Ухвала суду № 134802587, 13.03.2026, Жидачівський районний суд Львівської області

Справа №443/2203/25

Провадження №1-кп/443/40/26

УХВАЛА

судового засідання

13 березня 2026 року місто Жидачів

Жидачівський районний суд Львівської області

у складі головуючого судді ОСОБА_1 ,

з участю: секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

розглядаючи у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України,

в с т а н о в и в :

в провадженні Жидачівського районного суду Львівської області знаходиться кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України.

По даному кримінальному провадженню ухвалою слідчого судді Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 28.11.2025 застосовано до ОСОБА_4 запобіжний захід у виді тримання під вартою з визначенням застави - 50 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який ухвалою підготовчого судового засідання від 19.01.2026 продовжено до 19.03.2026.

09.03.2026 прокурором подано клопотання продовження дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому.

Клопотання мотивує тим, що ОСОБА_4 не працює, суспільно-корисною діяльністю не займається, раніше судимий, судимість якого не знята та не погашена, вчинив умисний корисливий злочин під час перебування на пробаційному нагляді. З метою уникнення кримінальної відповідальності під страхом покарання, може переховуватись від органів досудового розслідування та суду, а тому наявний ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Крім цього, враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_4 є місцевим жителем та знайомий із усіма свідками та потерпілим у даному кримінальному провадженні, може здійснювати моральний тиск на свідків та потерпілого, шляхом переконання та залякування, схиляння їх до зміни даних ними показань, або не дачі показань у кримінальному провадженні, а тому наявний ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Також, враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_4 будучи раніше засудженим та перебуваючи на пробаційному нагляді, вчинив корисливий злочин, тим самим для себе належних висновків не зробив та не припинив вчиняти кримінальні правопорушення. Вищевказане свідчить про наявність ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Враховуючи наявність ризиків, передбачених у п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, характер та обставини кримінального правопорушення, інкримінованого останньому, характеризують його як особу, яка не має достатніх моральних цінностей, схильна для досягнення своїх цілей злочинним шляхом та залишаючись на волі ОСОБА_4 , зможе переховуватися від органів досудового розслідування та суду з метою уникнення кримінальної відповідальності за вчинене, а тому застосування більш м`яких запобіжних заходів не забезпечать належної поведінки обвинуваченого.

Прокурор в судовому засіданні клопотання про продовження строків застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою підтримала.

Обвинувачений клопотання прокурора заперечив, оскільки добровільно повернув потерпілому усі викрадені речі окрім шуруповерта, з`являвся на виклики до органу досудового розслідування. Просив змінити застосований до нього запобіжний захід на домашній арешт щоб мати змогу відшкодувати потерпілому решту завданої шкоду.

Захисник в судовому засіданні заперечила клопотання прокурора та підтримала клопотання обвинуваченого про зміну запобіжного заходу на домашній арешт, оскільки обвинувачений під час досудового розслідування не переховувався від органів досудового розслідування, бажає повернути решту викраденого, має постійне місце проживання.

Заслухавши сторін кримінального провадження, дослідивши матеріали клопотання, суд приходить до наступного.

Згідно ч.3 ст.331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув`язнення..

Розглядаючи заявлене клопотання, суд послідовно враховує положення ст.ст.177, 178, 183 КПК України, а також частини 2 ст. 29 Конституції України.

Статтею 177 КПК України передбачено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

У відповідності до ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

Одночано, згідно приписів п.5 ч.2 ст.183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки.

Відповідно до пункту 3 статті 5 Європейської конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, кожна заарештована або затримана особа має право на судовий розгляд справи упродовж розумного строку чи звільнення від судового розгляду. Таке звільнення має бути обґрунтоване гарантіями явки до суду.

Однак, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, але й високі стандарти охорони загальногромадянських прав та інтересів потерпілих. Забезпечення таких стандартів вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Вирішуючи питання щодо доцільності продовження обвинуваченому терміну дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд виходить із необхідності уникнення ризиків, визначених статтею 177 КПК України, а саме: запобігання спробам обвинуваченого переховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення, незаконно впливати на потерпілого та свідків.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків, визначених статтею 177 КПК України, для застосування обвинуваченому більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, в судовому засіданні не встановлено. Відтак, суд доходить переконання, що інші запобіжні заходи не забезпечать належної поведінки обвинуваченого під час розгляду кримінального провадження.

При розгляді справи судом не встановлено обставин, які б виключали перебування обвинуваченого ОСОБА_4 під вартою, запобіжний захід у виді тримання під вартою відповідає не лише особі обвинуваченого, який раніше судимий та вчинив злочин під час відбування покарання, а й характеру та тяжкості кримінального правопорушення, у вчиненні якого він обвинувачується, яке є тяжким злочином та за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі від п`яти до восьми років без альтернативи застосування більш м`якого покарання, такий виключає можливість перешкоджання інтересам правосуддя, зокрема, ухиленню його від суду, перешкоджанню встановленню істини у справі, тобто підстави для продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою не відпали.

Враховуючи вищенаведене та ризики визначені ст. 177 КПК України, зважаючи на те, що судовий розгляд неможливо завершити до закінчення строку тримання під вартою, суд приходить до висновку, що застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою слід продовжити, такий з урахуванням його тривалості, обсягу доказів, не виходить за межі розумного строку.

Надаючи оцінку доводам обвинуваченого, суд відхиляє такі, оскільки сама по собі та обставина, що обвинувачений бажає відшкодувати завдану шкоду не свідчить про зменшення ризиків, передбачених ст.177 КПК України, та ні обвинуваченим, ні захисником не надано жодних доказів на підтвердження цього.

Керуючись ст.ст.177,183, 331 КПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Клопотання прокурора задовольнити.

Продовжити дію запобіжного заходу, застосованого щодо ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у виді тримання під вартою строком на шістдесят днів, тобто до 11 травня 2026 року включно.

Клопотання обвинуваченого про зміну запобіжного заходу залишити без задоволення.

Ухвала може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.

Головуючий суддя ОСОБА_1