Ухвала суду № 134818259, 13.02.2026, Броварський міськрайонний суд Київської області

Справа № 361/6226/17

Провадження № 4-с/361/61/25

13.02.2026

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 лютого 2026 року м. Бровари

Броварський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого судді Червонописького В.С.,

секретаря судового засідання Тихоненко І.В.,

за участі:

скаржника - ОСОБА_1 ,

представника Броварського ВДВС - Мурашко О.В.,

представника боржника - Пшеничної Л.І.,

розглянувши у відкритому засіданні в залі суду скаргу ОСОБА_1 , заінтересовані особи: державний виконавець Броварського відділу ДВС у Броварському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) Цахло Оксана Анатоліївна, ОСОБА_2 , Служба у справах дітей та сім`ї Броварської міської ради Броварського району Київської області на дії/бездіяльність органу примусового виконання, -

встановив:

ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» звернулась до Броварського міськрайонного суду Київської області із скаргою на неправомірні дії державного виконавця Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Цахло Оксани Анатоліївни.

У обґрунтування скарги вказує, що у провадженні Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі Броварський ДВС) перебуває виконавче провадження №73990545 з примусового виконання виконавчого листа № 361/6226/17, виданого 19 лютого 2021 року Броварським міськрайонним судом Київської області.

Рішенням Броварського міськрайонного суду від 17 грудня 2019 року, яке було залишене без змін постановами Київського апеляційного суду від 03 серпня 2020 року та Верховного Суду від 09 грудня 2020 року, встановлено, зокрема: детальний графік побачень обох дітей (доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ) з кожним із батьків почергово на вихідних, з урахуванням інтересів дітей та забезпечення участі кожного з батьків у їх вихованні.

Боржником у даному виконавчому провадженні є батько дітей ОСОБА_2 .

Вказує, що відповідно до акту державного виконавця Цахло Оксани Анатоліївни від 18.10.2025 виконавчі дії розпочалися о 10 год. 00 хв та закінчилися о 10 год. 11 хв. При цьому зазначає, що виконавчі дії були проведені формально, а державним виконавцем в порушення Закону України «Про виконавче провадження» не було вчинено дій на належне виконання судового рішення. Зокрема, державний виконавець не встановила факт невиконання боржником судового рішення, не забезпечила передання дітей відповідно до графіку та не застосувала до боржника заходи примусу, передбачені статтями 63, 64-1 Закону України «Про виконавче провадження». Також, на думку заявника, складений державним виконавцем акт має формальний характер, є неповним та не відображає фактичних обставин проведення виконавчих дій. Із урахуванням викладеного вище просить суд:

1. Визнати протиправною бездіяльність державного виконавця Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Цахло О.А. у виконавчому провадженні №73990545, щодо примусового виконання рішення суду у справі № 361/6226/17 в частині забезпечення участі матері у вихованні дітей відповідно до встановленого судом графіку побачень.

2. Визнати протиправними дії старшого державного виконавця Цахло О.А., працівника Броварського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), під час здійснення виконавчих дій 04.10.2025 року у межах виконавчого провадження №73990545, які полягали в упередженому ставленні до стягувача, створенні конфліктної атмосфери та перешкоджанні реалізації процесуальних прав стягувача, а також у необ`єктивному, неповному та викривленому складанні акту за результатами проведення вказаних виконавчих дій, що не відповідає фактичним обставинам, зокрема умисно не відображає поведінку боржника, емоційний стан дітей та інші істотні деталі, які мають значення для належного виконання судового рішення, та скасувати вказаний акт.

3. Визнати протиправною бездіяльність державного виконавця Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), (ЄДРПОУ 34837745) ОСОБА_5 , у виконавчому провадженні No 73990545, яка полягає у невжитті заходів примусового виконання, передбачених статтею 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема у ненакладенні штрафу на боржника ОСОБА_2 за невиконання 18.10.2025 року

4. Зобов`язати старшого державного виконавця Цахло Оксану Анатоліївну або іншу уповноважену посадову особу Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (ЄДРПОУ 34837745) усунути допущене порушення під час здійснення виконавчих дій 18.10.2025 року у межах виконавчого провадження No 73990545, а саме: вирішити питання щодо винесення постанови про накладення штрафу на боржника ОСОБА_2 відповідно до вимог статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» за невиконання 18.10.2025 року рішення суду.

5. Встановити судовий зобов`язавши. Броварський відділ державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (ЄДРПОУ 34837745) подати до суду письмовий звіт про виконання ухвали суду у строк, визначений судом, з моменту набрання нею законної сили.

6. Стягнути судові витрати з Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючим суддею у даній справі визначено Червонописького В.С.

Надалі скаргу призначено до судового розгляду на 10 год. 00 хв. 10 грудня 2025 року.

Представником Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Мурашко Ольгою Володимирівною, яка діє відповідно до довіреності від 16.10.2025 у порядку передоручення, подано відзив на скаргу. Наголошує на безпідставності скарги, оскільки у скарзі не зазначено конкретних дій, які не були зафіксовані в акті державного виконавця. При цьому, вказує, що у ході виконавчих дій державний виконавець діяла відповідно до вимог чинного законодавства, а ОСОБА_1 , формулюючи свої вимоги, не враховує, що державний виконавець не має права чинити будь-який тиск на дітей чи втручатися в їх виховання. Із урахуванням викладеного, наполягає на відсутності підстав для задоволення скарги.

04.12.2025 року зареєстровано відзив на скаргу від ОСОБА_2 . За змістом відзиву боржник заперечує щодо задоволення скарги заявника, вказуючи, що скарга є необґрунтованою та надуманою, оскільки боржник не ухилявся від виконання рішення суду, не перешкоджав матері у спілкуванні та участі у вихованні дітей. Актом державного виконавця від 18.10.2025 підтверджується, що батько забезпечив можливість реалізації права матері на побачення з дітьми, однак діти категорично відмовилися спілкуватися з матір`ю, що є обставиною яка не залежить від боржника та державного виконавця. Із урахуванням викладеного вище, просить відмовити у задоволенні скарги.

У судовому засіданні стягувач (заявник) наполягала на задоволенні скарги. Вказувала про пасивну участь державного виконавця, що державний виконавець під час виконавчих дій не забезпечив реального виконання рішення суду та протиправно не застосував до боржника заходи примусу, зокрема не наклав штраф за невиконання рішення.

Представник Броварського відділу державної виконавчої служби заперечував проти задоволення скарги, вважаючи її безпідставною. Свою позицію обґрунтовував тим, що державний виконавець діяв у межах та у спосіб, передбачений законодавством, а небажання дітей спілкуватися з матір`ю є поважною причиною невиконання рішення, примусити до якого виконавець не має права.

Представник боржника просив відмовити у задоволенні скарги, вважаючи її необґрунтованою та надуманою. Свою позицію обґрунтовував тим, що боржник належним чином виконує рішення суду, забезпечуючи можливість матері бачитися з дітьми, що підтверджується актами державного виконавця. На його думку, невиконання рішення відбувається виключно через категоричне та тривале небажання самих дітей спілкуватися з матір`ю.

Суд дослідивши матеріали справи, письмові докази, відзиви державного виконавця та боржника, клопотання, подані учасниками справи, а також відомості автоматизованого реєстру виконавчих проваджень, пояснення стягувача, її представників, державного виконавця Броварським ВДВС та представника боржника, у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Як встановлено судом і не заперечується сторонами, рішенням Броварського міськрайонного суду від 17 грудня 2019 року, яке було залишене без змін постановами Київського апеляційного суду від 03 серпня 2020 року та Верховного Суду від 09 грудня 2020 року, встановлено, зокрема: детальний графік спілкування обох дітей (доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ) з кожним із батьків почергово на вихідних, з урахуванням інтересів дітей та забезпечення участі кожного з батьків у їх вихованні.

Відомостями з Автоматизованої системи виконавчого провадження підтверджується, що, у провадженні Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебуває виконавче провадження № 73990545 з примусового виконання виконавчого листа № 361/6226/17, виданого 19 лютого 2021 року Броварським міськрайонним судом Київської області.

У зазначеному виконавчому провадженні стягувачкою є мати дітей ОСОБА_1 , а боржником є батько дітей ОСОБА_2 , що сторонами у судовому засіданні не заперечувалось.

Відповідно до акту державного виконавця, виконавчі дії призначені відповідно до рішення суду на третю суботу жовтня 2025 року на 10:00, тобто на 18.10.2025 року о 10:00, за адресою місця проживання боржника, зазначеною у виконавчому документі: АДРЕСА_1 .

З акту державного виконавця від 18.10.2025 судом встановлено, що у виконавчих діях приймали участь ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виконавець Цахло О.А. Орган внутрішніх справи та орган опіки і піклування для участі у виконавчих діях не прибули. Судом з`ясовано, що 04.10.2025 виконавчі дії розпочалися о 10:00 за адресою, визначеною у виконавчому документі. У подальшому між ними відбувся наступний діалог. Батько: ОСОБА_6 , я виведу дітей і відступлю, будь ласка, спілкуйся, проси, умоляй, що-небудь роби, не стій осторонь. Донька: Чого ти сюди приїхала, скільки нам повторювати, щоб ти сюди не приїжджала, ми не хочемо тебе бачити!. Мати: Олюсь настрій не дуже. Донька: ми не хочемо тебе бачити, ти нам чужа. Виконавець: Олічка, ОСОБА_7 , поспілкуйтеся з мамою. Діти : ми не будемо, нас ніхто не заставить, ми не поїдемо туди. Син: ОСОБА_8 ти можеш хоч раз без камери приїхати? Без доказів ти ніхто! Мати: які докази тобі потрібні, в мене є свідоцтво про народження. Діти - великий документ. Донька: я хочу внести свою думку в акт, після того як вона напише. Виконавець: добре. Мати: може якось змінимо (до дітей). Діти: ні я вже все сказала. Батько: продовжуємо далі робити як хоче суддя. ОСОБА_9 , спілкуйся, бери за руку веди, проси вибачення. Я зайду в двір. Діти: ти що думаєш, якщо тато нас буде кожен раз виводити, то щось зміниться. Батько: просить дітей піти з матір`ю поспілкуватися, хоча б на півгодини. Діти: куди. Батько: з мамою. Діти: ні. Виконавець: просить дітей піти з мамою. Діти: ні. Батько: просить дітей. Діти: ні. Мати в цей час стоїть осторонь з дітьми не спілкується. Виконавчі дії закінчено о 10:11 діти зайшли в двір.

Предметом розгляду скарги стягувачки є протиправні дії та бездіяльність державного виконавця під час виконання рішення суду про встановлення побачень з дітьми, які відбулись 18.10.2025.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує право на справедливий судовий розгляд та закріплює принцип верховенства права, на якому будується демократичне суспільство, і найважливішу роль судової системи в здійсненні правосуддя. Проте, право на справедливий суд було б позбавлено сенсу, якщо б допускало невиконання остаточних судових рішень, які набрали законної сили (рішення Європейського суду з прав людини Горнсбі проти Греції від 19 березня 1997 року, Іммобільяре Саффі проти Італії від 28 липня 1999 року).

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Статтею 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі рішення) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Статтею 3 цього Закону встановлено, що примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом, зокрема на підставі виконавчих листів, виданих судом.

Статтею 2 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов`язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об`єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Примусове виконання судових рішень здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження» та Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5.

Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження»).

Тобто гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних чи приватних виконавців.

Згідно з ч. 1 ст. 448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Відповідно до положень ст. 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Отже, при розгляді скарги на дії/бездіяльність державних (або приватних) виконавців суд перевіряє лише, чи діяв державний (або приватний) виконавець в межах своїх повноважень, чи відповідали його рішення та дії вимогам чинного законодавства.

З огляду на ч. 1 ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Отже, виконавець під час виконання рішення має діяти об`єктивно, неупереджено, своєчасно та ефективно, виконувати всі необхідні дії у межах закону і документувати їх належним чином, щоб забезпечити повне виконання рішення.

Водночас, з акту державного виконавця від 18.10.2025 не вбачається, що державним виконавцем Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Цахло Оксаною Анатоліївною були здійснені конкретні дії, спрямовані на забезпечення виконання судового рішення. У акті не відображено, яким чином виконавець намагався реалізувати право матері на побачення з дітьми, чи були вжиті заходи для створення відповідних умов для зустрічі. Також не зафіксовано, як виконавець реагував на відмову дітей від зустрічі, на їх емоційний стан. Відсутність цих відомостей у акті унеможливлює оцінку того, чи були виконавчі дії дійсно ефективними та повними, відповідно до вимог закону. У судовому засіданні державний виконавець Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Цахло Оксана Анатоліївна також не надала відомостей про забезпечення виконання рішення суду.

Суд наголошує, що рішенням Броварського міськрайонного суду від 17 грудня 2019 року, яке було залишене без змін постановами Київського апеляційного суду від 03 серпня 2020 року та Верховного Суду від 09 грудня 2020 року, встановлено, зокрема: детальний графік спілкування обох дітей (доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ) з кожним із батьків почергово на вихідних, з урахуванням інтересів дітей та забезпечення участі кожного з батьків у їх вихованні.

З акту виконавчих дій не вбачається, що під час проведення виконавчих дій 18.10.2025 було забезпечено побачення матері з дітьми протягом всього часу, визначеного резолютивною частиною рішення суду, а саме: з 10:00 18.10.2025 року до 18:00 19.10.2025 року.

Суд враховує позицію представників боржника та ДВС щодо необхідності врахування думки дітей. Дійсно, відповідно до статті 6 Конвенції про контакт з дітьми, думці та бажанням дитини повинно надаватись належне значення. Однак, як неодноразово наголошував Європейський суд з прав людини, зокрема у справі «Вихованок проти України», «А.В. проти Словенії», право дитини висловлювати власні погляди не слід тлумачити як таке, що фактично надає дітям беззастережне право вето без розгляду будь-яких інших факторів і здійснення оцінки для визначення їхніх найкращих інтересів; крім того, такі інтереси, як правило, передбачають підтримку зв`язків дитини із сім`єю за винятком випадків, коли подібне може зашкодити її здоров`ю та розвитку.

Стаття 6 Конвенції про контакт з дітьми (ратифікована 20 вересня 2006 року) визначає, що дитина, яка відповідно до внутрішнього законодавства вважається достатньо свідомою, за винятком, коли це явно суперечить її найвищим інтересам, має право одержувати всю суттєву інформацію, отримувати консультації, висловлювати свою думку. Такій думці та переконливим бажанням і почуттям дитини повинно надаватись належне значення.

Суд погоджується з доводами заявниці, що право взаємного спілкування одного з батьків та дитини становить основоположний елемент «сімейного життя» у розумінні статті 8 Конвенції, проте як і в будь-якому спорі, який стосується дитини, її інтереси повинні мати першочергове значення.

При визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним.

Отже, між інтересами дитини в подальшому перебуванні у звичному середовищі та інтересами матері у возз`єднанні з дитиною має бути забезпечено справедливу рівновагу та заявниця, як мати, не має права за статтею 8 Конвенції домагатися вжиття таких заходів, які можуть завдати шкоди здоров`ю та розвитку дитини.

Вказаний висновок узгоджується з висновками Європейського суду з прав людини, в тому числі у вказаних у скарзі рішеннях, щодо застосування яких наполягала заявниця.

Верховний Суд у постанові від 08.03.2023 у справі № 1309/9120/12, посилаючись на справу «Вихованок», вказав, що: 1.Пасивна фіксація відмови дитини від спілкування та складання актів є протиправною бездіяльністю державного виконавця. 2.Думка дитини, особливо за наявності ознак відчуження, не є безумовним вето. Право дитини висловлювати погляди не означає надання їй права блокувати виконання рішення без оцінки її найкращих інтересів, які зазвичай полягають у підтримці зв`язків з обома батьками. 3. Обов`язок ДВС полягає не в констатації невиконання, а в активному застосуванні всіх можливих заходів: накладення штрафів на боржника (ст. 63, 64- 1 Закону України «Про виконавче провадження»), звернення до суду щодо тимчасового обмеження боржника у правах (ст. 64-1, 75 Закону), направлення органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення за ст. 382 КК України та вжиття заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. За тривалого невиконання необхідною є розробка комплексної стратегії примусового виконання рішення, яка включає залучення спеціалістів та цільову підтримку дитини.

За вказаних обставин для цілей налагодження довірливих стосунків та забезпечення тривалого контакту заявниці з дітьми доречним та співмірним є проведення державним виконавцем виконавчих дій у частині зустрічей та спілкування дітей з матір`ю у встановлений судом графік побачень. Отже, проведення державним виконавцем виконавчих дій мало бути спрямоване на забезпечення зустрічей та спілкування дітей із матір`ю відповідно до встановленого судом графіку побачень.

В акті державного виконавця відсутні відомості про конкретні дії, вчинені виконавцем для реалізації права матері на побачення з дітьми, а також про заходи, вжиті для створення відповідних умов для зустрічі. Крім того, незважаючи на те, що в акті зазначено присутність батька дітей, його поведінка під час виконавчих дій не відображена. Це унеможливлює надати належну оцінку того, чи забезпечив батько виконання рішення суду, а також характер його впливу на дітей під час зустрічей. Зокрема, суд звертає увагу на те, що батько будучи обізнаний у часі перебування дітей з матір`ю, проте заздалегідь усвідомлюючи, що діти відмовляться перебувати з нею протягом часу, визначеного судом, не підготував дітей до такого часу перебування (підготував речі на 2 дні, змінну білизну, речі побуту, книжки для читання, зарядні пристрої для гаджетів тощо). Крім того, відсутня оцінка дій батька, який мав би проявляти ініціативу у виконанні рішення суду..

Оцінюючи дії державного виконавця Цахло О.А. в сукупності, суд доходить висновку про її упередженість та протиправність. Упереджене ставлення вбачається у системній пасивності виконавця, складанні неповного акту, а також в ігноруванні прямого обов`язку щодо застосування відповідальності до боржника за невиконання рішення суду. Сукупність цих дій та бездіяльності об`єктивно сприяла інтересам боржника та порушувала права стягувача. Таким чином, суд вважає обґрунтованими доводи скарги про протиправну бездіяльність державного виконавця у частині примусового виконання рішення, а також про протиправні дії, що полягали в упередженому ставленні та неповному складанні акту.

Формальне дотримання вимог закону, яке не свідчить про вжиття виконавцем реальних дій спрямованих саме на виконання судового рішення, суперечить принципам забезпечення державою виконання судового рішення, які передбачені статтею 2 Закону України «Про виконавче провадження».

Більше того, у рішенні від 07 жовтня 2021 року у справі «Вихованок проти України» ЄСПЛ зазначив, що під час здійснення виконавчого провадження втручання державних виконавців по суті зводилося лише до повідомлення про неуспішні спроби провести побачення та відмову дитини бачитися із заявником. Після скарг заявника національні суди розкритикували спосіб здійснення виконавчого провадження державними виконавцями. Суд вважав, що такий обмежений підхід державних виконавців був недостатнім. Ніщо не свідчить про те, що під час виконавчого провадження органи державної влади коли-небудь розглядали механізми добровільного виконання рішення, наприклад, шляхом розробки комплексної стратегії виконання, у тому числі цільової підтримки дитини, яка, вочевидь, проявляла ознаки відчуження одного з батьків. Залишається незрозумілим, наскільки до процесу могли бути залучені органи опіки та піклування, та чи могли бути використані які-небудь засоби врегулювання сімейних конфліктів. Суд повторив, що право дитини висловлювати власні погляди не слід тлумачити як таке, що фактично надає дітям беззастережне право вето без розгляду будь-яких інших факторів і здійснення оцінки для визначення їхніх найкращих інтересів; крім того, такі інтереси, як правило, передбачають підтримку зв`язків дитини із сім`єю за винятком випадків, коли подібне може зашкодити її здоров`ю та розвитку.

Хоча перевага завжди надається добровільному виконанню, незмінна позиція, якої часто дотримуються батьки у таких справах, може ускладнити таке добровільне виконання та зумовити в певних випадках необхідність застосування пропорційних примусових заходів (рішення у справі «Вишняков проти України» пункт 43, з подальшими посиланнями). Однак ніщо не свідчить про те, що органи державної влади вчасно вжили достатньо таких примусових заходів.

Невжиття належних заходів для виконання судових рішень стосовно дітей, є наслідком недостатньо розвинутих законодавчих та адміністративних механізмів, які б могли прискорити добровільне дотримання домовленостей із залученням фахівців органів опіки та піклування. Крім того, наявні механізми не передбачали відповідні і конкретні заходи для забезпечення примусового виконання рішення, яким було встановлено домовленості про побачення, відповідно до принципу пропорційності (рішення у справі «Вишняков проти України» від 24 липня 2018 року, заява № 25612/12 пункт 46; у справі «Швець проти України», заява № 22208/17, пункт 38, від 23 липня 2019 року, у справі «Бондар проти України», заява № 7097/18, пункт 36, від 17 грудня 2019 року, та рішення у справі «Ген та інші проти України» від 10 червня 2021 року, заяви № 41596/19 та № 42767/19, пункт 68).

У справі, яка розглядається, для проведення виконавчих дій з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, органи державної влади не ініціювали механізми заохочення співпраці батьків, а також не вжили заходів щодо розробки комплексної стратегії виконання судового рішення, у тому числі з метою цільової підтримки дітей, які, вочевидь, проявляли ознаки відчуження одного з батьків.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу вимог є диспозитивним правом позивача.

Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави вимог, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу.

На переконання суду, ОСОБА_1 не доведено, що державним виконавцем у ході виконавчих дій, які були призначені на 18.10.2025 року було упереджене ставлення до стягувача, була створена конфліктна атмосфера, чи створювались перешкоди у реалізації процесуальних прав стягувача, у зв`язку із чим суд не вбачає підстав для задоволення скарги у цій частині. Також неспроможними, на переконання суду, є покликання ОСОБА_1 на нездійснення державним виконавцем фіксації в акті емоційного стану дітей.

Актом державного виконавця від 18.10.2025 року підтверджується відображення поведінки дітей під час зустрічі з матір`ю, їх дії та взаємодія з матір`ю. Тобто акт відображає фактичні дії та поведінку дітей.

Суд погоджується з доводами особи, яка подала скаргу, про неповноту та необ`єктивність акту державного виконавця від 18.10.2025 року. Так, у скарзі прямо зазначено, що в акті не зафіксовано фактів протидії та поведінки боржника батька дітей. Дослідивши акт, суд встановив, що він дійсно містить недостатні відомості про те, які дії вчиняв боржник ОСОБА_2 під час проведення виконавчих дій. Таким чином, складання такого неповного акту є протиправною дією державного виконавця.

Стосовно вимог про визнання протиправною бездіяльності, яка полягає у систематичному невжитті заходів примусового виконання, передбачених статтею 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», суд зауважує наступне.

Особливості виконання рішення про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною визначено приписами статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», згідно з якою виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.

Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність.

З метою реалізації положень статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» та для більш повного і докладного нормативного регулювання правовідносин щодо примусового виконання рішень судів щодо встановлення побачень з дитиною, окремі процедурні питання порядку виконання таких рішень були висвітлені в Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 року №512/5 (далі по тексту - Інструкція №512/5).

Так пунктами 8, 9 та 10 розділу ІХ Інструкції №512/5 встановлено, що державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником рішення про встановлення побачення з дитиною у час та місці побачення стягувача з дитиною, визначені рішенням або державним виконавцем.

Пунктом 7 розділу ІХ Інструкції №512/5 встановлено, що у разі якщо боржник не виконує рішення у зв`язку з відмовою дитини контактувати зі стягувачем, державний виконавець в установленому порядку залучає представників органів опіки та піклування, експерта або спеціаліста (психолога) для виявлення та/або підтвердження причин такої відмови.

Положеннями статті 75 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Тобто, правовою підставою для накладення державним виконавцем на боржника штрафу у межах виконавчого провадження є невиконання ним судового рішення у встановлений строк без поважних причин. Відмова дитини контактувати зі стягувачем, особливо за наявності ознак відчуження, яке представник зацікавленої особи визнав у своєму відзиві, не є поважною причиною невиконання судового рішення.

Оскільки судове рішення щодо встановлення побачення з дітьми 20.09.2025 року не було виконане, державний виконавець мав право накласти на боржника штраф у порядку, передбаченому статтями 64-1 та 75 Закону України «Про виконавче провадження». При цьому боржник не довів, що вчинив усі необхідні дії для забезпечення виконання судового рішення, зокрема не продемонстрував, що сприяв реалізації права матері на побачення з дітьми.

На переконання суду, надані боржником протокол дитячого психолога №?23 від 05 липня 2025 року та додатки, аналітичний висновок психолога від 05 липня 2025 року №?22, протокол дитячого психолога №?29 від 19 липня 2025 року та додатки, аналітичний висновок психолога від 19 липня 2025 року№?29/а та висновки Центру соціальної служби Броварської міської ради Броварського району Київської області від №?8 та №9 не можуть свідчити про відсутність підстав для виконання рішення суду, оскільки не відображають події, що мали місце 18.10.2025 року, та не стосуються безпосередньо здійснення виконавчих дій у визначений законодавством і рішенням суду строк.

Щодо вимог особи, яка подала скаргу, зобов`язального характеру, суд зазначає наступне. Оскільки суд встановив протиправну бездіяльність державного виконавця, яка полягала у не накладенні штрафу на боржника за невиконання рішення без поважних причин, то для ефективного поновлення порушеного права стягувача необхідно зобов`язати державного виконавця усунути допущене порушення. Накладення штрафу в даному випадку є не дискреційним повноваженням, а прямим обов`язком, встановленим імперативною нормою частини 3 статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження».

Водночас, суд не може втручатися в діяльність ДВС, вказуючи, які саме інші заходи відповідальності застосовувати, та не може зобов`язати виконавця вчиняти дії наперед. Тому в цій частині вимог слід відмовити. Щодо вимоги про скасування акту, то, визнаючи дії щодо його складання протиправними (неповними), суд вважає, що це є достатнім способом захисту, і окреме скасування акту як документа фіксації подій є недоцільним.

Суд у межах цивільного провадження позбавлений можливості зобов`язати виконавця вчинити певні дії або скасувати акт, оскільки це виходило б за межі його повноважень і втручалося б у реалізацію адміністративних функцій органу державної влади.

Так само суд вважає безпідставними вимоги ОСОБА_1 щодо зобов`язання державного виконавця надалі невідкладно вчиняти виконавчі дії у визначені судом дні та час та фіксувати випадки невиконання рішення, оскільки ці вимоги стосуються виконання рішення у майбутньому, а не оцінки вже вчинених дій чи допущеної бездіяльності, а заявником не доведено наявності підстав для застосування заходів судового контролю.

На підставі викладеного вище, суд прийшов до висновку про часткове задоволення скарги ОСОБА_1 .

Оскільки ОСОБА_1 не подала до суду докази на підтвердження понесення нею витрат на професійну правничу допомогу, суд під час постановлення ухвали позбавлений можливості вирішити питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись статями 447-451 ЦПК України, Законом України «Про виконавче провадження», суд -

п о с т а н о в и в:

Скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність старшого державного виконавця Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Цахло Оксани Анатоліївни у виконавчому провадженні ВП 73990545 щодо примусового виконання рішення суду у справі № 361/6226/17 в частині забезпечення участі матері у вихованні дітей відповідно до встановленого судом графіку побачень.

Визнати протиправними дії старшого державного виконавця Цахло Оксани Анатоліївни, працівника Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), під час здійснення виконавчих дій 18.10.2025 року у межах виконавчого провадження №73990545, які полягали в упередженому ставленні до стягувача, неповному складанні акту за результатами проведення вказаних виконавчих дій, що не відповідає фактичним обставинам, зокрема, у не відображенні поведінки боржника, які мають значення для належного виконання судового рішення.

Визнати протиправною бездіяльність державних виконавців Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у виконавчому провадженні № 73990545, яка полягає у систематичному невжитті заходів примусового виконання, передбачених статтею 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема, у не накладенні штрафів не боржника ОСОБА_2 .

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.Червонописький