Рішення № 134731013, 05.03.2026, Косівський районний суд Івано-Франківської області

Справа № 347/166/26

Провадження № 2/347/404/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(Заочне)

05 березня 2026 року м. Косів

Косівський районний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої судді Кіцули Ю.С.,

секретаря Сумарука І.П.,

розглянувши в спрощеному позовному провадженні у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 ,-

в с т а н о в и в

Стислий виклад позицій позивача, та заперечень відповідача.

27.01.2026 року ТзОВ «Фінансова компанія «Коллект Центр» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування вимог представник позивача стверджує, що 19.04.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Служба миттєвого кредитування» та ОСОБА_1 укладено Договір № 2110972775580.

Підписанням договору відповідач підтвердив, що він ознайомлений з усіма його істотними умовами та йому була надана вся інформація, передбачена вимогами чинного законодавства.

Згідно умов Договіру № 2110972775580 сума кредиту складає 3 000 грн, строк кредиту - 1 рік.

Кредитодавець належним чином виконало свої зобов`язання за Договором, надавши позичальнику кредитні кошти, в порядку передбаченому умовами Договору, що підтверджується відповідними доказами, які додані до позовної заяви.

Згідно з умовами Договору позичальник зобов`язаний у встановлений Договором строк, повернути кредит, сплатити проценти, штрафи та пеню (у разі наявності) та інші платежі передбачені Договором.

Незважаючи на це, ОСОБА_1 не виконав свого обов`язку та припинив повертати наданий йому кредит в строки, передбачені Договором.

01.12.2021 року було укладено договір № 1-12 відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Служба Миттєвого Кредитування» відступило на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №2110972775580.

10.01.2023 року було укладено договір № 10-01/2023 відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» відступило на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 2110972775580.

Таким чином, ТзОВ «Коллект Центр» наділено правом вимоги до відповідача за договором № 2110972775580.

Станом на 27.01.2025 заборгованість за договором відповідачем не погашається, проценти за користування кредитними коштами не сплачуються, у зв`язку з чим у відповідача обліковується прострочена заборгованість.

Представник позивача стверджує, що загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом за Договором 2110972775580 від 19.04.2021 року, що підлягає стягненню з позичальника станом на день формування позовної заяви відповідно до розрахунку заборгованості, становить 54 843,90 грн, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) 3 000 грн.; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги 51 843,90 грн., заборгованість за нарахованими процентами згідно Кредитного Договору (з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості) - 0.00 грн.; заборгованість за пенею та/або штрафами - 0.00 грн.; заборгованість за комісіями - 0.00 грн.; інфляційні збитки - 0.00 грн.; зараховані 3% річних - 0.00 грн.

Проте, враховуючи принцип розумності, співмірності і пропорційності позивач просить стягнути заборгованість у розмірі 22 860 грн., з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) 3 000 грн.; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги 19 860 грн.

Таким чином, представник ТзОВ «Фінансова компанія «Коллект Центр» просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за Договором № 2110972775580 від 19.04.2021 у розмірі 22 860 грн., понесені витрати на сплату судового збору у розмірі 2 662,40 грн. та правової допомоги у розмірі 13 000 грн.

Відповідачу було забезпечено право подати відзив на позовну заяву, однак такий не було подано.

Заяви, та клопотання учасників справи.

Представник позивача в судове засідання призначене для розгляду справи не з`явився, однак у позовній заяві просив проводити розгляд справи без його участі (а.с.10).

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, відзиву на позовну заяву не надав. Судом встановлено, що щодо ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в ДУ «Івано-Франківська установа виконання покарань №12». Таким чином, суд дійшов до висновку про необхідність направлення позовної заяви з додатками та ухвали про відкриття провадження відповідачу ОСОБА_1 на адресу ДУ «Івано-Франківська установа виконання покарань №12». На адресу суду повернулося повідомлення про вручення відповідачу копії позовної заяви з додатками та ухвали про відкриття провадження по справі з ДУ «Івано-Франківська установа виконання покарань №12» (а.с.68), а також розписка про отримання копій судових рішень Кустреюком Р.Ю. (а.с.66).

Клопотання про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції відповідно до ст. 212 ЦПК від відповідача не надходило.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою від 28.01.2026 року позовну заяву ТзОВ «Фінансова компанія «Коллект Центр» прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін (відповідача).

Враховуючи те, що відповідач в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомляв, жодних заяв від нього не надходило, та у строк встановлений судом відповідач відзив на позов не подав, будь-яких інших клопотань та заяв від відповідача подано до суду не було, відтак у відповідності до ч. 8 ст. 178 ЦПК України, суд вважає за можливе провести розгляд справи за наявними у справі матеріалами.

З урахуванням положень ст. 280 ЦПК України суд ухвалив провести заочний розгляд справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить до наступного висновку.

Фактичні обставини, встановлені судом, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Судом встановлено, що 19.04.2021 між Товариство з обмеженою відповідальністю «Служба миттєвого кредитування» та ОСОБА_1 укладено Договір № 2110972775580, відповідно до якого сума кредиту складає 3 000,00 грн. Орієнтовний строк повернення кредиту 16 днів, граничний строк кредитування - 1 рік. У п.1.4 договору сторони погодили тип процентної ставки фіксована. Процентна ставка за користування коштами кредиту залежить від періоду її встановлення і становить: а) 2.00 % за кожен день користування кредитом за умови сплати всіх нарахованих процентів за користування кредитом не пізніше, ніж протягом орієнтовного строку повернення кредиту; б) починаючи з першого дня наступного за орієнтовним строком повернення кредиту процентна ставка збільшується на 1.64 % порівняно з процентною ставкою, зазначеною у п.1.4.а); в) починаючи з 15 дня наступного за орієнтовним строком повернення кредиту процентна ставка збільшується на 1,38% порівняно з процентною ставкою, зазначеною у п.1.4.6); г) починаючи з 30 дня наступного за орієнтовним строком повернення кредиту процентна ставка збільшується на 2,65% (а.с.13-17).

Відповідно до паспорту споживчого кредиту (а.с.22) та графіку платежів до кредитного договору (а.с.21), строк кредитування становить 16 днів, проценти за користування кредитом становлять 960 грн.

Згідно розрахунку заборгованості, наданого ТзОВ «Служба миттєвого кредитування» у ОСОБА_1 за Договором № 2110972775580 наявна заборгованість у розмірі 22 860 грн., з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) - 3000 грн.; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги 19 860 грн. (а.с.26).

01.12.2021 року було укладено договір № 1-12 відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Служба Миттєвого Кредитування» відступило на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 2110972775580 (а.с.29-31).

Відповідно до витягу з реєстру боржників від 03.12.2021 року, ТзОВ «Служба миттєвого кредитування» відступило право вимоги ТзОВ «Вердикт Капітал» щодо ОСОБА_1 . Сума заборгованості - 22 860 грн., з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) - 3000 грн.; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги 19 860 грн. (а.с.39).

10.01.2023 року було укладено договір № 10-01/2023 відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» відступило на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 2110972775580 (а.с.40-45).

Згідно з витягом з реєстру боржників від 03.12.2021 року, ТзОВ «Вердикт Капітал» відступило право вимоги ТзОВ «Коллект Центр» щодо ОСОБА_1 . Сума заборгованості - 22 860 грн., з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) - 3000 грн.; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги 19 860 грн. (а.с.52).

Згідно інформації, наданої ТзОВ «ФК «Вей Фор Пей» на карту № НОМЕР_1 19.04.2021 року зараховано грошові кошти у розмірі 3 000 грн. (а.с.25).

Зміст спірних правовідносин.

Спірні правовідносини між сторонами виникли у зв`язку з неналежним виконанням позичальником (відповідачем ОСОБА_1 ) взятих на себе зобов`язань за договором кредиту, право вимоги по якому, згідно укладених договорів факторингу, перейшло до нового кредитора (позивача ТзОВ «Коллект Центр»).

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

До спірних правовідносин, які виникли між сторонами, підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України (далі ЦК України), ЗУ «Про фінансові послуги та фінансові компанії», ЗУ «Про електронну комерцію», ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг» та ЗУ «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».

Згідно положень ст.9 ЗУ «Про фінансові послуги та фінансові компанії» - договір про надання фінансової послуги (крім договору, предметом якого є послуга з торгівлі валютними цінностями або виконання платіжної операції, якщо зобов`язання за відповідними правочинами повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення) укладається виключно в письмовій формі з дотриманням вимог Цивільного кодексу України, встановлених до письмової форми правочину: 1) у паперовій формі; або 2) у формі електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг"; або 3) у порядку, передбаченому законодавством України про електронну комерцію.

У разі недотримання письмової форми договору про надання фінансової послуги, якщо така форма договору передбачена цією частиною, такий договір є нікчемним.

Примірник договору про надання фінансової послуги, укладеного у паперовій формі, а також додатки до нього (за наявності) надаються надавачем фінансових послуг (посередником) споживачу одразу після його підписання сторонами. Відправлення та одержання примірника договору, укладеного у формі електронного документа, та додатків до нього (за наявності) здійснюються у погоджений клієнтом спосіб, зазначений у договорі про надання фінансової послуги, у порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" або Законом України "Про електронну комерцію".

У разі якщо договір про надання фінансової послуги укладається шляхом приєднання, він складається з публічної частини договору та індивідуальної частини договору, у тому числі у вигляді заяви про приєднання, підписанням якої клієнт приєднується до договору в цілому.

Публічна частина договору про надання фінансових послуг оприлюднюється та повинна бути доступною для ознайомлення клієнтів на веб-сайті (веб-сторінці) надавача фінансових послуг, включаючи його мобільну версію, і надається клієнту в момент підписання договору у спосіб, обраний ним із запропонованих надавачем фінансових послуг, який дає змогу встановити дату надання такого договору, з використанням контактних даних, зазначених клієнтом. Усі редакції публічної частини договору повинні зберігатися на веб-сайті (веб-сторінці) надавача фінансових послуг із зазначенням строку їх дії у порядку та протягом строку, встановлених нормативно-правовими актами Регулятора, але не менше трьох років з дати припинення дії останнього з договорів у відповідній редакції. Дія положень цього абзацу не поширюється на процес надання фінансової послуги за допомогою платіжного пристрою, функціональні можливості якого дають змогу ознайомити клієнта з публічною частиною договору про надання фінансових послуг на екрані такого платіжного пристрою.

Індивідуальна частина договору повинна містити інформацію, передбачену частиною другою цієї статті, у тому числі шляхом посилання на відповідні умови, викладені у публічній частині договору. Якщо індивідуальна частина договору укладена в паперовій формі, примірник індивідуальної частини та додатки до неї (за наявності) надаються клієнту одразу після підписання договору.

Надання клієнту примірника індивідуальної частини договору, укладеної у формі електронного документа, та додатків до неї (за наявності) здійснюється у погоджений клієнтом спосіб, зазначений у договорі про надання фінансової послуги, у порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" або Законом України "Про електронну комерцію".

Договори, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, укладаються у порядку, встановленому Законом України "Про електронну комерцію", з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Якщо інше не передбачено законом або договором, електронний документ (повідомлення) вважається отриманим суб`єктом електронної комерції у момент, коли такий документ (повідомлення) отриманий інформаційно-комунікаційною системою суб`єкта ч.2 ст.16 Закону України «Про електронну комерцію».

Приписами пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Таким чином, суд доходить висновку, що будь який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець.

Згідно з приписом статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до приписів частини 1 статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Нормою статті 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з положеннями частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до частини 1 статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

За змістом частини 1 та 2 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з частиною 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

У відповідності до ч. 1 ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом ч. 1ст.1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Мотивована оцінка наведених сторонами аргументів щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.

Судом встановлено на підставі безпосередньо досліджених та оцінених наявних у справі доказів, що ТзОВ «Коллект Центр» на підставі укладених договорів факторингу є новим кредитором у зобов`язаннях з відповідачем ОСОБА_1 , відповідно до умов договору № 2110972775580 від 19.04.2021 року та договорів факторингу №1-12 від 01.12.2021 року, № 10-01/2023 від 10.01.2023 року.

Всупереч умов кредитного договору відповідач ОСОБА_1 не виконав свої зобов`язання. Після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача, останній не здійснив жодного платежу для погашення кредитної заборгованості по кредитному договору, ні на рахунки ТзОВ «Коллект Центр», ні на рахунки попередніх кредиторів.

Згідно розрахунків заборгованості, наданих ТзОВ «Служба миттєвого кредитування», ТзОВ «Вердикт Капітал», ТзОВ «Коллект Центр», у ОСОБА_1 за Договором № 2110972775580 від 19.04.2021 року наявна заборгованість у розмірі 22 860 грн., з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) - 3000 грн.; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги 19 860 грн.

За таких обставин суд доходить до висновку, що ОСОБА_1 не виконав зобов`язання за кредитним договором, а тому з нього на користь ТОВ «Коллект Центр» як нового кредитора слід стягнути заборгованість за кредитним договором за тілом кредиту у розмір 3 000 грн.

Щодо стягнення відсотків за користування кредитом, суд зазначає наступне.

Звертаючись до суду позивач просив стягнути з ОСОБА_1 за Договором № 2110972775580 від 19.04.2021 року заборгованість у розмірі 22 860 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту - 3000 грн.; заборгованості за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги 19 860 грн., яка нарахована за період з 19.04.2021 року по 30.11.2021 року.

Частиною першою статті 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦКУ країни про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Встановлення строку дії кредитного договору має важливе значення для правильного вирішення справи з огляду на те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другоюстатті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18)).

Можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України.У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом») (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16).

Для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав)».

Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у ст. 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.

Припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другоюстатті 1050 ЦК України.

Згідно п.1.2. кредитного договору кредит надається на строк, зазначений у заяві-анкеті та графіку платежів, який є додатком до цього договору та є невід`ємною його частиною.

Пунктом 1.3 договору передбачено, що орієнтовний строк повернення кредиту 16 днів з моменту отримання кредиту.

У додатку №1 до кредитного договору у заяві-анкеті (для отримання кредиту) зазначено, що орієнтовний строк повернення кредиту 16 днів.

У графіку платежів додатку №2 до кредитного договору зазначено кількість днів на який надано кредит - 16, та суму процентів - 960 грн.

Згідно п.1.9 Граничний строк кредитування (строк дії кредитного договору) -1 рік.

Суд вважає, що п.1.9 вказаного кредитного договору визначає строк дії договору, що є відмінним від строку кредитування, який встановлено п.1.3 кредитного договору та підтверджується строк кредитування -16 днів також анкетою заявою та графіком платежів, які є додаткками до цього договору та є його невід`ємною його частиною (п.1.2 кредитного договору).

Відповідно до умов кредитного договору № 2110972775580 від 19.04.2021 року відсоткова ставка складає 2% за один день користування кредитом.

Отже, нарахування процентів за користування коштами в сумі 3 000 грн слід проводити із відсоткової ставки 2%, яка обмежується 16 днями та їх загальний розмір становить 960 грн. (3000 грн. х 2% х 16 днів).

Оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, враховуючи, що отримані та використані відповідачем кредитні кошти в добровільному порядку позивачу не повернуті, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № 2110972775580 від 19.04.2021 у розмірі 3 960 грн, з яких: 3 000 грн - заборгованість за тілом кредиту; 960 грн. - заборгованість за відсотками.

У решті позовних вимог слід відмовити за їх безпідставністю.

Щодо стягнення витрат на правову допомогу.

Оцінюючи обґрунтованість заявлених вимог про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правову допомогу, суд враховує, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (ч.3 ст.133 ЦПК України).

Суд виходить із диспозиції ч.1 ст. 137 ЦПК України, у відповідності до якої витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Так, згідно ч.2 ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правової допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно з п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.09 р. № 23-рп/2009 у справі № 1-23/2009 правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать: консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво тощо.

Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ч. 2 ст.3, ст.59 Конституції України покладає на державу відповідні обов`язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов`язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.

За змістом положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.

З приводу наведеного приймається до уваги те, що суд не має права втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Водночас, в силу вимог процесуального закону суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Так, у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. В пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором на правову допомогу, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат.

Крім того, у п.154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

На підтвердження понесених витрат позивачем надано договір №01-07/2024 від 01.07.2024 року про надання правової допомоги, укладений між ТзОВ «Коллект Центр» та адвокатським об`єднанням «Лігал Ассістанс» (а.с.54), прайс-лист АО «Лігал Ассістанс» (а.с.56), заявка від 01.12.2025 року на отримання юридичої допомоги № 1576 (а.с.57 на звороті), витяг з Акту №17 про надання юридичної допомоги на загальну суму 13 000 грн. (а.с. 57).

Враховуючи те, що позовні вимоги ТзОВ «Коллект Центр» задоволено частково, то з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на правову допомогу у розмірі 2 251,6 грн. (3 960х100:22 860 = 17,32; 13 000:100х17,32 = 2 251,6 грн.).

Розподіл між сторонами судових витрат.

Відповідно до вимог частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, як позов задоволено частково, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 461,13 грн. (2662,40:100х17,32 = 461,13).

На підставі статей 11, 207, 526, 549, 598, 599, 611, 626, 628, 633, 634, 638, 1049, 1054, 1055, 1056-1 Цивільного кодексу України та керуючись статтями 10, 19, 81, 89, 259, 263-265, 268, 280-282 Цивільного процесуального кодексу України, суд

у х в а л и в :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь ТзОВ «Коллект Центр» (01133, м. Київ, вул. Мечнікова, буд. 3, офіс 306, код ЄДРПОУ 44276926) заборгованість за Договором №2110972775580 від 19.04.2021 у розмірі 3 960 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Коллект Центр» судові витрати, пов`язані з розглядом справи, а саме: судовий збір у розмірі 461,13 грн., та витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 2 251,6 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте Косівським районним судом Івано-Франківської області за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана до Косівського районного суду Івано-Франківської області протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.

Позивач може оскаржити рішення суду безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. В разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 10 березня 2026 року.

Суддя Ю.С. Кіцула