Рішення № 134724105, 12.02.2026, Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області

Провадження № 2/742/10/26

Єдиний унікальний № 742/7274/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2026 року місто Прилуки

Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області в складі: головуючого судді Ільченка О.І., секретаря судових засідань Голушко Н.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Прилуки цивільну справу за позовом представниці ОСОБА_1 - адвокатки Дуденок Оксани Олександрівни до ОСОБА_2 , третя особа - територіальна громада м.Прилуки в особі Прилуцької міської ради Чернігівської області про усунення перешкод у користуванні власністю,

В С Т А Н О В И В:

Представниця позивачки ОСОБА_1 - адвокатка Дуденок О.О. звернулася до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 у якому просить усунути позивачу, перешкоди користування власністю, а саме житловим будинком з надвірними будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання відповідача ОСОБА_2 відновити ворота, які існували до перенесення, як зазначено у технічному паспорті від 04.01.2018, а також стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.

Позовні вимоги аргументує тим, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить 3/5 частин житлового будинку АДРЕСА_1 . У 2017 році ОСОБА_2 звернувася до суду з позовом про виділ йому 2/5 частин вище згаданого будинку з належною частиною надвірних будівель.

На підтвердження можливості технічного виділу було надано Акт-погодження від 28.09.2017, затвердженого начальником КП «Прилуцьке МЕТІ» та ухвалою Прилуцького міськрайонного суду від 30.10.2017 затверджено мирову угоду. Серед об`єктів огорожі - по 1/4 частина огорожі та воріт - було виділено кожній стороні. Відповідно до процедури реєстрації права власності на виділений об`єкт, було присвоєно адресу та здійснено реєстрацію права власності на виділений об`єкт.

Питання встановлення порядку користування земельною ділянкою не встановлювалося, так як частина земельної ділянки була приватизована, та земельна ділянка під огорожею під АДРЕСА_2 , та під воротами під №2, перебувала у загальному користуванні, та належить територіальній громаді м.Прилуки Чернігівської області.

Відповідач ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) заклав спірний вхід ворота №2 кам`яною огорожею та встановив ворота з електичним приводом з іншої сторони, доступу до електричного приводу не надав , чим повністю обмежив доступ до будинку позивачки, що є порушенням Правил благоустрою території м.Прилуки. Останній не бажає самостійно усунути порушення, шляхом демонтажу частини огорожі та воріт, яка розташована на земельній ділянці, у зв`язку з чим ОСОБА_1 змушена звернутися до суду з позовом про усунення перешкод користування власністю.

Ухвалою судді Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 25.12.2023 відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду 29.01.2024.

02.01.2024 на електронну адресу суду від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Карпенка В.К. надійшов відзив на позовну заяву в якому останній просить відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки 3 січня 2018 року ОСОБА_2 став власником окремого нерухомого майна за адресою АДРЕСА_1 , і не має ніякого відношення до об`єкту нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки в даному об`єкті його право спільної часткової власності припинилося. Отже, позовна вимога щодо зобов`язання ОСОБА_2 відновити ворота не може бути задоволена, оскільки частина воріт входить до складу новоутвореного об`єкту нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 та є неподільною річчю, яка на праві власності належить ОСОБА_2 , а відповідно до ст.41 Конституції України право власності є непорушним.

Ухвалою судді Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 29.01.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 14.03.2024. У подальшому справа неодноразово відкладалася.

У судовому засіданні представниця позивачки ОСОБА_1 - адвокатка Дуденок О.О. підтримала позовні вимоги повністю та просила їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 у судовому засіданні позовні вимоги не визнали, посилаючись на обставини, викладені у відзиві. Також повідомили, що за згодою сторін вони демонтували старі дерев`яні ворота та хвіртку з АДРЕСА_1 та взамін зробили кам`яний паркан. Також ОСОБА_2 облаштував нові ворота з іншої вулиці із в`їздом і входом на свою земельну ділянку, через які надавав можливість сім`ї ОСОБА_1 користуватися ними. Проте, коли з 2022 року ОСОБА_1 виїхали до Польщі, та пізінше почалися сварки між ними, то ОСОБА_2 заборонив ім користуватися своїм входом, в`їздом.

Представник третьої особи ОСОБА_7 у судовому засіданні налогошує, що було встановлено порядок користування земельною ділянкою між сторонами, та у вирішенні спору покладається на розсуд суду.

Допитаний у суді свідок ОСОБА_8 повідомила, що ОСОБА_2 є її батьком. ОСОБА_1 - це сусіди батьків. Знає, що ОСОБА_1 виїхала до свого чоловіка в Польщу. Зі слів батьків знає, що ОСОБА_1 приїжджала до м.Прилуки. Про конфлікт між ОСОБА_1 та її батьками їй нічого невідомо. Коли ОСОБА_1 проживали, то користувалися входом у двір без конфліктів. Вони заходили у двір через хвіртку по проходу батьків, тобто через їх двір, обмежень їм не було. Вхід до будинку знаходився на ділянці її батьків і ворота знаходилися на землі батьків. При купівлі будинку, ворота були на іншому місці та в`їзд був із АДРЕСА_1 . Сторони безперешкодно користувалися цим в`їздом. Коли батьки купили пів будинку, ворота були у жахливому стані, старі, дерев`яні, та за домовленості сторін вони вирішили поставити нові. На місці старих воріт кам`яний паркан, і зараз там немає ні в`їзду, ні входу.

Свідок ОСОБА_11 у суді пояснив, що ОСОБА_2 є його товаришем, а дружина ОСОБА_2 - його троюрідною сестрою. Майже щодня він буває у них. Коли ОСОБА_2 купили пів будинку, то спочатку були ворота і хвіртка дерев`яні, та неможливо було користуватися в`їздом. При ньому ОСОБА_12 і ОСОБА_2 домовилися перенести ворота, та ОСОБА_2 дозволяв їздити по його землі, та не відмовляв у користуванні новим в`їздом. Проте, пізніше ОСОБА_2 заборонив ОСОБА_1 користуватися новими воротами та входом.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку про обґрунтованість заявлених вимог і можливість задоволення позову з наступних підстав.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справ.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України

Судом установлено, що відповідно до договору купівлі-продажу частини житлового будинку від 23.09.2016, ОСОБА_1 належить 3/5 частин житлового будинку з належною частиною господарсько-побутових будівель, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.8-9).

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно за №68886520 від 23.09ю2016 вбачається, що житловий будинок розташований за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності: 3/5 частин - ОСОБА_1 , та 2/5 частин - ОСОБА_2 (а.с.10).

Згідно Акту-погодження конкретного користування будівлями і спорудами співвласниками будинку за адресою АДРЕСА_1 , затвердженого начальником КП «Прилуцьке МБТІ» від 28.09.2017 вбачається, що фахівцем КП «Прилуцьке МБТІ» у присутності власників ОСОБА_2 (2/5 частки) та ОСОБА_1 (3/5 частки) було встановлено користування відповідними частинами, а саме: у власника ОСОБА_1 : у житловому будинку літ. «А-1» : коридор літ. 1-3 площею 9.4 кв.м, житлова кімната літ. 1-4 площею 17.3 кв.м.; у прибудові літ. «а-1»: житлова кімната літ .1-2 площею 11.8 кв.м.; у прибудові літ. «а ''-1»: столова літ .1-1 площею 10.1 кв.м., кухня літ. 1-5 площею 10.4 кв.м.; у прибудові літ. «а ' "-1,а1 V-1»: санвузол літ. 1-6 площею 5.2 кв.м., тамбур літ. 1-7 площею 3.9 кв.м. Загальна площа приміщень 3/5 частини (згідно фактичного користування) становить 68.1 кв.м., житлова - 39.2 кв.м. по будинку А-1. На земельній ділянці: погріб під літ. « Пг-1» знаходиться під а-1, вбиральня під літ. «У'1», огорожа під №5,1/2 частина огорожі під літ. «№1»,1/2 частина воріт під №2».

Квартира під АДРЕСА_2 у власника ОСОБА_2 : у житловому будинку літ. «А-1»: житлова кімната літ.2-3 площею 16.2 кв.м, житлова кімната літ.2-4 площею 10.6 кв.м; у прибудові літ. «а-1»: кухня літ .2-2 площею 11.1 кв.м.; у прибудові літ. «а'-1»: коридор літ. 2-1 площею 2.7 кв.м, санвузол літ. 2-5 площею 3.9 кв.м. Загальна площа 2/5 частини (згідно фактичного користування) становить 44.5 кв.м, житлова - 26.8 кв.м. по будинку А-1. На земельній ділянці: погріб під літ. «Пг'-1» знаходиться під а-1, вбиральня під літ. «У-1», огорожа під №3.4, 1/2 частина огорожі під літ. «№1», частина воріт під «№2», сарай під літ. «В-1», гараж під літ. «В'-1». Квартира під АДРЕСА_4 (а.с.11).

Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 30 жовтня 2017 року (справа №742/3083/17, провадження №2/742/1464/17) визнано, укладену 30 жовтня 2017 року, між сторонами, мирову угоду по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розподіл будинку в натурі між співвласниками на наступних умовах.

Поділено в натурі житловий будинок із надвірними будівлями між співвласниками розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , припинивши право спільної часткової власності.

Виділено у власність ОСОБА_2 в рахунок належної йому 2/5 частки на праві спільної часткової власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 в натурі, як окремий та цілий об`єкт нерухомого майна житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями та спорудами, до якого відносяться приміщення в будинку під літ. А-1 під № 2-3 кімната 16,2 кв. м., 2-4 кімната 10,6 кв. м., частина прибудови під літ. а-1 під № 2-1 кухня 11,1 кв. м., прибудова під літ. а'-1 під № 2-1 коридор 2,7 кв. м., 2-5 санвузол 3,9 кв. м., погріб під літ. Пг'-1 знаходиться під а-1, огорожа під 3, 4, огорожі під № 1, частина воріт під № 2, вбиральня під літ. У-1, сарай під В-1, гараж під літ. В'-1, загальною площею - 44,5 кв. м., житловою площею - 26,8 кв. м.

Виділено у власність ОСОБА_1 в рахунок належної їй 3/5 частки на праві спільної часткової власності на житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 в натурі як окремий та цілий об`єкт нерухомого майна житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями та спорудами, до якого відносяться приміщення в будинку під літ. А-1 під № 1-3 коридор 9,4 кв. м., 1-4 кімната 17,3 кв. м., частина прибудови під літ. а-1 під № 1-2 кімната 11,8 кв. м., прибудова під літ. а''-1під 1-1 столова 10,1 кв. м., 1-5 кухня 10,4 кв. м., прибудова під літ. а'''-1 під 1-6 санвузол 5,2 кв. м., прибудова під літ. аIv-1під № 1-7 тамбур 3,9 кв. м., погріб під літ. Пг-1 знаходиться під а-1, вбиральня під літ. У'-1, огорожа під № 5, частина огорожі під № 1, частина воріт під № 2, загальною площею - 68,1 кв. м., житловою площею - 39,2 кв. м.

Справу провадженням у суді закрито. (а.с.13).

Згідно витягу із рішення виконавчого комітету Прилуцької міської ради від 27 грудня 2017 року за №469 окремому та цілому об`єкту нерухомого майна АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 , до якого відносяться приміщення в будинку А-1 №1-3 коридор 9,4 кв.м, 1-4 кімната 17,3 кв.м, частина прибудови а-1 №1-2 кімната 11,8 кв.м, прибудова ап-1 1-1 столова 10,1 кв.м, 1-5 кухня 10,4 кв.м, прибудова аш-1 1-6 санвузол 5,2 кв.м, прибудова аІv-1 №1-7 тамбур 3,9 кв.м, погріб Пг-1 знаходиться під а-1, вбиральня УI-1, огорожа №5, 1/2 частина огорожі №1, 1/2 частина воріт №2, загальною площею 68,1 кв.м, житловою площею 39,2 кв.м, згідно з ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 30 жовтня 2017 року, присвоєно поштову адресу - АДРЕСА_1 (а.с.14). У зв`язку з чим, нею вище згаданий будинок 27.02.2019 було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №30507492 (а.с.15), що також підтверджується відповідним технічним паспортом від 04.01.2018 (а.с.16-17).

Відповідно до витягу з Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 25.12.2014, реєстраційний №539294674107, ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності належить 2/5 частин житлового будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.35 зворот-36).

Відповідно до витягу з Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 25.12.2014 ОСОБА_2 належить земельна ділянка площею 0,054 га, кадастровий номер 7410700000:03:003:0070, розташованої за адресою АДРЕСА_1 (а.с.38).

Згідно витягу із рішення виконавчого комітету Прилуцької міської ради від 27 грудня 2017 року за №469 окремому та цілому об`єкту нерухомого майна АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 , до якого відносяться приміщення в будинку А-1 №2-3 кімната 16,2 кв.м, 2-4 кімната 10,6 кв.м, частина прибудови а-1 №2-1 кухня 11,1 кв.м, прибудова аI-1 №2-1 коридор 2,7 кв.м, 2-5 санвузол 3,9 кв.м, погріб Пг I -1 знаходиться під а-1, огорожа 3, 4, огорожі №1, частина воріт №2, вбиральня У-1, сарай В-1, гараж В I-1, загальна площа 44,5 кв.м, житловою площею 26,8 кв.м, згідно з ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 30 жовтня 2017 року, присвоєно поштову адресу - АДРЕСА_1 (а.с.34). У зв`язку з чим, ОСОБА_2 вище згаданий будинок 18.01.2018 було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за №24485714 (а.с.34 зворот-35).

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Аналіз наведених норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що в разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Статтею 91 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачено, що власники земельних ділянок зобов`язані: забезпечувати використання їх за цільовим призначенням; додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; своєчасно сплачувати земельний податок; не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі; своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем; за свій рахунок привести земельну ділянку у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком здійснення такої зміни не власником земельної ділянки, коли приведення у попередній стан здійснюється за рахунок особи, яка незаконно змінила рельєф.

Частинами другою, третьою статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду (стаття 212 ЗК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно.

Згідно з частинами першою, четвертою та сьомою статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), допустиме лише за умови, якщо неможливо здійснити перебудову нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови.

У судовому засіданні було беззаперечно установлено, що сторонам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 належить на праві власності 3/5 та 2/5 частин житлового будинку АДРЕСА_1 , які відповідно до мирової угоди, затвердженої ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 30.10.2017 були виділені у власність, відповідно до часток кожного, як окремий та цілий об`єкт нерухомого майна та у подальшому, з присвоєнням їм окремих поштових адрес. У зв`язку з чим до сторін перейшло право власності по частині спірних огорожі під №1 та частини воріт під №2 зазначених у відповідних технічних паспортах сторін від січня 2018 року.

ОСОБА_2 у порушення умов мирової угоди здійснив демонтаж спільних огорожі під №1 та воріт під №2, зазначених у відповідних технічних паспортах сторін, у зв`язку з чим порушив право власності ОСОБА_1 у володінні та користуванні власним майном.

Статтею 2 ЦПК України встановлено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

За положеннями ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Аналізуючи всі доводи учасників справи, суд приймає до уваги висновки, викладені в рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.

Верховний Суд у постанові від 02 червня 2022 року у справі № 602/1455/20 вказав, що у цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок розглядати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі, та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Формування змісту й обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно в межах заявлених ними вимог і наданих доказів (статті 12, 13 ЦПК України).

Таким чином, судом установлено, що відповідач порушив права позивапсча щодо користування спільною частиною огорожі та воріт, шляхом їх демонтажу, які розташовані біля спільного будинку АДРЕСА_1 , а тому відповідно до ст.391 ЦК України права ОСОБА_1 підлягають захисту в судовому порядку та відновленню воріт до перенесення (облаштування) їх ОСОБА_2 , як зазначено у технічному паспорті сторін від січня 2018 року.

Оцінюючи докази у справі, суд вважає їх належними, допустимими, достовірними та достатніми, та враховуючи вище викладене приходить до висновку, що позов обґрунтований і такий, що підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до вимог ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов задоволено повністю, сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у розмірі 1073,60 грн.

Щодо вимоги позивача про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 10000 грн. суд зазначає наступне.

Ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать в тому числі витрати на професійну правничу допомогу.

Положенням п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України визначено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Слід зазначити, що витрати на професійну правничу допомогу є видом судових витрат і всі норми процесуального кодексу, які стосуються судових витрат відносяться також до витрат на професійну правничу допомогу.

Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмету доказування у справі. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Витрати повинні бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволені таких вимог.

До суду на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано: копію договору про надання правничої допомоги від 11.12.2023; розрахунок витрат робочого часу, пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги розмір яких становить 10720,00 грн; ордер серії СВ №1059336 від 18.12.2023 про надання правничої допомоги позивачу адвокатом Дуденок О.О. та свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №493 від 13.05.2010.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

В силу положень ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено в п.95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015 року, п.п.34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009 року, п.88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004 року, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише в разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Тому, суд враховуючи складність справи, строки її розгляду та витрачений адвокатом час, вважає такі витрати пропорційними складністю справи, а тому такі підлягають стягненню з відповідача у розмірі 10000,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.319,321, 391 ЦК УКраїни, ст.ст.13, 81, 258, 263-265, 353 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В :

Позов представниці ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) адвокатки - Дуденок Оксани Олександрівни ( АДРЕСА_5 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ), третя особа - територіальна громада м.Прилуки в особі Прилуцької міської ради Чернігівської області (вул..Незалежності, буд.82, м.Прилуки ЄДРПОУ 34209057) про усунення перешкод у користуванні власністю - задовольнити.

Усунути перешкоди ОСОБА_1 в користуванні житловим будинком з надвірними будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання ОСОБА_2 відновити ворота, які існували до перенесення, як зазначено у технічному паспорті сторін від 04.01 2018.

Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , судовий збір у розмірі 1073,60 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн, а всього - 11073 (одинадцять тисяч сімдесят три) грн. 60 к.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Чернігівського апеляційного суду через Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області.

Суддя Олександр ІЛЬЧЕНКО