Ухвала суду № 134715252, 09.03.2026, Могилів-Подільський міськрайонний суд Вінницької області

Справа № 138/335/26

Провадження №:2/138/852/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.03.2026 м. Могилів-Подільський

Суддя Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області Київська Т.Б., розглянувши клопотання представника позивача про закриття провадження у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області знаходиться вказана вище цивільна справа.

Представник позивача подав до суду клопотання про закриття провадження у справі на підставі п.2 ч.1 ст.255 ЦПК України, мотивоване тим, зокрема, що відповідачем після подачі позову до суду вимоги позивача були задоволенні та заборгованість погашена, а тому відсутній предмет спору. Також просив стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати у виді судового збору.

Відповідач подав до суду заяву в якій зазначив, що ним було сплачено заборгованість позивачу, у зв`язку з чим просив провадження у справі закрити. Крім того, зважаючи на його статус учасника бойових дій та особи з інвалідністю ІІ групи, судові витрати просив не стягувати.

Дослідивши зміст клопотання представника позивача, матеріали справи, суд дійшов такого висновку.

Підстави для закриття провадження у справі визначені у статті 255 ЦПК України.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Пунктом 2 частини 1 статті 255 ЦПК України встановлено, що суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

З урахуванням викладеного, відсутність предмету спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Зміст спірних матеріальних правовідносин сторін становлять права та обов`язки, тому відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами. Отже відсутність спірного матеріального правовідношення, тобто відсутність предмета судового розгляду, тягне за собою припинення провадження у справі. Підстави припинення матеріального правовідношення як цивільного зобов`язання визначені Цивільним кодексом України. І лише за відсутності спору сторін щодо відповідних прав та обов`язків і відсутності з боку жодної із сторін дій, які свідчать про наявність між ними неврегульованих спірних питань, може йтися про закриття провадження в справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України - у зв`язку із відсутністю предмета спору.

Статтею 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Тобто правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

З урахуванням викладеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а, відповідно, і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 456/647/18 (провадження № 61-2018св19); Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 травня 2020 року у справі № 686/20582/19 (провадження № 61-1807св20); Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 вересня 2020 року у справі № 750/1658/20 (провадження № 61-9658св20) зазначено, що закриття провадження у справі через відсутність предмета спору можливе лише за умови, якщо предмет спору відсутній під час пред`явлення позову.

Логічно-граматичне тлумачення словосполучення "відсутність предмета спору" в контексті наведеної правової норми дає підстави для висновку про те, що предмет спору має бути відсутній, тобто не існувати на час пред`явлення позову. Якщо предмет спору мав місце, але припинив своє існування (зник) після відкриття провадження у справі внаслідок тих чи інших обставин, зокрема, у зв`язку з добровільним врегулюванням спору сторонами, виконанням відповідачем заявлених до нього вимог, фізичним знищенням предмета спору тощо, то провадження у справі не може бути закрито з наведеної правової підстави, оскільки вона полягає саме у відсутності предмета спору, а не у припиненні його існування (зникненні).

Якщо предмет спору став відсутній після відкриття провадження у справі, то залежно від обставин, що призвели до зникнення такого предмета, та стадії цивільного процесу, на якій він припинив своє існування, сторони мають цілий ряд передбачених законом процесуальних можливостей припинити подальший розгляд справи, зокрема, шляхом залишення позову без розгляду, відмови від позову або від поданих апеляційних чи касаційних скарг, визнання позову відповідачем, укладення мирової угоди тощо.

Подібного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах: від 10 квітня 2019 року у справі № 456/647/18 (провадження № 61-2018св19), від 13 травня 2020 року у справі № 686/20582/19-ц (провадження № 61-1807св20), від 09 вересня 2020 року у справі №750/1658/20 (провадження № 61-9658св20).

Тобто, за змістом пункту 2 частини 1 статті 255 ЦПК України суд може закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо встановить, що предмет спору був відсутній на час пред`явлення позову.

Так, позивач просить закрити провадження у справі з підстав, передбачених п. 2 ч.1 ст. 255 ЦПК України, а саме через відсутність предмету спору, у зв`язку зі сплатою відповідачем боргового зобов`язання після пред`явлення позовної заяви, тобто після 12.02.2026.

Суд зазначає, що факт виконання відповідачем претензій майнового характеру на стадії судового розгляду не свідчить про відсутність предмету спору. Провадження по справі підлягає закриттю у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення судового рішення, за умови, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

З матеріалів справи слідує, що на момент звернення до суду ТОВ «Споживчий центр» з позовом спір існував.

З заяви про закриття провадження слідує, що її фактичний зміст свідчить про відмову позивача від позову, унаслідок задоволення його вимог відповідачем після пред`явлення позову. При цьому, представника позивача одразу посилався як на п.2, так і на п.4 ч.1 ст.255 ЦПК України.

Приймаючи до уваги зміст заяви представника позивача про закриття провадження у справі, суд дійшов висновку, що провадження по справі підлягає закриттю на підставі п. 4 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, яким передбачено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом, оскільки позивач не підтримує позовні вимоги саме внаслідок обставин, що призвели до зникнення предмета спору та стадії судового розгляду.

Про те, що дійсний намір позивача направлений на відмову від позову свідчить зміст клопотання про стягнення судових витрат у виді судового збору з відповідача, у зв`язку з тим, що позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову. Така правова підстава визначена ч. 3 ст. 142 ЦПК України, якою передбачений порядок розподілу судових витрат у разі відмови позивача від позову.

Відповідно до ч.3 ст.142 ЦПК України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Суд звертає увагу на те, що заява представника позивача про закриття провадження у справі містить клопотання про присудження судових витрат (судового збору) з відповідача на користь позивача.

Крім того, ч.1 ст.142 ЦПК України передбачено, що у разі відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

З огляду на викладене суд вбачає підстави, які визначені ч. 1 ст. 142 ЦПК України для повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, оскільки позивач від позову відмовився, а відповідач позові вимоги визнав.

Щодо наявності підстав для звільнення відповідача від сплати судового збору, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до ч. 6,7 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.9, 13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю; учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав.

Згідно посвідчення серії НОМЕР_1 від 20.07.2023 позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни учасників бойових дій.

Відповідно до копії пенсійного посвідчення серії НОМЕР_2 від 13.11.2024 позивач є особою з інвалідністю ІІ групи.

З аналізу вказаних вище норм слід дійти висновку, що відповідач звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, а тому решти 50% сплаченого позивачем судового збору, слід компенсувати за рахунок держави.

Керуючись ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», ст.2, 141-142, 206, 255, 256, 258-260 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Клопотання представника позивача про закриття провадження у справі задовольнити.

Прийняти відмову представника позивача від позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Закрити провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Роз`яснити позивачу, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю ««Споживчий центр» 50% сплаченої суми судового збору у розмірі 1331 гривень 20 копійок згідно платіжної інструкції №НА00005792 від 27.01.2026, код платника 37356833, банк платника АТ «ПУМБ» за реквізитами: отримувач ГУК у Він.обл./м.Могилів-Под/22030101, код отримувача 37979858; банк отримувача Казначейство України, номер рахунку UA238999980313171206000002918 (ідентифікатор документа в Казначействі 964062151).

Компенсувати Товариству з обмеженою відповідальністю ««Споживчий центр» 50% сплаченої суми судового збору у розмірі 1331 гривень 20 копійок, сплачений за подання позовної заяви до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, відповідно до платіжної інструкції №НА00005792 від 27.01.2026, за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення або складення. Учасник справи якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Позивач: Позивач: Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», Код ЄДРПОУ 37356833, місцезнаходження: вул.Саксаганського, 133-А, м.Київ, 01032.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Суддя: Т.Б.Київська