА_3 її власності та можливості забезпечення своїх та її хворого чоловіка потреб як осіб похилого віку, в тому числі на пересування для лікування.

За правилами ч.1 ст.170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Накладення арешту на певне майно може бути здійснено лише за наявності передбачених у КПК України нормативних підстав, а саме за ст.170 КПК України за наявності сукупності підстав чи розумних підозр вважати, що таке майно: є речовим доказом злочину; підлягає спеціальній конфіскації; підлягає конфіскації як покарання чи заходу кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб; для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди. При цьому, можливість накладення арешту за відповідними змінами до ст.170 КПК України окремо встановлюється для: 1) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого; 2) третіх осіб; 3) для юридичних осіб щодо яких застосовуються заходи кримінального провадження.

Згідно ст.174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково.

Арешт майна також може бути скасовано повністю або частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК у випадку, передбаченому п. 1 частини 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греціг" (ВП). заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-ІІ). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series A N 296-A, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява № 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами," має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", п. 50, Series A N 98).

Слідчим суддею враховується, що у кримінальному провадженні має існувати розумне співвідношення пропорційності між засобами, що застосовуються, і метою, яку прагнуть досягти будь-які заходи, що застосовуються державою, у тому числі заходи, спрямовані на контроль за використанням майна приватної особи. Ця вимога виражається у понятті "справедливого балансу", який повинен бути досягнутий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав особи. Для того, щоб визначити пропорційність відповідного заходу, необхідно враховувати його тривалість, а також його необхідність з огляду на хід кримінального провадження.

Виходячи з наведених вище доводів та мотивів, слідчий суддя приходить до висновку, що подальше обмеження власника у праві використання майна, суперечить наведеним положенням Конституції України, КПК України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У даному випадку потреби досудового розслідування не виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи власниці майна, як арешт автомобіля оскільки судом встановлено, що заявниця не має статусу підозрюваної чи будь-яким іншим чином причетної до вчинення якого-небудь злочину, не доведено протиправне походження майна та стороною обвинувачення не підтверджено значення майна як речового доказу у розумінні ст. 98 КПК України.

Окрім того, слідчому судді не наведено переконливих доводів, які б вказували на подальшу необхідність арешту майна та неможливість його скасування, зважаючи на те, що автомобіль вже давно оглянутий, за ним експертні дослідження не призначались, інші слідчі дії не плануються, він перебував у розпорядженні слідчого (прокурора) досить тривалий час-понад 3 місяці. Конфіскація як можливий вид додаткового покарання застосовується лише до майна обвинуваченого (підозрюваного), якою ОСОБА_3 не являється. Для забезпечення можливості застосування спец конфіскації потрібно в суді довести, що власник майна знав або міг знати, що майно має кримінальне походження або є знаряддям вчинення злочинів. Таких доказів суду не надано.

Згідно зі статтею 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.

За загальним правилом, закріпленим у ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження, в тому числі і арешт майна, допускається тільки у разі коли потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора та одночасно з цим може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням. Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відноситься верховенство права, законність та недоторканність права власності.

Засада недоторканності права власності у кримінальному провадженні випливає із поваги до права власності, позбавлення права власності та контролю з боку держави щодо використання власності, які закріплені у ст. 1 Протоколу. Особливе значення цього принципу пояснюється і закріпленням його серед загальних засад кримінального провадження (п. 9 ч. 1 ст. 7, ст. 16 КПК України).

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Тлумачення цього положення як захисту права власності було здійснено ЄСПЛ у справі Маркс проти Бельгії (Marckx v. Belgium), заява № 6833/74 від 13 липня 1979 р., в якому суд зазначив: «Визнаючи, що кожен має право мирно володіти своїм майном, ст. 1 у своїй суті забезпечує право власності». Обмеження права власності не тільки має ґрунтуватися на законі, а знаходитись під дією судового контролю і мати тимчасовий характер.

Європейським судом з прав людини у справі "Смирнов проти України" було висловлено правову позицію про те, що під час вирішення питання щодо можливості утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом і правомірною метою, а з іншого вимагати охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою в кожному випадку має бути очевидна істотна причина.

У справі "Свіргунець проти України" ЄСПЛ навів висновки про те, що будь-яке втручання в мирне володіння майном має супроводжуватися процесуальними гарантіями, які надають відповідній фізичній чи юридичній особі обґрунтовану можливість звернутися зі своєю справою до компетентних органів державної влади для ефективного оскарження заходів, які становлять втручання у права, гарантовані цим положенням. Під час оцінки дотримання цієї умови необхідно здійснити комплексний розгляд відповідних судових та адміністративних процедур.

Власник майна ініціюючи перед слідчим суддею питання щодо здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, а саме, звернувшись до слідчого судді з даним клопотанням, має обґрунтовані підстави, вважати, що такий спосіб захисту його прав є належним.

Об`єктом судового контролю слідчого судді, серед іншого, є оцінка того, чи відповідні процесуальні дії не мають характер надмірного втручання у право власності володільця майна.

З аналізу зазначених вище норм процесуального законодавства вбачається, що навіть якщо ухвалою слідчого судді про обшук надано дозвіл на вилучення певного майна, яке у подальшому було арештоване, це не може бути перешкодою для перевірки наявності підстав для обмеження власника майна у його конституційному праві володіти, користуватися та розпоряджатися майном.

У цій ситуації, не можна залишити поза увагою і те, що застосовуючи відповідні обмеження, орган досудового розслідування повинен перевірити і довести те, що вилучене майно відповідає критеріям, визначеним у статті 98 КПК України, чого у даній справі належним чином зроблено не було, адже слідчому судді не надано переконливих доказів на підтвердження того, що таке майно має доказове значення у кримінальному провадженні і у разі задоволення клопотання заявника таке майно буде втрачено.

Наведене, за переконанням слідчого судді, не може бути залишено без належної процедури судового контролю, зокрема в частині наявності законних підстав для обмеження права власності, який гарантовано статтею 16 КПК України.

У рішенні ЄСПЛ від 02.11.2006 у справі «Волохи проти України», серед іншого, Суд прийшов до висновку про те, що верховенство права між іншим (inter alia) передбачає, що втручання органів виконавчої влади у права осіб має підлягати ефективному контролю, який зазвичай має здійснюватися судовим органом, щонайменше як останньою інстанцією, оскільки судовий контроль дає найбільші гарантії незалежності, безсторонності та здійснення належного провадження. Ця справа стосувалася оцінки питання втручання у приватне життя, а отже таку позицію можна вважати дотичною і до питання вилучення майна у кримінальному провадженні, тобто мирного володіння таким майном.

До особи яка є власником або володільцем майна, має бути застосована належна правова процедура.

Для того, щоб визначити пропорційність відповідного заходу, необхідно враховувати його тривалість, а також його необхідність з огляду на хід кримінального провадження.

Виходячи з наведених вище доводів та мотивів, слідчий суддя приходить до висновку, що подальше обмеження власника у праві використання майна, суперечить наведеним положенням Конституції України, КПК України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та буде непропорційним легітимній меті забезпечення досудового розслідування кримінального правопорушення.

Тому клопотання підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 98, 167, 170-173,174 КПК України, слідчий суддя,

постановив:

Клопотання задовольнити.

Скасувати арешт, накладений ухвалою Шевченківського районного суду міста Полтави від 11 грудня 2025 року в рамках кримінального провадження № 420251170000000023 від 05.03.2025 року на автомобіль MAZDA CX -5 червоного кольору д.н. НОМЕР_1 та ключів від нього, - які належать ОСОБА_3 та повернути цей автомобіль із ключами до нього власнику ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ).

Виконання ухвали покласти на слідчих групи слідчих СУ ГУНП в Полтавській області у кримінальному провадженні 420251170000000023 від 05.03.2025 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя ОСОБА_7