Рішення № 134779916, 12.03.2026, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2026 року м. ПолтаваСправа № 440/14530/25

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бевзи В.І. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

Стислий зміст позовних вимог.

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, а саме просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №82 від 18.03.2025, відповідно до якого матрос ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з місця виконання бойового завдання поблизу н.п. Миколаївка Донецької області;

- зобов`язати Військову частини НОМЕР_1 нарахувати і виплатити грошове забезпечення матроса ОСОБА_2 його матері ОСОБА_1 в порядку передбаченому постановою Кабінету Міністрів України № 884 від 30.11.2016, за період з 18.03.2025 по день проголошення рішення суду та в подальшому відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №884 від 30.11.2016.

Інформація не підлягає розголошенню в загальному доступі відповідно до статті 7 Закону України "Про доступ до судових рішень"

Позивач та її представник надали суду звернення, запити та скарги на підтвердження своїх доводів щодо протиправності службового розслідування військової частини та невиплати позивачу грошового забезпечення її сина, який зник безвісти під час виконання бойового завдання.

Позивач вважає, що відповідач протиправно відмовив позивачу у нарахуванні грошового забезпечення її сина, який зник безвісти, службове розслідування щодо самовільного залишення військової частини її сином є протиправним, у зв`язку з чим звернулась до суду.

2. Стислий зміст заперечень відповідача

Інформація не підлягає розголошенню в загальному доступі відповідно до статті 7 Закону України "Про доступ до судових рішень"

3. Заяви, клопотання учасників справи.

Позивачем разом із позовною заявою подані клопотання про витребування доказів від відповідача та про поновлення строку звернення до суду.

4. Процесуальні дії по справі

Ухвалою суду від 27 жовтня 2025 року позовну заяву було залишено без руху. 30.10.2025 до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків, уточнена редакція позовної заяви (підстав та предмета позову), клопотання про поновлення строку.

Ухвалою суду від 04.11.2025 продовжено строк для усунення недоліків позовної заяви. 05.11.2025 до суду від позивача надійшла заява на виконання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху.

Ухвалою суду від 10.11.2025 продовжено строк для усунення недоліків позовної заяви.

11.11.2025 до суду надійшла заява від позивача на виконання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху. Позивач усунув недоліки позовної заяви.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 14.11.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі; вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); витребувані від відповідача належним чином засвідчені копії документів (докази) та інформації (відомості):

- всі матеріали, що були або мали бути взяті ним до уваги при прийнятті рішення, вчиненні дії, допущенні бездіяльності, з приводу яких поданий позов;

- відомості про період проходження служби ОСОБА_2 у зазначеній Військовій частині (накази про зарахування до особового складу та звільнення зі служби);

- всі звернення позивача та його представника;

- також всі докази щодо службового розслідування та вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_2 , та які передані до Територіального управління Державного Бюро Розслідувань.

Витребувані від Територіального управління Державного Бюро Розслідувань (36000, м. Полтава, вул. Гоголя, 25, код ЄДРПОУ 42334163) належним чином засвідчені копії документів (докази) та інформації (відомості) щодо наявності кримінального провадження та його стадії щодо ОСОБА_2 за ст. 407 Кримінального кодексу України.

02.12.2025 від Територіального управління Державного Бюро Розслідувань, розташованого у м. Полтава, надійшов лист від 01.12.2025, у якому надані відомості про відсутність кримінальних проваджень та щодо ОСОБА_2 , у т.ч. за ст. 407 Кримінального кодексу України.

02.12.2025 до суду надійшов відзив від відповідача, до якого долучений витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, номер кримінального провадження: №62025050010031465 від 02.09.2025 відкрите/внесені відомості про реєстрацію кримінального провадження ТУ ДБР у м. Краматорську за ч. 1 ст. 407 КК України відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Ухвалою суду від 16.02.2026 витребувані докази від Територіального управління Державного Бюро Розслідувань, розташованого у м. Краматорську (84333, Донецька обл., м. Краматорськ, вул. Героїв Небесної Сотні, буд. 9) належним чином засвідчені копії документів (докази) та інформації (відомості) щодо наявності кримінального провадження №62025050010031465 від 02.09.2025 та стадії досудового розслідування щодо ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , визначеного за ст. 407 Кримінального кодексу України.

05.03.2026 від Територіального управління Державного Бюро Розслідувань, розташованого у м. Краматорську надійшов лист від 02.03.2026 №13-06-5020/26-кр, яким повідомлені відомості, що у провадженні слідчих ТУ ДБР у м. Краматорську перебуває кримінальне провадження відносно ОСОБА_2 №62025050010031465 від 02.09.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України. На даний час здійснюється розслідування вищевказаного кримінального провадження, повідомлення про підозру останньому не повідомлялось.

Щодо строку звернення до суду.

Ухвалою суду від 14.11.2025 відкрите провадження у справі, судом встановлені обставини дотримання строку звернення до суду, вирішуючи заяву про поновлення строку звернення до суду з позовом, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Інформація не підлягає розголошенню в загальному доступі відповідно до статті 7 Закону України "Про доступ до судових рішень"

.03.2025 близько 05:30 матрос ОСОБА_2 успішно зайняв позицію відділення поблизу населеного пункту АДРЕСА_1 . 18.03.2025 року близько 14:00 засобами радіозв`язку я отримав доповідь від матроса ОСОБА_3 , кулеметника 1 десантно-штурмового відділення 3 десантно-штурмового взводу десантно-штурмової роти НОМЕР_3 батальйону морської піхоти військової частини НОМЕР_1 , що матрос ОСОБА_2 , навідник 1 десантно-штурмового відділення десантно-штурмового взводу десантно-штурмової роти НОМЕР_3 батальйону морської піхоти військової частини НОМЕР_1 , під час виконання бойового завдання, самовільно залишив розташування позиції відділення в зоні виконання завдання без зброї, в районі виконання завдання поблизу населеного пункту Миколаївка, Покровського району, Донецької області. Зброя та засоби захисту залишились в місці розташування підрозділу та у вищезазначеного військовослужбовця при собі не було. Пошукові заходи результату не дали. На телефонні дзвінки не відповідає. Місцезнаходження матроса ОСОБА_2 невідоме. За даним фактом я, лейтенант ОСОБА_4 відразу зробив доповідь черговому КСП НОМЕР_3 батальйону морської піхоти військової частини НОМЕР_1 .»;

Інформація не підлягає розголошенню в загальному доступі відповідно до статті 7 Закону України "Про доступ до судових рішень"

.03.2026 від Територіального управління Державного Бюро Розслідувань, розташованого у м. Краматорську, надійшов до суду лист від 02.03.2026 №13-06-5020/26-кр, яким повідомлені відомості, що у провадженні слідчих ТУ ДБР у м. Краматорську перебуває кримінальне провадження відносно ОСОБА_2 №62025050010031465 від 02.09.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України. На даний час здійснюється розслідування вищевказаного кримінального провадження, повідомлення про підозру останньому не повідомлялось.

17.09.2025 та 18.09.2025 позивач направила заяву до ІНФОРМАЦІЯ_3 та до військової частини НОМЕР_1 через Міністерство оборони України в Порядку виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 р. № 884 та наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 року № 260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» щодо прийняття рішення про нарахування та виплату ОСОБА_1 (матері військовослужбовця) грошового забезпечення військовослужбовця ОСОБА_2 .

У своїй заяві від 16.09.2025 позивача просила у військової частини НОМЕР_1 , прийняти рішення про нарахування та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення військовослужбовця ОСОБА_2 , відповідно до постанови Кабінету Міністрів України віл 30 листопада 2016 року № 884, видавши відповідний наказ.

Відповідно до листа військової частини НОМЕР_1 №25/21634 від 13.10.2025 відмовлено у нарахуванні та виплаті грошового забезпечення військовослужбовця ОСОБА_2 , оскільки згідно із наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №82 від 18.03.2025 матрос ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з місця виконання бойового завдання поблизу н.п. Миколаївка Донецької області.

Позивач у доводах позовної заяви про порушене право зазначає, що відсутні докази внесення відомостей про кримінальне провадження з правовою кваліфікацією кримінального правопорушення - ст. 408 Кримінального кодексу України (дезертирство) відносно ОСОБА_2 до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

На підтвердження своїх доводів надає лист Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованим у місті Полтаві, №46106-25/15-08/44887-25 від 18.09.2025, що у провадженні слідчих Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві відсутні кримінальні провадження стосовно ОСОБА_2 , у тому числі за ст. 407 КК України щодо самовільного залишення ОСОБА_2 військової частини НОМЕР_1 .

Додатково позивач зазначила, що ОСОБА_2 в останнє виходив на зв`язок із позивачем 16.03.2025 та повідомляв, що на наступний день збирається по бойовому завданню на позицію. Тривалий час (на протязі пів року з моменту зникнення ОСОБА_2 ).

Відповідач не надавав жодної інформації про ОСОБА_2 , позивач впевнена, що її син є зниклим безвісті або захопленим у полон, адже син віддано боронив Батьківщину і ніколи не мав наміру дезертирувати.

Жодних свідків того, що ОСОБА_2 міг дезертирувати не має.

Із вересня 2025 представником позивача (адвокатом) подані адвокатські запити, звернення та скарги до від відповідача та органів військового управління щодо ненадання позивачу матеріалів службового розслідування стосовно ОСОБА_2 та невиплати відповідачем грошового забезпечення матері військовослужбовця ОСОБА_2 .

Адвокатом позивача 19.09.2025 подана скарга до ІНФОРМАЦІЯ_4 про проведення службової перевірки щодо ненадання військовою частиною НОМЕР_1 відповіді на адвокатський запит Лихачова Романа Борисовича в інтересах ОСОБА_1 та вжити заходів щодо зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 якнайшвидше надати відповідь на адвокатський запит Лихачова Романа Борисовича в інтересах ОСОБА_1 від 16.09.2025.

Адвокатом позивача подана скарга до Військової служби правопорядку Збройних Сил України від 01.10.2025 з вимогою провести службову перевірку щодо ненадання військовою частиною НОМЕР_1 відповіді на адвокатський запит Лихачова Романа Борисовича в інтересах ОСОБА_1 від 16.09.2025 та вжити заходів щодо зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 якнайшвидше надати відповідь на адвокатський запит Лихачова Романа Борисовича в інтересах ОСОБА_1 від 16.09.2025: копії матеріалів службового розслідування військової частини НОМЕР_1 відносно ОСОБА_2 щодо самовільного залишення частини, які приймались/проводились 2025 році, включно з всіма додатками; копії наказів військової частини НОМЕР_1 відносно ОСОБА_2 на підставі яких виявлено/встановлено самовільне залишення частини, які приймались у період 2022-2025 років, включно з додатками; копії всіх протоколів військової частини НОМЕР_1 відносно ОСОБА_2 , на підставі яких виявлено/встановлено самовільне залишення частини, які приймались у період 2025 року, включно з додатками; копії всіх рішень військової частини НОМЕР_1 відносно ОСОБА_2 , які виносились на підставі матеріалів службового розслідування/протоколів/наказів відносно виявлення/встановлення самовільного залишення частини, у період 2025 року, включно з додатками; копії всіх повідомлень про самовільне залишення військової частини НОМЕР_1 відносно ОСОБА_2 до Державного бюро розслідування та його територіальних органів та/або контролюючих органів; копію витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, відомості, про яке внесені на підставі самовільного залишення військової частини ОСОБА_2 .

Також військова частина НОМЕР_1 надала відповідь на заяву 01.09.2025 вх.№24/2278 сестри ОСОБА_2 , що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 18.03.2025 призначене службове розслідування по факту самовільного залишення місця служби матросом ОСОБА_2 . За час проведення службового розслідування матрос ОСОБА_2 не повернувся до військової частини НОМЕР_1 для подальшого проходження військової служби. Станом на 05.09.2025 матрос ОСОБА_2 не повернувся до розташування військової частини НОМЕР_1 . Місце знаходження вищезазначеного військовослужбовця не відоме.

Військова частина НОМЕР_1 відмовила у надані матеріалів службового розслідування щодо сина позивача та відмовила у скаргах адвоката позивача, які надійшли їй для розгляду по суті звернення.

Зміст спірних правовідносин пов`язаний із тим, що позивач вважає протиправними результати службового розслідування щодо її сина, оскільки ОСОБА_2 не міг самовільно залишити поле бою, відсутні належні та допустимі докази цього факту, та позбавлення відповідачем грошового забезпечення її сина, який зник безвісти.

Судом встановлені обставини, що із 16.03.2025 по 01.09.2025 (дата заяви сестри ОСОБА_2 до ІНФОРМАЦІЯ_3 ) суду не надані докази того, що позивач здійснювала дії із розшуку чи встановлення місця перебування, обставин зникнення її сина ОСОБА_2 .

Звернень родичів ОСОБА_2 (членів родини позивача) до військової частини НОМЕР_1 , правоохоронних органів, органів військового управління із 16.03.2025 по 01.09.2025 щодо обставин зникнення ОСОБА_2 суду не надані.

Також суд встановив, що на час звернення із позовом у позивача відсутні докази службового розслідування та витягу із Єдиного реєстру досудових розслідувань № 62025050010031465 від 02.09.2025, що у провадженні слідчих Територіального управління ДБР у м. Краматорську перебуває досудове розслідування кримінального провадження відносно ОСОБА_2 №62025050010031465 від 02.09.2025, за ознаками кримінального правопорушення визначеного ч. 5 ст. 407 КК України.

Позивач та його представник адвокат отримали 01.12.2025 від відповідача зазначені докази разом із відзивом на позовну заяву, про які просив адвокат у клопотанні про витребування доказів долученого до позовної заяви.

Позивач та його представник адвокат не надали жодних заяв по суті спору, додаткових поясненнях після отримання матеріалів службового розслідування, наказів про проходження служби сином позивача, а також відомостей із Єдиного реєстру досудових розслідувань про наявність кримінального провадження №62025050010031465 від 02.09.2025 відносно ОСОБА_2 №62025050010031465 від 02.09.2025, за ознаками кримінального правопорушення визначеного ч. 5 ст. 407 КК України.

Судом встановлені обставини, що військова частина НОМЕР_1 надала відповіді на всі звернення позивача та його адвоката, шляхом надання відмови.

Суду не надані докази, що син позивача офіційно визнаний безвісно відсутнім чи оголошений померлим, або перебуває у полоні держави-агресора російської федерації, внаслідок виконання бойового завдання із надання збройної відсічі загарбницьким колоніальним військам держави-агресора російської федерації.

Судом встановлена наявність підстав у позивача для подання цього позову, оскільки наявний публічно-правовий спір між позивачем та відповідачем щодо виплати грошового забезпечення сина позивача, на яке відповідно до законодавства, має право позивач у випадку наявності визначених порядком правових підстав.

Оскільки результати службового розслідування впливають на оспорюваний наказ відповідача про зупинення нарахування військовослужбовцю грошового забезпечення, то права позивача також можуть порушуватись наказом військової частини НОМЕР_1 №82 від 18.03.2025.

Позивач, вважаючи прийнятий за наслідками службового розслідування наказ командира військової частини НОМЕР_1 та відмова у виплаті позивачу грошового забезпечення її сина, є такими, що прийнятий з порушенням норм матеріального права та процедури, визначеними чинним законодавством, та без відповідних правових підстав, звернулась до суду з цим позовом.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Згідно зі статтею 24 Конституції України гарантується рівність конституційних прав і свобод та рівність всіх громадян перед законом.

Відповідно до ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно із ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до статті 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє на даний час.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.92 №2232-XII (далі по тексту - Закон №2232-XII).

У відповідності до ч. ч. 1, 3 ст. 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до ч. 6 ст. 2 Закону №2232-XII визначені види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Відповідно до ч. 4 ст. 2 Закону №2232-XII, порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно зі ст. 3 Закону №2232-XII, правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України "Про оборону України", "Про Збройні Сили України", "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію", інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч. 14 ст. 2 Закону №2232-XII, виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 №548-XIV (далі - Статут, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Статтею 9 Статуту встановлено, що військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 11 Статуту необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України, покладає на військовослужбовців такі обов`язки, зокрема, свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно.

Кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями (стаття 16 Статуту).

Згідно зі статтями 26, 27 Статуту військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України" дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.

Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення кримінального правопорушення військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.

Статтями 28-33 Статуту врегульовані поняття начальники та підлеглі, старші та молодші за військовим званням:

28. Єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в: наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця; наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази; забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.

29. За своїм службовим становищем і військовим званням військовослужбовці можуть бути начальниками або підлеглими стосовно інших військовослужбовців.

30. Начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов`язаний перевіряти їх виконання. Підлеглий зобов`язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою.

31. Начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.

32. За своїми військовими званнями начальниками є: військовослужбовці сержантського і старшинського складу - для військовослужбовців рядового складу однієї з ними військової частини; військовослужбовці молодшого офіцерського складу - для військовослужбовців молодшого сержантського і старшинського складу однієї з ними військової частини та військовослужбовців рядового складу; майори, капітани 3 рангу, підполковники, капітани 2 рангу - для військовослужбовців рядового, молодшого і старшого сержантського і старшинського складу;

Відповідно до статей 58, 59, 111 Статуту командир (начальник) є єдиноначальником і особисто відповідає перед державою за бойову та мобілізаційну готовність довіреної йому військової частини, корабля (підрозділу) за забезпечення охорони державної таємниці; за бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан, збереження життя і зміцнення здоров`я особового складу; за внутрішній порядок, стан і збереження озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального і матеріальних засобів; за всебічне забезпечення військової частини, корабля (підрозділу); за додержання принципів соціальної справедливості.

Командир (начальник) відповідно до посади, яку він займає, повинен діяти самостійно і вимагати від підлеглих виконання вимог Конституції України, законів України, статутів Збройних Сил України та інших нормативно-правових актів.

Командир (начальник) зобов`язаний:

знати, дотримуватися особисто та вимагати від особового складу неухильного дотримання норм міжнародного гуманітарного права;

планувати роботу і здійснювати заходи щодо підтримання та удосконалення бойової та мобілізаційної готовності і вимагати їх виконання, своєчасно вносити до планів роботи необхідні зміни (уточнення), вживати заходів для охорони державної таємниці, забезпечення прихованого управління військами;

негайно доповідати старшому командиру (начальнику) про кримінальне чи адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, вчинене підлеглим військовослужбовцем, а командир (начальник) військової частини (установи) - негайно повідомляти про це відповідному прокурору, а в разі вчинення кримінального чи адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією військовослужбовцем Збройних Сил України - начальнику відповідного органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України;

знати стан справ у дорученій йому військовій частині, на кораблі (у підрозділі), ділові, морально-психологічні якості безпосередньо підпорядкованих військовослужбовців, бойову та іншу техніку, озброєння, що є в частині, на кораблі (у підрозділі), вміло керувати військовою частиною, кораблем (підрозділом) як у повсякденному житті, так і під час виконання бойових завдань;

організовувати та безпосередньо керувати бойовою підготовкою, здійснювати контроль за її ходом, об`єктивно оцінювати досягнуті підлеглими результати, підбивати підсумки й заохочувати кращих, узагальнювати та впроваджувати передовий досвід у практику навчання особового складу, ефективно використовувати навчально-матеріальну базу, спрямовувати кошти та матеріальні засоби на вдосконалення цієї бази;

постійно вдосконалювати особисту підготовку та майстерність підпорядкованих командирів (начальників), методи керівництва військовою частиною, кораблем (підрозділом), особисто проводити навчання та заняття з особовим складом військової частини, корабля (підрозділу), займатися правовим вихованням підлеглих, своєчасно вживати заходів для виконання завдань соціально-психологічного забезпечення бойової підготовки;

завжди мати точні відомості про особовий склад, озброєння, боєприпаси, бойову та іншу техніку, пальне, матеріальні засоби (кошти), що є у військовій частині, на кораблі (у підрозділі) за штатом, списком і в наявності;

встановлювати у військовій частині, на кораблі (у підрозділі) такий внутрішній порядок, який гарантував би неухильне виконання законів України і положень статутів Збройних Сил України;

організовувати дотримання та неухильно особисто дотримуватися принципу забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у службовій діяльності;

показувати приклад дисциплінованості, неухильного виконання вимог законодавства, наказів і розпоряджень командирів (начальників); бути ввічливим і справедливим у ставленні до підлеглих, не принижувати їх честі і гідності;

постійно виховувати підлеглих у дусі гуманізму та людяності, спираючись при цьому на загальновизнані принципи міжнародного права;

проводити роботу щодо зміцнення військової дисципліни, запобігання надзвичайним подіям, кримінальним та іншим правопорушенням серед особового складу, своєчасно виявляти й усувати їх причини; аналізувати стан військової дисципліни і об`єктивно доповідати про це старшому командирові (начальникові);

виявляти чуйність та бути уважним до підлеглих, поєднувати вимогливість і принциповість з повагою до їх честі і гідності, вникати в проблеми їх побуту, забезпечувати соціальну та правову захищеність, у разі необхідності клопотати за них перед старшими командирами (начальниками);

знати потреби і запити особового складу, приймати рішення за його заявами, скаргами та іншими зверненнями;

організовувати своєчасну видачу всіх видів забезпечення та перевіряти його повноту;

організовувати культурологічну роботу, створювати умови для зміцнення здоров`я та фізичного розвитку;

здійснювати заходи щодо безпеки особового складу військової частини, корабля (підрозділу) та інших осіб під час роботи з озброєнням, бойовою та іншою технікою, обладнанням, проведення стрільб, навчань, несення вартової і внутрішньої (чергової та вахтової) служби, виконання інших військових обов`язків;

не допускати до участі у бойових діях військовослужбовців з числа призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, які не пройшли курс базової загальновійськової підготовки або не мають бойового досвіду;

особисто керувати кадровою роботою та відбором кандидатів для вступу до військових навчальних закладів;

організовувати експлуатацію, збереження і використання за призначенням казармено-житлового фонду, комунальних споруд, інженерних мереж, наданих для розквартирування військових частин і підрозділів;

контролювати додержання заходів пожежної безпеки у військовій частині, на кораблі (у підрозділі);

вживати заходів для охорони довкілля в місцях розташування та дій військ;

організовувати та здійснювати заходи, спрямовані на захист особового складу, озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки і майна від зброї масового ураження, звичайних засобів ураження;

під час вирішення питань, пов`язаних з трудовою діяльністю працівників, суворо додержуватися законодавства про працю;

вживати заходів для відшкодування матеріальних збитків, заподіяних військовій частині, кораблю (підрозділу).

Відповідно до абзацу 1 та 2 пункту 144-1 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України затверджено Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, військова служба призупиняється відповідно до частини 2 статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Військова служба для такого військовослужбовця призупиняється з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

Абзацами 1 та 2 частини 2 статті 24 Закону України "Про військову службу та військовий обов`язок" встановлено, що військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.

Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

Сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців, а також військовозобов`язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначає Дисциплінарний статут Збройних Сил України, що затверджений Законом України від 24.03.1999 №551-XIV (далі - Дисциплінарний статут).

Статтями 1, 2 Дисциплінарного статуту ЗСУ визначено, що військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України. Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.

Військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів; бути пильним, зберігати державну таємницю; додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов`язків військової служби (стаття 4 Дисциплінарного статуту ЗСУ).

Згідно з частинами першою, другою, третьою, шостою статті 5 Дисциплінарного статуту ЗСУ за стан військової дисципліни у з`єднанні, військовій частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов`язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення. Стан військової дисципліни у військовій частині (підрозділі), закладі, установі та організації визначається здатністю особового складу виконувати в повному обсязі та в строк поставлені завдання, морально-психологічним станом особового складу, спроможністю командирів підтримувати на належному рівні військову дисципліну. Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов`язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків, а також з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України Про оборону України. Командир, який не забезпечив додержання військової дисципліни та не вжив заходів для її відновлення, несе встановлену законом відповідальність.

Статтею 6 Дисциплінарного статуту ЗСУ установлено, що право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов`язок підлеглого - їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження. Наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк. Відповідальність за наказ несе командир, який його віддав. У разі непокори чи опору підлеглого командир зобов`язаний для відновлення порядку вжити всіх передбачених статутами Збройних Сил України заходів примусу аж до притягнення його до кримінальної відповідальності. Командир зобов`язаний вжити заходів щодо затримання підлеглого при вчиненні або здійсненні ним замаху на вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення, пов`язаного із непокорою, опором чи погрозою начальнику, застосуванням насильства, самовільним залишенням військової частини або місця служби, ухиленням від військової служби чи дезертирством, із негайним доставлянням затриманого до уповноваженої службової особи або вжити заходів щодо негайного повідомлення уповноваженої службової особи про затримання та місцезнаходження особи, яка підозрюється у вчиненні діяння з ознаками кримінального правопорушення. Застосування зброї допускається лише в бойовій обстановці, а в мирний час - у виняткових випадках, відповідно до вимог Статуту гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України, Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України.

Відповідно до статті 45 Дисциплінарного статуту ЗСУ у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення. За вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. За вчинення правопорушень, пов`язаних із корупцією, військовослужбовці несуть відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення. У разі вчинення кримінального правопорушення військовослужбовець притягається до кримінальної відповідальності. Командири, які у разі виявлення ознак кримінального правопорушення не повідомили про це орган досудового розслідування, несуть відповідальність згідно із законом. Усі дисциплінарні стягнення, крім пониження у військовому званні, пониження в посаді, звільнення з військової служби за службовою невідповідністю, накладені на військовослужбовців і не зняті до дня звільнення їх у запас чи відставку, вважаються знятими з дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо).

Статтею 48 Дисциплінарного статуту ЗСУ передбачено, що на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов`язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).

Згідно зі статтею 83 Дисциплінарного статуту ЗСУ на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.

За приписами статті 84 Дисциплінарного статуту ЗСУ прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.

За приписами статті 85 Дисциплінарного статуту ЗСУ, службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу.

Заборонено проводити службове розслідування особам, які є підлеглими військовослужбовця, чиє правопорушення підлягає розслідуванню, а також особам - співучасникам правопорушення або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення.

Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць.

Якщо під час службового розслідування буде з`ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини письмово повідомляє про це орган досудового розслідування.

Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України визначається наказом Міністерства оборони України, в інших військових формуваннях, правоохоронних органах спеціального призначення - наказами державних органів, які мають у своєму підпорядкуванні військові формування, утворені відповідно до законів України, правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України.

Відповідно до статті 86 Дисциплінарного статуту ЗСУ, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення. Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.

Статтею 87 Дисциплінарного статуту ЗСУ визначено, що дисциплінарне стягнення має бути накладене не пізніше ніж за 10 діб від дня, коли командирові (начальникові) стало відомо про правопорушення, а у разі провадження службового розслідування - протягом місяця від дня його закінчення, не враховуючи часу перебування військовослужбовця на лікуванні або у відпустці. Під час накладення дисциплінарного стягнення командир не має права принижувати гідність підлеглого. Дисциплінарне стягнення не може бути накладено після шести місяців з дня виявлення правопорушення. До зазначеного строку не зараховується час проведення службового розслідування, перебування військовослужбовця на лікуванні, у відпустці, під вартою, а також час відсутності на службі без поважних причин.

Дисциплінарне стягнення виконується, як правило, негайно, а у виняткових випадках - не пізніше ніж за три місяці від дня його накладення. Після закінчення зазначеного строку стягнення не виконується, а лише заноситься до службової картки військовослужбовця. До зазначеного строку не зараховується час перебування військовослужбовця на лікуванні та у відпустці. Особи, з вини яких не було виконане стягнення, несуть дисциплінарну відповідальність. У разі подання скарги старшому начальникові виконання дисциплінарного стягнення не зупиняється до надходження від нього розпорядження про скасування цього стягнення (стаття 96 Дисциплінарного статуту ЗСУ).

Про накладені дисциплінарні стягнення військовослужбовцям може бути оголошено особисто, у письмовому наказі (розпорядженні), на нараді чи перед строєм військовослужбовців, які мають військові звання (обіймають посади) не нижче за військове звання (посаду) військовослужбовця, який вчинив правопорушення. Оголошувати про дисциплінарні стягнення командирам у присутності підлеглих заборонено (стаття 97 Дисциплінарного статуту ЗСУ).

Під час оголошення дисциплінарного стягнення до відома військовослужбовця доводять, в чому полягає порушення ним військової дисципліни чи громадського порядку (стаття 98 Дисциплінарного статуту ЗСУ).

Статтею 88 Дисциплінарного статуту ЗСУ передбачено, що військовослужбовець, який вважає, що не вчинив правопорушення, має право протягом місяця з часу накладення дисциплінарного стягнення подати скаргу старшому командирові або звернутися до суду у визначений законом строк.

Згідно з абзацом 4 пункту 2 розділу I Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 №608, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 грудня 2017 за № 1503/31371 (далі Порядок №608, Порядок), службове розслідування - комплекс заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.

Пунктом 3 розділу II Порядку №608 визначено, що службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв`язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби; вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; у разі виявлення факту заподіяння матеріальної шкоди - причин виникнення шкоди, її розміру та винних осіб.

За приписами пункту 3 Розділу II Порядку №608 службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв`язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби; ступеня вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; причин виникнення матеріальної шкоди, її розміру та винних осіб (у разі виявлення факту її заподіяння).

Пунктами 1, 3 розділу III Порядку №608 установлено, що рішення про призначення службового розслідування приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення.

Службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), у якому зазначаються підстава, обґрунтування або мета призначення службового розслідування, особа, стосовно якої воно проводиться, строк проведення службового розслідування, а також визначаються посадова (службова) особа, якій доручено його проведення, або голова та члени комісії з проведення службового розслідування (далі - особи, які проводять службове розслідування).

Днем початку службового розслідування вважається день видання наказу про його призначення. Днем закінчення службового розслідування вважається день надання командиру (начальнику), який призначив службове розслідування, акта службового розслідування та матеріалів на розгляд, визначений в наказі про призначення службового розслідування.

Згідно з пунктами 8, 9 розділу III Порядку №608 особи, які проводять службове розслідування, відповідають за всебічність, повноту, своєчасність та об`єктивність його проведення, додержання законодавства України, а також за нерозголошення інформації, яка стосується службового розслідування. Посадові (службові) особи Збройних Сил зобов`язані надавати письмові пояснення по суті предмета службового розслідування та поставлених їм питань, а за попередньою згодою керівника - документи чи матеріали відповідно до своїх службових обов`язків.

Відповідно до пункту 1 розділу IV Порядку №608 особи, які проводять службове розслідування, зобов`язані: дотримуватися вимог законодавства України, вживати всіх передбачених законодавством заходів для всебічного, повного, своєчасного і об`єктивного розслідування обставин вчиненого правопорушення; виявляти (з`ясовувати) обставини, які підтверджують або спростовують інформацію щодо скоєння правопорушення, а також встановлювати обставини, які пом`якшують або обтяжують відповідальність правопорушника; розглядати заяви і клопотання військовослужбовця, правопорушення якого підлягає службовому розслідуванню, що були подані під час проведення службового розслідування та стосуються його проведення.

Згідно з пунктом 2 розділу VІ Порядку № 608 дисциплінарне стягнення накладається у строки, визначені Дисциплінарним статутом Збройних Сил України. Наказ (витяг з наказу) про притягнення до відповідальності доводиться до військовослужбовця у частині, що його стосується, під підпис із зазначенням дати доведення. Доведення здійснює безпосередній командир (начальник) військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення, або старший (за підпорядкуванням) командир (начальник). У разі відмови військовослужбовця поставити свій підпис про ознайомлення з наказом (витягом з наказу) про притягнення його до відповідальності складається акт про відмову. Зміст акта про відмову засвідчується підписами не менше двох свідків цього факту.

Наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам.

Відповідно до п. 15 Розділу І Порядку №260 військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення. Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.

Розділом XXX вказаного Порядку регулюється питання щодо виплати грошового забезпечення в разі захоплення в полон чи заручниками, смерті (загибелі) військовослужбовців або якщо вони визнані безвісно відсутніми чи оголошені померлими.

За приписами п. 3 Розділу XXX Порядку №260 грошове забезпечення військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками (крім військовослужбовців, які здалися в полон добровільно), а також інтернованим в нейтральних державах або безвісно відсутнім, виплачується відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 №884, військовою частиною, в якій перебував на грошовому забезпеченні військовослужбовець.

Механізм виплати грошового забезпечення, в тому числі додаткових та інших видів грошового забезпечення, сім`ям військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, Держспецтрансслужби та Держспецзв`язку, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх визначений Порядком виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року №884 (далі - Порядок №884).

Пунктами 2, 3, 4, 7, 8 Порядку №884 передбачено, що під терміном "безвісно відсутній військовослужбовець" слід розуміти зниклого безвісти під час захисту Вітчизни військовослужбовця, щодо якого понад 15 днів відсутні відомості про місце його перебування, крім відомостей про самовільне залишення військової частини або місця служби.

За військовослужбовцями зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення (далі - грошове забезпечення) з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення.

Виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, членам сімей військовослужбовців за їх заявою на ім`я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).

Виплата грошового забезпечення здійснюється таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (інвалідів з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей.

При цьому, відповідно до п. 8 Порядку №884 виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (установи, організації), місця служби або дезертирували, не здійснюється.

ІV. ВИСНОВКИ СУДУ

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані у справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Інформація не підлягає розголошенню в загальному доступі відповідно до статті 7 Закону України "Про доступ до судових рішень"

Відповідно до витягу із Єдиного реєстру досудових розслідувань та відповіді Територіального управління Держаного бюро розслідувань розташованого у місті Краматорськ, у провадженні цього органу досудового розслідування перебуває кримінальне провадження відносно ОСОБА_2 №62025050010031465 від 02.09.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.

Тобто дата внесення відомостей Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо самовільного залишення військової частини або місця служби сином позивача є 02.09.2025.

Враховуючи, що висновками службового розслідування, оформленого актом проведення службового розслідування військової частини НОМЕР_1 від 16.04.2025 №410, та затвердженого наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 16.04.2025 №1049 «Про підсумки службового розслідування по факту самовільного залишення поля бою матросом ОСОБА_2 » та спірним наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 82 від 18.03.2025, відповідачем обґрунтовано встановлено, що син позивача самовільно залишив поле бою, не повернувся до розташування військової частини НОМЕР_1 та не виконав своїх службових та посадових обов`язків, відсутні підстави для виплати позивачу грошового забезпечення на підставі вимог Порядку №884.

Суд зазначає, що до результати службового розслідування базується на свідченнях безпосереднього командира сина позивача та його побратимів, які надали прямі свідчення про самовільне залишення сином позивача поля бою бойової позиції.

Більше того, суд встановив, що відповідач передав матеріали службового розслідування до правоохоронного органу, за яким визначена підслідність досудового розслідування кримінальним законом.

Сторона позивача не надала жодних доказів, що спростовують результати службового розслідування або підтверджують грубе порушення процедури його проведення, що є достатнім для скасування результатів такого розслідування.

Спірний наказ № 82 від 18.03.2025 в частині призупинення виплати позивачу грошового забезпечення сина позивача є обґрунтованим та не підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Тотожні правові висновки викладені у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.04.2025 № 580/9015/24.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Суд в порядку належності, допустимості, достовірності та достатності доказування зазначає, що сторона позивача із дати отримання матеріалів службового розслідування від відповідача із 02.12.2025 жодних пояснень чи доказів суду не надала, клопотань та заяв із процесуальних питань для здобуття судом певних доказів теж не подала.

Суд додатково звертає увагу, на опосередковані обставини у цій справі в контексті доказування фактичних обставин справи, що сторона позивача не надала доказів на розшук чи встановлення місця перебування сина позивача із 16.03.2025 по 01.09.2025, а також фактичний зміст наданих суду звернень позивача та адвоката (запитів, заяв, скарг) фактично стосується виплати грошового забезпечення сина позивача та отримання доказів службового розслідування від військової частини та доказів про наявність відомостей у Єдиному державному реєстрі досудових розслідувань щодо самовільного залишення місця служби військовослужбовцем.

Щодо доводів позивача, що її син зник безвісти, то суд висновує наступне в частині порушених прав позивача.

До предмету доказування у цій справі входить встановлення у сина позивача статусу особи, що зникла безвісти, якщо позивач наполягає у своїй позовній заяві на таких обставинах, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин2 від 12.07.2018 N 2505-VIII, особа набуває статусу такої, що зникла безвісти за особливих обставин, з моменту внесення про неї відомостей, що містяться у заяві про факт зникнення, до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, у порядку, передбаченому цим Законом, та вважається такою, що зникла безвісти за особливих обставин, з моменту подання заявником заяви про факт зникнення особи.

Поряд з цим, за приписами ч. 3 ст. 4 цього Закону, надання особі статусу зниклої безвісти за особливих обставин відповідно до цього Закону не позбавляє її родичів або інших осіб права звернення до суду із заявою про визнання такої особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою у порядку, передбаченому законодавством.

В свою чергу, п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України визначено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.

Згідно із частиною другою статті 315 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Частиною першою статті 316 ЦПК України визначено, що заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.

Аналіз зазначених правових норм свідчить про те, що існують два порядки встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий.

Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян.

Не визначений інший судовий порядок підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства.

Вказане узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду викладеними у постанові від 18 січня 2024 року у справі №560/17953/21.

Суд зазначає, що позивач не надав докази на підтвердження закінчення процедури щодо встановлення сину позивача статусу особи, що зникла безвісти за особливих обставин (внесення відомостей до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин).

Виключно після визнання сина позивача в законодавчо встановленому порядку зниклим безвісти, ця обставина стане юридично значимою та офіційно підтвердженою належними та допустимими доказами.

Таким чином, з огляду на встановлені фактичні обставини та відповідне правове регулювання суд дійшов висновку щодо правомірність оскаржуваного наказу відповідача та відмови військової частини НОМЕР_1 , оформленої листом №25/21634 від 13.10.2025 на заяву позивача від 16.09.2025, про виплату грошового забезпечення її сина.

Суд додатково зазначає, що позивач не позбавлена права повторно звернутися до суду у випадку отримання доказів, які спростовують висновки службового розслідування та підтверджують зміну правового статусу її сина в частині відсутності факту самовільного залишення військової частини або місця служби під час виконання бойового завдання.

В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов`язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

У силу вимог статей 73-76 КАС України докази мають бути належними (містити інформацію щодо предмета доказування), допустимими (одержаними з дотриманням порядку, встановленого законом), достовірними (на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи), достатніми (які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування).

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідачем доведена правомірність дій та рішень військової частини у цій справі.

Суд зазначає, що доведення має висновуватись із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, однак позивачем під час судового розгляду справи не доведена ґрунтовність пред`явлених вимог.

Інші доводи сторін не впливають на висновки суду.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини).

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При цьому, суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Таки чином, в контексті обставин даної справи судом надана оцінка та відповідь на всі доводи позивача та відповідача, які можуть вплинути на правильне вирішення спору.

Відтак, проаналізувавши обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення.

V. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

За правилами статті 139 КАС України, судом не вирішується питання про розподіл судових витрат.

На підставі викладеного та керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії залишити без задоволення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя В.І. Бевза