Рішення № 134817660, 02.03.2026, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 234/17806/21

Провадження № 2/202/302/2025

ІНДУСТРІАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 березня 2025 року м. Дніпро

Індустріальний районний суд міста Дніпропетровська у складі головуючого судді Марченко Н.Ю., за участю секретаря судового засідання Шульги А.О., представника відповідача Малиновського П.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Структурного підрозділу «Лиманське моторвагонне депо» Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, зобов`язання виплати заробітну плату за час відсторонення від роботи,

У С Т А Н О В И В:

У 2021 році позивач ОСОБА_1 звернувся до Краматорського міського суду Донецької області з позовом, в якому зазначив, що з 30 грудня 2016 року відповідно до наказу № 172/ос працював у Структурному підрозділі Лиманське моторвагонне депо Регіональної філії Донецька залізниця.

09 грудня 2021 року його було відсторонено від роботи через відсутність щеплення від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, про що вручено наказ від 08.12.2021 року № 469/вт.

Позивач вважає, що цей наказ є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки ані в трудовому договорі, ані в посадовій інструкції, ані в будь-якому іншому документі, що підписаний між ним і відповідачем, не було передбачено зобов`язання мати відповідне щеплення, як і не передбачено повноважень відповідача на відсторонення його від роботи з підстав відсутності такого щеплення.

Звертає увагу, що Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» встановлений перелік обов`язкових щеплень, серед яких немає щеплення від COVID-19.

В свою чергу, перелік підстав для відсторонення працівника від роботи визначений статтею 46 КЗпП України, якою не передбачено відсторонення з підстав відмови від ванкцинації проти COVID-19.

Позивач наголошує на тому, що така вакцинація є добровільною.

Отже, на думку позивача, відповідач незаконно відсторонив його від роботи, чим порушив його конституційні та трудові права.

За цих підстав позивач просив визнати незаконним та скасувати наказ від 08.12.2021 року № 469/вт, поновити його на роботі, зобов`язати відповідача допустити його до виконання своїх трудових обов`язків, а також зобов`язати Регіональну філію «Донецька залізниця АТ «Укрзалізниця» виплатити йому заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи.

Ухвалою Краматорського міського суду Донецької області від 04 січня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та встановлено позивачу строк для сплати судового збору в розмірі 908 грн - у частині позовної вимоги про скасування наказу про відсторонення від роботи.

Ухвалою Краматорського міського суду Донецької області від 28 січня 2022 року у справі було відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Справа Краматорським міським судом Донецької області розглянута не була.

Розпорядженням Верховного Суду від 15.03.2022 року за № 8/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (Краматорський міський суд Донецької області)» відповідно до частини сьомої статті 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" змінено територіальну підсудність судових справ Краматорського міського суду Донецької області Індустріальному районному суду міста Дніпропетровська.

Отже, не лише поточні, а всі судові справи, які станом на день видання Верховним Судом розпорядження від 15.03.2022 року за № 8/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (Краматорський міський суд Донецької області)» перебували в провадженні Краматорського міського суду Донецької області та були не розглянуті по суті, підсудні Індустріальному районному суду міста Дніпропетровська.

В листопаді 2023 року справа була передана за підсудністю та зареєстрована в Індустріальному районному суді міста Дніпропетровська.

Ухвалою цього суду від 23 листопада 2023 року справу прийнято до розгляду та призначено до судового розгляду по суті.

До початку розгляду справи від представника Акціонерного товариства «Українська залізниця» Малиновського П.А. надійшов відзив на позов, в якому товариство позовні вимоги ОСОБА_1 не визнало, посилаючись на їх безпідставність та необґрунтованість.

Так, Акціонерне товариство «Українська залізниця» вважало, що матеріали справи не містить доказів порушення прав і законних інтересів позивача, його відсторонення від роботи було проведено відповідно до вимог чинного законодавства та не порушило його трудових прав.

Відповідач звертав увагу, що відповідно до ст. 46 КЗпП Украі?ни допускається відсторонення працівника від роботи власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадках, передбачених законодавством. До випадків, передбачених законодавством належить, зокрема відмова або ухилення від профілактичних щеплень працівників професіи?, виробництв та організаціи?, для яких таке щеплення є обов`язковим.

Згідно зі статтею 12 Закону Украі?ни «Про захист населення від інфекціи?них хвороб», статтею 27 Закону Украі?ни «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» в Украі?ні обов`язковими є профілактичні щеплення проти туберкульозу, поліомієліту, дифтеріі?, кашлюка, правця та кору. При цьому працівники окремих професіи?, виробництв та організаціи?, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та поширення ними інфекціи?них хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекціи?них хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професіи?, виробництв та організаціи?, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекціи?них хвороб, встановлюється Міністерством охорони здоров`я Украі?ни.

Згідно з наказом Міністерства охорони здоров`я Украі?ни № 2153 від 04.10.2021 «Про затвердження Переліку професіи?, виробництв та організаціи?, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» (з урахуванням змін і доповнень) на період діі? карантину обов`язковіи? вакцинаціі? проти COVID-19 підлягають працівники:

- центральних органів виконавчоі? влади та і?х територіальних органів;

- місцевих державних адміністраціи? та і?х структурних підрозділів;

- закладів вищоі?, післядипломноі?, фаховоі? передвищоі?, професіи?ноі? (професіи?но- технічноі?), загальноі? середньоі?, у тому числі спеціальних, дошкільноі?, позашкільноі? освіти, закладів спеціалізованоі? освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності;

- підприємств, установ та організаціи?, що належать до сфери управління центральних органів виконавчоі? влади;

- установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітеи?, реабілітаціи?них закладів;

- підприємств, установ та організаціи?, включених до Переліку об`єктів державноі? власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Украі?ни від 04 березня 2015 року № 83.

Міністерство юстиціі? Украі?ни зробило висновок, що наказ Міністерства охорони здоров`я Украі?ни № 2153 від 04.10.2021 відповідає Конвенціі про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 «Право на повагу до приватного і сімеи?ного життя», а також практиці Європеи?ського суду з прав людини, свідченням чого є реєстрація цього наказу Міністерством юстиціі? Украі?ни, яка полягає у проведенні правовоі? експертизи на відповідність Конституціі? та законодавству Украі?ни, Конвенціі? про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неі?, міжнародним договорам Украі?ни, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою Украі?ни, та зобов`язанням Украі?ни у сфері європеи?ськоі? інтеграціі? та праву Європеи?ського Союзу (acquis ЄС), антикорупціи?ноі? та гендерно-правовоі? експертиз з урахуванням практики Європеи?ського суду з прав людини, а також прии?нятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні и?ому реєстраціи?ного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів Украі?ни № 1236 від 09.12.2020 керівники державних органів (державноі? служби), керівники підприємств, установ та організаціи? мають забезпечити:

- контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професіи?, виробництв та організаціи?, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153;

- відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю Украі?ни, частини другоі? ст. 12 Закону Украі?ни «Про захист населення від інфекціи?них хвороб» та ч. 3 ст. 5 Закону Украі?ни «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичнии? висновок про наявність протипоказань до вакцинаціі? проти COVID-19, видании? закладом охорони здоров`я.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів Украі?ни № 83 від 04.03.2021 акціонерне товариство «Украі?нська залізниця» віднесено до об`єктів державноі? власності, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави.

Крім того, відповідно до Статуту акціонерного товариства «Украі?нська залізниця», затвердженого постановою Кабінету міністрів Украі?ни № 735 від 02.09.2015, товариство утворене як акціонерне товариство, 100 відсотків акціи? якого закріплюються в державніи? власності. Вищим органом товариства є загальні збори. Функціі? загальних зборів виконує Кабінет Міністрів Украі?ни. Функціі? загальних зборів, які передбачені законодавством, цим Статутом, а також внутрішніми документами товариства, виконуються Кабінетом Міністрів Украі?ни одноосібно.

З урахуванням викладеного та відповідно до наказу Міністерства охорони здоров`я Украі?ни № 2153 від 04.10.2021 працівники АТ «Укрзалізниця» підлягають обов`язковіи? вакцинаціі? проти COVID-19.

Так як позивач є працівником АТ «Укрзалізниця» і не прои?шов обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19, не має протипоказань до вакцинаціі?, відповідач був зобов`язании? відсторонити позивача від роботи відповідно до діючого законодавства, що і було оформлено наказом №469/вт від 08.12.2021.

Також, посилаючись на висновок Великоі? Палати Верховного Суду у справі № 130/3548/21, відповідачем зазначено, що ОСОБА_1 , працюючи на посаді машиніста електропоі?зда цеху експлуатаціі? структурного підрозділу «Лиманське моторвагонне депо» регіональноі? філіі? «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця», відповідно до своїх обов`язків машиніста електропоі?зда контактує з наступними працівниками: машиніст-інструктор локомотивних бригад, помічник машиніста електропоі?зда, провідники пасажирського вагона (моторвагонного поі?зда), черговии? моторвагонного депо, нарядник локомотивних бригад, медичнии? робітник (під час проходження передреи?сових та післяреи?сових медичних оглядів), черговии? по станції. Також можливі соціальні контакти з пасажирами електропоі?зда.

Режим дистанціи?ноі? або надомноі? роботи в даному випадку застосувати неможливо, що потребувало обов`язкового проведення вакцинаціі?.

Відповідачем зауважено, що чинним законодавством Украі?ни роботодавець не наділении? повноваженнями в кожному конкретному випадку вирішувати питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника и? оцінювати загрозу, яку потенціи?но на роботі може нести невакциновании? працівник. Крім того, на роботодавця покладено обов`язок контролювати проведення обов`язкових профілактичних щеплень та забезпечити відсторонення від роботи працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19.

При цьому постанови Кабінету Міністрів Украі?ни та накази Міністерства охорони здоров`я Украі?ни з цього питання є чинними, не скасованими та обов`язковими до виконання, а висновки Великоі? Палати Верховного Суду щодо необхідності в кожному конкретному випадку вирішувати питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника и? оцінювати загрозу, яку потенціи?но на роботі може нести невакциновании? працівник, на момент видання наказу про відсторонення не могли бути застосовані (враховані) відповідачем через і?х фактичну відсутність на тои? час.

Окрім того, представником відповідача зазначено, що у зв`язку з виданням наказу від 25.02.2022 № 380 «Про зупинення діі? наказу Міністерства охорони здоров`я Украі?ни від 04 жовтня 2021 року № 2153», наказом № 85/вт від 09.03.2022 стосовно ОСОБА_1 скасовано наказ від 08.12.2021 № 469/вт з 09.03.2022 року.

Після скасування наказу про відсторонення від роботи згідно з наказом від 09.03.2022 № 207/РПЧ-3 «Про встановлення простоі?в працівникам структурного підрозділу «Лиманське моторвагонне депо» ОСОБА_1 з 09.03.2022 встановлено простіи?.

Отже, просив відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

В судове засідання позивач не з`явився, надав заяву про розгляд справи без його участі, в якій позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця» Малиновський П.А., який приймав участь у судовому засіданні 20.02.2025 та 12.03.2025 в режимі відеоконференції, позов не визнав з підстав, викладених у відзиві на позов.

Суд, з`ясувавши обставин справи та перевіривши їх доказами, приходить до висновку, що позов є обґрунтованим та підлягає частковому задоволенню:

Судом установлено, що позивач ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з Акціонерним товариством «Українська залізниця».

Так, з 01.01.2017 року позивач працював на посаді машиніста електропоїзду цеху експлуатації структурного підрозділу «Лиманське моторвагонне депо» регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця, що підтверджується копією його трудової книжки.

08 грудня 2021 року начальником структурного підрозділу «Лиманське моторвагонне депо» був виданий наказ № 469/вт, яким, посилаючись на ст. 46 КЗпП, ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказ МОЗ «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням від 04.10.2021 № 2153 зі змінами, внесеними наказом МОЗ від 01.11.2021 № 2393, пункт 41-6 постанови КМУ від 09.12.2020 № 1236, ОСОБА_1 , машиніста електропоїзду цеху експлуатації, відсторонено від роботи з 09.12.2021 на час відсутності щеплення проти COVID-19/медичного висновку про наявність постійних чи тимчасових протипоказань до вакцинації без збереження заробітної плати, до моменту усунення причин відсторонення/або закінчення карантину.

Підставою видання цього наказу зазначено повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення та відсторонення у випадку не проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 від 06.12.2021.

Також судом установлено, що 09 березня 2022 року начальником структурного підрозділу «Лиманське моторвагонне депо» був виданий наказ № 85/вт, яким відповідно до наказу від 25.02.2022 № 380 «Про зупинення дії наказу МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153, скасовано з 09.03.2022 наказ від 08.12.2021 № 469/вт про відсторонення від роботи ОСОБА_1 .

Наказом Лиманського моторвагонного депо від 09.03.2022 № 207/РП4-3 встановлено з 09.03.2022 року простій працівникам цеху експлуатації структурного підрозділу «Лиманське моторвагонне депо» з причин, які не залежать від працівників, зокрема ОСОБА_1 .

Вважаючи наказ про відсторонення від роботи незаконним та таким, що порушує його права, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 травня 2021 року у справі № 680/195/19 (провадження № 61-18748св20) зазначено, що «завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Отже, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність певного суб`єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача. Тому на позивача покладений обов`язок обґрунтувати свої вимоги поданими до суду доказами, тобто довести, що його права та інтереси порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року в справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20) зазначено, що «порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюється судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Згідно зі статтею 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої можливо було б задовольнити позовні вимоги.

В судовому порядку підлягають захисту порушене право й охоронювані законом інтереси саме від відповідача (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17).

Статтею 80 ЦК України визначено, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення (частини перша-третя статті 95 ЦК України).

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 95 ЦК України керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності. Відомості про філії та представництва юридичної особи включаються до єдиного державного реєстру.

Як установлено судом, позивач працював на посаді машиніста електропоїзду цеху експлуатації структурного підрозділу «Лиманське моторвагонне депо» регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця, яким видано оспорюваний наказ, який позивач вважає таким, що порушує його прав.

При цьому під час судового розгляду відповідач був представлений належною юридичною особою Акціонерним товариством «Українська залізниця», від імені якої діяв її представник на підставі довіреностей, посвідчених приватним нотаріусом Краматорського районного нотаріального округу Бігун В.В. 29.12.2023 за номером 7190 та 13.01.2025 за № 175, якою АТ «Укрзалізниця» в особі директора та заступника директора виконавчого регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Укрзалізниця», діючих на підставі довіреності, виданої з правом передоручення та посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ісаєнко О.В., а також Статуту та Положення про філію, уповноважила його діяти від імені довірителя, представляти інтереси довірителя, у тому числі філії, її структурних підрозділів, зокрема у судах.

У справі наявний відзив на позов ОСОБА_1 , поданий Акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі свого уповноваженого представника, який прийнятий судом.

Тому спір про законність відсторонення позивача від роботи підлягає вирішенню по суті заявлених позовних вимог до юридичної особи, інтереси якої за довіреністю представляв її представник.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2024 року у справі № 298/1398/21 (провадження № 62-13661св23).

При вирішенні цього спору суд керується таким:

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до статті 2-1 КЗпП України забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання.

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 5-1 КЗпП України).

Відповідно до частини першої статті 46 КЗпП України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» (далі - Закон № 2801-XII) громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Частиною першою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» (далі - Закон № 1645-ІІІ) передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (речення перше та друге частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього переліку ввійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83 затверджено Перелік об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави (далі - Перелік № 83), до якого віднесено, зокрема, АТ «Укрзалізниця».

Наказом МОЗ від 01 листопада 2021 року № 2393 «Про затвердження змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», який набрав чинності 09 грудня 2021 року, Перелік № 2153 було доповнено пунктами 4-6, відповідно до яких до Переліку ввійшли також працівники підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади; установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів; підприємств, установ та організацій, включених до Переліку № 83.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 постанову Кабінету Міністрів України № 1236 доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (далі - Закон № 4004-XII) та в Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженій наказом МОЗ України від 14 квітня 1995 року № 66 (далі - Інструкція № 66).

Положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону № 4004-XII та Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом № 4004-XII. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників у межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».

Таким чином, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Нормами законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.

Поряд із цим відповідно до частини 1 статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди мають застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За змістом пункту 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого приватного життя. Поняття приватного життя включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру. Тому обмеження, накладені, зокрема, на доступ до трудової діяльності, впливають на приватне життя людини та є втручанням у право на повагу до такого життя. З огляду на вказане спірні правовідносини, пов`язані з оцінкою правомірності відсторонення позивача, підпадають під дію статті 8 Конвенції.

Критерії правомірного втручання держави у право на повагу до приватного життя людини викладені в пункті 2 статті 8 Конвенції, відповідно до якого органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

З огляду на цей припис критеріями сумісності заходу втручання у право на повагу до приватного життя з гарантіями статті 8 Конвенції є такі: 1) чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, який відповідає вимогам до якості (доступність, чіткість і зрозумілість, передбачуваність застосування з метою уникнення ризику свавілля); 2) чи переслідувало легітимну мету, що випливає саме зі змісту пункту 2 вказаної статті; 3) чи є відповідний захід нагально потрібним і пропорційним цій меті (необхідним у демократичному суспільстві), тобто, чи є він у ситуації конкретної людини найменш обтяжливим засобом, що дозволяє досягнути визначеної в пункті 2 статті 8 мети. Втручання становитиме порушення гарантій статті 8 Конвенції, якщо воно не відповідатиме будь-якому з означених критеріїв.

Велика Палата Верховного Суду, висновки якої щодо застосування відповідних норм права підлягають врахуванню судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зробила наступний висновок:

«Нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник.

Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів.

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що при розгляді подібних справ суди повинні враховувати, що суспільні інтереси превалюють над особистими, однак лише тоді, коли втручання у відповідні права особи має об`єктивні підстави (передбачене законом, переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті)».

Суд ураховує, що, приймаючи оскаржуваний наказ про відсторонення ОСОБА_1 , машиніста електропоїзду цеху експлуатації, від роботи з 09.12.2021 на час відсутності щеплення проти COVID-19/медичного висновку про наявність постійних чи тимчасових протипоказань до вакцинації без збереження заробітної плати, відповідач в особі начальника структурного підрозділу «Лиманське моторвагонне депо» Регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця» керувався статтею 46 КЗпП, частиною другою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» зі змінами, внесеними наказом МОЗ від 01 листопада 2021 року № 2393, пунктом 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236.

При цьому відповідач послався як на підставу такого відсторонення на повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення та відсторонення у випадку не проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 від 06.12.2021, яке є загальним і адресоване невизначеному колу працівників АТ «Укрзалізниця».

Отже застосування до позивача визначених Переліком № 2153 та Законом № 1645-ІІІ заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їх виконання особисто контактувати з іншими людьми.

Відповідач не обґрунтовував необхідність відсторонення позивача від роботи тим, що він створював загрозу, яка б вимагала вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивача заробітку.

Відповідачем не доведено існування жодних фактів, які підтверджували б нагальність потреби у відстороненні позивача від роботи, зокрема, що, обіймаючи посаду машиніста електропоїзда, позивач міг спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників АТ «Укрзалізниця» або інших осіб.

Суд звертає увагу, що в даному випадку у позивача хоча й відсутня можливість дистанційної роботи у зв`язку із специфікою його трудових функцій, водночас характер його роботи не передбачає великої кількості соціальних контактів на робочому місці.

Заперечуючи проти позову, представник відповідача у своєму відзиві зазначив, що позивач відповідно до своїх обов`язків машиніста електропоі?зда контактує з наступними працівниками: машиніст-інструктор локомотивних бригад, помічник машиніста електропоі?зда, провідники пасажирського вагона (моторвагонного поі?зда), черговии? моторвагонного депо, нарядник локомотивних бригад, медичнии? робітник (під час проходження передреи?сових та післяреи?сових медичних оглядів), черговии? по станції, а також, що можливі соціальні контакти з пасажирами електропоі?зда.

Разом із тим відповідачем не надано доказів, що позивач на час видання наказу про його відсторонення від роботи працював на пасажирському електропоїзді та був зобов`язаний безпосередньо контактувати з пасажирами.

Суд звертає увагу, до основних обов`язків машиніста електропоїзда входить безпечне керування моторвагонним рухомим складом, перевірка та контроль перед та під час рейсу технічного стану систем (двигунів, гальм, освітлення тощо), взаємодія з диспетчером, дотримання графіка руху, сигналів, реагування на аварійні ситуації.

Відповідно до правил технічної експлуатації перебування у кабіні машиніста поїзда сторонніх осіб, які не входять до складу локомотивної бригади та не виконують службових завдань, суворо заборонено.

Тобто трудові функції та характер роботи позивача передбачали роботу з механізмами, а не здійснення соціальних контактів.

Більш того, проходження позивачем як машиністом поїзда перед кожним рейсом медичного огляду само по собі є достатнім заходом для недопущення його до виконання службових обов`язків за наявності ознак хвороб та, відповідно, їх поширення.

Тому у суду відсутні підстави вважати, що в даному випадку існувала об`єктивна необхідність відсторонення позивача від роботи через відсутність у нього обов`язкового профілактичного щеплення (вакцинації) проти проти COVID-19.

Отже, фактично позивача було відсторонено від роботи та позбавлено заробітку лише тому, що він працював в АТ «Укрзалізниця», усі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19, тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним.

Відтак суд вважає, що таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого позивача.

Таким чином при виданні оспорюваного наказу про відсторонення позивача від роботи відповідачем було порушено право позивача на працю.

На переконання суду, відсторонення позивача від роботи не було правомірним і законним, оскільки в цьому випадку дії роботодавця, щонайменше, були непропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення працівника від роботи.

Аналогічного висновку щодо незаконності відсторонення від роботи без збереження заробітної плати працівника за такою ж професією (машиніста тепловозу цеху експлуатації локомотивного депо регіональної філії АТ «Українська залізниця») через відсутність щеплення проти COVID-19 дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17 квітня 2024 року у справі № 572/3927/21 (провадження № 61-18512св23).

Отже, суд вважає, що позов ОСОБА_1 у частині визнання незаконним наказу Структурного підрозділу «Лиманське моторвагонне депо» Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» від 08 грудня 2021 року № 469/вт про відсторонення його від роботи є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Разом із тим, оскільки на час розгляду справи зазначений наказ вже скасований наказом відповідача від 09 березня 2022 року № 85/вт та наказом від 09.03.2022 № 207/РП4-3 позивачу було встановлено простій, то правові підстави для скасування наказу про відсторонення позивача від роботи, його поновлення на роботі та зобов`язання відповідача допустити його до виконання трудових обов`язків відсутні.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 в частині зобов`язання відповідача виплатити йому заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи, то суд виходить із наступного:

Частиною другою статті 2 КЗпП України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Згідно із частиною першою статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу, тобто заробітна плата виплачується саме за виконану роботу.

Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.

Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Водночас колективним та/або трудовим договором, рішенням роботодавця може бути передбачено інші умови.

У зв`язку із цим у кожному конкретному випадку при вирішенні питання про нарахування сум за час правомірного відсторонення працівника від роботи слід виходити, насамперед, із норм КЗпП України, умов колективного договору, який діє на підприємстві, де працює відсторонений працівник, та укладеного з останнім трудового договору.

У разі ж якщо таке відсторонення не було правомірним, роботодавець зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верхового Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22).

Згідно з частиною 2 статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Отже, у разі незаконного відсторонення працівника від роботи він має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Враховуючи, що судом установлено, що позивач був неправомірно відсторонений від роботи у зв`язку з чим наказ відповідача від 08 грудня 2021 року № 469/вт про таке відсторонення визнано незаконним, позивач має право на компенсацію втраченої частини заробітної плати за період з 09 грудня 2021 року до 08 березня 2022 року включно (з дня відсторонення від роботи до дня самостійного скасування відповідачем наказу про це).

У пункті 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи, невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи із заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Аналогічне положення міститься в абз. 3 п. 2 розділу 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року.

Згідно з частиною 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У своєму позові позивач просив зобов`язати відповідача виплатити йому невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи.

Суд вважає, що такий спосіб захисту порушених прав не суперечить основним способам захисту цивільних прав, визначеним у статті 16 ЦК України.

Отже, вимога позивача про зобов`зання виплатити йому невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи ґрунтується на нормах чинного законодавства.

Слід окремо наголосити, що хоча згідно з пунктом 10-3 Розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» тимчасово, на період до припинення або скасування правового режиму воєнного стану в Україні зупиняється вчинення виконавчих дій та заходів примусового виконання рішень (у тому числі накладення арешту на майно та кошти), боржником за якими є акціонерне товариство "Українська залізниця", проте це не є підставою для відмови в захисті порушеного права, оскільки зазначені положення закону не позбавляють права на звернення до суду за захистом порушених прав, а лише тимчасово зупиняють примусове виконання таких рішень.

Суд також відзначає, що на час розгляду справи між сторонами відсутній спір щодо конкретного розміру сум, які підлягають виплаті позивачу за час його незаконного відсторонення від роботи.

Враховуючи вищенаведене, а також розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог та на підставі доказів, поданих сторонами, суд вважає, що Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» слід зобов`язати нарахувати та виплатити позивачу за період його відсторонення від роботи на підставі наказу від 08 грудня 2021 року № 469/вт, а саме з 09 грудня 2021 року по 08 березня 2022 року включно (до дня скасування відповідачем наказу про відсторонення позивача від роботи), його середню заробітну плату, розраховану відповідно до законодавства, з якої підлягають утриманню податки та інші обов`язкові платежі.

При розподілі судових витрат суд виходить із положень частини 1 статті 133 ЦПК України, відповідно до якої судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому за змістом частини 3 статті 142 ЦПК України у разі задоволення позовних вимог відповідачем після пред`явлення позову суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

При зверненні до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 908 грн.

Отже, оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, в тому числі частково самим відповідачем після пред`явлення цього позову (в частині скасування наказу), суд присуджує стягнути понесені позивачем витрати з відповідача у повному обсязі.

Керуючись ст. 258-259, 263-265 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити частково.

Визнати незаконним наказ Структурного підрозділу «Лиманське моторвагонне депо» Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» від 08 грудня 2021 року № 469/вт про відсторонення від роботи машиніста електропоїзда ОСОБА_1 .

Зобов`язати Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період його відсторонення від роботи на підставі наказу від 08 грудня 2021 року № 469/вт - з 09 грудня 2021 року по 08 березня 2022 року включно його середню заробітну плату, розраховану відповідно до законодавства, з якої підлягають утриманню податки та інші обов`язкові платежі.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити рішення суду в апеляційному порядку повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Наталія Марченко