Ухвала суду № 134690510, 10.03.2026, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у забезпеченні позову

"10" березня 2026 р. cправа № 300/1313/26

м. Івано-Франківськ

Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Григорук О.Б., розглянувши в порядку письмового провадження заяву про забезпечення позову ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарній комісії адвокатури Чернівецької області про визнання незаконним, безпринципним, протиправним та безпідставним, злочинним та скасувати рішення № 280 від 27.02.2026, постановити окремі ухвали в правоохоронні органи

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Кваліфікаційно-дисциплінарній комісії адвокатури Чернівецької області, просить:

визнати завідомо незаконним, безпринципним, протиправним та безпідставним і навіть злочинним за ч. 3 ст. 382 КК України (бо дії вчинені службовими особами, які займають відповідальне становище), за ч. 2 ст. 376 КК України (дії вчинені особами з використанням свого службового становища) рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Чернівецької області № 280 від 27.02.2026 та скасувати його.

Одночасно з позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову, відповідно до якої позивач просить забезпечити позов шляхом:

зупинення дії рішення № 280 від 27.02.2026, прийнятого Кваліфікаційно- дисциплінарною комісією адвокатури Чернівецької області у складі дисциплінарної палати, яким позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді - позбавлення права на заняття адвокатською діяльністю з наступним виключенням з Єдиного реєстру адвокатів України, до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі.

Необхідність забезпечення адміністративного позову вказаним способом аргументована тим, що виконання оскаржуваного рішення, до моменту вирішення спору по суті, призведе до фактичного позбавлення позивача права на професійну діяльність, що становить основне джерело його існування. У разі подальшого задоволення позову повне відновлення порушених прав буде істотно ускладнене, оскільки негативні наслідки із виключення з Єдиного реєстру адвокатів України матимуть незворотний характер, включаючи: втрату клієнтів, припинення чинних договорів про надання правничої допомоги, суттєве погіршення професійної репутації адвоката. Невжиття такого заходу призведе до реалізації оскаржуваного рішення до вирішення спору судом, що фактично позбавить позивача ефективного судового захисту, та створює реальний ризик настання для позивача істотних та фактично невідворотних негативних наслідків. Оскаржуване рішення безпосередньо може спричинити істотні негативні наслідки для професійної та ділової репутації і подальшого здійснення адвокатської діяльності, перешкодить позивачу займатись професійною адвокатською діяльністю. Також, зазначено про наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення: істотні порушення процедури дисциплінарного провадження; неповне дослідження обставин справи; відсутність належних та допустимих доказів дисциплінарного проступку; неправильне застосування норм законодавства про адвокатуру та адвокатську діяльність. Оскаржуване рішення дисциплінарної палати КДКА Чернівецької області № 289 від 27.02.2026 ухвалене з істотними порушеннями процедурних норм, встановлених Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та Правилами адвокатської етики, що саме по собі є самостійною підставою для визнання рішення протиправним. Рішення відповідача ґрунтується на гіпотетичних припущеннях, що суперечить вимогам закону та стандартам доказування в дисциплінарних провадженнях. При цьому, в діях позивача не було і немає ознак систематичного або грубого одноразового порушення правил адвокатської етики.

10.03.2026 до суду надійшло доповнення обґрунтувань до заяви про забезпечення позову, відповідно до якого, позивач надав перелік справ, у яких він здійснює представництво осіб, зокрема у справах неповнолітніх потерпілих (3 справи), обвинувачених (5 справ) та ряду інших справ. Зазначає, що у разі передчасного виключення позивача з Єдиного реєстру адвокатів України це перешкодить подальший захист потерпілим та обвинуваченим. Їм необхідно буде підшукувати інших професійних адвокатів. При цьому, новому адвокату прийдеться знайомитися з матеріалами справи та вникати в суть справи, що займає велику кількість часу.

Відповідно до частини 1 статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд дійшов до наступних висновків.

Відповідно до частини 1 статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Частиною 2 цієї статті встановлено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду;

або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно частини 2 статті 150 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Отже, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має пересвідчитись, що надані докази та доводи позивача на цьому етапі переконливо свідчать про наявність підстав для забезпечення позову.

У зв`язку з цим суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є захід забезпечення позову, про який просить позивач, співмірним з позовними вимогами та чи відповідає він меті і завданням правового інституту забезпечення позову.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу, дотримання дозволеного законодавством способу забезпечення позову.

При цьому, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути співмірними з позовними вимогами, зокрема співмірними між негативними наслідками від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

У контексті співмірності суди також повинні перевіряти не тільки співмірність заходів забезпечення позову із позовними вимогами, а й надавати оцінку порушеному праву позивача, про захист якого він просить.

Аналогічні висновки містяться, зокрема, у постановах Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 826/16911/18, від 25.04.2019 у справі № 826/10936/18, від 26.06.2019 у справі № 826/13396/18, від 30.09.2019 у справі № 420/5553/18, від 30.09.2019 у справі № 640/868/19, від 30.09.2019 у справі № 1840/3517/18, від 29.01.2020 у справі № 640/9167/19, від 20.04.2021 у справі № 640/17351/19, від 20.05.2021 у справі № 640/29749/20 та від 11.01.2022 у справі № 640/18852/21, від 24.05.2023 у справі № 640/10883/22, від 03.08.2023 у справі № 600/2304/22-а.

Щодо наявності очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення таким рішенням прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, то вони повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом. Тобто суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, порушує права, свободи або інтереси позивачів і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. У іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивачів до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію по справі.

У постановах від 10.04.2019 у справі № 826/16509/18, від 06.02.2019 у справі № 826/13306/18, від 20.05.2020 у справі № 640/11330/19, від 13.10.2021 у справі № 640/9082/21 Верховний Суд дійшов висновку, що вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має встановити наявність саме таких ознак, які свідчать про протиправність оскаржуваного рішення поза обґрунтованим сумнівом, а не встановлювати правомірність/протиправність оскаржуваного рішення на цій стадії.

При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позов та з`ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Водночас в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

При цьому під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.

Крім того вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 14 травня 2025 року у справі № 260/5758/24.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Звертаючись із заявою про забезпечення позову, позивач визначив вжиття таких заходів шляхом зупинення дії рішення № 280 від 27.02.2026, прийнятого Кваліфікаційно- дисциплінарною комісією адвокатури Чернівецької області у складі дисциплінарної палати, яким позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді - позбавлення права на заняття адвокатською діяльністю з наступним виключенням з Єдиного реєстру адвокатів України.

Необхідність вжиття заходів забезпечення позову обґрунтовано фактичним позбавленням позивача права на професійну діяльність, що становить основне джерело його існування, незворотністю негативних наслідків із виключення з Єдиного реєстру адвокатів України, включаючи: втрату клієнтів, припинення чинних договорів про надання правничої допомоги, суттєве погіршення професійної репутації адвоката. Наявністю очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення: істотні порушення процедури дисциплінарного провадження; неповне дослідження обставин справи; відсутність належних та допустимих доказів дисциплінарного проступку; неправильне застосування норм законодавства про адвокатуру та адвокатську діяльність.

Суд зазначає, що інститут забезпечення адміністративного позову дійсно є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб позивачів в адміністративному процесі, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

Водночас сам по собі факт прийняття відповідачем рішення, яке стосується прав та інтересів позивача, не може автоматично свідчити про те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.

Підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

За таких обставин та правового регулювання зазначені позивачем у заяві про забезпечення позову доводи не дають суду підстав для вжиття заходів забезпечення позову, що передбачені статтею 151 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки заявником у цій справі не доведено та документально не підтверджено обставини (матеріали справи не містять належних та допустимих доказів), які б вказували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди її правам та інтересам, які б унеможливили його захист без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення чи які б свідчили про реальну загрозу невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, як і не надано доказів можливості настання невідворотних наслідків для позивача. Позивач у межах цієї справи навів лише загальні твердження про можливість настання негативних наслідків, проте жодної конкретної аргументації не вказано та доказів на її підтвердження не надано. При цьому, дисциплінарна відповідальність завжди носить негативний характер щодо особи, до якої вона застосовується, з огляду на її характер, як захід примусу.

Стосовно посилання на те, що наявність факту застосування до позивача дисциплінарного стягнення впливає на його професійну репутацію, то суд зауважує, що рішення чи дії суб`єктів владних повноважень безумовно мають певний вплив на права та інтереси особи щодо якої вони прийняті/вчинені. Такі рішення можуть мати негативний вплив на права та обов`язки особи, тим більше якщо це рішення, прийняте уповноваженим дисциплінарним органом, спрямоване на застосування передбаченої законом спеціальної професійної відповідальності, правова природа якої обумовлена особливим статусом адвоката.

Водночас, такі обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.

Слід зазначити, що оцінка пропорційності застосованого заходу вчиненого дисциплінарного проступку не допустима при вирішенні питання забезпечення позову.

При цьому, забезпечення позову у такий спосіб призводить до продовження діяльності позивача як адвоката на противагу рішенню відповідача, який є компетентним органом щодо прийняття рішень про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді позбавлення права на заняття адвокатською діяльністю з наступним виключення з Єдиного реєстру адвокатів України.

Суд також звертає увагу, що позов не може бути забезпечено таким способом, який фактично підміняє собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті судом. Надання правової оцінки оскаржуваному рішенню Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури має здійснюватися судом у межах процедури судового розгляду, з дотриманням усіх процесуальних гарантій учасників справи, передбачених процесуальним законом, а тому вжиття заходів забезпечення позову у такий спосіб фактично призводить до вирішення спору по суті.

Суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення. Твердження про "очевидність" порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.

Крім того, саме існування очевидних ознак протиправності рішення суб`єкта владних повноважень не може бути єдиною підставою для забезпечення позову шляхом зупинення дії такого рішення, оскільки дана ознака є лише передумовою для такого забезпечення та повинна прийматись судом до уваги із врахуванням іншої підстави забезпечення позову - невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Позивачем не доведено наявності обставин, які надають підстави стверджувати, що оскаржуване рішення відповідача явно суперечить вимогам закону та порушує права або інтереси позивача, і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення.

З огляду на викладене наведені позивачем доводи в обґрунтування необхідності забезпечення позову не є достатніми та обґрунтованими для вжиття заходів його забезпечення, оскільки матеріали справи не містять об`єктивних доказів, які б свідчили про існування підстав, визначених статтею 150 КАС України, отже, подана заява є необґрунтованою, а тому у задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.

Враховуючи наведене, керуючись статтями 150, 151, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

В задоволенні заяви позивача про забезпечення позову у справі № 300/1313/26 - відмовити.

Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).

Апеляційні скарги подаються учасниками справи безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Григорук О.Б.