Рішення № 134787756, 11.03.2026, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/19720/25

Провадження № 2/638/3283/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

11 березня 2026 року м. Харків

Шевченківський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Щепіхіної В. В.,

за участю секретаря судового засіданя Старини С. К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харків в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» звернулось до Шевченківського районного суду м. Харкова з позовною заявою про стягнення зі ОСОБА_1 заборгованості за договором позики № 6853628 в розмірі 20 595,00 грн, з яких: 5 000,00 грн сума заборгованості за основною сумою боргу, 8 750,00 грн сума заборгованості за процентами за користування позикою, 6 845,00 грн сума заборгованості за процентами на прострочену заборгованість та судових витрат у розмірі 3 028,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 30.01.2024 року між ТОВ «Маніфою» та ОСОБА_1 укладено договір позики № 6853628. 11.01.2024 року між ТОВ «Маніфою» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено договір факторингу № 11-01/2024, відповідно до якого ТОВ «Маніфою» передало ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів», а ТОВ «ФК «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» прийняло належні ТОВ «Маніфою» права вимоги до боржників за кредитними договорами, вказаними в реєстрі боржників. З моменту отримання права вимоги до відповідача, позивачем не здійснювалося нарахування жодних штрафних санкцій. Однак, відповідач не здійснив жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ні на рахунки позивача, ні на рахунки попереднього кредитора. Посилаючись на вказані обставини, позивач просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова від 20.10.2025 року відкрито провадження в цивільній справі, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Представник позивача, будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився, в позовній заяві зазначив про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» не заперечує проти заочного розгляду справи, а також просить розглянути справу без його участі на підставі доказів, що містяться в матеріалах справи.

Відповідач, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, в судові засідання не з`явився, про наявність поважних причин своєї неявки в суд не повідомив, заяви про відкладення судового засідання відповідач не надав, відзиву на позов не направив.

Оскільки позивач не заперечував проти заочного вирішення справи, а відповідач по справі був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, не з`явився до суду та не повідомив про поважність такої неявки, відзиву на позов не направив, суд постановив проводити заочний розгляд справи на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

На підставі частини 2 статті 247 ЦПК України у зв`язку з неявкою всіх учасників справи, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Згідно з ч. 4 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, з`ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для вирішення справи по суті, встановив наступне.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори (пункт 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України).

В матеріалах справи міститься договір позики № 6853628 від 30.01.2024 року, укладений між ТОВ «Маніфою» та ОСОБА_1 , відповідно до умов якого відповідачу було надано позику на суму 5 000,00 грн загальним строком на 80 днів до 19.04.2024 року; дата надання позики 30.01.2024 року.

Згідно з п. 2.4.1 Договору акційна процентна ставка, фіксована: 0,01000% на день застосовується протягом першого розрахункового періоду у разі наявності акційних пропозицій та діє лише за умови дотримання позичальником умов оплати заборгованості за цією ставкою відповідно до п. 3.1.1 цього Договору.

Відповідно до п. 2.4.2 Договору базова процентна ставка, фіксована: 2,50000% на день застосоувється протягом першого першого розрахункового періоду відповідно до п. 3.1.2 цього Договору, а також у разі продовження строку позики протягом першого розрахункового періоду згідно з умовами відповідної Додаткової угоди, укладеної сторонами цього Договору.

У пункті 2.4.3 Договору вказано, що основна процентна ставка, фіксована: 2.50000% на день застосовується протягом усього строку позики, окрім першого розрахункового періоду. Особливості нарахування процентів за основною процентною ставкою визначено Розділом 3 цього Договору.

Згідно з 2.5 Договору позика надається позичальнику в день підписання сторонами Договору позики шляхом безготівкового перерахування на рахунок Позичальника за номером електронного платіжного засобу (банківської картки) НОМЕР_1 , зареєстрованого позичальником для цієї цілі в Особистому кабінеті.

Пунктом 2.7 Договору визначено, що розмір процентних ставок, визначених п. 2.4 цього Договору є фіксованим та не може бути змінено позикодавцем в односторонному порядку.

Відповідно до п. 9.1 Договору, договір позики укладається в ІТС позикодавця в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію» шляхом попереднього розміщення позикодавцем в особистому кабінеті позичальника Договору позики для вивчення та прийняття його умов позичальником шляхом введення одноразового ідентифікатора з метою підписання запропонованого позикодавцем Договору у відповідне поле.

Матеріали справи містять Розрахунок за Договором позики № 6853628 від 30.01.2024 року, який підписаний відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором (Додаток № 1).

Також, 30.01.2024 року відповідачем було підписано Паспорт позики, який містить основні умови надання коштів у позику з урахуванням побажань споживача, інформацію щодо орієнтовної реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості позики для споживача, порядок повернення позики.

Крім того, 28.02.2024 року між ТОВ «Маніфою» та ОСОБА_1 укладено Додаткову угоду № 1 до Договору, яка підписана відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором «g68163», відповідно до умов якої загальний строк користування позикою до 18.05.2024 року (80 днів). Дата повернення позики 18.05.2024 року.

У пункті 4 Додаткової угоди сторони підтвердили, що користування позикою за цією угодою здійснюється без змін умов надання позики за Договором позики.

Відповідно до п. 3 Додаткової угоди проценти за користування позикою нараховуються згідно з Розрахунком, затвердженим сторонами при укладення цієї Додаткової угоди щодо продовження строку позики, що є її невід`ємною частиною Додаток № 1.

Матеріали справи містять Розрахунок за Додатковою угодою № 1 від 28.02.2024 року, який підписаний відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором «g68163» (Додаток № 1).

За змістом статей 626, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

З матеріалів справи вбачається, що кредитний договір між сторонами був укладений в електронній формі.

Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.

В статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Враховуючи положення частини 1 статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов`язкові реквізити документа.

Також, відповідно до частин 1, 2 статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

З урахуванням викладеного, лише наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» (у редакції чинній на момент укладення кредитного договору) оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».

Нормою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Також, приписами статті 12 цього закону передбачено поняття «підпис у сфері електронної комерції». Так, якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 12.01.2021 у справі №524/5556/19, до аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18 (провадження № 61-8449св19); від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19 (провадження № 61-7203св20).

Зазначений договір є публічним договором приєднання.

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку ТОВ «Маніфою»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються товариством, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим товариство має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

У рішенні від 11.07.2013 року №7-рп/2013 Конституційний Суд України вказав, що умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.

Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Виходячи з наведених норм чинного законодавства, договір, в тому числі і кредитний, може бути укладений шляхом приєднання до запропонованих умов однією із сторін оформлений у формулярах або інших стандартних формах.

Матеріали справи містять докази того, що при підписанні кредитного договору ОСОБА_1 було використано підпис одноразовим ідентифікатором.

Разом з тим, ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» не надало суду належних та допустимих доказів надсилання відповідачу електронного повідомлення на укладання електронного договору, вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, реєстрації, створення особистого кабінету та проведення ідентифікації відповідачки при вході в особистий кабінет, в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина першастатті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

З копії листа ТОВ «ФК «Контрактовий дім» від 13.11.2024 року № 7/6335, адресованого ТОВ «Маніфою», вбачається, що 30.01.2024 року о 12:54 був здійснений успішний переказ на картку - НОМЕР_1 ; сума 5000 грн; ID платежу 1358337394.

Суд вказує, що зазначена копія листа ТОВ «ФК «Контрактовий дім» не є належним доказом, який підтверджує здійснення фінансової операції щодо переказу грошових коштів, а лише підтверджує проведення платежу в системі на підставі договору з Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК «Контрактовий Дім».

В матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують факт належності відповідачу платіжної картки, а також підтвердження зарахування грошових коштів саме на картку ОСОБА_1 .

За правилами ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з вказаною нормою Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо, безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з пунктом 62 розділу IV Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого Постановою Правління НБУ від 04 липня 2018 року № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

У постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18, касаційний суд зазначив, що виписка по картковому рахунку, що міститься в матеріалах справи, може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами.

Позивачем не надано до суду банківської виписки з рахунку позичальника, що підтверджує рух коштів за конкретним банківським рахунком, вміщує записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.

Розрахунок заборгованості, на який посилається позивач, не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, а отже не є належним доказом існування боргу.

З урахуванням того, що у наданих до позовної заяви матеріалах відсутні виписки з особового рахунку відповідача та про рух коштів суд вважає, що позивач не довів належними та допустимими доказами факт наявності у відповідача заборгованості у розмірі, вказаному у розрахунку, як про це зазначає позивач. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц.

Згідно з положеннями пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

11.01.2024 року між ТОВ «Маніфою» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу № 11-01/2024, відповідно до умов якого фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов`язання, плату за кредитом, неустойкою та/або процентами за порушення грошового зобов`язання та іншими платежами згідно кредитних договорів, право на одержання яких належить клієнту. Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші зазначені у відповідних реєстрах боржників, які формуються згідно з Додатку № 1 та є невід`ємною частиною договору.

У п. 1.2. Договору факторингу сторони погодили, що перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами Акту прийому-передачі реєстру боржників згідно з Додатком № 2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги.

Зі змісту Договору факторингу № 11-01/2024 від 11.01.2024 вбачається, що право вимоги переходить до нового кредитора з моменту підписання сторонами відповідного Акту прийому-передачі.

З огляду на викладене, факт передачі права вимоги позивачу за вищезазначеним договором підтверджений належними доказами, доданими до даної позовної заяви.

Однак, ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» не надало суду жодних первинних бухгалтерських документів на підтвердження переказу коштів на рахунок ОСОБА_1 на підставі договору позики № 6853628 від 30.01.2024 року, а також документів, які б надавали можливість ідентифікувати належність відповідних рахунків відповідачу. Також, з клопотаннями про витребування доказів позивач до суду не звертався.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором не доведені та задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї (частини перша та друга статті 14 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1, 7 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частиною 2 статті 43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до статті 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

В позовній заяві відсутнє зазначення про неможливість надання будь-якого доказу під час подання позовної заяви.

За вимогами статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

Гарантіями реалізації принципу змагальності є відповідальність за неподання доказів до суду.

Частиною 8 статті 83 ЦПК України визначено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Положеннями статті 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З урахуванням викладеного та того, що позивачем не надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог в частині виникнення обов`язку у ОСОБА_1 щодо сплати заборгованості за кредитним договором, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги не підлягають задоволенню, підстав для розподілу судових витрат, понесених позивачем у зв`язку з розглядом справи, немає.

Керуючись ст.ст. 525, 526, 530, 610, 612, 634, 1049, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст.12, 81, 83, 141, 264, 265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення відповідачу необхідно подати протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя В. В. Щепіхіна