Рішення № 134691545, 10.03.2026, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 березня 2026 р. № 400/13333/25 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ярощука В.Г., при секретарі судового засідання Друца Т.О., розглянувши за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 , , до відповідачаГоловного управління ДПС у Миколаївській області, , провизнання протиправними та скасування рішеннь та вимог,

За участю:

представниці позивача Безелюк Ірини Сергіївни

представниці відповідача Клюцевської Сніжани Олегівни

ВСТАНОВИВ:

12 грудня 2025 року до Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач) до Головного управління ДПС у Миколаївській області (далі відповідач) про визнання протиправними та скасування:

рішення про застосування штрафних санкцій від 17.03.2025 № 3990/14292405;

рішення про застосування штрафних санкцій від 17.03.2025 № 4002/14292405;

вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 17.03.2025 № Ф-4009;

вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 25.06.2025 № Ф-3971-1429-У.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у період з 16.11.2016 по 23.02.2018 він мав правовий статус фізичної особи-підприємця. 02.02.2018 за результатами господарської діяльності за 2017 рік позивач подав контролюючому органу податкову декларацію про майновий стан і доходи, а 27.12.2019 уточнюючу податкову декларацію про майновий стан і доходи. Після припинення підприємницької діяльності він не здійснював будь-якої господарської діяльності. На підставі повідомлення державного реєстратора від 23.02.2018 щодо припинення позивачем підприємницької діяльності відповідач провів за період з 01.01.2017 по 23.02.2018 документальну позапланову невиїзну перевірку, за результатами якої було прийнято оскаржувані рішення про застосування штрафних санкцій та вимоги про сплату боргу (недоїмки). На переконання позивача, вони є протиправними, оскільки відповідач порушив процедуру проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, а саме: без належного повідомлення позивача про її проведення. Зокрема, конверт, в якому перебував наказ про призначення відповідної перевірки, повернувся відповідачу із закінченням строків зберігання, і він не містив будь-яких позначок / написів щодо причин його невручення адресату. Як наслідок, він був позбавлений можливості надати документи до перевірки. На думку позивача, перевірку контролюючий орган провів поза межами 1095 строку з моменту припинення господарської діяльності позивача. Він також наголосив на тому, що Акт перевірки від 24.12.2024 не містить посилань на будь-які первинні, платіжні чи розрахункові документи, які б свідчили про завищення ним у 2017 році витрат, що призвело до заниження суми чистого оподаткованого доходу. Тобто відповідач визначив розмір отриманого доходу виключно шляхом припущень, без належного документального обґрунтування, що не є достатнім. Що стосується відсутності документів, то позивач припинив підприємницьку діяльність ще у 2018 році, а відтак значна частина їх на дату проведення перевірки вже об`єктивно не збереглася внаслідок обмеженого законодавством строку їх зберігання. Також частину документів він втратив внаслідок повномасштабної російської агресії.

У відзиві на позовну заяву від 20.01.2026 відповідач заперечив проти позову і просив у його задоволенні відмовити у повному обсязі. Відзив умотивовано тим, що підставою для проведення позапланової невиїзної документальної перевірки позивача стало отримання електронного повідомлення від державного реєстратора про внесення до Єдиного державного реєстру запису від 23.02.2018 № 25220060002070721 рішення щодо припинення ним підприємницької діяльності. На поштову адресу позивача належним чином було надіслано засобами поштового зв`язку копію відповідного наказу про проведення документальної позапланової перевірки. Відповідач закцентував увагу на необґрунтованості твердження позивача про сплив строків давності для проведення перевірки, оскільки встановлені статтею 102 Податкового кодексу України (далі ПК України) строки були зупинені через карантин та військовий стан у період з 18.02.2020 по 31.07.2023. Щодо вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 25.06.2025 № Ф-3971-1429 в сумі 152033,90 грн відповідач зазначив, що згідно з даних інтегрованої картки платника податків позивача за рішенням про застосування штрафних санкцій за неналежне ведення бухгалтерської документації від 17.03.2025 № 4002/14292405, рішенням про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несвоєчасне перерахування або несвоєчасне зарахування на рахунки сум єдиного внеску, фінансових санкцій від 17.03.2025 N 3990/14292405 та вимогою про сплату боргу (недоїмки) (для фізичної особи) від 17.03.2025 № Ф-4009 нараховано єдиного внеску на загальну суму 152033,90 гривень. У зв`язку з наявністю у позивача заборгованості зі сплати єдиного внеску станом на 31.05.2025, відповідач сформував вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 25.06.2025 № Ф-3971-1429 в сумі 152033,90 гривень.

Позивач правом на подання відповіді на відзив не скористався.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ, ЗАЯВИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 17.12.2025 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду документа, що підтверджує сплату судового збору в розмірі 12,85 гривні.

19.12.2025 представник позивача подав до суду заяву про виконання ухвали до суду, до якої додав квитанцію від 19.12.2025 № 2155-9835-8237-6008 про сплату судового збору в розмірі 12,85 гривні.

05.01.2026 Миколаївський окружний адміністративний суд постановив ухвалу про відкриття провадження у справі, про її розгляд за правилами загального позовного провадження та про призначення підготовчого засідання на 03.02.2026.

20.01.2026 відповідач подав до суду клопотання про залишення позовної заяви без розгляду в частині, у задоволенні якої ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 03.02.2026 відмовлено (пункт 59 протоколу судового засідання в режимі конференції від 03.02.2026 № 5834311).

02.02.2026 представниця позивача подала клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням № 400/9431/25. У підготовчому засіданні 17.02.2026 представниця позивача заявила клопотання про відкликання клопотання від 02.02.2026, яке ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду задоволено (пункти 22-26 протоколу судового засідання в режимі конференції від 17.02.2026 № 5917627).

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 03.02.2026 витребував у відповідача докази та рекомендував позивачу подати до суду деякі докази.

10.02.2026 позивач надав частину рекомендованих доказів, а щодо інших надав пояснення про підстави їх відсутності.

17.02.2026 Миколаївський окружний адміністративний суд постановив ухвалу про закриття підготовчого засідання, призначення справи до судового розгляду по суті та про проведення судового засідання на 10.03.2026 (пункт 43 протоколу судового засідання в режимі конференції від 17.02.2026 № 5917627).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Розглянувши матеріали справи, повно і всебічно, з`ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 25.11.2025 у період з 16.11.2016 по 23.02.2018 позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець.

02.02.2018 позивач подав контролюючому органу податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2017 рік.

Згідно з розрахунками податкових зобов`язань на доходи фізичних осіб та військового збору з доходів, отриманих самозайнятою особою, (додаток Ф2) до вищенаведеної податкової декларації в 2017 році загальна сума одержаного позивачем доходу становила 1135492,70 грн, вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей, що реалізовані або використані у виробництві продукції 1092315,43 грн, інші витрати 32831,90 грн, чистий дохід 10345,37 гривні.

27.12.2019 позивач подав контролюючому органу уточнену податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2017 рік.

Відповідно до розрахунків податкових зобов`язань на доходи фізичних осіб та військового збору з доходів, отриманих самозайнятою особою, (додаток Ф2) до вищенаведеної уточненої податкової декларації в 2017 році загальна сума одержаного позивачем доходу становила 1135492,70 грн, вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей, що реалізовані або використані у виробництві продукції 1092315,43 грн, інші витрати 32831,90 грн, чистий дохід 10345,37 гривні.

Згідно з податковою декларацією про майновий стан і доходи за 2018 рік, поданої позивачем 21.08.2018, доходи та видатки у 2018 році в нього були відсутні.

09.02.2018 позивач надіслав контролюючому органу Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2017 рік, в якому позивач нарахував ЄСВ у розмірі 8448,00 грн із суми чистого доходу (прибутку) 10345,37 гривні.

На підставі наказу Головного управління ДПС у Миколаївській області від 24.12.2024 № 1776-п «Про проведення документальної позапланової перевірки платника податків фізичної особи ОСОБА_1 » у період з 03.02.2025 по 07.02.2025 відповідач провів документальну позапланову невиїзну перевірку позивачки.

Перед початком вказаної перевірки відповідач надіслав позивачу лист від 24.12.2024 № 25734/6/14-29-24-05-03 з проханням надати інформацію та документи, зокрема книги обліку доходів і витрат (ф-10).

Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу (ф. 119) до поштового відправлення № 0600996662842 відповідач надіслав позивачу рекомендованим листом наказ від 24.12.2024 № 1776-п і лист від 24.12.2024 № 25734/6/14-29-24-05-03.

Відповідно до довідки про причини повернення / досилання (ф. 20) від 10.01.2025 до поштового відправлень № 0600996662842 позивач не отримав вищенаведене поштове відправлення у зв`язку із закінченням терміну зберігання.

Згідно з Актом від 07.02.2025 № 192/14-29-24-05/3071218130 про ненадання платником податків документів на документальну позапланову невиїзну перевірку станом на 07.02.2025 (останній день перевірки) позивач не надав пояснення та документи.

За підсумками документальної позапланової невиїзної перевірки Головне управління ДПС у Миколаївській області склало Акт від 14.02.2025 № 2238/14-29-24-05/ НОМЕР_1 «Про результати документальної позапланової перевірки платника податків фізичної особи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, виконання вимог валютного та іншого законодавства, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками за період з 01.01.2017 по 23.02.2018, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 16.11.2016 по 23.02.2018, як фізичної особи-підприємця» (далі Акт від 14.02.2025).

В Акті від 14.02.2025 відповідач зафіксував порушення позивачем, зокрема:

пункт 2 частини другої статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» щодо ненадання (відсутності) до перевірки книга обліку доходів та витрат;

пункту 1 частин другої статті 6, пункту 2 частини першої статті 7, частини восьмої статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» щодо заниження єдиного внеску за 2017 рік на загальну суму 101277,00 гривень.

Акт від 14.02.2025 позивач не отримав у зв`язку із закінченням терміну зберігання, що підтверджується довідкою про причини повернення / досилання (ф. 20) від 03.03.2025 до поштового відправлення № 0601112959738.

На підставі Акта перевірки від 14.02.2025 відповідач прийняв, зокрема:

рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 17.03.2025 № 3990/14292405, яким до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 50638,50 грн;

рішення про застосування штрафних санкцій за неналежне ведення бухгалтерської документації, на підставі якої нараховується єдиний внесок від 17.03.2025 № 4002/14292405, згідно з яким до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 136,00 грн;

вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 17.03.2025 № Ф-4009 щодо сплати позивачем ЄСВ у розмірі 101277,00 гривень.

Відповідач виставив позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 25.06.2025 № Ф-3971-1429-У щодо сплати позивачем ЄСВ коштів у сумі 152033,90 грн, з яких 101277,00 грн недоїмка і 50756,90 грн штрафи, яку позивач згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу (ф. 119) до поштового відправлення № 0601163006336 отримав 30.06.2025.

Усі вищенаведені документи відповідач надсилав позивачу на його адресу місця проживання згідно з відомостями Реєстру територіальної громади міста Миколаєва, що зазначена у листі Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради від 04.01.2024 № 19.03.03-11/61/24 та від 22.04.2025 № 10396/19.03.03-11/19/14/25.

16.09.2025 заступник начальника Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) прийняв постанову про відкриття виконавчого провадження № 79114408 про стягнення з позивача на підставі вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 25.06.2025 № Ф-3971-1429-У на користь відповідача боргу в розмірі 152033,90 гривні.

Відповідно до розрахунку сум заборгованості з ЄСВ від 09.01.2026 позивачу нарахованого єдиний внесок на загальну суму 152033,90 гривні.

Вважаючи зазначену вимогу контролюючого органу протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН ТА ВИСНОВКИ СУДУ

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходив з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 ПК України контролюючими органами є податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених підпунктом 41.1.2 цього пункту), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи.

Підпунктом 191.1.34 статті 191 ПК України встановлено, що контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, виконують такі функції, крім особливостей, передбачених для державних податкових інспекцій статтею 193 цього Кодексу, зокрема, забезпечують визначення в установлених цим Кодексом, іншими законами України випадках сум податкових та грошових зобов`язань платників податків, застосування і своєчасне стягнення сум передбачених законом штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) за порушення податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Згідно з пунктом 31 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі Закон № 2464-VI) податкові органи центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, його територіальні органи.

Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Згідно з пунктом 61.1 статті 61 ПК України податковий контроль система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Податковий контроль здійснюється шляхом перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин (підпункт 62.1.3 пункту 62.1 статті 62 ПК України).

Відповідно до абзацу першого пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові; позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно з абзацом першим підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Таким чином, відповідач, як контролюючий орган, наділений повноваженнями щодо здійснення контролю за своєчасністю сплати ЄСВ його платниками шляхом проведення документальних перевірок.

Згідно з підпунктом 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності такої підстави: розпочато процедуру реорганізації юридичної особи (крім перетворення), припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи підприємця, закриття постійного представництва чи відокремленого підрозділу юридичної особи, в тому числі іноземної компанії, організації, порушено провадження у справі про визнання банкрутом платника податків або подано заяву про зняття з обліку платника податків.

Отож відповідач мав право проводити документальні позапланові перевірки, зокрема, коли розпочато процедуру припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі єдиний внесок) консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Частиною другою статті 8 Закону № 2464-VI встановлено, що єдиний внесок не входить до системи оподаткування.

Отже, хоча законодавцем і визначено контролюючий орган, уповноважений відповідно до ПК України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати ЄСВ у межах своїх повноважень, однак положення ПК України не поширюються на відносини щодо порядку сплати, відстрочення чи розстрочення сплати ЄСВ, як і відповідальність за порушення такого порядку.

Різна правова природа строку давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів, нарахованої пені і визначення строку давності стягнення податкового боргу не дає підстав для висновку щодо можливості застосування строку, передбаченого статтями 101, 102 ПК України.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21.06.2022 у справі № 921/636/20.

Недоїмка сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена податковим органом у випадках, передбачених цим Законом (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI).

Відповідно до частини шістнадцятої статті 25 Закону № 2464-VI строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.

Згідно з абзацом першим частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску.

Таким чином, відповідач мав повноваження надсилати платнику єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки. Водночас строк давності щодо стягнення такої недоїмки проведення не застосовується.

Тому суд відхилив як необґрунтоване твердження позивача про те, що перевірку зі сплати ЄСВ контролюючий орган провів поза строку, оскільки законодавством такі строки не встановлені.

Що стосується порядку проведення контролюючим органом документальної перевірки, суд зазначає таке.

Відповідно до пунктів 79.1 і 79.2 статті 79 ПК України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

У разі надіслання (вручення) відповідно до статті 42 цього Кодексу платнику податків (його представнику) копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення позапланової невиїзної перевірки, шляхом надсилання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення документальна позапланова невиїзна перевірка (крім перевірки, визначеної статтею 200 цього Кодексу) розпочинається не раніше 30 календарного дня з дати надсилання такого повідомлення та копії наказу.

Згідно з пунктом 42.2 статті 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

У разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв`язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення (абзац другий пункту 42.5 статті 42 ПК України).

Отже, у разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв`язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

Аналіз податкового законодавства свідчить про те, що документи повинні бути надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням. Додаткових вимог до надсилання документів (зокрема, зазначення в рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення реквізитів документа, що надсилається) податкове законодавство не містить.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 06.11.2025 у справі № 420/20746/24.

Суд встановив, що відповідно до пункту 1 наказу відповідача від 24.12.2024 № 1776-п «Про проведення документальної позапланової перевірки платника податків фізичної особи ОСОБА_1 » наказано провести позапланову невиїзну перевірку позивача з 03.02.2025 тривалістю 5 робочих днів, зокрема за період з 16.11.2016 по 23.02.2018 щодо правильності нарахування, обчислення та сплати ЄСВ.

Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу (ф. 119) до поштового відправлення № 0600996662842 відповідач надіслав позивачу рекомендованим листом наказ від 24.12.2024 № 1776-п, який він не отримав у зв`язку із закінченням терміну зберігання, що підтверджується довідкою про причини повернення / досилання (ф. 20) від 10.01.2025 до поштового відправлень № 0600996662842.

Вищенаведений наказ був надісланий позивачу на його адресу місця проживання згідно з відомостями Реєстру територіальної громади міста Миколаєва, що зазначена у листі Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради від 04.01.2024 № 19.03.03-11/61/24 та від 22.04.2025 № 10396/19.03.03-11/19/14/25.

Таким чином, документальна позапланова невиїзна перевірка позивача була проведена на підставі наказу відповідача від 24.12.2024 № 1776-п «Про проведення документальної позапланової перевірки платника податків фізичної особи ОСОБА_1 », який був надісланий більшим чим за 30 календарних днів до початку її проведення на адресу місця реєстрації проживання позивача, і який не був вручений з незалежним від відповідача причин.

З вищевикладеного слідує, що вищенаведений наказ вважається належним чином врученим позивачу.

Натомість суд відхилив твердження позивача про те, що контролюючий орган зобов`язаний був надіслати наказ про проведення документальної позапланової перевірки на адресу фактичного його місця проживання, оскільки відповідно до пункту 42.3 статті 42, абзацу першого пункту 45.1 статті 45 і абзацу третього пункту 66.3 статті 66 ПК України саме позивач, як платник податків, зобов`язаний визначати свою податкову адресу шляхом подання контролюючому органу за новим місцезнаходженням відповідну заяву у десятиденний строк від дня реєстрації зміни місцезнаходження (місця проживання) згідно з порядком обліку платників податків.

Суд також врахував, що контролюючий орган надіслав позивачу на адресу місця реєстрації його проживання вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 25.06.2025 № Ф-3971-1429-У, яку він згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу (ф. 119) до поштового відправлення № 0601163006336 отримав 30.06.2025.

Щодо оскаржуваних рішень та вимог суд встановив наступне.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (крім електронних резидентів (е-резидентів).

Пунктом 2 частини другої статті 6 Закону № 2464-VI встановлено, що платник єдиного внеску зобов`язаний вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством.

Пунктом 1 Порядку ведення Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 16.09.2013 № 481, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.10.2013 за № 1686/24218 (втратив чинність 16.07.2021), передбачено, що відповідно до пункту 177.10 статті 177 та пункту 178.6 статті 178 розділу ІV Податкового кодексу України (далі Кодекс) фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, та фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність (далі самозайняті особи), зобов`язані вести Книгу обліку доходів і витрат (далі Книга), у якій за підсумком робочого дня, протягом якого отримано дохід, на підставі первинних документів здійснюються записи про отримані доходи та документально підтверджені витрати.

Відповідно до пункту 6 частини одинадцятої статті 25 Закону № 2464-VI податковий орган застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції за неналежне ведення бухгалтерської документації, на підставі якої нараховується єдиний внесок, накладається штраф у розмірі від восьми до п`ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Отже, невведення до 16.07.2021 фізичною особою-підприємцем Книги обліку доходів і витрат тягне за собою накладення на таку особу штрафу в розмірі від восьми до п`ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до підпункту 44.3.4 пункту 44.3 статті 44 ПК України платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів та інформації, визначених пунктом 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом визначених законодавством строків, але не менше:

1095 днів для документів, пов`язаних з виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, включаючи дозвільні документи.

Строки зберігання документів та інформації, визначені цим пунктом, розраховуються з дня подання податкової звітності чи іншої звітності, передбаченої цим Кодексом, для складення якої використовуються зазначені документи та/або інформація, а в разі її неподання з передбаченого цим Кодексом граничного строку подання такої звітності, а для документів, пов`язаних з виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, з дня здійснення відповідної господарської операції (для відповідних дозвільних документів з дня завершення строку їх дії).

У разі ліквідації платника податків документи, визначені пунктом 44.1 цієї статті, за період діяльності платника податків не менш як 1825 днів (2555 днів для документів та інформації, необхідних для здійснення податкового контролю відповідно до статей 39 і 39-2, пункту 141.4 статті 141 цього Кодексу), що передували даті ліквідації платника податків, у встановленому законодавством порядку передаються до архіву.

Передбачені цим пунктом строки зберігання документів та інформації продовжуються на період зупинення відліку строку давності у випадках, передбачених пунктом 102.3 статті 102 цього Кодексу.

Згідно з абзацом одинадцятим пункту 522 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України на період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), зупиняється перебіг строків давності, передбачених статтею 102 цього Кодексу.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено, що з 19.12.2020 до 30.06.2023 на території України продовжено дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», від 20.05.2020 № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та від 22.07.2020 № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Поряд з цим, пунктом 2 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15.03.2022 № 2120-ІХ, який набрав чинності 17.03.2022, зупинено дію пункту 522 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України на період дії воєнного, надзвичайного стану.

Натомість вищенаведеним Законом України внесено зміни до статті 102 ПК України шляхом доповнення її пунктом 102.9 такого змісту:

« 102.9. На період дії правового режиму воєнного, надзвичайного стану зупиняється перебіг строків, визначених цим Кодексом, іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи».

Згідно зі статтею 1 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб в Україні введено воєнний стан, строк дії якого Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023, від 01.05.2023 № 254/2023, від 26.07.2023 № 451/2023, від 06.11.2023 № 734/2023, від 05.02.2024 № 49/2024, від 06.05.2024 № 271/2024, від 23.07.2024 № 469/2024, від 28.10.2024 № 740/2024, від 14.01.2025 № 26/2025, від 15.04.2025 № 235/2025, від 14.07.2025 № 478/2025, від 20.10.2025 № 793/2025 і від 12.01.2026 № 40/2026 продовжено з 05 години 30 хвилин відповідно 26.03.2022 строком на 30 діб, з 25.04.2022 строком на 30 діб, з 25.05.2022 строком на 90 діб, з 23.08.2022 строком на 90 діб, з 21.11.2022 строком на 90 діб, з 19.02.2023 строком на 90 діб, з 20.05.2023 строком на 90 діб, з 18.08.2023 строком на 90 діб, з 16.11.2023 строком на 90 діб, з 14.02.2024 строком на 90 діб, з 14.05.2024 строком на 90 діб, з 12.08.2024 строком на 90 діб, з 10.11.2024 на 90 діб, з 08.02.2025 строком на 90 діб, з 09.05.2025 строком на 90 діб, з 07.08.2025 на 90 діб, з 05.11.2025 на 90 діб та з 03.02.2026 на 90 діб.

Тобто воєнний стан в Україні діє з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 по 05 години 30 хвилин 04.05.2026.

Пунктом 1 розділу І Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо особливостей оподаткування у період дії воєнного стану», який набрав чинності 01.08.2023, пункт 102.9 статті 102 ПК України виключено.

З вищенаведеного слідує, що на період з 18.03.2020 по 31.07.2023 включно строки, встановлені статтею 102 ПК України, були зупинені.

Як наслідок, строки зберігання документів та інформації були зупинені на період з 18.03.2020 по 31.07.2023.

Так, уточнену податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2017 рік позивач подав контролюючому органу 27.12.2019.

Тому позивач зобов`язаний був зберігати відповідні документи та інформацію, зокрема Книгу обліку доходів і витрат, до 09.05.2026 (82 дні (з 27.12.2019 по 17.03.2020) + 1013 днів (з 01.08.2023 по 09.05.2026) = 1095 днів).

У позовній заяві позивач зазначив, а його представниця у клопотанні від 10.02.2026 про долучення доказів та у судовому засіданні 10.03.2026 підтвердила, що Книга обліку доходів і витрат та первинні документи не зберіглися внаслідок обмеженого законодавством строку їх зберігання та втратив у зв`язку повномасштабною російської агресії. Водночас він не надсилав до контролюючого органу повідомлення про неможливість вивезення або втрату первинних документів, поданого ним контролюючому органу у порядку, встановленому підпунктом 69.28 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України (протокол судового засідання в режимі конференції від 10.03.2026 № 6044462).

У постанові від 24.12.2024 у справі № 320/4936/23 Верховний Суд прийшов до висновку, що у разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою контролюючого органу та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис.

У постановах від 08.11.2021 у справі № 640/21601/19 і від 17.12.2024 у справі № 826/14435/16 Верховний Суд наголосив на тому, що в частині ненадання документів під час здійснення податкового контролю склад вказаного правопорушення полягає саме в поведінці платника податків, направленої на ухилення ним від виконання обов`язку з надання контролюючим органам оригіналів чи копій документів на їх законну вимогу, тим самим створюючи перешкоди для здійснення податкового контролю. В той же час у разі відсутності підстав для висновку про створення перешкод у його здійсненні, в тому числі шляхом ухилення від надання документів чи їх копій, зокрема через поважні та об`єктивні причини, поведінку платника податків не можна кваліфікувати як таку, що утворює склад правопорушення, передбаченого пунктом 121.1 статті 121 ПК України.

Згідно з Актом від 07.02.2025 № 192/14-29-24-05/3071218130 про ненадання платником податків документів на документальну позапланову невиїзну перевірку станом на 07.02.2025 (останній день перевірки) позивач не надав пояснення та документи.

З огляду на вищевикладене, суд прийшов до висновку, що відповідач обґрунтовано наклав на позивачку штраф у розмірі восьми неоподаткованих мінімумів доходів громадян (?17,00 х 8 = ?136,00) за ненадання первинних документів щодо правильного нарахування, обчислення та сплати ЄСВ.

Рішення про застосування штрафних санкцій за неналежне ведення бухгалтерської документації, на підставі якої нараховується єдиний внесок від 17.03.2025 № 4002/14292405 є правомірним.

Що стосується вимоги про сплату боргу (недоїмки) та накладення штрафних санкцій за донараховане ЄСВ, суд зазначає таке.

Пунктом 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI встановлено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 51 частини першої статті 4 цього Закону, на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного періоду, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Згідно з пунктами 4 і 5 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI максимальна величина бази нарахування єдиного внеску максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює п`ятнадцяти розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом, на яку нараховується єдиний внесок;

мінімальний страховий внесок сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Відповідно до частин першої та другої статті 25 Закону № 2464-VI у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.

Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Отже, фізичні особи-підприємці зобов`язані сплачувати ЄСВ у залежності від суми доходу (прибутку), що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, але у розмірі не меншому за розмір мінімального страхового внеску незалежно від отриманого доходу (прибутку) у відповідному звітному періоді та не більше максимальної величини бази нарахування ЄСВ, встановленої Законом.

У той же час правовідносини щодо адміністрування ЄСВ при одночасному перебуванні фізичної особи у трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.

У постанові від 04.12.2019 у справі № 440/2149/19 Верховний Суд сформував правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарська діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 25.11.2025 у період з 16.11.2016 по 23.02.2018 позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець.

У матеріалах справи відсутні докази того, що позивач у вказаний період був найманим працівником і роботодавець сплачував за нього ЄСВ.

У клопотанні від 10.02.2026 про долучення доказів представниця позивача зазначила, що позивач не був найманим працівником у період з 01.01.2017 по 31.12.2017.

Відтак позивач зобов`язаний був сплачувати ЄСВ за період з 16.11.2016 по 23.02.2018.

Згідно з пунктом 5 розділу IV Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 21.12.2020 № 790), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за № 508/26953, обчислення єдиного внеску податковими органами здійснюється на підставі актів документальної перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що містить відомості про суми нарахованого єдиного внеску, яка подається до податкових органів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму виплат (доходу), на які нараховується єдиний внесок.

Відповідно до абзацу першого частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску.

Таким чином, відповідач мав повноваження щодо нарахування позивачу ЄСВ на підставі відомостей, встановлених Актом перевірки від 14.02.2025, та надіслати позивачу вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску.

Відповідно до розрахунків податкових зобов`язань на доходи фізичних осіб та військового збору з доходів, отриманих самозайнятою особою, (додаток Ф2) до вищенаведеної уточненої податкової декларації в 2017 році загальна сума одержаного позивачем доходу становила 1135492,70 грн, вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей, що реалізовані або використані у виробництві продукції 1092315,43 грн, інші витрати 32831,90 грн, чистий дохід 10345,37 гривні.

09.02.2018 позивач надіслав контролюючому органу Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2017 рік, в якому позивач нарахував ЄСВ у розмірі 8448,00 грн із суми чистого доходу (прибутку) 10345,37 гривні.

В Акті перевірки від 14.02.2025 зазначено, що перевіркою правильності визначення суми чистого оподаткованого доходу відображеного в додатку Ф2 до податкової декларації про майновий стан і доходи за 2017 рік встановлені розбіжності (заниження) у сумі 1116699,33 грн (?1127044,70 - ??10345,37 = ?1116699,33), які виникли у зв`язку із завищенням суми витрат, що призвело до заниження суми чистого оподаткованого доходу.

Поданими позивачем 10.02.2026 до Миколаївського окружного адміністративного суду первинними документами (видатковими накладними, актами надання послуг, актами прийому-здачі виконаних робіт / послуг тощо) підтверджуються його видатки за період з 01.01.2017 по 31.12.2017 на загальну суму 110144,76 гривні.

Згідно з наявними матеріалами справи у 2017 році позивач занизив чистий оподаткований дохід на 1006554,57 (?1116699,33 - ?110144,76 = ?1006554,57).

Відтак контролюючий орган невірно розрахував суму чистого доходу, що враховується при обчислені суми ЄСВ, а отже і суму боргу (недоїмки), штрафів і пені.

Як наслідок, на думку контролюючого органу, це призвело до заниження ЄСВ на загальну суму 101277,00 гривні.

З огляду на вищевикладене, суд прийшов до висновку про протиправність рішення про застосування штрафних санкцій від 17.03.2025 № 3990/14292405, вимог про сплату боргу (недоїмки) від 17.03.2025 № Ф-4009 і від 25.06.2025 № Ф-3971-1429-У.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Платіжними інструкціями від 26.11.2025 № 0ВЕ8-1МАВ-0НН0-Х5ВХ і від 19.12.2025 № 2155-9835-8237-6008 підтверджується понесення позивачкою судових витрат зі сплати судового збору в розмірі 3040,85 гривні.

Зазначений спір є спором майнового характеру із ціною позову 304085,40 гривні.

Позовні вимоги задоволено на загальну суму 303949,40 грн:

за рішенням про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 17.03.2025 № 3990/14292405, яким до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 50638,50 грн;

за вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 17.03.2025 № Ф-4009 щодо сплати позивачем ЄСВ у розмірі 101277,00 грн;

за вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 25.06.2025 № Ф-3971-1429-У щодо сплати позивачем ЄСВ коштів у сумі 152033,90 гривні.

Оскільки цим рішенням позов задоволено частково, тому за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути на користь позивача судовий збір пропорційно до розміру задоволених вимог, а саме: 3039,49 грн (?3040,85 х ?303949,40 / ?304085,40 ? ?3039,49).

Керуючись статтями 22, 139, 241-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Миколаївській області задовольнити частково.

2. Визнати протиправним і скасувати:

рішення Головного управління ДПС у Миколаївській області про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 17.03.2025 № 3990/14292405;

вимогу Головного управління ДПС у Миколаївській області про сплату боргу (недоїмки) від 17.03.2025 № Ф-4009;

вимогу Головного управління ДПС у Миколаївській області про сплату боргу (недоїмки) від 25.06.2025 № Ф-3971-1429-У.

3. Відмовити у задоволенні позовної вимоги щодо визнання протиправним і скасування рішення Головного управління ДПС у Миколаївській області про застосування штрафних санкцій за неналежне ведення бухгалтерської документації, на підставі якої нараховується єдиний внесок від 17.03.2025 № 4002/14292405.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління ДПС у Миколаївській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3039 (Три тисячі тридцять дев`ять) гривень 49 копійок.

5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

6. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

7. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

8. Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 );

відповідач: Головне управління ДПС у Миколаївській області (вул. Героїв Рятувальників, 6, м. Миколаїв, Миколаївський район, Миколаївська область, 54001; код ЄДРПОУ 44104027).

9. Повний текст рішення суду складений 10.03.2026.

Суддя В.Г.Ярощук