Рішення № 134750526, 11.03.2026, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/13695/25

Провадження № 2/357/3101/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 березня 2026 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді Бебешко М. М. ,

при секретарі Ільницька І. П.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В :

01 вересня 2025 року ТОВ «Коллект Центр» звернулося до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якій просить стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» заборгованість за договором № 3499649 від 10.11.2021 року в розмірі 23652,19 грн та судові витрати по сплаті судового збору та витрати на правничу допомогу в розмірі 13000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 10.11.2021 року між ТОВ «Бі Ел Джи Мікрофінанс» та ОСОБА_1 було укладено договір № 3499649.

Відповідно до Договору Кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти (далі «кредит») Позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а Позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (плату за користування грошовими коштами) на умовах та у порядку, встановлених цим Договором. Відповідно до Розділу І Договору : - Розмір (сума) кредиту становить 10000.00 грн. Нарахування Кредитором процентів за користування кредитом здійснюється за кожен день користування, з дати надання кредиту до його повного повернення на залишок фактичної заборгованості від наданої суми кредиту. Позичальник зобов`язався повернути використану суму в строк та сплатити проценти за користування кредитними коштами на умовах визначених пунктами 1.6.-1.8. Кредитного договору. Сторонами погоджені умови пролонгації строку користування кредитом. Строк дії Договору: до повного виконання сторонами своїх зобов`язань, але не більше 1 (одного) календарного року.

29.11.2021 було укладено договір №29/11-1 відповідно до якого ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "БІ ЕЛ ДЖИ МІКРОФІНАНС" відступило на користь ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №3499649. 10.01.2023 було укладено договір №10-01/2023 відповідно до якого ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відступило на користь ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №3499649. Таким чином, ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» наділено правом вимоги до Відповідача за договором №3499649.

Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом за Договором №3499649 від 10.11.2021 р., що підлягає стягненню з позичальника станом на день формування позовної заяви відповідно до розрахунку заборгованості, становить 23652,19 грн, з яких: - Заборгованість за основним зобов`язанням(за тілом кредиту) - 10000,00 грн. - Заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 13470,00 грн. Інфляційні збитки - 160,00 грн. - Нараховані 3% річних - 22,19 грн.

Відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 вересня 2025 року вказану справу передано на розгляд судді Бебешко М.М.

Ухвалою судді від 02 вересня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 02 жовтня 2025 року.

Заочним рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 листопада 2025 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» суму заборгованості за кредитним договором № 3499649 від 10.11.2021 в розмірі 23652,19 грн та судові витрати по оплаті судового збору в сумі 2422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 13000,00 грн.

Ухвалою суду від 26 січня 2026 року заяву відповідача ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення задоволено. Скасувано заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 листопада 2025 року по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження на 11 березня 2026 року на 10.15 год.

В заяві про перегляд заочного рішення представник відповідача вказав, що оскаржуваним заочним рішенням з Відповідача стягнуто заборгованість за відсотками у розмірі 13 470,00 грн. Однак суд не звернув уваги на те, що ця сума включає нарахування за період, який виходить за межі визначеного договором строку кредитування. Згідно з пунктом 1.6 Кредитного договору № 3499649, строк надання кредиту становив 60 днів і сплив 09 січня 2022 року. Позивач (та первісний кредитор) продовжив нараховувати відсотки за підвищеною договірною ставкою і після цієї дати, що суперечить правовій природі кредитного договору та сталій судовій практиці. В Постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16, суд наголосив, що поведінка боржника не може бути одночасно правомірною (користування кредитом) та неправомірною (прострочення), а тому нарахування договірних відсотків як плати за правомірне користування після закінчення строку договору є неможливим.

Суд першої інстанції, ухваливши заочне рішення, задовольнив вимогу про стягнення процентів у розмірі 13 470,00 грн, що становить 134,7% від суми тіла кредиту (10 000,00 грн). Суд не надав оцінки тому факту, що такий розмір нарахувань прямо суперечить імперативним обмеженням, встановленим законодавством для захисту слабшої сторони договору споживача. Відповідно до частини 3 статті 21 Закону України «Про споживче кредитування» (у редакції, чинній на момент укладення договору): «Сукупна сума неустойки (штраф, пеня) та інших платежів, що підлягають сплаті споживачем за порушення виконання його зобов`язань на підставі договору про споживчий кредит, не може перевищувати половини суми, одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін». У даній справі сума одержаного кредиту становить 10 000,00 грн. Отже, граничний розмір будь-яких нарахувань, пов`язаних із порушенням зобов`язання (незалежно від їх назви у договорі), не міг перевищувати 5 000,00 грн. Позивач, діючи недобросовісно, замаскував штрафні санкції за прострочення під виглядом «процентів за користування кредитом», встановивши у договорі надмірно високу процентну ставку (реальна річна ставка 17845,46%), яка продовжувала нараховуватися навіть після фактичного закінчення строку користування коштами. Така конструкція договору є очевидною спробою обійти законодавче обмеження у 50% від тіла кредиту. Суд стягнув з Відповідача інфляційні втрати у розмірі 160,00 грн та 3% річних у розмірі 22,19 грн. Згідно з розрахунком Позивача, ці нарахування охоплюють період, що включає час дії воєнного стану в Україні. Однак, Законом України № 2120-IX від 15.03.2022 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 18, який встановлює імперативну заборону: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором... позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення».

Відповідач, ОСОБА_1 , є військовослужбовцем Збройних Сил України (копія підтверджуючого буде надана в судовому засіданні). Відповідно до п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань, а також проценти за користування кредитом не нараховуються. Хоча основна сума процентів була нарахована до мобілізації Відповідача, його поточний статус має істотне значення для вирішення справи, оскільки унеможливлює будь-які подальші нарахування та вимагає від суду особливої уваги до дотримання прав військовослужбовця, який захищає Батьківщину і об`єктивно обмежений у можливості захищати свої цивільні права в суді.

Крім того, вказав, що оскаржуваним заочним рішенням суд стягнув з Відповідача 13 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Ця сума становить понад 55% від ціни позову (23 652,19 грн), що є очевидно не спів мірним та завищеним.

В судове засідання 11 березня 2026 року учасники справи не з`явились.

Представник позивача Ткаченко М.М. у поданій до суду заяві від 11.03.2026 просила суд розглядати справу за її відсутності, позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити.

Представник відповідача адвокат Запаскін М.Р. у поданій до суду заяві від 11.03.2026 просив суд розглядати справу за відсутності сторони відповідача та врахувати подані до суду додаткові пояснення у справі.

Згідно додаткових пояснень представника відповідача умова кредитного договору щодо процентної ставки, укладеного відповідачем, є нікчемною; розмір процентної ставки є несправедливим. Проценти за кредитом нараховані безпідставно, так як відповідач є учасником бойових дій. За таких обставин, у задоволенні позовних вимог, представник відповідача, просив суд відмовити.

Згідно з вимогами частини другої статті 247 ЦПК України - фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

10.11.2021 року між ТОВ «Бі Ел Джи Мікрофінанс» та ОСОБА_1 було укладено договір № 3499649.

Відповідно до Договору Кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти (далі «кредит») Позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а Позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (плату за користування грошовими коштами) на умовах та у порядку, встановлених цим Договором.

Згідно умов договору сума кредиту становить 10000,00 грн. Кредит строком на 60 днів (строк кредитування). Термін (дата) повернення кредиту і сплати процентів за користування кредитом: 09.01.2022. Позичальник сплачує проценти за кожний день користування кредитом в такому розмірі: з 1-го по 30-й день користування кредитом 1,9900%; з 31-го по 60-й день користування кредитом 2,500,%. Рекомендована дата повернення кредиту в повному обсязі та сплати процентів у сумі 23470,00 грн -10.12.2021. На дату укладення кредитного договору орієнтовна реальна річна процентна ставка складає 17845,46%, орієнтовна загальна вартість кредиту складає 23470,00 грн.

Вищенаведені умови договору відображені в Паспорті споживчого кредиту.

На підтвердження виконання умов договору надано довідку ТОВ «Елаєнс» про успішне перерахування коштів на платіжну картку клієнта: 10.11.2021 на суму 10000,00 грн, на платіжну картку НОМЕР_1 (а.с.49).

29.11.2021 було укладено договір №29/11-1 відповідно до якого ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "БІ ЕЛ ДЖИ МІКРОФІНАНС" відступило на користь ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №3499649, що підтверджується витягом з реєстру боржників №1 від 29 листопада 2021 року на загальну суму 23470,00 грн, що складається з заборгованості за тілом кредиту 10000,00 грн та суми нарахованих процентів 13470,00 грн.

ТОВ «Вердикт капітал» провело розрахунок заборгованості та здійснило донарахування 3% річних за період з 28.01.2022 по 23.02.2022 на суму 22,19 грн та інфляційні втрати за лютий 2022 року в розмірі 160,00 грн.

10.01.2023 було укладено договір №10-01/2023 відповідно до якого ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відступило на користь ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №3499649. Таким чином, ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» наділено правом вимоги до Відповідача за договором №3499649, що підтверджується витягом з реєстру боржників №1 від 10 січня 2023 року на загальну суму 23652,19 грн, що складається з заборгованості за тілом кредиту 10000,00 грн та суми нарахованих процентів 13470,00 грн, відповідальності за порушення грошового зобов`язання згідно ст. 625 ЦК України.

Вказані обставини підтверджуються доказами, які містяться в матеріалах справи в електронному вигляді.

При вирішенні справи суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частинами 1, 2 ст. 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно- комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно зі ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За приписом ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 1 ст. 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Разом з тим, особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Так, пунктами 5, 6, 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» встановлено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додається до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним із моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ст.11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Правилами ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» регламентовано, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).

Водночас, не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.

Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12 січня 2021 у справі № 524/5556/19, від 10 червня 2021 у справі №234/7159/20, які, відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.

З наведених обставин справи вбачається, що кредитний договір на підставі якого позивачем заявлено про стягнення заборгованості був укладений в електронній формі із застосуванням одноразового ідентифікатора 2w9f3s та наданням персональних даних відповідача.

Отже, виходячи з вищенаведених положень законодавства та встановлених обставин справи, суд приймає до уваги те, що вказаний договір підписаний електронним підписом, використання якого не можливе без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, та без здійснення входу ним на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету.

У свою чергу, доказів того, що персональні дані відповідача (копія паспорта громадянина України, РНОКПП, реквізити банківської картки на яку первісним кредитором здійснювалось перерахування позичених грошових коштів, номер телефону, адреса електронної пошти), були використані неправомірно для укладення кредитного договору від її імені, ним до суду не надано. Також слід звернути увагу на те, що відповідач до правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно нього шахрайських дій не звертався, як і не оскаржував правомірність укладеного договору.

Враховуючи умови надання кредитних коштів, суд зазначає, що саме боржник має доступ до своїх рахунків, і він мав можливість представити суду виписку з своїх рахунків на підтвердження відсутності надходження коштів від кредитора на виконання укладеного договору, однак доказів на спростування заявлених позовних вимог в частині укладення договору та отримання кредитних коштів, суду не надав.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Виходячи із принципу змагальності сторін, у спорі про стягнення кредитної заборгованості на позивача покладається тягар доведення надання позичальнику кредитних коштів та порушення боржником своїх зобов`язань щодо повернення кредиту, а на відповідачі відповідно лежить тягар доведення відсутності у нього заборгованості.

Щодо заперечень відповідача про нарахування відсотків поза межами строку кредитування.

Згідно п. 1.5 -1.6 Договору кредит надається строком на 60 днів. Термін (дата) повернення кредиту і сплати процентів за користування кредитом 09.01.2022.

Згідно Додатку № 1 до Договору загальна вартість кредиту 23470,00 грн.

Згідно розрахунку заборгованості, проведеного первісним кредитор ТОВ «Бі Ел Джи Мікрофінанс» кредитор здійснював нарахування відсотків в строк користування кредитом та з 09.01.2022 припинив здійснювати нарахування відсотків, а тому відсотки в розмірі 13470,00 грн нараховані в строк кредитування (60 днів), що також відповідає Додатку № 1 до Договору.

В постанові Великої Палати Верховного Суду в постанові від 05.04.2023 в справі № 910/4518/16 Верховний Суд вказав, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України. Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу. Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України. Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду підкреслює, що зазначене в цьому розділі постанови не означає, що боржник не повинен у повному обсязі виконувати свій обов`язок за кредитним договором. Боржник не звільняється від зобов`язань зі сплати нарахованих у межах строку кредитування, зокрема до пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, процентів за «користування кредитом». Установлений кредитним договором строк кредитування лише визначає часові межі, в яких проценти за «користування кредитом» можуть нараховуватись, не скасовуючи при цьому обов`язок боржника щодо їх сплати. Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов`язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов`язання. Регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні. Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28)). На період після прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

Отже, відсотки нараховані ТОВ «Вердикт Капітал» після спливу строку кредитування є мірою відповідальності боржника за прострочене грошове зобов`язання, передбачене ч. 2 ст. 625 ЦК України, як це і зазначено в розрахунку заборгованості проведеного ТОВ «Вердикт Капітал».

Крім того, суд відхиляє доводи відповідача про нарахування сум згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України в період дії воєнного стану в Україні, оскільки Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX було введено воєнний стан на території України з 24 лютого 2022 року, натомість ТОВ «Вердикт Капітал» припинило нараховувати 3 % річних та інфляційні втрати 23 лютого 2022 року.

Суд відхиляє твердження відповідача, щодо несправедливих та нікчемних договірних умов, оскільки відповідач був ознайомлений з умовами кредитного договору та прийняв їх. Отримавши кредитні кошти, відповідача не скористався правом протягом 14 днів повернути кредит без пояснення причин. Також, відповідач не надав докази звернення до суду із позовними вимогами про визнання укладеного кредитного договору недійсним.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на ч. 3 ст. 21 Закону України «Про споживче кредитування», оскільки положення цієї статті стосуються відповідальності боржника за порушення зобов`язання, а не розміру процентів за правомірне користування позикою в межах строку кредитування.

Таким чином суд дійшов висновку, про правомірне нарахування та стягнення відсотків за користування кредитом 13470,00 грн та інфляційних втрат в розмірі 160,00 грн та 3 % річних 22,19 грн за період з 28.01.2022 до 23.02.2022.

Щодо посилання відповідача на звільнення від сплати процентів як військовослужбовця.

Відповідач долучив до заяви про перегляд заочного рішення посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_2 , видане 22 лютого 2024 року.

Так, положення Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не містять норм, які б звільняли позичальника від нарахування штрафів, пені та процентів за користування кредитом протягом особливого періоду у зв`язку з наявністю в нього статусу учасника бойових дій.

А для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом на підставі ч. 15 статті 14 Закону «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142. На це вказав у своїй постанові від 4 вересня 2024 року Верховний Суд у справі 426/4264/19.

Після внесення змін до законодавства ч. 15 ст. 14 Закону «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» передбачає, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в АТО, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах АТО у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії РФ в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією РФ проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля.

Приймаючи до уваги те, що відсотки за користування кредитними коштами, йому нараховано за період до 09.01.2022 року, а нарахування згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, до 23.02.2022, а відповідач не надав доказів, що він перебував на військовій службі в цей час, крім того самостійно підтвердив у заяві про перегляд заочного рішення, що в період нарахування відсотків ще не мав статусу військовослужбовця, суд не погоджується з доводами представника відповідача щодо того, що позивачем безпідставно нараховано відсотки за користування відповідачем кредитними коштами за кредитним договором від 10.11.2021 року, строк кредитування якого закінчився 09.01.2022.

Нормами законодавства України не передбачено звільнення військовослужбовців від сплати відсотків за користування кредитом, а також нарахувань згідно ст. 625 ЦК України, які були нараховані позикодавцем до набуття особою статусу військовослужбовця.

З урахуванням наведених норм чинного законодавства та встановлених у справі обставин, суд вважає, що відповідач, отримавши обумовлену у кредитному договорі суму, належним чином не виконав взяті на себе кредитні зобов`язання, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка підтверджується письмовими доказами та підлягає стягненню з позичальника на користь банку.

Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення в повному обсязі.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

При вирішенні питання щодо стягнення судових витрат суд виходить з наступного.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

При зверненні до суду ТОВ «Коллект Центр» сплачено 2422,40 грн. судового збору за подання позову.

Згідно з положеннями статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення».

В обґрунтування розміру понесених позивачем витрат на правничу допомогу у розмірі 13000 грн. до матеріалів справи надано копію договору № 02-09/2024-6 про надання правничої допомоги від 02.09.2024, укладений між адвокатом Косарецьковим В.М. та ТОВ «Коллект Центр», заявку на надання юридичної допомоги № 25 від 01.07.2025, витяг з акту № 7 про надання юридичної допомоги від 31.07.2025.

Згідно додаткової постанови Верховного суду від 23 грудня 2021 року в справі № 923/560/17 витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 цього Кодексу). Близька за змістом правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 зі справи N 922/445/19.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі N 755/9215/15-ц).

У постанові Великої Палати Верховного Суду по справі №751/3840/15-ц від 20 вересня 2018 року суд зазначає, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

ВС зауважив, що у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких втрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких втрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зауважено, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі N 904/4507/18.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268).

Враховуючи те, що дана справа про стягнення заборгованості є справою незначної складності, провадження відкрито в порядку спрощеного позовного провадження, суд дійшов висновку, що визначена позивачем сума понесених витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 13000,00 є необґрунтованою та є завищеною у контексті обсягу фактично наданих ним послуг із урахуванням складності справи, досліджених та підготовлених доказів, обсягу нормативно-правових актів, використаних адвокатом та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг з розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу 13000,00 грн.

Таким чином, суд дійшов висновку, що розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн, відповідає критерію справедливості, розумної необхідності таких витрат, з урахуванням складності справи та вчинених адвокатами дій.

Частинами 1 та 2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, враховуючи, що суд дійшов висновку про задоволення позовних вимоги з відповідача на користь позивача стягуються судові витрати в розмірі сплаченого судового збору 2422,40 грн та витрати на професійну правову допомогу 3000,00 грн.

Керуючись ст. 12, 13, 76, 77, 81, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» суму заборгованості за кредитним договором № 3499649 від 10.11.2021 в розмірі 23652,19 грн та судові витрати по оплаті судового збору в сумі 2422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000,00 грн.

В задоволенні іншої частини витрат на правничу допомогу відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр», місцезнаходження: вул. Мечнікова, 3, офіс 306, м. Київ, 01133, код ЄДРПОУ: 44276926.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Місце проживання: АДРЕСА_1 . РНОКПП: НОМЕР_3 .

Суддя М. М. Бебешко