Рішення № 134778804, 12.03.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 березня 2026 року № 320/44804/25

Суддя Київського окружного адміністративного суду Терлецька О.О., розглянувши порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань про визнання протиправним та скасування наказу,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань в якому просить суд:

1. Визнати протиправним та скасувати наказ Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, яким на ОСОБА_1 накладено (застосовано) дисциплінарне стягнення у виді звільнення зі служби.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві від 22.08.2025 року №107-ос-ДСК.

3. Поновити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на посаді оперуповноваженого Першого оперативного відділу (з дислокацією у м. Києві) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві.

4. Стягнути з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві (код ЄДРПОУ 42332040) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з розрахунку середньоденної заробітної плати за календарний день у розмірі 1 476,05 грн.

Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що відповідач, не вручив позивачу наказ про накладення дисциплінарного стягнення, не зазначив підстави звільнення позивача, непропорційно застосував до позивача найбільш сурове стягнення, а також не врахував заборону звільнення позивача у зв`язку із повідомленням про протиправні дії чи бездіяльність іншого працівника Державного бюро розслідувань, у зв`язку із чим накази про застосування дисциплінарного стягнення та звільнення не можуть вважатися законними, внаслідок чого підлягають визнанню протиправними та скасуванню з поновленням позивача на посаді.

Від відповідача надійшов відзив в якому заперечував проти позовних вимог зазначаючи, що в позовній заяві позивач не спростував фактів порушень, які стали підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Суд відмовляє в задоволенні заяви про витребування довказів з огляду на таке.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 80 КАС України Учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 79 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

У клопотанні про витребування доказів повинно бути зазначено:

1) який доказ витребовується;

2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати;

3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа;

4) заходи, яких особа, що подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів, та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.

Оскільки позивачем не вказано обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати суд відмовляє в задоволенні вищевказаного клопотання.

Дослідивши обставини справи та оцінивши доводи сторін суд зазначає наступне.

Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про Державне бюро розслідувань», Законом України «Про запобігання корупції», Дисциплінарним статутом Національної поліції України, затвердженим Законом України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» (далі Дисциплінарний статут), Положенням про проходження служби особами рядового та начальницького складу ДБР, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.2020 № 743 (далі Положення № 743), Інструкцією про порядок проведення службових розслідувань стосовно працівників ДБР, затвердженою наказом ДБР від 14.01.2020 № 9 (зі змінами) (далі Інструкція № 9) та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» ДБР є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.

Відповідно до частини 1 статті 14 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» до працівників ДБР належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із ДБР.

На службу до ДБР приймаються на конкурсній основі в добровільному порядку (за контрактом) громадяни України, які спроможні за своїми особистими, діловими та моральними якостями, віком, освітнім і професійним рівнем та станом здоров`я ефективно виконувати відповідні службові обов`язки (частина 3 статті 14 Закону України «Про Державне бюро розслідувань»).

Порядок проходження служби особами рядового та начальницького складу ДБР, їх права та обов`язки визначає Положення № 743, а для державних службовців порядок проходження служби врегульовано положеннями Закону України «Про державну службу».

Особи рядового та начальницького складу ДБР, відповідно до положень пункту 32 Положення № 743, зокрема, зобов`язані: чесно і сумлінно додержуватися присяги, Конституції та законів України; добросовісно і в повному обсязі виконувати покладені на них згідно із займаною посадою службові обов`язки, накази безпосередніх та прямих керівників (начальників); додержуватися правил професійної етики; додержуватися вимог антикорупційного законодавства; виявляти повагу до колег по службі, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, носіння встановленої форми одягу; не рідше одного разу на рік проходити психофізіологічне дослідження із застосуванням поліграфа та медичний огляд в установленому порядку; сприяти підтриманню порядку і дисципліни; звертатися із службових питань до безпосереднього керівника (начальника) і з його дозволу до прямого керівника (начальника), з особистих питань до безпосереднього керівника (начальника); доповідати своїм безпосереднім керівникам (начальникам) про події та обставини, що стосуються виконання службових обов`язків, а також про зроблені їм іншими керівниками (начальниками) зауваження; додержуватися вимог безпеки, вживати заходів до запобігання захворюванню, травматизму, повсякденно підвищувати рівень фізичної підготовки, утримуватися від шкідливих для здоров`я звичок; своєчасно подавати відомості про себе, що мають значення для проходження служби у ДБР (зміна адреси задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) особи, адреси електронної пошти, номерів телефонів, інших контактних даних, зміна сімейного стану, здобуття освіти, притягнення до адміністративної та кримінальної відповідальності тощо); повідомляти безпосередньому керівникові (начальникові) про місце свого перебування під час відпустки та у разі відсутності на службі з інших поважних причин (тимчасова непрацездатність тощо); гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час.

Приписами статті 24 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» передбачено, що з метою запобігання і виявлення правопорушень у діяльності працівників ДБР у складі центрального апарату ДБР та його територіальних управлінь діють підрозділи внутрішнього контролю, які, зокрема, здійснюють контроль за дотриманням працівниками ДБР правил етичної поведінки, проведення службового розслідування стосовно працівників ДБР.

Відповідно до частини 5 статті 24 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» порядок діяльності та повноваження підрозділів внутрішнього контролю ДБР визначаються положенням, яке затверджує Директор ДБР.

Підстави та порядок проведення службового розслідування (перевірки) стосовно працівників ДБР та прийняття рішень, а також компетенцію структурних підрозділів, посадових та інших осіб при його проведені визначено Інструкцією про порядок проведення службових розслідувань стосовно працівників ДБР, затвердженого наказом ДБР від 14.01.2020 № 9 (далі Інструкція № 9).

Службове розслідування стосовно працівників ДБР проводиться підрозділами внутрішнього контролю ДБР з метою встановлення неправомірних дій працівника, яким вчинено правопорушення; причинного зв`язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням працівником Бюро своїх обов`язків; наявності або відсутності вини працівника Бюро; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства, організаційно-розпорядчих документів тощо; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; виявлення факту заподіяння матеріальної шкоди - причин виникнення шкоди, її розміру та винних осіб.

Системний аналіз положень Інструкції № 9 дає підстави для висновку про те, що підставою для ініціювання службового розслідування стосовно працівників ДБР можуть бути, окрім іншого, дані про невиконання чи неналежне виконання обов`язків; перевищення своїх повноважень, якщо таке перевищення не містить складу кримінального або адміністративного правопорушення; порушення правил професійної етики; незаконне розголошення інформації з обмеженим доступом, що стала відома працівнику у зв`язку з виконанням ним своїх повноважень, отримання інформація з інших правоохоронних органів тощо (пункт 1 Розділу ІІ Інструкції № 9).

Службове розслідування може проводитися і в інших випадках з метою з`ясування причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини працівника ДБР.

Управлінням внутрішнього контролю ДБР за наявності підстав, за яких може бути проведене службове розслідування, скеровується відповідна доповідна (або рапорт) Директору ДБР для прийняття рішення про проведення службового розслідування, яке оформлюється наказом.

Абзацом 2 пункту 4 Розділу ІІІ Інструкції № 9 визначено, що завірена копія наказу про проведення службового розслідування працівниками підрозділу внутрішнього контролю доводиться до відома працівника Бюро, стосовно якого проводиться службове розслідування, під його особистий підпис.

До проведення службового розслідування, у разі необхідності, можуть залучатись працівники інших структурних підрозділів Бюро з урахуванням їх професійних навиків, досвіду та кваліфікаційного рівня (пункт 3 Розділу ІV Інструкції № 9).

За результатами службового розслідування Управлінням внутрішнього контролю ДБР складається і затверджується висновок службового розслідування, що в силу положень пунктів 1, 2 Розділу VIII Інструкції № 9 має містити відомості, необхідні для прийняття рішення за результатами розгляду матеріалів службового розслідування, який передається до Дисциплінарної комісії ДБР.

При ДБР діє Дисциплінарна комісія ДБР, склад та положення про яку затверджується Директором ДБР, яка відповідно до статті 25 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» розглядає питання застосування дисциплінарних стягнень до працівників ДБР.

Відповідно до частини 2 статті 25 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» Дисциплінарна комісія на підставі службового розслідування, що проводиться підрозділом внутрішнього контролю, складає висновок про наявність чи відсутність у діях працівника ДБР дисциплінарного проступку та підстав для його притягнення до дисциплінарної відповідальності з визначенням рекомендованого виду дисциплінарного стягнення. Підставами для притягнення працівника ДБР до дисциплінарної відповідальності, згідно положень частини 4 статті 25 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» є:

1. невиконання чи неналежне виконання обов`язків;

2. незаконне розголошення інформації з обмеженим доступом, що стала відома працівнику у зв`язку з виконанням ним своїх повноважень;

3. перевищення своїх повноважень, якщо таке перевищення не містить складу кримінального або адміністративного правопорушення;

4. публічне висловлювання, що є порушенням презумпції невинуватості;

5. негативні результати перевірки на доброчесність або моніторингу способу життя працівника;

6. порушення правил професійної етики;

7. використання повноважень в особистих (приватних) інтересах або неправомірних особистих інтересах інших осіб;

8. інших підстав, передбачених Законом України «Про державну службу» для працівників ДБР, які є державними службовцями, Дисциплінарним статутом Національної поліції України для працівників ДБР, які є особами рядового і начальницького складу, та Кодексу законів про працю України.

Згідно з частиною 6 статті 14 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» на осіб рядового і начальницького складу ДБР поширюється Дисциплінарний статут Національної поліції України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Дисциплінарним статутом визначено сутність службової дисципліни, обов`язків осіб рядового і начальницького складу стосовно її дотримання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень.

Так, відповідно до статті 1 Дисциплінарного статуту, службова дисципліна це дотримання Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, присяги особи рядового і начальницького складу, наказів керівників.

Службова дисципліна ґрунтується на створені необхідних організаційних та соціально-економічних умов для чесного, неупередженого і гідного виконання обов`язків, повазі до честі і гідності, вихованні сумлінного ставлення до виконання обов`язків шляхом зваженого застосування методів переконання, заохочення та примусу.

Згідно частиною 3 статті 1 Дисциплінарного статуту службова дисципліна, окрім іншого, зобов`язує особу рядового і начальницького складу:

1. бути вірним Присязі, мужньо і вправно служити народу України;

2. безумовно виконувати накази керівників, віддані (видані) в межах наданих їм повноважень та відповідно до закону;

3. утримуватися від дій, що перешкоджають іншим працівникам правоохоронного органу виконувати їх обов`язки, а також які підривають авторитет служби;

4. знати і виконувати заходи безпеки під час несення служби, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку;

5. сприяти керівникові в організації дотримання службової дисципліни, інформувати його про виявлення порушення, у тому числі вчинені іншими працівниками.

Протиправна винна дія чи бездіяльність особи рядового і начальницького складу, що полягає в порушені ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов`язків або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством, а також у вчинені дій, що підривають авторитет служби є дисциплінарним проступком (частина 1 статті 12 Дисциплінарного статуту).

За порушення службової дисципліни особи рядового і начальницького складу незалежно від займаної посади та спеціального звання несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом (частина 1 статті 11 Дисциплінарного статуту).

Дисциплінарне стягнення є засобом підтримання службової дисципліни, що застосовується за вчинення дисциплінарного проступку з метою виховання особи, яка його вчинила, для безумовного дотримання службової дисципліни, а також з метою запобігання вчиненню нових дисциплінарних проступків.

За приписами частини 3 статті 13 Дисциплінарного статуту передбачено, що за вчинення дисциплінарних проступків до особи рядового і начальницького складу можуть застосовуватися такі види дисциплінарного проступку:

1. зауваження;

2. догана;

3. сувора догана;

4. попередження про неповну службову відповідність;

5. пониження у спеціальному званні на один ступінь;

6. звільнення з посади;

7. звільнення із служби в поліції.

Дисциплінарне стягнення має індивідуальний характер та не застосовується до особи, вина якої у вчинені дисциплінарного проступку не встановлена у визначеному порядку або який діяв у стані крайньої необхідності чи необхідної оборони.

Так, 02.03.2021 на підставі положень Закону України «Про Державне бюро розслідувань» ОСОБА_1 , за результатами відкритого конкурсу, наказом ТУ ДБР у м. Києві від 01.03.2021 № 34-ос/ДСК призначено на посаду слідчого в Третьому слідчому відділі (з дислокацією у м. Черкасах) ТУ ДБР у м. Києві та укладено з ним Контракт про проходження служби у ДБР на 6 років.

Уклавши контракт про проходження служби у ДБР, ОСОБА_1 добровільно взяв на себе зобов`язання проходити службу за посадою протягом строку дії цього контракту та відповідно до його умов, зокрема, але не виключно, зобов`язався неухильно дотримуватися положень чинного законодавства, сумлінно виконувати свої посадові обов`язки за посадою на високому професійному рівні, дотримуватися службової дисципліни, обмежень та заборон, пов`язаних з проходженням служби, інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу або перебування на займаній посаді.

В подальшому, наказом від 21.06.2024 № 62-ос-ДСК ОСОБА_1 переведено на нижчу вакантну посаду оперуповноваженого Першого оперативного відділу (з дислокацією у м. Києві) ТУ ДБР у м. Києві з 25.06.2024.

Директор ТУ ДБР у м Києві ОСОБА_2 звернувся до Управління внутрішнього контролю ДБР з листом від 17.06.2025 вих. № 1237-ДСК про неналежне виконання своїх службових обов`язків, систематичного не виконання вказівок керівництва відділу та ігнорування виконання протокольних рішень ОСОБА_1 , а також непоодиноких випадків порушення Правил внутрішнього розпорядку для осіб рядового та начальницького складу ТУ ДБР у м. Києві, затверджених наказом ТУ ДБР у м. Києві від 11.04.2024 № 3 (зі змінами) (далі - Правила внутрішнього розпорядку).

На підставі наказу ДБР від 20.06.2025 № 12-ср, з метою підтвердження/ спростування причетності оперуповноваженого ОСОБА_1 до можливих порушень Правил професійної етики працівників ДБР, затверджених рішеннями Ради громадського контролю при ДБР від 15.01.2021 (протокол № 2), введених в дію наказом ДБР від 16.01.2021 № 30 (далі - Правила професійної етики працівників ДБР), невиконання чи неналежного виконання своїх службових обов`язків, відповідно до пункту 8 частини 1 статті 12, пункту 6 частини 2 статті 24 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», пункту 1 частини 1 Розділу ІІ Інструкції № 9, Управлінню внутрішнього контролю ДБР доручено провести службове розслідування.

Під час здійснення заходів, передбачених пунктами 4, 7, 8 Розділу VI Інструкції № 9 з метою перевірки фактів на предмет вчинення ОСОБА_1 дисциплінарного проступку відібрано пояснення працівників ТУ ДБР у м. Києві, досліджено матеріали проведення оперативних нарад, а також інші матеріали, що мають значення для встановлення та об`єктивної перевірки обставин справи, та встановлено наступне:

1) ОСОБА_1 відповідно до службових обов`язків, затверджених директором ТУ ДБР у м. Києві Корінь С.О. від 24.06.2024 № 343/11-07/ДСК-2024, мав здійснювати пошук та фіксацію фактичних даних про кримінальні правопорушення, вчинені працівниками Північного офісу Державної аудиторської служби України (далі - Держаудитслужба), а також кримінальних правопорушень, вчинених проти встановленого порядку несення військової служби (військові кримінальні правопорушення), крім кримінальних правопорушень, передбачених статтею 422 КК України (далі напрямок роботи).

Натомість встановлено, що ОСОБА_1 інформацією про оперативну обстановку в Північному офісі Держаудитслужби та за напрямком роботи не володіє.

Зазначений факт неодноразово фіксувався у протоколах нарад-заслуховувань працівників Першого оперативного відділу (з дислокацією у м. Києві) ТУ ДБР у м. Києві, складених за результатами оперативно-службової діяльності у 2025 році (протокол № 12 від 28.01.2025, протокол № 13 від 01.04.2025, протокол № 16 від 05.06.2025);

2) у І кварталі 2025 року ОСОБА_1 здійснював оперативний супровід у лише в 1 кримінальному провадженні, а саме № 42024112350000075 від 31.07.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 425 КК України, в рамках якого виконав лише 1 доручення слідчого, провівши допит свідка (протокол допиту свідка від 13.02.2025).

3) протягом 2025 року інформаційні матеріали до органів досудового розслідування в порядку статей 214, 216 КПК України ОСОБА_1 не передавались (протокол № 15 від 19.05.2025);

4) за інформацією Відділу режимно-секретної роботи та захисту інформації ТУ ДБР у м. Києві упродовж 2025 року ОСОБА_1 не мав на зв`язку та не залучив жодного оперативного джерела (агентів, оперативних контактів) для конфіденційного співробітництва. При цьому ОСОБА_1 у 2025 році не заведено та не велось жодної оперативно-розшукової справи.

З 01.01.2025 по 09.06.2025 ОСОБА_1 не обліковував, не зберігав та не отримував матеріальні носії секретної інформації, тобто з відповідними документами, які супроводжують оперативну роботу позивач в 2025 році не працював.

Наведена інформація підтверджена також протоколами нарад-заслуховувань працівників упродовж 2025 року (протокол № 13 від 01.04.2025, протокол № 14 від 12.05.2025, протокол № 15 від 19.05.2025, протокол № 16 від 05.06.2025);

5) Упродовж 2025 року ОСОБА_1 жодного разу не звертався до Головного оперативного управління ДБР з рапортами про виявлення ознак необґрунтованості активів та доказів їх необґрунтованості (відповідно до протоколу № 16 від 05.06.2025).

Крім того, в ході вивчення дотримання виконавської дисципліни ОСОБА_1 проаналізовано відомості з Системи контролю доступу ТУ ДБР у м. Києві за травень 2025 року та встановлено порушення позивачем Правил внутрішнього розпорядку, які мали системний характер.

Зокрема, на підставі отриманої від Відділу аналітичного забезпечення та оперативного чергування ТУ ДБР у м. Києві інформації (службова записка від 10.06.2025 № 497/11-11/25) встановлено, що протягом травня 2025 року ОСОБА_1 прибував до приміщення ТУ ДБР у м. Києві в ранковий час після 09:00 год., в будні дні, а саме 07.05.2025 (середа), 09.05.2025 (п`ятниця), 15.05.2025 (четвер), 23.05.2025 (п`ятниця), 04.06.2025 (середа), що свідчить про порушення Правил внутрішнього розпорядку ТУ ДБР у м. Києві.

Поряд з цим, за результатами аналізу системи електронного документообігу ТУ ДБР у м. Києві мали місце випадки прострочення виконання контрольних завдань. Таким чином, інформація та обставини, які досліджувалися в ході проведення службового розслідування на предмет ОСОБА_1 до можливих порушень Правил професійної етики працівників ДБР, неналежного виконання своїх службових обов`язків знайшли своє підтвердження.

Після завершення службового розслідування у відповідності до вимог статті 25 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» та пункту 8 Розділу VIII Інструкції № 9, зібрані матеріали з висновком за результатами службового розслідування стосовно ОСОБА_1 передано до Дисциплінарної комісії ДБР.

Дисциплінарною комісією ДБР розгляд матеріалів службового розслідування призначено у відкритому засіданні на 21.08.2025, куди було запрошено ОСОБА_1 , зокрема, засобами телефонного зв`язку.

ОСОБА_1 прибув 21.08.2025 на засідання Дисциплінарної комісії ДБР та безпосередньо надав свої пояснення щодо обставин, встановлених під час службового розслідування. Під час засідання Дисциплінарної комісії ДБР заяв та клопотань від ОСОБА_1 не надходило.

За результатами розгляду матеріалів службового розслідування, Дисциплінарна комісія ДБР констатувала, що в діях ОСОБА_1 вбачаються ознаки дисциплінарного проступку, який полягає у неналежному виконанні обов`язків і порушенні правил професійної етики, що виразилось у порушенні вимог абзаців 2 - 4 пункту 32 (чесно і сумлінно додержуватися присяги, Конституції та законів України; добросовісно і в повному обсязі виконувати покладені на них згідно із займаною посадою службові обов`язки, накази безпосередніх та прямих керівників (начальників); додержуватися правил професійної етики) Положення № 743, пункту 4 частини 3 статті 1 (безумовно виконувати накази керівників, віддані (видані) в межах наданих їм повноважень та відповідно до закону) та частини 1 статті 5 (поліцейський зобов`язаний неухильно та у визначений строк виконувати наказ від керівника) Дисциплінарного статуту, пунктів 2.1 (принцип законності), 2.3 (принцип професіоналізму) та 2.8 (принцип відповідальності) розділу 2 Правил професійної етики працівників ДБР.

Невиконання та неналежне виконання обов`язків є самостійною та достатньою підставою для притягнення працівника ДБР до дисциплінарної відповідальності, відповідно до пункту 1 частини 4 статті 25 Закону України «Про Державне бюро розслідувань».

Враховуючи характер дисциплінарного проступку допущеного ОСОБА_1 . Дисциплінарна комісія ДБР рекомендувала накласти (застосувати) до ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у виді звільнення зі служби в ДБР, про що затверджено відповідний висновок Дисциплінарної комісії ДБР від 21.08.2025 № 8дск, який подано директору ТУ ДБР у м. Києві, для вжиття заходів у межах повноважень.

Дисциплінарне стягнення виконується негайно, але не пізніше місяця з дня його застосування, не враховуючи часу перебування працівника у відпустці, відрядженні або на лікарняному (у період тимчасової непрацездатності). Після закінчення зазначеного строку дисциплінарне стягнення не виконується (частина 1 статті 22 Дисциплінарного статуту).

Відповідно до частини 3 статті 22 Дисциплінарного статуту, дисциплінарні стягнення у виді звільнення з посади, пониження у спеціальному званні на один ступінь та звільнення зі служби виконується (реалізується) шляхом видання наказу по особовому складу. На підставі висновку Дисциплінарної комісії ДБР від 21.08.2025 № 8дск, керуючись пунктами 5, 6 частини 3 статті 13, абзацом 2 частини 6 статті 14, частиною 3 та пунктами 1 та 6 частини 4 статті 25 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», пунктом 7 частини 3 статті 13 та частиною 7 статті 19, частиною 2 статті 22 Закону України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції», прийнято наказ ТУ ДБР у м. Києві від 21.08.2025 № 2-д-ДСК «Про накладення (застосування) дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 ».

Відповідно до пункту 1 цього наказу за вчинення дисциплінарного проступку, який виразився у порушені абзаців 2 4 пункту 32 Положення № 743, пункту 4 частини 3 статті 1 та частини 1 статті 5 Дисциплінарного статуту, пунктів 2.1., 2.3. та 2.8. розділу 2 Правил професійної етики працівників ДБР до ОСОБА_1 застосоване дисциплінарне стягнення у виді звільнення зі служби в ДБР.

У подальшому, наказом Директора ТУ ДБР у м. Києві від 22.08.2025 № 107-ос-ДСК у зв`язку з накладенням (застосуванням) дисциплінарного стягнення у виді звільнення зі служби за вчинення дисциплінарного проступку, ОСОБА_1 звільнено зі служби в ДБР 22.08.2025, з достроковим припиненням (розірванням) контракту від 01.03.2021 № 07.

Враховуючи фактичні обставини справи, дисциплінарне стягнення застосоване до позивача уповноваженою на те особою (суб`єктом призначення по посаді, яку обіймав позивач) та відповідає ступеню його вини та тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку.

На виконання вимог пункту 106 Положення № 743 проведено бесіду з ОСОБА_1 , де заслухано його побажання, надано роз`яснення про пільги і переваги щодо працевлаштування, матеріального забезпечення та інших соціальних питань. Претензій до порядку та строку подання про звільнення позивач не мав. За результатами бесіди складно аркуш бесіди від 22.08.2025.

Позивача 22.08.2025 ознайомлено з наказами ТУ ДБР у м. Києві від 21.08.2025 № 2-д-ДСК та від 22.08.2025 № 107-ос-ДСК особисто під підпис.

У позовній заяві ОСОБА_1 стверджує, що йому вручені лише витяги з вищезгаданих наказів ТУ ДБР у м. Києві проте це жодним чином не свідчить про протиправність оскаржуваних наказів або про порушення ТУ ДБР у м. Києві вимог статті 47 КЗпП України.

Так, відповідно до підпункту 2 розділу І Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18.06.2020 № 1000/5 (надалі Правила) витяг це засвідчена копія частини тексту службового документа.

Витяг зі службового документа виготовляється, якщо немає необхідності виготовляти копію документи в цілому. Витяг оформлюється на загальному бланку установи із дотриманням таких вимог: у назві виду документа зазначається: «витяг з наказу», «витяг з протоколу», відтворюється повністю вступна частина (якщо вона є) службового документа, з основної частини тексту документа виписується той пункт, інформація якого необхідна, відтворюється реквізит «Підпис» (без особистого підпису), проставляються відмітка про засвідчення копії та відбиток печатки служби діловодства (пункт 10 глави 7 розділу 11 Правил).

Відповідно до абзацу 2 пункту 10 глави 1 розділу ІІ Правил організаційні та розпорядчі документи установи доводяться до виконавців у вигляді копій або витягів.

Крім того, згідно з положеннями пункту 12 глави 2 розділу IV Правил в особових справах, що формуються впродовж усього часу роботи працівника в установі, документи групуються в хронологічному порядку в міру їх надходження, зокрема, копії або витяги з розпорядчих документів (наказів, розпоряджень) про прийняття на роботу, копії або витяги з розпорядчих документів (наказів, розпоряджень) про звільнення з роботи).

Отже, чинним законодавством передбачено можливість доведення організаційних і розпорядчих документів до працівників у вигляді копій або витягів, а витяг зі службового документа є належним, офіційно засвідченим документом, що відтворює необхідну частину наказу та має таку ж юридичну силу для ознайомлення працівника з його змістом.

Таким чином, доводи ОСОБА_1 про протиправність оскаржуваних наказів з підстав вручення йому лише витягів із таких наказів є безпідставними та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Поряд з цим, у позовній заяві ОСОБА_1 , посилається на висновки Верховного Суду сформовані у постановах від 22.07.2020 у справі № 554/9493/17, від 17.11.2022 у справі № 695/35/20, від 12.08.2019 у справі № 340/4847/18 відповідно до яких у наказі про накладення дисциплінарного стягнення обов`язково має бути зазначено, в чому полягає порушення трудової дисципліни, тобто має бути вказівка на фактичні обставини, які стали підставою для застосування заходу дисциплінарного стягнення.

Проте, слід зауважити, що ні норми Закону України «Про Державне бюро розслідувань», ні норми Закону України «Про Національну поліцію» не передбачають необхідності відображення у наказі про накладення дисциплінарного стягнення основних елементів складу дисциплінарного правопорушення, а саме його об`єктивної та суб`єктивної сторони тощо.

Рішення про застосування дисциплінарного стягнення приймається на підставі висновків та матеріалів службового розслідування, проведеного підрозділом Управління внутрішнього контролю ДБР. А відтак, таке рішення фактично має формальний правовий характер, що проявляється внаслідок реалізації директором ТУ ДБР у м. Києві дискреційної компетенції, передбаченої нормами спеціального законодавства.

Аналогічних висновків Касаційний адміністративний суд дійшов у постанові від 16.12.2024 № 640/11970/20 (пункти 151-154).

З обсягу вищенаведених обставин вбачається, що зміст та характер поставленого позивачу у провину дисциплінарного проступку є чітким та зрозумілим, висновок Дисциплінарної комісії ДБР та накази ТУ ДБР у м. Києві містять посилання на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності та мотиви, з яких ТУ ДБР у м. Києві дійшов відповідних висновків у тому обсязі, в якому це вимагає Закон, а наведені позивачем міркування в цій частині є суто формальними.

При цьому, недоречними та безпідставними є доводи ОСОБА_1 про порушення ТУ ДБР у м. Києві вимог статей 40, 149 КЗпП України, оскільки зазначені правові норми не були підставою звільнення позивача.

Варто наголосити, що ОСОБА_1 проходив службу в ДБР на посаді рядового і начальницького складу, для яких встановлений спеціальний порядок проходження служби та відповідно звільнення.

Підстави звільнення (припинення контракту) для осіб рядового і начальницького складу ДБР передбачені пунктом 107 Положення № 743 (зокрема, у зв`язку з виконанням (реалізацією) дисциплінарного стягнення відповідно до Дисциплінарного статуту), а не статтею 40 КЗпП України, а види дисциплінарних стягнень, які можуть бути накладені на особу рядового і начальницького складу, встановлені у статті 13 Дисциплінарного статуту.

Тож правовідносини, які стосуються проходження служби особами рядового і начальницького складу ДБР, врегульовані нормами спеціального законодавства, у спосіб, відмінний від правового регулювання трудових відносин відповідно до норм трудового законодавства, що виключає необхідність застосування положень КЗпП України.

За висновками Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду сформованими у постановах від 13.06.2024 у справі № 420/2566/23 від 11.04.2024 у справі № 420/9545/22 держава може встановлювати для поліцейських окремий порядок проходження служби, який відрізняється від виконання обов`язків працівником за трудовим законодавством, і такий порядок навіть може обмежувати права осіб, які проходять службу у поліції по відношенню до прав працівників, які виконують роботу за трудовим законодавством.

Таким чином, доводи ОСОБА_1 щодо порушення ТУ ДБР у м. Києві вимог статей 40 та 149 КЗпП України є необґрунтованими, оскільки звільнення позивача відбулося не на підставі норм трудового законодавства, а відповідно до спеціального законодавства, яке регулює проходження служби особами рядового і начальницького складу ДБР.

Також, ОСОБА_1 стверджує, що до нього необґрунтовано застосовано найсуворіше дисциплінарне стягнення у виді звільнення зі служби, в той час, як положеннями статті 29 Дисциплінарного статуту передбачено послідовне застосування дисциплінарних стягнень, в порядку зростання від менш суворого, яким є зауваження, до більш суворого - звільнення зі служби в поліції.

Дійсно відповідно до частини 2 статті 29 Дисциплінарного статуту дисциплінарні стягнення застосовуються в порядку зростання від менш суворого, яким є зауваження, до більш суворого звільнення зі служби в поліції. Проте, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду при застосуванні положень цієї статті у постанові від 23.11.2023 у справі № 420/14443/22 виснував, що вказаною нормою встановлено правило, відповідно до якого за вчинення поліцейським кожного наступного дисциплінарного проступку неможливо застосувати таке саме або менш суворе дисциплінарне стягнення, якщо це прямо не передбачено цією нормою. Таким чином, згадана норма визначає, що дисциплінарне стягнення накладається в порядку зростання, а не застосовується послідовно.

У цій же постанові Верховний Суд підсумував, що повноваження керівника щодо обрання одного з видів дисциплінарного стягнення у період дії воєнного стану залишаються дискреційними, але з урахуванням особливості його застосування, визначеного у статті 29 Дисциплінарного статуту, зокрема, з дотриманням порядку зростання.

Вказані висновки підтримані Верховним Судом і у постанові від 29.02.2024 у справі № 260/5566/22 та від 29.10.2025 у справі № 420/36768/23.

Тож твердження ОСОБА_1 про необґрунтованість застосування до нього найсуворішого дисциплінарного стягнення у виді звільнення зі служби є безпідставними, адже положення статті 29 Дисциплінарного статуту не встановлює обов`язку послідовного застосування всіх дисциплінарних стягнень від менш суворого до більш суворого щодо однієї особи і не обмежує керівника в праві одразу обрати більш суворе стягнення, у тому числі звільнення зі служби, за наявності відповідних підстав.

Водночас з фактичних обставин цієї справи не вбачається підстав для висновку про невідповідність застосованого директором ТУ ДБР у м. Києві стягнення у вигляді звільнення із служби обставинам вчиненого позивачем дисциплінарного проступку.

Крім того, варто наголосити, що у даному випадку Дисциплінарна комісія ДБР обрала саме такий вид дисциплінарного стягнення на підставі характеру вчиненого діяння, відомостей про особу позивача та обставин, що впливають на дисциплінарну відповідальність.

Дисциплінарною комісією ДБР, при обранні виду дисциплінарного стягнення до позивача, враховано попередню поведінку ОСОБА_1 , його ставлення до виконання службових обов`язків, рівень кваліфікації та інші кваліфікуючі обставини.

Обставин, що пом`якшували б ступінь і характер відповідальності позивача не встановлено.

Таким чином, доводи ОСОБА_1 в цій частині є безпідставними, адже самі по собі не вказують на відсутність (не заперечують) факту (складу) дисциплінарного проступку допущеного ОСОБА_1 , що встановлено під час службового розслідування та підтверджено Дисциплінарною комісією ДБР.

Доказів на спростування встановлених у рамках службового розслідування порушень, позивачем ні під час проведення службового розслідування, а ні при зверненні з даним позовом до суду, не надано.

Разом з тим обсяг зібраних Управлінням внутрішнього контролю ДБР доказів та обрані Дисциплінарною комісією ДБР мотиви не дозволяють визнати юридично неправильними та фактично необґрунтованими ті підстави, які покладені в основу оскаржуваних рішень про звільнення позивача.

З точки зору стороннього розсудливого спостерігача, порушення позивача, сприймаються не інакше як вчинення дисциплінарного проступку, що дає підстави для висновку про наявність фактичних передумов та правових підстав для застосування до ОСОБА_1 заходів дисциплінарного впливу.

Окремо слід зупинитись на доводах ОСОБА_1 про надуманий характер інкримінованих йому порушень, психологічний та економічний тиск з боку керівництва відносно нього, що має ознаки мобінгу та порушення вимог статті 18 Закону України «Про Державне бюро розслідувань».

Відповідно до частини 18 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» працівник ДБР, який відповідно до цього Закону повідомив про протиправні дії чи бездіяльність іншого працівника ДБР, не може бути звільнений з посади або бути змушений до звільнення, притягнутий до відповідальності чи іншим чином переслідуватися за таке повідомлення, крім випадку притягнення до відповідальності за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення кримінального правопорушення.

Як вбачається зі змісту цієї норми, вона закріплює спеціальну гарантію захисту викривача від негативних наслідків, у зв`язку з повідомленням ним про протиправні дії чи бездіяльність іншого працівника ДБР.

Суб`єктом захисту цієї норми є працівник ДБР, який здійснив повідомлення відповідно до вимог Закону (тобто не довільно, а в установленому порядку) і такий працівник не може бути звільнений або примушений до звільнення, бути притягнутий до будь-якої відповідальності, зазнавати будь-яких інших форм переслідування саме через факт такого повідомлення.

Тож вирішальним у такому разі є не сам факт наявності повідомлення, а те, чи є негативні наслідки реакцією на це повідомлення. Якщо звільнення або дисциплінарне стягнення мають інші, доведені та законні підстави, ця норма не блокує їх застосування.

Інакше кажучи ця норма не створює імунітету від дисциплінарної відповідальності або звільнення загалом, а лише забороняє каральні дії як форму помсти чи тиску за повідомлення.

В той же час, як вбачається з фактичних обставин справи, ОСОБА_1 звернувся зі скаргою (вх. № 22574-25 від 24.06.2025) до Управління внутрішнього контролю ДБР з повідомленням про тиск, мобінг, дискримінацію, наявність конфлікту інтересів та інші неправомірні дії стосовно нього та з вимогою проведення службового розслідування.

Тобто повідомлення ОСОБА_1 про вигадані порушення працівниками ТУ ДБР у м. Києві надійшло до підрозділу внутрішнього контролю після того, як було ініційовано службове розслідування відносно позивача, зокрема, листом від 17.06.2025 та призначене наказом ДБР від 20.06.2025 № 12-ср.

Водночас, рапорти ОСОБА_1 від 06.06.2025 та від 09.06.2025 в прицнипі не можна розцінювати, як повідомлення про вчинення працівниками ТУ ДБР у м. Києві правопорушень, оскільки у рапорті від 06.06.2025 № 211/11-07/25 ОСОБА_1 просив заступника начальника відділу, в якому він проходив службу, надати письмові вказівки або відповідне розпорядження щодо визначення форми, обсягу та переліку питань, які підлягаютть щоденному звітуванню для належного документаного оформлення службової діяльності, а у рапорті від 09.06.2025 № 215/11-07/25 ОСОБА_1 просив директора ТУ ДБР у м. Києві направити його до психолога для проведення відповідної консультації. Тож дисциплінарні заходи застосовані до ОСОБА_1 за результатами цього службового розслідування, зумовлені не фактом повідомлення ОСОБА_1 про ймовірні порушення з боку працівників ТУ ДБР у м. Києві, а іншими об`єктивними та правомірними підставами.

Так, згідно з частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України, передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Разом з тим, враховуючи загальний принцип змагальності сторін, офіційного з`ясування всіх обставин справи, обов`язок доказування суб`єкта владних повноважень немає абсолютного характеру, а позивач не позбавлений обов`язку надавати докази на обґрунтування позовних вимог.

З огляду на фактичні обставини справи та докази що надаються, вбачається необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки оскаржуване рішення ТУ ДБР у м. Києві прийнято із дотриманням вимог положень Дисциплінарного статуту Національної поліції України та Закону України «Про Державне бюро розслідувань» і відповідає закріпленим у статті 2 КАС України критеріям правомірності рішень суб`єкта владних повноважень.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування наказу ТУ ДБР у м. Києві від 22.08.2025 № 107-ос-ДСК та поновлення його на посаді оперуповноваженого Першого оперативного відділу (з дислокацією у м. Києві) ТУ ДБР у м. Києві правові підстави відсутні.

Також суд відмовляє в задоволенні позовної вимоги про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 23.08.2025 як такої, що є похідною від першої вимоги в задоволенні якої було відмовлено судом.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Відмовити в задоволенні позовних вимог.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Терлецька О.О.