Рішення № 134773912, 10.03.2026, Березівський районний суд Одеської області

Березівський районний суд Одеської області

10.03.2026

Справа № 494/2418/25

Провадження № 2/494/21/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.03.2026 року м. Березівка

Березівський районний суд Одеської області у складі:

судді - Римаря І.А.,

за участю: секретаря судового засідання Антонишиної І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Березівка Одеської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу №494/2418/25 за позовною заявоюТовариства з обмеженою відповідальністю"Фінансова компанія "ГЕЛЕКСІ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, -

В С Т А Н О В И В:

03.11.2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія "ГЕЛЕКСІ" звернулося до Березівського районного суду Одеської області з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики.

Згідно протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 03.11.2025 року визначено суддю Березівського районного суду Одеської області Римар І.А.

Суд також вважає зазначити, що у зв`язку з перебуванням на лікарняному судді, надмірним навантаженням справами, яке виходить за межі фізичної можливості розгляду кожної справи у розумні строки, оскільки у Березівському районному суді Одеської області наразі працює 2 (два) судді (за штатом 4 (чотири)), та які є водночас слідчими суддями на території колишнього Миколаївського, частини Лиманського та Березівського районів, постійним відключенням електроенергії та повітряними тривогами на території Одеської області, тому суд позбавлений можливості проводити розгляд справи в розумні строки визначені ЦПК України.

В обґрунтування своїх позовних вимог представник позивача вказав, що 30.11.2019 року за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи укладено договір позики №123534. В результаті платіжної операції ініційованої ОСОБА_1 , за посередництва надавача платіжних послуг, сума коштів в розмірі позики, що склала 5000.00 грн. перерахована на картковий рахунок позичальника. Згідно умов договору позики, стандартна процентна ставка становить 0.01% в день, розмір комісії складає 1.9%, підвищена комісійна винагорода, у випадку прострочення терміну платежу становить 3.0%. Взяті на себе зобов`язання за кредитним договором позивач виконав своєчасно і у повному обсязі, надавши ОСОБА_1 у розпорядження кредитні кошти. В свою чергу позичальник не виконала умови договору, внаслідок чого станом на дату подання позову заборгованість відповідача складає 25104.50 грн., з яких: 5000.00 грн. заборгованість за позикою; 20104.50 грн. заборгованість по процентам та комісії за користування позикою. Посилаючись на викладене, позивач просить стягнути із відповідача суму заборгованості за договором позики від 30.11.2019 року в розмірі 25104.50 грн., витрати по сплаті судового збору в розмірі 2423,00 грн. та витрати на професійну правову допомогу у розмірі 5000.00 грн.

Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, який продовжено до 04.05.2026 року.

Ухвалою суду від 04.11.2025 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання (а.с.32).

У судове засідання 10.03.2026 року представник позивача не з`явився, однак у прохальній частині позовної заяви просив розгляд справи проводити без його участі (а.с.4 зворотній бік).

У судове засідання 10.03.2026 року відповідач не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена була належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомила. Однак, 30.12.2025 року на адресу надіслала відзив на позовну заяву, в якому вказала, що позовні вимоги не визнає, позовну заяву вважає необґрунтованою, безпідставною та незаконною. ОСОБА_1 зазначила, що жодного договору позики з позивачем не укладала, грошові кошти не отримувала. Позивач не надав доказів на підтвердження факту направлення їй одноразового ідентифікатора, здійснення підписання договору, також не надав електронних даних, які б дозволяли достовірно ідентифікувати особу, що підписала договір позики. Звертаючись до суду з вимогою про стягнення заборгованості позивач зобов`язаний довести факт перерахування грошових коштів, факт отримання відповідачем коштів та належність банківського рахунку, на який здійснено перерахування. У матеріалах справи відсутні будь-які первинні бухгалтерські документи, тому заявлений позивачем розмір заборгованості є недоведеним. Позивач нарахував проценти за період, який виходить за межі 30-денного строку кредитування, також неправомірно нараховано комісію. ОСОБА_1 не погоджується з сумою витрат на професійну правничу допомогу, оскільки справа є нескладною з правової точки зору, є малозначною. Позивач не довів, що заявлені витрати були необхідними саме для захисту його прав, ОСОБА_1 вважає, що витрати на правничу допомогу по справі не можуть перевищувати 1000.00 грн., просила відмовити у задоволенні позову повністю (а.с.43-46).

31.12.2025 року від представника позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив, зазначив, що електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. З наданого позивачем алгоритму укладення договору позики вбачається, що без ознайомлення з умовами надання коштів у позику, подальше укладення електронного договору кредиту на сайті є неможливим, таким чином, виконавши послідовно дії в інформаційній системі, яку використовує ТОВ «ФК «Гелексі», вважається, що сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину. Чинне законодавство не містить переліку документів первинної бухгалтерської документації. Відповідач у відзиві не надав жодного документа, який би доводив, що карта з наведеним у довідці маскуванням належить іншій особі або що перерахування здійснено з інших підстав. ОСОБА_1 не спростувала, що спірні кредитні кошти отримані. Персональні дані позичальника, необхідні для укладення договору, отримані кредитором після самостійного повідомлення відповідачем. З умов договору вбачається, що сторони передбачили міру відповідальності за несвоєчасне погашення кредиту на лояльних умовах, шляхом нарахування комісії за період після закінчення строку кредитування, коли боржник продовжує користуватись позикою. Представник позивача вважає, що заявлена сума на відшкодування витрат на правничу допомогу відповідає критеріям розумності, є співмірною зі складністю справи, часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та обсягом наданих послуг, просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі (а.с.48-56).

Суд вважає зазначити, що обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Як відзначив суд у рішенні у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» (1989), сторона зобов`язана «демонструвати готовність брати участь у всіх етапах розгляду, що мають безпосередній стосунок до нього, утримуватися від використання прийомів для затягування процесу, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухань».

Врахувавши думку представника позивача, викладену ним в його письмовій заяві, відзив відповідача, відповідь на відзив представника позивача, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 30.11.2019 року за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи укладено договір позики №123534. В результаті платіжної операції ініційованої ОСОБА_1 , за посередництва надавача платіжних послуг, сума коштів в розмірі позики, що склала 5000.00 грн. перерахована на картковий рахунок позичальника. Згідно умов договору позики, стандартна процентна ставка становить 0.01% в день, розмір комісії складає 1.9%, підвищена комісійна винагорода, у випадку прострочення терміну платежу становить 3.0% (а.с.5-8).

Частиною першою статті 526 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частина перша статті 530 ЦК України передбачає, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно частни першої статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України зі змінами та доповненнями, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» свої зобов`язання виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором.

Проте, у порушення норм закону та умов договору відповідач за вказаним договором зобов`язань належним чином не виконував.

Таким чином, утворилася заборгованість у загальному розмірі 25104.50 грн., яка складається: 5000.00 грн. заборгованість за позикою; 20104.50 грн. заборгованість по процентам та комісії за користування позикою.

Факт наявності заборгованості підтверджуються договором позики від 30.11.2019 року та розрахунком заборгованості за кредитним договором (а.с.12-16).

Щодо заперечення відповідача стосовно укладення договору позики та направлення одноразового ідентифікатора на її ім`я, суд зазначає наступне:

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 203 ЦК України).

Відповідно до статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до положень статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

З огляду на вищезазначені норми Закону, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Указаний висновок відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом у постановах від 9 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 7 жовтня 2020 року №127/33824/19.

На підставі частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно Закону України «Про електронну комерцію», електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт позивача за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18 (провадження №61-8449св19); від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19 (провадження №61-7203св20), від 12 січня 2021 року у справі №524/5556/19 (провадження №61-16243св20).

Зважаючи на встановлені фактичні обставини справи, які підтверджені належними, допустимими та достатніми доказами, суд вважає, що між ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» та ОСОБА_1 укладено договір позики в електронній формі, підписаний нею одноразовим ідентифікатором (а.с.5-8).

У відзиві на позовну заяву відповідач заперечувала з приводу стягнення суми комісії за договором позики та нарахування процентів після спливу строку позики.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Відповідно до ч.1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України.

Верховним Судом у справі № 910/9072/17 від 26.06.2018 зроблено висновок про те, що закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов`язань, оскільки згідно з вимогами ст. 599 ЦК України такою підставою є виконання, проведене належним чином.

Суд вважає, що доводи відповідача, щодо безпідставного нарахування заборгованості за процентами є передчасними, оскільки таке нарахування здійснювалось у відповідності до умов договору, й саме через неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань.

Сторони кредитного договору можуть встановити проценти за неправомірне користування грошовими коштами, іншими словами у випадку неповернення грошових коштів, у визначений кредитним договором строк, та такі проценти можуть нараховуватись й після спливу визначеного кредитним договору строку згідно статті 625 ЦК України. (Позиція Верховного Суду викладена у постановах: Постанова КЦС ВС від 05.03.2025 - № 463/3981/22, Постанова КЦС ВС від 05.03.2025 - № 463/8617/22, Постанова КЦС ВС від 05.02.2025 - № 463/14194/21, Постанова КЦС ВС від 08.01.2025 - № 463/7183/22).

Поняття «користування кредитом» є окремим випадком «користування чужими коштами». Термін «користування чужими коштами» Велика Палата Верховного Суду розтлумачила в постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (пункти 34, 35, 37 відповідно). Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Із умов договору вбачається, що сторони передбачили міру відповідальності за несвоєчасне погашення кредиту на лояльних умовах, шляхом нарахування комісії за період після закінчення строку кредитування, коли боржник продовжує користуватись позикою.

Отже, кредитним договором було передбачено комісію як плату, яка встановлюється за користування позикою після настання строку погашення.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи, створені автоматично в електронній формі програмним забезпеченням інформаційно-комунікаційної системи, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови наявності накладеного електронного підпису чи печатки з дотриманням вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Заперечуючи розмір кредитної заборгованості, розрахований банком, відповідач не надала суду докази, які б спростовували як факт надання позики у розмірі, визначеному договором позики.

Твердження ОСОБА_1 про те, що позивач не надав належних доказів на підтвердження розміру заборгованості за кредитним договором, а саме первинних документів, є безпідставними, оскільки в матеріалах справи, серед інших письмових доказів, наявний розширений розрахунок заборгованості. Доказів, які б спростовували правильність наданого банком розрахунку заборгованості за кредитним договором, відповідачем також не надано.

Враховуючи вищенаведені вимоги закону та встановленні обставини справи, ту обставину, що фактично отримані та використані відповідачем кошти за договором позики у добровільному порядку позивачу не повернуті, суд доходить до висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК`ГЕЛЕКСІ» заборгованості за договором позики.

Частиною 1 статті 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», за подачу до суду юридичною особою позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно ч.3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Таким чином, враховуючи, що позовна заява подана представником позивача у електронній формі, за позовну вимогу підлягає сплаті судовий збір саме у розмірі 2422.40 грн.

Отже, з відповідача відповідно до статті 141 ЦПК України, на користь позивача необхідно стягнути судовий збір у відповідному розмірі, а саме: 2422.40 грн.

Вирішуючи вимогу позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5000 грн 00 коп, суд виходить з наступного.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст.137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас, за змістом ч. 4 ст.137ЦПК, України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним з: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня2020 року у справі № 904/4507/18).

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня2014 року).

Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц (провадження № 61-13608св20).

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.

Тобто у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 137 ЦПК України.

На підтвердження понесення витрат на оплату правової допомоги позивач надав такі докази: договір про надання правничої допомоги (а.с.20 зворотній бік-21); акт №123534 наданих послуг правничої допомоги (а.с.17); свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю (а.с.23).

Разом з тим, суд вважає, що заявлений розмір витрат на оплату послуг адвоката в сумі 5000.00 грн. не є співмірним, зважаючи на складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг, час, витрачений на виконання відповідних робіт, оскільки дана справа розглянута судом у порядку спрощеного провадження, а тому суд вважає за необхідне обмежити розмір заявлених позивачем про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 1000 грн 00 коп.

Керуючись статями 10, 11, 169, 209, 212, 214, 215, 224 ЦПК України, статями 526, 530, 1054 ЦК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія «ГЕЛЕКСІ» ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ГЕЛЕКСІ" (код ЄДРПОУ 41229318, юридична адреса: 01054, м. Київ, вул. В`ячеслава Липинського, 10/1) заборгованість за договором позики в розмірі 25104 (двадцять п`ять тисяч сто чотири) грн. 50 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користьна користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ГЕЛЕКСІ" (код ЄДРПОУ 41229318, юридична адреса: 01054, м. Київ, вул. В`ячеслава Липинського, 10/1) суму сплаченого судового збору в розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок та витрати на професійну правову допомогу у розмірі 1000 (одна тисяча) грн. 00 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з моменту його проголошення.

Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Позивач -Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ГЕЛЕКСІ" (код ЄДРПОУ 41229318, юридична адреса: 01054, м. Київ, вул. В`ячеслава Липинського, 10/1).

Відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ).

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 12.03.2026 року.

Суддя І.А. Римар