Ухвала суду № 134774508, 25.02.2026, Київський районний суд м. Одеси

Справа № 947/6708/26

Провадження № 1-кс/947/2124/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.02.2026 року слідчий суддя Київського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі клопотання старшого слідчого відділу СУ ГУНП в Одеські області ОСОБА_3 , погоджене прокурором відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_4 , про арешт майна у кримінальному провадженні № 12026160000000140 від 30.01.2026, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15 ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 358 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

До Київського районного суду м. Одеси надійшло клопотання старшого слідчого відділу СУ ГУНП в Одеські області ОСОБА_3 , погоджене прокурором відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_4 , про арешт майна у кримінальному провадженні № 12026160000000140 від 30.01.2026, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15 ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 358 КК України.

У клопотанні сторона обвинувачення, з метою забезпечення збереження речового доказу та недопущення його незаконного відчуження, накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 , власниками якої є ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та його покійна матір ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2

В обґрунтування клопотання посилається на те, що квартиру АДРЕСА_1 , визнано речовим доказом у кримінальному провадженні, у межах якого подається дане клопотання, оскільки зазначений об`єкт нерухомого майна є безпосереднім об`єктом кримінально протиправних дій, вчинених невстановленими особами, та використовувався як засіб реалізації злочинного умислу, спрямованого на незаконне заволодіння майном.

Прокурор та слідчий в судове засідання не з`явились, проте слідчий надав до суду заяву про розгляд вказаного клопотання за його відсутності, а також просив розглянути клопотання без власника майна.

За ч. 2 ст. 172 КПК України клопотання слідчого, прокурора, цивільного позивача про арешт майна, яке не було тимчасово вилучене, може розглядатися без повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна.

Слідчий суддя дійшов висновку, що наявні обґрунтовані підстави вважати про існування можливості у власника майна вжити заходів, що унеможливлять накладення арешту на нього, а за такого, з метою забезпечення арешту майна, відповідно до ч. 2 ст. 172 КПК України розгляд клопотання слід проводити без повідомлення власника такого майна, його представників.

Фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів не здійснювалося на підставі ч. 4 ст. 107 КПК України.

Дослідивши клопотання та додані до нього матеріали, слідчий суддя дійшов наступного висновку.

Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 КПК України).

В ході судового розгляду встановлено, що слідчими слідчого управління ГУНП в Одеській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026160000000140 від 30.01.2026, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15 ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 358 КК України.

Вказане кримінальне провадження розпочато на підставі рапорту слідчого, відповідно до якого під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12025162470001724 від 09.12.2025 установлено, що у січні 2026 року невстановлені особи, діючи за попередньою змовою між собою, з метою незаконного заволодіння квартирою АДРЕСА_1 , власниками якої є ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , використали завідомо підроблений офіційний документ, який 15.01.2026 надали приватному виконавцю для здійснення реєстраційних дій.

Реалізуючи зазначений злочинний умисел, вказані особи шляхом використання підробленого документа створили штучні підстави для внесення неправдивих відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з метою подальшого незаконного переоформлення права власності на вказану квартиру, однак з причин, що не залежали від їх волі, злочин до кінця доведений не був.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, встановлено, що власниками вищезазначеної квартири є ОСОБА_5 та його покійна матір ОСОБА_6 .

Крім того, на підставі ухвали слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 09.12.2026 про надання тимчасового доступу до речей і документів, з кримінального провадження № 12025162470001724 вилучено матеріали у вигляді документів та додатків до них, серед яких протоколи допитів свідків, оглядів, обшуків та додатки до них, копії матеріалів виконавчого провадження, нотаріальної справи тощо.

Відповідно до матеріалів кримінального провадження встановлено, що 24.04.2025 Одеським апеляційним судом за результатами розгляду апеляційної скарги представника позивача ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_8 , поданої на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 09.01.2024, ухвалено постанову про часткове задоволення апеляційної скарги та стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_7 заборгованості у розмірі 53 100 доларів США за борговою розпискою, в межах спадкового майна.

У зв`язку з самостійним невиконанням ОСОБА_5 виконавчого листа, виданого Приморським районним судом м. Одеси на виконання зазначеної постанови апеляційного суду, 16.06.2025 приватним виконавцем ОСОБА_9 відкрито виконавче провадження № 78384213, у межах якого 02.09.2025 винесено постанову про накладення арешту на все майно, що належить ОСОБА_5 .

Надалі, під час допиту в якості свідка приватний виконавець ОСОБА_9 пояснив, що 15.01.2026 до нього звернувся раніше невідомий чоловік, який представився як ОСОБА_10 та під час телефонної розмови повідомив, що він є спадкоємцем ОСОБА_5 , який нібито ІНФОРМАЦІЯ_3 помер, у зв`язку з чим вимагав закриття виконавчого провадження та зняття арешту з усього майна померлого з метою безперешкодного прийняття спадщини.

На підтвердження викладених обставин ОСОБА_10 у месенджері «Viber» надіслав ОСОБА_9 фотознімки свідоцтва про смерть ОСОБА_5 серії НОМЕР_1 , виданого 13.01.2026 відділом ДРАЦС у м. Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України та заповіту від 27.11.2024, зареєстрованого за № 564, посвідченого заступником директора ТОВ «Центр медичної практики та судових експертиз» (код ЄДРПОУ 44077774).

Крім того, 15.01.2026 ОСОБА_10 направив на офіційну електронну адресу приватного виконавця відповідне письмове звернення, в якому наполягав на необхідності закриття виконавчого провадження та зняття арешту з майна, обґрунтовуючи це фактом смерті ОСОБА_5 та необхідністю прийняття у спадщину квартири АДРЕСА_1 , у межах спадкового майна.

Під час огляду мобільного телефону свідка ОСОБА_9 у месенджері «Viber» виявлено листування між ним та ОСОБА_10 , яке здійснювалось шляхом обміну текстовими повідомленнями, фотознімками та електронними документами, зокрема зазначеними вище зображеннями та зверненням.

Разом із тим, у ході перевірки встановлено, що відомості про смерть ОСОБА_5 , викладені у зазначених документах, не відповідають дійсності, оскільки ОСОБА_5 є живим, а подані документи мають ознаки підроблення та використання завідомо недостовірних відомостей.

Крім того, встановлено, що у 2025 році ОСОБА_5 , перебуваючи у м. Дніпро, познайомився із ОСОБА_11 , який, зловживаючи довірою та обіцяючи вирішити його боргові зобов`язання, схилив ОСОБА_5 до оформлення на свою користь довіреності від 29.09.2025 № 1612, відповідно до якої останній уповноважив ОСОБА_11 представляти його інтереси, оформлювати спадкові права, розпоряджатися належним йому нерухомим майном, отримувати грошові кошти та вчиняти інші юридично значущі дії

Після отримання довіреності та інших особистих документів ОСОБА_5 . ОСОБА_11 припинив з ним будь-яке спілкування

У ході проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_11 органом досудового розслідування вилучено речові докази, серед яких особисті документи ОСОБА_5 , документи щодо смерті його матері ОСОБА_6 , правовстановлюючі документи на квартиру АДРЕСА_1 , що перебувала у спільній власності.

Постановою слідчого від 11.02.2026 року квартиру АДРЕСА_1 , визнано речовим доказом у кримінальному провадженні.

Відповідно до положень ст.170 КПК України майно, щодо якого існують достатні підстави вважати, що воно є предметом, засобом чи знаряддям вчинення злочину, доказом злочину, набуте злочинним шляхом, доходом від вчиненого злочину, отримане за рахунок доходів від вчиненого злочину може бути арештоване на підставі рішення слідчого судді. Арешт майна може бути накладено на нерухоме і рухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковому вигляді, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться чи зберігаються в банках або інших фінансових установах. Арешт майна може бути застосований з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання.

Відповідно до абз. 1 ч.3 ст.170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Враховуючи зазначені вище обставини, на переконання слідчого судді, наразі наявні підстави для накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , з метою збереження речових доказів, оскільки вказане нерухоме майно є предметом вчинення кримінального правопорушення та може бути використана як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а досудове розслідування триває, тому не застосування арешту може призвести до втрати доказів, необхідних для досягнення цілей кримінального провадження.

На підставі наведеного, слідчий суддя приходить до висновку, що прокурором доведено, що зазначене нерухоме майно, відповідно до положень ст. 170 КПК України відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України, постановою слідчого від 11.02.2026 визнано речовим доказом, має суттєве значення для встановлення важливих обставин у кримінальному провадженні, оскільки є предметом вчинення кримінального правопорушення та може бути використане як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час досудового розслідування кримінального провадження № 12026160000000140.

При вирішенні клопотання сторони обвинувачення, слідчий суддя враховує, що закон не вимагає, щоб докази на підтвердження вчинення кримінального правопорушення були повними та достатніми на даній стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого кримінального правопорушення. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно застосувати зазначений вид заходу забезпечення кримінального провадження, досягнення дієвості цього провадження та уникнення негативних наслідків.

Норма-дефініція речових доказів (стаття 98 КПК) щодо критеріїв (умов) визнання матеріальних об`єктів речовими доказами (були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин) з одного боку дійсно, сформульована в категоричній формі, і вказані умови мають бути дотримані для визнання тих, чи інших речей речовими доказами. У той же час слід зважати на стадію кримінального провадження. Так, на стадії досудового розслідування не всі обставини, що підлягають з`ясуванню у кримінальному провадженні, можуть бути достовірно встановлені одразу ж, оскільки розслідування - це процес пізнання обставин подій минулого, пов`язаний з пошуком, виявленням та фіксацією відповідних слідів злочинного діяння

Системний аналіз норм КПК та практики ЄСПЛ дозволяє прийти до висновку, що КПК оперує поняттями, які відповідають декільком різним стандартам доказування (переконання) - стандарт «обґрунтованої підозри», переконання (доведення) «поза розумним сумнівом» та стандарти «достатніх підстав (доказів)» тощо. Стандарти «достатніх підстав (доказів)» використовуються в широкому колі різноманітних ситуацій, що виникають в ході кримінального провадження, тому вони не є сталими, а залежать від конкретної ситуації, цілі прийняття тих чи інших рішень (вчинення дій) та їх правових наслідків. При цьому вони застосовуються як для прийняття процесуальних рішень слідчими суддями (судом) (статті 157, 163, частина 5 статті 234, 260 та інші статті КПК), так і слідчими, прокурорами (статті 134, 271, 276 КПК та інші).

Стандарт «достатніх підстав (доказів)» для цілей арешту з метою забезпечення збереження речових доказів передбачає наявність доказів, які об`єктивно зв`язують певну річ з кримінальним правопорушенням (демонструють можливу приналежність до його вчинення в якості знаряддя або матеріального об`єкту, що містить певне відображення або інформацію про злочин), тобто наділяють її саму можливістю виконувати функцію доказу у кримінальному провадженні, і вони є достатніми, щоб виправдати її тимчасове обтяження у вигляді арешту для можливого використання в процесі доказування стороною обвинувачення у подальшому.

Викладене переконує слідчого суддю у тому, що мета цього заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді запобігання цьому ризику може бути досягнута.

За викладених обставин та відповідних норм кримінального процесуального законодавства, слідчий суддя приходить до переконання, що матеріалами клопотання обґрунтовано та в судовому засіданні встановлено необхідність застосування на даній стадії досудового розслідування, такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, з метою уникнення можливості його відчуження, забезпечення збереження речових доказів (в даному випадку квартира), яка можливо є предметом вчинення кримінального правопорушення, слідчий суддя приходить до висновку, що у випадку його незастосування, це може призвести до неповоротних наслідків, які можуть перешкоджати досудовому розслідуванню, а тому це є необхідною умовою досягнення дієвості даного кримінального провадження.

Вирішуючи питання про накладення арешту, слідчий суддя враховує й те, що в даному випадку обмеження права власності є розумним і співрозмірним завданням кримінального провадження та обставини кримінального провадження станом на час прийняття рішення вимагають вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження як накладення арешту.

Так, приймаючи до уваги викладене та враховуючи правову кваліфікацію кримінального правопорушення (ч. 3 ст. 15 ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 358 КК України), за фактом вчинення якого розслідується кримінальне провадження та в межах якого подано дане клопотання, фактичні обставини кримінального провадження, слідчий суддя з метою запобігання можливості приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення та відчуження майна, яке відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України, та визнано речовим доказом у даному кримінальному провадженні, приходить до висновку про наявність достатніх підстав для накладення арешту на майно у даному кримінальному провадженні на початковій стадії досудового розслідування.

Критерії розумності та співрозмірності обмеження права власності є оціночними поняттями та визначаються на розсуд слідчого судді. Відповідно до статті 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися, зокрема, на умовах, передбачених законом. При цьому, обмеження права власності має переслідувати законну мету за допомогою засобів, які є пропорційними меті (Рішення ЄСПЛ від 05.01.2000 у справі «Беєлер проти Італії», заява № 33202/96, параграф 107). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечувати «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи (Рішення ЄСПЛ у справі Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21.02.1986, заява № 8793/79, параграф 50).

На думку слідчого судді, накладення арешту в даному випадку є розумним та співрозмірним завданням кримінального провадження, враховуючи високий ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, його специфіку і тяжкість. За таких обставин, слідчий суддя вважає, що пов`язані із накладенням арешту обмеження є виправданими, співмірними із завданнями кримінального провадження та пропорційними меті, з якою такі обмеження застосовуються.

Також слідчий суддя відзначає, що накладення арешту на майно не є припиненням права власності на нього або позбавленням таких прав. Хоча власник обмежується у реалізації правомочностей щодо таких прав, такий захід є тимчасовим.

За таких обставин, слідчий суддя вважає, що обмеження, яких зазнає власник майна, на даному етапі виправдовують такий ступінь втручання у його право власності.

Крім того, з урахуванням характеру кримінального правопорушення, що розслідуються у межах цього кримінального провадження, такий захід забезпечення кримінального провадження є пропорційним втручанню у володіння майном. Підстав сумніватися в співмірності такого обмеження права власності завданням кримінального провадження у слідчого судді не виникає. У цьому випадку арешт майна необхідний для забезпечення ефективності кримінального провадження та негативних наслідків для володільців майна не створює.

На переконання слідчого судді, загальні інтереси суспільства у вигляді досягнення завдань кримінального провадження, визначених ст. 2 КПК України (зокрема, захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування тощо), виправдовують ступінь втручання у право власності особи, яке пов`язане з накладенням арешту на належне їй майно.

Відповідно до пункту 18 частини першої статті 3 КПК України до повноважень слідчого судді належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні,

Мета судового контролю полягає в тому, щоб досудове розслідування в кримінальних провадженнях проводилось із дотриманням принципу верховенства права.

У порядку встановленому КПК, слідчий суддя приходить до висновку про задоволення даного клопотання.

Одночасно слідчий суддя наголошує, що накладення арешту на майно не є припиненням права власності на нього або невідворотним позбавленням такого права. Хоча власник і обмежується у реалізації всіх правомочностей щодо відповідного майна, проте таке обмеження має тимчасовий характер.

Додатково слідчий суддя акцентує, що у випадку, якщо в рамках даного кримінального правопорушення майно, на яке накладено арешт , буде оглянуто та встановлено, що відпала необхідність в його подальшому арешті, власник такого майна має право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково, у відповідності до ст.. 174 КПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 132, 170-173, 309 КПК України, слідчий суддя, -

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання - задовольнити.

Накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 , власниками якої є ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та його покійна матір ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , із забороною відчуження, розпорядження.

Виконання ухвали покласти на старшого слідчого відділу СУ ГУНП в Одеські області ОСОБА_3 .

Ухвала слідчого судді може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п`яти днів з дня її оголошення безпосередньо до Одеського апеляційного суду.

Слідчий суддя ОСОБА_1