Ухвала суду № 134723680, 10.03.2026, Саратський районний суд Одеської області

Справа № 513/1116/25

Провадження № 2/513/151/26

Саратський районний суд Одеської області

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2026 року Саратський районний суд Одеської області у складі: головуючої судді Рязанової К.Ю., за участю секретаря судового засідання Русавської Н.В., позивача ОСОБА_1 та її представника адвоката Власенко Л.В., розглянувши заяву про забезпечення позову у цивільній справі № 513/1116/25 за позовом ОСОБА_1 в особі представника адвоката Власенко Лілії Вікторівни до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики-

у с т а н о в и в:

02 вересня 2025 року представник позивача адвокат Власенко Л.В. звернулась до суду з позовом, в якому просить суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики від 16 квітня 2015 року у розмірі 41222,74 гривні, і суму моральної шкоди у розмірі 100000,00 гривень, а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 гривень.

10 березня 2026 року, через канцелярію Саратського районного суду Одеської області, від представника позивача ОСОБА_1 адвоката Власенко Л.В., надійшла заява про забезпечення позову.

В заяві про забезпечення позову заявник просить вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони відчуження земельної ділянки площею 6,45 га, яка розташована на території Мирнопільської сільської ради (Саратської селищної ради) Одеської області, масив № НОМЕР_1 , ділянка № НОМЕР_2 , за кадастровим номером 5124582400:01:001:0266.

Вказану заяву обґрунтовує тим, що 17 липня 2025 року позивач направляла лист відповідачу з вимогою повернення грошових коштів за договором позики від 16 квітня 2015 року, проте лист вимогу повернено з відміткою про те, що адресат відсутній вказаною за адресою. Згодом, направивши повторно лист вимогу на адресу: АДРЕСА_1 , повідомлення повернулось з відміткою про отримання особисто листа вимоги про повернення богу. Також, ОСОБА_1 зазначає, що з 16 квітня 2025 року по теперішній час заборгованість за договором позики ОСОБА_2 не погашено, мирову угоду укладати ОСОБА_2 не бажає та натомість ухиляється від повернення позики. Відповідно до наявної у позивача ОСОБА_1 інформації у відповідача - ОСОБА_2 є майно: земельна ділянка загальною площею 6.45 га, яка розташована на території Мирнопільської сільської ради (Саратської селищної ради) Одеської області, масив № НОМЕР_1 , ділянка № НОМЕР_2 та зазначена земельна ділянка перебуває у користуванні Селянського фермерського господарства «Балкани» на підставі договору оренди, укладеного з ОСОБА_2 . Таким чином, ОСОБА_1 , вважає, що користування зазначеною земельною ділянкою відповідачем, наддасть їй можливість повернути кошти надані у позику в добровільному або ж примусовому порядку. Позивач вважає, що заборона відчуження майна у межах суми позовних вимог є адекватним та співмірним з предметом спору заходом забезпечення позовних вимог та ніяким чином не омежуватиме відповідача у його правах та є тимчасовим заходом.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні, підтримала подану заяву.

Представник позивача адвокат Власенко Л.В. в судовому засіданні подану заяву підтримала та просила її задовільнити.

Відповідач, ОСОБА_2 повідомлений належним чином про дату та час судового засідання, до суду не з`явився, заяв та клопотань від останнього до суду не надходило.

Розглянувши заяву про забезпечення позову, а також вивчивши додані до заяви письмові докази, якими вона обґрунтовується, суд дійшов до таких висновків.

Відповідно ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Для належної реалізації завдань цивільного судочинства слугує, зокрема те, що відповідно до ст.124 Конституції України судові рішення є обов`язковим до виконання на всій території України.

Таким чином, порушене, невизнане, оспорюване право особи буде захищене та відновлене тільки після реального виконання рішення суду, яким спір буде вирішено по суті.

Відповідно до ч. 1, 2 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Частиною 1 ст. 150 ЦПК України визначено, що позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 1-1 ) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

У ч. 10 ст. 150 ЦПК України передбачено, що не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Відповідно до пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову роз`яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При встановленні відповідності заходів забезпечення позову позовним вимогам слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

При цьому забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін.

Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

Мета забезпечення позову це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкоджання спричинення значної шкоди позивачу.

При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову.

Забезпечення позову по суті це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року № ETS № 005 (далі Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права (ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини).

Відповідно до ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

При цьому ЄСПЛ у рішенні від 29 червня 2006 року у справі Пантелеєнко проти України зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

При вирішенні справи Каіч та інші проти Хорватії (рішення від 17 липня 2008 року) ЄСПЛ вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Предметом позову у цій справі є вимога позивача повернення боргу за договором позики від 16 квітня 2015 року у розмірі 41222,74 гривні, і суму моральної шкоди у розмірі 100000,00 гривень.

Також, при підготовці заяви до розгляду, судом встановлено, що відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (відповідь №2439312 від 10 березня 2026 року), земельна ділянка за кадастровим номером 5124582400:01:001:0266 перебуває у приватній власності ОСОБА_2 (рнокпп НОМЕР_3 ) та 16 вересня 2021 року, передана останнім в оренду Селянського фермерського господарства «Балкани» (ЄДРПОУ 24534083) до 16 вересня 2031 року.

В порядку забезпечення позову представник позивача адвокат Власенко Л.В., надала суду нормативну грошову оцінку земельної ділянки за кадастровим номером земельної ділянки площею 6,45 га, яка розташована на території Мирнопільської сільської ради (Саратської селищної ради) Одеської області, масив № НОМЕР_1 , ділянка № НОМЕР_2 , за кадастровим номером 5124582400:01:001:0266, яка станом на 09 березня 2026 року становить 269589,88 грн (двісті шістдесят дев`ять тисяч п`ятсот вісімдесят дев`ять гривень 88 копійок).

Разом з тим, суд бере до уваги і положення постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено наступне: «конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».

Згідно ч. 3 ст. 150 ЦПК України, види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майновим наслідкам заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19)).

Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 11 серпня 2022 року у справі № 522/1514/21 (провадження № 61-19123св21).

Отже, забезпечення позову не повинно порушувати принципи змагальності і рівності усіх учасників судового процесу перед законом та судом.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, виходячи з вимог п.3 ч.1 ст.151 ЦПК України, повинна обґрунтувати причини звернення із відповідною заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст.81 ЦПК України, обов`язковим є доведення підстав та подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Крім того, відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 при застосуванні заходів забезпечення позову ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Позивач ОСОБА_1 звертаючись із заявою про забезпечення позову вказує на те, що забезпечення позову наддасть їй можливість в примусовому або ж добровільному порядку повернути їй заборгованість за договором позики від 16 квітня 2015 року у розмірі 41222,74 гривні, і суму моральної шкоди у розмірі 100000,00 гривень.

Позивач звернувся до суду з вимогою про повернення боргу у розмірі 41222,74 гривні, проте позивачем не враховано, що вартість земельної ділянки за кадастровим номером 5124582400:01:001:0266, станом на 09 березня 2026 року становить 269589,88 грн (двісті шістдесят дев`ять тисяч п`ятсот вісімдесят дев`ять гривень 88 копійок), що значно перевищує суму заборгованості за договором позики від 16 квітня 2015 року.

Отже, враховуючи предмет позову і зміст позовних вимог так, як вони сформульовані позивачем, обраний захід забезпечення позову не є пропорційним та співмірним заявленим позовним вимогам і його застосування, на думку суду, призведе до порушення прав інших осіб.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою до інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Сутність добросовісності передбачає вірність зобов`язанням, повагу до прав інших суб`єктів, обов`язок до співставлення власних та чужих інтересів, унеможливлення заподіяння шкоди третім особам.

Згідно з ч. 3 ст. 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Отже, суд, дійшов висновку про те, що заявником не подано доказів того, що невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а також унеможливити ефективний захист прав або інтересів позивача, за захистом яких він має звернутися до суду.

Згідно ч. 6 ст. 153 ЦПК України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Оскільки суд дійшов висновку про безпідставність заяви про забезпечення позову, то, в силу приписів ст.154 ЦПК України підстави у застосуванні зустрічного забезпечення також відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 149, 150, 153, 249, 353 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

У задоволенні заяви про забезпечення позову у цивільній справі № 513/1116/25 за позовом ОСОБА_1 в особі представника адвоката Власенко Лілії Вікторівни до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики відмовити.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручені у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на ухвали суду якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Повний текст ухвали складено 10 березня 2026 року.

Суддя К. Ю. Рязанова