Рішення № 134691532, 10.03.2026, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 березня 2026 р. № 400/1579/26 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Дерев`янко Л.Л. розглянув у письмовому провадженні, з особливостями, встановленими ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2

до відповідачаВідділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській, Херсонській областях, в АРК та місті Севастополі Одеського МУ Міністерства юстиції України, просп. Миру, 46/1,м. Миколаїв,54056,

треті особиТериторіальне управління Служби судової охорони у Миколаївській області, вул. Олексія Вадатурського, 14,м. Миколаїв,54005,

провизнання протиправною та скасування постанови від 28.11.2024 року ВП № 74276593,

ВСТАНОВИВ:

До Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській, Херсонській областях, в АРК та місті Севастополі Одеського МУ Міністерства юстиції України (далі - відповідач), третя особа Територіальне управління Служби судової охорони у Миколаївській області з вимогами про визнання протиправною та скасування постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Брушковської Олени Василівни про закінчення виконавчого провадження від 28.11.2024 № 74276593.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що у виконавчому провадженні №74276593, в якому позивачка є стягувачем, відповідачем 28.11.2024 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження. Позивач вважає таку постанову протиправною, оскільки рішення суду фактично не виконано. При цьому, на думку позивача, відсутні належні докази, які б підтверджували вжиття виконавцем вичерпних заходів з виконання рішення.

Також, позивачка подала заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій в обґрунтування своєчасності звернення до суду зазначила, що про постанову від 28.11.2024 року ВП № 74276593 вона дізналась з листа відповідача №288 від 15.01.2026, який отримала 05.02.2026.

Ухвалою суду від 20.02.2026 суд відкрив провадження у справі, постановив, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження в письмовому провадженні. Суд витребував у відповідача належним чином завірені копії виконавчого провадження № 74276593.

Також, ухвалою від 20.02.2026 суд дійшов висновку про доцільність вирішення питання стосовно дотримання позивачем строку звернення до суду з позовною заявою після оцінки обставин (фактів), якими обґрунтована заява позивачки про поновлення строку звернення до суду в сукупності з доказами, наданими відповідачем та після з`ясування позиції останнього з даного питання.

На виконання ухвали суду про відкриття провадження у справі відповідач 05.03.2026 направив до суду відзив на позовну заяву, матеріали виконавчого провадження № 74276593.

Відповідач у відзиві висловив незгоду з позовними вимогами. Заперечення проти позову мотивовані тим, що відповідно до ч. 3 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження», у разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження, за наявності вказаних обставин, державним виконавцем керуючись вимогами п.11 частини першої статті 39, статтею 40 Закону України «Про виконавче провадження», 28.11.2024 головним державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених п.11 ч.1 ст.39 Закону «України «Про виконавче провадження». Копію зазначеної постанови направлено сторонам виконавчого провадження, оригінал виконавчого листа направлено до Миколаївського окружного адміністративного суду. Отже, на думку відповідача, спірна постанова про закриття виконавчого провадження є правомірною. Просить у задоволенні позову відмовити. Крім того, відповідач зазначив, що позивачкою не дотримано строк звернення до суду, оскільки про наявність оскаржуваної постанови вона повинна була дізнатися раніше з автоматизованої системи виконавчого провадження.

На підставі матеріалів справи суд встановив такі обставини.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 20.12.2023 по справі № 400/4330/23, яке набрало законної сили 22.01.2024, позов ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у Миколаївській області задоволено, зокрема, зобов`язано Територіальне управління Служби судової охорони у Миколаївській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168 Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану в розмірі 30 000 грн. на місяць за період з 24.02.2022 до 20.01.2023.

На підставі рішення по справі №400/4330/23 25.01.2024 Миколаївським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист.

27.02.2024 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) винесено постанови:

- про відкриття виконавчого провадження № 74276593, якою встановлено строк для виконання боржником (Територіальним управління Служби судової охорони у Миколаївській області) рішення суду - 10 робочих днів;

- про стягнення з боржника виконавчого збору;

- про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження.

В подальшому у ВП № 74276593 державним виконавцем складено акт від 11.11.2024 про невиконання рішення суду, що стало підставою для прийняття постанови від 11.11.2024 про накладання на боржника штрафу в розмірі 5100,00 грн за невиконання без поважних причин рішення суду.

Також, 26.11.2024 державним виконавцем проведено перевірку виконання рішення суду та встановлено що, станом на 26.11.2024 до державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), не надходили документи, у строк визначений ч. 2 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження», щодо повного виконання рішення суду боржником. Боржником повторно не надано доказів, що рішення не виконано з поважних причин.

26.11.2024 державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу у сумі 10200,00грн., за повторне невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника вчинити певні дії, копії якої направлено сторонам виконавчого провадження. Копію якої направлено боржнику.

27.11.2024 державним виконавцем Відділу, відповідно до положень ст. 218 КПК України направлено до органу досудового розслідування - до Відділення поліції №1 Миколаївського районного управління поліції ГУНП в Миколаївській області (Центральний ВП) повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення передбаченого ст. 382 Кримінального кодексу України оскільки рішення не може бути виконано без участі Боржника.

28.11.2024 головним державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених п.11 ч.1 ст.39 Закону «України «Про виконавче провадження».

Позивач з постановою від 28.11.2024 про закінчення виконавчого провадження не погодилася, що стало підставою для звернення до суду.

При цьому, суд вважає за необхідне перед вирішенням спору по суті повернутись до з`ясування питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду. Як вже зазначено вище, суд, відкриваючи провадження у справі, відклав вирішення клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду, надавши можливість відповідачу висловити свої міркування з цього приводу.

Відповідач заперечив проти поновлення строку звернення до суду з тих мотивів, що позивачці постановою про відкриття виконавчого провадження повідомлено ідентифікатор доступу до матеріалів виконавчого провадження в автоматизованій системі виконавчого провадження, але можливістю ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження вона не скористалась.

Оцінюючи доводи сторін в цій частині, суд зазначає наступне.

Звернення до суду за межами строків, визначених у статі 122 КАС України, є підставою для повернення (залишення без розгляду) позовної заяви, якщо суд не дійде висновку, що вказаний строк позивачем був пропущений з поважних причин.

Отже, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити день коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду.

Вираз «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав.

Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №340/1019/19).

Отже, вирішальним у визначенні строків звернення до адміністративного суду є встановлення фактів, коли та за яких обставин позивач дізнався про порушення своїх прав та мав можливість вчинити дії, направлені на їх відновлення.

За матеріалами справи встановлено, що позивач фактично була обізнана про відкриття виконавчого провадження ВП №74276593 ще у 2024 році.

Водночас, в матеріалах справи відсутні докази направлення позивачці відповідачем копії оскаржуваної постанови.

Позивачка стверджує, що про наявність оскарженої постанови вона дізналась з листа відповідача, який отримала 05.02.2026.

Суд вважає за необхідне зазначити, що права сторони у виконавчому провадженні щодо обізнаності про стан виконавчого провадження можуть бути належним чином реалізовані лише у випадку вчинення виконавцем дій, спрямованих на надсилання документів у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження»

Як убачається зі змісту заяви позивача щодо поновлення строків звернення до суду, оскаржувана постанова в порядку, передбаченому статтею 28 Закону України «Про виконавче провадження», їй не надсилалася.

Так, відповідно до частини першої статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження.

Документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення.

Отже, вищевказані положення Закону України «Про виконавче провадження» покладають на виконавця обов`язок надсилати сторонам виконавчого провадження копії постанов виконавця.

Своєю чергою, відсутність доказів направлення виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження, а також інших постанов, прийнятих державним виконавцем у межах виконавчого провадження з метою виконання судового рішення боржнику свідчить про порушення прав останнього бути обізнаним про хід виконавчого провадження та на здійснення своєчасних процесуальних заходів для запобігання порушенню його прав та охоронюваних законом інтересів.

Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.10.2019 у справі № 910/22695/13, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16.

Суд зазначає, що приписами Закону України "Про виконавче провадження" не передбачено обов`язку учасника виконавчого провадження слідкувати та самостійно ознайомлюватися з ходом виконавчого провадження та вчиненими діями державного виконавця. Обов`язком державного виконавця є ознайомлення учасників виконавчого провадження з вчиненими діями, а ознайомлення учасниками виконавчого провадження з вчиненими діями останнього є їх право.

Законодавство не зобов`язує боржника за виконавчим провадженням самостійно вчиняти активних дій щодо отримання постанов державного виконавця, адже, обов`язок направлення сторонам виконавчого провадження процесуальних документів лежить саме на державному виконавцеві.

Окремою засадою виконавчого провадження є його гласність та відкритість. Гласність виконавчого провадження стосується його відкритості для широкої громадськості, а власне відкритість означає відкритість інформації про виконавче провадження для його учасників.

Важливим проявом відкритості у виконавчому провадженні є відкритість для його сторін інформації стосовно тих виконавчих дій, які вчиняються або вчинятимуться у ньому, забезпечена правом бути завчасно повідомленим виконавцем про час і місце вчинення цих дій. У аспекті забезпечення відкритості цієї інформації також є важливим доступ сторін до автоматизованої системи виконавчого провадження, який, окрім іншого, надає їм (чи принаймні створює відповідні умови) належним чином реалізовувати свої права та обов`язки як учасників виконавчого провадження.

Зрештою здійснення виконавчого провадження з дотриманням принципу відкритості впливає на забезпечення іншої засади такої діяльності - права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців.

Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 10.03.2021 у справі № 580/2465/20 за подібних правовідносин, саме із встановленням судом дати отримання учасником виконавчого провадження постанов, винесених у межах виконавчого провадження, тобто часу, з якого йому стало відомо про їх існування, можливо обчислювати строки звернення до суду із позовом про оскарження цих постанов.

Крім того, суд зазначає, що Верховний Суд у постановах від 09 жовтня 2019 року та від 11 жовтня 2019 року у справі №910/22695/13 дійшов висновку, що за відсутності обов`язку у сторін виконавчого провадження відстежувати автоматизовану систему виконавчого провадження та за відсутності доказів направлення приватним виконавцем постанови про вчинення дії у виконавчому провадженні (документа виконавчого провадження), є передчасними висновки судів попередніх інстанцій про неповажність наведених скаржником причин пропуску відповідного процесуального строку та про залишення скарги без розгляду. Ненаправлення державним виконавцем таких документів може свідчити про порушення прав скаржника бути обізнаним про хід виконавчого провадження та на здійснення своєчасних процесуальних заходів для запобігання порушенню його прав та охоронюваних законом інтересів.

За таких обставин, враховуючи відсутність доказів направлення позивачці оскаржуваної постанови, суд вважає, що наявні підстави для поновлення позивачці строку звернення до суду.

При розгляді справи по суті судом враховано такі норми права.

Статтею 1 Закону України від 2 червня 2016 р. №1404-VIII «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів і наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Частиною першою статті 5 Закону № 1404-VIII встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та, у передбачених цим Законом випадках, на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Частиною першою статті 18 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону виконавче провадження підлягає закінченню, зокрема, у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.

Частиною першою статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

Згідно з частиною другою статті 63 Закону України «Про виконавче провадження», у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Відповідно до частини третьої статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Предметом спору у даній справі є правовідносини щодо прийняття державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження відповідно до пункту 11 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII.

Постановами про накладання штрафів на боржника виконавчого провадження встановлено невиконання та повторне невиконання рішення суду та відповідно застосовано штрафи. За наслідками встановленого повторного невиконання рішення суду, виконавцем надіслано до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.

Суд наголошує, що частина третя статті 63 Закону № 1404-VIII встановлює обов`язок виконавця закінчити виконавче провадження лише у випадку неможливості здійснення примусового виконання рішення немайнового характеру без участі боржника.

Враховуючи приписи статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, а його невиконання - тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 2 КАС України однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства є верховенство права. Згідно із вказаним принципом людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

17 липня 1997 року Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до частини першої статті 9 Конституції України стала частиною національного законодавства України.

Міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Отже, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є частиною національного законодавства України відповідно до положень статті 9 Конституції України.

За змістом статті 32 Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі - Конвенція) людини питання тлумачення і застосування Конвенції належить до виключної компетенції Європейського суду, який діє відповідно до Конвенції, тобто рішення Європейського суду є невід`ємною частиною Конвенції як практика її застосування і тлумачення.

Предметом регулювання Конвенції є захист основних прав і свобод особи, що передбачає пряму дію норм Конвенції.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.

Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

Отже, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, складовою права на справедливий суд.

При цьому, Верховний Суд наголошує, що накладення на боржника повторного штрафу та звернення до правоохоронних органів із поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності є лише заходами з метою притягнення до відповідальності боржника за невиконання без поважних причин виконавчого документа.

За цією позицією накладення штрафів та внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам не є достатніми заходами виконання рішення суду, якщо при цьому відсутні докази, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання. Тож звернення з таким повідомленням до правоохоронних органів не є підставою для висновку про те, що державним виконавцем ужито всіх можливих заходів для виконання рішення суду та встановлено неможливість його виконання.

Направлення повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності боржника, не є останньою дією після вчинення державним виконавцем усіх можливих дій із виконання рішення суду, після якої державний виконавець повинен винести постанову про закінчення виконавчого провадження, а свідчить лише про вжиття ним передбачених Законом заходів щодо повідомлення уповноважених органів про невиконання обов`язкового рішення суду.

Отже, розглядаючи адміністративний позов про законність дій державного виконавця органу виконавчої служби, суд має враховувати, що Законом № 1404-VIII на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов`язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені Законом № 1404-VIII заходи в межах встановлених повноважень.

Також суд зазначає, що за наслідками прийняття оскаржуваної постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження рішення суду не лише залишилось невиконаним, а й не буде виконаним у майбутньому, що суперечить основним завданням виконавчого провадження.

Частиною третьою статті 18 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз`яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення; здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.

Разом з цим, матеріалами справи не підтверджено виконання державним виконавцем вказаних приписів чинного законодавства.

Постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження винесена передчасно й за відсутності доказів, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 13.12.22 р. у справі № 340/5200/21, від 8 грудня 2022 р. у справі № 457/359/21, від 27 березня 2019 р. у справі № 750/9782/16-а, від 7 серпня 2019 р. у справі № 378/1033/17, від 4 вересня 2019 р. у справі № 286/1810/17, від 7 жовтня 2020 р. у справі № 461/6978/19, від 25 листопада 2020 р. у справі № 554/10283/18, від 13 грудня 2021 р. у справі № 520/6495/2020, від 26.10.23 р. у справі № 420/1511/23, від 02.11.23 р. у справі № 580/4398/22.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно зі ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів та у доведенні перед судом їх переконливості.

З урахуванням вищевикладеного, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що у відповідності до приписів частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 1331,20 грн., що підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській, Херсонській областях, в АРК та місті Севастополі Одеського МУ Міністерства юстиції України (просп. Миру, 46/1,м. Миколаїв,54056 ЄДРПОУ 45862901) задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 28.11.2024 про закінчення виконавчого провадження № 74276593.

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській, Херсонській областях, в АРК та місті Севастополі Одеського МУ Міністерства юстиції України (просп. Миру, 46/1,м. Миколаїв,54056 ЄДРПОУ 45862901) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати в розмірі 1331,20 (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 коп) грн.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя Л.Л. Дерев`янко