Рішення № 134691200, 09.03.2026, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

09 березня 2026 рокум. ДніпроСправа № 360/13/26

Луганський окружний адміністративний суд у складі судді Пляшкової К.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду 05 січня 2026 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) (далі - відповідач, НОМЕР_2 прикордонний загін) з такими позовними вимогами:

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплатити позивачу середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 16 травня 2022 року по 25 грудня 2025 року (включно);

зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за весь за час затримки розрахунку при звільненні з 16 травня 2022 року по день фактичного розрахунку по 25 грудня 2025 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив військову службу в Державній прикордонній службі України, наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 14 травня 2022 року № 761-ОС «Про особовий склад» виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення у зв`язку із звільненням з 15 травня 2022 року. Проте відповідач не здійснив повного розрахунку з позивачем при звільненні.

Відповідачем 04 грудня 2025 року на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 10 липня 2025 року у справі № 360/1054/25 здійснено перерахунок грошової допомоги на оздоровлення за 2016 рік та за 2017 рік з врахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, установленої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорії військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служб зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державно служби з надзвичайних ситуацій», та виплачено позивачу 4782,38 грн.

Відповідачем 25 грудня 2025 року на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2025 року та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2025 року у справі № 520/15662/25 здійснено перерахунок грошової допомоги на оздоровлення за 2015-2021 роки, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення грошової винагороди з участь в АТО/ООС, та виплачено позивачу 43922,20 грн.

При цьому відповідач не нарахував та не виплатив позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у зв`язку з несвоєчасною виплатою грошової допомоги в належному розмірі.

Позивача вказує, що в день звільнення позивача з військової служби та виключення зі списків особового складу військової частини з ним мав бути проведений повний розрахунок. Проте виплата всіх належних позивачу сум грошового забезпечення відповідачем своєчасно не здійснена, за що статтями 116, 117 КЗпП України передбачена відповідальність.

Ухвалою від 12 січня 2026 року адміністративний позов залишено без руху.

Від позивача 14 січня 2026 року до суду надійшла заява про усунення недоліків, разом з якою позивачем надано платіжну інструкцію про сплату судового збору у розмірі, визначеному в ухвалі суду від 12 січня 2026 року, в сумі 1064,96 грн.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 19 січня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі; визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву; витребувано докази, яких не вистачає для розгляду справи.

Від НОМЕР_2 прикордонного загону до суду 03 лютого 2026 року надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог з таких підстав.

Позивач проходив дійсну військову службу в лавах Державної прикордонної служби, звільнений з військової служби та за наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 14 травня 2022 року № 761-ОС «Про особовий склад» виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 15 травня 2022 року.

На виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 10 липня 2025 року у справі № 360/1054/25, залишеного без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2025 року, позивачу 04 грудня 2025 року перерахована грошова допомога на оздоровлення з урахування додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 889, на суму 6242,10 грн, згідно з платіжною інструкцією від 03 грудня 2025 року № 31235 позивачу виплачено 4806,81 грн, згідно з розрахунковим листом від 02 лютого 2026 року № 101 з донарахованої суми утримано військовий збір 312,11 грн, ПДФО 1123,58 грн.

Також на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2025 року у справі № 520/15662/25, зміненого постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2025 року, позивачу 25 грудня 2025 року перерахована грошова допомога на оздоровлення з урахування додаткової винагороди за участь в АТО/ООС на суму 57106,74 грн, згідно з платіжною інструкцією від 24 грудня 2025 року № 34397 позивачу виплачено 43972,20 грн, згідно з розрахунковим листом від 02 лютого 2026 року № 102 з донарахованої суми утримано військовий збір 2855,33 грн, ПДФО 10279,21 грн.

Аналіз наведених норм статей 116, 117 КЗпП України дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини. Спір щодо розміру грошової допомоги на оздоровлення виник не у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, що виключає можливість застосування положень статті 117 КЗпП України стосовно позивача щодо стягнення сум середнього заробітку.

Також відповідач зауважує, що КЗпП України регулює трудові відносини працівників, а предметом спору у даній справі є правовідносини щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, які регулюються нормами спеціального законодавства та не можуть підмінюватись нормами КЗпП України, тому як позивач був військовослужбовцем, а не працівником.

Крім того відповідач зазначив, що ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2025 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_2 прикордонного загону щодо нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні на суму виплаченого позивачу грошового забезпечення, нарахованого на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 27 червня 2025 року у справі № 360/1053/25. Звертаючись до суду із позовною вимогою щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в рамках справи № 360/1053/25 позивач самостійно визначив момент припинення «триваючого правопорушення» (тобто несвоєчасного розрахунку при звільненні) та визначив день фактичного розрахунку.

Повертаючись до положень статті 117 КЗпП України, є зрозумілим, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Звертаючись до суду із позовами щодо стягнення коштів (в даному випадку позивач подав 6 позовів (№ 380/18480/22, 360/1053/25, 360/1054/25, 520/12574/25, 520/15662/25, 520/29068/25)) позивачу достеменно відомо, що розрахунок буде проведений за кожним рішенням суду окремо в залежності від дати прийняття рішення, відповідно у нього виникне право на звернення до суду із середнім заробітком за час затримки розрахунку при звільненні.

Також позивачу достеменно відомо, що не може бути «декілька» днів фактичного розрахунку (за різними рішеннями суду). Відтак, вказане свідчить про недобросовісну поведінку позивача щодо звернення з позовами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за результатами розгляду кожного позову окремо. На думку відповідача, днем фактичного розрахунку є день, коли позивач отримає кошти за останнім рішенням суду в рамках всіх позовів поданих до військової частини НОМЕР_1 . Проте в даному випадку, позивач самостійно визначив день фактичного розрахунку в рамках справи № 360/1053/25.

З огляду на компенсаційний характер середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, відповідач з урахуванням обставин у справі просить суд не зменшувати період середнього заробітку, а застосувати принцип співмірності його відшкодування. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні (позивачем не наведені причини тривалого незвернення до суду, виконання рішення суду у справах відбулось самостійно, без примусового виконання).

Інших заяв по суті справи від сторін не надходило.

Дослідивши матеріали справи в електронній формі та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд встановив таке.

ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) проходив військову службу в НОМЕР_2 прикордонному загоні, з 15 травня 2022 року звільнений з військової служби та виключений з особового складу відповідача, що підтверджено наданими в матеріали справи копіями витягів з наказів начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 12 травня 2022 року № 737-ОС, від 14 травня 2022 року № 761-ОС.

Дослідженням витягу з наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 14 травня 2022 року № 761-ОС установлено, що остаточною датою закінчення проходження військової служби вважається 15 травня 2022 року; наказано виплатити: грошову компенсацію за невикористані 10 діб щорічної основної відпустки за 2022 рік; матеріальну допомогу для оздоровлення за 2022 рік; премію з 01 травня по 15 травня 2022 року; одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за 10 повних календарних років служби; надбавку з 01 травня 2022 року по 15 травня 2022 року за особливості проходження служби; грошову компенсацію за додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2015 рік у кількості 14 діб, за 2016 рік у кількості 14 діб, за 2017 рік у кількості 14 діб, за 2018 рік у кількості 14 діб, за 2019 рік у кількості 14 діб, 2020 рік у кількості 14 діб, за 2021 рік у кількості 14 діб, за 2022 рік у кількості 14 діб.

Згідно з архівною відомістю № 1 за 2022 рік та розрахунковим листом від 23 грудня 2025 року № 1470 за червень 2022 року позивачу при звільненні зі служби нараховано грошове забезпечення в загальному розмірі 130973,36 грн, перераховано на карту 129008,76 грн.

Згідно з довідкою про доходи від 23 грудня 2025 року № 1471 ОСОБА_1 за березень та квітень 2022 року нараховано грошове забезпечення в загальному розмірі 32714,40 грн, у тому числі: за 31 день березня 2022 року в розмірі 16357,20 грн; за 30 днів квітня 2022 року у розмірі 16357,20 грн, середньоденна заробітна плата складає 536,30 грн.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 10 липня 2025 року у справі № 360/1054/25, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2025 року, позов ОСОБА_1 до НОМЕР_2 прикордонного загону про визнання дії протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково:

визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення у лютому 2016 року та в серпні 2017 року без врахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, установленої постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій»;

зобов`язано НОМЕР_2 прикордонний загін здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2016 рік та за 2017 рік з врахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, установленої постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій», ураховуючи раніше виплачені суми;

у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

З копій довідки б/д та б/н про грошову допомогу на оздоровлення за 2016 рік та за 2017 рік з врахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, установленої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, розрахункового листа від 02 лютого 2026 року № 101 за грудень 2025 року судом установлено, що відповідачем на виконання рішення суду у справі № 360/1054/25 донараховано позивачу допомогу на оздоровлення за 2016 та 2017 роки в загальній сумі 6242,10 грн, з якої утримано військовий збір та ПДФО в загальній сумі 1435,69 грн, та за платіжною інструкцією від 03 грудня 2025 року № 31235 перераховано на картку 04 грудня 2025 року в сумі 4806,41 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2025 року у справі № 520/15662/25, зміненим постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2025 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до НОМЕР_2 прикордонного загону задоволено частково:

визнано протиправними дії НОМЕР_2 прикордонного загону, які полягають у невключені до складу місячного грошового забезпечення винагороди за участь в АТО/ООС при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2015-2021 роки;

зобов`язано НОМЕР_2 прикордонний загін здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої у 2015-2021 роках, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення грошової винагороди за участь в АТО/ООС.

З копій довідки б/д та б/н щодо перерахунку ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої у 2015-2021 роках, розрахункового листа від 02 лютого 2026 року № 102 за грудень 2025 року судом установлено, що відповідачем на виконання рішення суду у справі № 520/15662/25 донараховано позивачу грошову допомогу на оздоровлення за 2015-2021 роки в загальній сумі 57106,74 грн, з якої утримано військовий збір та ПДФО в загальній сумі 13134,54 грн, та за платіжною інструкцією від 24 грудня 2025 року № 34397 перераховано на картку 25 грудня 2025 року в сумі 43972,20 грн.

Також з Єдиного державного реєстру судових рішень судом з`ясовано, що після звільнення з військової служби позивач звертався до суду з позовами до НОМЕР_2 прикордонного загону щодо належного позивачу за час проходження військової служби у відповідача грошового забезпечення, які перебували на розгляді у справах № 380/18480/22, № 360/1053/25, № 520/12574/25, № 520/29068/25.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 31 липня 2023 року у справі № 380/18480/22, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04 січня 2024 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до НОМЕР_2 прикордонного загону задоволено частково:

визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону, яка полягає у не здійсненні виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно;

зобов`язано НОМЕР_2 прикордонний загін виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане під час проходження військової служби речове майно, нараховану згідно з довідкою-розрахунком № 8 від 01 січня 2023 року;

визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону щодо нездійснення нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 14.05.2022 у порядку, передбаченому Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» і Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;

зобов`язано НОМЕР_2 прикордонний загін здійснити перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, із застосуванням базового місяця січень 2008 року та в порядку, передбаченому Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» і Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;

зобов`язано НОМЕР_2 прикордонний загін здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 14.05.2022 в порядку, передбаченому Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» і Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, та з урахуванням висновків суду;

визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону щодо не проведення перерахунку та виплати з 01.02.2020 грошового забезпечення ОСОБА_1 з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених шляхом множення мінімального прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, на 01.01.2021 та на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», а також процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії;

зобов`язано НОМЕР_2 прикордонний загін перерахувати та виплатити з 01.02.2020 суми грошового забезпечення ОСОБА_1 з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених шляхом множення мінімального прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, на 01.01.2021, на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», а також процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії;

у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 27 червня 2025 року у справі № 360/1053/25, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2025 року, позов ОСОБА_1 до НОМЕР_2 прикордонного загону про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, задоволено:

визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону щодо не проведення перерахунку та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2016-2017 роки та щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, за період з січня 2016 по лютий 2018 року включно з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення;

зобов`язано НОМЕР_2 прикордонний загін провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення виплаченої у 2016-2017 роках та щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, за період з січня 2016 року по лютий 2018 року включно з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення та з врахуванням раніше виплачених сум.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2025 року у справі № 520/12574/25, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 05 січня 2026 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до НОМЕР_2 прикордонного загону про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено:

визнано протиправними дії НОМЕР_2 прикордонного загону щодо не включення щомісячної додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», до складу суми місячного грошового забезпечення, з якого ОСОБА_1 нараховувалась та виплачувалась компенсація за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій та компенсація за невикористану щорічну основну відпустку;

зобов`язано НОМЕР_2 прикордонний загін здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій та компенсації за невикористану щорічну основну відпустку з урахуванням щомісячної додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» з врахуванням раніше виплачених сум.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року у справі № 520/29068/25, яке ще не набрало законної сили, у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до НОМЕР_2 прикордонного загону про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії відмовлено.

З наданих відповідачем на виконання вимог ухвали від 19 січня 2026 року документів судом установлено, що на виконання вказаних вище рішень суду відповідачем нараховано:

- згідно з довідками б/д та б/н щодо належної до виплати індексації грошового забезпечення, розрахунком доплати грошового забезпечення, розрахунковими листами за квітень 2024 року та за травень 2024 року, відповідачем на виконання рішення суду по справі № 380/18480/22 донараховано грошове забезпечення та індексацію в загальній сумі 271361,44 грн;

- згідно з довідкою б/д та б/н щодо грошової допомоги для оздоровлення, виплаченої у 2016-2017 роках, розрахункового листа за жовтень 2025 року, відповідачем на виконання рішення суду у справі № 360/1053/25 донараховано грошове забезпечення в загальному розмірі 56264,34 грн.

Доказів донарахування ОСОБА_1 грошового забезпечення на виконання рішення суду у справі № 520/12574/24 суду не надано.

Також з розрахунку донарахованого ОСОБА_1 на виконання рішення суду у справі № 380/18480/22 грошового забезпечення судом установлено, що належне позивачу до виплати за березень та квітень 2022 року грошове забезпечення (з урахуванням перерахованого грошового забезпечення на виконання судового рішення) складало:

за березень 2022 року (31 календарний день) в загальному розмірі 23015,00 грн, у тому числі: посадовий оклад - 5360,00 грн, оклад за військовим званням - 1690,00 грн, надбавка за вислугу років - 2115,00 грн, надбавка за особливості проходження військової служби - 3666,00 грн, премія - 9648,00 грн, додаткова премія - 536,00 грн;

за квітень 2022 року (30 календарний день) 23015,00 грн, у тому числі посадовий оклад 5360,00 грн, оклад за військовим званням 1690,00 грн, надбавка за вислугу років 2115,00 грн, надбавка за особливості проходження військової служби 3666,00 грн, премія 9648,00 грн, додаткова премія 536,00 грн.

Всі копії вищеописаних документів наявні в матеріалах справи.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Положеннями частини четвертої статті 2 Закону № 2232-XII визначено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Абзацом першим частини третьої статті 24 Закону № 2232-XII визначено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Згідно з частиною першою статті 14 Закону України від 03.04.2003 № 661-IV «Про Державну прикордонну службу України» (далі - Закон № 661-IV) до особового складу Державної прикордонної служби України входять військовослужбовці та працівники Державної прикордонної служби України.

Відповідно до частини третьої статті 25 Закону № 661-IV військовослужбовці Державної прикордонної служби України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», цього Закону, інших актів законодавства.

Указом Президента України від 29.12.2009 № 1115/2009 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України (далі - Положення № 1115/2009), яке визначає порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби в Державній прикордонній службі України (далі - Держприкордонслужба) у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період.

Відповідно до пункту 7 Положення № 1115/2009 закінченням проходження громадянином військової служби вважається день, зазначений у наказі про виключення військовослужбовця зі списків особового складу Адміністрації Держприкордонслужби чи її розвідувального органу, регіональних управлінь, органів охорони державного кордону, загонів Морської охорони, навчальних закладів, науково-дослідних установ або органів (підрозділів) забезпечення Держприкордонслужби (далі - органи Держприкордонслужби) у зв`язку з його звільненням з військової служби в запас або у відставку, загибеллю (смертю), визнанням судом безвісно відсутнім або оголошенням померлим.

Згідно з абзацом першим пункту 293 Положення № 1115/2009 особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням.

У разі спору про розмір сум, належних військовослужбовцю при звільненні, йому в день виключення із списків особового складу виплачується сума, не оспорювана керівництвом органу Держприкордонслужби, у якому проходив службу цей військовослужбовець (абзац другий пункту 293 Положення № 1115/2009).

Частиною першою статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 № 558, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.07.2018 за № 854/32306, затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України (далі - Інструкція № 558).

Пунктом 2 Розділу I Інструкції № 558 визначено, що у цій Інструкції термін «грошове забезпечення» означає гарантоване державою грошове забезпечення в обсязі, що відповідає умовам проходження військової служби та стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення складається із: посадового окладу; окладу за військовим званням; щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії); одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Місячне грошове забезпечення - грошове забезпечення, на отримання якого у відповідному місяці має право військовослужбовець згідно із чинним законодавством.

Місячне грошове забезпечення складається із: основних видів грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням); щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премія).

Грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується в органах Держприкордонслужби за місцем їх служби або органом, у якому вони перебувають на фінансовому забезпеченні згідно з приміткою до штату (пункт 3 Розділу I Інструкції № 558).

Відповідно до пункту 4 Розділу І Інструкції № 558 за службу понад установлений службовий час, у дні відпочинку, святкові, вихідні та неробочі дні грошове забезпечення військовослужбовцям додатково не виплачується.

Згідно із пунктом 5 Розділу І Інструкції № 558 розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний місяць, а за декілька днів, визначається, ураховуючи кількість календарних днів у цьому місяці.

Відповідно до пункту 7 Розділу І Інструкції № 558 грошове забезпечення, що належить військовослужбовцю і своєчасно не виплачено йому або виплачено в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього.

З вище наведених положень слідує, що грошове забезпечення позивача в обсязі, що відповідає умовам проходження військової служби, мало бути виплачено позивачу до дня виключення його зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Як встановлено судом, позивач виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення відповідача з 15 травня 2022 року.

Відповідно, все належне позивачу грошове забезпечення мало бути йому виплачено у повному обсязі до 15 травня 2022 року включно.

Однак судом установлено, що вже після звільнення зі служби, виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення НОМЕР_2 прикордонного загону ОСОБА_1 відповідачем 04 та 25 грудня 2025 року виплачено 48778,61 грн грошової допомоги на оздоровлення, перерахованої на виконання рішень суду у справах № 360/1054/25 та № 520/15662/25.

Слід зазначити, що Законом № 2011-XII, Положенням № 1115/2009 та Інструкцією № 558, які є спеціальними нормативно-правовими актами і підлягають застосуванню при визначенні структури, порядку та умов виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, та у випадку виникнення спорів з цього приводу, не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців Державної прикордонної служби України.

Нерозповсюдження на військовослужбовців Державної прикордонної служби України норм Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) стосується тільки норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати тощо.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців Державної прикордонної служби України не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

За правилами частини шостої статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці від 01 липня 1949 року № 95 «Про захист заробітної плати», ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Статтею 12 Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.

Враховуючи, що перебування особи на публічній службі є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю (постанова Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 21-389а13), суд вважає за необхідне застосувати до цих правовідносин норми КЗпП України.

Згідно із частиною першою статті 47 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

За змістом статті 117 КЗпП України:

в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (в редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року);

у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (в редакції, яка діє з 19 липня 2022 року).

Аналіз вищевказаних норм дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України.

Суд враховує правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року в справі № 821/1083/17, відповідно до якої під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Також у постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). У цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

Оскільки рішеннями суду у справах № 360/1054/25 та № 520/15662/25 установлено, що позивач в період проходження військової служби у відповідача отримував грошову допомогу на оздоровлення, яка є складовою грошового забезпечення, в неналежному розмірі, суд вважає, що все належне позивачу грошове забезпечення у відповідному розмірі мало бути виплачено до дня звільнення зі служби та виключення зі списків особового складу відповідача, тобто у строк, визначений у статті 116 КЗпП України.

Також, зважаючи на вище наведені положення КЗпП України та правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, суд дійшов висновку, що стаття 117 КЗпП України розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати належних працівникові при звільненні сум.

Тому твердження представника відповідача про відсутність спору на день звільнення позивача з військової служби та його виключення зі списків особового складу військової частини, що, на його думку, виключає визначену статтею 117 КЗпП України відповідальність, суд відхиляє як безпідставні.

Оскільки суду не надано доказів, що позивач був відсутній на службі в день його звільнення, то суд дійшов висновку, що всі належні позивачу суми грошового забезпечення мали бути виплачені до 15 травня 2022 року включно.

Однак за матеріалами справи виплата належного позивачу грошового забезпечення, виплата якого мала бути здійснена у строк до 15 травня 2022 року включно здійснена відповідачем 04 грудня 2025 року на виконання рішення суду у справі № 360/1054/25 та 25 грудня 2025 року на виконання рішення суду у справі № 520/15662/25.

Відповідно за цей період затримки до відповідача має бути застосована відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100 у редакції, яка діє на час вирішення спору).

Згідно з підпунктом «л» пункту 1 Порядку № 100 цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Відповідно абзаців першого-п`ятого пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки. Обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки, на які працівник набув право до 31 грудня 2023 р., проводиться виходячи з виплат, нарахованих у 2023 році. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку, матеріальна (грошова) допомога. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Відповідно до абзаців першого-третього пункту 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт. Премії (в тому числі за місяць) та інші заохочувальні виплати за підсумками роботи за певний період під час обчислення середньої заробітної плати враховуються в заробіток періоду, який відповідає кількості місяців, за які вони нараховані, починаючи з місяця, в якому вони нараховані. Для цього до заробітку відповідних місяців розрахункового періоду додається частина, яка визначається діленням суми премії або іншої заохочувальної виплати за підсумками роботи за певний період на кількість відпрацьованих робочих днів періоду, за який вони нараховані, та множенням на кількість відпрацьованих робочих днів відповідного місяця, що припадає на розрахунковий період. Якщо період, за який нараховано премію чи іншу заохочувальну виплату, працівником відпрацьовано частково, під час обчислення середньої заробітної плати враховується сума у розмірі не більше фактично нарахованої суми премії чи іншої заохочувальної виплати.

Пунктом 4 Порядку № 100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються, зокрема:

виплати за виконання окремих доручень (одноразового характеру), що не входять в обов`язки працівника (за винятком доплат за суміщення професій і посад, розширення зон обслуговування або виконання додаткових обсягів робіт та виконання обов`язків тимчасово відсутніх працівників, а також різниці в посадових окладах, що виплачується працівникам, які виконують обов`язки тимчасово відсутнього керівника підприємства або його структурного підрозділу і не є штатними заступниками) (підпункт «а»);

одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо) (підпункт «б»);

компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових) (підпункт «в»);

пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати (підпункт «е»);

компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати (підпункт «л»).

Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абзац перший пункту 8 Порядку № 100).

При цьому, спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює обчислення середньоденного розміру грошового забезпечення, є Інструкція № 558, пунктом 5 Розділу І якої визначено, що розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний місяць, а за декілька днів, визначається, ураховуючи кількість календарних днів у цьому місяці.

З системного аналізу вищенаведених норм Порядку № 100 та Інструкції № 558 можна дійти висновку, що:

згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку військовослужбовцям Державної прикордонної служби України проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період;

нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку здійснюється з щомісячних основних (посадовий оклад, оклад за військовим званням) та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія) за останні 2 календарні місяці служби перед місяцем звільнення. При цьому, індексація враховується в усіх випадках обчислення середнього грошового забезпечення;

до розрахунку не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, винагорода за безпосередню участь у воєнних конфліктах, антитерористичних операціях та інших заходах в умовах особливого періоду, а також інші виплати, передбачені пунктом 4 Порядку № 100.

Суд зазначає, що спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі охоплюється періодом з 16 травня 2022 року по 25 грудня 2025 року, а тому такий період умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (19 липня 2022 року) і після цього.

Період з 16 травня 2022 року до 18 липня 2022 року включно (до дня набрання чинності Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин») регулюється редакцією КЗпП України, до внесення у неї змін Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців.

Проте, період з 19 липня 2022 року до 25 грудня 2025 року включно регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

День звільнення позивача 15 травня 2022 року є останнім робочим днем, за який здійснюється нарахування та виплата грошового забезпечення, тому цей день не враховується судом для визначення кількості днів затримки у розрахунку при звільненні.

Таким чином, періодом затримки розрахунку при звільненні є період з 16 травня 2022 року по 25 грудня 2025 року включно, під час якого редакція статті 117 КЗпП України зазнала суттєвих змін, тому означений період потрібно поділити на два періоди, а саме на період з 16 травня 2022 року по 18 липня 2022 року (весь період затримки розрахунку при звільненні до внесення змін щодо обмеження шістьма місяцями), що становить 64 календарних дні, та період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року (період обмежений шістьма місяцями), що становить 185 календарних днів.

Як вже вказано, згідно з довідкою відповідача про доходи від 23 грудня 2025 року № 1471 ОСОБА_1 за березень та квітень 2022 року нараховано грошове забезпечення в загальному розмірі 32714,40 грн, у тому числі: за 31 день березня 2022 року в розмірі 16357,20 грн; за 30 днів квітня 2022 року у розмірі 16357,20 грн, середньоденна заробітна плата складає 536,30 грн.

Проте, оскільки вказаним вище рішенням Львівського окружного адміністративного суду у справі № 380/18480/22 підтверджено, що позивачем в період проходження військової служби у відповідача отримувалось грошове забезпечення, у тому числі й у березні та квітні 2022 року, в неналежному розмірі, суд вважає, що середньоденне грошове забезпечення позивача слід розраховувати з грошового забезпечення, перерахованого на виконання цього рішення суду, яке згідно з розрахунком донарахованого ОСОБА_1 на виконання рішення суду у справі № 380/18480/22 грошового забезпечення складало:

за березень 2022 року (31 календарний день) в загальному розмірі 23015,00 грн, у тому числі: посадовий оклад - 5360,00 грн, оклад за військовим званням - 1690,00 грн, надбавка за вислугу років - 2115,00 грн, надбавка за особливості проходження військової служби - 3666,00 грн, премія - 9648,00 грн, додаткова премія - 536,00 грн;

за квітень 2022 року (30 календарний день) 23015,00 грн, у тому числі посадовий оклад 5360,00 грн, оклад за військовим званням 1690,00 грн, надбавка за вислугу років 2115,00 грн, надбавка за особливості проходження військової служби 3666,00 грн, премія 9648,00 грн, додаткова премія 536,00 грн.

З наведених мотивів судом відхиляються як безпідставні твердження відповідача про необхідність розрахунку середньоденного грошового забезпечення позивача грошового забезпечення позивача, яке він отримував до перерахунку на виконання рішення суду у справі № 380/18480/22, розмір якого підтверджений довідкою від 23 грудня 2025 року № 1471.

Судом у складі виплаченого позивачу за березень квітень 2022 року грошового забезпечення не установлено складових, які відповідно до Постанови № 100 не враховуються для обчислення середньоденного грошового забезпечення.

За березень квітень 2022 року позивачем відпрацьовано 61 календарний день.

Середньоденне грошове забезпечення позивача складає 754,59 грн ((23015,00 грн + 23015,00 грн) : 61 календарний день).

Відповідно, середнє грошове забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку становить:

за період з 16 травня 2022 року по 18 липня 2022 року в арифметичному обчисленні складає 48293,76 грн (середньоденне грошове забезпечення у розмірі 754,59 грн х 64 календарні дні),

за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року в арифметичному обчисленні складає 139599,15 грн (середньоденне грошове забезпечення у розмірі 754,59 грн х 185 календарних днів)

а всього 187892,91 грн.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).

Розвиваючи цю тезу, Велика Палата Верховного Суду провела аналогію між відшкодуванням за статтею 117 КЗпП України та такими цивільно-правовими інститутами, як збитки та неустойка. Суд зазначив, що дійсний розмір збитків працівника від затримки розрахунку довести складно або неможливо. Тому законодавець з метою захисту інтересів постраждалої сторони встановлює правила, що дозволяють стягнути компенсацію у заздалегідь визначеному розмірі (середній заробіток) у спрощеному порядку, без необхідності доведення працівником точного розміру його втрат (пункти 83, 84, 86 постанови).

Таке правове регулювання подібне до інституту неустойки (статті 549-552 ЦК України), яка також є способом забезпечення виконання зобов`язання та компенсації втрат кредитора без доведення їх розміру. Водночас аби неустойка не набула ознак каральної санкції, цивільне законодавство надає суду право зменшити її розмір, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити (частина третя статті 551 ЦК України). Це право суду є проявом принципу пропорційності у цивільному праві (пункт 85 постанови).

Отже, ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації.

З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України».

Велика Палата сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.

У постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 Велика Палата Верховного Суду вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19 липня 2022 року.

У пунктах 105-106 постанови від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 Великою Палатою сформульовано такий правий висновок: «Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.».

Верховним Судом у постанові від 30 листопада 2020 року по справі № 480/3105/19 вказано, що при визначенні суми, яка підлягає стягненню за затримку розрахунку при звільненні, слід обраховувати суму стягнення пропорційно розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять 100 відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Зазначена правова позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 22 липня 2021 року у справі № 200/5764/20-а та постанові від 11 серпня 2021 року у справі № 640/9375/20.

Застосовуючи вище наведені правові позиції Верховного Суду для визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у цій справі, суд враховує таке.

Як вже вказано, згідно з розрахунковим листом позивачу при звільненні зі служби у відповідача нараховано до виплати грошове забезпечення в загальному розмірі 130973,36 грн.

У подальшому на виконання рішень суду, які набрали законної сили, позивачу:

по справі № 380/18480/22 нараховано до виплати 271361,44 грн;

по справі № 360/1053/25 нараховано до виплати 56264,34 грн;

по справі № 360/1054/25 нараховано до виплати 6242,10 грн;

по справі № 520/15662/25 нараховано до виплати 57106,74 грн.

Отже судом установлено, що загальний розмір виплат, належних позивачу при звільненні зі служби, складає 521947,98 грн (самостійно виплачені відповідачем при виключенні позивача зі списків особового складу та нараховані на виконання рішень судів у вказаних справах).

Розмір невиплачених позивачу у день виключення зі списків особового складу відповідача сум перерахованого на виконання рішень суду по справах № 360/1054/25 та 520/15662/25 грошового забезпечення в загальному розмірі 48778,61 грн, виплата якого відбулася 04 та 25 грудня 2025 року, по відношенню до всіх належних при звільненні виплат в загальному розмірі 521947,98 грн становить 9,35 % (48778,61 грн *100 % / 521947,98 грн).

Виходячи з принципу пропорційності, сума належного позивачу середнього грошового забезпечення за період затримки з 16 травня 2022 року по 19 січня 2023 року складає 17567,99 грн (187892,91 грн (середнє грошове забезпечення) х 9,35 % (відсоткове значення невиплаченого у день звільнення з військової служби грошового забезпечення).

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушених прав в цій частині вимог, суд зазначає таке.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Пунктом 10 частини другої статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Частиною другою статті 9 КАС України закріплено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що відповідачем порушено право позивача на отримання всіх належних при звільненні зі служби сум грошового забезпечення до дня виключення зі списків особового складу, законодавчо визначеною гарантією від такого порушення є стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але з 19 липня 2022 року не більш як за шість місяців.

Отже ефективним способом захисту порушених прав позивача є стягнення на його користь з відповідача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16 травня 2022 року по 19 січня 2023 року в розмірі 17567,99 грн.

Відповідно до пункту 171.1 статті 171 Податкового кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України).

Оскільки справляння і сплата податку з доходів громадян є відповідно обов`язком роботодавця, а не працівника, то сума середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні визначена судом без утримання такого податку та інших обов`язкових платежів, які повинен утримати та сплатити за працівника роботодавець.

У задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні слід відмовити через неналежність обраного позивачем способу судового захисту та його невідповідність об`єкту порушеного права у спірних правовідносинах.

Щодо тверджень відповідача про зловживання позивачем правом на отримання середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні, мотивованих тим, що після звільнення зі служби позивачем вже подано 6 позовних заяв щодо належного йому грошового забезпечення, які перебували на розгляді у справах № 380/18480/22, № 360/1053/25, № 360/1054/25, № 520/12574/25, № 520/15662/25, № 520/29068/25, а також тим, що позивач вже звернувся з позовною заявою за виплатою середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні, яка перебувала на розгляді у справі № 360/2193/25, то суд зазначає таке.

Зі змісту рішення Луганського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2026 року у справі № 360/2193/25, яке ще не набрало законної сили, слідує, що позивач дійсно звернувся за отриманням середнього грошового забезпечення за затримку у виплаті належного при звільненні грошового забезпечення, нарахування якого здійснено відповідачем на виконання рішення суду у справі № 360/1053/25, виплата якого відбулася 17 жовтня 2025 року.

Позовні вимоги, які перебувають на розгляді у цій справі, обґрунтовані несвоєчасною виплатою належного позивачу при звільненні з військової служби грошового забезпечення, нарахування якого здійснено відповідачем на виконання рішень суду у справах № 360/1054/25 та 520/15662/25, виплата якого відбулася 04 та 25 грудня 2025 року.

Оскільки згідно з наведеними вище правовими висновками Верховного Суду розрахунок належного звільненому військовослужбовцю середнього грошового забезпечення за час затримки в розрахунку при звільненні здійснюється окремо у кожному випадку такої затримки, підтвердженому відповідним рішенням суду, та пропорційно до розміру невиплачених сум, тобто цей розрахунок залежить не тільки від факту несвоєчасної виплати працівнику належної йому при звільненні заробітної плати, періоду її затримки, який розраховується з дня, наступного за днем звільнення, до дня виплати, а й від розміру такої виплати, то суд дійшов висновку, що позивач не обмежений у можливості повторно отримати таку компенсацію за кожною новою несвоєчасною виплатою.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже судом встановлено, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відповідно до частини восьмої статті 139 КАС України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Позивачем при зверненні до суду з цим позовом сплачено судовий збір у розмірі 1064,96 грн (як за одну вимогу немайнового характеру щодо середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні).

З огляду на те, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, а позов підлягає частковому задоволенню внаслідок обрання неналежного способу судового захисту у спірних правовідносинах, суд присуджує позивачу понесені ним і документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1064,96 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 72-77, 90, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16 травня 2022 року по 19 січня 2023 року у розмірі 17567,99 грн (сімнадцять тисяч п`ятсот шістдесят сім гривень 99 коп.).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1064,96 грн (одна тисяча шістдесят чотири гривні 96 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя К.О. Пляшкова