Рішення № 134743245, 11.03.2026, Бахмацький районний суд Чернігівської області

Єдиний унікальний номер 728/3123/25

Номер провадження 2/728/96/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 березня 2026 року Бахмацький районний суд Чернігівської області у складі:

головуючої судді - Лободи Н.В.

за участі секретаря судового засідання - Кулик Л.І.

представника позивачки - адвоката Речицької Я.О. (у режимі відеоконференції)

відповідача - ОСОБА_1

представника відповідача - адвоката Шелудька Є.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Бахмач у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Служба у справах дітей Батуринської міської ради Ніжинського району Чернігівської області, про визначення місця проживання дитини,-

В С Т А Н О В И В :

02.12.2025 до Бахмацького районного суду Чернігівської області надійшла позовна заява ОСОБА_2 (далі - Позивачка) до ОСОБА_1 (далі - Відповідач), третя особа - Служба у справах дітей Батуринської міської ради (далі - Третя особа) про визначення місця проживання дитини.

Позов мотивований тим, що Позивачка та Відповідач є батьками неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який після погіршення стосунків між сторонами, з 2022 року проживає з Позивачкою; оскільки Відповідач не приймав жодної участі в утриманні сина, то Позивачка змушена була звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів; хоча між Позивачкою та Відповідачем було досягнуто згоди про те, що дитина буде проживати з Позивачкою, Відповідач не дотримується домовленості та навіть звертався до суду з позовом про витребування дитини на територію, де ведуться обстріли та яка донедавна була окупованою, у задоволенні якого йому було відмовлено; на даний час син проживає з Позивачкою у Республіці Польща, де для нього створені належні та безпечні умови, тому Позивачка просить суд визначити місце проживання ОСОБА_3 разом з нею та стягнути з Відповідача понесені нею судові витрати.

Згідно з ухвалою від 02.12.2025 вказану позовну заяву було залишено без руху та визначено строк для усунення її недоліків.

Після усунення недоліків, відповідно до ухвали суду від 05.12.2025 позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 06.01.2026.

06.01.2026 підготовче провадження було закрито і справу призначено до судового розгляду по суті на 04.02.2026.

04.02.2026 у судовому засіданні було оголошено перерву до 04.03.2026 у відповідності до положень ч.2 ст.240 ЦПК України.

04.03.2026 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення та у порядку абз.2 ч.1 ст.244 ЦПК України відклав ухвалення та проголошення судового рішення до 11.03.2026.

У судовому засіданні представник Позивачки позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити з викладених у позові підстав та додатково пояснила, що Відповідач подавав позов до польського суду з метою повернення дитини і на даний час у Польщі відомо про спір між сторонами з приводу дитини; при наявності судового рішення про визначення місця проживання дитини з Позивачкою, остання може претендувати на отримання відповідних виплат у Польщі; з самого початку Відповідач надав згоду на проживання дитини разом з Позивачкою у Польщі, а на даний час телефонує та погрожує, що приїде та забере сина.

Відповідач та його представник у судовому засіданні позовні вимоги не визнали, просили повністю відмовити в їх задоволенні, оскільки жодні права Позивачки не порушені, дитина за згоди Відповідача проживала і проживає разом з матір`ю; відзиву на позов не подали.

Окрім того, Відповідач пояснив, що у 2022 році він домовився з Позивачкою про те, що Позивачка та їх спільний син виїдуть проживати до Польщі і на даний час він не заперечує проти цього; він періодично спілкувався з сином по телефону, однак через деякий час таке спілкування припинилося за ініціативи Позивачки, тому він змушений був подати позов до польського суду, оскільки хотів брати участь у вихованні та житті сина; суд встановив порядок та спосіб їх спілкування; на даний час він не бажає, щоб дитина поверталась в Україну, оскільки йдуть воєнні дії; він не хоче забирати дитину у матері, однак позов не визнає, оскільки відсутній спір з приводу місця проживання дитини: син проживав і проживає разом з Позивачкою.

Представник Третьої особи у судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи без його участі, письмових пояснень щодо позову та висновку, який передбачений ст.19 Сімейного кодексу України щодо розв`язання спору між сторонами та документів, на підставі яких вказаний висновок зроблений, не надав, зазначивши у повідомленні від 14.01.2026 №01-13/14 про неможливість такого надання, оскільки дитина на території Батуринської територіальної громади не проживає.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_4 пояснив, що йому відомо, що після того, як розпочалися воєнні дії в Україні, син ОСОБА_1 - ОСОБА_5 разом зі своєю матір`ю виїхали до Польщі; батько цьому не перечив; потім мати дитини стала перешкоджати спілкуванню сина з батьком; на даний час ОСОБА_1 не заперечує проти того, щоб дитина проживала разом з матір`ю у Польщі, однак ОСОБА_1 бажає спілкуватися з сином; до 2022 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та їх син ОСОБА_5 жили разом; жили вони дружно; на даний час ОСОБА_1 працює у будинку культури, тримає велике господарство; декілька разів ОСОБА_1 говорив, що увечері буде дзвонити ОСОБА_5 , готувався до розмови.

Свідок ОСОБА_6 у судовому засіданні пояснив, що він є сусідом Відповідача і йому відомо, що Позивачка перешкоджає сину ОСОБА_7 спілкуватися з батьком; Позивачка з дитиною виїхали за кордон у 2022 році; Відповідач надав згоду на виїзд дитини, оскільки в Україні почалися воєнні дії. Свідок запевнив, що він ніколи не чув, щоб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були сварки чи скандали, вони жили нормально; про судову справу у польському суді йому нічого не відомо.

Заслухавши представника Позивачки, Відповідача, його представника та свідків, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, розглядаючи позов у межах заявлених вимог, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до положень ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим кодексом

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Так, у судовому засіданні встановлено, що сторони є батьками малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.40).

Виходячи з відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру №2077913 від 02.12.2025, відповідач ОСОБА_1 зареєстрований в АДРЕСА_1 (а.с.80).

Також, у судовому засіданні встановлено і не заперечувалось сторонами, що позивачка та малолітня дитина сторін з 2022 року проживають в Республіці Польща, де позивачка винаймає квартиру та офіційно працює, а дитина відвідує навчальні заклади, гуртки, курси (а.с.11-18, 22-23, 25-38, 42-43, 44-53, 54-56).

З наявного у Єдиному державному реєстрі судових рішень судового наказу від 18.09.2024, виданого Бахмацьким районним судом Чернігівської області вбачається, що за заявою ОСОБА_2 з ОСОБА_1 на утримання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стягнуто аліменти в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 08.08.2024 і до досягнення дитиною повноліття (а.с.39).

29.10.2024 з примусового виконання вищевказаного судового наказу державним виконавцем Бахмацького відділу ДВС у Ніжинському районі Чернігівської області відкрито виконавче провадження НОМЕР_3 (а.с.63-64).

З повідомлення Служби у справах дітей Батуринської міської ради від 14.01.2026 №01-13/14 вбачається, що надання висновку щодо визначення місця проживання малолітньої дитини сторін є неможливим, оскільки ОСОБА_2 разом з малолітнім сином у 2022 році виїхала закордон, де постійно проживає; затвердження такого висновку Службою у справах дітей Батуринської міської ради без проживання дитини на території громади є порушенням чинного законодавства (а.с.124).

Разом з тим, суд не вважає показаннями свідків і не бере до уваги надані представником Позивачки письмові показання ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , оскільки вказані особи, які у якості свідків викликалися до суду, у судове засідання не прибули, судом безпосередньо не допитувались і до присяги не приводились. Дані письмові пояснення не є показаннями свідків у розумінні положень ст.90 ЦПК України і лише носять інформативний характер, зокрема характеризують відносини між сторонами у справі з точки зору ОСОБА_8 та ОСОБА_9 (а.с.144-148).

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України, сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону україни «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно з положеннями статті 12 Закону України «Про охорону дитинства», на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частин другої, четвертої статті 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Згідно зі статтею 141 СК України, мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до частини першої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Суд зазначає, що судове рішення про визначення місця проживання дитини з одним із батьків, може бути ухвалене лише тоді, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати дитина, тобто за наявності між ними такого спору.

Зверненню до суду з позовом про визначення місця проживання дитини має передувати спір між батьками дитини щодо місця її проживання і той з батьків, хто звертається до суду з таким позовом, має довести, що дійсно батьки не можуть досягнути згоди щодо місця проживання дитини, і з цього приводу між ними існує спір. Ці обставини підлягають перевірці судом.

Оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цієї особи.

Судом встановлено, що після того як сторони у справі почали проживати окремо, дитина залишилася проживати з матір`ю. При цьому, про наявність згоди між сторонами щодо місця проживання дитини з матір`ю та згоди відповідача на виїзд дитини закордон у 2022 році вказано у позовній заяві і не заперечувалось сторонами у судовому засіданні. Доказів того, що з того часу відповідач порушував питання щодо визначення місця проживання дитини разом з ним суду не надано. Окрім того, навіть після звернення позивачки до суду з даним позовом відповідач не подав зустрічний позов в межах розгляду даної справи про визначення місця проживання дитини разом з ним.

Отже, жодних доказів, які б свідчили про бажання і волю відповідача щодо визначення місця проживання дитини з ним, як батьком, суду не надано.

Спір у даній справі щодо місця проживання дитини ініційований позивачкою, з якою син і так фактично проживає і від якої відповідач не вимагає зміни місця проживання дитини.

При цьому, судом встановлено, що на час розгляду вищевказаного позову відповідач не заперечує проти проживання дитини з матір`ю і жодним чином цьому не перешкоджає.

З огляду на вищевказане, суд приходить до висновку, що позивачка не довела, що на час звернення до суду з позовом про визначення місця проживання дитини, яка фактично проживала і проживає разом із нею, порушені її права чи права дитини.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у Постановах від 10.07.2024 у справі №127/16211/23, від 10.12.2024 у справі № 299/8679/23.

У даному випадку суд звертає увагу, що положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дітей не може тлумачитися на шкоду інтересам дітей, оскільки батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дітей, а виїзд дітей за кордон на час воєнного стану у супроводі того з батьків, з ким дитина проживає та який здійснює забезпечення дитині рівня життя, необхідного для всебічного розвитку, не може беззаперечно свідчити про позбавлення іншого з батьків дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та спілкуванні з нею.

За відсутності будь-яких доказів та підстав вважати, що право матері дитини на визначення місця проживання малолітнього сина разом з нею не визнається чи заперечується батьком дитини, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 76-89, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

У позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Служба у справах дітей Батуринської міської ради Ніжинського району Чернігівської області, про визначення місця проживання дитини - відмовити повністю.

Позивачка - ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_1 .

Відповідач - ОСОБА_1 , АДРЕСА_3 , РНОКПП - НОМЕР_2 .

Третя особа - Служба у справах дітей Батуринської міської ради Ніжинського району Чернігівської області, 16512, м.Батурин Ніжинського району Чернігівської області, вул.ім.В.Ющенка,30, код ЄДРПОУ - 42350028.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Суддя Бахмацького районного суду Н.В.Лобода