Рішення № 134778720, 11.03.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 березня 2026 року м. Київ справа №320/47624/23

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом громадянки ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась громадянка ОСОБА_1 з позовом, в якому просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 08.05.2023 №104750006353;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити пенсію за вислугу років ОСОБА_1 відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.02.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

У зв`язку із звільненням з посади головуючого судді у справі проведено повторний автоматизований розподіл справи.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.02.2025 справу прийнято до провадження судді Лапія С.М. та призначено розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю оскаржуваного рішення, яким позивачу відмовлено у призначені пенсії за вислугу років на підставі пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого проти задоволення позовних вимог заперечує.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась 01.05.2023 до Головного управління ПФУ в Черкаській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

За принципом екстериторіальності рішенням Головного управління ПФУ в м. Києві від 08.05.2023 №104750006353 відмовлено у призначені пенсії за вислугу років, оскільки стаж роботи, який дає право на пенсію за вислугу років складає 18 років 10 місяців 27 днів, що є недостатнім для призначення пенсії. Не враховано до стажу за вислугу років період роботи з 02.09.1991 по 16.08.1999, оскільки переліком посад посада класовода не передбачена.

Позивач, вважаючи протиправним рішення відповідача, звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку обставинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

З 01.01.2004 таким законом є Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058 (далі Закон №1058).

Згідно із частиною першою статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:

з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;

з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;

з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;

з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;

з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;

з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;

з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;

з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;

з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;

починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

Аналіз вказаного дає суду підстави стверджувати, що право на призначення пенсії за віком у період із 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року мають ті особи, які досягли 60-річного віку та мають страховий стаж не менше 30 років.

Відповідно до статті 26 Закону №1058-ІV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Конституційним Судом України 04.06.2019 ухвалено рішення № 2-р/2019, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 № 911-VIII.

Конституційний Суд України, приймаючи зазначене рішення, вказав, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об`єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов`язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.

Втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років. Мета призначення пенсії за вислугу років - забезпечити потрібні умови життя особам, робота яких пов`язана зі швидкою втратою професійних навичок (працездатності), що може настати до досягнення цими особами віку, потрібного для набуття права на пенсію за віком. Призначення пенсії за вислугу років є додатковою соціальною гарантією для осіб, які в особливих умовах виконували певні професійні функції. Конституційний Суд України вважає, що для запровадження юридичного регулювання, за яким окремим працівникам освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення встановлено додатковий віковий критерій виходу на пенсію - 50 та 55 років, законодавець не мав об`єктивних підстав.

Згідно зі статтею 51 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII від 05.11.1991 пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Тобто, у зазначеній нормі йдеться про роботи, які мають безпосередній вплив на здоров`я працівника і можуть призвести до втрати професійної працездатності (здатності виконувати роботу за професією) до настання віку, що дає право на пенсію за віком, а отже, до неможливості ефективно виконувати роботу без шкоди для власного здоров`я і безпеки оточуючих.

З аналізу наведених правових норм Конституційний Суд України виснував, що втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років. Встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у пункті "а" статті 54 Закону, та 55 років для осіб, зазначених у пунктах "е", "ж" статті 55 Закону, слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.

Крім того, на думку Конституційного Суду України, внесення змін Законом № 213 до оспорюваних положень Закону щодо підвищення на п`ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної статтею 51 Закону, а саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія статті 51 Закону поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у статтях 54, 55 Закону.

Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що зі змісту оспорюваних положень Закону випливає, що стан здоров`я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених пунктом "а" статті 54, пунктами "а", "б", "в", "г", "д", "е", "є", "ж" статті 55 Закону, через певний проміжок часу погіршується, у зв`язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII від 05.11.1991 зі змінами, внесеними Законом № 213 щодо підвищення на п`ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.

Відтак, Конституційний Суд України визнав зміни внесені до статті 55 Закону України Про пенсійне забезпечення законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII, та Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 24.12.2015 № 911-VIII - неконституційними.

Вказані норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення № 2-р/2019, тобто з 04.06.2019.

Отже, з 05.06.2019 положення пункту "е" частини першої статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05.11.1991 діють в первісній редакції, чинній до внесення змін Законами України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2015 № 213-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 24.12.2015 № 911-VIII, а саме: право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Згідно з пунктом 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Міністерством праці та соціальної політики України та Міністерством фінансів України.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 1986 по червень 1990 року навчалась в Ржищівському педагогічному училищі за спеціальністю «викладання в початкових класах» з присвоєнням кваліфікації вчителя початкових класів та вихователя групи продовженого дня; наказом №212 від 01.08.1990 призначена на посаду вчителя молодших класів Полковницької НМШ з 15.08.1990; наказом №185 від 31.07.1991 з 05.07.1991 переведено на посаду вихователя групи продовженого дня; наказом №324 від 12.09.1991 переведено на посаду класовода з 02.09.1991, на якій позивач працювала по 16.08.1999.

З оскаржуваного рішення від 08.05.2023 вбачається, що позивачу відмовлено у призначені пенсії за вислугу років з тих підстав, що не враховано до стажу за вислугу років період роботи з 02.09.1991 по 16.08.1999, оскільки переліком посад посада класовода не передбачена.

Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги затверджено постановою Кабінету Міністрів України №1191 від 23.11.2011 року (далі - Порядок № 1191).

Пунктом 2 Порядку № 1191 встановлено, що до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» і «ж» ст. 55 ЗУ «Про пенсійне забезпечення», що передбачені зокрема, переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 909 від 04.11.1993 року «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» (далі - Постанова № 909).

Так, згідно з Постановою № 909 до посад, які дають право на пенсію за вислугою років, віднесено роботу у загальноосвітніх навчальних закладах, військових загальноосвітніх навчальних закладах, музичних і художніх школах; міжшкільних навчально-виробничих комбінатах; дитячих будинках, дитячих трудових та виховно-трудових колоніях, дитячих приймальних пунктах і приймальники-розподільники для неповнолітніх, логопедичні пункти і стаціонари, школи-клініки; вищі навчальні заклади I-II рівнів акредитації, професійно-технічні навчальні заклади; дошкільні навчальні заклади всіх типів; позашкільні навчальні заклади; бібліотеки; дитячі клініки, поліклініки, лікарні, санаторії, диспансери, будинки дитини, дитячі відділення в лікарнях, санаторіях, диспансерах і установах для виконання покарань.

Згідно з п. 4 Порядку виплати надбавок за вислугу років педагогічним та науково - педагогічним працівникам навчальних закладів і установ освіти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 78 від 31 січня 2001 року, працівникам підприємств, установ, організацій, які крім основної роботи займались викладацькою роботою у навчальних закладах обсягом не менше, ніж 180 годин на навчальний рік, до стажу педагогічної роботи для виплати надбавки за вислугу років зараховуються місяці, протягом яких проводилась викладацька робота.

Розподіл педагогічного навантаження в рамках посади здійснюється директором школи за погодженням профспілкового комітету і погоджується Відділом освіти.

Станом на 1981 рік діяло Положення про класного керівника восьмирічної школи і середньої загальноосвітньої трудової політехнічної школи з виробничим навчанням, затверджене Міністерством освіти УРСР 25.11.1960, яке втратило чинність 01.07.1997 на підставі наказу Міністерства освіти України № 239. Цим же наказом було затверджено Тимчасове положення про класного керівника середнього закладу освіти, яке втратило чинність на підставу наказу Міністерства освіти і науки № 434 від 06.09.2000.

На підставі Положення про класного керівника навчального закладу системи загальної середньої освіти (наказ Міністерства освіти і науки України № 434 від 06.09.2000), обов`язки класного керівника (класовода) покладаються директором школи на педагогічного працівника за його згодою на початку кожного року, про що видається відповідний наказ.

Керівники навчальних закладів, оформлюючи необхідну документацію (трудові книжки, накази, тарифікаційні списки тощо), мають записувати назви посад працівників відповідно до Класифікатора професій (Єдина державна класифікація професій всіх категорій працівників на підставі міжнародних стандартів).

Суд зазначає, що відповідальність за належне і своєчасне оформлення штатних розкладів та вірне внесення в накази щодо працівників освіти найменування посад покладається на керівників підприємств та установ.

На час роботи позивача у спірний період з 02.09.1991 по 16.08.1999 була чинною Єдина номенклатура посад службовців, затверджена Постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР з питань праці та заробітної плати № 443 від 09.09.1967. Відповідно до даної номенклатури, в групі 5, позиція 5780 значиться посада вчитель. У даній групі номенклатурою посад не передбачено посади класовод.

З 01.01.1996 набирає чинності Державний класифікатор професій, затверджений наказом № 257 від 27.07.1995. В даному класифікаторі посада класовода не передбачена. Натомість, є професія вчителя початкових класів під порядковим номером 233 та 2331.

Відповідно до Положення про класного керівника навчального закладу системи загальної середньої освіти класний керівник - це педагогічний працівник, який здійснює педагогічну діяльність з колективом учнів класу, навчальної групи професійно-технічного навчального закладу, окремими учнями, їх батьками, організацію і проведення позаурочної та культурно-масової роботи, сприяє взаємодії учасників навчально-виховного процесу в створенні належних умов для виконання завдань навчання і виховання, самореалізації та розвитку учнів (вихованців), їх соціального захисту.

За змістом пункту 2 Тимчасового положення про класного керівника середнього закладу освіти класний керівник призначається директором середнього закладу освіти з числа педагогічних працівників цього закладу. На класного керівника може бути покладено керівництво одним класом. У початкових класах обов`язки класного керівника виконує класовод.

Відповідно до п. 2.3. Положення на класного керівника покладається керівництво одним класом, навчальною групою. У початкових класах класне керівництво здійснює вчитель початкових класів.

Відповідно до п. 36 "Інструкції про порядок обчислення заробітної плати працівникам освіти", затвердженої наказом МОН України від 15.04.1993 № 102, вчителям, викладачам, старшим викладачам, майстрам виробничого навчання та іншим педагогічним працівникам (крім керівних) загальноосвітніх навчальних закладів, вищих навчальних закладів 1-11 рівнів акредитації та професійно-технічних навчальних закладів провадиться додаткова оплата за класне керівництво.

Враховуючи вищезазначене, суд зазначає, що "Класовод" - це не назва посади, а виконання педагогічним працівником, зокрема, вчителем початкових класів, функцій щодо організатора учнівського колективу.

Обов`язки класного керівника (класовода) покладаються директором школи на педагогічного працівника за його згодою на початку кожного року, про що видається відповідний наказ.

З огляду на викладене поняття "класовод" тотожне поняттю "класний керівник" та за своїм змістом є не назвою відповідної посади, а вказує на те, що особа, перебуваючи на посаді вчителя початкових класів, виконувала додатково обов`язки класного керівника (класовода), покладені на неї відповідним наказом керівництва навчального закладу.

Таким чином, доводи відповідача, що посада класовода не передбачена переліком посад, є безпідставними та необґрунтованими.

Матеріалами справи підтверджується, що також не заперечується відповідачем, що страховий стаж, який дає право на призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», складає 32 роки.

Таким чином, страховий стаж позивача становить 32 роки, що дає право на отримання пенсії за вислугою років на підставі пункту «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

З урахуванням досліджених судом фактичних даних в контексті конкретних обставин цієї справи та зумовленого ними нормативного регулювання правовідносин, що склалися між їх суб`єктами, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню.

Згідно з частиною другою другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб`єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів на обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності свого рішення, а тому останнє підлягає скасуванню.

Виходячи з викладеного, заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Під час звернення до суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 1073,60грн., зважаючи на задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати підлягають стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.

Керуючись ст. ст. 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, Київський окружний адміністративний суд, -

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 08.05.2023 №104750006353.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити пенсію за вислугу років ОСОБА_1 відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з дати звернення 01.05.2023.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 60 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лапій С.М.