Рішення № 134780988, 12.03.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 березня 2026 р. №520/28116/25

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бідонько А.В., розглянувши в місті Харкові в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області в особі Ліквідаційної комісії (вул. Жон Мироносиць, буд. 13, м. Харків, 61002, код ЄДРПОУ 08592313) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, ОСОБА_1 , з адміністративним позовом, в якому просить суд:

1. Визнати протиправними дії Головного управління МВС України в Харківській області в особі ліквідаційної комісії, щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошової компенсації за невикористані 367 (триста шістдесят сім) діб основної та додаткової відпусток за період проходження служби в органах внутрішніх справ за період 29.07.2003 по 06.11.2015 в сумі 56 730,86 грн. (п`ятдесят шість тисяч сімсот тридцять гривень 86 копійок).

2. Зобов`язати Головне управління МВС України в Харківській області в особі ліквідаційної комісії нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористані 367 (триста шістдесят сім) доби основної та додаткової відпусток за період проходження служби в органах внутрішніх справ за період 29.07.2003 по 06.11.2015, в сумі 56 730,86 грн. (п`ятдесят шість тисяч сімсот тридцять гривень 86 копійок).

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що він проходив службу в органах внутрішніх справ. В період проходження служби мав право на чергову щорічну відпустку та на додаткову оплачувану відпустку , однак у період з 29.07.2003 по 06.11.2015 року не скористався правом на їх отримання. Однак, при звільненні позивачу не було нараховано та виплачено компенсацію за невикористані дні відпусток в сумі 56 730,86 грн.

Ухвалою суду від 27.10.2025 відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 263 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та вручена відповідачу, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Представником відповідача через канцелярію суду було подано відзив на позовну заяву, в якому вказано, що відповідач проти заявленого позову заперечує з підстав його необґрунтованості та недоведеності.

Зазначає, що за 2011 рік, 2012 - 2015 роках ОСОБА_1 повністю використав чергові відпустки, що підтверджується інформацією з наданих архівних документів, а тому твердження заявника в цій частині є безпідставними. Також вказано, що до законодавства, яке діяло на момент звільнення ОСОБА_1 , грошова компенсація за невикористані відпустки за попередні роки не передбачалась.

Наведені обставини, на думку відповідача, свідчать про правомірність відмови у нарахуванні та виплати компенсації та необґрунтованість позовних вимог.

Згідно з ч.6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд зазначає, що відповідно до положень ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Отже, враховуючи вищевикладене, дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в матеріалах справи доказами.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши доводи позову, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 14.08.1998 прийнятий на службу до органів внутрішніх справ та в період часу з 29.07.2003 року проходив службу на різних посадах в ГУМВС України в Харківській області до 06.11.2015, звільнений Наказом від 06.11.2015 № 638 о/c.

Відповідно до Наказу ГУМВС України в Харківській області від 06.11.2015 № 638 о/с Позивач звільнений з органів внутрішніх справ у запас Збройних сил за пунктом 64 з Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади (установи, організації).

За твердженням позивача викладеній в позовній заяві за час проходження служби в ГУМВС України в Харківській області Позивачем не використанні 367 днів (діб) щорічної основної та додаткової відпустки.

07.02.2025 направлено адвокатський запит від 07.02.2025 №17/1- 0077-25 до Відповідача щодо надання довідки з відображенням кількості діб невикористаних Позивачем за період з 29.07.2003 по 06.11.2015 проходження служби в органах внутрішніх справах щорічної та додаткової відпусток та надання копії наказів (або витяги з них) про надання Позивачу відпусток.

Від голови ліквідаційної комісії ГУМВС України в Харківській області листом від 13.02.2025 № 90од/119/05/12-2025 отримано довідку про невикористані дні щорічних відпусток ОСОБА_1 під час проходження служби в органах внутрішніх справ України з 29.07.2003 по 06.11.2015 та витяг з наказу ГУМВС України в Харківській області щодо надання відпустки за 2012 рік.

Згідно із довідки №174впс/119-2025 інформація щодо перебування у щорічних відпустках ОСОБА_1 під час проходження служби в органах внутрішніх справ з 29.07.2003 по 06.11.2015 відсутня, окрім використання щорічної чергової відпустки за 2012 рік.

12.05.2025 представник позивача звернувся до голови ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Харківській області із заявою про нарахування та виплату грошової компенсації за всі дні невикористаної відпустки.

Відповідач листом від 23.06.2025 № Д-35/119-29/01-2025 повідомив, що для надання відповіді ліквідаційною комісією направлені запити до відповідних підрозділів. Після отримання інформації, відповідь буде терміново направлена.

Не отримавши відповідь, 06.08.2025 Позивач повторно звернувся до Голови ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Харківській області із заявою від 06.08.2025 здійснити нарахування та виплатити грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпусток.

Відповідач листом від 05.09.2025 № Д-35, Д-118/2кл/119-29/01-2025 відмовив у нарахуванні та виплаті, повідомивши, що відповідно до законодавства, яке діяло на момент звільнення ОСОБА_1 з ОВС (міліція), грошова компенсація за використані відпустки за попередні роки не передбачалися.

Не погодившись із невиплатою при звільненні зі служби грошової компенсації за невикористані календарні дні основної відпустки та як учаснику бойових дій, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази, судом встановлено наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Закон № 504/96-ВР установлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Згідно зі статтею 4 Закону № 504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватися інші види відпусток.

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 24 Закону №504/96-ВР).

Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 далі - КЗпП України.

Закон № 580-VIII визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону № 580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.

Проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (стаття 60 Закону № 580-VIII).

Згідно з частинами першою та другою статті 92 Закону № 580-VIII поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Частинами першою, другою, третьою і четвертою статті 93 Закону № 580-VIII передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п`ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п`ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.

Відповідно до частин восьмої, дев`ятої, десятої та одинадцятої статті 93 Закону № 580-VIII поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку. Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.

Частинами першою та другою статті 94 Закону № 580-VIII обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Положення Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ від 06.04.2016 за № 260 (далі - Порядок № 260) визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - ВНЗ МВС із специфічними умовами навчання).

Пунктом 3 розділу І Порядку № 260 передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з абзацами сьомим і восьмим пункту 8 розділу ІІІ Порядку № 260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.

Отже, право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права. Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у статті 92 Закону № 580-VIII. Її аналіз дозволяє зробити висновок, що поліцейським можуть бути надані такі відпустки: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин восьмої, одинадцятої статті 93 Закону № 580-VIII, а саме: до яких поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.

Аналізуючи наведені норми законодавства, суд доходить висновку, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.

Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.

З огляду на відсутність правового врегулювання положеннями Закону № 580-VIII та Порядку № 260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону № 504/96-ВР.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 504/96-ВР та частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 160/10875/19, від 04 лютого 2021 року у справі № 160/5393/19, від 11 лютого 2021 року у справі № 160/13220/19 та від 31 березня 2021 року у справі № 320/3843/20.

В обґрунтування позовних вимог позивачем вказано, що під час проходження служби в органах внутрішніх справ України з 29.07.2003 по 06.11.2015 він не використав всього 367 діб основної та додаткової відпусток, а саме: За 2004 рік 30 діб; За 2005 рік 30 діб; За 2006 рік 30 діб; За 2007 рік 30 діб; За 2008 рік 30 діб; За 2009 рік 35 діб; За 2010 рік 35 діб; За 2011 рік 35 діб; За 2013 рік 35 діб; За 2014 рік 40 діб; За 2015 рік 37 діб.

Проте, судом матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_2 перебував у черговій відпустці:

- в 2012 році з 05.07.2012 до 10.08.2012, що підтверджується витягом з наказу №125 о/с від 09.07.2012;

- в 2013 році з 10.05.2013 по 08.06.2013 та з 23.12.2013 по 01.01.2014, за що в червні та грудні 2013 року отримав матеріальну допомогу, що підтверджується архівними відомостями;

- в 2014 році з 08.01.2014 по 15.02.2014, за що в лютому 2014 року отримав матеріальну допомогу, що підтверджується архівними відомостями;

- в 2015 році з 05.07.2015 по 03.08.2015, за що в липні 2015 року також отримав матеріальну допомогу, що підтверджується архівними відомостями.

Отже, належними та допустимими доказами підтверджено перебування позивача з 2012 по 2015 році у черговій відпустці, а тому підстави для нарахування і виплати компенсації за вказаний період відсутні.

Щодо позовних вимог в частині компенсації основної відпустки за період проходження служби в органах внутрішніх справ за період з 29.07.2003 по 31.12.2011 рік, суд зазначає наступне.

Згідно із довідки №174впс/119-2025 виданої ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Харківській області інформація щодо перебування у щорічних відпустках ОСОБА_1 під час проходження служби в органах внутрішніх справ з 29.07.2003 по 06.11.2015 відсутня, окрім використання щорічної чергової відпустки за 2012 рік.

Також судом встановлено, що у відповідь на адвокатський запит від 07.02.2025 щодо надання копій (витягів) з наказів про надання відпусток ОСОБА_1 за період з 2003 по 2022 роки під час проходження служби в органах внутрішніх справ та поліції. Департамент режиму та технічного захисту інформації Національної поліції України листом №23158-2005 від 13.02.2025 року, повідомлено що особова справа ОСОБА_1 та накази виданні Головним управлінням Національної поліції в Харківській області на зберігання до архівного відділу ДРТЗІ не передавалися.

Судом також досліджено наказ №638 о/с від 06.11.2015 про звільнення майора міліції ОСОБА_1 та встановлено, що в ньому відсутня будь-яка інформація щодо компенсації відпустки за період проходження служби в органах внутрішніх справ.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 26.01.2026 року витребувати від Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області в особі Ліквідаційної комісії інформацію про перебування ОСОБА_1 за період проходження служби в органах внутрішніх справ з 29.07.2003 по 06.11.2015 у відпустках (основної та додаткової).

На виконання вимог ухвали суду Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області долучено до матеріалів справи лист №508/119-12/01-2025 від 12.11.2025 року ліквідаційної комісії ГУМВС України в Харківській області в якому повідомлялось, що інформація щодо використання ОСОБА_1 під час проходження служби в ГУМВС України в Харківській області за період з 2003 по 2015 рік відсутня, окрім використання ним щорічної відпустки за 2012 рік.

Отже, встановити факт невикористання позивачем відпусток за період з 2003 по 2011 рік - неможливо.

Суд не заперечує право позивача на звернення до суду з підстав нездійснення відповідачем компенсації невикористання позивачем відпусток, проте зауважує, що звільнення позивача відбулось ще у 2015 році, однак даний спір ініціював лише у 2025 році, тобто більш ніж 10 років після звільнення.

У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19 визначений ст. 77 КАС України обов?язок відповідача - суб?єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов?язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Суд зауважує, що у разі відсутності у відповідача доказів, які можуть підтвердити правомірність позовних вимог, позивач має самостійно надати докази на обґрунтування позову. Наведене випливає зі змісту ч.1 ст.77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів невикористання відпусток за період проходження служби в органах внутрішніх справ, окрім власних тверджень у позові.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області в особі Ліквідаційної комісії (вул. Жон Мироносиць, буд. 13, м. Харків, 61002, код ЄДРПОУ 08592313) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Бідонько А.В.