Рішення № 134716880, 25.02.2026, Доброславський районний суд Одеської області (до 25.04.2025 - Комінтернівський районний суд Одеської області)

Справа № 504/1594/25

Номер провадження 2/504/1131/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.02.2026с-ще Доброслав

Доброславський районний суд Одеської області у складі:

судді Литвинюк А.В.

за участю секретаря судового засідання Данько Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали цивільної справи за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор», від імені та в інтересах якого діє представник Моісеєнко Максим Юрійович до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

встановив:

22.04.2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор» (надалі ТОВ «Новий Колектор»), від імені та в інтересах якого діє представник Моісеєнко Максим Юрійович, звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просило суд: стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор» (код ЄДРПОУ: 43170298, адреса: 01133, м. Київ, Печерський район, вул. Алмазова Генерала, буд. 13, оф. 601) заборгованість за Кредитним договором № 29.04.2019-010000753 від 29.04.2019 року у розмірі 7 421,93 грн (сім тисяч чотириста двадцять одна гривня 93 копійки); стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор» (код ЄДРПОУ: 43170298, адреса: 01133, м. Київ, Печерський район, вул. Алмазова Генерала, буд. 13, оф. 601) суму понесених позивачем судових витрат у розмірі 6422,40 грн (шість тисяч чотириста двадцять дві гривні 40 копійок), що складається з судового збору у розмірі 2422,40 грн, а також 4000,00 грн витрат на правничу допомогу.

В обґрунтування позову представник позивача вказав, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (надалі ТОВ «Споживчий центр»), правонаступником якого за Договором факторингу № 301121-1 від 30.11.2021 року є ТОВ «Новий Колектор», та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір (оферти) № 29.04.2019-010000753 від 29.04.2019 року шляхом підписання Заявки, що є невід`ємною частиною Кредитного договору.

Позивачем виконано свої зобов`язання за Кредитним договором в повному обсязі, натомість, відповідач свої зобов`язання за Кредитним договором належним чином не виконує, чим порушує права та інтереси позивача.

У зв`язку з чим, позивач заявив до стягнення загальну суму заборгованості у розмірі 7421,93 грн, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту у розмірі 4000,00 грн; заборгованість за відсотками у розмірі 1120,00 грн; заборгованість за штрафом у розмірі 2000,00 грн; 3% річних у розмірі 50,00 грн; інфляційні витрати у розмірі 251,93 грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.04.2025 року справу розподілено судді Литвинюк А. В.

Ухвалою Доброславського районного суду Одеської області від 14.05.2025 року відкрито спрощене позовне провадження у справі з повідомленням (викликом) сторін, призначено судове засідання на 09.09.2025 року о 09:30 годині в приміщенні Доброславського районного суду Одеської області, розташованому за адресою: Одеська область, Одеський район, с. Доброслав, вул. Захисників Маріуполя, 51 (зала судових засідань №2), а також визначено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Виходячи зі змісту ст. 174 Цивільного процесуального кодексу України (надалі - ЦПК України), при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

За правилами, визначеними нормою ст. 178 ЦПК України, у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову.

Згідно ч. 7, 8 ст. 178 ЦПК України, відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Як вбачається з матеріалів справи, відзив на позовну заяву від відповідача до суду не надходив, відповідно, відповідачка у справі не скористалася правом на подання до суду відзиву на позовну заяву в установлені строки. Відтак, суд вважає належним вирішувати справу за наявними матеріалами.

Судове засідання у справі, призначене на 09.09.2025 року о 09:30 годині в приміщенні Доброславського районного суду Одеської області, розташованому за адресою: Одеська область, Одеський район, с. Доброслав, вул. Захисників Маріуполя, 51 (зала судових засідань №2), не відбувалось у зв`язку з неявкою сторін та було відкладено на 25.02.2026 року о 09:30 годині.

У судове засідання у справі, призначене на 25.02.2026 року о 09:30 годині в приміщенні Доброславського районного суду Одеської області, розташованому за адресою: Одеська область, Одеський район, с. Доброслав, вул. Захисників Маріуполя, 51 (зала судових засідань №2), учасники справи не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи учасники повідомлялися належним чином, у відповідності до вимог ст. 128 Цивільного процесуального кодексу України (надалі - ЦПК України), що підтверджується матеріалами судової справи.

Разом з тим, представник позивача у позовній заяві просив суд розглядати справу за його відсутності.

Відповідачка причини своєї неявки суду не повідомила.

Стаття 280 ЦПК України визначає, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Оскільки належним чином повідомлена відповідачка ОСОБА_1 не з`явилася у судове засідання, будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце судового розгляду шляхом надіслання судової повістки за місцем реєстрації, про поважність причини неявки суду не повідомила, не надала відзив на позовну заяву, а позивач ТОВ «Новий Колектор» заперечень щодо заочного розгляду справи не висловив, суд вважає за доцільне у даній справі провести заочний розгляд.

Дослідивши матеріали цивільної справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, суд, керуючись законом і правосвідомістю, дійшов наступного висновку.

Звертаючись до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором позивач, ТОВ «Новий Колектор» мотивував свої вимоги тим, що 29.04.2019 року між ТОВ «Споживчий Центр» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір (оферти) № 29.04.2019-010000753.

В матеріалах справи міститься копія Пропозиції про укладення кредитного договору (оферта) (надалі - Договір), згідно положень якої, кредитний договір складається з наступних електронних документів, які містять всі його істотні умови: дана пропозиція про укладення кредитного договору (оферта), розміщена на сайті Кредитора; заявка, сформована на сайті Кредитора після ідентифікації Позичальника, обрання ним конкретних умов та їх схвалення Кредитором; відповідь Позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), сформована на сайті Кредитора та підписана Позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора (кода), отриманого Позичальником в смс-повідомленні на номер телефону, вказаний при його ідентифікації на сайті.

Згідно п.1.1 Договору, за цим Договором Кредитодавець зобов`язується надати кредит Позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених Договором, а Позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Пунктом 1.2. Договору встановлено, що кредит надається для використання Позичальником на будь-які законні цілі, включаючи перекредитування, підприємницьку, незалежну професійну діяльність або виконання обов`язків найманого працівника. Сторони погодились, що Кредит за даним Договором не є споживчим, а даний договір не є договором про надання споживчого кредиту.

Відповідно до п.1.3. Договору, протягом 3 робочих днів з дати прийняття пропозиції Позичальником Кредитодавець надає Позичальнику кредит на наступних умовах: Сума кредиту: встановлюється у Заявці, яка є невід`ємною частиною даної оферти; Вид кредиту: фінансовий кредит; Термін повернення кредиту: встановлюється у Заявці, яка є невід`ємною частиною даної оферти;Строк користування кредитом: встановлюється у Заявці, яка є невід`ємною частиною даної оферти; Проценти за користування кредитом (проценти): встановлюються у Заявці, яка є невід`ємною частиною даної оферти; Графік платежів: встановлюється у Заявці, яка є невід`ємною частиною кредитного договору.

Пунктом 2.1. Договору встановлено, що Кредитодавець надає Позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності.

Згідно п.2.3. Договору, надання кредиту здійснюється шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Позичальника.

Днем надання Кредиту вважається день списання відповідної суми коштів з рахунку Кредитора, а днем погашення Кредиту - день зарахування коштів на поточний рахунок Кредитора, що підтверджується випискою з поточного рахунку Кредитора. У випадку перерахування коштів Позичальником на поточний рахунок Кредитора, Позичальник зобов`язаний забезпечити надходження коштів на останній день строку користування Кредитом (п.2.4 Договору).

Відповідно до п.п. «а» п.4.1. Договору, Позичальник зобов`язався використати кредит на зазначені в Договорі цілі і забезпечити своєчасне повернення кредиту та процентів за користування шляхом внесення в касу кредитора готівкою або перерахування на рахунок кредитора до дати, вказаній у Заявці, яка є невід`ємною частиною даної оферти.

У разі несплати кредиту та/або процентів у встановлені договором терміни/ строки, сума зобов`язань по погашенню кредиту та/або процентів з наступного за останнім для сплати днем вважається простроченою. У разі несвоєчасного повернення Позичальником обумовленої суми кредиту та несплати нарахованих процентів до Позичальника може бути застосована неустойка згідно п.5.4. кредитного договору (п.7.1. Договору).

Пунктом 8.1. Договору встановлено, що цей Договір набирає чинності з дати отримання Кредитором у інформаційній системі кредитора від Позичальника відповіді про прийняття пропозиції (акцепт), підписаної одноразовим ідентифікатором, отриманим Позичальником від Кредитора на номер телефону Позичальника, вказаний при реєстрації у інформаційній системі кредитора. Цей договір діє протягом 28 днів, закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час договору.

В матеріалах справи також міститься копія заявки, яка є невід`ємною частиною пропозиції про укладення кредитного договору (оферти) та якою визначено умови, на яких Позичальнику надається кредит відповідно до Кредитного договору № 29.04.2019-010000753 від 29.04.2019 року: Сума кредиту: 4 000 грн 00 коп; Строк користування Кредитом: 14 календарних днів з дати отримання; Проценти: 1 120 грн 00 коп, що становить 28% в процентному значенні (фіксована незмінювана процентна ставка); Графік платежів: сума Кредиту 4 000,00 грн 00 коп та Проценти 1 120 грн 00 коп, сплачуються до 13.05.2019 року включно.

Окрім того, позивачем було надано копію підтвердження укладення кредитного договору, яке містить заяву позичальника про перекредитування/зарахування.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин також вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, а також умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частина 1 ст. 638 ЦК України визначає, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, які визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За правилами ст. 1046 ЦК України, договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частина 1 ст. 1054 ЦК України встановлює, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, визначених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частина 2 ст.1054 ЦК України передбачає, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Стаття 1055 ЦК України встановлює, що кредитний договір укладається у письмовій формі, а недодержання письмової форми тягне його нікчемність.

Особливості укладення кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно із пунктами 5, 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, яку отримує особа, що прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, який надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону).

Порядок отримання, використання електронного підпису та накладення його на документи в Україні регулюється Законом України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Основні положення про правовий статус електронних документів та підписів також закріплені в Законі України «Про електронні документи та електронний документообіг».

Отже, одноразовий ідентифікатор - це комбінація цифр і літер або лише цифр чи лише літер, яку заявник отримує електронною поштою у вигляді пароля, іноді в парі «логін -пароль», або СМС-коду, надісланого на телефон, чи іншим способом.

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа (частина 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання правочинів у сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Таким чином, укладення договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 12.01.2021 року у справі №524/5556/19, від 23.03.2020 року у справі №404/502/18, від 09.09.2020 року у справі №732/670/19.

Отже, за змістом статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», у разі використання одноразового ідентифікатора як підпису під час укладення договору в електронній формі позивач мав довести в суді, що такий підпис належить відповідачу (був погоджено отриманий ним) до моменту підписання кредитного договору.

Таким чином, з урахуванням наведених положень, Кредитний договір (оферти) № 29.04.2019-010000753 є публічним договором приєднання.

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України, публічним є договір, у якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У більшості випадків умови договору приєднання розробляються товариством, у даному випадку - ТОВ «Споживчий Центр».

Оскільки умови договорів приєднання розробляються товариством, вони повинні бути зрозумілими усім споживачам і доведеними до їх відома, у зв`язку з чим товариство має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг) лише приєднується до тих умов, з якими він був ознайомлений.

Одними із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Виходячи з наведених норм чинного законодавства, договір, у тому числі кредитний, може бути укладений шляхом приєднання до запропонованих умов, оформлених однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах.

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76, 77 ЦПК України).

Згідно з вимогами статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з абзацом 2 частини 2 статті 639 ЦК України, договір, укладений за допомогою інформаційно-комунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження його згоди з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Без отримання листа на адресу електронної пошти чи SMS-повідомлення, без здійснення входу на вебсайт товариства за допомогою логіна та пароля особистого кабінету, або без обміну електронними документами (офертою та акцептом) договір між позичальником та кредитором у електронній формі укласти неможливо. У цьому полягає особливість укладення договору в електронній формі.

Відповідно до принципу змагальності, саме позивач має довести, що зазначені події (обставини) дійсно мали місце у відповідній послідовності та порядку, як це зазначено ним у позовній заяві. Лише після доведення факту укладення договору у відповідача виникає обов`язок спростування цих обставин.

Так, відповідно до ст. 100 ЦПК України, електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, на яку накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.

Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Однак позивач, всупереч покладеному на нього процесуальному обов`язку доказування, не надав належних та допустимих доказів, які підтверджують, що між сторонами було узгоджено використання позичальником відповідного одноразового ідентифікатора як його підпису, у порядку та формі, передбачених Законом України.

У справі відсутні належні та допустимі докази щодо порядку створення та накладання електронного підпису відповідачем (одноразового ідентифікатора). Без цього сама по собі наявність такого підпису під документом не є належним і достатнім доказом того, що договір був укладений саме відповідачем.

Ключове значення у цій справі має доведення факту автентичності дій сторони, тобто того, що саме ця особа здійснила вхід у систему, отримала код підтвердження, ввела його та прийняла умови договору. Для підтвердження цього факту можуть використовуватися такі докази:

1.Журнали подій системи (лог-файли);

2.Записи серверів про час і IP-адресу входу;

3.Відомості про надсилання SMS-коду на конкретний номер телефону;

4.Банківські або фінансові транзакції, які підтверджують отримання або використання коштів, оплату товару чи послуг.

Сторони узгоджують порядок використання одноразового ідентифікатора (коду) через письмовий договір або електронний правочин, у якому фіксуються технічні засоби ідентифікації (наприклад, SMS-код, email-код, BankID). Закон України «Про електронну комерцію» (стаття 12) передбачає обов`язок попередньої згоди особи на використання такого коду в якості аналога власноручного підпису.

При цьому позивач, всупереч покладеному на нього процесуальному обов`язку доказування, не надав до суду відповідних електронних доказів, які могли б підтвердити «цифровий слід» або метадані - інформацію про відправку коду, його введення та підписання відповідачем у якості його особистого підпису.

Таким чином, у справі не доведено, що одноразовий ідентифікатор (79F55), який використаний для підписання договору, належить саме відповідачу, та був надісланий на його мобільний телефон. У матеріалах справи відсутні будь-які документи чи технічні дані, які б підтверджували факт направлення цього коду на номер телефону відповідача та його подальше використання для накладення електронного підпису.

Сам факт використання одноразового ідентифікатора за відсутності доказів про його отримання, узгодження чи належність певній особі, не створює презумпції укладеності договору у електронній формі.

За таких обставин наявні у справі матеріали не дають підстав вважати належно підтвердженим факт укладення Кредитного договору (оферти) № 29.04.2019-010000753 від 29.04.2019 року в електронній формі саме відповідачем.

В матеріалах справи також відсутні цифрові докази або їх паперові копії, що підтверджують укладення кредитного договору через інформаційну систему кредитора між відповідачем та ТОВ «Споживчий Центр» (метадані).

За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У постанові від 18.03.2020 року у справі №129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

На підтвердження укладення кредитного договору позивач надав до суду паперові копії електронних доказів.

Разом із тим, зазначені документи не підтверджують факту надсилання позичальнику оферти про укладення кредитного договору та її акцепту, а також не містять доказів того, що сторони обмінялися відповідними електронними документами і що такі документи були підписані у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Відповідно до змісту Законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», електронні документи, які використовуються під час укладення договору, мають містити обов`язкові реквізити, зокрема електронний підпис, який до його накладення має бути ідентифікований з особою, що його використовує, як це передбачено статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Кожний електронний документ у своєму складі містить метадані - структуровані дані, що є характеристиками описуваних сутностей електронних документів для цілей їх ідентифікації, пошуку, оцінки та управління ними, які утворюються протягом життєвого циклу відповідних електронних документів. Їх можна вважати унікальними даними, що ідентифікують цифровий документ як такий, що був створений у реальному житті відповідно до певних часових і просторових параметрів.

Метадані включають контекст, зміст, автора, дату створення, формат і технічні характеристики цифрового файлу, цифрового (електронного) документа чи іншого об`єкта у цифровій (електронній) формі. За цими властивостями можна здійснювати пошук таких документів і проводити їх верифікацію.

Існують такі визначення метаданих, що є застосовними у цій справі.

Метадані - довідкова структурована інформація, що описує, роз`яснює, дає змогу ідентифікувати, спрощує використання та управління набором даних (постанова Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 року №835 «Про затвердження Положення про набори даних, які підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних»).

Метадані - дані про інформаційні об`єкти та їх окремі структури, що є складовими формату даних електронного документообігу, а також процеси, які відбуваються над цими інформаційними об`єктами (наказ Державного агентства з питань електронного урядування України від 07.09.2018 року №60 «Вимоги до форматів даних електронного документообігу в органах державної влади», зареєстрований у Міністерстві юстиції України 20.11.2018 року за №1309/32761).

З огляду на те, що позивач, всупереч покладеному на нього процесуальному обов`язку, передбаченому статтями 12, 81 ЦПК України, не надав до суду електронних документів з відповідними метаданими (або їх паперових копій) на підтвердження заявлених підстав позову, суд доходить висновку щодо недоведеності факту укладення Кредитного договору № 29.04.2019-010000753 від 29.04.2019 року, у зв`язку з тим, що відсутність таких доказів не дає підстав вважати встановленим, що відповідач схвалив правочин відповідно до вимог Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» та Закону України «Про електронну комерцію», якими врегульовано порядок укладення договорів в електронній формі.

Крім того, копії документів, надані позивачем на підтвердження укладення Кредитного договору № 29.04.2019-010000753 від 29.04.2019 року, зокрема, пропозиції про укладення кредитного договору (оферти) та заявки, яка є невід`ємною частиною пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), містять факсимільний підпис кредитора ТОВ «Споживчий Центр».

Відповідно до ч. 3 ст. 207 ЦК України, використання під час вчинення правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, в якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Проте матеріали справи не містять доказів того, що сторони погодили використання факсимільного підпису при укладенні кредитного договору. Пропозиція про укладення кредитного договору (оферта) не містить підпису позичальника ОСОБА_1 , що виключає можливість встановити факт надання нею письмової згоди на застосування аналога власноручного підпису.

Отже, за відсутності доказів дотримання вимог ч. 3 ст. 207 ЦК України, використання факсиміле не підтверджує належного оформлення правочину та не може свідчити про волевиявлення відповідача на його укладення.

Матеріали справи також не містять належних та допустимих доказів перерахування позивачем кредитних коштів на поточний рахунок відповідача.

На підтвердження виконання обов`язків за Кредитним договором № 29.04.2019-010000753 від 29.04.2019 року, а саме перерахування на поточний рахунок ОСОБА_1 кредитних грошових коштів, позивачем було надано суду довідку субконто.

Згідно з правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду від 30.01.2018 року у справі №161/16891-15 (провадження №61-517св18) про стягнення заборгованості за кредитним договором, банк зобов`язаний довести отримання позичальником грошових коштів у розмірі та на умовах, установлених договором, що підтверджують наявність заборгованості та її розмір, за допомогою первинних документів, оформлених відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до зазначеної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з п. 62 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 року №75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або надсилання клієнту.

Відтак виписка з рахунку особи, яка відповідає зазначеним вимогам та надана відповідно до вимог закону, є документом, що може бути доказом і який суд має оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону при перевірці доводів щодо реального виконання кредитного договору.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16.09.2020 року у справі №200/5647/18, від 25.05.2021 року у справі №554/4300/16-ц, від 26.05.2021 року у справі №204/2972/20, від 13.10.2021 року у справі №209/3046/20, від 01.06.2022 року у справі №175/35/16-ц, від 04.09.2024 року у справі №426/4264/19.

З огляду на наведені положення, суд доходить висновку, що довідка субконто не є належним і достатнім доказом на підтвердження здійснення фінансової операції щодо переказу грошових коштів ОСОБА_1 , оскільки зазначена в ній інформація не відповідає вимогам бухгалтерського обліку, не є первинним бухгалтерським документом, який фіксує здійснення платежу та є необхідним для підтвердження таких юридичних фактів.

За відсутності таких первинних документів суд позбавлений можливості перевірити реальність господарських операцій, у тому числі факт отримання відповідачем кредитних коштів, у зв`язку з чим, доводи позивача щодо наявності заборгованості є недоведеними.

Відтак, суд вважає, що позивачем не доведено наявність у ОСОБА_1 заборгованості за Кредитним договором № 29.04.2019-010000753 від 29.04.2019 року у розмірі 7120,00 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 4000,00 грн, заборгованості за відсотками у розмірі 1120,00 грн, заборгованості за штрафом у розмірі 2000,00 грн.

Оскільки заявлена позивачем сума заборгованості за Кредитним договором № 29.04.2019-010000753 від 29.04.2019 року у розмірі 7120,00 грн не підлягає стягненню з відповідача з огляду на її недоведеність, не підлягають також стягненню 3% річних та інфляційні витрати, нараховані на відповідну суму заборгованості.

За статтями 512, 514 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Відповідно до частини 1 статті 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Як вбачається з матеріалів справи, 30.11.2021 року між ТОВ «Новий Колектор» (за умовами договору - Фактор) та ТОВ «Споживчий Центр» (за умовами договору - Клієнт) було укладено Договір факторингу № 301121-1, згідно якого Фактор зобов`язується передати (сплатити) Клієнту, в порядку та на умовах, визначених цим Договором, загальну ціну відступлення права вимоги в сумі, передбаченій п.3.1. цього Договору, а Клієнт зобов`язується відступити Факторові права вимоги за кредитним договором в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором. З дати відступлення права вимоги, Клієнт перестає бути стороною за Кредитним Договором, а Фактор стає виключним та єдиним кредитором за Кредитним Договором та набуває всіх прав за ним.

У пункті 2.4. вказаного Договору факторингу № 301121-1 визначено, що право вимоги за Кредитним договором вважається відступленим Клієнтом Факторові з моменту підписання сторонами Реєстру прав вимог та скріплення його печатками сторін.

Згідно п.2.5. Договору факторингу № 301121-1, після підписання Реєстру прав вимог до Фактора переходять всі права та обов`язки Клієнта, як сторони, які виникли на підставі Кредитного договору в обсязі і на умовах, що існують на момент укладення цього Договору.

Відповідно до Реєстру прав вимоги № 1, який є Додатком № 2 до Договору факторингу № 301121-1 від 30.11.2021 року, ТОВ «Споживчий Центр» відступає ТОВ «Новий Колектор», зокрема, право вимоги до ОСОБА_1 за Кредитним договором № 29.04.2019-010000753 від 29.04.2019 року.

Відповідно до статей 512, 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора в обсязі та на умовах, що існували на момент їх переходу.

Право вимоги, яке є предметом договору факторингу (відступлення), має похідний характер і може перейти лише за умови існування такого права у первісного кредитора на момент його відступлення. Новий кредитор не може набути більше прав, ніж мав первісний кредитор.

Зазначене відповідає усталеним правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 04.06.2020 року у справі № 910/1755/19, згідно з якими відступлення права вимоги не створює нового зобов`язання, а є заміною кредитора в уже існуючому зобов`язанні, у разі недоведеності існування первісного зобов`язання вимоги нового кредитора задоволенню не підлягають.

У даному випадку встановлено відсутність належних і допустимих доказів укладення Кредитного договору № 29.04.2019-010000753 від 29.04.2019 року та фактичного надання відповідачу кредитних коштів. За таких обставин ТОВ «Новий Колектор» не довів наявності у нього дійсного та існуючого права вимоги до відповідача.

Отже, за відсутності доведеного зобов`язання за кредитним договором відсутній і сам предмет відступлення, а тому перехід права вимоги до ТОВ «Новий Колектор» фактично не відбувся. Недоведеність укладення та виконання Кредитного договору № 29.04.2019-010000753 від 29.04.2019 року виключає можливість визнання за ТОВ «Новий Колектор» права вимоги до відповідача.

Таким чином, позовні вимоги ТОВ «Новий Колектор» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за Кредитним договором № 29.04.2019-010000753 від 29.04.2019 року у розмірі 7 421,93 грн не підлягають задоволенню.

Щодо стягнення судових витрат суд враховує наступне.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 265 ЦПК України, у резолютивній частині рішення (окрім іншого) зазначається розподіл судових витрат.

Судові витрати, в силу приписів ст. 133 ЦПК України, складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 12 ч. 3 ст. 12 ЦПК України, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, є однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства.

Зважаючи на відсутність підстав для задоволення позову, судові витрати позивача в частині сплати судового збору та витрат на правничу допомогу не підлягають стягненню з відповідача.

Керуючись ст. 3, 207, 280, 512, 514, 526, 626, 628, 633, 634, 638, 639, 1046, 1054, 1055, 1077 Цивільного кодексу України, ст. 12, 76, 77, 81, 89, 100 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

вирішив:

У задоволенні позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор», від імені та в інтересах якого діє представник Моісеєнко Максим Юрійович до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення може бути оскаржено позивачем шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя : Литвинюк А. В.