Рішення № 134778795, 11.03.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 березня 2026 року Справа №640/2648/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Войтович І. І., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Трансера» до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Трансера» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві , в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві №02892615050105 від 25.11.2019.

В обґрунтування вимог позивач зазначив, що контролюючим органом зроблено помилковий висновок про нереальність здійснення господарських операцій між ТОВ «Компанія «Трансера» та ТОВ «Синевир Магнат», що стало підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Позивач не погоджується з висновками податкового органу та зазначає, що як електронні, так і паперові документи, які було досліджено відповідачем під час проведення перевірки, відповідають усім вимогам закону щодо наявності необхідних у них реквізитів, а тому в повній мірі є первинними документами, які відображають реальність здійснення господарських операції між позивачем та ТОВ «Синевир Магнат», відносно якої контролюючим органом зазначено про відсутність її реального здійснення.

Окрім того позивач зазначає, що ні під час складання акта податкової перевірки, ні в подальшому - під час адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення, контролюючим органом дослідженні документи не зазначались як такі, що не відповідають вимогам чинного законодавства, встановленим для первинних документів, на підставі яких, безпосередньо, платником податків і здійснюється визначення своїх податкових зобов`язань та податкового кредиту.

Також зазначає, що лише наявність протоколу допиту свідка директора ТОВ «Синевир Магнат» та внесення облікової картки суб`єкта фіктивного підприємництва №4022/04-36-21-13 від 19.06.2019 не є підставою для визнання контролюючим органом неправомірності складання первинних документів відносно господарської операції.

Позивач вважає податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що не відповідає нормам законодавства, просить задовільнити позов та скасувати податкове повідомлення-рішення.

11.02.2020 ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи. Відповідачу запропоновано подати до суду відзив на позовну заяву у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення копії ухвали.

Заперечуючи проти вимог відповідач вказує, що керівником та засновником контрагента позивача ТОВ «Синевир Магнат» (попередня назва ТОВ «СИГМА АДВ»), на момент здійснення взаємовідносин, в одній особі значиться громадянин ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), який згідно протоколу допиту свідка від 10.06.2019 року ОВС ОУ ГУ ДФС у Дніпропетровській області надав пояснення про непричетність до фінансово-господарської діяльності ТОВ «СИГМА АДВ» (код 39692372). Також, до АІС «СФП» внесено облікову картку суб`єкта фіктивного підприємництва, вихідний №4022/04-36-21-13 дата 19.06.2019.

Взаємовідносини між ТОВ «Компанія «Трансера» та ТОВ «Синевир Магнат» спричиняють відсутність реального здійснення господарської операції та відповідно неправомірність документального оформлення нереальної господарської операції при складанні первинних документів та їх відображення в регістрах бухгалтерського обліку і фінансової звітності.

В ході проведеного аналізу даних Єдиного реєстру податкових накладних неможливо ідентифікувати фактичних рух активу зазначеного у податкових накладних та, відповідно, походження товару. ТОВ «Компанія «Трансера» не встановлено здійснення господарських операцій по отриманню товарів від ТОВ «Синевир Магнат» за лютий 2019 року по ланцюгу постачання та порушено вимоги п.44.1 ст.44, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту з податку на додану вартість у сумі 4 452 грн.

За сукупністю факторів, перевіркою не підтверджується проведення господарських операцій ТОВ «Компанія «Трансера з ТОВ «Синевир Магнат» за лютий 2019 року, у зв`язку з виявленням недостовірних даних, що містяться у податковій декларації з податку на додану вартість.

Відповідач зазначає, що вимоги позивача є безпідставними, контролюючий орган діяв у межах повноважень передбачених законами та просить відмовити у задоволенні позову.

13.12.2022 Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» №2825-IX, статтею 1 якого ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва.

Пунктом 1 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону визначено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Згідно з пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

14.12.2022 вказаний Закон був опублікований в газеті «Голос України» №254 та набрав чинності 15.12.2022.

06.02.2024 вказані матеріали адміністративного позову отримані Київським окружним адміністративним судом та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 06.02.2024 справа розподілена судді Войтовичу І.І.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.02.2024 прийнято адміністративну справу №640/2648/20 до провадження та продовжено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Запропоновано сторонам по справі за наявності подати до суду додаткові пояснення по справі протягом десяти днів з моменту отримання ухвали суду.

19.08.2024 від відповідача надійшли додаткові пояснення у справі та у поданих поясненнях заявлено клопотання про заміну сторони по справі на правонаступника, а саме ГУ ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 43141267) на ГУ ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ ВП 44116011).

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.03.2026 замінено первісного відповідача у справі №640/2648/20 Головне управління Державної податкової служби у м. Києві (код ЄДРПОУ: 43141267) на його правонаступника - Головне управління Державної податкової служби у м. Києві, як відокремлений підрозділ ДПС (код ЄДРПОУ: ВП 44116011, місцезнаходження: вул. Шолуденка, 33/19, м. Київ, 04116

Встановивши правові позиції сторін по справі та їх обґрунтування, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані до матеріалів справи, судом встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Трансера» (код ЄДРПОУ 38971781) є юридичною особою зареєстрованою 11.11.2013 відповідно до Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи (№ запису Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 10701020000051876)

Відповідно до Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 01.12.2016 №200293926 - Позивач є платником ПДВ, ІПН 389717826556.

Товариство зареєстроване за адресою: 01004, м. Київ, вул. Шовковична, буд. 46/48 та здійснює діяльність у сфері електромонтажних робіт.

На підставі наказу від 09.10.2019 №1732 виданого Головним управлінням ДПС у м. Києві, у зв`язку з наданням пояснень та їх документальних підтверджень на письмовий запит від 28.08.2018 №161651/26-15-14-01-05, контролюючим органом було проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ТОВ «Компанія «Трансера» (код ЄДРПОУ 38971781) з питань дотримання вимог податкового законодавства України при визначенні по взаємовідносинах з ТОВ «Синевир Магнат» (попередня назва ТОВ «СИГМА АДВ») (код ЄДРПОУ 39692372) за лютий 2019 року та показників декларації з податку на додану вартість.

Перевірка проводилась у період з 18.10.2019 по 24.10.2019.

Копію наказу контролюючого органу від 09.10.2019 №1732 та повідомлення про проведення перевірки від 11.10.2019 №68/26-15-05-01-05 направлено засобами поштового зв`язку з повідомленням про вручення.

31.10.2019, за результатами проведення документальної позапланової невиїзної перевірки товариства, ГУ ДПС у м. Києві складено акт №89/26-15-05-01-05/38971781, в якому зафіксовано порушення товариством вимог пункту 44.1 статті 44, пункту 198.3 та пункту 198.6 статті 198, пункту 201.1 та пункту 201.10 статті 201 та пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого платником занижено податок на додану вартість за період лютий 2019 на загальну суму 4 452 грн.

31.10.2019 акт про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Компанія «Трансера» від 31.10.2019 №89/26-15-05-01-05/38971781 отримано посадовими особами позивача нарочно.

Перевіркою встановлено, що до АІС «СФІ» внесено облікову картку суб`єкта фіктивного підприємництва, вихідний №4022/04-36-21-13 дата 19.06.2019. ГУ ДПС у Дніпропетровській області, в рамках кримінального провадження №420180000000351 допитано гр. ОСОБА_1 , який повідомив про непричетність до господарської діяльності ТОВ «Синевир Магнат».

В ході проведеного аналізу даних Єдиного реєстру податкових накладних по ланцюгу постачання до ТОВ «Компанія «Трансера» не можливо ідентифікувати фактичний рух активу (шнур живлення с заземл. ІЕС 60320 C13/EU-Schuko (3Ч0,75), довж. 5м, шнур живлення заземл. IEC 60320 C13/EU-Schuko (3x0,75), довж.10м, шнур живлення с заземл. IЕС60320 C13/EU-Schuko (3x0,75), довж.4,5м, шнур живлення ЕС 60320 С13/IЕС 60320 С14, 10230В, длина 1,8 м, патч-корд литий UTP, RJ45 3 м, кат. 5E, LSOH (сірий - 5), Mosaic Legrand, розетка інформаційна RJ45 FTP кат5е !модуль. колір білий, патч-корд литий UTP, RJ45 10 м, кат. 5Е, LSOH (сір). гофротруба ПВХ стандартна D25/18,3мм з прот. КС, спіральна обмотка чорна, SPIRALITE SP2ON (діам. 17.6/20), підлоговий канал 50х12мм CSP-F, сірий RAL7030, патч-корд литий UTP, RJ45 5 м. кат. 5E, LSOH (сірий - 5), оскільки не встановлено його походження.

Згідно з висновками контролюючого органу, викладеними в акті перевірки, взаємовідносини між ТОВ «Компанія «Трансера» та ТОВ «Синевир Магнат» спричиняють відсутність реального здійснення господарських операцій та, відповідно, неправомірність (безпідставність) документального оформлення нереальної господарської операції при складанні первинних документів та їх відображенні в регістрах бухгалтерського обліку, фінансовій та податковій звітності. Перевіркою не підтверджується проведення господарських операцій ТОВ «Компанія «Трансера» з ТОВ «Синевир Магнат» за лютий 2019 року, у зв`язку з виявленням недостовірності даних, що містяться у податковій декларації з ПДВ.

ТОВ «Компанія «Трансера» в порушення вимог п. 198.3, п.198.6 ст. 198, п.200.1 ст. 200, п.201.1, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України було занижено ПДВ за лютий 2019 року на сума 4 452,00 грн.

За результатами перевірки ГУ ДПС у м. Києві складено податкове повідомлення- рішення від 25.11.2019 №02892615050105 про сплату 4 452,00 грн. ПДВ та застосування штрафної санкції у сумі 1 113,00 грн.

Позивач звернувся до Державної податкової служби України зі скаргою на вказане податкове повідомлення-рішення.

Рішенням Державної податкової служби України про результати розгляду скарги від 11.01.2020 №1310/6/99-00-08-05-01-06 скаргу позивача залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення контролюючого органу залишено без змін.

Не погодившись із прийнятим податковим повідомленням-рішенням позивач за захистом порушених прав звернуся до суду з позовною заявою.

Вирішуючи спірні правовідносини суд зазначає наступне.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зокрема, в силу частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 3 статті 2 КАС України визначено, що основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; 5) обов`язковість судового рішення; 6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; 8) розумність строків розгляду справи судом; 9) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.

За ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 22.04.2021 у справі №826/15741/18, з метою безумовного дотримання конституційного принципу, визначеного у статті 129 Конституції України, в частині 3 статті 2 та статті 9 КАС України закріплено, що до основних засад (принципів) адміністративного судочинства належить, зокрема, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Загалом принцип змагальності прийнято розглядати як основоположний компонент концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та ефективної участі.

Принцип змагальності судового провадження охоплює собою право особи, крім можливості подавати власні докази, знати про існування всіх представлених доказів та пояснень іншими учасниками справи, оскільки вони можуть вплинути на рішення суду, мати можливість знайомитись з матеріалами справи та робити з них копії, а також володіти відповідними знаннями (залучати професійного представника) та змогу коментувати представлені докази та пояснення у належній формі та у встановлений час.

Таким чином, принцип змагальності спільно з принципом рівності є одним з основних елементів поняття «право на справедливий суд», що гарантоване Конвенцією.

Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (частина 3 статті 3 КАС України).

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вказана норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

«На підставі» означає, що суб`єкт владних повноважень повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

«У межах повноважень» означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.

«У спосіб» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України від 02.12.2010 №2755-VI (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з підпунктами 16.1.2, 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів, подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

У розумінні підпункту 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 ПК України контролюючими органами є податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених підпунктом 41.1.2 цього пункту), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи.

Згідно пунктом 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити, зокрема документальні позапланові невиїзні перевірки.

За приписами підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 ПК України встановлено, що документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин, зокрема, отримання поданої інформації, що свідчить про порушення платником податків податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов`язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.

Відповідно до пункту 78.4 статті 78 ПК України визначено, що про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податку надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що посадові особи контролюючого органу наділені правом проведення документальної невиїзної перевірки за умови наявності рішення контролюючого органу, оформленого наказом, а також за умови вручення платнику податків копії такого відповідного наказу на проведення перевірки.

Так, як встановлено судом із наданих сторонами документів, документальна позапланова невиїзна перевірка позивача була проведена на підставі наказу Головного управління ДПС у м. Києві від 09.10.2019 №1732. Зазначена копія наказу від 09.10.2019 №1732 була вручена позивачеві у порядку, встановленому ст.42 ПК України.

Відповідно до пункту 86.1 статті 86 ПК України результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, у строки визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов`язаний його підписати.

У разі незгоди платника податків з висновками акта (довідки) такий платник зобов`язаний підписати такий акт (довідку) перевірки із зауваженнями, які він має право надати разом з підписаним примірником акта (довідки) або окремо у Відповідно до пункту 86.8 статті 86 ПК України податкове повідомлення-рішення приймається керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків, його представнику або особі, яка здійснювала розрахункові операції, акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень, а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки та/або додаткових документів, поданих у порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу, приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки та/або додаткових документів - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень та/або додаткових документів і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК України.

Так, згідно з положенням пункту 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - №996-ХIV).

Відповідно до статті 1 Закону №996-ХIV первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що господарська діяльність це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи.

Згідно зі статтею 1 Закону №996-ХIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону №996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України.

Таким чином, господарські операції мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Підпунктом «а» пункту 185.1 статті 185 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу у володіння та користування лізингоодержувачу/орендарю.

Відповідно до пункту 187.1 статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

6) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Для документів, складених в електронній формі, датою оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку, вважається дата, зазначена у самому документі як дата його складення відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», незалежно від дати накладення електронного підпису.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;

ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 1095 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування.

Суми податку, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строку реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж через 1095 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, у тому числі для платників податку, які застосовують касовий метод.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень.

Разом з тим, відповідно до принципу змагальності, суб`єкт господарювання зобов`язаний заперечувати проти доводів суб`єкта владних повноважень.

Судом встановлено, що на підтвердження проведення господарських операцій між ТОВ «Компанія «Трансера» (покупець) та ТОВ «Синевир Магнат» (попередня назва ТОВ «СИГМА АДВ») (продавець) на загальну суму 26 710,20 (в т.ч. ПДВ 4 451,70) контролюючим органом було досліджено наступні документи:

- рахунок фактура №СФ-000047 від 22.02.2019;

- видаткова накладна №РН 0000036 від 22.02.2019;

- податкова накладна №48 від 22.02.2019;

- банківська виписка від 14.03.2019;

- ОСВ та картка по рах. 361 по контрагенту ТОВ «СИГМА АДВ»;

- картки рахунку 28;

- податкова декларація з ПДВ за лютий 2019 року (№9048748906 від 18.03.2019) та додаток 5 (№9048748969 від 18.03.2019);

- протокол допиту свідка від 10.06.2019;

- облікова картка суб`єкта фіктивного підприємництва, вихідний №4022/04-36-21-13 від 19.06.2019.

Господарські операції в бухгалтерському обліку позивача належним чином відображено. Кредиторська заборгованість відсутня, що не оспорюється відповідачем.

Податкові та видаткові накладні, рахунок фактура, що досліджувались контролюючим органом підписано зі сторони ТОВ «Синевир Магнат» (попередня назва ТОВ «СИГМА АДВ») директором Климовичем М.В. - особою, яка заперечує здійснення фінансово-господарської діяльності вказаного підприємства згідно з протоколом допиту свідка від 10.06.2019.

Окрім того, контролюючий орган акцентує увагу на те, що в інформаційній системі «Податковий блок» підсистеми «Аналітична система» зареєстровано по ТОВ «Синевир Магнат» (попередня назва ТОВ «СИГМА АДВ») облікову карту суб`єкта фіктивного підприємництва від 19.06.2019 4022/04-36-21-13 в рамках кримінального провадження №420180000000351, передбаченого статтею 205 Кримінального кодексу України, уповноваженою особою ОВС ОУ ГУ ДФС у Дніпропетровській області Журавель О.В. допитано громадянина ОСОБА_1 .

Суд, щодо доводів відповідача зазначає, що відповідно до частини 6 статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

У частині 1 статті 23 Кримінально процесуального кодексу України (далі КПК України) закріплено, що суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.

Частина друга цієї ж статті визначає, що не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

Частиною четвертою статті 95 КПК України передбачено, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Таким чином, протоколи допиту, отримані на стадії досудового слідства, можуть бути визначені як докази, лише в разі їх відображення під час розгляду кримінальної справи в суді.

Відповідно до правової позиції, викладеної Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі №822/551/18, суд дійшов висновку, що до винесення вироку в рамках кримінального провадження, протокол допиту досудового розслідування не може вважатися належним доказом в адміністративному судочинстві.

Факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 11.12.2018 у справі №822/787/18.

Контролюючий орган, при проведенні перевірки та винесенні оскаржуваного податкового повідомлення-рішення керувався інформацією щодо допиту свідка, громадянина ОСОБА_1 , в рамках кримінального провадження №420180000000351, передбаченого статтею 205 Кримінального кодексу України.

Як вбачається з листа Дніпропетровської обласної прокуратури від 18.01.2022 №08-28вих-22, згідно даних Єдиного реєстру досудових розслідувань кримінальне провадження №42018000000000351 за правоохоронними органами Дніпропетровської області не обліковується.

Також, суд зазначає, що 25 вересня 2019 року набрав чинності Закон №101-IX, яким виключено статтю 205 КК України (декриміналізовано).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.07.2022 №160/3364/19 визнає необґрунтованим висновок Верховного Суду України, викладені у постанові від 01 грудня 2015 року у справі №826/15034/14 про те, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, у зв`язку із чим господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

Отже висновок відповідача про наявність обставин які свідчать про безтоварність спірних господарських операцій позивача з контрагентом, зроблений на підставі лише протоколу допиту директора підприємства у кримінальному провадженні, суд вважає безпідставним.

Чинним законодавством України на сторону господарських операцій - покупця товару (робіт, послуг), який є платником податків, не покладено обов`язку в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії постачальників товару (послуг) зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування валових витрат та податкового кредиту.

Суд звертає увагу, що висновок акту перевірки, на підставі якого прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, ґрунтуються на аналізі господарської діяльності контрагентів.

Таким чином, предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій.

Сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності.

Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Як установлено судом під час розгляду справи та підтверджується матеріалами справи, податковий кредит з ПДВ, ТОВ «Компанія «Трансера» протягом перевіреного ГУ ДПС у м. Києві періоду формувало, зокрема, за господарськими операціями придбання у лютому 2019 року в контрагента постачальника товарів ТОВ «Синевир Магнат» (попередня назва ТОВ «СИГМА АДВ»).

На підтвердження правомірності зазначених господарських операцій позивач надав до перевірки належним чином оформлені первинні документи (податкові та видаткові накладні, рахунки-фактури), а також довідку з банку про оплату товарів.

Поставка товарів, яка підтверджується податковими накладними, з контрагентом ТОВ «Синевир Магнат» (попередня назва ТОВ «СИГМА АДВ»), безпосередньо пов`язана з основним видом господарської діяльності позивача - діяльність у сфері електромонтажних робіт.

Заперечуючи щодо можливості постачання товарів зазначеним контрагентом контролюючий орган виходив з того, що надані первинні документи не підтверджують факт реальності вказаних господарських операцій.

ТОВ «Компанія «Трансера» послідовно наполягало на реальності здійснення спірних господарських операцій, надавши до матеріалів перевірки необхідні первинні документи, що підтверджують зміст та зв`язок господарських операцій.

Спираючись на правові позиції Верховного Суду в постановах від 18.12.2018 у справі №816/1118/17, від 15.01.2019 у справі №809/2918/13-а, суд дійшов висновків про те, що порушення, допущені одним платником податків, за загальним правилом не впливають на права та обов`язки іншого платника податків; чинне законодавство не покладає на підприємство обов`язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів; так само невиконання контрагентами своїх податкових обов`язків не може бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаності платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків.

Відповідно до частини восьмої статті 9 Закону №996-ХIV відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що відповідальність, зокрема, за недостовірність відображених у первинних документах даних покладена саме на ту особу, яка склала та підписала ці документи. Відтак кожен з учасників господарської операції відповідає лише за ті відомості, які до первинного документа вносив він сам.

Таким чином, у приписах частини восьмої статті 9 Закону №996-ХIV знайшов відображення принцип індивідуальної відповідальності платника податків.

Водночас немає жодних підстав перекладати на платника податків відповідальність за внесення до первинних документів недостовірних даних іншою особою. Інакше це буде суперечити принципу індивідуальної відповідальності та визначеним у статті 16 ПК України обов`язкам платника податків, до яких не віднесено те, що останній повинен дбати про правомірність податкового обліку контрагента.

При цьому важливо враховувати фактичну можливість платника податків усвідомлювати той факт, що від імені задекларованого в первинних документах суб`єкта господарювання діють неуповноважені особи. Мають бути наявні докази того, що законними заходами добросовісний платник податків міг перевірити правдивість відповідних первинних документів, а також мав достатні підстави, діючи з належною обачністю, для обґрунтованих сумнівів у достовірності складених іншими особами первинних документів. Інакше тлумачення норм податкового законодавства фактично перекладає обов`язок здійснення податкового контролю на самих платників податків.

Принцип індивідуальної відповідальності платника податків також застосував ЄСПЛ у рішеннях у справах «Бізнес Супорт Центр проти Болгарії», «Булвес АД проти Болгарії», «Інтерсплав проти України», визначивши, що платник податків не може нести відповідальність за зловживання свого контрагента, якщо не буде доведено залученість цього платника до таких зловживань.

Платник податків не може бути обмежений у використанні первинного документа для цілей податкового обліку в тому разі, якщо безпосередньо він не вносив до такого документа неправдиві (недостовірні) відомості. Всі негативні наслідки, пов`язані з недостовірністю даних, зазначених у первинному документі, мають покладатися виключно на ту особу, яка їх внесла. Отже, якщо іншою особою були внесені до документа відомості щодо учасника господарської операції, який має дефекти правового статусу, то добросовісний платник податків, який скористався відповідним документом для підтвердження даних свого податкового обліку, не може зазнавати жодних негативних наслідків у тому разі, якщо інші обставини, зазначені в первинному документі, зокрема рух відповідних активів, мали місце. При цьому має враховуватися реальна можливість платника податків пересвідчитися у тому, чи були достовірними відомості, що внесені до первинного документа його контрагентом.

Сам собою факт використання первинних документів з недостовірними даними для підтвердження обставин здійснення господарської операції не повинен автоматично вказувати на безпідставність даних податкового обліку. Натомість контролюючий орган має довести, що платник податків, приймаючи від контрагентів та використовуючи певні документи для цілей податкового обліку, діяв нерозумно, недобросовісно або без належної обачності. А це також пов`язано з фактичною можливістю й економічною доцільністю перевірки самим платником податків достовірності відомостей, які були включені до первинних документів. Мають бути наявні докази того, що розумними заходами добросовісний платник податків міг перевірити правдивість відповідних документів, а також мав достатні підстави, діючи з належною обачністю, для обґрунтованих сумнівів у їх змісті.

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2022 №160/3364/19.

Контролюючий орган на порушення вимог статті 77 КАС України не довів та не надав належних, достатніх та допустимих доказів, які б свідчили, що наявні в контрагентів по ланцюгу постачання трудові ресурси та матеріально-технічне забезпечення тощо були недостатніми для проведення господарської діяльності з поставки товару, обумовленого укладеними договорами з позивачем. Відповідач також не довів та не надав належні докази, які б свідчили про наявність фактів протиправної поведінки позивача та про обізнаність платника податків щодо протиправної поведінки його контрагентів і злагодженості дій між ними, що встановлені судами

Із системного аналізу викладеного, виходячи з фактичних обставин справи та меж заявлених позовних вимог, а також аналізу чинного законодавства, суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Статтею 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 статті 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини 2 статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини 1 та 2 статті 76 КАС України).

Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Суд не може витребувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Відповідно судом встановлено протиправність податкового повідомлення-рішення №02892615050105 від 25.11.2019, останнє не відповідає вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України та підлягає скасуванню судом.

Протилежного відповідачем належними та достатніми доказами не наведено та не спростовано.

Відповідно до частин 1-4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 5 ст. 242 КАС України).

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «RuizTorija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно з вимогами пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Із системного аналізу викладеного, а також наданих сторонами доказів, виходячи з меж заявлених вимог, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Долученим до матеріалів справи платіжним дорученням від 31.01.2020 №620 підтверджується понесення позивачем судового збору у сумі 2 102 грн, які підлягають стягненню на користь позивача.

Керуючись статтями 2, 9, 19, 72-77, 90, 139, 143, 243-246, 255, 257-262 КАС України, Київський окружний адміністративний суд -

в и р і ш и в:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Трансера»- задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві №02892615050105 від 25.11.2019.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Трансера» (код ЄДРПОУ 38971781, місцезнаходження: 01004, місто Київ, вулиця Шовковична, будинок 46/48) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у місті Києві, як відокремленого підрозділу ДПС (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19, код ЄДРПОУ ВП 44116011) понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 102,00 грн (дві тисячі сто дві гривні 00 копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Войтович І. І.