Рішення № 134835278, 16.03.2026, Гусятинський районний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" березня 2026 р. Справа № 596/1754/23

Провадження № 2/596/6/2026

Гусятинський районний суд Тернопільської області в складі: головуючої судді Лисюк І.О., за участю секретаря судового засідання Туткалюк В.Р., представника позивача АТ КБ «ПриватБанк» адвоката Деркач О.Р., представників відповідача адвокатів Редько О.В., Бордюженко Е.Р,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Гусятинського районного суду Тернопільської області в смт. Гусятин в режимі відеоконференції за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПриватБанк до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» звернувся із позовом до суду та просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість у розмірі 20114,47 Євро за кредитним договором №TEMLGK00520056 від 25.07.2007 року, яка складається із 14596 Євро - заборгованість за кредитом (тілом кредиту); 2443,35 Євро - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 2920, 72 Євро - заборгованість по комісії за користування кредитом; 154,40 Євро - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язання за договором та судові витрати по справі.

В обґрунтування позову посилається на те, що АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 25.07.2007 року уклали кредитнй договір № TEMLGK00520056 (надалі - Договір).

Згідно договору АТ КБ «ПРИВАТБАНК» зобов`язався надати Відповідачу кредит у розмірі 36750.00 [Євро] на термін до 24.07.2027, а Відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.

Відповідно договору, погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, Відповідач повинен надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за Кредитом, яка складається із заборгованості за Кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно кредитного договору.

Відповідач не надавав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за Кредитом, відсотками, комісією, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у Розрахунку заборгованості за договором № TEMLGK00520056. Таким чином, у порушення умов кредитного договору а також ст. ст. 509, 526, 1054 ЦК України, Відповідач зобов`язання за вказаним Договором не виконав.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 України наслідками порушення Відповідачем зобов`язань щодо повернення чергової частини суми кредиту є право Позивача достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.

У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором Відповідач станом на 17.10.2023 року має заборгованість - 20114.47 [Євро], яка складається з наступного:14596,00 [Євро] - заборгованість за кредитом (тілом кредиту); 2443,35 [Євро] - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 2920,72 [Євро] - заборгованість по комісії за користуванням кредитом; 154,40 [Євро] - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

Ухвалою судді від 06.11.2023 року прийнято до розгляду та відкрито провадження в цивільній справі за позовом Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання про що повідомлено учасників справи.

24.01.2024 від представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Бордюженко Е.Р. надійшла заява про застосування в справі позовної давності. (а.с.66-68, т.1).

25.01.2024 від представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Бордюженко Е.Р. надійшов відзив на позов, в обґрунтування якого сторона відповідача посилається на те, що виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за послуги було заборонено нормативно-правовими актами.

Відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-2071цс16 послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановленні кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

У постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі 1746цс16 зазначено, що встановлення банком у кредитному договорі обов`язок боржника сплачувати щомісячну комісію за управління кредитом без зазначення, саме послуги за вказану комісію надаються клієнту, а також нарахування комісії послуги, що супроводжують кредит (саме як компенсацію сукупних послуг банку за рахунок клієнта), є незаконним.

Сторона позивача посилалась також на аналогічні висновки, що містяться у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2022 року в справах № 640/14229/15 (провадження № 61-16739св20), від 21 квітня 2021 року № 677/1535/15 (провадження № 61-19356св19), від 15 грудня 2021 року 9/789/15 (провадження № 61-16561св20), від 21 липня 2021 року №4015/15 (провадження № 61-8543св20).

Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважаються таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь- яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною. Визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону.

Нікчемність і, відповідно, недійсність з моменту укладення кредитного договору його умов щодо сплати позичальником комісії (за надання фінансового інструменту, за надання кредитних ресурсів, за обслуговування кредитної заборгованості), має наслідком здійснення перерахунку усіх складових заборгованості, які стягує банк.

Вказані висновки містяться у постанові Верховного Суду від 20 липня 2022 року в справі № 343/557/15-ц (провадження № 61-10414св20).

Також сторона відповідача звертає увагу на те, що умовами розділу 7 кредитного договору сторонами передбачено, що у разі порушення термінів оплати на 120 календарних днів - сторони дійшли згоди вважати строком повернення кредиту (залишку заборгованості по кредиту), відсотків, винагороди, пені (в повному обсязі) - останній день місяця, в якому відбулося порушення термінів оплати на 120 календарних днів.

Таким чином, умовами договору сторони погодили, що порушення позичальником термінів внесення передбаченого кредитним договором щомісячного платежу на 120 календарних днів змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. У такому випадку вважається таким, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 210/3260/16-ц. З урахуванням викладеного просить відмовити у задоволенні позову. (а.с.70-72, т.1).

12.02.2024 стороною позивача подано відповідь на відзив, в якому позивач виклав свої міркування та аргументи щодо наведених відповідачем заперечень та мотиви їх відхилення. (а.с.92-94,т.1).

Ухвалою суду від 15.02.2024, витребувано в Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» належним чином завірені: виписки по всіх рахунках, відкритих ОСОБА_1 у філії АТ КБ «ПриватБанк», в якому видавався кредит ОСОБА_1 за Кредитним договором № ТЕМLGK00520056 від 25.07.2007, за період з 25.07.2007 року по 01.02.2024 року з первинними документами, у тому числі для зарахування коштів, спрямованих на погашення заборгованості по кредиту, відсотках, винагороді та інших платежах; первинні документи (касові документи тощо) філії АТ КБ «ПриватБанк», в кому видавався кредит ОСОБА_1 за Кредитним договором № ТЕМLGK00520056 від 25.07.2007, якими підтверджується сума і валюта фактично одержаних нею кредитних коштів; первинні документи щодо погашення ОСОБА_1 заборгованості по кредиту, відсотках, винагороді та інших платежах за Кредитним договором № ТЕМLGK00520056 від 25.07.2007 за період з 25.07.2007 року по 01.02.2024 року; копії вимог про дострокове погашення вищевказаного кредиту, вимог про усунення порушень умов Кредитного договору в разі їх наявності; довідку про рахунки, відкриті в АТ КБ «ПриватБанк» клієнту ОСОБА_1 , рахунків та розрахунково-касове обслуговування ОСОБА_1 в АТ КБ «ПриватБанк», та/або інші договори супутніх послуг. (а.с.121-122, т.1).

Ухвалою суду від 17.04.2024, призначено в справі судово-економічну експертизу, проведення якої доручено експертам Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз, попередивши їх про кримінальну відповідальність за відмову від дачі висновку та дачу завідомо неправдивого висновку за ст.ст. 384, 385 КК України.

На вирішення експертизи поставлено наступні запитання: 1.Визначити останній день місяця, у якому відбулось порушення термінів оплати, передбачених п. 7.1 Кредитного договору №TEMLGK00520056 від 25.07.2007 року (у тому числі сплата заборгованості не в повному обсязі) на 120 календарних днів; 2.Визначити розмір заборгованості станом на 28.03.2024 року в розрізі платежів за умовами кредитного договору №TEMLGK00520056 від 25.07.2007 року, зарахувавши сплачені позичальником суми винагороди за надання фінансового інструменту, у рахунок погашення заборгованості за тілом, процентами, пенею та штрафами (розрахунок надати в розрізі місяців за увесь період кредитування); 3.Визначити розмір заборгованості по кредитному договору №TEMLGK00520056 від 25.07.2007 року з урахуванням сукупності таких обставин (визначених експертами за результатами вирішення перших двох питань): останнього дня місяця, у якому відбулось порушення терміну оплати на 120 календарних днів; зарахуванням в рахунок оплати боргу сум, сплачених за надання фінансового інструменту за весь час кредитування.

13 серпня 2024 року до Гусятинського районного суду Тернопільської області з Волинського відділення Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України повернуто матеріали цивільної справи №596/1754/23 разом із повідомленням експерта № 1954-Е від 01 серпня 2024 року про неможливість надання висновку судово-економічної експертизи.

Ухвалою суду від 26.12.2024 в цивільній справі призначено судово-економічну експертизу, проведення якої доручено експертам Волинського відділення Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз (код ЄДРПОУ 23272864, адреса: м. Луцьк, вул. Червоного Хреста, 16, поштовий індекс 43016, е-mail: vv_Lndise@ukr.net), попередивши їх про кримінальну відповідальність за відмову від дачі висновку та дачу завідомо неправдивого висновку за ст.ст. 384, 385 КК України.

На вирішення експертизи поставлено наступні запитання: Який розмір заборгованості за умовами кредитного договору №TEMLGK00520056 від 25.07.2007 (окремо по тілу кредиту, відсоткам, пенею та штрафними санкціями в розрізі місяців за увесь період кредитування) станом на 28.03.2024, за умови зарахування сплаченої позичальником суми винагороди за надання фінансового інструменту у рахунок погашення заборгованості за тілом, процентами, пенею та штрафними санкціями?; З урахуванням виконаного обрахунку визначити число, місяць та рік у якому відбулось порушення термінів оплати (у тому числі не в повному обсязі) з будь-якого виду платежу на 120 календарних днів.

20.02.2025 до суду надійшло клопотання від судового експерта Волинського відділення Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз Андрощук О. про уточнення експертного завдання, якому доручено проведення експертизи, про уточнення експертного завдання відповідно до ст. 72 ЦПК України, з метою забезпечення об`єктивної, повної та коректної відповіді на питання.

Ухвалою суду від 13.03.2025, клопотання судового експерта Волинського відділення Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз Андрощук О. про уточнення експертного завдання, задоволено.

Уточнено питання, які поставлені на вирішення судового експерта, який проводить судово-економічну експертизу в цивільній справі № 596/1754/23. На вирішення судово-економічної експертизи, призначеної ухвалою Гусятинського районного суду Тернопільської області від 26.12.2024, поставлено питання: Чи підтверджується первинними документами внесення позичальником за кредитним договором №TEMLGK00520056 від 25.07.2007, укладеним між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк», щомісячних платежів у розмірі 335,00 Євро відповідно до умов кредитного договору за період з 25.07.2007 та до строку, передбаченого п. 7.1 Розділу 7 Договору?

18.06.2025 на адресу суду надійшов висновок експерта від 28.05.2025 №569-Е

Ухвалою суду від 16.09.2025, в задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Бордюженко Е.Р. про витребування доказів, відмовлено.

Ухвалою суду від 15.10.2025, в задоволенні клопотання представника відповідача адвоката Бордюженко Е.Р. про призначення судово-економічної експертизи в цивільній справі за позовною заявою Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПриватБанк до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, відмовлено.

В судовому засіданні представник позивача АТ КБ «ПриватБанк» адвокат Деркач О.Р. підтримала позовні вимоги, представники відповідача адвокати Редько О.В., Бордюженко Е.Р. позову не визнали, з підстав, зазначених в поданих до суду заявах по суті.

Суд, заслухавши вступне слово представників сторін, дослідивши письмові докази, подані сторонами, та письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, надавши оцінку наявним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу окремо шляхом їх всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження, приходить до наступного висновку.

25 липня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № TEMLGK00520056.

Згідно пункту 7.1 кредитного договору позичальник отримав кредит на термін з 25 липня 2007 року по 24 липня 2027 року включно, у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 36750,00 євро на наступні цілі: придбання житла у розмірі 30 000,00 євро, а також у розмірі 6750,00 євро на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених підпунктами 2.1.3, 2.2.7 даного договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,875% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісяця в період сплати у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту, відсотків за дострокове погашення кредиту згідно пункту 3.11 даного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно пункту 6.2 даного договору.

За умовами договору, періодом сплати слід вважати період з «26» по «30» число кожного місяця.

У разі порушення вищевказаних термінів оплати (зокрема оплати заборгованості не в повному обсязі) на 120 календарних днів, - позичальник зобов`язаний повернути (сплатити) суму кредиту (залишок заборгованості по кредиту), відсотків, винагороди, пені в повному обсязі в останній день місяця, в якому відбулося порушення термінів оплати на 120 календарних днів.

Для виконання кредитного договору, банк відкриває позичальникові рахунок № НОМЕР_1 для зарахування коштів, спрямованих на погашення заборгованості по кредиту, відсотках, винагороді та інших платежах (п.7.2 Договору).

Відповідно до п.5.1 Договору договір у частині сплати винагороди за надання фінансового інструменту набуває чинності з моменту його підписання сторонами, в інших частинах - з моменту надання позичальником розрахункових документів або оформлення касових документів з метою використання кредиту в межах зазначених у них сум і діє в обсязі виданих позичальникові коштів до повного виконання сторонами зобов`язань за даним договором.

Відповідно до п.2.1.1 договору банк зобов`язується надати кредит шляхом й у межах сум, зазначених у п.7.1 договору, а також за умови виконання позичальником умов передбачених п. 2.2.7 договору.

Погашення заборгованості за Договором (за винятком винагороди, що сплачується в момент надання кредиту) здійснюється щомісячно в період сплати з 26 по 30 число кожного місяця у сумі 335,00 євро для погашення заборгованості за Договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсотках, винагороди, комісії.

Пунктом 6.2 договору передбачено, що при невиконанні позичальником умов, передбачених п.2.2.11 договору, банк зобов`язаний здійснити додатковий моніторинг погашення кредиту по рахунку. При цьому позичальник сплачує банку винагороду, що дорівнює сумі залишку коштів між сплаченими позичальником на день здійснення моніторингу коштами і нарахованими банком на останній термін сплати.

Пунктами 6.4, 6.5 Договору передбачено, що розмір річної відсоткової ставки дорівнює дванадцяти місячним відсотковим ставкам. Детальний опис загальної вартості кредиту вказаний у п.п. 6.2, 7.1 договору: сума кредиту, відсотки, винагороди, комісії, неустойки, затрати, збитки.

Укладення Договору сторонами не оспорюється.

Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором №TEMLGK00520056 від 25 липня 2007 року, станом на 17.10.2023 року відповідач ОСОБА_1 має заборгованість - 20114.47 [Євро], яка складається з наступного:

- 14596,00 [Євро] - заборгованість за кредитом (тілом кредиту);

- 2443,35 [Євро] - заборгованість по відсоткам за користування кредитом;

- 2920,72 [Євро] - заборгованість по комісії за користуванням кредитом;

- 154,40 [Євро] - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором; Розрахунок суми заборгованості додається.

Як встановлено, слідує із змісту позовної заяви сторона позивача подала позов в порядку ч.2 ст.1050 ЦК України, посилаючись на те, що у зв`язку з порушенням відповідачем зобов`язань з повернення чергової частини суми кредиту банк має право вимагати повернення всієї суми кредиту.

Також в позові представник АТ КБ «Приватбанк» зазначив, що заходи досудового врегулювання спору Позивачем не проводились, оскільки законом не встановлена їх обов`язковість для спірних правовідносин.

Пунктом 2.3.3 а) Кредитного договору, укладеного між сторонами регламентовано, що при виникненні кожного з наступних подій (п.2.3.3), банк, зокрема, має право вимоги дострокового повернення кредиту у повному обсязі шляхом направлення відповідного повідомлення.

Як слідує із матеріалів справи, вони не містять доказів надсилання боржнику ОСОБА_1 вимоги про усунення порушення кредитних зобов`язань.

Оскільки кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника, звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений Законом України «Про захист прав споживачів» порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 цього Закону у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором.

Враховуючи наведене, порушення позивачем визначеного кредитним договором порядку направлення юридично значимих повідомлень, факт отримання яких не встановлено, не може мати наслідком покладення на відповідача тягаря дострокового погашення заборгованості за кредитним договором.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 26.05.2020 в справі № 638/13683/15-ц, провадження № 14-680цс19.

Також, як встановлено, умовами договору №TEMLGK00520056 від 25 липня 2007 року сторони погодили, що порушення позичальником термінів внесення передбаченого кредитним договором щомісячного платежу на 120 календарних днів змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. (п.7.1 Договору) У такому випадку вважається таким, що настав строк виконання договору в повному обсязі.

Згідно виписки щодо обліку пені за цим Кредитним договором 12.09.2019 нараховано пеню в розмірі 1,23 Євро на суму 818,49 Євро. Зазначена сума пені позичальником ОСОБА_1 не сплачувалась.

У зв`язку із порушенням термінів оплати пені на 120 календарних днів, який сплив 10.01.2020, позичальник зобов`язаний повернути (сплатити) суму кредиту (залишок заборгованості по кредиту), відсотків, винагороди, пені в повному обсязі в останній день місяця, в якому відбулося порушення термінів оплати, тобто 31.01.2020.

Також, згідно виписки обліку щомісячної комісії за вказаним Кредитним договором 26.09.2019 Банком нараховано до сплати щомісячну комісію в розмірі 60,00 Євро, яка в подальшому позичальником не сплачувалась.

У зв`язку із порушенням термінів оплати щомісячної комісії на 120 календарних днів, який сплив 29.01.2020, позичальник зобов`язаний повернути (сплатити) суму кредиту (залишок заборгованості по кредиту), відсотків, винагороди, пені в повному обсязі в останній день місяця, в якому відбулося порушення термінів оплати, тобто 31.01.2020.

Суд погоджується із твердженням сторони відповідача про те, що після зміни строку виконання зобов`язання (31.01.2020) усі наступні платежі, передбачені графіком сплати щомісячних платежів, не мали правового значення, оскільки за вимогою п.п. 7.1. договору позичальник був зобов`язаний повернути кредит у повному обсязі до вказаної дати, й усі наступні щомісячні платежі за графіком після 31 січня 2020 року не підлягали виконанню.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

Відповідно до статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно приписів ст.ст.1046,1049 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 та ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України про виплату процентів до дня повернення позики може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

З аналізу зазначених норм матеріального права слідує, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Зазначена правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18, від 04.07.2018 року у справі № 310/11534/13-ц, провадження №4-154цс18, від 31.10.2018 року у справі №202/4494/16-ц, провадження № 14-318цс18.

Так, умовами кредитного договору №TEMLGK00520056 від 25 липня 2007 року (п.7.1) встановлено окремі самостійні зобов`язання, які деталізують обов`язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а тому й початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Отже, якщо за умовами договору погашення кредиту повинне здійснюватися позичальником частинами кожного місяця, то початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником цього зобов`язання.

Таким чином, сторони кредитних правовідносин врегулювали в договорі питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов`язання, та визначили умови (обставини) за яких строк повернення кредиту змінюється.

Таким чином, Позивач відповідно до ст. 1048 Цивільного кодексу України має право стягнути заборгованість по нарахованих та несплачених процентах за користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після закінчення строку його дії у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти.

За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

Як встановлено, Позивач просить стягнути з Відповідача, проценти за період, який виходить за межі строку кредитування, що суперечить ст. 1048 Цивільного кодексу України та правовій позиції висловленій Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 28.03.2018 року у справі №444/9519/12, провадження №14-10цс18, від 04.07.2018 року у справі №310/11534/13-ц, провадження №4-154цс18, від 31.10.2018 року у справі №202/4494/16-ц, провадження №14-318цс18.

Суд визнає обґрунтованими доводи сторони відповідача, що за період з 25.07.2007 по 31.01.2020 Позичальником (відповідачем ОСОБА_1 ) підлягала до внесення сума в розмірі 50 250,00 Євро (335Євро*150 місяців в періоді) + 1816,96 Євро (кредит на оплату за договором страхування), що разом складає 52066,96 Євро.

Як встановлено, підтверджується наданою на дослідження випискою по рахунку № НОМЕР_1 за період з 26.07.2007 по 01.02.2024, задокументовано зарахування Банком коштів внесених Позичальником ОСОБА_1 на загальну суму 61 298,90 ЄВРО.

Ці обставини підтверджуються висновком експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи Волинського відділення Львівського НДІСЕ від 28.05.2025 №569-Е, а також даними облікових регістрів банку (виписками по рахунках) за період з 25.07.2007 по 17.10.2023, якими задокументовано внесення коштів Позичальником ОСОБА_1 на транзитний рахунок, зокрема на рахунок № НОМЕР_1 .

Також, в мотивувальній частині висновку судово-економічної експертизи Волинського відділення Львівського НДІСЕ від 28.05.2025 №569-Е, експерт звернув увагу на суперечливість Розрахунку заборгованості за договором №TEMLGK00520056 від 25.07.2007, укладеного між ПриватБанком та клієнтом - ОСОБА_1 , станом на 17.10.2023р.», в якому «Процентна ставка (поточна)», зазначена у розмірі 9,00% - з 30.07.2007 по 30.10.2008; 10,08% - з 31.10.2008 по 21.07.2010; 9,58% - з 22.07.2010 по 17.10.2023.

Зокрема, в висновку експертом встановлено, що загальний залишок заборгованості за процентами - 2 443,35 ЄВРО, в т.ч. залишок заборгованості за простроченими процентами - 2381,60 ЄВРО. /т.1, а.с.12-17/

Зазначений Банком у розрахунку заборгованості розмір відсоткової ставки не відповідає розміру відсоткової ставки встановленої умовами Кредитного договору №TEMLGK00520056 від 25 липня 2007 - 0,875% в місяць, що складає 10,5% річних (0,875*12).

У представленому на дослідження «Розрахунку заборгованості за договором №TEMLGK00520056 від 25 липня 2007, укладеного між ПриватБанком та клієнтом - ОСОБА_1 , станом на 17.10.2023р.», зазначено «Загальна сума нарахованої пені» - 154,40 ЄВРО; «Погашено пені в т.ч. списано - 81,72 ЄВРО»./т.1, а.с.17/

Слід зазначити, що «Загальна сума нарахованої пені» у розмірі 154,40 ЄВРО та «Погашено пені в т.ч. списано - 81,72 ЄВРО», не відповідає наданим на дослідження документам, оскільки відповідно до наданих облікових регістрів, загальна сума списаних Банком коштів на погашення пені складає 777,96 ЄВРО, що потребує уточнення в частині підставності списання даної суми (777,96 ЄВРО) з транзитного рахунка № НОМЕР_1 Позичальника за період з з липня 2007 по жовтень 2023 рік.

За наслідками проведеної експертизи експертом надано висновок про те, що в поданих на дослідження документах відсутній Графік погашення, необхідний відповідно до вимог Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 № 168 зареєстрованих в Міністерстві юстиції України від 25.05.2007 № 541/13808 розрізі погашення сум основного боргу, відсотків, комісії, тощо, а суми щомісячного погашення платіжу в частині застовування Банком розміру процентної ставки при щомісячному списанні Банком сум нарахованих процентів, унеможливлює підтвердити документально обґрунтованість суми несплачених (прострочених) платежів за кожний день прострочення, відображених у наданих облікових реєстрах та розрахунку заборгованості АТ КБ «Приватбанк» на 17.10.2023, оскільки, потребує надання правової оцінки в частині підставності застосування Банком розміру процентної ставки при нарахування процентів, відмінної від передбаченої п. 7.1 Кредитного договору та, відповідно, в частині підставності стягнення Банком суми заборгованості, зазначеної у Позовній заяві від 31.10.2023 у сумі 20 114,47 ЄВРО.

Як встановлено, сторона відповідача в своїх заявах по суті посилається також на нікчемність і, відповідно, недійсність з моменту укладення кредитного договору №TEMLGK00520056 від 25 липня 2007 року його умов щодо сплати позичальником комісії за надання фінансового інструменту, що має наслідком здійснення перерахунку усіх складових заборгованості, які стягує банк.

При перевірці зазначених доводів, суд приходить до наступного.

Рішенням Гусятинського районного суду Тернопільської області від 10 червня 2020 року, ухваленому в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» про визнання недійсним кредитного договору, позов ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання недійсним кредитного договору, задоволено. Визнано недійсним кредитний договір №TEMLGK00520056 від 25 липня 2007 року, укладений між ОСОБА_1 та закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк».

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року, за наслідками розгляду цивільної справи №596/177/17 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 10 червня 2020 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" про визнання недійсним кредитного договору, Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" задоволено. Рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 10 червня 2020 року скасовано. Постановлено нове рішення, яким в позові ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" про визнання недійсним кредитного договору відмовлено. З мотивувальної частині рішення слідує, що колегія суддів прийшла до висновку, що оспорюваний позичальником кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; на момент укладення спірного договору позичальник не заявляв додаткових вимог щодо надання додаткової інформації відносно умов договорів та у подальшому виконував їх; зміст кредитного договору містить повну інформацію щодо умов кредитування, вартості кредиту, процентної ставки, не встановлено обставин, які б свідчили про невідповідність умов кредитного договору вимогам законодавства та про несправедливість його умов позивачем не доведено, що спірний договір укладений нею під впливом обману, а тому суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про обґрунтованість позовних вимог і наявності підстав для визнання кредитного договору недійсними у повному обсязі, тому рішення суду слід скасувати та постановити нове рішення, яким в позові відмовити.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 вересня 2022 року у справі № 596/177/17 за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» про визнання недійсним кредитного договору, касаційну скаргу, підписану адвокатом Лучком Романом Михайловичем, задоволено частково. Постанову Тернопільського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року змінено, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Зокрема, в мотивувальній частині Верховний Суд зазначив, що апеляційний суд, зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позову, але частково помилився у мотивах такого рішення, оскільки вимоги про визнання недійсним положень кредитного договору щодо встановлення комісії підлягають задоволенню, проте позивач пропустила позовну давність на звернення до суду з таким позовом, оскільки порушення вимог Закону України «Про захист прав споживачів» допущено саме в момент укладення кредитного договору від 25 липня 2007 року, умови якого оспорюються, саме з цього моменту позивач була обізнана про такі умови договору, однак з позовом звернулася у лютому 2017 року. Тому позовна давність за вимогами у цій справі є пропущеною, що є підставою для відмови у задоволенні позову в цій частині.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи (див. пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17 (провадження № 12-144гс18)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року в справі № 907/29/19 (провадження № 12-17гс20) зазначено, що: «7.10. Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на те, що обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв`язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов`язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо».

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Отже, вимогами процесуального закону визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2024 року у справі № 383/990/22 (провадження № 61-17651св23)).

Оцінюючи наведені стороною відповідача аргументи щодо нікчемності положень кредитного договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту (п.7.1), суд приходить до наступних висновків.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19 виснувала, що «умова укладеного до 13 січня 2006 року кредитного договору про встановлення додаткової плати (комісії) за управління кредитом кредитного договору є оспорюваною згідно з частиною першою статті 21 Закону № 1023-XII у редакції, чинній на час його укладення, та частиною третьою статті 215 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року (далі - ЦК України). Таку умову суд може визнати недійсною на підставі приписів статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 року (далі - Закон № 2121-III), частини першої статті 21 Закону № 1023-XII у вказаній редакції, пункту 6 частини першої статті 3 та частини третьої статті 509 ЦК України.»

Щодо умов укладених після 13 січня 2006 року кредитних договорів про встановлення додаткової плати (комісії) за управління кредитом кредитного договору, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що про відсутність підстав для відступу від висновків, викладених в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 9 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц, а також постановах Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16, від 20 лютого 2019 року у справі № 666/4957/15-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 444/484/15-ц, кредитні договори про недійсність умови про комісію за обслуговування кредиту в яких стосувалися іншого часу, ніж той, стосовно якого Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновки у цій постанові, а саме: 27 травня 2008, 26 червня 2008 року, 23 березня 2007 року, 26 червня 2007 року, відповідно.

Як встановлено, практика правозастосування положень статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», а також положень статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», у редакціях, які набрали чинності з 13 січня 2006 року, зокрема в частині визнання нікчемними положень кредитного договору про сплату винагороди за надання фінансового інструменту є усталеною (постанова Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц, постанови Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 201/4087/17, від 15 січня 2020 року у справі № 363/940/16-ц, від 12 лютого 2020 року у справі № 302/946/17, від 03 листопада 2021 року у справі № 757/40852/17, від 12 квітня 2022 року в справі № 640/14229/15, від 20 липня 2022 року у справі № 343/557/15-ц, від 19 квітня 2023 року у справі № 335/4991/16-ц, від 07 червня 2023 року у справі № 234/3840/15-ц, від 06 грудня 2023 року у справі № 755/15848/20, від 24 квітня 2024 року в справі № 161/5741/21, від 16 вересня 2024 року в справі № 479/191/17).

Так, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019 року в справі N 524/5152/15 (провадження N 61-8862сво18) зазначив, що частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

В цій справі Об`єднана палата Касаційного цивільного суду дійшла висновку про те, що положення спірного кредитного договору № PLRPGK0000000002 від 28 травня 2008 року про сплату позичальником на користь банку комісій у вигляді винагороди за додатковий моніторинг погашення кредиту та за резервування ресурсів є нікчемними, оскільки вказані платежі є платою, встановлення якої було заборонено частиною третьою статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», частиною четвертою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» і пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, які були чинними на момент укладення спірного кредитного договору, а встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже такі умови договору порушують публічний порядок.

Загальні вимоги для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Частинами першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Особливості регулювання правовідносин за договорами споживчого кредиту передбачені також Законом України «Про захист прав споживачів».

Так, за змістом частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній станом на 25 липня 2007 року) до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Крім того, згідно з абзацами 2, 3 частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачиться на користь споживача.

Згідно зі статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Частиною третьою вищезазначеної статті (в редакції на час укладення кредитного договору) передбачено, що банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Враховуючи норми закону, а також наведену актуальну практику Верховного Суду, суд приходить до висновку, що положення Кредитного договору №TEMLGK00520056 від 25 липня 2007 року, укладеного між ОСОБА_1 та закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» щодо встановлення щомісячної комісії за надання фінансового інструменту є нікчемними, оскільки вказані платежі є платою, встановлення якої було заборонено частиною третьою статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (в редакції, яка діяла на час укладення договору), статтями 11,18 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, яка діяла на час укладення договору) і пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, які були чинними на момент укладення спірного кредитного договору.

У пунктах 74, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі №916/3156/17 сформульовано висновки про те, що такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Отже, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона, за загальним правилом, може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину.

Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги і заперечення й вирішити спір по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення в якості обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення.

Велика Палата Верховного Суду наголошувала, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020р у справі №910/3009/18, пункт 6.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021р у справі №916/1415/19, пунктах 33.4.-33.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 липня 2022р у справі №496/3134/19, та інших справ (№642/548/21 від 18 січня 2023 року).

Нікчемність і, відповідно, недійсність з моменту укладення кредитного договору його умов щодо сплати позичальником комісії за надання фінансового інструменту, має наслідком здійснення перерахунку усіх складових заборгованості, які стягує банк.

Згідно висновку експерта станом на 27.10.23 відповідач ОСОБА_1 зобов`язана здійснити погашення кредитних коштів на загальну суму 66 806,96 ЄВРО, у т.ч.: 11 640,00 ЄВРО щомісячна комісія (з серпня 2007 по вересень 2023 (включно по 60,00 ЄВРО).

Так, з наданих стороною позивача виписок по рахунку вбачається, що ОСОБА_1 з 26.07.2007 по ІНФОРМАЦІЯ_1 внесено 61298,90 Євро.

При цьому, частину коштів, які сплачувала відповідачка ОСОБА_1 , банк зарахував в рахунок оплати за комісію за надання фінансового інструменту (тобто на підставі п.7.1 договору, який нікчемний), а не на погашення тіла кредиту та відсотків за кредитом.

Як встановлено, стороною відповідача подано детальний розрахунок в розрізі щомісячних платежів заборгованості за кредитним договором №TEMLGK00520056 від 25 липня 2007 року з урахуванням нікчемності плати за надання фінансового інструменту. (а.с.9-15, т.4). Як слідує із розрахунку станом на дату звернення (31.10.2023) АТ КБ Приватбанк з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором№TEMLGK00520056 від 25 липня 2007 року з врахуванням неправомірно нарахованої комісії за надання фінансового інструменту, заборгованість відповідачем погашена в повному обсязі 09.06.2020 року.

Суд погоджується з таким розрахунком, поданим стороною відповідача, оскільки він відповідає обліковим регістрам банку (випискам по рахунках) за період з 25.07.2007 по 17.10.2023, якими задокументовано внесення коштів ОСОБА_1 , узгоджується з висновком експерта.

Розрахунок заборгованості, наданий стороною позивача не відповідає умовам укладеного сторонами кредитного договору № ТЕМЕЄК00520056 від 25.07.2007, суперечить іншим матеріалам справи, тому він не може бути покладений в основу судового рішення як доказ розміру заборгованості.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За встановлених обставин, суд приходить до висновку про недоведеність та безпідставність позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Тому в задоволенні позову слід відмовити.

Порядок розподілу судових витрат визначено статтею 141 ЦПК України.

Згідно ч. 1 і ч. 2 ст. 141 ЦПК України, 1. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 2. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено, судові витрати, зокрема, витрати по сплаті судового збору слід покласти на позивача.

Керуючись ст.ст.12, 13, 76, 81, 89, 141, 142, 259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПриватБанк до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено 16.03.2026.

Суддя Гусятинського районного суду

Тернопільської області Ірина ЛИСЮК