Ухвала суду № 134794822, 11.03.2026, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/4617/25

Провадження № 1-кп/204/518/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2026 року Чечелівський районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді: ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря судового засідання: ОСОБА_2 ,

прокурора: ОСОБА_3 ,

представника малолітнього потерпілого адвоката ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

обвинуваченого ОСОБА_6 ,

розглянувши у закритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, кримінальне провадження № 12024040000000274, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 15.03.2024, за обвинуваченням:

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Новомосковська Дніпропетровської області, українця, громадянина України, не працевлаштованого, не одруженого, на утриманні нікого не маючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

- у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 301-1 КК України,

УСТАНОВИВ:

У провадженні Чечелівського районного суду міста Дніпра перебуває вищевказана справа.

У судовому засіданні прокурор подав до суду клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обраного стосовно ОСОБА_6 з визначенням застави у розмірі 429 прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Клопотання прокурора обґрунтоване наявністю ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, які обумовлені тим, що ОСОБА_6 усвідомлюючи не відворотність покарання, яке йому загрожує, може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду. ОСОБА_6 не має постійного місця роботи та мешкання, оскільки певний час до затримання мешкав у знайомого через конфлікти з родичами, що свідчить про відсутність міцних соціальних зв`язків та є підставою для обґрунтованості

наявності ризику передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України. Крім того, ОСОБА_6 може знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, що є ризиком передбаченим п. 2 ч. 1 ст. 177 КПК України. Ураховуючи, що під час проведення обшуку за місцем мешкання останнього було вилучено технічні засоби (мобільний телефон), які стали знаряддям вчинення злочинів, ОСОБА_6 , володіючи інформацією щодо доступу до інтеренет аккаутнів, які знаходяться на технічних засобах, перебуваючи на свободі, може знищити інформацію, яка має значення для кримінального провадження.

На теперішній час встановлено, що ОСОБА_6 та його спільники збували порнографічну продукцію громадянам інших держав, відносно яких матеріали виділено в окреме провадження, а тому перебуваючи на волі він зможе вплинути на встановлення обставин кримінального провадження. Крім того ОСОБА_6 може незаконно впливати на потерпілого або свідків у цьому кримінальному провадженні, що є ризиком, передбаченим п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України. Оскільки ОСОБА_6 усвідомлює, що обвинувачення ґрунтується, у тому числі, на показаннях свідків серед яких є його знайомі, а саме: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , а також потерпілого ОСОБА_9 у даному кримінальному провадженні. Обвинувачений може впливати на них шляхом вмовляння, підкупу, психологічними чи фізичними методами впливу, з метою схилення їх до зміни показань, чим перешкоджатиме кримінальному провадженню.

Крім того, ОСОБА_6 може іншим чином перешкодити кримінальному провадженню, a саме створити штучні докази своєї невинуватості, ураховуючи, що вчинення кримінального правопорушення здійснено за допомогою мережі інтернет, соціальних мереж для спілкування, перебуваючи на волі ОСОБА_6 має можливість вільного доступу до цих мереж та створення штучних обставин начебто вчинення кримінального правопорушення іншими особами. Вказане свідчить про наявність ризику, передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Ураховуючи, що ОСОБА_6 не має постійного джерела доходу, окрім як дохід отриманий ним від розповсюдження та збуту дитячої порнографії, останній, перебуваючи на свободі, може вчиняти інші кримінальні правопорушення з метою отримання прибутку, або продовжити кримінальне правопорушення у якому обвинувачується з тією ж метою. Інші більш м`які запобіжні заходи не зможуть забезпечити належної процесуальної поведінки обвинуваченого та виконання покладених на нього обов`язків. Крім того, про неможливість застосування більш м`яких запобіжних заходів, передбачених ст. 176 КПК України, свідчить тяжкість та обставини вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, тощо.

Прокурор у судовому засіданні подане клопотання підтримав, просив суд його задовольнити.

У судовому засіданні представник малолітнього потерпілого клопотання прокурора підтримав.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_5 , зазначивши, що зазначеним у клопотанні ризикам можливо запобігти шляхом застосування більш м`яких запобіжних заходів, просив змінити обраний ОСОБА_6 запобіжний захід на домашній арешт або зменшити розмір застави.

Обвинувачений ОСОБА_6 висловив згоду з думкою захисника.

Законний представник малолітнього потерпілого ОСОБА_9 ОСОБА_10 у судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду кримінального провадження повідомлена належним чином.

Вислухавши клопотання прокурора, вислухавши позиції учасників процесу, суд доходить наступних висновків.

Згідно з ч. 1 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Відповідно до ч. 3 ст.331 КПК України за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув`язнення.

Згідно з ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання ризикам, передбаченим частиною першою цієї статті.

Згідно з ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у виді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як, до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

Відповідно до ч.1 ст.194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

При вирішенні клопотання прокурора про продовження обвинуваченому раніше застосованого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд враховує вимоги ч. 2 ст. 177 КПК України, відповідно до якої підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснювати дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.

Відповідно до ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках та за встановленою процедурою.

Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, а саме рішення у справі «Ілійков проти Болгарії» від 26.07.2001 року зазначено, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування». А у рішеннях у справах «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року, «Ілійков проти Болгарії», «Тейс проти Румунії» ЄСПЛ неодноразово зазначав, що тяжкість покарання, якому може бути підданий підозрюваний, можна розглядати як обставину, що може спонукати його до втечі.

У даній справі, суд виходить з того, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 301-1 КК України, який у відповідності до ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином.

Злочин інкримінований обвинуваченому має високий ступінь суспільної небезпеки, тому, усвідомлюючи невідворотність покарання, яке може бути йому призначено судом у випадку визнання винуватим у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, обвинувачений може вживати заходів, спрямованих на переховування від суду. При цьому ризик втечі може бути розцінений ним як менш небезпечне діяння ніж покарання та процедура його виконання, що вже саме по собі можеспонукати людину до вчинення дій, спрямованих на ухилення від кримінальної відповідальності.

Необхідно зауважити, що позиція суду ґрунтується на принципі презумпції невинуватості та не ставить за мету передбачити можливе покарання за інкримінований обвинуваченому злочин.

Також судом враховується, що ОСОБА_6 характеризується відсутністю міцних соціальних зв`язків, роботи та стримуючих факторів, які б вказували на те, що ним не будуть вживатися перешкоди щодо цього кримінального провадження. Крім того, обвинувачений зареєстрований в Одеській області, до затримання мешкав у м. Новомосковську Дніпропетровської області, що є віддаленим від м. Дніпра, отже, обвинувачений ОСОБА_6 характеризується відсутністю стимулюючих факторів та міцних соціальних зв`язків, які б могли утримати його від залишення місця проживання з метою ухилення від суду.

Отже, суд уважає, що ризик переховування від суду з боку обвинуваченого з метою уникнення кримінальної відповідальності на даний час існує та своєї актуальності не втратив.

Щодо ризику, передбаченого п. 2 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд виходить з того, що обвинувачений, у разі застосування більш м`якого запобіжного заходу, може знищити, сховати або спотворити будь-яку з речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення.

Аналізуючи наявність ризику впливу на малолітнього потерпілого та свідків, суд виходить з того, що на даний час кримінальне провадження перебуває на стадії судового розгляду, а саме дослідження письмових доказів. Тому, перебуваючи на свободі, та під загрозою можливого застосування тяжкого покарання, у разі визнання винуватим у вчиненні інкримінованого злочину, що є вагомим психологічним фактором, обвинувачений може впливати на малолітнього потерпілого, свідків, які не допитані в судовому засіданні. При встановленні ризику впливу на малолітнього потерпілого та свідків судом ураховується встановлена КПК процедура отримання показань від осіб, які є потерпілими та свідками у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК).

Згідно ч. 4 ст. 95 КПК суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового розгляду, або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, а тому ризик впливу на потерпілого, свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від зазначених осіб та дослідження їх судом.

Суд звертає увагу на малолітній вік потерпілого та відповідно можливість в обвинуваченого ОСОБА_6 вибудувати рівень довіри, завдяки якому, він може спонукати потерпілого надати свідчення на його користь.

Щодо існування ризику перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином слід ураховувати мету, спосіб, обстановку кримінального правопорушення у вчиненні, якого обвинувачується ОСОБА_6 , а саме обвинувачений може створити штучні докази своєї невинуватості, а ураховуючи, що вчинення кримінальних правопорушень здійснено за допомогою мережі Інтернет, соціальних мереж для спілкування, маючи можливість вільного доступу до цих мереж обвинувачений матиме можливість створення штучних обставин вчинення кримінального правопорушення іншими особами. Окрім того, також слід враховувати, що в умовах воєнного стану, який оголошено по всій території України, обвинувачений, який не працює, може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.

Оцінюючи ризик вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення, суд виходить з того, що ОСОБА_6 не працював, тобто характеризуються відсутністю постійного, законного джерела доходу, отже наявний ризик вчинення ним інших кримінальних правопорушень або продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.

У сукупності наведені обставини свідчать про наявність ризиків втечі з метою ухилення від кримінальної відповідальності, знищення, сховання або спотворення будь-якої з речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, впливу на потерпілого та свідків, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, а також вчинення інших кримінальних правопорушень.

Слід звернути увагу, що зміна запобіжного заходу обвинуваченому можлива у разі появи нових істотних обставин або якщо подальше застосування такого запобіжного заходу втратило свою необхідність. У даному судовому засіданні стороною захисту існування обґрунтованих прокурором ризиків не оспорювалось, однак вказано на можливість запобігання існуючим ризикам шляхом застосування до обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, що за своєю суттю є власною оцінкою сторони захисту, та не може бути, з урахуванням наведених обставин, підставою для зміни запобіжного заходу на домашній арешт.

За висновком суду, ураховуючи високу інтенсивність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, зміна обвинуваченому запобіжного заходу на більш м`який у вигляді домашнього арешту, не забезпечить його належної процесуальної поведінки та виконання покладених процесуальних обов`язків, а тому не буде дієвим у даному провадженні. Відтак клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу на більш м`який у вигляді домашнього арешту задоволенню не підлягає.

Розглядаючи клопотання сторони захисту про зменшення розміру застави, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

В ухвалі слідчого судді, суду зазначаються, які обов`язки з передбачених статтею 194 цього Кодексу будуть покладені на підозрюваного, обвинуваченого у разі внесення застави, наслідки їх невиконання, обґрунтовується обраний розмір застави, а також можливість її застосування, якщо таке рішення прийнято у кримінальному провадженні, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України, щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину розмір застави визначається у межах від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частиною 5 ст. 182 КПК України, передбачено, що у виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов`язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.

ОСОБА_6 обвинувачуються у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, ураховуючи обставини кримінального правопорушення, майновий стан обвинуваченого, дані про нього, ризики кримінального провадження, суд доходить висновку, що застава раніше визначеному розмірі є такою, що достатньою мірою може гарантувати виконання покладених на нього процесуальних обов`язків та забезпечить його належну поведінку у кримінальному провадженні. Також, визначений у даному кримінальному провадженні розмір застави є достатнім і прийнятним з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати кримінальному провадженню.

З огляду на викладене, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання сторони захисту про зменшення розміру застави.

Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення клопотання прокурора та продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відповідно до ч. 1 ст. 197 КПК України на 60 днів з визначенням застави в розмірі 429 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з покладенням у відповідності до ст. 194 КПК України певних обов`язків.

На підставі викладеного, керуючись статтями 110, 176-178, 183, 193-194, 197, 331, 369- 372, 376, 392-393 КПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_6 задовольнити.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів до 09 травня 2026 року включно.

Визначити відносно обвинуваченого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , заставу в кримінальному провадженні у розмірі 429 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, тобто у розмірі 1299012 гривень.

У випадку внесення обвинуваченим ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , встановленої застави у розмірі 1299012 гривень, уважати, що до нього обрано запобіжний захід у вигляді застави.

У разі внесення застави зобов`язати обвинуваченого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , строком до 09 травня 2026 року виконувати наступні обов`язки: прибувати до прокурора або суду із встановленою періодичністю; не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває без дозволу прокурора або суду; повідомляти прокурора або суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи.

Роз`яснити обвинуваченому ОСОБА_6 , що в разі невиконання покладених на нього обов`язків, застава звертається в дохід держави, а до нього для забезпечення виконання визначених законом обов`язків, може бути застосовано інший запобіжний захід.

У задоволенні клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу на більш м`який або зменшення розміру застави відмовити.

Контроль за виконанням ухвали суду покласти на прокурора.

Копію ухвали направити до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)» для виконання.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Повний текст ухвали складено 13.03.2026

Суддя ОСОБА_1