Рішення № 134719584, 04.03.2026, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

ЄУН: 336/8281/25

Провадження №: 2/336/446/2026

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2026 року м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі судді Боєва Є.С., за участю секретаря судового засідання Нєдєльчевої О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного провадження із повідомленням сторін цивільну справу за позовом Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення 3 відсотків річних,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду із вищезазначеним позовом.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 19.07.2007 року уклали кредитний договір № ZPE0G100000388. Згідно договору АТ КБ «ПРИВАТБАНК» зобов`язався надати Відповідачу кредит у розмірі 10000.00 [Долар США] на термін до 19.07.2027 р., а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором. Відповідно договору, погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, Відповідач повинен надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за Кредитом, яка складається із заборгованості за Кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно кредитного договору. Згідно договору у випадку порушення зобов`язань за кредитним договором. Відповідач сплачує Банку відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі на місяць, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом. Позивач зобов`язання за даним договором виконав у повному обсязі, а саме: надав Відповідачу кредит у розмірі, передбаченому умовами Кредитного договору. Відповідач не надавав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за Кредитом, відсотками, комісією, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у Розрахунку заборгованості за договором № ZPE0G100000388. Таким чином, у порушення умов кредитного договору а також ст. ст. 509, 526, 1054 ЦК України, Відповідач зобов`язання за вказаним Договором не виконав.

У зв`язку з порушенням виконання зобов`язань за кредитним договором, а саме непогашенням заборгованості згідно рішення Шевченківський районний суд м. Запоріжжя від 24.12.2014 року з Відповідача, за період 28.01.2015 по 26.08.2025 р .має заборгованість - 3397,17 [Долар США] - 3 % річних від простроченої суми,.

У зв`язку з порушенням Відповідачем зобов`язань за Кредитним договором Позивач вимушений був звернутись до суду за захистом своїх порушених прав.

Так, рішенням Шевченківського районного суд м. Запоріжжя від 24.12.2014 року було стягнуто з Відповідача на користь позивача 10705,07 [Долар США]. Рішення не оскаржене, набрало чинності. На підставі зазначеного рішення банком отримано виконавчий лист.

Ухвалою суду від 04.09.2025 року відкрито провадження у справі, судове засідання призначено на 04.12.2025 року.

Судове засідання 04.12.2025 року відкладено на 04.03.2026 року у зв`язку із невякою у судове засідання учасників справи.

У судове засідання сторона позивача не з`явилася, повідомлялася про розгляд справи у передбаченому законом порядку. У матеріалах справи наявна заява про розгляд справи за відсутності позивача проти винесення заочного рішення не заперечують.

Відповідач повідомлявся про розгляд справи у передбаченому законом порядку. Конверт повернувся до матеріалів справи із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Суд ухвалив постановити заочне рішення на підставі наявних в матеріалах справи доказів, що відповідає положенням ч. 4 ст. 223 та ч. 1 ст. 280 ЦПК України.

В силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Судом встановлено наступні обставини та відповідні ними правовідносини.

Так, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 19.07.2007 року уклали кредитний договір № ZPE0G100000388.

Згідно договору АТ КБ «ПРИВАТБАНК» зобов`язався надати Відповідачу кредит у розмірі 10 000.00 [Долар США] на термін до 19.07.2027 р., а Відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24.12.2014 року з Відповідача стягнуто заборгованість за вказаним договором у загальному розмірі 7925,73 доларів США, що складає 138 630,67 гривень.

Рішення суду відповідачем не виконано, вказана заборгованість відповідачем не погашена.

Ухвалою суду Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15.11.2024 у справі ЄУН 336/8929/14-ц, провадження № 6/336/335/2024 позивачу було відмовлено у видачі дублікату та поновлення строку виконавчого документа у цивільній справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості. Вказана ухвала в апеляційному порядку не була оскаржена та набрала законної сили.

Слід зазначити, що вказана ухвала, яка міститься в системі автоматизованого документообігу суду Д-З та в Єдиному державному реєстрі судових рішень досліджена судом в порядку ч. 7 ст. 82 ЦПК України, ч. 5 ст. 4, ч. 3 ст. 6 Закону України «Про доступ до судових рішень».

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини п`ятої статті 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, норми розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Норми цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Такий правовий висновок зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), у якій відступлено від правових висновків, зроблених Верховним Судом України у постановах від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, який полягав у тому, що правовідносини, що виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України); та від 02 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15, який полягав у тому, що дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п`ята статті 11 ЦК України не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов`язальних правовідносин.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що норми статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

За змістом частини другої статті 625 ЦК України три проценти річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Проценти, передбачені статтею 625 ЦК України, за своєю правовою природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів, а відтак відрізняються від процентів, які підлягають сплаті за правомірне користування грошовими коштами, що свідчить про відсутність подвійного стягнення при нарахуванні трьох процентів річних від простроченої суми, включаючи нараховані проценти за користування коштами, встановленими договором.

Відповідно до пункту 7 розділу ХІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції 2016 року) виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Згідно з п.1 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на момент видачі виконавчого листа) виконавчі листи можуть бути пред`явлені до виконання протягом трьох років.

Тобто, за межами строку пред`явлення виконавчого документа до виконання виконавчі дії не вчиняються, а строк виконавчого провадження як завершальної стадії судового процесу спливає одночасно зі строком пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Відповідно до ст. 22 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на момент видачі виконавчого листа) після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується. У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю повного або часткового виконання рішення строк пред`явлення виконавчого документа до виконання після перерви встановлюється з дня повернення виконавчого документа стягувачу.

Відповідно до ст. 41 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на момент повернення виконавчого листа) повернення виконавчого документа стягувачеві не позбавляє його права пред`явити виконавчий документ до виконання в межах строків, встановлених ст. 21 цього Закону.

Відповідно до ч.6 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції 2016 року) стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Частиною першою статті 433 ЦПК України визначено, що у разі пропуску строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено.

Норми статті 433 ЦПК України направлені на захист інтересів добросовісного стягувача, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа для виконання з поважних причин. Поважними вважаються зокрема, причини, які не залежали від волі стягувача.

Наявність судового рішення про відновлення прав на грошові суми не змінює правової природи правовідносин учасників спору, оскільки за своєю юридичною природою рішення суду не породжує нових прав та/або обов`язків, а як спосіб захисту порушеного права на їх отримання лише трансформує та/або підтверджує існуючі зобов`язання з їх виплати у спосіб, обраний позивачем.

Утім можливість примусового стягнення кредитором заборгованості, про стягнення якої ухвалено рішення суду, вичерпується після закінчення строку пред`явлення до виконання виконавчого документа на виконання вказаного рішення, якщо такий строк не було поновлено судом в установленому законом порядку.

Оскільки право на примусове виконання обмежене строком пред`явлення виконавчого документа до виконання, то в разі пропуску такого строку та за умови, що суд відмовив у його поновленні, право на примусове виконання судового рішення вважається остаточно втраченим судове рішення стає таким, яке не можна виконати примусово. У такому випадку за загальним правилом судове рішення про стягнення боргу не припиняє самого зобов`язання (борг як цивільно-правовий обов`язок формально продовжує існувати), але реалізація цього зобов`язання неможлива через примусове виконання.

Кредитор не може повторно пред`явити виконавчий документ на виконання (строк пропущено, а в його поновленні відмовлено), повторно звернутися до суду про той самий борг (наявне судове рішення щодо цього боргу), вимагати виконання через державні механізми. Боржник уже не зобов`язаний повертати борг через примус і може посилатися на остаточну втрату можливості виконання рішення.

Втрата права на примусове виконання судового рішення, припинення можливості його реалізації через пропуск строку пред`явлення виконавчого документа до виконання і відмову у його поновленні судом свідчить про неможливість захисту такої вимоги в примусовому порядку.

У зв`язку з пропуском строку пред`явлення виконавчого документа до виконання та відмовою суду в його поновленні право стягувача на примусове виконання судового рішення є остаточно втраченим, а можливість виконання такого рішення припиненою.

Cплив строків пред`явлення виконавчого листа до виконання є законним правом боржника уникнути притягнення до цивільно-правової відповідальності після закінчення певного періоду після видачі судом виконавчого документа.

У такому випадку до відповідних грошових вимог (щодо яких вичерпана можливість стягнення в примусовому порядку за судовим рішенням) не можна застосовувати правила частини другої статті 625 ЦК України.

Оскільки ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15.11.2024 у справі ЄУН 336/8929/14-ц, провадження № 6/336/335/2024 позивачу було відмовлено у видачі дублікату та поновлення строку виконавчого документа у цивільній справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Судові витрати залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст. 81, 89, 141, 263-265, 280-289, 354, 355 ЦПК України

У Х В А Л И В:

У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення 3 відсотків річних за невиконання грошового зобов`язання за договором № ZPE0G100000388 від 19.07.2027 у розмірі 3397,17 доларів США відмовити.

Відповідно до ст. 187 ч. 2 ЦПК України зазначаються наступні відомості:

Позивач Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Грушевського, буд.1Д; ЄДРПОУ 14360570.

Відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцять днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана позивачем до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя Є.С. Боєв

04.03.26