Рішення № 134826424, 02.03.2026, Олександрівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Запоріжжя)

02.03.2026

Справа № 331/1557/21

Провадження № 2/331/9/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2026 року м. Запоріжжя

Олександрівський районний суд міста Запоріжжя у складі:

головуючого судді Антоненко М.В.

за участю секретаря Мироненко О.В.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом Концерну «МІСЬКІ ТЕПЛОВІ МЕРЕЖІ» до до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за надані послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання,

ВСТАНОВИВ:

Позивач Концерн «МТМ» звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив стягнути з відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в солідарному порядку заборгованість за надані послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання за період з 01.10.2014 по 31.01.2021 в сумі 52331,01 грн. в квартиру за адресою: АДРЕСА_1 В обґрунтування позову зазначив, що відповідачам у зазначений період надавались комунальні послуги, однак боржники не виконали належним чином свої зобов`язання по оплаті наданих послуг, в зв`язку з чим Концерн «МТМ» просить стягнути заборгованість в судовому порядку.

17 червня 2021 року Жовтневим районним судом м. Запоріжжя постановлено заочне рішення по цивільній справі № 331/1557/21, за позовом Концерну «МТМ» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості.

Судом вирішено стягнути з відповідачів солідарно, на користь Концерну «МТМ» заборгованість за комунальні послуги у розмірі 52 331,01 грн., та судовий збір.

Згідно з ухвалою суду від 20 липня 2022 р. задоволено заяву представника відповідачки ОСОБА_1 адвоката Фельського С.Л. про перегляд заочного рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 17 червня 2021 р.

Поновлено ОСОБА_1 строк на подання заяви про перегляд заочного рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 17 червня 2021 року.

Скасовано заочне рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя по справі по цивільній справі № 331/1557/21, за позовом КОНЦЕРНУ «МІСЬКІ ТЕПЛОВІ МЕРЕЖІ» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості за надані послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання.

Представник позивача Концерну «МТМ» Губрієнко П.О. надала суду письмову заяву про слухання справи за її відсутності, в якій просить позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідачки ОСОБА_1 адвокат Фельський С.Л. неодноразово звертався до суду із клопотаннями про відкладення розгляду справи.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання повторно не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, заяв про відкладення розгляду справи або розгляду справи за його відсутності не надав, правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався. Про дату, час та місце судового засідання відповідач був повідомлений в установленому законом порядку шляхом надсилання судових повісток на останню відому адресу місця його реєстрації, повідомленням через офіційний веб-портал судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/fair/sud0808, а також, через оголошення про виклик до суду на офіційному веб-сайті судової влади України.

Згідно з ч. 2 ст. 223 ЦПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість з`явлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження; 5) якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, дала особисті пояснення. Викликати позивача або відповідача для особистих пояснень можна і тоді, коли в справі беруть участь їх представники.

Згідно з ч.5 ст.223 ЦПК України, у разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.

В розумінні положень п.2 ч.2ст.223 ЦПК України визначено, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку в разі першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Вказані положення також зазначені у ч. 1ст. 257 ЦПК України. Тобто, законом не вказано про врахування поважності причин повторної неявки позивача, зазначені зміни до законодавства внесені з метою недопущення зловживання особами, які беруть участь у справі, своїми процесуальними правами.

Таке положення закону пов`язане із дотриманням судом розумних строків розгляду справи, що є вимогою ст. 210 ЦПК України та ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів.

При цьому, законодавець передбачив баланс захисту прав як позивача, який повторно не з`явився в судове засідання (незалежно від причин неявки), так і відповідача, який у зв`язку з такою неявкою вимушений витрачати свої час та кошти. Так, для відповідача - це є залишення заяви без розгляду з правом на компенсацію витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 5ст. 142 ЦПК України), а для позивача - це право на повторне звернення до суду з тим самим позовом (ч. 2ст. 257 ЦПК України).

Отже, згідно із вимогами ЦПК України суд не повинен з`ясовувати причини повторної неявки належним чином повідомленого позивача в судове засідання і це не може бути підставою для скасування постановленої ним ухвали про залишення заяви без розгляду.

Згідно з ч. 4 ст. 10 ЦПК України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод (далі - Конвенція), встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Ратифікуючи Конвенцію, Україна взяла на себе обов`язки гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку.

Крім того, слід зазначити, що Практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.

З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 року та «Круз проти Польщі» від 19.06.2001 року. У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

З аналізу зазначених норм Конвенції та практики ЄСПЛ вбачається, що питання про порушення ст. 17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом та потребою з боку держави регулювання доступу до суду.

Відтак, суд не вбачає жодних обставин, які перешкоджали відповідачам з`явитися в судове засідання та вжити заходів щодо участі у розгляді даної справи. Жодних підтверджуючих доказів про неможливість з`явитися суду не представлено.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги Концерну «МТМ» підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивач Концерн «Міські теплові мережі» зареєстрований у Єдиному державному реєстрі підприємств, установ, організацій і є виробником теплової енергії, яка, в тому числі, надається населенню для побутових потреб.

Відповідач ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та є споживачем послуг які надаються Концерном «Міські теплові мережі».

Відповідач ОСОБА_1 є власником квартири відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно і є споживачем послуг, які надаються позивачем.

Між сторонами виникли фактичні договірні відносини щодо надання відповідних житлово-комунальних послуг, а відсутність укладеного письмового договору не звільняє відповідачів від обов`язку оплати за надані такі послуги (вказане відповідає позиції Великої Палати Верховного Суду у справі № 712/8916/17 від 7 липня 2020 р.).

Факт надання відповідачам послуг підтверджується відкритим особовим рахунком № НОМЕР_1 , відповідно до якого Концерном «МТМ» надавалися послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .

Розрахунком суми заборгованості за послуги з теплопостачання встановлено, що відповідачі за період з 01.10.2014 року по 31.01.2021 року мають заборгованість в сумі 52331,01 гривень.

Таким чином, між сторонами виникли правовідносини з приводу постачання теплової енергії і гарячої води, які регулюються Законами України «Про теплопостачання» і «Про житлово-комунальні послуги», а також Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21 липня 2005 року (далі Правила).

Відповідно до ст. 509 ЦК, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 67, 68, 162 ЖК УРСР плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Наймач (власник) зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги.

За правилами ст.19 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Згідно з п.п.18,20 Правил, розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк. Плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо) або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку.

Згідно із ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Відповідно до ст.610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором чи законом.

При цьому суд виходить з того, що квартира відповідачів підключена до мережі централізованого опалення і постачання гарячої води, безперервну роботу і обслуговування якої забезпечує позивач. Ці послуги у зазначений період надавалися і споживалися, з приводу неналежної якості послуг або їх відсутності відповідачі до позивача не зверталися. Факт отримання вказаних послуг не спростований, докази того, що у квартирі відсутнє (відключене у встановленому порядку) централізоване опалення чи гаряче водопостачання відсутні, за спожиті послуги відповідно до особового рахунку позивачем нараховувалась помісячна плата, однак відповідачі оплату за спожиту теплову енергію в повному обсязі не здійснювали.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем доведено факт надання послуг відповідачам і наявності заборгованості, а тому позов підлягає задоволенню.

До заяви про перегляд заочного рішення, представник відповідача надав «акт фактичного не проживання від 12.04.2022 р.», згідно з яким ОСОБА_2 26.09.1991 р. не проживає за адресою: АДРЕСА_1

Правовідносини між Теплопостачальною організацією та Споживачем в сфері виробництва, транспортування та постачання теплової енергії регулюються Цивільним кодексом України, Законом України „Про житлово-комунальні послуги, „Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води і водовідведення і типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води, затвердженими постановою КМУ від 21.07.2005 року № 630.

Відповідно до довідки КП «ЦУІТ» за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 зареєстрована з 31.05.1994p., а ОСОБА_2 -з 12.03.2008р.

За спірний період ОСОБА_2 не звертався до позивача ні в письмовій, ні в будь-якій іншій формі з приводу своєї відсутності за місцем реєстрації, підтверджуючих документів про даний факт також не надавав.

Відповідно до ст. 68 ЖК України, наймачі (власники) зобов`язані своєчасно вносити оплату за комунальні послуги.

Статтею 64 ЖК України передбачено, що наймач і всі повнолітні члени сім`ї несуть солідарну майнову відповідальність за зобов`язаннями, пов`язаними з найманням житла.

Таким чином, обов`язок утримання житлових приміщень, в тому числі оплату і центрального опалення та постачання гарячої води покладається на власника приміщення і рівною мірою на членів сім`ї наймача, в зв`язку з чим суд не приймає до уваги «акт фактичного не проживання від 12.04.2022 р.» як належний доказ.

В заяві про перегляд заочного рішення суду представник відповідача вказував на те, що Концерн «МТМ» має право стягнути з відповідачів заборгованість лише за останні три роки, які знаходяться у межах строку позовної давності. Позовну заяву подано 30.03.2021року.

Таким чином, поза межами строку позовної давності знаходиться заборгованість за період з 01.10.2014 року по 30.03.2018 року, у зв`язку з чим у задоволенні позову у цій частині слід відмовити. Стягненню, підлягає сума боргу у межах строку позовної давності за період з 31 березня 2018 року по 31 січня 2021 року у розмірі 36 456,36 грн.

Щодо строків позовної давності суд зауважує наступне.

Судом встановлено, що вимоги позивач пред`явив за період з 01.10.2014 р. по 31.01.2021 р.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст.264 ЦПК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Згідно із приписами ст.ст. 260,261 ЦК України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. При цьому норма частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав, відтак обов`язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

Верховний Суд у постанові від 23.12.2020 по справі № 127/23910/14-ц дійшов висновку, що правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. Часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій є тією дією, яка свідчить про визнання ним боргу. При цьому якщо виконання зобов`язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Позовні вимоги Концерну «МТМ» стосуються заборгованості, що утворилася у період з за період з 01.10.2014 по 31.01.2021 р.

Водночас, із вказаними вимогами Концерн «МТМ» звернувся до суду 30.03.2021 р.

Згідно з п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, яким було доповнено Цивільний кодекс України відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 №540-ІХ, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби, строки, визначені у тому числі статтями 257 та 258 ЦК України, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11.03.2020 № 211 карантин було встановлено з 12 березня 2020 р. до 22 травня 2020 р. на всій території України.

Постановою Кабінету Міністрів України "'«Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 09.12.2020 № 1236 «з метою запобігання поширенню на України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-, з 19 грудня 2020 р. до 28 лютого 2021 р. на території країни діяв карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 «Про запобігання поширенню на території гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом» та наступними постановами КМУ з цього ж питання. В подальшому Кабінет Міністрів України постановою № 1336 від 15.12.2021 продовжив дію адаптивного карантину на території України до 31 березня 2022 року продовжено внесення змін до постанови № 1236 від 9 грудня 2020 р., постановою від 09.12.2020 №1236 продовжено дію до 30.04.2023 року. Постановою від 27.04.2023 №383 продовжено дію до 30.06.2023 року. Отже Карантин в Україні безперервно встановлено з 12.03.2020 до 30.06.2023 року.

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята статті 261 ЦК України). В випадку перебіг позовної давності обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

Отже, до вимог Концерну «МТМ», строк позовної давності до яких не сплив на час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, тобто станом на березень 2020 року, не можуть бути застосовані наслідки пропуску строку позовної давності.

При цьому, оскільки заборгованість за житлово-комунальні послуги нараховувались позивачем щомісяця, то перебіг загальної позовної давності слід відраховувати від кожного щомісяця платежу.

30.03.2020 Верховна Рада прийняла закон № 540-IX (набрав чинності 02.04.2020), який продовжив низку процесуальних та інших строків (зокрема, позовну давність) на строк дії карантину.

Зокрема, пунктом 12 «Прикінцевих та перехідних положень» Цивільного кодексу України було визначено, що під час дії карантину, строки, встановлені низкою статей цього Кодексу (зокрема, позовна давність), продовжуються на строк дії карантину.

За загальним правилом, визначеним у статті 58 Конституції України та статті 5 Цивільного кодексу, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності, і не мають зворотної дії у часі.

З огляду на це, сплив строків до набрання чинності Законом № 540-IX разом із відсутністю норми про зворотну дію цього закону в часі дають підстави стверджувати, що строки, які спливли до 02.04.2020, не є продовженими.

При застосуванні приписів пункту 12 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України суд враховує також, що такий строк слід застосовувати відносно кожного щомісячного платежу.

Суд враховує ті обставини, що оплата комунальних послуг має здійснюватись споживачами цих послуг до 20 числа місяця, наступного за тим, в якому цю послугу спожито.

Як вбачається з розрахунку заборгованості, відповідачами були виконані оплати заборгованості, які перевищували щомісячні нарахування (у вересні 2016 р. на суму 731, 24 грн., у серпні 2017 р. на суму 649,09 грн., у березні 2018 р. на суму 1637, 67 грн.), що дає підставу вважати, що відповідачам було відомо про борг, і своїми оплатами вони його визнають, тобто, строк позовної давності переривається.

Строк позовної давності починаючи з березня 2017 р. по січень 2021 припадає на час дії карантину, який не закінчився у день подання позову Концерном МТМ 30.03.2021, тому на цю заборгованість поширюються приписи ст. 12 «Прикінцевих та перехідних положень» до ЦК України в частині продовження строку позовної давності на весь час дії карантину. А тому ця заборгованість підлягає до стягнення з відповідачів.

Судові витрати, відповідно до ст. 141 ЦПК, покладаються на відповідачів.

Керуючись ст.64,67-68 ЖК УРСР, ст.509,526,610-611 ЦК України, ст. 3,4,11-13, 19, 263, 265, 279 ЦПК, суд,-

УХВАЛИВ :

Позов Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, задовольнити.

Стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Концерну «Міські теплові мережі» заборгованість за надані житлово-комунальні послуги за період з 01.10.2014 року по 31.01.2021 року в розмірі 52331 (п`ятдесят дві тисячі триста тридцять одна) гривня 01 копійка.

Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Концерну «Міські теплові мережі» судовий збір в сумі по 1135 (одна тисяча сто тридцять п`ять) гривень 00 копійок з кожного.

Рішення суду може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду через Жовтневий районний суд м. Запоріжжя протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Концерн «Міські теплові мережі» (місцезнаходження: м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, буд. 137, код ЄДРПОУ 32121458)

Відповідачі: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 ), ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_3 ).

Суддя: М.В. Антоненко