Ухвала суду № 134692873, 10.03.2026, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

з питань встановлення судового контролю за виконанням судового рішення

Справа № 500/2902/25

10 березня 2026 рокум.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Мірінович У.А., розглянувши заяву про встановлення судового контролю у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 11.06.2025 позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - задоволено частково.

Суд, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 16.07.2025, вирішив:

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо зменшення основного розміру пенсії ОСОБА_1 з 86% до 70% та застосування обмеження до пенсії максимального розміру десятьма прожитковими установлених для осіб, які втратили працездатність під час проведення перерахунку з 01.02.2023.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити з 01.02.2023 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 №11/1/14148 від 24.07.2024 про розмір грошового забезпечення виходячи з 86% відповідних сум грошового забезпечення та без обмеження пенсії максимальним розміром десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням виплачених сум.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набрало законної сили 09.01.2026 внаслідок ухвалення Восьмим апеляційним адміністративним судом постанови про залишення апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 11.06.2025 у справі №500/2902/25 без змін.

26.02.2025 до суду надійшла заява ОСОБА_1 про встановлення судового контролю шляхом зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області подати звіт про виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 11.06.2025.

Вказана заява обґрунтована тим, що перерахований на виконання рішення суду розмір пенсії позивача склав 27368,66 грн, однак виплата проводиться в попередньому розмірі 23610,00 грн з урахуванням норм Постанови №821.

Ухвалою від 02.03.2026 суд прийняв до розгляду вказану заяву та зобов`язав Головне управління ПФУ в Тернопільській області подати суду у строк до 06.03.2026 письмові пояснення щодо поданої заяви стосовно виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 11.06.2025 у цій справі та їх документальне підтвердження.

Проте як у встановлений судом строк (до 06.03.2026), так і станом на день розгляду даної заяви Головним управлінням ПФУ в Тернопільській області в порушення вимог суду не надано письмових пояснень та доказів щодо виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 11.06.2025.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд зазначає наступне.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до частин другої та третьої статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Статтею 370 КАС України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Із наведеного слідує, що рішення суду, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи.

Так, судове рішення може бути виконано в добровільному або в примусовому порядку. Примусове виконання рішень суду в Україні покладається на органи державної виконавчої служби та у передбачених законом випадках - на приватних виконавців. Порядок примусового виконання судових рішень регламентовано спеціальним законом, а саме, Законом України «Про виконавче провадження».

Суд звертає увагу, що невчинення стягувачем дій, спрямованих на ініціювання виконання рішення суду в примусовому порядку, не звільняє боржника від обов`язку виконання такого судового рішення.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.

Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.

Також ЄСПЛ констатував, що невиконання рішення є втручанням у право особи на мирне володіння майном, викладене у першому реченні пункту 1 статті 1 Протоколу №1 Конвенції (справи «Войтенко проти України», «Горнсбі проти Греції»).

Крім того, ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у разі, якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс («Піалопулос та інші проти Греції», «Юрій Миколайович Іванов проти України», «Горнсбі проти Греції»).

У справах «Шмалько проти України», «Іммобільяре Саффі проти Італії» ЄСПЛ констатував, що невиконання судового рішення не може бути виправданим внаслідок недоліків законодавства, які унеможливлюють його виконання. Державні органи не можуть посилатися і на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов`язань (Рішення у справа «Сук проти України» та інші).

Відповідно до рекомендацій, викладених у Висновку Консультативної ради Європейських суддів № 13 (2010) «Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень» КРЄС вважає, що в державі, яка керується верховенством права, державні органи, насамперед, зобов`язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх «ex-officio». Сама думка, що державний орган може відмовитися від виконання рішення суду, підриває концепцію примата права. Виконання рішення повинно бути справедливим, швидким, ефективним і пропорційним. Тому для цього мають бути забезпечені необхідні кошти. Чіткі правові норми повинні визначати доступні ресурси, відповідальні органи та відповідну процедуру їх розподілу.

Відтак, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, складовою права на справедливий суд.

Згідно частини першої статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Процедура розгляду заяви про зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення врегульована статтею 382-1 КАС України.

Так, за приписами цієї статті суд розглядає заяву про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення (крім заяви, передбаченої частиною п`ятою статті 382 цього Кодексу) протягом десяти днів з дня її надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням заявника - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду, не перешкоджає судовому розгляду.

За наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання суб`єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців.

Суд може зобов`язати подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення особисто керівника суб`єкта владних повноважень.

Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 у справі №806/2143/15 зазначив, що застосування статті 382 КАС України має на меті саме забезпечення належного виконання судового рішення. При цьому, вказана стаття має свою підставу для застосування, а саме: невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи - позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.

Як слідує з матеріалів справи, рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 11.06.2025 у справі №500/2902/25 набрало законної сили 09.01.2026.

Проте, станом на дату звернення заявника до суду з даною заявою в матеріалах справи відсутні докази виконання боржником Головним управлінням ПФУ в Тернопільській області вказаного судового рішення, як і докази невиконання судового рішення з поважних причин.

Письмових пояснень щодо виконання вказаного рішення суду боржником на вимогу суду також не надано.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що адміністративним процесуальним законодавством регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, визнання протиправними рішень, дій. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови. У свою чергу, правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. Суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2020 року у справі № 0640/3719/18, від 04 березня 2020 року у справі № 539/3406/17, від 11 червня 2020 року у справі № 640/13988/19.

Зважаючи на встановлені судом обставини наявні обґрунтовані підстави вважати, що у разі невстановлення судового контролю шляхом зобов`язання боржника подати звіт про виконання ним рішення суду, - останнє може залишитися невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення у даній судовій справі шляхом зобов`язання Головне управління ПФУ в Тернопільській області подати до Тернопільського окружного адміністративного суду, у 30-денний строк, з дати отримання копії цієї ухвали, звіт про його виконання.

Одночасно суд вважає за необхідне наголосити, що звіт суб`єкта владних повноважень про виконання судового рішення має відповідати вимогам, встановленим частинами другою, третьою статті 382-2 КАС України, а також містити посилання на докази, що підтверджують здійснення керівником такого суб`єкта владних повноважень дій, які спрямовані на виконання судового рішення та які будуть достатніми і вичерпними.

Ненадання суб`єктом владних повноважень звіту про виконання судового рішення або невідповідність наданого звіту наведеним вище вимогам зумовлює виникнення у суду обов`язку накладення на керівника суб`єкта владних повноважень штрафу у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Керуючись статтями 241, 248, 256, 382, 382-1 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 11.06.2025 у справі №500/2902/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області протягом 30 (тридцяти) днів з дня отримання даної ухвали суду подати до Тернопільського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення суду від 11.06.2025 з урахуванням ухвали про виправлення описки від 16.07.2025 у справі №500/2902/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвала набирає законної сили згідно вимог статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвала суду є остаточною та оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали виготовлено і підписано 10 березня 2026 року.

Головуючий суддя Мірінович У.А.