Рішення № 134778181, 11.03.2026, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2026 року Справа № 280/11206/25 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Максименко Л.Я., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовною заявою ОСОБА_1

до ІНФОРМАЦІЯ_1

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі відповідач), в якій позивач просить суд:

визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про порушення правил військового обліку щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості про наявність порушення правил військового обліку щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В обґрунтування позовних вимог вказує, що перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 . Вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_5 допущені протиправні дій, які полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про порушення правил військового обліку щодо ОСОБА_1 . Вказує, що строк на притягнення до адміністративної відповідальності збіг та жодних протоколів про адміністративне правопорушення або постанов про адміністративне правопорушення відносно позивача відповідачем не складалось, дані про притягнення позивача до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 210, 210-1 КУпАП також відсутні. Тому, просить задовольнити позов.

Відповідач позовну заяву не визнав. У відзиві вх. № 4901 від 29.01.2026 вказує, що позивач на військовий облік за місцем фактичного проживання не взятий, відносно даного громадянина неможливо проведення мобілізаційних заходів, існує підозра, що ОСОБА_1 ухиляється від виконання військового обов`язку, відповідно підлягає розшуку, чим порушує приписи абзацу 6 ч.3.ст.22 "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", ч.3 ст.33, ч.4 ст.37, п.2 ч.1 ст. 37 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", що підпадає під дію ст.ст. 210, 210-1 КУпАП. Зазначає, що на теперішній час протокол про адміністративне правопорушення не складався, Національною поліцією ОСОБА_1 не доставлявся, місце перебування не відомо.Вважаємо, що у позивача відсутні підстави для визнання протиправними дій відповідача, які полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку з боку позивача та зобов`язання відповідача виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів дані про порушення з боку позивача. За вказаних обставин, просить суд відмовити в повному обсязі у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою суду 29.12.2025 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху. Надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви строком 10 днів від дня одержання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху.

Ухвалою суду від 05.01.2026 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №280/11206/25.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно з п. 10 ч.1 ст. 4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

Згідно скріншоту електронного військово-облікового документу Резерв+ у ОСОБА_1 наявний статус «порушення правил військового обліку» та «ТЦК та СП 10.10.2025 звернувся до Нацполіції щоб доставити вас для складання протоколу, причиною зазначено: «не стали на військовий облік за місцем перебування ВПО».

Листом від 20.11.2025 ІНФОРМАЦІЯ_3 повідомив позивача, що відносно громадянина ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_5 , ініційовано розшук, оскільки він ігнорує обов`язок встати на військовий облік за місцем фактичного проживання, чим порушує приписи абзацу 6 ч.З.ст.22 "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", що підпадає під дію ст.ст. 210, 210-1 КУпАП. В Реєстрі створено "Примітку про ПРАВОПОРУШЕННЯ" на ОСОБА_2 . Протокол про адміністративне правопорушення не складався. Національною поліцією ОСОБА_3 не доставлявся. Облікові документи ІНФОРМАЦІЯ_5 не складалися, ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_5 не відвідав, можливості перевірити оригінали документів не надав.

Покликаючись на протиправні дії відповідача та з вимогою зобов`язати відповідача вчинити певні дії, позивач звернувся із вказаною позовною заявою до суду.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби Закон України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі Закон № 2232-ХІІ).

Згідно з частинами першою, третьої статті 1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до частин першої, третьої статті 33 Закону № 2232-ХІІ військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Військовий облік усіх призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний.

Частиною п`ятою статті 33 Закону №2232-ХІІ визначено, що військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Персонально-якісний облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (частина перша статті 34 Закону № 2232-ХІІ).

На виконання частини п`ятої статті 33 Закону № 2232-ХІІ Кабінет Міністрів України затвердив Порядок № 1487, пунктом 2 якого визначено, що військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов`язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 16 березня 2017 року №1951-VIII Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Закон №1951-VIII) єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.

Основними завданнями Реєстру є: 1) ідентифікація призовників, військовозобов`язаних, резервістів та забезпечення ведення військового обліку громадян України; 2) інформаційне забезпечення комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань особовим складом у мирний час та в особливий період; 3) інформаційне забезпечення громадян України, у тому числі осіб, звільнених з військової служби, які мають право на пенсію, та членів сімей загиблих військовослужбовців відомостями щодо виконання ними військового обов`язку (частина перша статті 2 Закону №1951-VIII).

За приписами частин восьмої, дев`ятої статті 5 Закону №1951-VIII органами ведення Реєстру є районні (об`єднані районні), міські (районні у місті, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України. Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.

З урахуванням зазначеного відповідач є органом ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів та повинен забезпечувати актуалізацію його бази даних до Реєстру вносяться, обробляються та зберігаються в базі даних Реєстру такі відомості: 1) персональні дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів; 2) службові дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

У свою чергу, пункт 20-1 частини першої статті 7 Закону №1951-VIII передбачає що до персональних даних призовника, військовозобов`язаного та резервіста належать: відомості про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (дата, номер, короткий зміст протоколу та/або постанови про адміністративне правопорушення).

Отже, зі змісту пункту 20-1 частини першої статті 7 Закону №1951-VIII вбачається, що законом передбачено внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів даних саме про притягнення до відповідальності за порушення правил обліку.

Таким чином, у цій справі необхідно з`ясувати правову природу поняття «притягнення до відповідальності» та встановити, чи є факт притягнення особи до відповідальності.

Відповідальність за порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку та відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію передбачена статтями 210 та 210-1 КУпАП відповідно.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі №824/1164/18-а досліджував визначення обставин, за яких особа вважається притягнутою до відповідальності.

Позиція Верховного Суду полягає в тому, що притягнення до адміністративної відповідальності починається з моменту складання протоколу та його пред`явлення особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.

При обґрунтуванні такого висновку суд послався на таке.

Конституційний Суд України у рішенні від 27 жовтня 1999 року №9-рп/99 у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 80 Конституції України (справа про депутатську недоторканність) зазначив, що поняття «притягнення до кримінальної відповідальності» не тотожне поняттю «кримінальна відповідальність», як і поняття «притягнення до юридичної відповідальності» не ідентичне поняттю «юридична відповідальність».

Норми Конституції України, зокрема, містять терміни: «за віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність» (частина друга статті 60); «ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення» та «юридична відповідальність особи має індивідуальний характер» (стаття 61); «особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім`ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом» (частина перша статті 63), «незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності» (частина друга статті 68); «за посягання на честь і гідність Президента України винні особи притягаються до відповідальності на підставі закону» (частина друга статті 105); «за неповагу до суду і судді винні особи притягаються до юридичної відповідальності» (частина п`ята статті 129). У контексті змісту положень названих статей Конституції України терміни «притягнення до юридичної відповідальності» та «юридична відповідальність» розмежовуються.

Притягнення до юридичної відповідальності передує юридичній відповідальності.

У згаданому рішенні Конституційний Суд України в аспекті порушених у конституційному поданні Міністерством внутрішніх справ України питань положення частини третьої статті 80 Конституції України розтлумачив так: «1.1. Кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду. 1.2. Притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред`явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину».

Статтею 254 КУпАП передбачено, що про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності. Протокол не складається у випадках, передбачених статтею 258 цього Кодексу.

Відповідно до статті 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються зокрема відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності. У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання. При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснюються його права і обов`язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.

Крім того, статтею 268 КУпАП регламентовані права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

З системного аналізу наведених правових норм КУпАП слід дійти висновку про те, що притягнення до адміністративної відповідальності починається з моменту складання протоколу та його пред`явлення особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Прийняття ж постанови за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення є вирішенням такої справи по суті, яка передбачає встановлення наявності складу адміністративного правопорушення або його відсутності та, відповідно, застосування санкції, закриття справи, що відповідає положенням статті 284 КУпАП.

Така позиція відповідає і практиці Європейського суду з прав людини.

Так, у пункті 110 рішення Великої палати Європейського суду з прав людини від 15 листопада 2016 року по справі «А та Б проти Норвегії» зазначено: «Суд також переконливо підтвердив, що стаття 4 Протоколу №7 не обмежується правом не бути покараним двічі, але поширюється і на право не піддаватися кримінальному обвинуваченню або засудженню двічі. Якби це було не так, то не було б необхідності використовувати слово «засуджений», а також слово «покараний», оскільки це було би дублюванням. Таким чином, Суд підтвердив, що стаття 4 Протоколу № 7 застосовується навіть коли людина була притягнута до відповідальності в провадженнях, які не призвели до визнання винним у вчиненні правопорушення. Стаття 4 Протоколу №7 містить три різних гарантії і встановлює, що за одне і те саме правопорушення ніхто не може бути (І) притягнутий до відповідальності, (ІІ) засуджений, і (ІІІ ) покараний».

Враховуючи вказані висновки Верховного Суду, суд вважає, що до персональних даних призовника, військовозобов`язаного та резервіста, які вносять до Реєстру, зокрема, належать відомості про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, зокрема відомості про протокол, якщо він складався.

Водночас, частинами шостою та сьомою статті 258 КУпАП передбачені випадки, коли протокол про адміністративне правопорушення у разі вчинення в особливий період адміністративних правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу не складається.

У таких випадках до Реєстру можуть бути внесені лише відомості щодо постанови про адміністративне правопорушення.

Такий висновок можна зробити безпосередньо зі змісту положення пункту 20-1 частини першої статті 7 Закону №1951-VIII, який передбачає що до персональних даних призовника, військовозобов`язаного та резервіста належать: відомості про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (дата, номер, короткий зміст протоколу та/або постанови про адміністративне правопорушення).

Так, вжите у вказаній нормі поєднання сполучників «та/або» означає, що можливі обидва варіанти одночасно або кожен окремо, тому до персональних даних призовника, військовозобов`язаного та резервіста належать, зокрема, відомості щодо дати, номера, короткого змісту або протоколу, або постанови про адміністративне правопорушення, або одночасно протоколу та постанови про адміністративне правопорушення.

При цьому, враховуючи правовий висновок Верховного Суду у справі №824/1164/18-а, суд також звертає увагу, що притягнення до адміністративної відповідальності починається з моменту складання протоколу та його пред`явлення особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Отже, у цій справі суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для внесення територіальним центром комплектування та соціальної підтримки до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку особою, щодо якої відсутній факт притягнення до адміністративної відповідальності за порушення правил військового обліку, а саме якщо відсутні протокол, пред`явлений особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, та/або постанова про притягнення до адміністративної відповідальності, навіть за умови, що підстави для такої відповідальності, за оцінкою територіального центру комплектування та соціальної підтримки, наявні.

Відповідно, наявність протоколу та/або постанови про притягнення до відповідальності позивача не встановлено, отже у відповідача відсутні підстави для внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку позивачем.

Оскільки за приписами частин восьмої, дев`ятої статті 5 Закону №1951-VIII органами ведення Реєстру є, зокрема, районні (об`єднані районні), міські (районні у місті, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, відновлення порушених прав позивача належить здійснити шляхом зобов`язання саме відповідача, як орган ведення Реєстру, вчинити певні дії.

Беручи до уваги вище наведене, суд дійшов висновку про задоволення позову з викладених вище підстав.

Водночас, доводи позивача про те, що строк на притягнення до адміністративної відповідальності збіг суд до уваги не приймає, оскільки даний спір не є спором щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності, тому такі обставини не впливають на вирішення даної справи.

Згідно з частиною 1 та 2 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу по справі у розмірі 5000 грн., суд зазначає наступне.

Частинами 1 та 2 ст.16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до вимог ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі Баришевський проти України, від 10.12.2009 у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12.10.2006 у справі Двойних проти України, від 30.03.2004 у справі Меріт проти України заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Судом встановлено, що з метою надання правничої допомоги позивачем 18.11.2025 був укладений з адвокатом Адвокатом Романок А.Ф. договір про надання правничої допомоги, в межах якого адвокат взяв на себе зобов`язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором та 15.12.2025 сторонами підписано Додаткову угоду до вказаного договору.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» №5076-VI від 05.07.2012 (далі - Закон) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону визначено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону, видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

В межах розгляду даної справи представником позивача було надано інші види правової допомоги (складання процесуальних документів тощо).

Згідно Акту наданих послуг від 19.12.2025 адвокатом було надано послуги загальною вартістю 5000,00 грн.: надання консультації та складення позовної заяви про визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Актом наданих послуг також передбачено, що адвокат своїм підписом свідчить про оплату Клієнтом всієї суми наданих послуг, а клієнт підтверджує факт оплати зазначеної грошової суми та відсутність будь-яких претензій щодо наданих адвокатом послуг.

В свою чергу, відповідач заперечень проти стягнення витрат на правничу допомогу на заявив.

Суд враховує висновок Верховного Суду, сформований у постанові від 23.12.2021 у справі №755/7943/20-ц про те, які документи можуть бути подані для підтвердження складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги. Відповідно до викладеного у постанові висновку цей перелік не є вичерпним. Питання оцінки достатності доказів, поданих у підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу чи тих, які будуть понесені, перебуває у межах дискреції суду.

Також, Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Верховний Суд, зокрема, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21, а також, КАС ВС у постанові від 17.12.2025 по справі № 560/2196/24 розглядаючи питання відшкодування витрат на професійну правничу допомогу зазначали, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При цьому, КАС ВС у постанові від 14.01.2026 у справі № 420/4892/25 зауважив, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Оскільки відповідач не заявив про неспівмірність витрат на правничу допомогу, то відшкодуванню позивачу підлягає вся сума - 5000,00 грн.

Згідно з ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору на суму 968,96 грн. підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Керуючись статтями 2, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, - задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформації про порушення ОСОБА_1 правил військового обліку.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) виключити відомості про порушення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) правил військового обліку з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 968,96 грн (дев`ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок) та витрати на правничу допомогу у розмірі 5000 (п`ять тисяч) грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 11 березня 2026 року.

Суддя Л.Я. Максименко