Ухвала суду № 134787451, 22.01.2026, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 202/11839/25

Провадження № 1-кс/202/478/2026

ІНДУСТРІАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ДНІПРА

У Х В А Л А

22 січня 2026 року м. Дніпро

Слідчий суддя Індустріального районного суду міста Дніпра ОСОБА_1 за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , підозрюваного ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 , розглянувши в судовому засіданні клопотання прокурора - заступника керівника Дніпровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_6 про арешт майна у кримінальному провадженні № 12025040000000835 від 04.09.2025,

У С Т А Н О В И В:

Прокурор - заступника керівника Дніпровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_6 звернувся з клопотанням, в якому просить накласти арешт на вилучений під час обшуку за місцем мешкання ОСОБА_4 за адресою АДРЕСА_1 а мобільний телефон марки «One plus 9 RT 5G», модель МТ2111, чорного кольору, з сім-картою мобільного оператора №1 НОМЕР_1 , №2 НОМЕР_2 , imei1: НОМЕР_3 ; imei 2: НОМЕР_4 , шляхом заборони володіння, розпорядження та користування вказаним майном.

В обґрунтування свого клопотання прокурор посилається на те, що СУ ГУНП в Дніпропетровській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12025040000000835 від 04.09.2025 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 369-2, ч. 3 ст. 369, ч. 3 ст. 368, ч. 1 ст. 354, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 362 КК України, зокрема за фактом внесення службовою особою завідомо неправдивих відомостей до офіційних документів - картки обстеження та медичного огляду щодо стану здоров`я ОСОБА_7 , вчинене за попередньою змовою групою осіб.

Під час досудового розслідування установлено, що до цього кримінального правопорушення причетний ОСОБА_4 .

13 січня 2026 року на підставі ухвали слідчого судді проведений обшук за місцем мешкання ОСОБА_4 , а саме за адресою: АДРЕСА_1 , де виявлено та вилучено вищевказаний мобільний телефон із сім-картками, який постановою слідчого від 13.01.2026 року визнано речовими доказами.

Прокурор вважає, що вилучений мобільний телефон із сім-картами має значення для досудового розслідування, так як може містити інформацію щодо всіх осіб, причетних до кримінального правопорушення, зокрема щодо співучасті з іншим підозрюваним ОСОБА_8 та працівниками ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Прокурор вважає, що у разі не накладення арешту на вилучені речі та документи існує ризик приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, передачі чи відчуження.

Отже, з метою забезпечення збереження речових доказів прокурор просить накласти арешт на вилучене майно.

Прокурор ОСОБА_3 , який входить до групи прокурорів, у судовому засіданні вказане клопотання підтримав.

Підозрюваний ОСОБА_4 та його захисник ОСОБА_5 заперечували проти задоволення клопотання, зазначивши, що мобільний телефон було придбано 29.12.2025 року, після вилучення у нього в межах цього ж кримінального провадження попереднього телефону, а тому наявна в ньому інформація не має відношення до події кримінального правопорушення, яка мала місце в листопаді 2025 року, у зв`язку з чим просили відмовити в задоволенні клопотання та повернути майно.

Слідчий суддя, дослідивши матеріали клопотання, приходить до висновку, що клопотання прокурора не підлягає задоволенню виходячи з наступного:

Слідчим суддею установлено, що СУ ГУНП в Дніпропетровській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12025040000000835 від 04.09.2025 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 369-2, ч. 3 ст. 369, ч. 3 ст. 368, ч. 1 ст. 354, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 362 КК України.

13 січня 2026 року в цьому кримінальному провадженні на підставі ухвали слідчого судді був проведений обшук за місцем мешкання ОСОБА_9 за адресою: АДРЕСА_1 , під час якого вилучений мобільний телефон марки «One plus 9 RT 5G», модель МТ2111, чорного кольору, з сім-картою мобільного оператора №1 НОМЕР_1 , №2 НОМЕР_2 , imei1: НОМЕР_3 ; imei 2: НОМЕР_4 .

Постановою слідчого від 13.01.2026 року вилучене майно визнано речовим доказом.

При вирішенні питання про арешт цього майна слідчий суддя керується тим, що за змістом частини першої статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Згідно з частиною другої статті 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Частиною 1 статті 173 КПК України визначено, що слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

Згідно з частиною 2 статті 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні; наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність; можливість спеціальної конфіскації майна; розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою; розумність та співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

При цьому статтею 131 КПК України передбачено, що заходи забезпечення кримінального провадження, до яких у тому числі належить арешт майна, застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.

Відповідно до частини третьою статті 132 КПК України не допускається застосування заходів забезпечення кримінального провадження, якщо слідчий, прокурор не доведе, що:

1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження;

2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора;

3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини має існувати розумна пропорційність між заходами і метою, заради якої їх застосовано (рішення у справі «Літґоу та інші проти Сполученого Королівства»). Справедливий баланс має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе «індивідуальний і надмірний тягар» (рішення у справі «Брумареску, Трегубенко проти України»). Судам належить з`ясувати, чи дотримано справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу і вимогами захисту основних прав громадян (рішення у справах «Спорронг і Льонрот проти Швеції», «Іатрідіс проти Греції»).

Крім того, згідно з позицією Європейського суду з прав людини, викладеною у рішенні від 07.06.2007 року у справі "Смирнов проти Росії", при вирішенні питання про можливість утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку - вимогами охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.

У своєму клопотанні слідчий просить накласти арешт на вилучений під час обшуку за місцем мешкання ОСОБА_4 за адресою АДРЕСА_1 а мобільний телефон марки «One plus 9 RT 5G», модель МТ2111, чорного кольору, з сім-картою мобільного оператора №1 НОМЕР_1 , №2 НОМЕР_2 , imei1: НОМЕР_3 ; imei 2: НОМЕР_4 .

Зокрема, як зазначено прокурором у клопотанні, накладення арешту на мобільний телефон із сім-картами необхідне для збереження його як речового доказу.

Водночас слідчий суддя ураховує, що в межах даного кримінального провадження ухвалою слідчого судді від 16.12.2026 року вже було накладено арешт на мобільний телефон марки «OnePlus 9» (IMEI-1: НОМЕР_5 ), який вилучений у приміщенні КНП «Самарівська центральна міська лікарня» та належить ОСОБА_10 .

Згідно з наданими документами мобільний телефон, на який прокурор просить накласти арешт, був придбаний наприкінці грудня 2025 року.

Оцінюючи вказані обставини, слідчий суддя доходить до висновку, що оскільки майно було набуте у власність підозрюваним вже після події, яка розслідується у даному кримінальному провадженні, цей пристрій об`єктивно не міг бути використаний під час вчинення правопорушення.

Відтак доводи сторони обвинувачення, що телефон та наявна в ньому інформація можуть мати значення речового доказу, не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду клопотання, оскільки підстав вважати, що цей пристрій може містити інформацію, що має значення для досудового розслідування, немає.

Отже, стороною обвинувачення підстави для накладення арешту на вилучений мобільний телефон не доведені, такий арешт не відповідатиме завданням кримінального провадження, порушуватиме принцип справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правом особи на мирне володіння своїм майном у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

За таких обставин, у задоволенні клопотання про арешт цього майна слід відмовити.

Керуючись ст. 131-132, 170-173, 369-372 КПК України, слідчий суддя

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні клопотання прокурора про арешт майна, вилученого за місцем мешкання ОСОБА_4 , відмовити.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду протягом п`яти днів.

Слідчий суддя ОСОБА_11