Рішення № 134726517, 10.03.2026, Стрийський міськрайонний суд Львівської області

Справа № 456/5793/25

Провадження № 2/456/343/2026

РІШЕННЯ

іменем України

/заочне/

10 березня 2026 року місто Стрий

Стрийський міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Бораковського В. М. ,

секретар судового засідання Яніцька М.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова Компанія «Технофінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

встановив:

Стислий виклад позиції сторін.

В обґрунтування своїх вимог щодо предмета спору представник позивача покликається на те, що 23 грудня 2023 року між Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова Компанія «Технофінанс» та ОСОБА_1 було укладено договір позики «Зручний» №3493303087-007006, відповідно до якого відповідачка отримала у кредит грошові кошти у сумі 4000,00 грн. шляхом перерахування на банківську картку позичальника НОМЕР_1 , зі строком повернення до 16.01.2024 включно (п.2.1.п.2.2. Договору). Згідно п.2.3. за користування позикою позичальник сплачує проценти за користування коштами за фіксованою процентною ставкою: розмір процентів за користування коштами складає 0.50% від суми позики, що за календарний рік становить 182.5% річних. Нарахування і сплата процентів проводиться на залишок заборгованості за позикою. Нарахування процентів здійснюється щоденно протягом строку кредитування. День надання та повернення позики враховується при нарахуванні процентів. Позичальник сплачує наступні комісії, пов`язані з укладенням, обслуговуванням цього договору: комісія за використання позики, яка складає 3.50% від суми позики та нараховується щоденно за супроводження договору, надання цілодобової підтримки позичальнику з приводу виконання умов договору, обслуговування заборгованості (за наявності). При цьому, з першого дня надання позики (день перерахування грошових коштів на банківський рахунок позичальника) до закінчення строку згідно п. 2.2. цього договору, позичальнику здійснюється нарахування пільгової комісії за використання позики 2.00% від суми позики щоденно. Якщо позичальником буде порушено строки виконання зобов`язань згідно даного договору, в перший день прострочення позикодавець проводить перерахунок комісії за використання за весь строк кредитування до рівня базового розміру комісії за використання та продовжує нараховувати базову комісію за використання за кожен день користування позикою понад строк кредитування. Нарахування і сплата комісії за використання проводиться на залишок заборгованості за позикою. Нарахування комісії за використання здійснюється щоденно протягом дії цього договору із розрахунку кількості календарних днів у році, нарахування починається з дня надання позики (включно). Нарахування повністю і остаточно припиняється в день фактичного повернення позики в повному обсязі. День повернення позики враховується при нарахуванні комісії за використання. Позика надається на умовах "Програми лояльності". Під "Програмою лояльності" розуміється отримання й використання позичальником СМС-повідомлень, що містять унікальний набір символів, активація яких надає право на отримання грошових коштів у позику на найбільш вигідних умовах, а саме: зменшення пільгової комісії за використання згідно п.2.4. договору на 30% на 25 днів. Правила використання промокодів розміщені на веб-сайті позикодавця https://techno-finance.com/. Підписанням цього договору позичальник підтверджує, що ознайомлений із зазначеними правилами використання промокодів. Умови нарахування комісії за використання зі знижкою за промокодом, застосовуються виключно за умови дотримання позичальником графіку платежів. Сторони погодили, що у разі прострочення терміну або розміру сплати будь-якого з платежів за цим договором, або продовження строку кредитування, умови про нарахування комісії за використання зі знижкою скасовуються і до відносин між сторонами застосовуються правила нарахування комісії за використання за базовою ставкою, передбаченою п.2.4. цього договору, починаючи з дати отримання позики. Орієнтовна загальна вартість позики складається із розміру суми позики, тобто суми коштів, яка надана позичальнику згідно з п.2.1. цього договору та загальних сукупних витрат за договором, тобто всіх витрат позичальника, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням позики, включаючи проценти за користування, комісії та супровідні послуги, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням суми позики, які сплачуються позичальником за умовами цього договору, та становить 6020.00 гривень.

Згідно п.1.1. договору, зазначено, що договір укладається сторонами у вигляді електронного договору в розумінні Закону України «Про електронну комерцію» дистанційно, шляхом добровільного заповнення позичальником, даних в особистому кабінеті позичальника вказуючи повні, точні та достовірні дані через визначену позикодавцем форму формуляра цього договору позики, що одночасно є акцептом електронного правочину. Договір став укладеним після введення відповідачкою у відповідне поле на сайті позикодавця всіх особистих даних та введення отриманого відповідачкою на її телефон одноразового ідентифікатора у вигляді смс-повідомлення у якості акцепту договору.

Відповідачка умови договору позики не виконала, грошові кошти в строк не повернула, у зв`язку з чим у неї утворилась заборгованість в розмірі 35300,00 грн., яка складається з: 4000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 500,00 грн. - борг відсотків за кредитом; 30800,00 грн. борг послуг.

У зв`язку з вищенаведеним представник позивача просить стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова Компанія «Технофінанс» заборгованість в розмірі 35300.00 грн., яка складається з: 4000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 500,00 грн. - борг відсотків за кредитом; 30800,00 грн. борг послуг,суму сплаченого судового збору у розмірі 2422, 40 грн.

Відповідачка не скористалась правом на подання відзиву.

Представниця позивача у судове засідання не прибула, однак 19.01.2026 подала до суду клопотання про розгляд справи без його участі.

Відповідачка у судове засідання повторно не прибула, хоча належним чином повідомлялась про дату, час і місце судового засідання, про причини неявки суд не повідомила, тому суд вважає за можливе проводити розгляд справи у її відсутності на підставі наявних у справі доказів та ухвалення заочного рішення, відповідно до ст.ст. 223, 280 ЦПК України.

Заяви, клопотання учасників справи.

19.01.2026 представник позивача подав клопотання про розгляд справи без його участі, позов просить задоволити повністю.

Процесуальні дії у справі.

23.10.2025 суд, з метою визначення підсудності справи, здійснив дії по визначенню місця реєстрації відповідачки у Єдиному державному демографічному реєстрі.

Ухвалою від 27.10.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою від 11.12.2025 судове засідання проведено без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи та відкладено розгляд справи.

Ухвалою від 29.01.2026 судове засідання проведено без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи та відкладено розгляд справи.

Судом розміщено (оприлюднено) на веб-порталі Судової влади України оголошення про виклик у судове засідання по справі №456/5793/25 відповідачки.

З`ясувавши обставини, на які представник позивача посилається як на підставу своїх вимог, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, надавши оцінку кожному доказу окремо та зібраним у справі доказам у цілому, суд доходить такого висновку.

Розглянувши наявні у суду матеріали справи та давши їм належу оцінку, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Як закріплено у ч. 4 ст. 10 ЦПК України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка є невід`ємною частиною національного законодавства держави Україна, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Принцип справедливості судового розгляду в окремих рішеннях Європейського Суду з прав людини трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У свою чергую, критерії належності, допустимості, достовірності та достатності доказі регламентовані статтями 77-80 ЦПК України.

Згідно частин 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно з ч. 2, 3 та 8 ст. 279 ЦПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дотримуючись положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, а також виходячи із наведених вище норм національного процесуального законодавства, суд встановив наступне.

Фактичні обставини, встановлені судом, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Відповідно до паспорта споживчого кредиту «Зручний», інформації, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит (стандартизована) форма, ТОВ ФК «Технофінанс» надало ОСОБА_1 кредит у сумі 4000,00 грн., строк кредитування: від 23.12.2023 до 16.01.2024 календарних днів з можливістю продовження строку кредитування. Процентна ставка фіксована у розмірі 0.50% щоденно, що складає 182.5% річних. Підписано споживачем СМС Код: I88Нs2.

Згідно договору позики «Зручний» №3493303087-007006 від 23.12.2023, даний договір укладено між ТОВ ФК «Технофінанс» та ОСОБА_1 у вигляді електронного договору в розумінні Закону України «Про електронну комерцію» дистанційно, шляхом добровільного заповнення позичальником, даних в особистому кабінеті позичальника вказуючи повні, точні та достовірні дані через визначену позикодавцем форму формуляра цього договору позики, що одночасно є акцептом електронного правочину. Відповідно до умов договору позикодавець надає позичальнику грошові кошти у позику в сумі 4000,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути позику, сплатити проценти та комісії за користування позикою, визначені цим договором, шляхом перерахування на банківську картку позичальника НОМЕР_1 . Строк кредитування за договором складає 25 календарних днів, позика має бути повернута у термін до 16.01.2024 включно. У разі невнесення суми грошових коштів для виконання грошового зобов`язання до зазначеної дати невнесена сума грошового зобов`язання вважається простроченою заборгованістю та до позичальника застосовується відповідальність за порушення умов цього договору, визначена розділом 6 до договору. За користування позикою позичальник сплачує проценти за користування коштами за фіксованою процентною ставкою: розмір процентів за користування коштами складає 0.50% від суми позики, що за календарний рік становить 182.5% річних. Нарахування і сплата процентів проводиться на залишок заборгованості за позикою. Нарахування процентів здійснюється щоденно протягом строку кредитування. День надання та повернення позики враховується при нарахуванні процентів. Комісія за використання позики складає 3.50% від суми позики та нараховується щоденно за супроводження договору, надання цілодобової підтримки позичальнику з приводу виконання умов договору, обслуговування заборгованості (за наявності). Позичальник сплачує комісії, пов`язані з укладенням та обслуговуванням договору. Вартість комісій, вказаних у п. 2.4. договору є фіксованою та протягом дії цього договору зміні не підлягає. Комісії підлягають сплаті у строки, визначені графіком платежів.

Додатком № 1 до договору позики № 3493303087-007006 від 23.12.2023 є таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором, відповідно до Методики Національного банку України.

Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором № 3493303087-007006 від 23.12.2023, станом на 17.09.2025 заборгованість складає 35300, 00 грн.

Релевантні норми і джерела права, застосовані судом при ухваленні рішення.

Встановлені судом цивільні правовідносини щодо порушення боржником грошового зобов`язання й застосування кредитором відповідних наслідків цього, у тому числі й за кредитними договорами, регулюються Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року й протоколами до неї, Цивільним кодексом України (надалі - ЦК України), Законами України «Про електронну комерцію», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про захист прав споживачів», «Про споживче кредитування», іншими актами цивільного законодавства.

Так, згідно положень ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

За змістом ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, з-поміж іншого, договори та інші правочини.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених у ст. 11 цього Кодексу.

Своєю чергою, системний аналіз статей 524-526, 533-535 ЦК України дає підстави стверджувати про те, що грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Порушенням зобов`язання, як встановлено у ч. 1 ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона-підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Згідно ч. 1 ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. За змістом ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

В силу ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

За змістом ст. 1056-1 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються у договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Щодо укладення договору в електронній формі.

Відповідно до пункту 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор, відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 3 цього Закону, це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Відповідно до частин 3, 4, 6 ст. 11 цього Закону, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону, у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.

Судом встановлено, що між ТОВ ФК «Технофінанс» та ОСОБА_1 укладенодоговір позики «Зручний» №3493303087-007006 від 23.12.2023 у вигляді електронного договору в розумінні Закону України «Про електронну комерцію» дистанційно, шляхом добровільного заповнення позичальником, даних в особистому кабінеті позичальника вказуючи повні, точні та достовірні дані через визначену позикодавцем форму формуляра цього договору позики, що одночасно є акцептом електронного правочину. Відповідно до умов договору позикодавець надає позичальнику грошові кошти у позику в сумі 4000,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути позику, сплатити проценти та комісії за користування позикою, визначені цим договором, шляхом перерахування на банківську картку позичальника НОМЕР_1 . Строк кредитування за договором складає 25 календарних днів, позика має бути повернута у термін до 16.01.2024 включно. У разі невнесення суми грошових коштів для виконання грошового зобов`язання до зазначеної дати невнесена сума грошового зобов`язання вважається простроченою заборгованістю та до позичальника застосовується відповідальність за порушення умов цього договору, визначена розділом 6 до договору. За користування позикою позичальник сплачує проценти за користування коштами за фіксованою процентною ставкою: розмір процентів за користування коштами складає 0.50% від суми позики, що за календарний рік становить 182.5% річних. Нарахування і сплата процентів проводиться на залишок заборгованості за позикою. Нарахування процентів здійснюється щоденно протягом строку кредитування. День надання та повернення позики враховується при нарахуванні процентів. Комісія за використання позики складає 3.50% від суми позики та нараховується щоденно за супроводження договору, надання цілодобової підтримки позичальнику з приводу виконання умов договору, обслуговування заборгованості (за наявності). Позичальник сплачує комісії, пов`язані з укладенням та обслуговуванням договору. Вартість комісій, вказаних у п. 2.4. договору є фіксованою та протягом дії цього договору зміні не підлягає. Комісії підлягають сплаті у строки, визначені графіком платежів.

Відповідачка підписала кредитний договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, тобто кредитний договір було укладено у вигляді електронного документу у відповідності до ст. 11 та 12 Закону України «Про електронну комерцію» та ст. 6, 7, 12 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».

Таким чином судом встановлено, що договір був вчинений в електронній формі, яка відповідно до ст. 207 ЦК України та Закону України «Про електронну комерцію» прирівнюється до письмової форми.

Введення одноразового персонального ідентифікатора і є вчиненням дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, а саме - акцептом в розумінні ч. 3 п. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».

Наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту) вказується особа, яка створила замовлення.

Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20), від 10.06.2021 у справі № 234/7159/20 (провадження № 61-18967св20), які, відповідно до вимог ч. 4ст. 263 ЦПК України, суд ураховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про належне укладення кредитного договору, шляхом проставляння електронного цифрового підпису сторін.

Аналогічна правова позиція сформована у цілому ряді постанов Верховного Суду. Так у постанові від 16.12.2020 у справі № 561/77/19, скасовуючи судові рішення про відмову у позові і ухвалюючи нове про стягнення боргу за кредитним договором, Верховний Суд зазначив, що матеріали справи містять достатньо доказів, з яких вбачається, що між сторонами був укладений кредитний договір в електронній формі, умови якого позивачем були виконані, однак відповідач у передбачений договором строк кредит не повернув.

Такі ж висновки щодо правомірності укладання сторонами кредитного договору в електронній формі та його відповідність вимогам закону, в тому числі Закону України «Про електронну комерцію», містять постанови Верховного Суду від 23.03.2020 у справі № 404/502/18, від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19 та від 10.06.2021 у справі № 234/7159/20.

Враховуючи, що в договорі №3493303087-007006 від 23.12.2023 зазначено анкетні дані ОСОБА_1 , номер телефону, паспортні дані, адреса проживання, номер особистого електронного платіжного засобу, договір підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором І88Нs2, в суду відсутні сумніви в тому, що саме нею було такий укладено з ТОВ ФК «Технофінанс».

Отже, суд звертає увагу, що між позивачем та відповідачем було укладено договір позики, умовами якого передбачено та встановлено відсотки за користування кредитними коштами, з чим погодилась відповідачка підписуючи вказаний договір (з усіма його умовами).

До того ж, в правових позиція Верховного Суду зазначено про відсутність підстав для визнання договорів недійсними, зокрема, пунктів договору щодо нарахування процентів за користування кредитом та відсутність порушень зі сторони кредитодавця вимог Закону України «Про захист прав споживачів», що відображено в постановах від 12.01.2022 у справі № 524/5556/19, від 07.10.2020 у справі № 127/33824/19, від 09.09.2020 у справі № 732/670/19, від 28.04.2021 у справі № 234/7160/20, від 10.06.2021 у справі № 234/7159/20, від 18.06.2021 у справі № 234/8079/20.

Волевиявлення сторони щодо підписання договору свідчить, що особа, яка погоджується укласти договір, отримала всі необхідні відомості для прийняття рішення про погодження умов договору.

Суд звертає увагу, що на момент укладення договору позики відповідачка не звертався до позикодавця із заявою про надання роз`яснень незрозумілих їй умов договору, або за додатковою інформацією, а також з пропозицією про внесення будь-яких змін до запропонованої редакції договору, тим самим фактично погодилась із всіма умовами такого договору, в тому числі і з тими, що визначають підстави сплати процентів, комісії та їх розмір. Більше того, відповідачка, ознайомившись з умовами договору позики, мала реальну можливість відмовитися від укладення останнього, та на момент його підписання вимог щодо незаконності умов договору не заявляла.

Позичальниця порушила умови договору позики, належним чином не виконуючи взяті на себе зобов`язання, чим допустила заборгованість перед кредитодавцем за договором № 3493303087-007006 від 23.12.2023.

Щодо вимог про стягнення боргу послуг у розмірі 30800,00 грн. у договорі позики № 3493303087-007006 від 23.12.2023, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Отже, вимога про нарахування та сплату суми боргу послуг, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти, комісії за послуги перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідачка не могла оцінити належно.

Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту чи комісії за послуги.

Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У Рішенні від 11 липня 2013 року №7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі №132/1006/19.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Таким чином, розмір нарахованої суми боргу послуг за весь період кредитування у розмірі 30800,00 грн., значно перевищує розмір основної заборгованості за тілом кредиту, що становить 4000, 00 грн., що суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно завищеної суми послуг у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором.

Вищевказані висновки відповідають правовим висновкам Верховного Суду, які викладені в постановах №132/1006/19 від 07.10.2020 року, 910/719/19 від 19.05.2020 року, №363/1834/17 від 13.07.2022 року, №910/12876/19 від 01.06.2021 року та №679/1103/23 від 12.02.2025 року.

Таким чином суд вважає за можливе зменшити розмір послуг до 4000,00 грн., який підлягає стягненню з відповідачки.

Суд також враховує, що, як неодноразово вказував Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення від 09.12.1994 року у справі «Ruiz Toriya v. Spaine», серія A № 303-A, параграф 29-30).

Суд вважає, що представник позивача довів належними та допустимими доказами факт укладення кредитного договору, надання відповідачці кредиту, встановлення процентів за користування кредитом, строки повернення кредиту.

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини, на які представниця позивача посилається як на підставу своїх вимог, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, надавши оцінку кожному доказу окремо та зібраним у справі доказам в цілому, доходить висновку, що позов підлягає до задоволення частково.

Підсумовуючи наведене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідачки суми боргу за кредитом у розмірі 4000, 00 грн., заборгованості за процентами у розмірі 500, 00 грн. та часткового стягнення боргу послуг у розмірі 4000, 00 грн.

Відповідно до вимог статті 141 ЦПК України судовий збір підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача у сумі 2422,40 грн.

На підставі статей 207, 526, 626, 628, 638, 1048, 1049, 1054 ЦК України та керуючисьстаттями 10, 19, 81, 89, 259, 263-265, 268, 280-282 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , (ІПН: НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Технофінанс» (ЄДРПОУ 43868852, місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Глобинська, буд. 2, офіс 207/2) заборгованість за кредитним договором № 3493303087-007006 від 23.12.2023 в розмірі 8500,00 грн., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту 4000, 00 грн., заборгованості за процентами 500, 00 грн., заборгованості за надані послуги 4000, 00 грн. та суму сплаченого судового збору в розмірі 2422,40 грн., а всього 10922,40 (десять тисяч дев`ятсот двадцять дві гривні сорок копійок) грн.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Головуючий суддя В. М. Бораковський