Рішення № 134827200, 03.03.2026, Арцизький районний суд Одеської області

справа № 492/1616/25

провадження № 2/492/188/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

03 березня 2026 року м. Арциз

Арцизький районний суд Одеської області у складі:

головуючої судді - Гусєвої Н.Д.,

за участю секретаря судового засідання - Рябчук О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «НОВИЙ КОЛЕКТОР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

встановив:

Позивач звернувся до суду із зазначеною позовною заявою до відповідача, в якій просив суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором на загальну суму 12000,00 грн., а також судові витрати. Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що 15 грудня 2020 року між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» (далі за текстом - ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР») та ОСОБА_1 було укладено в електронній формі кредитний договір (оферта) № 15.12.2020-100000063 шляхом підписання Заявки, що є невід`ємною частиною кредитного договору, відповідно до умов якого ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» надав відповідачу кредит у розмірі 4000,00 грн., строком на 14 днів з датою повернення 28 грудня 2020 року, а відповідач отримав кредит у вказаній сумі та зобов`язався повернути кредитні кошти у повному обсязі та за користування кредитом сплатити відсотки. У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за вказаним кредитним договором у відповідача перед ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» виникла заборгованість на загальну суму 12000,00 грн., що складається із заборгованості по тілу кредиту у розмірі 4000,00 грн., простроченої заборгованості за відсотками у розмірі 8000,00 грн. Між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «НОВИЙ КОЛЕКТОР» (далі за текстом - ТОВ «НОВИЙ КОЛЕКТОР»)укладено договір факторингу № СЦ-091024-14 від 09 жовтня 2024 року, згідно з умовами якого до ТОВ «НОВИЙ КОЛЕКТОР» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за вказаним договором. Враховуючи, що до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача за вказаним договором, відповідач добровільно не погасив заборгованість, позивач звернувся до суду із зазначеним позовом.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, але просив суд про розгляд справи за його відсутності, у разі повторної неявки відповідача у судове засідання не заперечував проти заочного розгляду справи, про що зазначив у позовній заяві, поданій до суду.

Відповідач про дату, час та місце судового засідання двічі поспіль був повідомлений належним чином, однак у судове засідання повторно не з`явився. Так, судом, відповідно до частини 6 статті 128 ЦПК України, надсилалась судова повістка про виклик до суду за адресою місця проживання відповідача, зареєстрованого у встановленому законом порядку, однак, згідно з поштовим конвертом з судовою повісткою, що повернулась до суду з довідкою відділення «Укрпошти» з позначкою «адресат відсутній за вказаною адресою», свідчить про неможливість вручення відповідачці судової повістки, та відповідно до частини 8 статті 128 ЦПК України, в такому випадку вважається, що судовий виклик вручено відповідачу належним чином.

У постанові Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 757/15603/19 наведено позицію, що у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням, зокрема на відсутність за вказаною адресою, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії, а повістка вважається врученою в день проставлення у поштовому повідомленні відповідної відмітки.

Відповідач клопотання про розгляд справи за його відсутності, відзив до суду не подав, про причини неявки у судове засідання суд не повідомив.

Суд, також, враховує, що складовим елементом права на справедливе судочинство є судовий розгляд справи упродовж розумного строку (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) від 04 листопада 1950 року та рішення Європейського суду з прав людини у справах: «Світлана Науменко проти України» від 09 листопада 2004 року, пункт 86; «Странніков проти України» від 03 травня 2005 року, пункт 40; «Лещенко і Толюпа проти України» та «Смирнова проти України» від 08 листопада 2005 року, пункт 54, «Антоненков та інші проти України» від 22 листопада 2005 року, пункт 41).

Суд зазначає, що відповідно до вимог частини 1 статті 44 ЦПК України учасники судового процесу повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Також, у рішенні ЄСПЛ у справі «Тойшлер проти Германії» від 04 жовтня 2001 року наголошено, що обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів.

Отже, відповідач зобов`язаний добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

З матеріалів справи не вбачається, що відповідач надавав суду доказів неможливості прибути в судове засідання. Суд враховує строки розгляду справи, передбачені законом, дві неявки відповідача в судове засідання без поважних причин, а також не встановлення наявності поважних причин для неявки.

Також, судом вжито всіх можливих заходів для повідомлення відповідача про розгляд справи, забезпечено всі процесуальні права у спосіб, передбачений ЦПК України.

Виходячи з вищезазначеної практики ЄСПЛ, беручи до уваги дві поспіль неявки відповідача у судове засідання, суд вважає можливим провести розгляд справи за відсутності відповідача, який з 13 листопада 2025 року, тобто з моменту прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, до ухвалення даного рішення жодного разу в судове засідання не з`явився, станом розгляду справи не цікавився, тим самим своїм процесуальним обов`язком з`явитись в судове засідання за викликом, знехтував.

Враховуючи вказані факти, згоду представника позивача, що викладена ним у позовній заяві, щодо заочного розгляду справи, суд вважає за можливе, відповідно до частини 4 статті 223 ЦПК України, ухвалити рішення у справі при заочному розгляді справи, що відповідає положенням статті 280 ЦПК України.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, судом, відповідно до частини 2 статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши позовну заяву, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Суд вважає, що між сторонами склалися правовідносини, що випливають із зобов`язального права, пов`язані з ухиленням боржника від виконання своїх обов`язків з повернення кредитних коштів кредитору, тому при вирішенні спору між сторонами слід керуватися Цивільним Кодексом України.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Між ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» та ОСОБА_1 (а. с. 21-23), відповідачем у справі, 15 грудня 2020 року в електронній формі було укладено кредитний договір № 15.12.2020-100000063 (далі за текстом - Договір) шляхом підписання його одноразовим ідентифікатором Z328, відповідно до умов якого ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» надало, а ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 4000,00 грн. на умовах строковості, зворотності та платності на строк 14 днів, з датою повернення кредиту та відсотків у сумі 1120,00 грн. до 28 грудня 2025 року з фіксованою процентною ставкою «Стандарт» - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 2,5% за один день користування кредитом, з максимальним розміром процентів 8000,00 грн. (а. с. 18-19, -25).

Підписавши Паспорт споживчого кредиту сторони Договору узгодили розмір кредиту, строк та умови користування кредитними коштами (а. с. 20).

Згідно пункту 8.1. Пропозиції про укладення кредитного договору (оферта), Договір набирає чинності з дати отримання кредитором у інформаційній системі кредитора від позичальника відповіді про прийняття пропозиції (акцепт), підписаної одноразовим ідентифікатором, отриманим позичальником від кредитора на номер телефону позичальника, вказаний при реєстрації у інформаційній системі кредитора.

Відповідно до пункту 1.1. Пропозиції про укладення кредитного договору (оферта), позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти.

На виконання умов Договору ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР»15 грудня 2020 року перерахувало платіжним способом «MasterCard» грошові кошти у сумі 4000,00 грн. на картковий рахунок ОСОБА_1 , відповідача у справі (а. с. 32).

Користування ОСОБА_1 , відповідачем у справі, кредитними коштами підтверджується карточкою субконто за період з 15 грудня 2020 року по 09 жовтня 2025 року (а. с. 9-11).

Між ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» та ТОВ «НОВИЙ КОЛЕКТОР»(а. с. 26, 27, 28, 34-36, 37), позивачем у справі, укладено договір факторингу № СЦ-091024-14 від 09 жовтня 2024 року, згідно з умовами якого ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» відступило позивачу за плату належні йому права вимоги до боржників, в тому числі право грошової вимоги до ОСОБА_1 , відповідача у справі, за кредитним договором № 15.12.2020-100000063 від 15 грудня 2020 року на загальну суму 12000,00 грн., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту у сумі 4000,00 грн., заборгованості за відсотками у сумі 8000,00 грн., що також підтверджується Актом прийому-передачі Переліку № 1 від 09 жовтня 2024 року до договору факторингу № СЦ-091024-14 від 09 жовтня 2024 року (а. с. 12, 14-17).

Статтею 11 ЦК України встановлено, що договори та інші правочини є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Положеннями частини 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом положень частини 1, частини 2 статті 207, пункту 2 частини 1 статті 208 ЦК України правочини між фізичною та юридичною особою належить вчиняти у письмовій формі. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо, крім іншого, воля сторін виражена за допомогою електронного засобу зв`язку, та якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).

Абзац 2 частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до правового висновку, висловленого Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначено порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Згідно з частиною 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом, зокрема, заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.

Відповідно частини 1 статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Згідно із статтею 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , відповідач у справі, шляхом власноручних введень одноразових ідентифікаторів, отриманих від ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР», прийняв публічні пропозиції (оферти) та підписав кредитний договір (здійснив акцепти пропозицій товариств), тобто вказаний договір вважається укладеним відповідно до статті 11 Закону України «Про електронну комерцію».

ОСОБА_1 , відповідачем у справі, не спростовано презумпцію правомірності правочину та не надано будь-яких доказів того, що ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» отримало його персональні дані та використало їх у власних цілях.

Судом встановлено, що сторони вказаного Договору досягли згоди з усіх істотних їх умов, уклали його відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» шляхом обміну електронними повідомленнями та підписали у порядку, визначеному статтею 12 вказаного Закону, а тому кредитний договір (оферта) № 15.12.2020-100000063 від 15 грудня 2020 року вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договорів, укладених у письмовій формі.

Вказаним договором передбачено порядок та умови отримання кредиту, погашення заборгованості за ним, сплату відсотків, нарахованих за користування кредитними коштами.

ОСОБА_1 , відповідач у справі, підписавши вказаний договір надав згоду на отримання та повернення кредитних коштів і сплати відсотків за користування кредитними коштами у строки та порядку, встановленими вказаним договором.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.

Згідно з частиною 1 статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом частини 1 статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

У постанові Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 2-2035/11 (провадження № 61-2449св18) викладено висновок, що тлумачення статті 516, частини другої статті 517 ЦК України свідчить, що боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору і таке виконання є належним.

Аналогічний висновок також зроблено Верховним Судом у справі № 761/1543/20, провадження № 61-10389св21 від 23 лютого 2022 року, справа № 639/86/17, провадження № 61-5039св21 від 19 січня 2022 року, справа № 554/8549/15-ц, провадження № 61-18460св20 від 14 липня 2021 року.

Оскільки ТОВ «НОВИЙ КОЛЕКТОР», позивач у справі, на підставі договору факторингу № СЦ-091024-14 від 09 жовтня 2024 року, набуло право вимоги за кредитним договором (оферта) № 15.12.2020-100000063 від 15 грудня 2020 року, укладеного між ОСОБА_1 , відповідачем у справі, та первісними кредитодавцем ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР», то у нього, як у нового кредитора, виникло право вимоги повернення кредиту за вказаним договором та інших передбачених договором платежів, у зв`язку з неналежним виконанням позичальником ОСОБА_1 , відповідачем у справі, взятих на себе зобов`язань шляхом стягнення заборгованості за кредитним договором.

Доказів про визнання вказаного договору факторингу недійсним чи погашення боргу первісному кредитору матеріали справи не містять.

Судом встановлено, що згідно з умовами кредитного договору (оферта) № 15.12.2020-100000063 від 15 грудня 2020 року, позичальник ОСОБА_1 , відповідач у справі, зобов`язався повернути кредитні кошти, сплатити відсотки за користування кредитними коштами в повному обсязі у строки та на умовах, передбачених у Договором, однак не виконав умови Договору.

Відповідно до частини 1, частини 3 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Положеннями частини 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною 2 статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Положеннями статтею 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов`язаний повернути кредитодавцеві кредиту (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому кредитодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір кредиту є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з частиною 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За правилом статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 580 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно з частиною 1 статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (стаття 612 ЦК України).

Судом встановлено, що відповідно до умов укладеного між ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» та ОСОБА_1 , відповідачем у справі, кредитного договору (оферта) № 15.12.2020-100000063 від 15 грудня 2020 року, ОСОБА_1 , відповідач у справі, кредитні кошти отримав, якими в подальшому розпорядився на власний розсуд, однак свої зобов`язання щодо повернення грошових коштів, відсотків не виконав.

Після відступлення позивачу прав грошових вимог до ОСОБА_1 , відповідача у справі, останній не здійснив платежів для погашення кредитної заборгованості на рахунок ТОВ «НОВИЙ КОЛЕКТОР».

Матеріали справи не містять доказів погашення кредитної заборгованості ОСОБА_1 , відповідачем у справі, на рахунок ТОВ «НОВИЙ КОЛЕКТОР», позивача у справі.

Судом встановлено, що після укладення договору факторингу № СЦ-091024-14 від 09 жовтня 2024 року, ОСОБА_1 , відповідач у справі, не здійснив погашення заборгованості, внаслідок чого у відповідача перед позивачем виникла заборгованість у загальній сумі 12000,00 грн., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту - 4000,00 грн.; заборгованості за відсотками - 8000,00 грн., що підтверджується довідкою про розмір простроченої заборгованості за кредитним договором (оферта) № 15.12.2020-100000063 від 15 грудня 2020 року (а. с. 13).

Згідно із частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до положень статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

ОСОБА_1 , відповідач у справі, іншого розрахунку заборгованості суду не надав, тому суд, на підставі наданих позивачем доказів, вважає встановленим, що відповідач належним чином зобов`язання за вказаним Договором не виконував у зв`язку з чим ТОВ «НОВИЙ КОЛЕКТОР», позивач у справі, на підставі договору факторингу № СЦ-091024-14 від 09 жовтня 2024 року має право вимагати повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, які передбачені Договором.

Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналізуючи зібрані у справі докази в їх сукупності, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, враховуючи відсутність заперечень проти позову зі сторони відповідача, суд дійшов висновку про задоволення позову, оскільки позов обґрунтований, а викладені позивачем у позовній заяві обставини знайшли своє підтвердження у судовому засіданні та вони не спростовані відповідачем.

У зв`язку із задоволенням позовних вимог позивача, відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору, понесені позивачем при зверненні до суду з вказаним позовом, оскільки оплата судового збору у сумі 2422,40 грн. підтверджена відповідним платіжним документом.

Керуючись статтями 4, 5, 7, 12, 13, 15, 19, 44, 48, 76-81, 89, 95, 128, 133, 141, 211, 223, 247, 258-259, 263-265, 268, 273, 274-279, 280-282, 284, 289, 354, 355 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позов ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «НОВИЙ КОЛЕКТОР» - задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «НОВИЙ КОЛЕКТОР» (місцезнаходження: вулиця Алмазова Генерала, будинок 13, офіс 601, місто Київ, 01133; код ЄДРПОУ: 43170298) заборгованість за кредитним договором (оферта) № 15.12.2020-100000063 від 15 грудня 2020 року у розмірі 12000 (дванадцять тисяч) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «НОВИЙ КОЛЕКТОР» (місцезнаходження: вулиця Алмазова Генерала, будинок 13, офіс 601, місто Київ, 01133; код ЄДРПОУ: 43170298) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідач, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про перегляд заочного рішення або апеляційної скарги, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя Арцизького районного суду

Одеської області Гусєва Н.Д.