Ухвала суду № 134809177, 11.03.2026, Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 191/2400/23

Провадження № 1-кп/191/216/24

У Х В А Л А

іменем України

11 березня 2026 року м. Синельникове

Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1

за участю секретаря ОСОБА_2

прокурора ОСОБА_3

обвинуваченої ОСОБА_4

захисника обвинуваченої ОСОБА_5

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду м.Синельникове кримінальне провадження відносно ОСОБА_4 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в с.Світле Старобільського району Луганської області, громадянки України, не одруженої, не працюючої, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимої,

обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.110, ч.5 ст.111-1 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

Прокурор Старобільської окружної прокуратури ОСОБА_3 звернулася до суду з клопотанням про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченій ОСОБА_4 .

В обґрунтування клопотання посилається на те, що відповідно до вимог п.4 ч.1 ст.184 КПК України встановлено наявність ризиків, передбачених п.п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України, а саме, що обвинувачена може переховуватись від суду, оскільки тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченій, в разі визнання її винною у вчиненні вказаних злочинів, може спонукати її залишити місце проживання та виїхати за межі України або сховатися на тимчасово окупованій території. ОСОБА_4 не має постійного місця проживання, не працює, не одружена, утриманців не має, що свідчить про відсутність міцних соціальних зв`язків Також обвинувачена може незаконно впливати на свідків та продовжити кримінальне правопорушення, у якому вона підозрюється або вчинити інше кримінальне правопорушення, так як бойові дії на території Луганської області тривають та незастосування запобіжного заходу відносно ОСОБА_4 у вигляді тримання під вартою, може спричинити повернення її на тимчасово окуповану територію та продовжити допомагати окупаційним військам та владі.

Обвинувачена ОСОБА_4 проти задоволення клопотання прокурора заперечувала, від суду не переховувалась.

Захисник ОСОБА_5 проти задоволення клопотання прокурора заперечувала.

Заслухавши думку учасників щодо клопотання прокурора, суд приходить до таких висновків.

Відповідно до ч.3 ст.315 КПК України, під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом ІІ цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.

Відповідно ст.177 КПК України підставою для застосування та продовження запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою злочину, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що обвинувачений може переховуватись від органів досудового слідства та суду, а також незаконно впливати на свідків, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні.

Згідно ст. 29 Конституції України ніхто не може триматися під вартою інакше, як на підставах та в порядку, встановленому законом.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини в основоположних свобод нікого не може бути позбавлено свободи, крім випадків і процедури, встановленої законом.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 24.04.2024 року змінено застосований запобіжний захід стосовно ОСОБА_4 на цілодобовий домашній арешт на строк шістдесят днів.

Строк дії ухвали на час підготовчого судового засідання закінчився.

Згідно ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Частиною 1 ст.183 КПК України визначено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч.6 ст. 176 цього Кодексу.

Під час розгляду питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, судом вивчається можливість застосування відносно обвинуваченої більш м`якого запобіжного заходу для запобігання зазначених ризиків.

Вирішуючи питання про застосування більш м`якого запобіжного заходу обвинуваченій, суд враховує вимоги п. п. 3, 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, зокрема, справу «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року, справу «Комарова проти України» від 16 травня 2013 року, «Калашников проти Росії» від 15 липня 2002 року, в яких Європейським судом з прав людини викладено принципи, що їх дотримується суд при вирішенні питань щодо застосування тримання під вартою, а саме: тримання під вартою до вирішення питання про винність особи не має бути «загальним правилом», і слід виходити з презумпції залишення обвинуваченого на свободі у кожному випадку, коли вирішується питання щодо тримання під вартою або звільнення, діє презумпція на користь звільнення.

Для позбавлення особи свободи суд повинен вмотивовувати свої рішення про продовження тримання її під вартою іншими підставами, які в даному кримінальному провадженні прокурор не наводить, у підготовчому засіданні прокурор послався на обставини і ризики, які були актуальними на час досудового розслідування та не обґрунтував необхідність застосування до обвинуваченої найсуворішого запобіжного заходу, після закінчення строку дії ухвали Дніпровського апеляційного суду про застосування до обвинуваченої цілодобового домашнього арешту. Такі підстави мають бути чітко зазначені стороною обвинувачення, а доводи «за» і «проти» звільнення з-під варти не повинні бути «загальними й абстрактними».

Відповідно до ч. 1 ст.177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

У даному кримінальному провадженні вищезазначені факти прокурором не доведені.

Отже, враховуючи викладене, оцінюючи сукупність обставин, а саме те, що ризик переховування обвинуваченої залишається реальним, проте запобігти цьому ризику можливо шляхом застосування більш м`якого аніж тримання під вартою запобіжного заходу, а також не доведення стороною обвинувачення, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 цього Кодексу, суд вважає за можливе застосувати ОСОБА_4 , запобіжний захід цілодобовий домашній арешт.

При цьому, суд зазначає, що сама тільки тяжкість покарання не може бути підставою для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченій.

Згідно з вимогами ст. 181 КПК України домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі. Ухвала про обрання запобіжного заходу в вигляді домашнього арешту передається для виконання органу внутрішніх справ за місцем проживання обвинуваченого. Відповідно до ч. 6 цієї ж статті строк дії ухвали суду про тримання особи під домашнім арештом не може перевищувати двох місяців.

Окрім цього, застосовуючи, щодо обвинуваченої запобіжний захід у виді домашнього арешту, суд вважає за необхідне покласти на неї на строк не більше двох місяців обов`язки відповідно до ч. 5 ст. 194 КПК України.

Таким чином суд, вважає за необхідне у клопотанні прокурора відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 177, 181, 183, 194, 197, 315 КПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні клопотання прокурора відмовити.

Застосувати до обвинуваченої ОСОБА_4 , запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту за адресою фактичного проживання: АДРЕСА_2 , строком на 2 місяці до 11.05.2026 року.

Покласти на обвинувачену ОСОБА_4 обов`язки передбачені п.п. 1 - 4, 8 ч.5 ст. 194 КПК України, а саме: прибувати по першому виклику до суду у визначений ним час; не відлучатися із населеного пункту в якому вона проживає, без дозволу прокурора або суду; утримуватися від спілкування з свідками у кримінальному провадженні, здати на зберігання паспорт для виїзду за кордон та інші документи, що дають право на виїзд за межі України.

В разі невиконання вищевказаних зобов`язань до обвинуваченої може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід.

Строк дії ухвали - 11 травня 2026 року включно.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя ОСОБА_1