Рішення № 134683359, 10.03.2026, Новоархангельський районний суд Кіровоградської області

У к р а ї н а

Новоархангельський районний суд Кіровоградської області

26100, смт. Новоархангельськ Кіровоградської області, вул. Слави, 26, тел. 2-10-45, E-mail: inbox@na.kr.court.gov.ua

-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

10.03.2026 2/394/31/26

394/527/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 березня 2026 року Новоархангельський районний суд Кіровоградської області

в складі головуючого: судді - Запорожець О.М.

при секретарі: Лясковській О.М.

за участю адвокатів: Максимова Р.І.

Петрушкевич О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт Новоархангельськ цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору фермерське господарство Нечитайленка Івана Івановича про визнання недійсним договору дарування та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень,

В С Т А Н О В И В :

Позивачка звернулася до суду з позовом до відповідачів про визнання недійсним договору дарування та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, посилаючись на те, що відповідач ОСОБА_2 09.12.2016 року набув в порядку спадкування право власності на земельну ділянку кадастровий номер 3523683900:02:000:0236 площею 5.6783 та для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Вільшанської сільської ради Новоархангельського (після об`єднання - Голованівського) району Кіровоградської області.

10.12.2009 року попереднім власником земельної ділянки укладено договір оренди земельної ділянки з ФГ Нечитайленка І.І. строком на 25 років.

Рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12.01.2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа яка не заявляє самостійних вимог - служба у справах дітей виконавчого комітету Довгинцівської районної в місті ради про стягнення аліментів та визначення місця проживання дитини разом з матір`ю та стягнення аліментів на утримання дитини, зміненим постановою Дніпровського апеляційного суду від 17.05.2023 року у справі №211/4853/21 визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 з матір`ю ОСОБА_1 та стягнуто з ОСОБА_2 аліменти у твердій грошовій сумі в розмірі 15000 грн., з подальшою індексацією відповідно до закону, щомісяця, на утримання доньки ОСОБА_4 до досягнення дитиною повноліття на користь матері дитини починаючи стягнення з 02.08.2021 року.

У зв`язку з несплатою аліментних зобов`язань під час розгляду справи, на момент набрання законної сили рішенням про стягнення аліментів відповідач мав заборгованість 330000 грн.

15.06.2023 року відповідач ознайомився з матеріалами справи, тобто знав про винесення апеляційною інстанцією рішення, яке набрало законної сили 17.05.2023 року.

30.06.2023 року позивачка звернулася до виконавчої служби.

05.07.2023 року Довгинцівським відділом державної виконавчої служби у м. Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) відкрито виконавче провадження НОМЕР_7 з виконання виконавчого листа у справі №211/4853/21 виданого 17.05.2023 року Довгинцівським районним судом м. Кривого Рогу.

10.07.2023 року з метою ухилення від виконання судового рішення та убезпечення земельної ділянки від арешту та подальшого продажу на торгах виконавчою службою, відповідач ОСОБА_2 подарував земельну ділянку своїй сестрі - відповідачу ОСОБА_3

11.07.2023 року Довгинцівським відділом державної виконавчої служби у м. Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) винесено постанову про арешт майна боржника у виконавчому провадженні НОМЕР_7, під який спірна земельна ділянка вже не потрапила, у зв`язку з вибуттям з власності боржника за день до арешту його майна.?

Сторона позивача вважає, що укладаючи договір дарування №1961 від 10.07.2023 року за яким ОСОБА_2 подарував ОСОБА_5 земельну ділянку, відповідач ОСОБА_2 знав про судове рішення про стягнення з нього боргу на користь позивача, тому міг передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на земельну ділянку, а отже оспорюваний правочин є фіктивними, у зв`язку з чим підлягає визнанню недійсним, а рішення про державну реєстрацію права власності скасуванню.

Відповідач ОСОБА_2 , 10.07.2023 року відчужуючи належну йому на праві власності земельну ділянку своїй сестрі ОСОБА_3 , був обізнаний про ухвалення Дніпровським апеляційним судом постанови від 17.05.2023 року у справі №211/4853/21, яким з нього стягнуто аліменти у твердій грошовій сумі в розмірі 15000 гри, починаючи стягнення з 02.08.2021 року, оскільки, по-перше, був присутній у судовому засіданні 17.05.2023 року під час оголошення вступної та резолютивної частини постанови апеляційного суду, по-друге, 15.06.2023 року ознайомився з матеріалами справи, та достовірно знав, що за період розгляду справи не сплачував аліменти на користь своєї дружини і відповідно має заборгованість з 02.08.2021 року в розмірі 15000 грн. за кожен місяць і таким чином, міг передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання постанови суду, яка на час укладання договору дарування, набрала законної сили та вже було відкрито виконавче провадження.

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №268496022 від 01.08.2021 року вбачається, що станом на 01.08.2021 року власником спірної земельної ділянки є відповідач ОСОБА_2 .

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №423697444 від 22.04.2025 року вбачається, що власником спірної земельної ділянки станом на 22.04.2025 року вже є відповідач ОСОБА_3 .

Як вбачається з додатків до позову, 10.07.2023 року приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Тищенко О.І. за реєстровим №1961 був зареєстрований правочин - договір дарування земельної ділянки кадастровий номер 3523683900:02:000:0236 площею 5,6783 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, укладенні 10.07.2023 року.

З тієї ж інформаційної довідки №423697444 від 22.04.2025 року вбачається, що приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Тищенком 0.1. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 68374282 від 10.07.2023 року на підставі договору дарування серія та номер: 1961, виданий 10.07.2023 року приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Тищенко О.І.

Представник позивачки просить суд визнати недійсним договір дарування, укладений між ОСОБА_2 , як дарувальником, та ОСОБА_3 , як обдарованою, серія та номер 1961, посвідчений 10.07.2023 року приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Тищенко Олександром Івановичем, за яким ОСОБА_2 подарував ОСОБА_3 земельну ділянку кадастровий номер 3523683900:02:000:0236 та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 68374282 від 10.07.2023 року, прийняте приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Тищенко Олександром Івановичем про реєстрацію права власності на земельну ділянку кадастровий номер 3523683900:02:000:0236 за ОСОБА_3 /а.с.1-11/.

Відповідач ОСОБА_2 скористався своїм правом та через свого представника подав до суду відзив, в якому зокрема зазначив, що відповідач повністю заперечує проти задоволення позовних вимог, мотивуючи наступним.

Так, позивачем зазначено та не спростовується, що земельна ділянка площею 5,6783 гектарів, без порушення чинного законодавства у передбачений строк, належним чином, передано у власність від відповідача ОСОБА_2 до ОСОБА_3 шляхом оформлення договору дарування.

На думку позивача, зазначений договір дарування земельної ділянки площею 5,6781 гектарів оформлений з метою уникнення відповідальності по сплаті аліментів, що стягуються з ОСОБА_2 .

На підставі цієї тези позивачем побудовано конструкцію захисту щодо того, що зазначений договір дарування є фіктивним, у зв`язку з чим просить суд визнати договір недійсним та скасувати реєстрацію права власності ОСОБА_3 .

Тобто вимоги позовної заяви, у разі задоволення яких, відповідач ОСОБА_3 буде позбавленій власного майна - земельної ділянки площею 5,6783 гектарів, як добросовісний набувач, базуються виключно на тому, що остання має брата ОСОБА_2 , який заборгував виплати по аліментам.

Діюче законодавство України не встановлює відповідальність сестри, за зобов`язаннями брата, за умов, що сестра не є солідарним чи іншим боржником з відповідним рішенням суду.

За логікою поданої позовної заяви - в Україні можливе втручання у права та власність людей споріднених з боржниками сімейними (родинними) зв`язками, де не боржники будуть відповідати власним майном за зобов`язаннями боржників.

До матеріалів справи та позовної заяви не долучено жодного доказу, який вказує на недобросовісність відповідачів.

У матеріалах справи також відсутні будь-які докази, що вказували б теоретично на порушення законодавства під час здійснення нотаріусом Тищенко О.І. нотаріальний дій, жодних порушень законодавства в документах, що складають нотаріальну справ - посвідчення договору дарування земельної ділянки, не виявлено, зі сторони позивача на такі обставини з обґрунтованим підтвердженням не вказано.

Відтак, позовна заява з вимогами є необґрунтованими та недоведеними, що в свою чергу не підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, задоволення позовних вимог буде прямим втручанням у право власності відповідача ОСОБА_3 , яка здійснює контроль за виконанням договору оренди земельної ділянки, що обробляється та використовується Фермерським господарством Наливайченко І.І., що додатково створить втручання й у господарську діяльність фермерського господарства.

Позивачем в свою чергу необґрунтовано та не підтверджено надмірне втручання у право власності відповідача, що порушує баланс прав та інтересів, не на користь відповідача ОСОБА_3

ОСОБА_3 , на відміну від свого брата ОСОБА_2 , цікавиться земельною ділянкою площею 5,6783 гектарів - власним майном, що потребує належного догляду та утримання.

Зазначене підтверджується запитом ОСОБА_3 до ФГ Наливайченко 1.1 та відповіддю ФГ Наливайченко І.І., відтак доводи про фіктивність договору повністю спростовуються відповідачем. Просив суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі /а.с.128-129/.

Представник позивачки в судовому засіданні просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, стягнути судовий збір та витрати на правовому допомогу в сумі 10000 грн.

Представник відповідачки в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Інші учасники цивільного провадження у судове засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили.

Суд з урахуванням думок представників сторін на місці ухвалив проводити судовий розгляд цивільної справи за відсутності осіб, які не з`явились в судове засідання.

Суд вислухавши представників сторін та дослідивши матеріали справи в сукупності суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ч. 1 ст. 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Ч. 1 ст. 4 ЦПК України наголошує, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У ч. 1 ст. 5 ЦПК України законодавець закріпив, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Ч. 1 ст. 30 ЦПК України передбачено, що позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою.

Даний позов підсудний Новоархангельському районному суду, оскільки нерухоме майно (земельна ділянка) розташоване на території Голованівського району (до зміни адміністративного поділу Новоархангельського району) Кіровоградської області.

Предметом спору в даній справі є правовідносини щодо договірних зобов`язань, які регулюються Цивільним Кодексом України.

Як вбачається з матеріалів справи рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12.01.2023 року у справі №211/4853 21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа яка не заявляє самостійних вимог - служба у справах дітей виконавчого комітету Довгинцівської районної в місті ради про стягнення аліментів та визначення місця проживання дитини разом з матір`ю та стягнення аліментів на утримання дитини, зміненим постановою Дніпровського апеляційного суду від 17.05.2023 року у справі №211/4853/21 визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 з матір`ю ОСОБА_1 та стягнуто з ОСОБА_2 аліменти у твердій грошовій сумі в розмірі 15000 грн., з подальшою індексацією відповідно до закону, щомісяця, на утримання доньки ОСОБА_4 до досягнення дитиною повноліття на користь матері дитини ОСОБА_1 починаючи стягнення з 02.08.2021 року /а.с.22-30/.

Відповідно до розрахунку відповідач ОСОБА_2 має заборгованість зі сплати аліментів на утримання малолітньої дитини /а.с.31/.

Постановою державного виконавця Довгинцівського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області від 05.07.2023 року було відкрито виконавче провадження щодо стягнення аліментів та 11.07.2023 року винесено постанову про арешт майна боржника /а.с.34-35/.

Право власності відповідача ОСОБА_2 на земельну ділянку підтверджується світлокопією свідоцтва про право на спадщину за законом, виданим 09.12.2016 р. Четвертою криворізькою державною нотаріальною конторою зареєстровано у реєстрі за №1598 /а.с.77/.

Зі світлокопії договору дарування земельної ділянки вбачається, що ОСОБА_2 передав безоплатно у власність ОСОБА_3 майно, а саме земельну ділянку площею 5,6783 гектарів, кадастровий номер 3523683900:02:000:0236 /а.с.75-76/.

Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Ст. 81 ЦПК України унормовано, що, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Положеннями ст. 89 ЦПК України визначено, що виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність (пункти 3, 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України).

Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Ч. 1 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

В розумінні ст. ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ч. 1 ст. 629 ЦК України).

За змістом ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як зазначалось вище, 10.07.2023 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (обдарована) уклали договір дарування земельної ділянки /а.с.75-76/.

Укладений договір є одностороннім, безоплатним, реальним та укладеним в письмовій формі.

10.07.2023 року договір даруванням нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Тищенком О.І.

Відповідно до пунктів:

- 1.1 майном, що відчужується є земельна ділянка площею 5,6783 кадастровий номер 3523683900:02:000:0236;

- 2 право власності дарувальника на земельну ділянку, що є предметом договору підтверджується - свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданим 09.12.2016 роу четвертою криворізькою державною нотаріальною конторою за реєстровим № 1598;

- 4 вищевказана земельна ділянка, безоплатно передається у дар, та сторони погоджують її вартість у сумі 38500 грн.;

- 8, 9 перелічено права та обов`язки сторін.

Як слідує з договору, дарувальник та обдаровувана, однаково розуміючи значення й умови цього правочину та його правові наслідки, підтвердили дійсність намірів при його укладенні, а також те, що він відповідає дійсним намірам сторін створити для себе юридичні наслідки, які обумовлені цим договором.

Під друкованим текстом договору дарування земельної ділянки містяться підписи дарувальник - ОСОБА_2 та обдаровувана - ОСОБА_3 /а.с.75-76/.

В якості підстави визнання договору дарування недійсним сторона позивача посилається те, що договір дарування укладено з метою ухилення від виконання судового рішення та убезпечення земельної ділянки від арешту та подальшому її продажу.

П. 2 ч. 1 ст. 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Частинами 1 та 3 ст. 203 ЦК України ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Ст. 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину.

Виходячи зі змісту ст. ст. 203, 717 ЦК України, договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не тільки про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.

Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Згідно з частинами 1 та 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (ч. 1 ст. 216 ЦК України).

У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 № 9 роз`яснено, що Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до змісту ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суд повинен встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Відповідно до частини другої ст. 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття (частина перша статті 722 ЦК України).

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно з частинами 2 та 3 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір (у тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (у тому числі, вироку).

Договори, направлені на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України) є недійсними.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 зроблено висновки про те, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.

У постанові Верховний Суд від 19 травня 2021 року у справі № 693/624/19 (провадження № 61-6420св21) вказано, що приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Договір як приватноправова категорія, є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Приватноправовий інструментарій (зокрема, вчинення договору дарування) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили».

У постанові Верховного Суду від 14 січня 2020 року у справі № 489/5148/18 (провадження № 61-20593св19) суд касаційної інстанції вказав, що правочин, учинений боржником у період настання в нього зобов`язання щодо погашення заборгованості перед кредитором, унаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, вчиненого боржником на шкоду кредитору). При цьому та обставина, що правочин з третьою особою якому боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.

Фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.

У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

Добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.

У постановах Верховного Суду від 07 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17, від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18, від 03 березня 2020 року у справі № 904/7905/16, від 26 травня 2020 року у справі № 922/3796/16 від 17 вересня 2020 року у справі № 904/4262/17 виснувано, що з конструкції частини третьої статті 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом.

Як вбачається з матеріалів справи після ухвалення рішень судів першої (12.01.2023 року) та апеляційної інстанції (17.05.2023 року) про стягнення аліментів на утримання дитини у відповідача ОСОБА_2 виникло зобов`язання починаючи з 02.08.2021 року сплачувати кошти на утримання дитини в сумі 15000 грн. /а.с.22-25, 26-30/.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення (ч. 1 ст. 384 ЦПК України).

Тобто з часу ухвалення Дніпровським апеляційним судом 17.05.2023 року /а.с.26-30/ відповідач ОСОБА_2 зобов`язаний був перераховувати, або передавати позивачці кошти на утримання малолітньої дитини.

З розрахунку заборгованості зі сплати аліментів слідує, що у відповідача ОСОБА_2 існує заборгованість на загальну суму 561948,76 грн. /а.с.31/.

Протягом періоду з серпня 2021 року по жовтень 2024 року відповідачем ОСОБА_2 частково сплачувались аліменти на утримання дитини, при цьому суми сплати не покривали місячного розміру (платежу) визначеного судом апеляційної інстанції у розмірі 15000 грн. /а.с.26-30,31/.

14.06.2023 року відповідач ознайомився з матеріалами цивільної справи про стягнення з нього аліментів на утримання дитини /а.с.32/.

30.06.2023 року до виконавчої служби адвокатом позивачки подано заяву про примусове виконання рішення суду та направлено виконавчий лист /а.с.33/.

05.07.2023 року було відкрито виконавче провадження № 72164307 за виконавчим листом № 211/4853/21 від 17.05.2023 року /а.с.34/.

11.07.2023 року державним виконавцем по зазначеному виконавчому провадженню винесено постанову про арешт майна боржника /а.с. 35/.

Розпорядився належним йому на праві приватної власності майном відповідач ОСОБА_2 за день до накладення арешту, тобто 10.07.2023 року, а саме склавши договір дарування земельної ділянки на користь своєї сестри ОСОБА_3 /а.с.75-76/.

Дефініція близькі родичі та члени сім`ї дана у п. 1 ч. 1 ст. 3 КПК України так ними є - чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом і мають взаємні права та обов`язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.

На погляд суду відповідач встановивши наявний у нього обов`язок сплати аліменти та наявну заборгованість по аліментам (після ознайомлення з матеріалами цивільної справи 14.06.2023 року) відчужив належну йому на праві власності земельну ділянку за безвідплатним договором (договором дарування) своїй сестрі ОСОБА_3 , будучи при цьому обізнаним про настання строку виконання обов`язку щодо сплати аліментів на утримання дитини, який не був виконаний, то така поведінка відповідача ОСОБА_2 є недобросовісною та свідчить про зловживання правом, оскільки направлена на приховання зазначеного майна від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, на утримання дитини, що серйозно шкодить насамперед дитині, обмежуючи її потреби.

Суд вказує, що будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед стягувачем, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину, оскільки на момент здійснення безоплатного відчуження спірного майна обов`язок по сплаті аліментів не був виконаний.

Боржник не є абсолютно вільним у обранні варіантів власної поведінки, його дії не повинні призводити до такого стану, у якому він ставатиме неплатоспроможним перед своїми кредиторами.

В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний стягувач вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Тому усі боржники мають на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.

Суд встановив, що оспорюваний договір дарування укладено між братом та сестрою, який є одностороннім, безоплатним, реальним та укладений в письмовій формі /а.с.75-76/.

Приватноправовий інструментарій (зокрема, вчинення договору дарування) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (заборгованості), тобто дарувальник, який відчужує майно на підставі безоплатного договору на користь своєї сестри, маючи заборгованість по сплаті аліментів на утримання дитини, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно стягувача, оскільки відчуження належної йому земельної ділянки за спірним договором дарування зменшує платоспроможність останнього та свідчить про недопущення звернення стягнення на майно боржника, що дозволяє зробити висновок про фраудаторність оспорюваного договору дарування, тобто таким, що вчинений на шкоду стягувачу (матері дитини), на підставі чого суд приходить до висновку про визнання зазначеного договору недійсним та скасування його реєстрації.

Суд оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів приходить до висновку, що позов обґрунтований та підлягає задоволенню в повному обсязі.

Стосовно судових витрат суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат : 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою , включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно із ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Також діючим законодавством передбачено, що при визначенні розміру компенсації суду слід враховувати розумність витрат, тобто відповідність понесених стороною витрат складності, обсягу та характеру наданої адвокатом (іншим фахівцем) допомоги. На доведення обсягу наданої правової допомоги суду може бути надано як доказ докладний письмовий звіт адвоката у конкретній справі, адресований клієнту.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (наприклад, квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

До складу витрат включаються лише фактично сплачені стороною або її представником витрати.

Як вбачається з письмових матеріалів справи, позивачеві було надано правничу допомогу адвокатом Іванченко В.В. (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, серії ДП №3409, договір про надання правничої (правової допомоги від 11.12.2024 року, додаток № 1 до договору про надання правничої (правової) допомоги від 11.12.2024 року, акт приймання передачі наданих послуг від 19.05.2025 року /а.с.36, 37, 38, 39/), відповідно до підсумкової виписки /а.с.40/ позивачка перерахувала адвокату 10000 грн., що було обумовлено в додатку № 1 до договору про надання правничої (правової ) допомоги /а.с.37,40/, крім того при зверненні до суду позивачкою було сплачено судовий збір в сумі 1211,20 грн. /а.с.12/, оскільки зазначенні вище протиправні дії вчиненні виключно з ініціативи відповідача ОСОБА_2 , а тому вказані витрати підлягають стягненню безпосереднього з нього на користь позивачки.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 3, 6, 13, 16, 203, 204, 215, 216, 234, 626, 627, 638, 717, 719, 722 ЦК України, ст. ст. 2, 3, 4, 5, 30, 76, 77, 81, 89, 133, 137, 141, 258, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Цивільний позов задовольнити в повному обсязі.

Визнати недійсним договір дарування укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений 10.07.2023 року приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Тищенко Олександром Івановичем, що зареєстрований в реєстрі за №1961.

Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 68374282 від 10.07.2023 року, прийняте приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Тищенко Олександром Івановичем про реєстрацію права власності на земельну ділянку кадастровий номер 3523683900:02:000:0236.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесенні витрати при зверненні до суду у сумі 1211 /одна тисяча двісті одинадцять/ грн. 20 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесенні витрати на правову допомогу у сумі 10000 /десять тисяч/ грн.

Ідентифікаційні дані учасників:

ОСОБА_1 , місце проживання АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 .

ОСОБА_2 , місце реєстрації АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , паспорт серії НОМЕР_4 .

ОСОБА_3 , місце реєстрації АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_5 , паспорт серії НОМЕР_6 .

Фермерське господарство Нечитайленка Івана Івановича, місцезнаходження АДРЕСА_4 , код юридичної особи в єдиному державному реєстрі підприємств і організацій 20652354.

Рішення може бути оскаржено до Кропивницького Апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 10.03.2026 року.

Суддя: