Рішення № 134753670, 10.03.2026, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/2243/26

Справа №754/7609/24

РІШЕННЯ

Іменем України

10 березня 2026 року Деснянський районний суд м.Києва в складі:

головуючого - судді Скрипки О.І.,

при секретарі Моторенко К.О.,

за участю позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Солом`янський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про визнання шлюбу недійсним та його скасування, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3 про визнання шлюбу недійсним та його скасування.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що в період з січня 2020 року по квітень 2021 року вона перебувала в стосунках з відповідачем ОСОБА_3 . У травні 2021 року вона дізналася про свою вагітність. Після завершення стосунків між нею та відповідачем народилися діти: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яких вона зареєструвала через застосунок "Дія", зазначивши батьком дітей відповідача ОСОБА_3 . В зв`язку з введеним Указом Президента України військовим станом та бойовими діями на території України у березні 2022 року вона була змушена з метою збереження життя трьох малолітніх дітей, залишити територію України і разом із дітьми виїхати 06.04.2022 року за межі України на тимчасове місце проживання за кордон до країни Швеції.

Як зазначає позивач, у жовтні 2023 року вона дізналася від відповідача про те, що 22.07.2022 року Солом`янським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) здійснена реєстрація шлюбу, укладеного між нею та відповідачем 14.06.2022 року, актовий запис № 1690. Позивач стверджує, що на час реєстрації шлюбу вона не надавала письмової, а також будь-якої іншої згоди на реєстрацію шлюбу, оскільки станом на 14.06.2022 року перебувала за межами території України і цього дня не перебувала на відеозв`язку з військовою частиною НОМЕР_1 , в якій на той час перебував на військовій службі ОСОБА_3 , який у березні 2022 року був мобілізований до Збройних Сил України, а після реєстрації шлюбу з нею, матір`ю трьох малолітніх дітей, без надання добровільної згоди дружини, ОСОБА_3 було звільнено від проходження військової служби у серпні 2022 року. Зі змісту листа-відповіді командира військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_7 за вих. № 1408 від 23.01.2024 року, наданої на адвокатський запит адвоката Красношлик А.О., повідомлено, що Акт "Про засвідчення факту укладення шлюбу " від 14.06.2022 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , засвідченого командиром військової частини НОМЕР_1 підполковником ОСОБА_8 , здійснювалось згідно Постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання державної реєстрації шлюбу в умовах воєнного стану" від 07.03.2022 року за № 213.

Позивач вважає, що оскільки шлюб було укладено без її безпосередньої участі та наміру створення сім`ї, а також наявні корисливі мотиви з боку відповідача щодо ухилення в такий спосіб від подальшого проходження служби у Збройних силах України, то наявні підстави для визнання шлюбу недійсним.

Посилаючись на викладені обставини, позивач просить задовольнити її вимоги, визнати недійсним шлюб, укладений 14.06.2022 року між нею та відповідачем, зареєстрований Солом`янським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис № 1690 від 22.07.2022 року, з моменту його укладення та скасувати вказаний актовий запис, а також стягнути з відповідача на її користь судові витрати, пов`язані з оплатою судового збору, у розмірі 1211 грн. 20 коп. та судові витрати за наданням адвокатом правничої допомоги у розмірі 20 000 грн.

Ухвалою судді Деснянського районного суду м.Києва від 28.05.2024 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 10.09.2024 року витребувано у Солом`янського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ) копію акту командира військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_8 «Про засвідчення факту укладення шлюбу» від 14.06.2022 року між ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; повного Витягу Державного реєстру актів цивільного стану громадян актового запису №1690 від 22 липня 2022 року про державну реєстрацію шлюбу між ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 29.10.2024 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду по суті.

03.03.2025 року та 09.04.2025 року до суду надійшли додаткові пояснення по справі представника відповідача ОСОБА_9 , в яких він заперечує проти позову, вказуючи на відсутність доказів та підстав для задоволення позову.

18.06.2025 року та 05.12.2025 року до суду надійшли додаткові пояснення представника позивача ОСОБА_2 , в яких він наполягає на доведеності позовних вимог належними та допустимим доказами, стверджуючи про відсутність згоди позивача на укладення шлюбу з відповідачем, що свідчить про неукладеність шлюбу.

03.12.2025 року та 05.12.2025 року до суду надійшли додаткові пояснення позивача аналогічного змісту.

В судовому засіданні позивач в режимі відеоконференції позовні вимоги підтримала та пояснила, що не бажала реєструвати шлюб з відповідачем. Після її виїзду 06.04.2022 року до Швеції вона спілкувалась з відповідачем, який в листопаді 2022 року також виїхав до Швеції, де вони проживали разом, проте до осені 2023 року він їй не повідомляв, що уклав шлюб. Позивач стверджує, що 14.06.2022 року з нею ніхто не виходив на зв`язок, шлюб укладено без її присутності, без її волевиявлення з метою уникнення відповідачем військової служби.

Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив про їх задоволення.

Відповідач в судовому засіданні в режимі відеоконференції позовні вимоги не визнав, та пояснив, що проживав спільно з позивачем три роки, після конфлікту вони розійшлися, після чого він дізнався про вагітність позивача. Після народження дітей він визнав себе їх батьком. В березні 2022 року він був мобілізований, 12.06.2022 року він був направлений у відрядження під м.Авдіївка. 14.06.2022 року він спілкувався з позивачем, яка запропонувала йому укласти шлюб, оскільки в разі його загибелі вона залишиться ні з чим. Позивач знала, що складено акт про укладення шлюбу, наполягала на його складенні. На момент укладення зв`язку із нею не було, відеофіксація не велась. 22.07.2022 року він надіслав позивачу фотознімок свідоцтва про шлюб, оригінал залишився у матері позивача. 02.11.2022 року він звільнився із ЗСУ, 09.11.2022 року перетнув державний кордон України, 11.11.2022 року вже був у Швеції, де проживав з позивачем та дітьми до січня 2023 року, допоки вона його не вигнала, при цьому всім скаржилась, що він ображає її, не бачить дітей. Він звернувся до соціальних служб у Швеції, там відомо, що вони чоловік та дружина.

Відповідач стверджує, що шлюб було укладено за її вимогою та згодою, вона була в курсі усіх подій та процедури. На даний час, враховуючи стосунки, які між ними склались, він не заперечує проти розірвання цього шлюбу.

В подальшому представником відповідача ОСОБА_9 подано заяву про розгляд справи у відсутність сторони відповідача.

Представник третьої особи, будучи належним чином повідомленою про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилась, надавши клопотання про розгляд справи в її відсутність.

Враховуючи обставини справи, тривалість судового розгляду, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність сторони відповідача та третьої особи.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з наступних підстав.

Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, відповідно до акту "Про засвідчення факту укладення шлюбу" від 14.06.2022 року, засвідченого командиром військової частини НОМЕР_1 підполковником ОСОБА_8 14.06.2022 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_3 було укладено шлюб, який зареєстрований Солом`янським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис № 1690 від 22 липня 2022 року.

Реєстрація шлюбу проведено відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання державної реєстрації шлюбу в умовах воєнного стану" від 07.03.2022 року за № 213.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилається на те, що оспорюваний нею шлюб є недійсним, оскільки укладений без її волевиявлення та без її присутності, без наміру створення сім`ї. Крім того, позивач вважає, що реєстрація такого шлюбу була здійснена відповідачем задля ухилення від проходження служби у ЗСУ.

Відповідач проти даних тверджень заперечував, вказуючи на те, що шлюб було укладено за наполяганням та зі згоди позивача.

Суд вважає, що доводи позивача не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За правилами ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 1 СК України, побудова сімейних відносин відбувається на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємоповаги та підтримки.

Згідно до положень ст. 24 СК України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

За змістом положень частини 2 статті 36 та статті 51 СК України, шлюб не може бути підставою для надання особі пільг чи переваг, а також для обмеження її прав та свобод, які встановлені Конституцією України. Дружина та чоловік мають рівне право на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань.

Дружина та чоловік зобов`язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та членами сім`ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім`ї за свою поведінку в ній. (ст. 55 СК України).

Відповідно до частини другої статті 40 СК України, шлюб визнається недійсним за рішенням суду у разі його фіктивності. Шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім`ї та набуття прав та обов`язків подружжя.

При вирішенні справи про визнання шлюбу недійсним суд бере до уваги, наскільки цим шлюбом порушені права та інтереси особи, тривалість спільного проживання подружжя, характер їхніх взаємин, а також інші обставини, що мають істотне значення (частина друга статті 41 СК України).

За рішенням суду шлюб обов`язково визнається недійсним, якщо він був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка, а також у разі його фіктивності.

Причини реєстрації фіктивного шлюбу можуть бути різними, як правило вони пояснюються та обумовлюються бажанням отримати певні права, підставою виникнення яких самостійно чи у складі інших юридичних фактів є шлюб, наприклад, отримання спадщини, житлової площі тощо. У випадку встановлення фіктивності шлюбу намір визначається стосовно речей неправового характеру - бажання проживати разом, вести спільне господарство, дбати про добробут та моральний стан сім`ї тощо. Саме по речах неправового характеру, що супроводжують відносини осіб після реєстрації шлюбу, можна визначити намір осіб щодо шлюбу.

Водночас слід мати на увазі, що відсутність наміру створити сім`ю у момент укладення шлюбу може бути цілком компенсовано його появою після реєстрації шлюбу, коли за всіма об`єктивними обставинами можна стверджувати, що у особи з`явився намір створити сім`ю, наприклад, коли після реєстрації шлюбу, який мав ознаки фіктивності, особи почали разом проживати, вести спільне господарство, дружина завагітніла або у подружжя народилися діти, батько піклується про дружину та дітей, подружжя запрошує до себе своїх батьків та друзів, підтримують інтимні стосунки, разом відпочивають та відвідують своїх рідних та близьких тощо.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 01 липня 2021 року в справі № 295/472/18 (провадження № 61-11734св20).

Особливістю доказування у справах про визнання шлюбу недійсним у зв`язку з фіктивністю є те, що «намір створення сім`ї визначається стосовно речей неправового характеру - бажання проживати разом, вести спільне господарство, дбати про добробут та моральний стан сім`ї тощо. Саме по речах неправового характеру, що супроводжують відносини осіб після реєстрації шлюбу, можна визначити намір осіб щодо шлюбу» (постанова Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 752/2337/16-ц).

Статтею 42 СК України встановлено, що право на звернення до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним мають дружина або чоловік, інші особи, права яких порушені у зв`язку з реєстрацією цього шлюбу, батьки, опікун, піклувальник дитини, опікун недієздатної особи, прокурор, орган опіки та піклування, якщо захисту потребують права та інтереси дитини, особи, яка визнана недієздатною, або особи, дієздатність якої обмежена.

Відповідно до п.п. 13, 14 Правил державної реєстрації актів громадянського стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року №52/5, державна реєстрація шлюбу проводиться у присутності нареченої та нареченого. Державна реєстрація шлюбу через представника не допускається.

Статтею 48 Сімейного кодексу України визначено, що шлюб, зареєстрований у відсутності нареченої і (або) нареченого, вважається неукладеним. Запис про такий шлюб у органі державної реєстрації актів цивільного стану анулюється за рішенням суду за заявою заінтересованої особи.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07 березня 2022 р. № 213 визначено, що на період воєнного стану державна реєстрація шлюбу проводиться з урахуванням таких особливостей: державна реєстрація шлюбу, якщо один із наречених є військовослужбовцем Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Національної гвардії, іншого утвореного відповідно до законів України військового формування (далі - військовослужбовець), поліцейським, особою рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, Державного бюро розслідувань, Державної кримінально-виконавчої служби, особою начальницького складу Національного антикорупційного бюро, Бюро економічної безпеки або працівником закладу охорони здоров`я, може проводитися відділами державної реєстрації актів цивільного стану без особистої присутності такого нареченого (нареченої).

У такому випадку заява військовослужбовця, поліцейського, особи рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, Державного бюро розслідувань, Державної кримінально-виконавчої служби, особи начальницького складу Національного антикорупційного бюро, Бюро економічної безпеки або працівника закладу охорони здоров`я про державну реєстрацію шлюбу, що одночасно є підтвердженням факту надання ним згоди на шлюб, подається безпосередньому командиру (керівнику), яким засвідчується справжність підпису на відповідній заяві та забезпечується її передача до відділу державної реєстрації актів цивільного стану, до якого подано особисто нареченим (нареченою) заяву про державну реєстрацію шлюбу.

Заява військовослужбовця, поліцейського, особи рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, Державного бюро розслідувань, Державної кримінально-виконавчої служби, особи начальницького складу Національного антикорупційного бюро, Бюро економічної безпеки або працівника закладу охорони здоров`я про державну реєстрацію шлюбу має містити відомості про нього та про особу, з якою він бажає зареєструвати шлюб: прізвище, власне ім`я та по батькові (за наявності), дату народження, громадянство. У разі обрання прізвища нареченого (нареченої) або приєднання до свого прізвища прізвища нареченого (нареченої) - також відомості про обране прізвище; факт реєстрації шлюбу, якщо один із наречених є військовослужбовцем, поліцейським, особою рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, Державного бюро розслідувань, Державної кримінально-виконавчої служби або особою начальницького складу Національного антикорупційного бюро чи Бюро економічної безпеки, також може засвідчуватися актом про укладення шлюбу (далі - акт), який складається безпосереднім командиром (керівником) військовослужбовця, поліцейського, особи рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, Державного бюро розслідувань, Державної кримінально-виконавчої служби або особи начальницького складу Національного антикорупційного бюро чи Бюро економічної безпеки, та скріплюється гербовою печаткою відповідного органу (військового формування).

Акт може складатися без особистої присутності одного чи обох наречених з використанням доступних засобів відеозв`язку з тим із наречених, хто відсутній, або з обома відсутніми нареченими.

Акт має містити відомості про дату та місце його складення, прізвище, власне ім`я та по батькові (за наявності), дату народження обох наречених, їх громадянство, а у разі обрання прізвища одного із них або приєднання до свого прізвища прізвища іншого - також відомості про обране прізвище.

Акт надсилається командиром (керівником), яким його було складено, до будь-якого відділу державної реєстрації актів цивільного стану для складення актового запису про шлюб у паперовій формі та внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян (далі - Реєстр); факт реєстрації шлюбу також може засвідчуватися актом, який складається керівником закладу охорони здоров`я, в якому перебувають або працюють один чи обоє наречених, та скріплюється печаткою (за наявності) цього закладу.

Акт може складатися в присутності обох чи одного з наречених з використанням доступних засобів відеозв`язку з тим із них, хто відсутній, за участю двох свідків.

Акт має містити відомості про дату та місце його складення, прізвище, власне ім`я та по батькові (за наявності), дату народження обох наречених, їх громадянство, а у разі обрання прізвища одного із них або приєднання до свого прізвища, прізвища іншого - відомості про обране прізвище, а також відомості про прізвище, власне ім`я та по батькові (за наявності), дату народження двох свідків із проставленням останніми власних підписів.

Акт надсилається керівником закладу охорони здоров`я, яким було його складено, до будь-якого відділу державної реєстрації актів цивільного стану для складення актового запису про шлюб у паперовій формі та внесення відомостей до Реєстру; заява військовослужбовця, поліцейського, особи рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, Державного бюро розслідувань, Державної кримінально-виконавчої служби, особи начальницького складу Національного антикорупційного бюро, Бюро економічної безпеки або працівника закладу охорони здоров`я про державну реєстрацію шлюбу, може надсилатися як безпосередньо до відділу державної реєстрації актів цивільного стану, до якого подано заяву про державну реєстрацію шлюбу нареченим (нареченою), так і до іншого відділу державної реєстрації актів цивільного стану чи територіального органу Міністерства юстиції, які провадять діяльність під час воєнного стану.

Акт, складений відповідно до підпунктів 2 та 3 цього пункту, може надсилатися безпосередньо до відділу державної реєстрації актів цивільного стану або до територіального органу Міністерства юстиції, які провадять діяльність під час воєнного стану.

Відділи державної реєстрації актів цивільного стану чи територіальні органи Міністерства юстиції, до яких надсилаються заяви про державну реєстрацію шлюбу чи акти, забезпечують пересилання таких документів до відповідних відділів державної реєстрації актів цивільного стану за допомогою електронних засобів телекомунікації. Оригінали заяв про державну реєстрацію шлюбу чи актів невідкладно передаються до відповідних відділів державної реєстрації актів цивільного стану; вимоги законодавства щодо проведення відділами державної реєстрації актів цивільного стану під час державної реєстрації актів цивільного стану перевірок відомостей Реєстру про акти цивільного стану не застосовуються у разі відсутності доступу до Реєстру.

Актовий запис про шлюб складається відділом державної реєстрації актів цивільного стану в день отримання заяви про державну реєстрацію шлюбу від військовослужбовця, поліцейського, особи рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, Державного бюро розслідувань, Державної кримінально-виконавчої служби, особи начальницького складу Національного антикорупційного бюро, Бюро економічної безпеки або працівника закладу охорони здоров`я чи акта, зокрема у разі їх отримання за допомогою електронних засобів телекомунікації.

На підставі складеного актового запису про шлюб подружжю або одному з них у день звернення до відділу державної реєстрації актів цивільного стану, яким зареєстровано шлюб, видається відповідне свідоцтво. Якщо звернення до відділу державної реєстрації актів цивільного стану, яким зареєстровано шлюб, неможливе, відповідне свідоцтво видається в іншому відділі державної реєстрації актів цивільного стану у разі внесення відомостей про такий шлюб до Реєстру та за наявності доступу до нього.

Відомості, відсутні в актовому записі про шлюб, можуть бути внесені до нього після припинення чи скасування воєнного стану у визначеному законодавством порядку.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Положеннями ч.1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За приписами ч.ч.1, 2 ст.10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до положень ст. 12 ЦПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках.

Відповідно до ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України можуть бути: визнання права, визнання правочину не дійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади або органу місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Порядок визначення способу захисту, який суд може застосувати, здійснюючи правосуддя встановлено у ст. 5 ЦПК України.

При визначенні способу захисту у відповідності до вказаної норми слід враховувати положення ч. 1 ст. 13, п. 4 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, відповідно до яких спосіб захисту, який може застосувати суд при вирішенні справи, обирає позивач, а отже, суд позбавлений можливості на власний розсуд обирати і захищати права позивача у спосіб, який останній не просить застосувати.

За загальним правилом суд здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Зазначене слід розуміти так, що суд захищає права, свободи та інтереси осіб у спосіб, який прямо передбачений нормою матеріального права або договором.

При цьому, позивач, обираючи спосіб захисту, який він просить суд застосувати для захисту його прав, свобод чи інтересів, може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту (передбаченому законом або договором), якщо це не заборонено законом.

Якщо ж законом або договором не передбачено ефективного способу захисту, який би ефективно захищав права, свободи чи інтереси позивача, суд може може захистити їх у спосіб, що не суперечить закону.

Вказане з урахуванням положень ч.1 ст. 2 ЦПК України означає, що спосіб захисту, який позивач може обрати, а суд застосувати при здійсненні судочинства у будь-якому випадку має бути ефективним, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням, дозволяє забезпечити реальне поновлення у порушених правах.

Тому, обираючи спосіб захисту позивач повинен перевірити, чи не передбачає закон або договір ефективного способу захисту.

Якщо такий спосіб захисту законом або договором передбачено, позивач повинен обрати саме такий спосіб.

Якщо у такому випадку позивач обрав інший спосіб захисту суд має відмовити у задоволенні позову, крім випадку, коли з урахуванням положень ч.2 ст. 5 ЦПК України, дійде висновку про те, що обраний позивачем спосіб захисту спроможний більш ефективно захистити порушення права, свободи чи інтереси особи, але за умови, що такий спосіб захисту є адекватним обставинам справи.

Суд не має визначати ефективний спосіб захисту права замість позивача, тобто виходити за межі позовних вимог у випадку, якщо обраний позивачем спосіб захисту права не є ефективним.

Велика палата Верховного суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у Постановах Великої Палати Верховного суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 20 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).

Тобто, саме на позивача покладено обов`язок у позовній заяві викласти обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги, зазначити докази, що підтверджують вказані обставини, а також вказати правові підстави позову, а суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, при розгляді справи повинен надати правильну правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів установлених під час розгляду справи, і не застосовує самостійно для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, якщо позивач не обґрунтовує ними свої вимоги з наданням відповідних доказів, і застосування цих норм призводить до зміни предмета позову або обраного способу захисту прав та інтересів.

Як вже зазначено вище, позивач посилається на те, що оспорюваний нею шлюб є недійсним, оскільки укладений без її присутності та відома, тобто без її волевиявлення, без наміру створення сім`ї.

Так, згідно зі ст. 34 Сімейного Кодексу України, присутність нареченої та нареченого в момент реєстрації їхнього шлюбу є обов`язковою. Реєстрація шлюбу через представника не допускається.

Статтею 48 Сімейного кодексу України передбачено, що шлюб, зареєстрований у відсутності нареченої і (або) нареченого, вважається неукладеним. Запис про такий шлюб у органі державної реєстрації актів цивільного стану анулюється за рішенням суду за заявою заінтересованої особи.

Відповідно до пункту 4.4 Правил №96/5 анулювання первинного актового запису цивільного стану проводиться на підставі рішення суду, а у випадках, передбачених статтею 39 Сімейного кодексу України (недійсний шлюб), - висновку відділу державної реєстрації актів цивільного стану, дипломатичного представництва або консульської установи України.

Анулювання актових записів цивільного стану на підставі рішення суду проводиться без складення висновку. В інших випадках складання висновку про анулювання або відмову в анулюванні актового запису цивільного стану обов`язкове.

Відповідно до пункту 4.6 Правил №96/5 відділ державної реєстрації актів цивільного стану анулює первинні актові записи цивільного стану на підставі рішення суду про визнання шлюбу неукладеним.

Таким чином, вимогами СК України прямо визначено спосіб захисту прав, виходячи із обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а саме укладення шлюбу у її відсутність. Відповідно, заявлені позивачем вимоги про визнання шлюбу недійсним та скасування актового запису не є належним способом захисту прав у даному випадку, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Посилання позивача на положення ст.40 СК України із зазначенням відсутності її згоди на укладення шлюбу та наявність корисливих мотивів відповідача в даному випадку не можуть бути враховані, оскільки первісному встановленню та оцінці підлягає саме встановлення факту укладеності або неукладності шлюбу із визначення відповідних правових наслідків, про що позивачем вимог не заявлено.

Суд звертає увагу на те, що у додаткових поясненнях у справі від 05.12.2025 року представник позивача ОСОБА_2 зазначає про те, що після ознайомлення з правовою позицією, викладеною в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 9 липня 2025 року у справі № 755/12077/23, позивач усвідомила, що правильна правова кваліфікація справи - це не лише питання недійсного шлюбу, а насамперед питання неукладеного шлюбу, тобто відсутності самого юридичного факту його виникнення. На даній стадії розгляду справи позивач не може змінити позовні вимоги, оскільки на момент звернення з позовом до суду діяла інша правова позиція Верховного суду, а тому первинно подала вимогу про скасування шлюбу, але суд має повноваження самостійно дати правильну правову оцінку обставинам.

Суд відхиляє дані посилання представника відповідача із урахуванням вищенаведених правових норм та правових позицій Верховного Суду та зазначає, що на момент подання даного позову статтею 48 Сімейного кодексу України прямо було визначено, що шлюб, зареєстрований у відсутності нареченої і (або) нареченого, вважається неукладеним. Тобто, позивач, звертаючись до суду із даним позовом, самостійно, на власний розсуд визначила предмет та підстави позову, обрала певний спосіб захисту прав. В той же час, суд не має права виходити за межі позовних вимог/змінювати предмет та підстави позову/застосовувати інший спосіб захисту прав у випадку, якщо обраний позивачем спосіб захисту права не є ефективним, що матиме місце у даній справі.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Положеннями ч.1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За приписами ч.ч.1, 2 ст.10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до положень ст. 12 ЦПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.2, 3 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

За змістом ст.78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, додержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За приписами ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до положень Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Коробов проти України» (заява № 39598/03 від 21 липня 2011 року) суд вказав, що при оцінці доказів, суд, як правило - застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту.

Європейський суд з прав людини також вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, аналізуючи зібрані по справі докази в світлі наведених правових норм, суд приходить висновку про відмову в задоволенні позовних вимог через обраний позивачем неналежний спосіб захисту прав. Інші твердження позивача та її представника висновки суду не спростовують та підстави для задоволення позову не дають.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, оскільки суд відмовляє в задоволенні позовних вимог, то судові витрати, понесені позивачем, відшкодуванню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 10, 76, 141, 206, 264-265, 268, 273, 365 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

В задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Солом`янський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про визнання шлюбу недійсним та його скасування - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено та підписано 11 березня 2026 року.

Суддя: