Рішення № 134780029, 12.03.2026, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

12 березня 2026 року м. Рівне№460/22288/25

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Борискіна С.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доДепартаменту цифрової трансформації та забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Департаменту цифрової трансформації та забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради, в якому просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту цифрової трансформації та забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради Рівненської області про відмову в проведенні реєстраційних дій №80839286 від 15.09.2025;

зобов`язати Департамент цифрової трансформації та забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради Рівненської області здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно об`єкту нерухомості, а саме: квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 на підставі заяви від 21.08.2025.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що державним реєстратором прав на нерухоме майно Департаменту цифрової трансформації та забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради прийнято рішення №80839286 від 15.09.2025 про відмову у проведенні реєстраційних дій з реєстрації нерухомого майна, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач вважає таку відмову протиправною та такою, що прийнята з неправильним застосуванням норм права й з порушенням його права на приватну власність. За наведеного, просить позов задовольнити повністю.

Ухвалою суду від 08.12.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі; розгляд справи ухвалено провести за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

За змістом поданого відзиву на позовну заяву, відповідач позов не визнає. Зазначає, що відповідно до листа Сіверськодонецької міської військової адміністрації Сіверськодонецького району Луганської області від 04.09.2025 №3030ВА/25 надати інформацію щодо зареєстрованих до 01.01.2013 прав власності, що зберігаються в архівних справах, не вбачається за можливе. Інформація щодо об`єктів нерухомого майна по Сєвєродонецькій міській територіальній громаді зберігалась в архіві комунального підприємства Сіверськодонецьке БТІ на паперових носіях. Архівні документи Сіверськодонецького БТІ на підконтрольну Україні територію не вивезені. Враховуючи вказані вище обставини, оскільки після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 Закону № 1952-IV, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду/ залишення без руху заяви про державну реєстрацію прав, державним реєстратором відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Департаменту, відповідно до частини 2 статті 24 Закону № 1952-IV, прийнято рішення від 15.09.2025 № 80839286 про відмову у державній реєстрації прав. В позовній заяві позивач стверджує, що нею були надані в повному обсязі документи, які підтверджують її право власності, а саме договір дарування, який має відповідний реєстраційний напис БТІ. Однак, Департамент не погоджується з таким твердженням позивача та звертає увагу суду, що оскільки законодавець зобов`язує державних реєстраторів витребовувати інформацію, а тому реєстраційний напис не може бути абсолютним підтвердженням реєстрації відповідного речового права, що виникло до 01.01.2013. Перевірка права особи, яке виникло і зареєстроване БТІ до 01.01.2013 з використанням паперових носіїв інформації, є обов`язковою безальтернативною складовою у процедурі державної реєстрації такого права, оскільки це прямо передбачено Законом № 1952- IV. Просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Ухвалою від 02.01.2026 витребувано додаткові докази від відповідача. 12.01.2026 відповідач направив до суду витребувані докази.

Розглянувши позовну заяву та відзив на неї, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив таке.

ОСОБА_1 звернулася до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту цифрової трансформації та забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради з заявою про реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

До заяви про реєстрацію права власності позивачем було додано пакет документів, який підтверджує факт реєстрації права власності на квартиру до 01.01.2013, що відповідачем не заперечується.

27.08.2025 відповідачем було прийняте рішення про зупинення розгляду вказаної заяви про державну реєстрацію відповідно до пункту 2 частини 1 статті 23 Закону №1952-IV, а саме: неподання заявником чи неотримання державним реєстратором у порядку, визначеному цим Законом, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем в електронній формі чи документів із паперових носіїв інформації, що містять відомості про зареєстровані речові права до 01.01.2013.

Відповідно до листа Сіверськодонецької міської військової адміністрації Сіверськодонецького району Луганської області від 04.09.2025 № 3030ВА/25 надати інформацію щодо зареєстрованих до 01.01.2013 прав власності, що зберігаються в архівних справах, не вбачається за можливе. Інформація щодо об`єктів нерухомого майна по Сєвєродонецькій міській територіальній громаді зберігалась в архіві комунального підприємства Сіверськодонецьке БТІ на паперових носіях. Архівні документи Сіверськодонецького БТІ на підконтрольну Україні територію не вивезені.

15.09.2025 державним реєстратором прав на нерухоме майно прийнято рішення №80839286 про відмову в проведенні реєстраційних дій у зв`язку з тим, що після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав, а саме: враховуючи, що інформації про зареєстровані речові права до 1 січня 2013 року не вищевказану квартиру не отримано.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернулася до суду з цим адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються, зокрема, Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 01.07.2004 №1952-IV (далі - Закон №1952-IV).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону №1952-IV - державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з частиною третьою статті 3 Закону України №1952-IV, речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті у випадках, визначених статтею 28 цього Закону, та в інших випадках, визначених законом (ч .4 ст. 3 Закону №1952-IV).

Частиною першою статті 6 Закону №1952-IV визначено, що організаційну систему державної реєстрації прав становлять: 1) Міністерство юстиції України та його територіальні органи; 2) суб`єкти державної реєстрації прав: виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська, Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації; 3) державні реєстратори прав на нерухоме майно (далі - державні реєстратори).

Так, частиною третьою статті 10 Закону №1952-IV врегульовано, що державний реєстратор, зокрема:

1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями;

2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, залишення заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень без руху, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення;

3) під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв`язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії.

Органи державної влади, підприємства, установи та організації зобов`язані не пізніше трьох робочих днів з дня отримання відповідного запиту державного реєстратора безоплатно надати запитувану інформацію в паперовій та (за можливості) в електронній формі. Особи, винні у порушенні строку надання інформації на запит державного реєстратора, несуть адміністративну відповідальність.

Абзацом першим частини першої статті 20 Закону №1952-IV визначено, що заява на проведення реєстраційних дій подається заявником у паперовій формі, а у випадках, передбачених законодавством, - в електронній формі разом з оригіналами документів, необхідних для проведення реєстраційних дій, чи їх копіями, засвідченими державними органами, органами місцевого самоврядування (якщо оригінали таких документів відповідно до законодавства залишаються у справах державних органів, органів місцевого самоврядування).

Відповідно до статті 23 Закону №1952-IV заяву про державну реєстрацію прав може бути залишено без руху в таких випадках: 1) подання документів для державної реєстрації прав не в повному обсязі, передбаченому законодавством; 1-1) відсутність документа, що підтверджує оплату адміністративних послуг у повному обсязі; 2) неподання заявником чи неотримання державним реєстратором у порядку, визначеному цим Законом, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем в електронній формі чи документів із паперових носіїв інформації, що містять відомості про зареєстровані речові права до 1 січня 2013 року.

Державний реєстратор у строк, встановлений для державної реєстрації прав, приймає рішення про залишення заяви про державну реєстрацію прав без руху та невідкладно повідомляє про це заявника (ч. 2 ст. 23 Закону №1952-IV).

Якщо заявник протягом 30 робочих днів з моменту отримання рішення про залишення заяви про державну реєстрацію прав без руху виконав вимоги державного реєстратора, зазначені у відповідному рішенні, розгляд заяви відновлюється на підставі рішення державного реєстратора про відновлення розгляду заяви. Перебіг строку державної реєстрації прав продовжується з моменту усунення обставин, що стали підставою для прийняття рішення про залишення заяви про державну реєстрацію прав без руху, з урахуванням часу, що минув до залишення такої заяви без руху (ч. 3 ст. 23 Закону №1952-IV).

Рішення повинно містити вичерпний перелік підстав для залишення заяви без руху. Державний реєстратор не має права вимагати від заявника надання інших документів, крім тих, відсутність яких стала підставою для прийняття рішення про залишення заяви без руху, якщо інше не випливає з документів, що надані додатково (ч. 4 ст. 23 Закону №1952-IV).

У разі невиконання заявником зазначених у рішенні вимог у строк, встановлений у частині третій цієї статті, державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав (ч. 5 ст. 23 Закону №1952-IV).

Статтею 24 Закону №1952-IV передбачено умови для відмови в державній реєстрації прав, зокрема після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про залишення заяви про державну реєстрацію прав без руху (п. 8 ч. 1 ст. 24 Закону).

Відповідно до частини другої статті 24 Закону №1952-IV, за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав. Рішення про відмову в державній реєстрації прав повинно містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття.

Як встановлено судом позивач звернулася до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту цифрової трансформації та забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради з заявою про реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 на підставі заяви від 21.08.2025.

До заяви про реєстрацію права власності позивачем було додано пакет документів, який підтверджує факт реєстрації права власності на житловий будинок до 01.01.2013, що відповідачем не заперечується.

27.08.2025 відповідачем було прийняте рішення про зупинення розгляду вказаної заяви про державну реєстрацію відповідно до пункту 2 частини 1 статті 23 Закону №1952-IV, а саме: неподання заявником чи неотримання державним реєстратором у порядку, визначеному цим Законом, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем в електронній формі чи документів із паперових носіїв інформації, що містять відомості про зареєстровані речові права до 01.01.2013.

Відповідно до листа Сіверськодонецької міської військової адміністрації Сіверськодонецького району Луганської області від 04.09.2025 № 3030ВА/25 надати інформацію щодо зареєстрованих до 01.01.2013 прав власності, що зберігаються в архівних справах, не вбачається за можливе. Інформація щодо об`єктів нерухомого майна по Сєвєродонецькій міській територіальній громаді зберігалась в архіві комунального підприємства Сіверськодонецьке БТІ на паперових носіях. Архівні документи Сіверськодонецького БТІ на підконтрольну Україні територію не вивезені.

15.09.2025 державним реєстратором прав на нерухоме майно прийнято рішення №80839286 про відмову в проведенні реєстраційних дій у зв`язку з тим, що після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав, а саме: враховуючи, що інформації про зареєстровані речові права до 1 січня 2013 року не вищевказану квартиру не отримано.

Умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна визначені Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127 (далі - Порядок №1127).

Згідно з пунктом 12 Порядку №1127 розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, у тому числі у зв`язку із прийняттям Радою національної безпеки і оборони України та введенням в дію Указом Президента України рішення про застосування санкцій, передбачених пунктами 1, 4, 7, 16 та 24-1 частини першої статті 4 Закону України Про санкції, здійснюється державним реєстратором, який встановлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на таке майно, відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами, обтяженнями речових прав, а також наявність підстав для проведення державної реєстрації прав, у тому числі у зв`язку із прийняттям Радою національної безпеки і оборони України та введенням в дію Указом Президента України рішення про застосування санкцій, передбачених пунктами 1, 4, 7, 16 та 24-1 частини першої статті 4 Закону України Про санкції, зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, у тому числі у зв`язку із прийняттям Радою національної безпеки і оборони України та введенням в дію Указом Президента України рішення про застосування санкцій, передбачених пунктами 1, 4, 7, 16 та 24-1 частини першої статті 4 Закону України Про санкції, відмови в державній реєстрації прав, у тому числі у зв`язку із прийняттям Радою національної безпеки і оборони України та введенням в дію Указом Президента України рішення про застосування санкцій, передбачених пунктами 1, 4, 7, 16 та 24-1 частини першої статті 4 Закону України Про санкції.

Під час розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор використовує відомості Державного реєстру прав, зокрема його невід`ємної архівної складової частини, а також Державного земельного кадастру, Реєстру аграрних нот та Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, а також відомості інших реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, держателем (розпорядником, володільцем, адміністратором) яких є державні органи, шляхом безпосереднього доступу до них чи у порядку інформаційної взаємодії з Державним реєстром прав.

У разі коли відомості Державного земельного кадастру про власників, користувачів земельної ділянки, перенесені з державного реєстру земель, містять неповну або неточну інформацію, що унеможливлює ідентифікацію особи, державний реєстратор за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав надсилає відповідно до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 17 жовтня 2012 р. № 1051 (Офіційний вісник України, 2012 р., № 89, ст. 3598), повідомлення в електронній формі державному кадастровому реєстраторові про уточнення інформації в Державному земельному кадастрі, в якому зазначається виключний перелік відомостей, що є неповними або неточними.

Державний реєстратор у разі наявності в нього паперових носіїв інформації (реєстрові книги, реєстраційні справи), ведення яких здійснювали підприємства бюро технічної інвентаризації, використовує також відомості, які містяться на відповідних носіях інформації.

Пунктом 14 Порядку №1127 визначено, що у разі коли під час розгляду заяви встановлено наявність підстав, передбачених законом для зупинення розгляду заяви, державний реєстратор невідкладно приймає рішення щодо зупинення розгляду заяви.

Якщо заявник протягом 30 робочих днів з моменту отримання рішення щодо зупинення розгляду заяви виконав вимоги державного реєстратора, зазначені у відповідному рішенні, а також у разі коли державним реєстратором протягом 30 робочих днів з моменту прийняття відповідного рішення на запит отримано документи та/або інформацію, необхідні для державної реєстрації прав, розгляд заяви відновлюється на підставі рішення державного реєстратора щодо відновлення розгляду заяви.

У разі невиконання заявником зазначених у рішенні вимог або неотримання на запит документів та/або інформації, необхідних для державної реєстрації прав, у строк, встановлений в абзаці другому цього пункту, державний реєстратор приймає рішення щодо відмови в державній реєстрації прав.

У разі коли заявник за власним бажанням отримує рішення державного реєстратора щодо зупинення розгляду заяви або щодо відновлення такого розгляду у паперовій формі особисто, державний реєстратор відповідно до закону встановлює особу заявника та перевіряє обсяг його повноважень.

Відповідно до пункту 23 Порядку №1127 за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державний реєстратор приймає відповідне рішення, яке повинне містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття, з відповідним обґрунтуванням їх застосування.

Зміст наведених норм дає підстави дійти висновку, що законодавцем чітко встановлено процедуру розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, яка включає в себе перевірку документів на предмет відповідності таких вимогам законодавства, відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями, а також наявності підстав для проведення державної реєстрації прав, зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав.

Поряд з цим, суд враховує, що Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану введено в Україні воєнний стан строком на 30 діб, який неодноразово був продовжений та станом на дату розгляду справи триває.

Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28 лютого 2025 року №376, Сєвєродонецька міська територіальна громада включена до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих рф.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 набула на праві власності на підставі договору дарування від 12.11.2001. Вказаний договір посвідчено Лопатенком В.В. приватним нотаріусом Северодонецького міського нотаріального округу.

Таким чином, відповідно до договору дарування від 12.11.2001 посвідченого ОСОБА_2 приватним нотаріусом Северодонецького міського нотаріального округу ОСОБА_1 є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Частиною третьою статті 209 ЦК України було визначено, що нотаріальне посвідчення правочину могло бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідав загальним вимогам, встановленим статтею 203 цього Кодексу, тобто загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Враховуючи зазначене, та враховуючи, що договір дарування квартири, укладений 12.11.2001 у письмовій формі, є нотаріально посвідченим та зареєстрованим у державному реєстрі правочинів, цей договір є дійсним, а отже право власності позивача на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 - установленню не підлягає.

Разом з тим, у зв`язку зі змінною законодавства, на виконання постанови КМУ від 18 лютого 1998 року №192 Про заходи щодо створення системи реєстрації прав на нерухоме та рухоме майно прийнято Інструкцію про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, яка затверджена наказом Держбуду України від 9 червня 1998 року №121, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26 червня 1998 року за №399/2839. Інструкція втратила чинність згідно з наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 15 лютого 2002 року №36 у зв`язку з прийняттям Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року №7/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18 лютого 2002 року за №157/6445.

За пунктами 1.5,1.6 вказаної Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб було передбачено, що Державну реєстрацію права власності на об`єкти нерухомого майна здійснюють державні комунальні підприємства-бюро технічної інвентаризації. Державна реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна в бюро технічної інвентаризації є обов`язковою для власників, незалежно від форми власності. За пунктами 2.1, 2.4, 2.5 Інструкції, реєстрація провадиться на підставі право встановлювальних документів (додаток 1) у такому порядку: а) заявник подає до бюро технічної інвентаризації два примірники право встановлювального документа (оригінал та копію); б) відповідальний працівник бюро технічної інвентаризації вивчає законність та повноту документів і на підставі їх робить відповідний запис у реєстрову книгу; в) адреса об`єкта, що реєструється, записується в алфавітний журнал адрес; г) прізвище, ім`я та по-батькові фізичних осіб -власників нерухомого майна вноситься в алфавітний журнал або картку картотеки власників; д) на оригіналі право встановлювального документа робиться реєстраційний напис. Якщо на право встановлювальному документі немає місця для реєстраційного напису, то видається реєстраційне посвідчення, яке є невід`ємною частиною такого документа. Після проведення первинної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна бюро технічної інвентаризації повинно здійснювати державну реєстрацію всіх змін у правовому стані цього об`єкта, тобто проводити поточну реєстрацію. Поточна реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна-це реєстрація переходу права власності від одних власників до інших. Право встановлювальний документ, що свідчить про перехід права власності на об`єкт нерухомого майна, не може бути зареєстрований в бюро технічної інвентаризації, якщо непроведена первинна реєстрація права власності на цей об`єкт. Відповідно до додатку №1 до Інструкції, до переліку право встановлювальних документів, на підставі яких провадиться державна реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна вказаною Інструкцією віднесено Договори купівлі продажу, міни, зареєстровані біржею (п. 9 Додатку до Інструкції).

Отже, договір квартири від 12.11.2001 підлягав реєстрації в бюро технічної інвентаризації. На договорі дарування квартири від 12.11.2001 здійснено реєстраційний напис посадовою особою бюро технічної інвентаризації. Таким чином, реєстрацію права власності позивач здійснив у передбаченому Інструкцією про порядок державної реєстрації права власності порядку.

Позивач також має технічний паспорт на квартиру за адресою: АДРЕСА_1

Отже, з наявного в матеріалах справи нотаріально завіреного договору дарування об`єкта нерухомого майна, речове право на яке зареєстровано БТІ, судом встановлено наявність реєстраційного напису, який у свою чергу, є підтвердженням реєстрації відповідного речового права, що виникло до 01.01.2013.

Статтею 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Також, нормами статті 11 Закону України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України на тимчасово окупованій території право власності охороняється згідно із законодавством України. За державою Україна, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами, у тому числі територіальною громадою міста Севастополя, державними органами, органами місцевого самоврядування та іншими суб`єктами публічного права зберігається право власності та інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території.

За фізичними особами, незалежно від набуття ними статусу біженця чи іншого спеціального правового статусу, підприємствами, установами, організаціями зберігається право власності та інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території, якщо воно набуте відповідно до законів України.

Набуття та припинення права власності на нерухоме майно, яке знаходиться на тимчасово окупованій території, здійснюється відповідно до законодавства України за межами тимчасово окупованої території. У разі неможливості здійснення державним реєстратором повноважень щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на тимчасово окупованій території орган державної реєстрації визначається Кабінетом Міністрів України.

Отже, система державної реєстрації прав, яка проводиться відповідно до Закону, запроваджена в Україні з 01.01.2013, до цього часу державна реєстрація права власності та інших речових прав на об`єкти нерухомого майна, які розташовані на земельних ділянках, проводилася реєстраторами БТІ в Реєстрі права власності на нерухоме майно та на паперових носіях (реєстрових книгах та реєстраційних справах), які зберігаються в БТІ. При цьому Закон про державну реєстрацію не розмежовує, чи була проведена реєстрація у Державному реєстрі прав, інших електронних реєстрах або на паперових носіях.

Тобто, до 2013 року державна реєстрація таких об`єктів нерухомого майна вже проводилася, але реєстр був паперовий і зберігався в архіві відповідного БТІ.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі №334/3161/17 дійшла висновку, що особа, яка до 01 січня 2013 року придбала нерухоме майно за договором купівлі-продажу, державну реєстрацію якого було належним чином здійснено, стала власником такого нерухомого майна з моменту державної реєстрації відповідного договору купівлі-продажу незалежно від того, чи здійснила ця особа в подальшому державну реєстрацію свого права власності.

Таким чином, у випадку позивача документ (договір дарування), що посвідчує набуття права та позначка на ньому, яка свідчить про проведення державної реєстрації до 01.01.2013 збережений та був долучений до пакету документів до заяви, з яким позивач зверталася до державного реєстратора у відповідності до норм чинного законодавства, для проведення державної реєстрації речового права на об`єкт нерухомого майна. При цьому, запитувана державним реєстратором інформація у Сіверськодонецької міської військової адміністрації не може бути надана у зв`язку із окупацією, разом з тим, позивачем подано всі необхідні документи для проведення реєстрації права власності у реєстрі речових прав.

В даному випадку, суд вважає за необхідне застосувати положення статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

За своїм змістом стаття 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує право на мирне володіння майном і обумовлює випадки втручання у таке право мирного володіння майном, а відповідно до тлумачення й усталеної практики Європейського суду з прав людини (напр. рішення в справах Спорронг і Льоннрот проти Швеції, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства, Іммобільяре Саффі проти Італії, East/West Alliance Limited проти України, Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії тощо) в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції слід виокремлювати три норми: перша норма (перше речення першого абзацу) - має загальний характер і закладає принцип мирного володіння майном; друга норма (друге речення першого абзацу) - охоплює питання позбавлення права власності та визначає для цього певні критерії и умови; третя норма (другий абзац) - визнає право договірних держав, зокрема, контролювати використання майна в загальних інтересах. При цьому, як підтверджується практикою Суду, друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.

Суд наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі Іатрідіс проти Греції, заява №31107/96, п. 58, ECHR 1999-11). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі Антріш проти Франції, від 22.09.1994, Series А №296-А, п. 42, та Куиюглу проти Болгарії, заява №48191/99, пп. 49 - 62, від 10.05.2007).

Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірним тягар (рішення від 23.09.1982 у справі Спорронг та Льонрот проти Швеції, пп. 69 і 73, Series А №52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення віл 21.02.1986 у справі Джеймс та інші проти Сполученого Королівства п. 50, Series А №98).

У сукупності вищенаведеного, суд дійшов висновку, що прийняте рішення державним реєстратором прав на нерухоме майно Департаменту цифрової трансформації та забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради №80839286 від 15.09.2025 про відмову в проведенні реєстраційних дій з причин відсутності підтвердженої інформації державної реєстрації права власності до 01.01.2013, є таким, що порушує матеріальне право позивача та підлягає скасуванню, а відтак позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Доводи відповідача про те, що вимоги позивача стосується поновлення права у сфері цивільних відносин, а тому не підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства, суд відхиляє з огляду на таке.

Частиною першою статті 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

З приписів статті 392 ЦК України слідує, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Тобто, передумовою для застосування статті 392 ЦК України є відсутність іншого, крім судового, шляху для відновлення порушеного права. Позивачем у позові про визнання права власності є особа, яка вже є власником. Вказана стаття не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Суд звертає увагу, що право власності позивача на квартиру жодним суб`єктом спірних правовідносин під сумнів не ставиться.

З приводу вимоги про зобов`язання державного реєстратора прав на нерухоме майно провести державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, квартири, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , суд зазначає таке.

У відповідності до статті 11 Закону №1952-IV державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Аналіз вказаних положень Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень дає підстави стверджувати, що під час розгляду заяви про державну реєстрацію і поданих документів державний реєстратор має виключну компетенцію у питаннях встановлення відповідності заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутності суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно.

Державна реєстрація прав на нерухоме майно відноситься до компетенції державного реєстратора, який приймає відповідне рішення за умови відповідності заявлених прав, поданої заяви та долучених до неї документів вимогам, встановленим законом.

Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

При цьому, на законодавчому рівні поняття дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та керуючись позицією на якій наголошує Верховний Суд у постанові № 240/4894/23, де зазначено про те, що загально прийнято вважати, що принцип тлумачення закону на користь особи є однією з основних засад правової системи, яка вказує, що суди повинні намагатися тлумачити закони та його норми в такий спосіб, щоб максимально захищати права та інтереси фізичної особи.

Цей принцип також часто відомий як in dubio pro persona або in dubio pro homine (латинською мовою), що означає у вагомих сумнівах - на користь людини.

Важливо також відзначити, що принцип тлумачення закону на користь особи не означає безумовне ігнорування закону, але вказує на те, що в сумнівних ситуаціях суди повинні намагатися вибрати інтерпретацію, яка максимально захищає права та інтереси саме фізичної особи.

За наведеного, суд дійшов висновку, що з метою ефективного захисту прав позивача, слід зобов`язати відповідача здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, а саме квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

За вимогами частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

За наведеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог повністю.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд присуджує на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору в сумі 968,96 грн.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту цифрової трансформації та забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради Рівненської області про відмову ОСОБА_1 в проведенні реєстраційних дій №80839286 від 15.09.2025.

Зобов`язати Департамент цифрової трансформації та забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради Рівненської області здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно об`єкту нерухомості, а саме: квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 на підставі заяви від 21.08.2025.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Департаменту цифрової трансформації та забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради суму судового збору у розмірі 968,96 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 12 березня 2026 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач - Департамент цифрової трансформації та забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради (майдан Просвіти, 2,м. Рівне,Рівненська обл., Рівненський р-н,33013, ЄДРПОУ/РНОКПП 44722581)

Суддя С.А. Борискін