Ухвала суду № 134794647, 09.03.2026, Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 212/1996/25

1-кп/212/197/26

У Х В А Л А

09 березня 2026 року м. Кривий Ріг

Покровський районний суд міста Кривого Рогу у складі: головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , за участі прокурора ОСОБА_3 , представник потерпілих адвоката ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_5 , захисника ОСОБА_6 , розглянувши в режимі відеоконференції, у відкритому судовому засіданні, в залі суду м. Кривого Рогу кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024052150001229 від 12 грудня 2024 року по обвинуваченню ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України,

В С Т А Н О В И В:

В провадженні суду перебуває вищезазначене кримінальне провадження, у якому стосовно обвинуваченого під час досудового розслідування обрано запобіжний захід - тримання під вартою.

27 лютого 2026 року прокурор ОСОБА_3 подав до суду письмове клопотання, яке підтримав у судовому засіданні 09.03.2026, про продовження у відношенні обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення розміру застави. В обґрунтування клопотання зазначив, що на даний час існують ризики, які були встановлені під час обрання, продовження запобіжного заходу. Так, ОСОБА_5 , знаходячись на волі зможе переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, а також є ризик вчинення іншого кримінального правопорушення. Заперечив проти визначення альтернативного заходу у виді застави посилаючись на п. 2 ч. ч. 4 ст. 183 КПК України.

Представник потерпілих ОСОБА_4 в судовому засіданні підтримав клопотання прокурора.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_6 заперечив проти клопотання прокурора, зазначив, що ОСОБА_5 тривалий час перебуває під вартою, не має наміру переховуватися від суду, не бажає перешкоджати встановленню об`єктивної істини у справі та незаконно впливати на свідків, має міцні соціальні зв`язки. Зазначив, що у разі продовження запобіжного заходу його підзахисному суд має визначити розмір застави, який повинен бути реальним, в межах передбачених відповідною статтею КПК України. Вважав, що не визначення альтернативного запобіжного заходу не відповідає засадам кримінального судочинства та практиці ЄСПЛ.

Обвинувачений ОСОБА_5 підтримав думку свого захисника, пояснив, що у нього є сім`я, і він бажає повернутися на військову службу.

Заслухавши думку учасників судового провадження, суд дійшов такого висновку.

Ухвалою суду від 14 січня 2026 року обвинуваченому продовжений запобіжний захід у виді тримання під вартою по 14 березня 2026 року включно.

Відповідно до ст. 331 КПК України до спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про продовження /зміну/ запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставин, які свідчать про: наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачений ст. 177 КПК України, і на які вказує прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам зазначених прокурором.

При вирішенні питання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд враховує вимоги ст. 177 КПК України, згідно з якою підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, зокрема переховуватися від органів суду; незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінального провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню інших чином; вчинити інше кримінальне правопорушення.

Крім того, судом враховуються обставини, передбачені ст. 178 КПК України, зокрема тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується; вік та стан здоров`я обвинуваченого; міцність його соціальних зв`язків; наявність постійного місця роботи або навчання; наявність судимостей.

Так, ОСОБА_5 є військовослужбовцем, одружений, має на утриманні двох малолітніх дітей - сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дочку ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , має зареєстроване місце проживання, раніше судимий, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення в період іспитового строку.

ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину за ч. 1 ст. 115 КК України, за яке передбачене покарання до 15 років позбавлення волі, що в сукупності з вищенаведеними обставинами, які характеризують обвинуваченого, вказує про суспільну небезпеку як самого діяння, так і особи, яка обвинувачується у його вчиненні.

Відомості, що дають підстави обґрунтовано підозрювати ОСОБА_5 у вчиненні інкримінуємого йому злочину наведені прокурором у клопотанні із посиланням на відповідні матеріали досудового розслідування.

У клопотанні прокурор посилається на те, що на теперішній час існують ризики переховування обвинуваченого від суду, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, вчинення ним інших кримінальних правопорушень, а також ризик незаконного впливу ним на свідків, і саме ці ризики були підставою для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м`якими запобіжними заходами, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особи підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв`язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв`язків).

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Слідчий суддя, суд оцінюючи вірогідність такої поведінки підозрюваного/обвинуваченого має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи. При цьому КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний/обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

В обґрунтування наявності ризику переховування обвинуваченого від суду прокурор зазначає, що обвинувачений обґрунтовано обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, і ці обставини можуть свідчити про наявність ризику переховування обвинуваченого від суду та відбування покарання у разі визнання його винуватим.

При цьому, суд зважає на практику ЄСПЛ, відповідно до якої тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту, зокрема у своєму рішенні у справі «Ілійков проти Болгарії» ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Ризик вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення прокурором обґрунтований тим, що він раніше судимий, обґрунтовано обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення в період іспитового строку, що свідчить про його схильність до протиправної діяльності.

Відомості про притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності вказують на кримінальну спрямованість поведінки обвинуваченого, який двічі притягувався до кримінальної відповідальності, і на теперішній час обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину у період іспитового строку, та схильність останнього до вчинення кримінальних правопорушень.

Серйозність покарання є вагомою обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).

Разом з тим, суд вважає недоведеним прокурором існування ризиків, передбачених п. 3, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме незаконного впливу на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином.

Так стороною обвинувачення не наведені жодні підстави, які б свідчили про ймовірність знищення обвинуваченим документів, що мають значення для кримінального провадження, а також вчинити самокалічення або симулювання хвороби, підробивши для цього документи.

В обґрунтування ризику незаконного впливу з боку обвинуваченого на свідків зазначено, що обвинувачений проходить військову службу в одній частині зі свідками вчиненого кримінального правопорушення, що фактично створить умови для здійснення впливу на свідків, у тому числі шляхом залякування та здійснення стосовно останніх насильницьких дій та можливістю погрози застосування насильства до начальника.

Оцінюючи можливість впливу на свідків, суд виходить із передбаченої КПК України процедури отримання свідчень у кримінальному провадженні, а саме на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини перша та друга статті 23 КПК України). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на свідченнях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею.

При цьому, суд враховує позицію прокурора щодо зменшення обсягу дослідження доказів обвинувачення в частині допиту свідків, а також те, що свідки обвинувачення, про допит яких клопоче прокурор, були допитані в порядку ст. 225 КПК України.

Вказане у достатній мірі свідчить про суттєву низькість ризику незаконного впливу зі сторони обвинуваченого на свідків з метою зміни чи відмови від раніше наданих ними показань.

Відповідно до частини першої статті 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

Вирішуючи питання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд враховує вимоги статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; правову позицію ЄСПЛ у рішенні у справі «Харченко проти України», відповідно до якої тривале тримання під вартою без визначення в рішенні суду відповідних підстав є несумісним з принципом захисту від свавілля.

Отже, на підставі викладеного суд, виходячи з положень статей 5, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та вимог частини першої статті 197 КПК України, дійшов висновку, що обраний відносно обвинуваченого запобіжний захід відповідає характеру і тяжкості діяння, яке йому інкримінується, а разом з іншим, допомагає уникнути ризиків, існування яких доведено, і які є реальними, а саме ризики переховування, вчинення іншого кримінального правопорушення, тому суд приходить до висновку про доцільність продовження строку тримання під вартою обвинуваченого строком на 60 днів.

Будь-яких інших обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого, на даному етапі кримінального провадження, а також які мають значення при вирішенні питання щодо запобіжного заходу обвинуваченому та які не існували і не розглядались на час обрання та продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, у судовому засіданні не встановлено.

Задовольняючи клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд відповідно до ст. 182, 183 КПК України вважає за необхідне визначити обвинуваченому заставу, розмір якої відповідно визначається з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу.

У своєму рішенні у справі «Пірузян проти Арменії» ЄСПЛ зазначив, щозгідно з пунктом 3 статті 5 органи влади, приймаючи рішення про звільнення або взяття під варту особи, зобов`язані розглянути альтернативні заходи для забезпечення її явки під час судового провадження. Так, ця стаття передбачає не лише право на «розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження», але й те, що «звільнення може бути обумовлене гарантіями з`явитися на судове засідання». Суд далі зазначає, що він раніше визнавав порушення пункту 3 статті 5 у низці справ, у яких клопотання про заставу відхилялося автоматично в силу закону.

У всіх випадках, коли ризику ухилення обвинуваченого від слідства можна запобігти за допомогою застави чи інших запобіжних заходів, обвинуваченого має бути звільнено і в таких випадках національні органи завжди мають належним чином досліджувати можливість застосування таких альтернативних запобіжних заходів (рішення у справі «Буров проти України»).

Відповідно до ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу.

Згідно з п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави визначається у межах, щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Суд звертає увагу, що положення КПК та практика ЄСПЛ орієнтують на такі критерії, які слід врахувати при визначені розміру застави: обставини кримінального правопорушення; особливий характер справи; майновий стан підозрюваного/обвинуваченого; його сімейний стан, у тому числі матеріальне становище близьких осіб; дані про особу підозрюваного/обвинуваченого; встановлені ризики, передбачених статтею 177 КПК; «професійне середовище» обвинуваченого; помірність обраного розміру застави та можливість її виконання тощо.

Застава в жодному разі не виконує функції покарання особи або ж відшкодування збитків, обрання цього заходу не означає доведення її вини, натомість її розмір повинен бути таким, щоб загроза її втрати утримувала б підозрюваного від намірів та спроб порушити покладені на нього обов`язки, а з іншого, не має бути таким, щоб через очевидну неможливість виконання умов цього запобіжного заходу це фактично призвело б до подальшого його ув`язнення, яке в такому випадку перетворилося б на безальтернативне.

У рішенні у справі «Істоміна проти України» від 13.01.2022 (заява 23312/15) Суд вважав, що, зосереджуючись на розмірі шкоди, не здійснивши ретельної оцінки всіх відповідних факторів, у тому числі її спроможність сплатити визначений розмір застави, і відсутність задовільного пояснення, чому застава була визначена у такому надзвичайно великому розмірі, національні суди не дотрималися зобов`язання навести відповідне та достатнє обґрунтування для своїх рішень про визначення розміру застави, як вимагає пункт 3 статті 5 Конвенції.

Таким чином, з урахуванням обставин вчинення кримінального правопорушення, у якому обвинувачується ОСОБА_5 , тяжкість злочину, з урахуванням особи обвинуваченого, його майнового стану, достатнім розміром застави для забезпечення завдань кримінального провадження може бути сума у виді 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 665 600 гривень.

Окрім цього, застосовуючи щодо підозрюваного альтернативний запобіжний захід у вигляді застави, який може бути внесений в будь-який момент протягом дії ухвали як самим обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою, суд вважає за необхідне покласти на обвинуваченого обов`язки відповідно до ч. 5 ст. 194 КПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст. 177, 182, 183, 194, 331, 376 КПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою задовольнити частково.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів, тобто по 07 травня 2026 року включно.

Визначити ОСОБА_5 заставу у розмірі 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 665 600 гривень, яка може бути внесена в будь-який момент протягом дії ухвали як самим обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області: отримувач Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, код ЄДРПОУ 26239738, рахунок UA158201720355229002000017442, відкритий в ДКСУ м. Київ (МФО 820172 ).

У разі внесення застави та звільнення обвинуваченого ОСОБА_5 покласти на нього, такі обов`язки:

1)з`являтися за викликом Покровського районного суду міста Кривого Рогу для участі в судових засіданнях, а в разі неможливості з`явитися з поважних причин - завчасно повідомити про це суд;

2)не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу прокурора або суду;

3)повідомляти суд про зміну свого місця проживання, роботи;

4)утримуватись від спілкування з потерпілими, свідками у кримінальному провадженні;

5)здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право виїзду з України і в`їзду в Україну (за наявності);

6)не виїжджати за межі України.

У разі внесення застави та з моменту звільнення з під варти, обвинувачений вважається таким, до якого застосований запобіжний захід у виді застави.

Копію ухвали вручити сторонам кримінального провадження, направити уповноваженій особі за місцем ув`язнення обвинуваченого.

Ухвала в частині продовження строку тримання під вартою може бути оскаржена безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення. Подання апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції, не зупиняє судовий розгляд у суді першої інстанції.

Суддя ОСОБА_1