Ухвала суду № 134793563, 13.03.2026, Хортицький районний суд м. Запоріжжя

13.03.2026

Провадження № 2/337/1445/2026

ЄУН № 317/766/26

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.03.2026 року суддя Хортицького районного суду м. Запоріжжя Кучерук І.Г., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Запорізького відділу державної виконавчої служби у Запорізькому районі Запорізької області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, третя особа: Приватний виконавець виконавчого округу Запорізької області Коцинян Меружан Оганесович, про зняття арешту з майнових активів фізичної особи,

в с т а н о в и в:

Представниця позивачки ОСОБА_1 адвокат Погосян М.А. звернулась до Запорізького районного суду Запорізької області із позовом до Запорізького відділу державної виконавчої служби у Запорізькому районі Запорізької області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, третя особа: Приватний виконавець виконавчого округу Запорізької області Коцинян Меружан Оганесович, про зняття арешту з майнових активів фізичної особи у якому просить суд зняти арешт з майна та з усіх рахунків, що належать боржнику - ОСОБА_1 , який накладений в рамках ВП № 41834878 постановою від 11.01.2014 року ВДВС Запорізького РУЮ.

На підставі ухвали Запорізького районного суду Запорізької області від 13.02.2026 року матеріали справи передані за підсудністю до Хортицького районного суду м. Запоріжжя.

Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суддею встановлено наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Під час виконання судових рішень учасники справи мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

В порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Так, відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника) (частини друга ст.451 ЦПК України).

У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».

Частиною першою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» закріплено порядок вирішення спорів, що виникають під час виконання судових рішень, захисту прав особи, яка не є боржником у виконавчому провадженні, у зв`язку з накладенням арешту на майно. У разі виникнення такого спору належним способом захисту прав особи є саме звернення до суду з позовом про зняття з арешту з майна.

Як вбачається з матеріалів, долучених до позовної заяви, на примусовому виконанні у Запорізькому відділі державної виконавчої служби у Запорізькому районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) перебувало виконавче провадження № 41834873 з примусового виконання виконавчого листа від 20.11.2013 №0810/5316/2012, виданого Запорізьким районним судом Запорізької області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «РОДОВІД БАНК» 131127,81 грн. (Дата відкриття - 03.02.2014). 11.02.2014 у межах ВП № 41834878 винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. 24.02.2014 у межах ВП № 41834878 винесено постанову про закінчення ВП п. 10 ч.1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» (за редакцією, що діяла на той час) - направлення ВД за належністю до іншого відділу ДВС. Відповідно до АСВП на примусовому виконанні виконавчі провадження щодо ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 у Відділі не перебувають.

Отже, встановлено, що позивачка була боржником у виконавчому провадженні, у рамках якого накладено арешт на належне їй майно, тому вона не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законодавством України у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме, оскарження боржником дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

Згідно зі ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів. Зокрема, п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України визначено способом захисту цивільних прав та інтересів судом визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Таким чином, закон визначає ефективний та належний спосіб захисту порушеного права та інтересу особи - боржника внаслідок наявності обтяжень, накладених державним виконавцем на його майно в межах виконавчого провадження - оскарження рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

Відповідно до приписів п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

На підставі наведеного, з огляду на те, що порушені права ОСОБА_1 не підлягають захисту у порядку позовного провадження, у відкритті провадження слід відмовити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України.

Подібні за змістом висновки містяться у пункті 24 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 658/715/16-ц, в постанові Верховного Суду від 23.12.2020 року № 554/7908/17-ц, в постанові Верховного Суду від 01.12.2021 року у справі №201/6484/20, в постанові Верховного Суду від 19.01.2022 року у справі № 577/4541/20, в постанові Верховного Суду від 17.02.2025 року у справі № 295/6687/24.

Згідно з ч. 4, 5 ст. 186 ЦПК України ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі може бути оскаржено. Відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

Керуючись ст. 186, 353, 354 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у відкритті провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Запорізького відділу державної виконавчої служби у Запорізькому районі Запорізької області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, третя особа: Приватний виконавець виконавчого округу Запорізької області Коцинян Меружан Оганесович, про зняття арешту з майнових активів фізичної особи.

Роз`яснити право звернення до суду у порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

Ухвала може бути оскаржена до Запорізького апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя: І.Г. Кучерук