Рішення № 134672815, 09.03.2026, Городоцький районний суд Хмельницької області

Справа №672/66/26

Провадження №2/672/206/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 березня 2026 року м. Городок

Суддя Городоцького районного суду Хмельницької області Шинкоренко С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, цивільну справу №672/66/26 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг партнерс» до ОСОБА_1

про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Факторинг партнерс» звернулося в суд з позовом до відповідачки про стягнення заборгованості за кредитними договорами, вказавши суду, що відповідно до укладеного кредитного договору №2111442417612 від 24.04.2021 р. відповідачка отримала визначену суму коштів.

Однак всупереч підписаній угоді, відповідачка не виконала умови договору, не сплатила відсотки за користування коштами, своєчасно не здійснила повне погашення позики, що стало причиною виникнення простроченої заборгованості.

Ухвалою від 03.02.2026 було відкрито провадження у вказаній справі в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення сторін (а.с.99).

Відповідачка 18.02.2026 було подано на адресу суду відзив, у якому заперечила проти задоволення позовних вимог, оскільки вважає позов необґрунтованим. Вважає, що позивач звернувся до суду з позовом після спливу строку позовної давності. Крім того додала, що у неї не виник обов`язок виконувати кредитне зобов`язання перед позивачем, оскільки вона не була повідомлена про заміну первісного кредитора на правонаступника. Також відповідачка у поданому відзиві наголосила, що позивач змінював процентну ставку в односторонньому порядку, а тому їй було нараховано неспівмірну з тілом кредиту заборгованість за відсотками та неустойку (а.с.104-105).

25.02.2026 р. на адресу суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якому він заперечив проти тверджень відповідачки у поданому нею відзиві та підтримав позовні вимоги у повному обсязі (а.с. 107-111).

02.03.2026 р. відповідачка подала заперечення на відповідь на відзив, у якому зазначила, що їй нараховувалася проценти понад строк, визначений кредитним договором, а саме понад 17 днів. Також зауважила на не співмірність складності справи із витратами на правничу допомогу, яку позивач хоче стягнути з неї на свою користь. Просить відмовити у задоволені позовних вимог в повному обсязі або в частині надмірного нарахування процентів (а.с.114-117).

В порядку ч.5 ст.279 ЦПК України, суддя розглядає дану справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, оскільки відсутні клопотання будь-якої із сторін про інше.

Суддя, дослідивши подані докази, приходить до висновку, що позовна заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Суддею об`єктивно встановлено, що 24.04.2024 р. між ОСОБА_1 та ТОВ «Служба миттєвого кредитування» був укладений кредитний договір (а.с.8-11).

Відповідно до п.п.1.1.-1.4. Договору, За цим договором товариство зобов`язується надати позичальникові кредит без конкретної споживчої мети, на суму, яка зазначається та погоджується сторонами в заяві-анкеті, та складає 2200 гривень на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, нараховані згідно умов цього Договору, його додатків та правил.

Кредит надається на строк, зазначений у заяві-анкеті та графіку платежів, який є додатком до цього договору та є невід`ємною його частиною.

Орієнтовний строк повернення кредиту - 17 днів з моменту отримання кредиту. У разі сплати всіх нарахованих на дату такої сплати процентів, орієнтовний строк повернення кредиту перераховується та становить 17 днів з моменту сплати всіх нарахованих процентів.

Проценти за користування кредитом розраховуються від суми кредиту за кожний день користування (далі - «процентна ставка»), протягом фактичного строку користування кредитом починаючи з першого дня перерахування суми кредиту у наступному розмірі:

а) 2 % за кожен день користування кредитом за умови сплати всіх нарахованих процентів за користування кредитом не пізніше, ніж протягом орієнтовного строку повернення кредиту;

б) починаючи з першого дня наступного за орієнтовним строком повернення кредиту процентна ставка збільшується на 1,64 % порівняно з процентною ставкою, зазначеною у п. 1.4.а);

в) починаючи з 15 дня наступного за орієнтовним строком повернення кредиту процентна ставка збільшується на 1,38 % порівняно з процентною ставкою, зазначеною у п. 1.4.6);

г) починаючи з 30 дня наступного за орієнтовним строком повернення кредиту процентна ставка збільшується на 2,65 % порівняно з процентною ставкою, зазначеною у п. 1,4.в);

д) тип процентної ставки - фіксована.

Відповідно до п.1.9 Договору, граничний строк кредитування (строк дії кредитного договору): 1 рік.

01.12.2021 р. між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ТОВ «Вердикт капітал» укладено договір факторингу №1-12, у відповідності до умов якого, ТОВ «Служба миттєвого кредитування» передає (відступає) ТОВ «Вердикт капітал» за плату, а ТОВ «Вердикт капітал» приймає належні ТОВ «Служба миттєвого кредитування» права грошової вимоги (права вимоги) до боржників за кредитними договорами вказаними у Реєстрі боржників, укладеними між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» і боржниками (а.с.27-41).

Відповідно до витягу з Реєстру боржників Договору факторингу №1-12 від 01.12.2021 ТОВ «Вердикт капітал» набуло права грошової вимоги до відповідачки в сумі: 15356 грн. 00 коп. (а.с. 42).

10.01.2023 р. між ТОВ «Вердикт капітал» та ТОВ «Коллект центр» укладено договір про відступлення права вимоги №10-01/2023, у відповідності до умов якого, ТОВ «Вердикт капітал» передає (відступає) ТОВ «Коллект центр» за плату, а ТОВ «Коллект центр» приймає належні ТОВ «Вердикт капітал» права грошової вимоги (права вимоги) до боржників за кредитними договорами вказаними у Реєстрі боржників (а.с.43-60).

Відповідно до витягу з Реєстру боржників Договору про відступлення права вимоги №10-01/2023 від 10.01.2023 ТОВ «Коллект центр» набуло права грошової вимоги до відповідачки в сумі: 39654 грн. 56 коп. (а.с. 61).

18.02.2025 р. між ТОВ «Коллект центр» та ТОВ «Факторинг партнерс» укладено договір про відступлення права вимоги №18-02/25, у відповідності до умов якого, ТОВ «Коллект центр» передає (відступає) ТОВ «Факторинг партнерс» за плату, а ТОВ «Факторинг партнерс» приймає належні ТОВ «Коллект центр» права грошової вимоги (права вимоги) до боржників за кредитними договорами вказаними у Реєстрі боржників (а.с.62-76).

Відповідно до витягу з Реєстру боржників Договору про відступлення права вимоги №18-02/25 від 18.02.2025 ТОВ «Факторинг партнерс» набуло права грошової вимоги до відповідачки в сумі: 39654 грн. 56 коп. (а.с. 77).

Відповідно до розрахунку заборгованості, наданого ТОВ «Факторинг партнерс», за кредитним договором №2111442417612 від 24.04.2021 р., заборгованість відповідачки за вказаним кредитним договором не погашена, залишок заборгованості складає 39 654 грн. 56 коп., яка складається з: 2200 грн. 00 коп. заборгованості за тілом кредиту; 37454 грн. 56 коп. заборгованості за відсотками. З вказаного розрахунку також вбачається, що відповідачці нараховувалися проценти до 23.04.2022 р., тобто в межах строку кредитування, визначеним в договорі (а.с.24).

Відповідачка зобов`язання по поверненню коштів, отриманих згідно укладених угод не виконала в зазначений строк, а згідно ст.526 ЦК України: Зобов`язання має виконуватися належним чином...

Проте відповідачка не повернула суму позик, тим самим порушила умови договору.

У ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» зазначено, що договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.

Ст.202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до приписів ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку (ст. 207 ЦК України).

Відповідно до вимог ч.1 ст.1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у тій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнута згода.

Ч.1 ст.634 ЦК України встановлено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Ч.1 ст. 1077 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно ч.1 ст.1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до ч.1 ст. 1082 ЦК України, боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Враховуючи вищевикладене, суддя приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Суддя відхиляє заперечення відповідачки про те, що позивач звернувся до суду з позовом після спливу строку позовної давності, виходячи із такого.

Згідно п.12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Вищевказаний карантин введений Постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 11 березня 2020 року.

Згідно Постанови Кабінету міністрів України від 27.06.2023 р. №651, з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 відмінено.

Відповідно до п.19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, 19. У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Однак, згідно ЗУ «Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності», пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України було виключено. Даний закон набрав чинності 04.09.2025 р.

Таким чином, строки позовної давності у вказаній справі не сплинули, а тому суддя приходить до висновку про безпідставність заяви відповідачки сплив строків позовної давності у вказаній цивільній справі.

Суддя не погоджується і з позицією відповідачки щодо того, що у неї не виник обов`язок виконувати кредитне зобов`язання перед позивачем.

Відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 29 травня 2018 р. у справі № 910/14716/17, законодавець відокремлює надання боржником згоди на заміну кредитора у зобов`язанні та письмове повідомлення боржника про таку заміну, а відповідно і визначає різні правові наслідки недотримання вказаних вимог. Відсутність згоди боржника на заміну кредитора у зобов`язанні, якщо обов`язковість такої згоди передбачено договором, є підставою для визнання недійсним на підставі ч. 1 ст. 203 ЦКУ договору про відступлення права вимоги, оскільки у такому випадку договір про відступлення права вимоги суперечить приписам ч. 1 ст. 516 ЦКУ.

Неповідомлення боржника про заміну кредитора у зобов`язанні […] не має наслідком недійсність правочину про заміну кредитора, однак тягне за собою ризик настання для нового кредитора несприятливих наслідків, зокрема визначених ч. 2 ст. 516 ЦКУ та ч. 2 ст. 518 ЦКУ.

Суддя також критично ставиться до тверджень відповідачки щодо нарахування їй неустойки та процентів понад строк кредитування, оскільки як вбачається з матеріалів справи, зокрема з копії кредитного договору та розрахунку заборгованості, відповідачці було здійснено нарахування процентів у розмірі, визначеному п.1.4 Договору, а також у строк, передбачений п.1.9 Договору, тобто до 23.04.2022 р. Крім того твердження відповідачки про нарахування їй штрафних санкцій (неустойки) є безпідставними та надуманими, оскільки відповідно до вищевказаного розрахунку заборгованості відповідачці не було здійснено нарахування будь яких штрафних санкцій.

Також у своїх запереченнях відповідачка не погоджується із розміром нарахованих відсотків, вважає такий розмір непропорційним, а відповідні умови договору несправедливими.

Суддя критично ставиться до таких тверджень відповідачки виходячи із такого.

Проценти за договором позики можуть не стягуватись, якщо це передбачено договором або законом. У кредитних правовідносинах проценти є платою за користування грошовими коштами (подібне до плати за платне користування будь-яким іншим майном). Обов`язок позичальника сплатити проценти є елементом конструкції кредитного зобов`язання за участю спеціального суб`єкта (банка або іншої фінансової установи).

Відповідачка не навела передбачених законом підстав, з яких би слідувала можливість звільнення її від сплати нарахованих процентів повністю або частково.

Так, у постанові ВС від 24.05.2023 (справа № 408/8199/16-ц), визначено, що: «Користування кредитом - це можливість позичальника за плату правомірно не повертати кредитору борг (кредит) протягом певного періоду часу, погодженого сторонами кредитного договору.

Щодо нарахування процентів на підставі статті 1048 ЦК України

Велика Палата Верховного Суду наголошує, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за "користування кредитом" (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.

Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно "користуватися кредитом", натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за "користування кредитом") за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.

Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що підхід, за якого проценти за "користування кредитом" могли нараховуватися та стягуватися за період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, не тільки не відповідає правовій природі таких процентів, а й призводить до вочевидь несправедливих результатів. Так, неможливо розумно пояснити, чому, наприклад, замовник робіт або послуг, який прострочив їх оплату, має сплачувати проценти річних за статтею 625 ЦК України, розмір яких може бути зменшений судом, якщо він надмірно великий порівняно зі збитками кредитора, а за прострочення повернення кредиту в такій самій сумі позичальник має додатково сплачувати ще й проценти як плату за "користування кредитом", розмір якої не може бути зменшений судом.»

Отже, у наведеному у останньому абзаці прикладі, ВС підтверджує позицію, закріплену у національному законодавстві про те, що неможливо зменшувати проценти як плату за користування кредитом, розмір яких не може зменшуватись судом, на відміну від розміру процентів річних за ст.625 ЦК України.

Таким чином, визначальним є розмежування наступних понять: проценти за користування кредитними коштами це умова договору, яку не може змінювати суд, а проценти річних це міра відповідальності.

Зменшення нарахованих процентів судами в межах розгляду справи про стягнення заборгованості, без існування будь-яких законодавчих передумов та чітких критеріїв та меж такого зменшення, практики ВС, призведе фактично до свавільних дій, за яких суди, виключно на власний розсуд зможуть втручатися у договірні відносини сторін, на власний розсуд змінювати істотні умови вже укладених договорів.

Вимоги принципу правової визначеності полягають не тільки у тому, що положення нормативних актів були чіткими та зрозумілими для усіх суб`єктів правозастосування та всіх інших учасників юридичного процесу, а й застосовувалися однаково в аналогічних ситуаціях.

Правові висновки суду як інтерпретаційні акти з ознаками індивідуального правозастосування не можуть змінювати сформульовані законодавцем елементи правового регулювання. Так само вони не можуть суперечити загальним засадам законодавства, в даному випадку - цивільного, та нормам закону.

Крім того, відповідно до правового висновку викладеного в Постанові ВС від 12.04.2022 по справі №756/6038/20, визначено, що незгода позичальника з умовами та особливостями кредитування, за відсутності зауважень щодо змісту та умов кредитного договору під час його укладення, за відсутності зауважень щодо змісту та умов договору під час його укладення та підписання, не є підставою для визнання умов договору такими, що не підлягають виконанню під час вирішення спору про стягнення заборгованості за цим договором, оскільки суперечать принципам цивільного законодавства.

Вказане свідчить про те, що укладений між сторонами Договір відповідає вимогам чинного законодавства та вільному волевиявленню сторін; Позичальник був ознайомлений з умовами Договору, висловив своє волевиявлення шляхом підписання Договору, що свідчить про прийняття ним таких умов, а також спрямованість на реальне настання правових наслідків. Положення договору є чіткими та однозначними, не містять подвійного тлумачення щодо його істотних умов.

Відповідачка не була позбавлена права подати позов з приводу визнання недійсним кредитного договору чи окремих його частин, однак цього не зробила.

Також відповідачка зазначила, що відповідно до ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про: встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Проте, вказана норма також застосовується щодо нарахування штрафних санкцій за порушення виконання умов договору, зокрема неустойки (штрафу та пені), а не відсотків за користування кредитом. У справі, що розглядається, заборгованість складається із: заборгованості за тілом кредиту та заборгованості за відсотками. Позивач не нараховував пеню, неустойку, підвищені відсотки річних та/або інші штрафні санкції за невиконання умов договору, а лише відсотки, у розмірі та строк, погоджений сторонами. Враховуючи, що відсотки не є пенею, їх зменшення чинним законодавством не передбачено, а окремого позову з цього приводу відповідачка не подавала.

Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України стягненню з відповідачки на користь позивача підлягає сплачений судовий збір.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, то суддя приходить до висновку про необхідність їх часткового стягнення з відповідачки на користь позивача.

У відповідності до ч.8 ст.141 ЦПК України: Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Так, представником позивача долучено до матеріалів справи договір про надання правової допомоги від 02.07.2024 року, предметом якого є надання юридичної допомоги позивачу в цілому, а не у конкретній справі (а.с.84-86).

Також долучено копію витягу з акту про надання юридичної допомоги від 31.12.2025 р. на суму 13000 грн. (а.с.91).

Отже, складання типової позовної заяви та оформлення додатків до неї, було оцінено у 13000 грн. При цьому ціна позову становить 39654 грн. 56 коп.

Суддя вважає таку вартість послуг з правничої допомоги вочевидь завищеною.

У постановах Верховного Суду у справі № 905/1795/18 та у справі № 922/2685/19, визначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У постанові ВС від 18.03.2021 року у справі № 910/15621/19 та від 28.04.2021 року у справі № 910/12591/18 визначено наступне: Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, визначеними частинами третьою п`ятою, дев`ятою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами третьою п`ятою, дев`ятою статті 141 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні здійснених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення.

Порядок розподілу судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, врегульовано статтями 141, 142 ЦПК України. Відповідно до ч.3 ст. 141 ЦПК України при вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. При цьому суд має оцінювати щодо відповідності зазначеним критеріям поведінку/ дії/бездіяльність обох сторін.

З врахуванням рівня складності вказаної справи, обсягу виконаних робіт (складання типової позовної заяви), враховуючи ціну позову, середній рівень цін на аналогічні послуги на ринку юридичних послуг, суддя приходить до висновку про можливість стягнення витрат на правничу допомогу в сумі 5000 грн.

Керуючись ст.ст. 263-265 ЦПК України, суддя

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг партнерс» (код ЄДРПОУ: 42640371) 39654 грн. 56 коп. (тридцять дев`ять тисяч шістсот п`ятдесят чотири грн. 56 коп.) заборгованості, яка складається з 2200 грн. 00 коп. заборгованості за тілом кредиту, 37454 грн. 56 коп. заборгованості за процентами.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг партнерс» (код ЄДРПОУ: 42640371) судовий збір в сумі 2662 грн. 40 коп. (дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні 40 коп).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг партнерс» (код ЄДРПОУ: 42640371) витрати на правничу допомогу в сумі - 5000 грн. 00 коп. (п`ять тисяч гривень 00 коп.).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення строку на апеляційне оскарження. якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Позивач: товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг партнерс», 03150, вул. Гедройця Єжи, буд.6, офіс 521, м. Київ, код ЄДРПОУ:42640371.

Відповідачка: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .

Суддя: